СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МІЖБАНКІВСЬКІ РОЗРАХУНКИ (англ. interbank payment transfer [ˈɪntəˌbæŋk ˈpeɪm(ə)nt trænsˈfɜː(r)]) - система регулювання та здійснення грошових вимог та зобов’язань, що виникають між банками, їх філіями та клієнтами банків. М. р. призначені для здійснення платіжних трансакцій між банками, обумовлених виконанням платежів їх клієнтів, або власних зобов’язань одного банку перед іншим. На основі М. р.: 1) відбувається завершення розрахунків між суб’єктами господарської діяльності з купівлі-продажу товарів (послуг), цінних паперів тощо; 2) здійснюються розрахунки з фінансовими органами щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів; 3) реалізуються фінансово-економічні зв’язки між самими банками щодо виконання взаємних зобов’язань

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ВАЛЮТНИЙ РИНОК УКРАЇНИ (англ. interbank currency market of Ukraine [ɪntəˈbæŋk ˈkʌrənsɪ ˈmɑːkɪt əv juːˈkreɪn]) - сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб’єктами ринку, між суб’єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), між суб’єктами ринку і Національним банком, а також Національним банком і його клієнтами (джерело: Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України» від 10.08.2005 № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за № 950/11230 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 35. – Ст. 2133).

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ЕЛЕКТРОННИЙ РОЗРАХУНКОВИЙ ДОКУМЕНТ (англ. interbank electronic payment document [ɪntəˈbæŋk ɪlekˈtrɒnɪk ˈpeɪmənt ˈdɒkjʊmənt]) - електронний документ на переказ коштів, сформований банком (філією) на підставі власних розрахункових документів, розрахункових документів клієнтів і стягувачів, документів на переказ готівки для виконання міжбанківського переказу коштів (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 36. – Ст. 2507).

МІЖБАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ (англ. interbank credit [ˈɪntəˌbæŋk ˈkrɛdɪt]) - кредит, наданий на міжбанківському ринку одним банком іншому. Кредитні відносини між банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод, які передбачають умови розміщення тимчасово вільних коштів, права та зобов’язання сторін з належним оформленням справ за М. к. Зазвичай, М. к. – це короткостроковий кредит, одержаний (наданий) з метою оперативного забезпечення банківської системи ресурсами, 400 М дотримання вимог економічних нормативів, підтримки ліквідності, платоспроможності та стабільності функціонування банків. Джерелом М. к. є тимчасово вільні кошти банків і міжбанківські депозити, які банки зберігають на кореспондентських рахунках один у одного та в центральному банку. На практиці використовують такі основні види М. к.: 1) овердрафт за кореспондентським рахунком, при якому на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня; 2) кредити овернайт, надані іншим банкам на строк не більше одного операційного дня та використовувані банками-позичальниками для завершення розрахунків поточного дня; 3) кошти, надані іншим банкам за операціями РЕПО

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ КОШТІВ (англ. interbank money transfer [ɪntəˈbæŋk ˈmʌnɪ ˈtrænsfɜː]) - переказ коштів між банками в безготівковій формі, що обумовлений потребою виконання платежів клієнтів або власних зобов’язань банків (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ У СЕП У РЕЖИМІ РЕАЛЬНОГО ЧАСУ (англ. real-time interbank transfer to the EPS [rɪəl taɪm ɪntəˈbæŋk ˈtrænsfɜː tə ðiː iː-piː-ɛs]) - міжбанківський переказ, що здійснюється з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким списання коштів з технічного рахунку учасника СЕП (платника) та зарахування коштів на технічний рахунок учасника СЕП (отримувача) виконується одночасно (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 36. – Ст. 2507). Зв’язок з іншими термінами: див. терміни «міжбанківський переказ коштів», «міжбанківський електронний розрахунковий документ», «система електронних платежів Національного банку (СЕП)», «технічний рахунок у ЦОСЕП».

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ У СЕП У ФАЙЛОВОМУ РЕЖИМІ (англ. file mode interbank transfer to EPS [faɪl məʊd ɪntəˈbæŋk ˈtrænsfɜː tʊ iː-piː-ɛs]) - міжбанківський переказ, що здійснюється з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким між списанням коштів з технічного рахунку учасника СЕП (платника) та зарахуванням коштів на технічний рахунок учасника СЕП (отримувача) є певний проміжок часу (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів  в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 36. – Ст. 2507). Зв’язок з іншими термінами: див. терміни «міжбанківський переказ коштів», «міжбанківський електронний розрахунковий документ», «система електронних платежів Національного банку (СЕП)», «технічний рахунок у ЦОСЕП».

МІЖБАНКІВСЬКИЙ РОЗРАХУНКОВИЙ ДОКУМЕНТ (англ. interbank clearing document [ɪntəˈbæŋk ˈklɪərɪŋ ˈdɒkjʊmənt]) - документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137).

МІЖНАРОДНІ ВОЄННІ ТРИБУНАЛИ - суд. органи, засновані відповідно до спец, міждержавних угод з метою суд. переслідування і покарання осіб, що скоїли тяжкі злочини, передбачені міжнар. правом, у зв'язку з війною та під час війни. Мають обмежену (тобто персональну, територіальну і часову) юрисдикцію. Склад, структура, юрисдикція і принципи роботи М. в. т. визначаються їхніми статутами, які додаються до відповідної міжнар. угоди та є її невід'ємною частиною. Осн. міжнар. злочином, що лежить в основі предметної юрисдикції М. в. т. і визначає їх призначення, є планування, підготовка, розв'язання чи ведення війни або ведення війни з порушенням міжнар. договорів. Переслідуванню підлягають також скоєні під час війни і пов'язані з нею ін. міжнар. злочини: воєнні злочини і злочини проти людяності. Однак М. в. т. покликані розглядати лише діяння, скоєні представниками д-ви, яка розв'язала війну. Перший такий трибунал був утворений на підставі Версальського мирного договору 1919, ст. 227 якого передбачала можливість міжнар. суд. процесу над нім. кайзером Вільгельмом II. Проте процес не відбувся, оскільки уряд Нідерландів, куди втік кайзер, відмовився видати його союзникам. Поняття «міжнародні воєнні трибунали» фактично стосується тільки двох міжнар. трибуналів, які були створені після Другої світової війни 1939—45 : М. в. т. для суду над гол. воєнними злочинцями європ. держав — союзниць нацист. Німеччини (Нюрнберзький трибунал) і М. в. т. для Дал. Сходу (Токійський трибунал). Див. також Нюрнберзький процес, Токійський процес.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ - сукупність правових принципів і заходів, заснована на договорі держав і міжнар. організацій, які забезпечують певний стан міжнар. відносин, статус суб'єктів міжнар. права, виконання міжнар. зобов'язань, дотримання прав, передбачених у відповідному договорі. 264 Договори про М. г. належать до кон-венц. механізму реалізації міжнар.- правових норм, зокрема до його нормат. системи, і мають правозабезпечувальну природу. Виконання цих договорів і є М. г. Так, гарантії МАГАТЕ забезпечують без'ядерний статус країни і полягають у контролі за ядер, діяльністю держав, які не володіють ядер, зброєю. Робиться це на основі укладання спец, угод відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968. М. г. застосовуються і для забезпечення статусу пост, нейтралітету держав, а також спец, статусу територій. Так, 1815 Австрія, Великобританія, Португалія, Пруссія, Росія і Франція Актом про визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії й недоторканності її території надали Швейцарії М. г. її пост, нейтралітету. У Заключному акті Париз. конференції щодо Камбоджі від 23.Х 1991 державиучасниці гарантували цій країні суверенітет, незалежність, тер. цілісність й недоторканність, нейтралітет та нац. єдність; зобов'язалися вжити необхід. заходів щодо забезпечення її нейтралітету в разі порушень зазначеного Акта. Відповідно до ст. X Договору про Антарктику від 1 .XII 1959 державиучасниці дали М. г. нейтрального і демілітаризованого статусу Антарктики і зобов'язалися вживати відповідних заходів для того, щоб в Антарктиді «не проводилася будь-яка діяльність, що суперечить принципам або цілям цього Договору». Держави — учасниці міжнар. договорів здебільшого декларують про М. г. безпосередньо у тексті документу або ж роблять одностор. заяви у формі листа, ноти чи меморандуму про те, що вони гарантують виконання окр. прав, зазначених у договорі. Так, учасники Конвенції про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 передбачили для країн транзиту М. г. розвитку і зміцнення їх інфраструктури, необхідної для ефективного запобігання незакон. обігу наркотиків і психотроп. речовин, шляхом надання цим країнам фін. допомоги (ст. 10). У сучас. міжнар. праві не визнаються деякі М. г., що використовувалися раніше, а саме: клятва, взяття заручників, присяга, заклад цінностей або частини території, військ. окупація.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - сукупність змістовно споріднених міжнар.-правових док-тів, підписаних насамперед державами — членами РБ ООН, а також країнами, об'єднаними у Співдружність Незалежних Держав, які визначають принципи та умови зовнішньополіт. забезпечення незалежного держ. статусу України, її політ, суверенітету, тер. цілісності, задовільного рівня нац. безпеки. Першою міжнар. угодою, орієнтованою на досягнення задовільного стану М. г. н. У., стала Тристороння заява президентів України, США і Рос. Федерації, підписана в Москві 14.1 1994. У ній повідомлялося, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частини Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 1991 (СНО-1), і 265 приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Ратифікація Верх. Радою України Договору СНО-1 (18.ХІ 1993 із застереженнями; ЗЛІ 1994 у повному обсязі), а також прийняття 16.ХІ 1994 Закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» створили умови для формування системи міжнар. док-тів, спрямованих на забезпечення дійових гарантій незалежності й безпеки України. їх сукупність становлять: 1) Програма НАТО «Партнерство заради миру: запрошення» (ПЗМ) від 10.1 1994, у реалізації якої Україна бере участь, починаючи з 8.ІІ 1994. Програма передбачає, що «НАТО проводитиме консультації з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер вирішить, що виникла пряма загроза для його територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки». Рамковий документ ПЗМ зобов'язав усі держави-учасниці «утримуватися від загрози застосування сили і від застосування сили на шкоду територіальній цілісності або політичній незалежності будь-якої держави, а також поважати існуючі кордони і добиватися урегулювання спорів мирними засобами». 2) Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22.ХІ 1994, яка проголосила: якщо в майбутньому виникне зовн. загроза тер. цілісності, політ, незалежності або безпеці України, Україна та Сполучені Штати Америки мають намір консультуватися і здійснювати відповідні кроки для досягнення мир. вирішення ситуації згідно з міжнар. правом та принципами НБСЄ (ст. 4). 3) Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у м. Будапешті (Угорщина) 5.XII 1994 президентами України, Рос. Федерації, США та прем'єр-міністром Великобританії. Сторони підтвердили свої зобов'язання «згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України». 4) Декларація Франції від 5.ХІІ 1994, підписана президентом цієї д-ви, у якій викладено зобов'язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджені зобов'язання франц. сторони «поважати незалежність та суверенітет України в межах її нинішніх кордонів згідно з принципами Заключного акта НБСЄ та Паризької хартії для нової Європи». 5) Заява Уряду Китайської Народної Республіки від 5.ХІІ 1994, в якій визнаються незалежність, суверенітет і тер. цілісність України. В док-ті виражається готовність до дальшого розвитку дружби та співробітництва між КНР і Україною. 6) Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлант. Договору, підписана 9.VII 1997 в м. Мадриді (Іспанія). Передбачає, зокрема, створення кризового консультат. механізму для «проведення спільних консультацій в будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці» (ст. 15). 7) Стратегічна концепція НАТО від 24.IV 1999. Документ акцентував увагу на тому, що «альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає чинниками стабільності та безпеки в 266 Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом» (ст. 37). Документами, які посилюють М. г. н. У., є окр. домовленості, підписані главами країн СНД. Зокрема, Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.IV 1994 передбачає, що «...будуючи свої відносини як дружні, держави утримуватимуться від військової, політичної, економічної або будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої із держав — учасниць Співдружності». Меморандум про підтримання миру і стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10.V 1995 додатково передбачив, що суб'єкти Співдружності «мають наміри припиняти відповідно до свого національного законодавства створення і діяльність на своїх територіях організацій, груп і окремих осіб, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів або на загострення міжнаціональних відносин, а також на зазіхання ззовні на державний устрій держав, що підписали цей меморандум».

МІЖНАРОДНІ ЗВИЧАЇ - форм, джерело міжнародного права, спосіб і процес творення норм цього права. Статут Міжнародного суду ООН визначає М. з. як «доказ загальної практики, визнаної правовою нормою» (ст. 38). Для з'ясування, чи існує звичаєва норма, необхідно розглянути дійсну практику суб'єктів міжнар. права та їхнє opinio juris (тобто визнання правила як правової норми). Перший елемент є повторюванням актів, які ще наз. прецедентами: це матеріальний елемент звичаю. Другий елемент — психологічний за своїм характером: суб'єкти міжнар. права мають переконання у тому, що здійснення зазначених актів є обов'язковим, оскільки цього вимагає право. Звичаєвий процес творення міжнар. права докорінно відрізняється від договірного. Він є результатом не одного юрид. акта, а сукупності поведінки суб'єктів права. Це процес децентралізований, він не має чіткого обмеження в часі. Матеріальний елемент звичаю виводиться з поведінки суб'єктів міжнар. права — держав у першу чергу, міжнар. організацій та їхніх актів, міжнар. судів і арбітражів та їхніх рішень, подекуди міжнар. неуряд. організацій та їхньої діяльності (Ін-т міжнар. права, Асоціація міжнар. права, Міжнар. комітет Черв. Хреста, його практика тощо). Під терміном «поведінка» слід розуміти не тільки діяння на підтримку або заперечення звичаю, але й висловлювання думок щодо доречності або правомірності того чи ін. типу поводження. Формування звичаю у часі відбувалося по-різному. Звичаєве міжнар. мор. право формувалося століттями, М. з. косм. права — упродовж небагатьох років. Головне, як вимагає Міжнар. суд, щоб практика держав з відповідних питань була часто повторюваною і практично одноманітною. Міжнар.-правовий звичай може бути універсально визнаним, а може мати регіон, (локальний) характер. В 267 ост. випадку він не може суперечити імперативним нормам заг. міжнар. права. Жодна пост, практика суб'єктів міжнар. права не може вважатися такою, що породжує міжнар. звичаєву, коли у цих суб'єктів немає усвідомлення, що вони мусять виконувати норму міжнар. права. В міжнар. практиці, напр. у протоколі, здійснюється чимало діянь із міркувань ввічливості міжнародної, доречності або традиції, але ніяк не тому, що вони розглядаються як міжнар.-правовий обов'язок. У міжнар. співтоваристві держав здійснюється робота з метою кодифікації міжнародного права, під час якої міжнар.-правовий звичай набуває письм. форми з чітко прописаним змістом. У низці універсальних багатостор. договорів кодифікац. характеру закріплені звичаєві норми в різних галузях міжнар. права. Для держав, які не є сторонами таких договорів (або в період до набуття цими договорами чинності), писані норми останніх відіграють роль звичаєвих.

МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ - суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнар. співтовариства, основи існування держав і народів — міжнар. мир і безпеку. Такі посягання є порушенням д-вою міжнар.-право-вих норм, що мають основоположне значення для забезпечення міжнар. миру і безпеки, захисту людської гідності чи навколиш. природ, середовища. Об'єктами цих злочинів виступають заг. мир і міжнар. безпека, основи співіснування народів і держав. Об'єкт злочину є одним з чинників, що зумовлюють великий ступінь сусп. небезпечності М. з., які є серйозним порушенням зобов'язань стосовно всіх членів міжнар. співтовариства, імперат. норм міжнар. права. М. з. слід відрізняти від злочинів міжнародного характеру, які за ступенем сусп. небезпечності є менш небезпечними діяннями. На відміну від злочинів міжнар. характеру, за вчинення М. з. відповідальність кримінальна фіз. осіб пов'язана зі злочин, діяльністю д-ви, яка є суб'єктом відповідальності міжнародно-правової. Осн. перелік М. з. містить статут Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (1945): злочини проти миру, воєнні та злочини проти людяності (ст. 6). Перелік воєнних злочинів і злочинів проти людяності був доповнений чотирма Женев. конвенціями про захист жертв війни 1949 і двома Дод. протоколами до них 1977. До таких злочинів, зокрема, віднесено: посягання на життя, здоров'я, недоторканність особи (вбивства, тортури, заподіяння шкоди здоров'ю, нелюдське поводження, включаючи біол. експерименти, тілесні покарання тощо); посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, примушування до проституції, непристойне посягання у будь-якій формі; взяття заручників; колект. покарання; незаконне, свавільне і здійснюване у великому масштабі руйнування та привласнення майна, що не викликається воєн, необхідністю; примушування військовополоненого або цив. особи служити у військ, чи допоміжних формуваннях ворожої д-ви; позбавлення цих осіб права на неупереджене і норм, судочинство; перетворення цив. населення або окр. цив. осіб на об'єкт 268 нападу; перетворення неохоронюваних місцевостей і демілітариз. зон на об'єкт нападу; віроломне використання розрізнювальних емблем Черв. Хреста (Черв. Півмісяця або Черв. Лева і Сонця) чи ін. захис. знаків, визнаних Женев. конвенціями 1949 і Протоколом І (1977) до них, тощо. Серйоз. порушеннями Дод. протоколів до Женев. конвенцій вважаються і такі дії: переміщення окупац, д-вою частини її власного цив. населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини нас. окупованої території у межах цієї території чи за її межі; застосування практики апартеїду та ін. дій, що ображають гідність особи і грунтуються на расовій дискримінації; перетворення чітко впізнаваних істор. пам'ятників, творів мист-ва або місць відправлення культу, визнаних культур, цінностями з особливим захистом, на об'єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення осіб, які користуються захистом, права на неупереджене і норм, судочинство. Перелік воєнних злочинів був конкретизований у статуті Міжнар. трибуналу для кол. Югославії, прийнятому РБ ООН 25.У 1993. Серед порушень законів та звичаїв війни, зокрема, вказані (ст. 3): застосування отруйних речовин та ін. видів зброї, призначених для спричинення надмірних страждань; безглузде руйнування міст, селищ або січ чи спустошення, в якому не було воєн, необхідності; напад на незахищені міста, села, житла чи будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів; захоплення, руйнування або умисне пошкодження культових, благодійних, навч., худож. і наук, установ, істор. пам'яток і худож. та наук, творів; пограбування сусп. або приват, власності. Статут Міжнар. трибуналу для кол. Югославії встановив юрисдикцію стосовно «серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», до яких віднесено порушення загальновизнаних норм захисту жертв війни, як вони встановлені в Женев. конвенціях 1949 («право Женеви»), і правил ведення війни, як вони визначені в Гааз. конвенціях 1899 та 1907 («право Гааги»), а також геноцид і злочини проти людяності. Перелік злочинів проти людяності конкретизований статутами Міжнар. трибуналів для кеш. Югославії та Руанди (утв. РБ ООН 1994). До їх переліку включені злочини, що вчиняються у рамках широкомасштабного або систем, нападу на цив. населення за нац., політ., етнічними, расовими або реліг. мотивами (ст. З статуту Міжнар. трибуналу для Руанди) або коли вони вчиняються у ході збройного конфлікту і спрямовані проти будь-якого цив. населення (ст. 5 статуту Міжнар. трибуналу по кол. Югославії): вбивство, знищення, поневолення, депортація, ув'язнення, тортури, зґвалтування, переслідування за політ., расовими або реліг. мотивами, ін. нелюдські акти. На відміну від статутів Нюрнберзького і Токійського міжнар. воєнних трибуналів, за статутами Міжнар. трибуналів по кол. Югославії та Руанді відповідні діяння вважаються злочинами проти людяності, коли вони вчиняються у ході не лише міжнародного, а й внутрідерж. збройного конфлікту. До юрисдикції Міжнар. трибуналу по Руанді, крім злочинів проти людяності (ст. 3), віднесено також геноцид (ст. 2) і порушення ст. З, зміст якої є спільним для Женев. конвенцій 1949 і Протоколу II (1977); ст. 4, у якій ідеться, зокрема, 269 про посягання на життя, здоров'я, фіз. та псих, благополуччя осіб, у т.ч. вбивства, а також таке жорстоке поводження, як тортури, каліцтво або будьякі форми тілесного покарання; колект. покарання; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примус, проституція і будь-які форми непристойного нападу; акти тероризму; мародерство. Питання співробітництва держав у боротьбі з геноцидом регламентовані Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948. Серед міжнар. злочинів в окр. групу Конвенцією про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 виділені злочини проти людства (зокрема, вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є результатом політики апартеїду, а також злочин геноциду; ст. 1). Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 також кваліфікує апартеїд як злочин проти людства (ст. 1). 3. XII 1973 ГА ООН проголосила принципи міжнар. співробітництва стосовно виявлення, арешту, видачі та покарання осіб, винних у воєн, злочинах і злочинах проти людства, зокрема положення про те, що такі особи підлягають покаранню, коли б і де вони не вчинили ці злочини. До міжнар. воєн, злочинів належить небезпечне дчя цивілізації посягання на навкол. природ, середовище — екоцид. Він може виявлятися як: примус, використання природ, умов і явищ для досягнення воєн, переваги над противником за допомогою ведення геофіз. війни (штучна зміна динаміки, складу чи структури планети Земля — вулканічна діяльність, землетруси тощо); метеорол. війни (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо); широке застосування зброї масового знищення та ін. озброєнь невибіркової дії: ядерної, променевої, радіол., бактеріол., токсич., запалювальної, інфразвукової, радіочастотної та ін. Конвенція про заборону воєнного або будь-якого ін. ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 забороняє використання будь-яких засобів впливу для зміни шляхом цілеспрямованого керування природ, процесами динаміки, складу і структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу й атмосферу, або косм. простору (ст. 2 Конвенції). Протоколом І до Женев. конвенцій 1949 заборонено також застосовувати методи або засоби ведення воєн, дій, котрі мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довготривалої і серйозної шкоди природ, середовищу (ст. 35). До М. з. належать агресія, визначення якої дала ГА ООН 1974, а також рабство і работоргівля. 1926 була підписана Конвенція про рабство, а 1956 — Дод. протокол до неї. Комісія міжнар. права ООН прийняла 1991 в першому читанні проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, який подала Ген. секретареві ООН. У проекті до зазначених злочинів віднесено агресію, погрозу агресією, втручання у внутр. або зовн. справи д-ви, колоніальне панування та ін. форми іноз. панування, геноцид, апартеїд, системат. і масове порушення прав людини, виключно серйозні воєнні злочини, умисну і серйозну шкоду навкол. середовищу, міжнар. тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом міжнар. крим. права, але він вказує напрями його можливого розвитку. Суб'єктом міжнар.-правової відповідальності (політ., 270 матеріальної, моральної) за М. з. є д-ва, а суб'єктом цих злочинів і крим. відповідальності за їх вчинення — фіз. особи (керівники д-ви, її вищі посад, особи та ін. організатори чи виконавці злочин, політики д-ви). Об'єктивна сторона М. з. здебільшого є складною розгалуженою діяльністю протягом тривалого часу на тер. кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (напр., планування, розв'язування і ведення агресивної війни). М. з. може характеризуватись наявністю закінченого складу злочину як з настанням шкідливого наслідку, так і в момент вчинення самої дії (напр., змова проти миру у вигляді планування агресивної війни). Із суб'єктивної сторони, М. з. найчастіше вчиняються з прямим умислом та чітко визначеними цілями. Юрисдикція щодо М. з. може здійснюватися міжнар. судом або нац. судами держав (на тер. яких вчинено злочин, або тієї, гр-нином якої є злочинець).

МІЖНАРОДНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ - перевезення вантажів, пасажирів, багажу (товаробагажу) і пошти різними видами тр-ту, що здійснюється між двома або більше пунктами на умовах, установлених міжнар. угодами. Засобами регулювання М. п. є внутр. зак-во і міждерж. угоди (міжнар. договори). Відповідно до ст. 4 Статуту залізниць України перевезення залізнич. тр-том вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнар. сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнар. сполучення. Так, у межах СНД діє Тимчасова угода держав — учасниць Співдружності про перевезення пасажирів, багажу залізницями у міждерж. сполученні 1993, Угода про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів 1993, Інструкція по актово-претензійній роботі на залізницях держав — учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки та Естонської Республіки від 26—27.V 1994 та ін. Україна не є учасницею Угоди про міжнародні залізничні перевезення 1980, але в межах країн СНД використовується встановлена цим документом форма залізнич. вантажної накладної. У сфері міжнар. автомоб. перевезень діють Угода про загальні умови виконання міжнародних пасажирських перевезень автобусами від 5.ХІІ 1970, двостороння Угода між Урядом України та Урядом Республіки Казахстан про міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом 1993 та ін. Україною ратифіковані Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944, Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 1929 та Гаазький протокол щодо поправок до Варшавської конвенції 1955, підписані протоколи й угоди (міжурядові) про повітр. сполучення з Туреччиною (1992), Китаєм (1992), Грузією (1993) та ін. д-вами. Кодексом торговельного мореплавства України (ст. 132) передбачено, що перевезення між портами України та іноз. портами можуть здійснюватись як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноз. прапором. У галузі міжнар. торг, мореплавства Україна 271 дотримується правил Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924. Крім того, нею укладено двосторонні міжурядові угоди про торг, мореплавство з Грузією (1993), Болгарією (1998) та ін. д-вами.

МІЖНАРОДНІ ПЕРЕДАЧІ ТОВАРІВ (англ. international transfer of goods [ˌɪntəˈnæʃənl ˈtrænsfɜː əv gʊdz]) - експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове 404 М ввезення на її територію, транзит товарів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами України (джерело: Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання: Закон України від 20.02.2003 № 549-IV

МІЖНАРОДНІ РІКИ - ріки, які перетинають тер. двох або більше д-в або є кордоном між ними і мають суднопл. сполучення з морем. До таких М. р. належать Амазонка, Дніпро, Дунай, Ельба, Конго, Ла-Плата, Майн, Нігер, Одер, Рейн та ін. Окр. частини М. р. входять до держ. території відповідної прибереж, д-ви і знаходяться під її суверенітетом. Міжнар.-правовий режим використання М. р. встановлюється і регулюється прибереж, д-вами на основі укладених між ними угод або норм звичаєвого права. Згідно з принципом свободи торг, судноплавства на М. p., який склався у міжнар. праві ще з часів Віденського конгресу 1814—15, торг, навігація на М. р. є вільною і відкритою для гр-н, торг, суден і товарів усіх держав. Цей принцип підтверджений і сучас. угодами прибереж, держав, напр. Конвенцією про режим судноплавства на Дунаї 1948 (ст. 1). Водночас забороняється плавання по М. р. у мирний час військових суден неприбереж. держав. Що ж стосується військових суден прибереж, держав, то їх плавання дозволяється лише за домовленістю між заінтересованими д-вами. Для розв'язання багатьох питань, що виникають у зв'язку з навігацією по М. р., буд-вом на них гідротех. споруд, підтриманням екол. чистоти і безпеки д-ви створюють спец, органи — комісії. Україна бере активну участь у роботі Дунайської комісії, до складу якої входять представники всіх придунайських держав. Україна є також учасницею Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948.

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ - розрахунки юрид. та фіз. осіб (резидентів і нерезидентів), що перебувають на тер. України, з юрид. або фіз. особами, які знаходяться на тер. ін. держав, за придбані (продані) ними товари (роботи, послуги). Особливість правового регулювання М. р. полягає передусім у тому, що при їх здійсненні в платіж, операції можуть брати участь суб'єкти міжнар. права — д-ви та їх органи, нац. (центральні) банки, міжнар. фінансові організації, а також іноз. юрид. і фіз. особи. Організаційно і технологічно ця особливість зумовлена там, що при здійсненні міжнар. платежів розрахунковим центром може бути: по-перше, нац. (державний) центральний банк; по-друге, кореспондентська мережа комерц. банків. При проведенні розрахунків і платежів з банків, установами ін. держав, що знаходяться поза юрисдикцією України, учасники розрахункових і платіж, операцій повинні керуватись рядом міжнар.-правових актів (документів). Правову базу, що регулює М. р., умовно можна поділити на: а) відповідні норми банків.,фін. і цив. зак-ва України; б) нац. зак-во іноз. держав у сфері 272 розрахунків; в) нормат.-правову базу двостор. угод України. Остання переважно являє собою пакет міждерж. угод України з д-вами СНД, що пов'язано з особливим режимом їх сучас. взаємовідносин, у т. ч. в розрахунковій сфері; г) нормат. базу спеціально утворених міжнар. банків, фін. та ін. організацій. Сфера М. р. регулюється і міжнародними звичаями, кодифікація яких здійснюється Міжнародною торговою палатою (МТП) у формі уніфікованих правил, зокрема: для договірних гарантій (у ред. 1978), для гарантій за вимогою (у ред. 1992), для документарних акредитивів (у ред. 1993), по інкасо (у ред. 1995) тощо. Зафіксовані в цих правилах норми за своєю юрид. природою мають диспозитивний характер. Крім того, міжнар. розрахункові відносини регулюються Тимчасовим законом ЮНСІТРАЛ про міжнар. кредитні перекази, Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі (1930), Правовим керівництвом ЮНСІТРАЛ щодо електрон, переказу коштів та ін. Відповідно до цих актів при здійсненні міжнар. платежів і розрахунків застосовуються акредитивна, інкасова, чекова форми М. р. та ін. форми банк, переказу.

МІЖНАРОДНІ СЛУЖБОВЦІ - гр-ни тієї чи ін. д-ви, які перебувають на службі в апараті міжнар. організації. В науковій л-рі для визначення цього поняття вживаються також терміни «міжнародні посадові особи», «міжнародні чиновники», «співробітники міжнародних організацій», «міжнародні цивільні службовці». В установчих док-тах міжнар. організацій системи ООН, у міжнар. угодах уживається, як правило, уніфікований термін «персонал міжнародної організації». Правовий статус і умови праці М. с. визначаються установчими док-тами міжнар. організацій, спец, конвенціями про привілеї та імунітети, угодами про штаб-квартири міжнар. організацій, актами самих міжнар. організацій (напр., правилами процедури органів), а також окр. внутрідерж. актами. М. с. слід відрізняти від дип. персоналу. Осн. завдання М. с— забезпечення діяльності міжнар. організації, їх правовий статус має функц. характер на відміну від статусу дипломатів як представників д-ви. Вищі посад, особи (ген. секретар, його заступники) наділені дип. привілеями та імунітетами, ін. персонал міжнар. організації — т. з. функціональними (спеціальними) привілеями та імунітетами, необхідними для виконання функцій, пов'язаних з діяльністю організації. М. с. відповідальні тільки перед міжнар. організацією і користуються імунітетом від юрисдикції д-ви перебування організації при виконанні своїх посад, обов'язків. М. с. повинні утримуватись від будь-яких дій, які могли б вплинути на їх статус як міжнар. посад, осіб. Держави — члени міжнар. організації зобов'язані поважати міжнар. характер персоналу міжнар. організації. Вища посад, особа міжнар. організації (ген. секретар, президент тощо) обирається, як правило, вищим органом організації. Він призначає персонал секретаріату з урахуванням принципу справедливого і широкого 273 геогр. представництва, забезпечення високого рівня працездатності, ефективності й добросовісності.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ - передбачені у міжнар. праві правила організації і діяльності інститутів місц. самоврядування. Мають своїм першоджерелом Загальну декларацію прав людини 1948, яка закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (ст. 21). Даний принцип конкретизовано в Європейській типовій конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980, Європейській хартії місцевого самоврядування 1985, Всесвітній декларації місцевого самоврядування 1985, Європейській хартії міст 1992. В останній, зокрема, проголошується, що «всі жителі міст мають рівні права на правову та екологічну безпеку, роботу, житло, безпечний рух, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, культуру, інтеграцію багатьох культур, якісну архітектуру, гармонійне життя, політичне життя, економічний розвиток, послуги і товари, раціональне використання природних ресурсів, розвиток особистості, співробітництво між містами, фінансову забезпеченість, рівноправність»; ці права належать усім міським жителям без дискримінації незалежно від статі, віку, походження, раси, релігії, соціально-екон. чи політ, становища, фіз. та псих, недоліків. Декларація принципів місц. самоврядування у державах — учасницях СНД (1994) передбачає, що екон. самостійність місц. самоврядування гарантується: державною підтримкою розвитку прод. сфери шляхом податкової, інвестиц. та кредитної політики; наявністю власних бюджет, доходів і достатнім рівнем закріплених доходів; забороною на вилучення вільних бюдж. коштів; забезпеченням стабільності екон. законодавства. У Стамбульській декларації з проблем поселень людей 1996 проголошується, що «для поліпшення якості життя у поселеннях людей слід боротися з погіршенням його умов». У док-ті розглянуто такі проблеми, як нежиттєздатні моделі споживання та в-ва, нерац. зміни серед населення, його надмірна концентрація, бездомність, зростання злиднів, безробіття, злочинність та насильство, погіршення умов навкол. природ, середовища тощо. У Європейській хартії регіонального самоврядування 1999 підкреслюється, що «регіон як суттєвий компонент держави свідчить про різноманітність Європи, сприяє збагаченню її культури з належною повагою до її традицій та історичної спадщини, сприяє її економічному добробуту». Зазначено, що міжрегіональне і транскордонне співробітництво роблять цінний і необхідний внесок у побудову Європи. Під регіон, самоврядуванням розуміється «право і реальна здатність найбільших територіальних утворень всередині кожної держави, що мають виборні органи і знаходяться в адміністративному плані між центральним керівництвом та місцевими органами влади, що користуються прерогативами самоорганізації, чи 274 прерогативами, що звичайно асоціюються з центральною владою, брати на себе, під свою відповідальність і в інтересах свого населення суттєву частину суспільних справ відповідно до принципу субсидіарності». В хартії закріплено власні і делеговані повноваження регіонів, регулюються порядок взаємовідносин з місц. органами влади, їх права у сфері міжрегіон. і транскорд. зв'язків, питання участі у справах д-ви, європ. і міжнар. справах. Встановлено принципи організації регіонів, питання регіон, фінансів, порядок захисту права регіон, самоврядування тощо. М. с. м. с. містяться і в ін. міжнар.-правових актах. Ці стандарти враховуються Україною в процесі відповідної закон, діяльності і практиці місц. самоврядування.

МІЖНАРОДНІ ТОРГОВІ ДОГОВОРИ - вид договорів міжнародних, що регулюють торг.-екон. відносини між д-вами. Встановлюють заг. правовий режим торгівлі між країнами і мають різні найменування: договір про дружбу, торгівлю та мореплавство; про торгівлю і навігацію та ін. Окрім заг. режиму торгівлі, М. т. д. можуть визначати статус фіз. та юрид. осіб, встановлюють режим судноплавства і роботи ін. видів тр-ту тощо. Розрізняють М. т. д., які містять норми заг. порядку (напр., торг, договори, угоди про товарообіг і платежі, угоди про режим інвестицій, податки тощо) та м. т. д., які передбачають конкр. зобов'язання сторін (н.-т. співробітництво в певних галузях, сприяння у буд-ві об'єктів тощо). Договори укладаються як на двосторонній, так і на багатостор. основі. Прикладом багатосторонніх М. т. д. є Марракеська угода про заснування Світової організації торгівлі 1994 (СОТ), а також ін. угоди СОТ. Найпоширеніші такі М. т. д.: договори про торгівлю і мореплавство (закріплюють осн. умови здійснення міждерж. торг, відносин і укладаються здебільшого на тривалі строки); угоди про товарообіг (встановлюють узгоджені контингенти товарів, тобто найменування та кількість товарів, які д-ви постачають одна одній протягом певного періоду часу); угоди про платежі (визначають порядок розрахунків між д-вами з питань, пов'язаних з товарообігом); клірингові угоди (з метою збалансування взаєм. платежів); визначають порядок взаєм. розрахунків у зовн. торгівлі шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань; кредитні угоди (регулюють міждерж. відносини у валютно-кред. галузі, передбачаючи умови та порядок кредитування); угоди про оподаткування (спрямовані на усунення подвійного оподаткування); угоди про екон. та н.-т. співробітництво (мають комплексний характер і визначають галузі міждерж. співпраці та інституц. механізм виконання цих угод); угоди про співробітництво держав у конкр. галузях (тр-т, зв'язок, інвестиції); містять положення, які регулюють відносини між д-вами у певній галузі та визначають права і обов'язки сторін.

МІЖНАРОДНА БАНКІВСЬКА ГРУПА (англ. international banking group [ˌɪntəˈnæʃənl ˈbæŋkɪŋ gruːp]) - група фінансових установ, пов’язаних відносинами контролю, діяльність якої представлена більше ніж в одній країні та яка підлягає нагляду на консолідованій основі з боку іноземного органу нагляду (джерело: Положення про порядок ідентифікації та визнання банківських груп: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок ідентифікації та визнання банківських груп» від 09.04.2012 № 134, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 р. за № 708/21021 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 36. – Ст. 1344)

МІЖНАРОДНА КООПЕРАЦІЯ (англ. international co-operation [ˌɪntəˈnæʃənl kəʊˌɒpəˈreɪʃən]) - взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним, при якій здійснюється спільна розробка або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплексних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) 402 М науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності (джерело: Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.1991 № 959-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 29. – Ст. 377).

МІЖНАРОДНА НЕУРЯДОВА ОРГАНІЗАЦІЯ - об'єднання на пост, основі суб'єктів нац. права декількох країн, що має правореалізуючу (функціональну) правосуб'єктність у межах, визначених міжнар. правом, не ставить за мету одержання прибутку та діє згідно з нормами міжнар. права. Серед джерел міжнар. права, що регулюють діяльність М. н. о., — статути (ст. 71 Статуту ООН, ст. 71 Статуту ВООЗ, ст. 11 Статуту ЮНЕСКО та ін.) й спец, резолюції міжнародних (Економічної і соціальної ради ООН від 25.УІІ 1996, Комітету міністрів Ради Європи від 18.Х 1993 тощо) і більшості міжурядових організацій, які передбачають особливий механізм співробітництва з М. н. о. в межах т. з. консультативного статусу. На регіон, рівні діє Європейська конвенція про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій 1986. Діяльність Міжнародного комітету Червоного Хреста регулюється Женевськими конвенціями 1949, Додатковими протоколами до них 1977 та ін. М. н. о. є виразниками світової громад, думки, які впливають на механізм міжнар.-правового регулювання. Так, Міжнар. к-т Черв. Хреста був розробником проектів Конвенцій про захист жертв збройних конфліктів; «Міжнародна амністія» багато зробила для прийняття міжнар. договорів у сфері захисту прав людини (про 236 скасування смертної кари, заборону тортур тощо). Для розвитку юрид. науки особливе значення має діяльність М. н. о. правознавців — Асоціації міжнародного права, Інституту міжнародного права. Міжнародної асоціації кримінального права та ін. Нині у світі налічується бл. 10 тис. М. н. о. У діяльності багатьох з них беруть участь представники України.

МІЖНАРОДНА ПЛАТІЖНА СИСТЕМА (англ. international payment system [ˌɪntəˈnæʃənl ˈpeɪmənt ˈsɪstɪm]) - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III

Міжнародна платіжна система – платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

МІЖНАРОДНА ПРАВОВА ДОПОМОГА (англ. international legal assistance [ˌɪntəˈnæʃənl ˈliːgəl əˈsɪstəns]) - проведення компетентними органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9-10. – Ст. 88).

МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (англ. international financial organization [ˌɪntəˈnæʃənl faɪˈnænʃəl ˌɔːgənaɪˈzeɪʃən]) - міжнародна організація, яка на умовах, визначених своїм установчим актом, та/або відповідно до міжнародного договору України здійснює емісію облігацій на території України. Міжнародні фінансові організації можуть здійснювати в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, емісію відсоткових або дисконтних облігацій, у тому числі шляхом здійснення публічної пропозиції. Емісії облігацій міжнародних фінансових організацій обслуговуються у депозитарній системі України (джерело: Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 № 3480-ІV

МІЖНАРОДНА ФІНАНСОВА УСТАНОВА (англ. international financial institution [ˌɪntəˈnæʃənl faɪˈnænʃəl ˌɪnstɪˈtjuːʃən]) - установа, з якою Уряд України уклав угоду про співробітництво та для якої згідно із законами України встановлено привілеї та імунітети (джерело: Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 08.09.2011 № 306, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 р. за № 1203/1994

МІЖНАРОДНЕ БАНКІВСЬКЕ ПРАВО - комплексна галузь міжнародного права, що регулює сусп. відносини у сфері міжнар. банк, діяльності (банк, операції, функціонування платіжних систем, організація і діяльність міжнар. валют.-фін. установ тощо). Суб'єктами цих відносин є д-ви, міжнар. міжурядові організації, юрид. та фіз. особи. Неоднорідність суб'єктів М. б. п. зумовлює виникнення неоднорідних формою банк, правовідносин, що безпосередньо впливає на специфіку застосовуваних методів їх регулювання. Ця специфіка полягає у своєрід. поєднанні адм., орг. та майнових елементів. У одних випадках вказані суб'єкти виконують орг. функції, а в інших — є безпосеред. учасниками фін.-банк, відносин. Основою М. б. п. як самост. правової системи є його принципи: 1) уніфікації, що передбачає розвиток широкої уніфікації норм М. б. п. шляхом укладення міжнар. договорів універс. і регіон, характеру в рамках інтеграц. угруповань держав, а також прийняття відповід. типових законів; 2) диверсифікації, який характеризується тим, що міжнар. банк, відносини набувають як міждержавні, так і най. форми, а осн. інститути М. б. п. містять публічноправові і приватно-правові норми, що тісно взаємодіють між собою; 3) технологізації, котрий сформувався під впливом н.-т. прогресу (застосування у банк, сфері засобів автоматики, електрон, платежів, пластикових карток тощо) та зумовив розширення сфери дії М. б. п., трансформацію його окр. категорій і виникнення нових інститутів, напр., електрон, банк, права. Осн. джерелами М. б. п. є міжнар. договори, міжнар. звичаї, внутрішнє банк, і фін. зак-во відповідної д-ви. Напр., в Україні до цих джерел входять Закони України «Про банки і банківську діяльність» (1991), «Про Національний банк України» (1999) та ін. Ост. часом дедалі більшу роль як джерела М. б. п. відіграють нормат.-правові акти міжнар. фін.-валютних і банк, установ (МВФ, Світового банку, МФК) та акти міжнар. організацій, що застосовуються на тер. їх країн-учасниць (напр., Європ. Союзу). Від М. б. п. як галузі міжнар. права відрізняють науку М. б. п., що вивчає його предмет, поняття, метод, систему, категорії та інститути, методи регулювання і джерела М. б. п., проблеми ефективності реалізації його норм тощо.

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО - система юрид. норм і принципів, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутр. збройних конфліктах, встановлюють взаємні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної б-би. забезпечують захист жертв конфлікту під час цієї б-би 237 і встановлюють відповідальність за порушення даних норм і принципів. Поняття «міжнародне гуманітарне право» з'явилося порівняно недавно. В правовій л-рі, в міжнар. документах ООН широко використовуються терміни «право збройних конфліктів», «право війни». Вперше термін «міжнародне гуманітарне право» був запропонований у 50-х рр. відомим швейц. юристом Ж. Пікте і набув широкого вжитку в юрид. л-рі, а згодом увійшов до назви Женевської дип. конференції 1974—77 з питань підтвердження і розвитку М. г. п., що застосовується у період збройних конфліктів. Характерною особливістю М. г. п. є те, що воно поєднує в собі дві різні концепції, одна з яких має юрид. характер, а друга — етичний. Прагнучи до досягнення компромісу між міркуваннями воєн, необхідності і вимогами гуманності, гуманітарне право містить у собі відповідний етич. елемент, оскільки йдеться про те, щоб пом'якшити вияви насильства шляхом правового обмеження засобів і методів ведення воєн, дій і покладення на воюючі сторони обов'язку щадити осіб, які не беруть або перестали брати участь у воєн. діях. М. г. п. віддзеркалює моральні засади існування людства, які формувалися упродовж усього його істор. розвитку. Виходячи з принципів гуманності, людське суспво не може миритися з незмірними стражданнями і тяжкими людськими та матеріальними втратами, які порушують ці принципи. Норми М. г. п., що закріплюють принципи гуманності, мають заг. характер, тобто вони є обов'язковими для всіх учасників міжнар. співтовариства — держав, індивідів, міжнар. організацій. Ці норми є вираженням певної рівноваги, досягнутої між принципом гуманності, тобто імперативом, що спонукає людину діяти на благо ближнього, і принципом необхідності, тобто обов'язком органів влади зберігати д-ву, захищати цілісність її території і підтримувати порядок. Предметом регулювання М. г. п. є полегшення участі жертв збройних конфліктів, хоча Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 і Додаткові протоколи до них 1977 суттєво розширили сферу його дії. Порівняно з деякими ін. галузями міжнар. права норми М. г. п. чітко закріплюють обов'язки кожного, хто бере участь у збройному конфлікті, що він повинен і чого не повинен робити. Керуючись виключно принципами гуманності, які були закладені ще у Санкт-Петербурзькій декларації про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868, згідно з якою «погреби війни мають зупинитися перед вимогами людяності», М. г. п. перебуває, отже, поза політикою, і воюючі сторони мають його дотримуватись, незалежно від політ, міркувань. Принцип гуманності належить до осн. принципів М. г. п. і діє як вираз самої його суті, а всі ін. принципи і норми є похідними від нього. Це базовий принцип поведінки сторін, що беруть участь у збройному конфлікті, і на ньому грунтуються конкр. норми М. г. п. Основою формування сучасного М. г. п. є взаємодія двох його джерел — гаазького та женевського права, які все більше переплітаються між собою у процесі їх розвитку. Гаазьке право встановлює обмеження стосовно способів ведення війни, особливо щодо деяких видів зброї та методів ведення воєн. дій. Воно було започатковане під час міжнар. конференцій миру в Гаазі в 1899 і 1907 (див. Закони та звичаї війни). Наст, 238 конвенціями, які справили вплив на дальший розвиток цього напряму М. г. п., були: Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954; Конвенція про заборону військового або будьякого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993; Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення 1997. Женев. право спрямоване на захист осіб, які не беруть безпосеред. участі або припинили брати участь у воєн. діях. Правовою основою женев. права є чотири Женев. конвенції про захист жертв війни 1949 і два Дод. протоколи до них 1977, шо становлять систему норм, спрямованих на захист людини під час збройного конфлікту, які порівняно з гаазьким правом не надають д-вам ніяких прав на шкоду особі. Цим самим \ М. г. п., що регулює правові відносини під час збройних конфліктів, закладено принципи пріоритету людської особистості та гуманізму. В результаті прийняття Дод. протоколів І та II до Женев. конвенцій 1949 відбулося поєднання гаазького і женев. права в сучас. руслі розвитку М. г. п., і їх тепер уже не можна розглядати осібно, хоч відмінності між ними зберігаються. Переважна більшість норм М. г. п. мають імперативний характер. На них не поширюється «принцип взаємності», тобто воююча сторона не може відмовитись від їх дотримання навіть у тих випадках, коли друга сторона їх порушує. Ці норми не підлягаюгь денонсації під час збройних конфліктів.

МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ ПРАВО - галузь міжнар. права, що становить систему норм і принципів, якими регулюються міжнар. екон. відносини. Розрізняють два гол. підходи до сутності цієї системи. У першому випадку вона розглядається як комплексна галузь права, що охоплює норми міжнар. публічного, міжнар. приватного права, а також норми нац. правових систем, які регулюють міжнар. екон. відносини. У другому випадку М. е. п. є самост. галуззю міжнар. публіч. права. Для М. е. п. характерні ті ж риси, що притаманні ін. традиційним галузям міжнар. публіч. права: особливий об'єкт регулювання, яким є міжнар. екон. відносини, значний за обсягом нормат. матеріал, власні принципи тощо. Співвідношення М. е. п. і міжнар. публіч. права грунтується насамперед на нормах та принципах останнього. М. е. п. перебуває у функц.-структур, зв'язках з ін. галузями міжнар. публіч. права, зокрема мор., повітр. і космічним правом. Підгалузями М. е. п. є комплекси норм, що регулюють певні види міжнар. екон. відносин. До них належать, зокрема, міжнар. торгове, міжнар. транспортне, міжнар. валютне, міжнар. інвестиційне право, міжнар. право н.-т. співробітництва тощо. До інститутів 239 М. е. п. належать: інститут найб. сприяння, що використовується у торг., фін., інвест. відносинах; інститут міжнар. екон. безпеки; інститут екон. преференцій, що надаються країнам, які розвиваються, та ін.

МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО - сукупність міжнар.-правових принципів і норм, які встановлюють режим використання косм. простору та небесних тіл і регулюють відносини, суб'єктами яких є д-ви, міжнар. організації і комерц. фірми, у зв'язку з дослідженням і освоєнням космосу. Осн. засади М. к. п. закріплені у Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіш, 1966, а також у деклараціях ГА ООН про принципи: використання д-вами штучних супутників Землі для міжнар. телевізійного мовлення (1982), дистанційного зондування Землі з косм. простору (1986); використання ядер, джерел енергії в косм. просторі (1992) тощо. Головними серед них є принципи заборони використання косм. простору у військ, цілях та виведення у космос і розміщення у ньому військ, косм. техніки, тобто декларовано принцип правового регулювання використання косм. простору виключно в мир. цілях. Принципи М. к. п. є основою для укладення спеціальних міжнар. договорів (угод, конвенцій), зокрема таких док-тів, як Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і об'єктів, запущених у косм. простір, 1968; Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами, 1971; Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в косм. простір, 1975; Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979. Відповідні угоди укладено і в межах держав — членів СНД: про спільну діяльність у галузі дослідження і використання косм. простору 1991; про порядок утримання і використання об'єктів косм. інфраструктури в інтересах виконання космічних програм 1992; про порядок фінансування спільної діяльності у галузі дослідження і використання косм. простору 1992 тощо. Крім універсальних і регіональних міжнар. док-тів, джерелами М. к. п. є і двосторонні міжнар. договори. Так, Україна підписала договори про співробітництво в космосі з США, Рос. Федерацією, КНР, Казахстаном тощо. Норми М. к. п. імплементовані у нац. зак-во України, зокрема в Закон України «Про космічну діяльність» (1996).

МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО - галузь міжнар. публіч. права; система принципів і норм, що регулюють співробітництво держав і міжнар. організацій у боротьбі зі злочинністю, передусім з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Воно тісно пов'язане з нац. крим. правом. Його метою є захист миру і безпеки, міжнар. правопорядку та забезпечення співробітництва між д-вами для ефективного суд. переслідування злочинців. Предметом М. к. п. є встановлення 240 відповідальності суб'єктів міжнар. права і покарання осіб, винних у вчиненні згаданих злочинів, їх визначення, запобігання їм, розслідування, суд. розгляд, організація відбування покарання, а також відносини, які виникають у результаті вчинення таких злочинів та застосування покарання за їх вчинення. Суттєвою особливістю М. к. п. є його комплексний характер. Воно об'єднує матеріальні норми крим., крим.-виконавчого права, крим.- процесуальні норми, а також ті, які стосуються судоустрою. Значне місце займають норми, що регламентують взаємодію держав у галузі крим. юстиції. Початок формування М. к. п. пов'язують із статутом Міжнародного воєнного трибуналу для суду над гол. воєн, злочинцями європ. країн «осі» та статутом Міжнародного воєнного трибуналу для Дал. Сходу, які були створені угодами, укладеними відповідно Великобританією, СРСР, США та Францією у 1945 (до них приєдналися ще 19 держав) і Великобританією, СРСР, США, Китаєм, Францією, Австралією, Канадою, Новою Зеландією, Нідерландами, Індією та Філіппінами у 1946. ГАООН 11.XII 1946 підтвердила принципи міжнар. права, що були визнані статутом Нюрнберзького трибуналу і відбиті у його вироку як загальновизнані. М. к. п. притаманні принципи міжнар. права (зокрема, суверенної рівності держав, їх співробітництва, поважання прав людини, добросовісного виконання зобов'язань), заг. принципи права, гол. джерелом яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 (всі люди рівні перед судом; кожний обвинувачуваний має право вважатися невинуватим, поки його вина не буде доведена відповідно до права; смертний вирок не повинен виноситися стосовно осіб, молодших 18 років, і приводитися у виконання стосовно вагітних жінок та ін.), власне принципи М. к. п. (зокрема, невідворотність покарання за вчинення дії, яка за міжнар. правом вважається злочинною; якщо д-ва не встановлює покарання за дію, яка міжнар. правом віднесена до категорії злочинів проти миру і людства, то це не є обставиною, що звільняє винну особу від міжнар. крим. відповідальності; особистої відповідальності за міжнар. правом; посад, становище особи, яка вчинила злочин за міжнар. правом, не звільняє її від крим. відповідальності; відповідальність вищих посад, осіб; виконання особою злочин, наказу свого уряду чи начальника не звільняє її від відповідальності, якщо свідомий вибір був фактично можливий; незастосування строку давності до воєнних злочинців). Джерелами М. к. п. є договір та звичай, у деяких випадках— рішення міжнар. організацій, заг. принципи права, притаманні осн. внутрідерж. правовим системам, а також принципи міжнар. публ. права. Певне значення мають рішення міжнар. судів (напр., вирок Нюрнберзького трибуналу). Важлива роль у створенні норм М. к. п. належить договорам (конвенціям), яких налічується кілька сотень і які присвячені питанням визначення злочинності певних діянь га їх караності, надання допомоги в розслідуванні і суд. розгляді крим. справ, видачі злочинців тощо. Договори бувають універсальними, регіональними (Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах 1959) або двосторонніми. В них може відображатися міжнар. звичай. Правила ж міжнар. договорів є 241 обов'язковими і для держав, що не є їх учасницями, як звичаєві норми (напр., схвалена ГА ООН Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948). Із цього виходила, зокрема, практика Нюрнберзького трибунату. Прикладом прямого створення норм й інститутів М. к. п. органом міжнар. організації є заснування Радою Безпеки ООН міжнар. трибуналів для кол. Югославії та Руанди резолюціями від 25.У 1993 і 8.ХІ 1994 (Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнар. гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991; Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, вчинені на території сусідніх держав у період з 1.І до 31 .XIІ 1994). Статутами цих трибуналів підтверджено, що офіц. становище обвинувачуваного, включаючи главу д-ви чи уряду, не звільняє його від крим. відповідальності. Більш того, такі особи несуть відповідальність і за невід-вернення вчинення злочинів підлеглими. Як правило, резолюції міжнар. організацій та їх органів, зокрема ГА ООН, безпосередньо не створюють норм міжнар. права, хоча й виступають важливою ланкою у процесі їх формування. Так, міжнар. стандарти, розроблені під егідою ООН і прийняті її ГА (напр., типові договори про взаємну допомогу в крим. справах, про передачу нагляду над злочинцями, умовно засудженими чи умовно звільненими, осн. принципи поводження з ув'язненими), юридично не є обов'язковими для держав, але використовуються ними у своїй міжнар. практиці та в нац. праві. Норми М. к. п., що належать до категорії норм заг. міжнар. права, мають універсальну сферу дії. Особи, винні у вчиненні таких злочинів (напр., воєнних, проти людяності), підлягають переслідуванню (незалежно від місця їх вчинення) будь-якою д-вою, а також міжнар. крим. судом. Сфера ж дії конвенц. злочинів, як правило, поширюється лише на дви, які є учасницями договору (конвенції), хоча деякі договори в інтересах посилення боротьби з найтяжчими міжнар. злочинами розширили крим. юрисдикцію, зробивши її універсальною (напр., Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973). Відповідальність за порушення норм М. к. п. настає для держав — міжнар.-правова (політ., матеріальна, моральна, причому лише за міжнар. злочини), для індивіда — крим.-правова. Норми М. к. п., що регулюють питання відповідальності за злочини міжнар. характеру, реалізуються виключно через застосування відповід. норм внутрідерж. крим. права нац. судами, реалізація ж норм про відповідальність за міжнар. злочини може мати місце й перед міжнар. судом із застосуванням до винних фіз. осіб норм М. к. п., про що свідчить досвід Нюрнб. та Токійського трибуналів. У нормах М. к. п. встановлюється злочинність певних діянь, часто — й склади злочинів. Вказівки ж про вид і строк покарання, як правило, містяться у внутрідерж. крим. праві, хоча певні положення щодо караності міжнар. злочинів можуть міститись і в міжнар.- правових актах. Так, Статут Нюрнберзького трибуналу згадує смертну кару 242 та ін. покарання, які трибунал визнає справедливими, а також конфіскацію у засудженого награбованого майна, а статути міжнар. трибуналів по кол. Югославії та Руанді — тюремне ув'язнення, строки якого судді визначають, керуючись заг. практикою винесення вироків про цей вид покарання у судах Югославії та Руанди, а також повернення будь-якого майна і доходів, одержаних злочин, шляхом, їх законним володільцям. Покарання має бути справедливим (відповідати мірі сусп. небезпеки вчиненого діяння), доцільним (обгрунтованим метою заг. превенції), індивідуалізованим.

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО - галузь міжнародного права; система договірних і звичаєвих норм, що регулюють відносини між д-вами у зв'язку з їх мор. діяльністю, зокрема шляхом встановлення правового статусу і відповідних режимів мор. просторів з метою мир. використання цих просторів та їх ресурсів в інтересах людства. Норми М. м. п. як частина міжнар. права мають єдину з ним юрид. природу. Вони створюються суверенними д-вами шляхом узгодження позицій для регулювання своїх взаємовідносин у сфері мор. діяльності — мирній і військовій. Погоджувальна природа норм міжнар. права та його галузі — М. м. п. виявляється насамперед у джерелах в їх формальному, тобто специфічно юрид. розумінні як форми, в якій знаходять вияв норми цієї системи права. У своєму становленні М. м. п. пройшло ряд етапів, пов'язаних з розвитком соціально-екон. і н.-т. умов мор. діяльності. Впродовж століть зміст і міжнар.-правові форми регулювання мор. діяльності держав визначалися певною обмеженістю предмета регулювання і вузькістю кола учасників правовідносин. За змістом і предметом регулювання, коли не брати до уваги правил, які регламентують ведення мор. війни, традиційне М. м. п. спочатку було правом судноплавства, меншою мірою — рибальства. В епоху рабовласництва і феодалізму за відсутності широких світогосподарських зв'язків і просторової обмеженості мор. діяльності формування звичаєвих норм і правил відбувалося по окр. морських басейнах-регіонах і враховувало передусім місц. умови. Так виникли Родоський морський кодекс, Єрусалимські асизи, Консолато дель маре, Кодекс Ганзи, «Списки Олерона», Чорна книга адміралтейства та ін. мор. кодекси. Згодом з розширенням мор. зв'язків формуються норми і правила з широкою сферою застосування. До міжнар. договорів стали включатися норми про мор. торгівлю і судноплавство, рятування на морі, регулювання риб. промислу. Відбувалося оформлення універсальних норм, що встановлювали правовий режим мор. просторів — вод відкритого моря, внутрішніх вод територіального моря, прилеглої зони та ін. З часом ці норми та правила почали складатися в авт. систему, формуватися в окр. галузь, яка має особливий предмет правового регулювання (відносини держав у процесі мор. діяльності) і свою підсистему. Особливості міждерж. відносин, які регулюються М. м. п., полягають у тому, що на формування мор. інтересів держав значний вплив справляють рівні їх 243 екон. розвитку. Важливе місце в системі узгоджених і взаємопов'язаних норм М. м. п. займають норми і правила, які визначають міжнар.-правовий статус і режими мор. просторів. Ця форма регулювання правовідносин між д-вами виявляється в остаточному підсумку у встановленні певних обсягів прав і обов'язків держав, пов'язаних мореплавством, використанням живих і мін. ресурсів та ін. діяльністю. Важливими етапами кодифікації і прогресив. розвитку М. м. п. були конференції ООН з морського права (1958, 1973- 1982). Україна брала безпосередню участь у цих конференціях і у виробленні проектів прийнятих на них конвенцій. Прийняті на першій з таких конференцій Женевські конвенції з морського права 1958 (про територіальне море і прилеглу зону; про континентальний шельф; про відкрите море; про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря) впродовж десятиліть були осн. конвенційними джерелами міжнар. мор. права. Новітнім комплексним актом є Конвенція ООН по морському праву 1982. Норми М. м. п. містяться також у договорах зі спец, питань співробітництва держав. Україна — учасниця ряду таких договорів: Конвенції про міжнародні правила відвернення зіткнень суден у морі 1972, Міжнародної конвенції про пошук і рятування на морі 1979. Міжнародної конвенції щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення моря нафтою та ін. 3.УІ 1999 Україна ратифікувала Конвенцію ООН по мор. праву 1982 та доповнюючу її Угоду про здійснення частини XI Конвенції, прийняту 29.VIІ 1994.

МІЖНАРОДНЕ ПОВІТРЯНЕ ПРАВО - галузь міжнародного права, система правових принципів і норм, що регулюють відносини між д-вами з метою здійснення міжнар. повітряних сполучень. Предметом М. п. п. є відносини між д-вами, які стосуються правового режиму повітр. простору та міжнар. повітряних сполучень. Повітр. сполучення між д-вами регулюються на основі загальновизнаних принципів міжнар. права, принципів і норм, які містяться у міждерж. багатосторонніх і двостор. угодах. Практика повітр. сполучень між д-вами сприяла становленню осн. принципів М. п. п. Центр, місце серед них посідає принцип суверенітету д-ви над повітр. простором над її сухопут. і вод. територією. Закріплений у Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944, він визначає зміст багатьох норм М. п. п., а також характер та особливості правовідносин, що виникають під час використання повітр. простору для міжнар. повітр. сполучень. До осн. принципів М. п. п. належать також принципи забезпечення безпеки міжнар. цив. авіації та принцип свободи польотів у міжнар. повітр. просторі. Осн. джерелами М. п. п. є: Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1994; Конвенція про злочини та деякі інші акти, вчинені на борту повітряного судна, 1963; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 та т.; двостор. угоди держав про повітр. сполучення; 244 договори держав з міжнар. авіац. організаціями про надання тех. допомоги; конвенції про імунітети і привілеї; міжнар. звичаї.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО - правова система, що складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб'єктами — д-вами, міжнар. організаціями тощо. Історично виникнення М. п. пов'язане з процесом становлення державності. Протягом усієї історії людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних екон. та ін. міжнар. відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При цьому роль М. п. постійно зростає. З його допомогою д-ви встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнар. співробітництва у різних галузях сусп. життя. Особливість системи М. п. полягає у тому, що вона не входить до будь-якої нац. системи права і не включає норм нац. права. Водночас ці дві самост. системи не існують ізольовано одна від одної. Нац. правові системи справляють вплив на нормотворення у М. п., а останнє є важливим у сучас. умовах чинником формування нац. зак-ва, зокрема шляхом імплементації норм М. п. у це зак-во. У багатьох д-вах, у т. ч. в Україні, ратифіковані міжнар. договори визнаються частиною нац. зак-ва, а у разі розбіжностей між положеннями нац. закону і міжнар. договору діють норми останнього (примат М. п.). М. п. поділяється на публічне й приватне. Публічне М. п. регулює відносини між д-вами, між міжнар. організаціями, між д-вами і міжнар. організаціями. Міжнар. приватне право регулює цив,- правові відносини з іноз. елементом. Публічне і приватне М. п. взаємопов'язані між собою. Обидва вони у широкому значенні регулюють міжнар. відносини. Але за чинною доктриною приватне М. п. не повинно суперечити принципам публічного М. п. Ще одна особливість М. п. полягає у характері нормотворення даної правової системи. Встановлення взаем, прав і обов'язків суверенних суб'єктів тут здійснюється шляхом добровільного волевиявлення при укладенні міжнар. договорів та ін. угод. Це свідчить про те, що М. п.має узгоджувальний, координуючий характер. Йому не властиві притаманні для нац. зак-ва елементи субординації. Систему М. п. складає об'єктивно існуюча і внутрішньо узгоджена цілісність її елементів: загальновизнаних принципів і норм міжнар. права (договірних і звичаєвих), рішень і рекомендац. резолюцій міжнар. організацій, рішень міжнар. суд. органів, а також інститутів М. п. (міжнар. визнання, правонаступництва, міжнар. відповідальності тощо). У галуз. аспекті структуру М. п. складають його галузі — дип. права, міжнар. економічного, мор., космічного права, права навкол. середовища тощо. Кожна галузь — це відносно самост. система, яка є підсистемою єдиної системи М. п. До особливостей М. п. належить також те, що воно не заперечується спец, наддерж. механізмом примусу. У разі необхідності д-ви самі колективно забезпечують підтримання міжнар. правопорядку, в т. ч. шляхом індивідуального або колект. примусу, межі якого визначені у М. п. Прогресивний розвиток М. п. 245 пов'язаний з його змінами та оновленням, що досягається шляхом офіц. і неофіц. кодифікації. Офіц. кодифікація реалізується у формі договорів. Особливе місце у кодифікац. процесі належить ООН, у рамках якої з 1947 діє Комісія міжнародного права ООН. М. п. — профільна навч. дисципліна для студентів-юристів і міжнародників. Воно також є однією з провідних галузей юрид. науки. Наука М. п. вивчає сутність і закономірності розвитку М. п. у цілому та його окр. галузей.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА - галузь міжнародного права; сукупність міжнар. принципів і норм, спрямованих на охорону навкол. середовища і рац. використання природ, ресурсів. У значенні М. п. н. с. вживаються також термінол. конструкції «міжнародне енвайронментальне право», «міжнародне екологічне право» тощо. Галузь є складним правовим утворенням і перебуває у процесі становлення. Частина її принципів і норм тяжіє до ін. галузей міжнар. права, особливо до морського, повітряного і космічного. Водночас система М. п. н. с. має стійкі взаємозв'язки, свої внутр. структуру, нормативну основу і джерела. Предмет цього виду права — міжнар. екол. відносини. Вони стосуються переважно використання та охорони міжнар. природних об'єктів і ресурсів — Світового ок., міжнар. річок, атмосфери Землі, косм. простору, мігруючих видів диких тварин і птахів тощо. Суб'єктами М. п. н. с. виступають насамперед д-ви, а також урядові і неуряд. організації. Спец, органом з організації міжнар. співробітництва у цій галузі є Програма ООН з навколишнього середовища (з 1972). Джерела М. п. н. с. — міжнар. двосторонні та багатосторонні договори, угоди, конвенції, декларації, хартії тощо. Принципові засади цього права закріплені, зокрема, у Стокгольм. Декларації ООН з проблем навколишнього середовища 1972, Декларації Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище і розвиток 1992, Всесвітній хартії природи, Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975. До цих засад, зокрема, належать: зобов'язання держав вживати заходів щодо охорони навкол. середовища; рац. використання природ, ресурсів; заборона воєнного або будь-якого ін. ворожого використання засобів впливу на природне середовище; неприпустимість радіоакт. забруднення довкілля; взаємодопомога держав за надзвичайних екол. обставин; вільний обмін міжнар. екол. інформацією; вирішення еколого-правових спорів мир. засобами; застосування між-нар.-правової відповідальності держав за шкоду, завдану навколиш. середовищу, тощо. За характером джерела М. п. н. с. поділяють на загальносвітові й регіональні. До першої групи належать: Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного надбання 1972, Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення, 1973, Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977, Конвенція про охорону міфуючих видів диких 246 тварин 1979, Віденська конвенція про охорону озонового шару 1985 та Монреальський протокол до неї 1987, Конвенція про біорізноманіття 1992, ряд конвенцій і договорів з мор. і косм. права. Друга група джерел представлена регіональними міжнар. актами екол. характеру. Це — Конвенція про захист річки Рейн від забруднення хімічними речовинами 1976, Європейська конвенція про транскордонне забруднення атмосферного повітря на великі відстані 1979, Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ їх мешкання в Європі 1979, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992, Угода про взаємодію у галузі екології і охорони навколишнього природного середовища 1992 між державами — членами СНД, Європейська конвенція про цив. відповідальність за шкоду, завдану навколишньому середовищу небезпечною для нього діяльністю, 1993 тощо. Україна є учасницею багатьох міжнар. договорів і конвенцій, бере активну участь у міжнар. екол. співробітництві. Курс М. п. н. с. є частиною навч. дисципліни міжнар. права, що викладається у вищих навч. закладах України.

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ОХОРОНИ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ - сукупність принципів і норм міжнародного права, які становлять специф. галузь цієї системи права і регулюють відносини між його суб'єктами (передусім д-вами) у сфері охорони і використання культурних цінностей, відновлення істор. середовища, ввезення, вивезення і повернення незаконно переміщених культур, цінностей. Осн. принципи цієї галузі права, що перебуває у процесі становлення і розвитку, грунтуються на заг. засадах міжнар. пра-ва. Це, зокрема: а) розвиток власної культури, що є правом і обов'язком кожного народу; б) охорона і поважання культур, цінностей та незаподіяння їм шкоди; в) невід'ємний суверенітет держав над їх культур, цінностями; г) міжнар. співробітництво у сфері охорони культур, цінностей; д) облік (реєстрація) культур, цінностей; е) повернення, або реституція, незаконно перемішених культур, цінностей країнам їх походження, у т. ч. країнам — жертвам колоніалізму; є) заборона і запобігання незаконним ввезенню, вивезенню і передачі права власності на культурні цінності; ж) захист культур, цінностей у період збройних конфліктів. З антич. часів і до серед. 20 ст. норми щодо охорони культур, цінностей пов'язувались насамперед з нормами ведення війни. Окр. паростки ідеї охорони культур, цінностей описані антич. авторами — Ксенофонтом, Геродотом, Полібієм, Цицероном. Проте аж до пізнього Середньовіччя ці ідеї не отримали заг. визнання і не стали частиною правового звичаю. Упродовж 17—18 ст. положення про захист культур, цінностей закріплюються у доктрині міжнар. права, насамперед завдяки творам А. Джентілі, Г. Гроція, Е. де Ваттеля. У сучас. міжнар. праві норми М. п. о. к ц. закріпилися завдяки багатостор. договорам Гаазьких конференцій миру 1899 і особливо 1907. Так, Положенням про закони і звичаї сухопутної війни (додаток до IV Гаазької 247 конвенції 1907) встановлено обов'язок зберігати, наскільки можливо, храми, будівлі, що слугують цілям науки, мист-ва, благодійності, істор. пам'ятки за умови, що такі споруди не використовуються одночасно з воєн, метою. У 2-й пол. 20 ст. сформувалося визнання того факту, що культурна спадщина потребує охорони не тільки у воєнний, а й у мир. час, оскільки на неї діють як природні, так і антропогенні руйнівні чинники, а рухомим культур, цінностям, крім того, загрожує небезпека викрадення і незакон, переміщення. Сучасне М. п. о. к. ц. будується передусім на основі договірних норм як на універсальному (акти ООН та ЮНЕСКО, міжнар. урядових і дип. конференцій), так і на регіональному рівнях (конвенції Ради Європи, багатостор. угоди країн СНД тощо). Важливу роль у цій сфері відіграють також двостор. договори держав. Особливе місце у міжнародній системі охорони культурних цінностей належить Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), яка, відповідно до свого Статуту, покликана допомагати «збереженню, прогресу й поширенню знань, піклуючись про збереження й охорону спільної спадщини людства — книжок, творів мистецтва та ін. пам'яток історичного і наукового значення» (п. 2 ст. 1). Під егідою цієї організації у сфері охорони культур, цінностей укладені й набули чинності 4 універсальні акти (Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 та Протокол до неї, Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, 1970 і Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972). Конвенціями ЮНЕСКО введено в юрид. обіг поняття «культурна спадщина людства». ЮНЕСКО також активно розробляє т. з. м'яке М. п. о. к. ц. Нею прийнято ряд рекомендацій у цій сфері, зокрема щодо: міжнар. принципів, які застосовуються під час археол. розкопок (1956); заходів забезпечення загальнодоступності музеїв (1960); культур, цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громад, і приват. робіт (1968); міжнар. обміну культур, цінностями (1976); збереження істор. ансамблів (1976); охорони рухомих культур, цінностей (1978). Прикладами розвитку М. п. о. к. ц. на регіон, рівні є нормотворчість у рамках Ради Європи, яка прийняла Європ. культурну конвенцію 1954, а також конвенції, що безпосередньо стосуються охорони археол. спадщини (1969 і 1992, переглянута) та архітектур, спадщини (1985), б-би із злочин, посяганнями на культурні цінності (1985). Норми про охорону культур, цінностей містяться у Дод. протоколах 1977 до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949, що підкреслює тісний зв'язок М. п. о. к. ц. із міжнародним гуманітарним правом. Необхідність протидії крадіжкам та незакон. транскорд. переміщенням культур, цінностей зумовила підписання розробленої Міжнародним інститутом уніфікації приватного права (УНІДРУА) Конвенції про міжнародне повернення викрадених чи нелегально вивезених культурних цінностей 1995. Україна є стороною всіх вищеназваних конвенцій ЮНЕСКО, Європейської культурної конвенції 1954, ін. регіон, багатостор. договорів 248 (зокрема в межах СНД), ряду двостор. угод з відповідних питань (з Угорщиною, Польщею та ін. д-вами).

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО ПРАВ ЛЮДИНИ - галузь сучас. міжнародного права; сукупність норм, які регулюють співробітництво держав і міжнар. організацій у розробці міжнар. стандартів з прав людини, їх імплементації в міжнар. і внутр. правопорядок, у створенні міжнар. органів та спеціаліз. установ з питань захисту прав людини та організації їх діяльності, а також у дотриманні процедур захисту цих прав на міжнар. рівні. Одним з осн. принципів сучас. загального міжнар. права є всеосяжне поважання прав людини і гр-нина. Сформувавшись в епоху вел. бурж. революцій кін. 18 ст., цей принцип дістав втілення у Статуті ООН. У його преамбулі підкреслено готовність держав — членів ООН утверджувати віру в осн. права людини, у гідність і цінність людської особистості, в рівноправність чоловіків і жінок. Уст. 1, яка визначає цілі ООН, йдеться про співробітництво «у заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії». Особливе значення має положення ст. 55, згідно з якою ООН сприяє: підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення і умовам екон. та соціального прогресу і розвитку; заг. повазі й дотриманню прав людини та осн. свобод для всіх. Крім Статуту ООН, осн. джерелами М. п. п. л. вважаються Загальна декларація прав людини 1948, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966, прийняті ООН. Закріплені в цих документах універсальні норми встановлюють обов'язок держав поважати права та осн. свободи людини без будь-якої дискримінації. Як галузь сучас. міжнар. права, М. п. п. л., у свою чергу, складається з численних підгалузей — специф. систем регулювання правовідносин стосовно встановлення стандартів прав людини та їх здійснення, задоволення соціальних потреб. У найзагальнішому вигляді виокремлюють громадян, і поліг, права, з одного боку, та економічні, соціальні і культурні — з іншого. В межах цієї заг. класифікації сформувалися численні підгалузі М. п. п. л.: права жінок; права дітей; права біженців і мігрантів; захист прав людини у збройних конфліктах; права затриманих або ув'язнених осіб; права людини у соціальній і труд, сферах; запобігання дискримінації; припинення злочинів проти прав людини і гр-нина (заборона геноциду, апартеїду, рабства та ін.); права народів, у т. ч. право на самовизначення, та ін. М. п. п. л. містить норми-стандарти, які мають імплементуватися у міжнар. та нац. правопорядок; норми, які регулюють діяльність (у т. ч. правотворчу) інституц. і конвенц. органів та міжнар. організацій у царині захисту прав людини; процедури звернень фіз. осіб та неуряд. організацій за захистом прав людини на міжнар. рівні. М. п. п. л. заохочує індивіда до активного захисту своїх прав, надаючи йому широкі повноваження, тобто індивід розуміється як специфічний суб'єкт міжнар. права. Про це свідчить прийнята під егідою 249 ООН Декларація про право та відповідальність індивіда, груп та органів суспільства щодо здійснення і захисту універсально визначених прав людини та основних свобод 1998. У М. п. п. л. на універсальному і регіон, рівнях склалася система контролю за виконанням д-вами своїх зобов'язань у сфері захисту прав людини, а також імплементації міжнар. стандартів прав людини у внутр. правопорядок (Офіс Верховного комісара ООН з прав людини; органи, що утворені й діють відповідно до міжнар. договорів з прав людини: міжнар. організації системи ООН — МОП, ЮНЕСКО та ін.). Поряд з універсальним М. п. п. л. сформувалися і діють регіон, системи цього права: європ. система захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ); американська система захисту прав людини; система, яка функціонує у межах Організації африканської єдності, та ін. Конституція України у розд. II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» закріпила права та осн. свободи людини, які своїм змістом, системою і засобами захисту відповідають принциповим вимогам сучасного М. п. п. л. Одним з найважливіших є положення про те, що «кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна» (ст. 55 Конституції України).

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО - підгалузь міжнародного приватного права, що регулює майнові відносини в галузі торг, мореплавства з іноз. елементом. До них належать майнові відносини, які виникають при мор. перевезеннях вантажів і пасажирів, страхуванні, зіткненні суден, рятуванні, буксируванні, заг. аварії, забрудненні моря і т. п. До цього виду права входять два види норм: норми, які містяться у міжнар. конвенціях про уніфікацію права, що після їх санкціонування д-вою стають особливого роду приписами його внутр. зак-ва; прийняті д-вою спеціально для регулювання майнових відносин з іноз. елементом. Норми першого виду зберігають у внутр. праві авт. становище і характеризуються трьома рисами. По-перше, зміна цих норм можлива лише в межах, які допускаються самим договором про уніфікацію права. По-друге, тлумачення і застосування вказаних норм мають здійснюватися однаково, оскільки уніфіковані норми створюються для однакового регулювання певних відносин у всіх державах — учасницях договору. По-третє, у процесі створення уніфікованих норм враховуються правові концепції різних систем права, тому ці норми можуть істотно відрізнятися від відповідних норм внутр. права. Обидва види норм М. п. м. п. містять норми, які прямо встановлюють права і обов'язки сторін (норми прямої дії), і норми, що лише вказують на те, яке право підлягає застосуванню у даному разі (колізійні, або відсилочні норми).

МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО - сукупність норм, якими регулюються цив. сімейно-шлюбні і труд, відносини з участю іноз. елемента. Такі відносини передусім існують між фіз. і юрид. особами. В окремих випадках учасником цив. правових відносин може бути д-ва, але за умови, що її контрагентом є фіз. або юрид. особа. Виділяють 3 групи іноз. елемента. Перша стосується суб'єктів правовідносин — фіз. і юрид. осіб різних держав; друга — об'єктів цих відносин (вони стають міжнародними, коли виникають з приводу майна, що знаходиться за кордоном); третя — юрид. фактів, у результаті яких виникають, змінюються або припиняються відповідні нив. правовідносини. Останні стають міжнародними, якщо юрид. факт мав місце на тер. іноз. д-ви. Специфіка механізму правового регулювання цив. відносин з іноз. елементом виявляється у способах регулювання. Першим з них є колізійно-правовий, суть якого полягає у виборі відповідного нац. правового порядку для вирішення конкр. цив. справи. Другий спосіб — матеріальноправовий. Він виявляється у створенні спец, норм цив.-правового характеру, які повинні безпосередньо застосовуватися до певних відносин, обминаючи коліз. стадію вибору нац. права. Таким чином, М. п. п.: а) пов'язане як з міжнар. (публічним), так і з цив. труд, і сімейним правом; б) є частиною внутрідерж. права; в) посідає самост. місце в системі національного права.

МІЖНАРОДНЕ ТОРГОВЕЛЬНЕ ПРАВО - сукупність норм і принципів, які регулюють відносини у сфері міжнар. торгівлі. Поняття «міжнародне торговельне право» (англ. international trade law, франц. droit international commercial, нім. internationales Handelsrecht) з'явилося в юрид. науці у 60-х pp. 20 ст. і є порівняно новим. У наук, л-рі склалися два погляди на природу М. т. п. Так, відповідно до однієї з них (А Тинеть, Я. Функ, В. Хвалей) під М. т. п. слід розуміти сукупність правових норм «міжнародного законодавства» і нового lex mercatoria (лат. — торговельне право), які регулюють приватні відносини у сфері міжнар. торгівлі. Причому під «міжнародним законодавством» розуміють міжнар. договори, акти міжнар. міжурядових організацій, предметом регулювання яких є відносини у міжнар. торгівлі, а під lex mercatoria — сукупність звичаїв міжнар. торгівлі. Згідно з ін. концепцією (Г. Вельямінов, І. Лука-щук), М. т. п. — підгалузь міжнар. екон. права і як така становить сукупність принципів і норм, що регулюють торг.- екон. відносини між суб'єктами міжнар. права. Основа М. т. п. — право кожної д-ви брати участь у міжнар. торгівлі (лат. jus commercium), а також принципи недискримінації та співробітництва держав у забезпеченні пост, розширення та лібералізації світ, торгівлі. Осн. джерелами М. т. п. є насамперед двосторонні і багатосторонні торг, угоди (торг, договори, угоди про товарообіг, клірингові угоди тощо). Характерною ознакою сучасного етапу розвитку М. т. п. є зростання ролі міжнар. міжурядових організацій у сфері лібералізації та регулювання світ, торгівлі, передусім таких, як Світова організація торгівлі (COT), Конференція ООН з торгівлі і розвитку 251 (ЮНКТАД), Європейське співтовариство. Активну роль в уніфікації норм М. т. п. відіграють Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА), Гаазька конференція з міжнар. приват, права, Комісія ООН з права міжнар. торгівлі (ЮНСІТРАЛ) та Міжнародна торгова палата (м. Париж). Див. також Гаазькі конвенції з міжнародного приватного права.

МІЖНАРОДНЕ ТРУДОВЕ ПРАВО - галузь міжнародного публічного права, сукупність принципів і норм, які розробляються і приймаються на міждерж. рівні і застосовуються у внутр. правопорядку держав для регулювання сусп. відносин у труд, і соціальній сферах. Фундам. принципи М. т. п. містяться у таких актах, як Статут ООН, Загальна декларація прав людини 1948, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966, Статут МОП 1919 зі змінами і доповненнями, а також у Філадельфійській декларації 1944, яка є невід'ємною частиною Статуту МОП. У преамбулі Статуту МОП закладено ідеї, якими керувалися фундатори цієї організації. У ній зазначається, що: міцний та всеосяжний мир у світі може грунтуватися лише на соціальній справедливості; д-ви повинні докладати всіх необхідних зусиль, аби змінити становище, за якого значна кількість людей стикається з несправедливістю, злиденністю і нестатками, на краще; неприйняття д-вою справді гуманного режиму праці підриває зусилля ін. країн, спрямовані на поліпшення долі трудящих. У Філадельфійській декларації закріплено низку нових прогресив. принципів: захист гідності трудящих та їх індивід, свобода висловлення, переконань і право на об'єднання; необхідність боротьби проти бідності на міжнар. рівні; рівність прав і можливостей усіх людей; досягнення певного рівня зайнятості; створення можливостей для розвитку особи і спільноти. Сучасне М. т. п. не лише регулює правовідносини в суто труд, сфері, а й охоплює широке коло питань заг. характеру. Йдеться про захист фундам. прав людини (право на об'єднання, заборона примус, прані, заборона дискримінації у сфері зайнятості). Предметом регулювання М. т. п. є правовідносини щодо встановлення мінімальної зар. плати, політики зайнятості, умов праці, соціального страхування, гігієни і безпеки праці. Окремо нормами М. т. п. регулюються умови праці і відпочинку деяких категорій трудящих, праця жінок, дітей, мігрантів, моряків тощо. Звертаючись до проблеми вразливих груп населення, М. т. п. передбачає захист, напр.. корінних народів або народів, які ведуть племінний спосіб життя, та ін. Значну частину М. т. п. становлять процес, норми. Це норми, які регулюють процес розробки конвенцій і рекомендацій МОП, різні види контролю за виконанням д-вами своїх зобов'язань, процедури звернень заінтересованих фіз. і юрид. осіб до міжнар. органів і організацій за захистом своїх прав у труд, і соціальній сферах. Гол. нормат. джерелами М. т. п. є конвенції МОП та її рекомендації. На відміну від конвенцій рекомендації формально не є зобов'язуючими актами, не підлягають ратифікації, але за Статутом МОП д-ви повинні 252 передавати рекомендації своїм компет. органам для застосування вміщених у них норм у зак-ві і практиці труд, відносин. Створенням норм М. т. п. у межах своїх статут, повноважень займаються й ін. міжнар. організації [Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров 'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація об'єднаних націй (ФАО), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР)], звертаючись до труд, і соціальних проблем. У світ, співтоваристві держав діє значна кількість міжнар. договорів, присвячених проблемам праці, укладених на регіон, рівні (під егідою Ради Європи, Європейського Союзу, Організації африканських держав та ін.).

МІЖНАРОДНЕ ЯДЕРНЕ ПРАВО - Міжнародне атомне право — сукупність норм, які регулюють міждерж. відносини у галузі використання ядер, енергії. Предметом цього права є відносини держав, що стосуються правового регулювання, використання ядер, енергії, джерел іонізуючого випромінювання, забезпечення ядер, та радіац. безпеки, поводження з радіоакт. відходами, їх транспортування, використання ядер, джерел енергії у косм. просторі, фіз. захисту ядер, об'єктів (установок), матеріалів і технологій, охорони довкілля від радіоакт. забруднення, відшкодування ядер, шкоди тощо. Специф. групі міжнар. відносин, які є предметом регулювання М. я. п., притаманні внутр. єдність і певна самостійність. Це відносини, що виникають між д-вами у процесі їх різнобіч. співробітництва у сфері ядер, діяльності, яка охоплює проведення спільних наук, досліджень і створення об'єднаних н.-д. колективів, органів та організацій, спільне спорудження об'єктів ядер, енергетики, створення міжнар. організацій і міжнар. господарюючих об'єднань ядер, профілю, організацію системи ядер, інформації, забезпечення радіац. захисту і безпеки в галузі охорони навкол. природ, середовища від забруднення радіоакт. відходами тощо. В цілому міжнар. співробітнищтю у сфері ядер, діяльності — це спільна діяльність держав у політ., екон., н.-т., екол. і правової сферах, спрямована на забезпечення дослідження і використання ядер, енергії, досягнень науки і техніки в мир. цілях, в інтересах і на благо всіх країн і народів. Розробка механізму міжнар. співробітництва у сфері ядер, діяльності і різноманітних орг.-правових форм її координації та кооперування є одним з чільних завдань М. я. п. Гол. мета М. я. п. — сприяти об'єднанню зусиль держав у вирішенні проблем, пов'язаних з практ. використанням енергії атом, ядра, стимулювати розвиток екон. і н.-т. співробітництва держав у цій галузі. Дійовим засобом її досягнення є принципи і норми М. я. п.: як ті, що вже склалися, так і ті, що перебувають у стадії становлення. Серед них центр, місце за своїм значенням і змістом займають такі, як: виключно мирне використання ядер, енергії; забезпечення безпечного використання ядер, енергії; недопущення радіоактив. забруднення планети. Осн. роль у процесі формування М. я. п. 253 належить міжнар. договорам. Серед них — Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою 1963, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968; Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів і в їх надрах ядерної зброї та інших видів масового знищення 1971; Паризька конвенція про відповідальність перед третьою стороною у сфері ядерної енергії 1960; Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден 1962; Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963; Брюссельська конвенція про цивільну відповідальність у галузі морських перевезень ядерних матеріалів 1971; Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1979; Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію 1988; Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації 1986; Конвенція Про ядерну безпеку 1994.

МІЖНАРОДНИЙ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИЙ НОМЕР ЦІННИХ ПАПЕРІВ (англ. international identification securities number [ˌɪntəˈnæʃənl aɪˌdentɪfɪˈkeɪʃən sɪˈkjʊərɪtɪz ˈnʌmbə]) - номер (код), що дозволяє однозначно ідентифікувати цінні папери або інший фінансовий інструмент та присвоєння якого передбачено законами України (джерело: Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 № 3480-ІV

МІЖНАРОДНИЙ ІМПОРТНИЙ СЕРТИФІКАТ (англ. international import certificate [ˌɪntəˈnæʃənl ˈɪmpɔːt səˈtɪfɪkɪt]) - документ, виданий уповноваженим на це державним органом держави-імпортера, який підтверджує зобов’язання імпортера імпортувати товари до своєї держави, а якщо товари не будуть до неї імпортовані, то не відправляти їх в інше місце без дозволу зазначеного державного органу (джерело: Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання: Закон України від 20.02.2003 № 549-IV

Міжнародний інформаційний обмін – передача і одержання інформаційних   продуктів,   а   також   надання   інформаційних   послуг   через кордони країн.

МІЖНАРОДНИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД - (Court of Arbitration) Міжнародної торгової палати — юрид. орган для вирішення міжнар. комерц. спорів. Засн. 1923 у м. Парижі (Франція). Входить до структури Міжнародної торгової палати (МТП), є організацією міжнар. ділових кіл, повністю незалежною від будь-якого уряду або міжнар. організації. Діє на підставі Арбітражного регламенту, затвердженого радою МТП. Чинним є регламент М. а. с. від 1.1 1998. Забезпечення його застосування є функцією суду, яку він здійснює цілком незалежно від МТП. М. а. с. діє у складі голови, якого обирає рада МТП, заступників голови, що призначаються радою, та членів, котрих також призначає рада за пропозиціями нац. к-тів МТП по одному від кожного к-ту на 3-річний строк. За пропозицією голови М. а. с. рада МТП може призначити заступників членів суду. Поточну діяльність М. а. с. забезпечує його секретаріат. Арбітраж, розгляд може провадитись у будьякій країні. За відсутності згоди сторін суд сам обирає місце проведення арбітражу. Арбітраж може провадитись будь-якою мовою, яку погодили сторони. Обов'язок вирішення спору покладається на арбітраж, суд у складі одного або трьох арбітрів, який заслуховує сторони, вивчає суть справи і приймає рішення. Якщо одна або обидві сторони ухилились від формування складу (одноособового або колегіального) арбітраж, суду або не можуть дійти згоди з даного приводу, це питання, а також призначення головуючого вирішує М. а. с. Перед організацією арбітражної процедури М. а. с. контролює додержання Арбітраж, регламенту арбітраж, судом і процес розвитку кожної справи. Затверджує по кожній справі акт про повноваження арбітражу, а після прийняття проекту рішення, перевіривши, схвалює його. Діяльність М. а. с. має конфіденц. характер. Принципу конфіденційності повинна додержуватися кожна особа, що бере участь у роботі суду. По кожній справі М. а. с. встановлює гонорари арбітрів і адм. витрати відповідно до існуючої шкали і залежно від суми позову. Рішення арбітраж, суду виконуються сторонами добровільно, а в разі відмови — згідно з Нью- 254 Йоркською конвенцією про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958. За роки свого існування М. а. с. розглянув понад 10 тис. справ за участю більш як 170 сторін.

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ РИНОК (англ. international exchange market [ˌɪntəˈnæʃənl ɪksˈʧeɪnʤ ˈmɑːkɪt]) - сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою за межами України між суб’єктами ринку та іноземними контрагентами, які за дорученням і за рахунок суб’єктів ринку здійснюють торгівлю іноземною валютою за межами України (джерело: Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України» від 10.08.2005 № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за № 950/11230

МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖ - третейський суд, заснований на арбітраж, угоді сторін контракту, що розглядає цив.-правові спори з іноз. елементом. Є осн. механізмом вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторг. та ін. видів міжнар. екон. зв'язків, тобто комерц. спорів. Поняття і назва «третейський суд» використовуються не тільки стосовно М. к. а. Є третейські суди, що вирішують спори між д-вами як суб'єктами міжнар. публіч. права. Вони можуть утворюватися для вирішення спорів вітчизняними фіз. та юрид. особами. Осн. джерелом правового регулювання М. к. а. в Україні є Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1994). Він грунтується на Типовому законі про міжнародний торговельний арбітраж, прийнятому 1985 Комісією ООН з права міжнар. торгівлі (ЮНСІТРАЛ) і схваленому ГА ООН для можливого використання д-вами у своєму зак-ві. Укр. закон застосовується до М. к. а., якщо місце арбітражу знаходиться на тер. України, а в окр. випадках — якщо арбітраж знаходиться за кордоном (ст. 1). Він регламентує порядок укладення арбітраж, угоди, склад третейського суду та його компетенцію, правила арбітраж, провадження, винесення арбітраж, рішення і припинення розгляду, а також визнання і виконання в Україні іноз. арбітраж, рішень. Норми укр. закону поєднуються з положеннями міжнар. договорів стосовно комерц. арбітражу, учасницею яких є Україна. Це, зокрема, Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 (Україна ратиф. 18.Ш 1963) і Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноз. арбітраж, рішень 1958 (Україна ратиф. 22.УІІІ 1960), норми якої практично повністю відтворені у розд. VIII Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». М. к. а. може бути утворений спеціально для розгляду окр. справи (аd hос; його прийнято називати ізольованим), або як постійно діюча арбітраж, установа (інституційний арбітраж). Постійно діючі арбітражі утворюються при торг., торг.-пром. палатах, біржах, банківських асоціаціях тощо. Серед них розрізняють заг. арбітражі, що існують при торг, палатах відповідних країн, і спеціалізовані, які розглядають певні спірні справи з урахуванням виду товару чи напряму діяльності, напр. Арбітраж Лондонської асоціації з торгівлі зерном; Міжнародний арбітраж з морського і внутрішнього судноплавства у м. Гдині (Польща) та ін. Існує понад 100 постійно діючих арбітражів. Широко відомі і користуються високим авторитетом такі установи, як Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати у м. Парижі (Франція), Лондонський міжнародний третейський суд, Арбітражний інститут Торгової палати м. Стокгольма (Швеція), Американська арбітражна асоціація. В Україні органами М. к. а. є Міжнародний комерційний арбітражний суд і Морська арбітражна комісія 255 (обидва — при Торгово-промисловій палаті України). Це самостійні постійно діючі арбітраж, установи — третейські суди, що здійснюють свою діяльність згідно з Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж».

МІЖНАРОДНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД при Торговопромисловій палаті України (МКАС) — самостійна постійно діюча арбітражна установа (третейський суд) для розгляду спорів у сфері міжнар. торгівлі. Утв. 1992 при Торгово-промисловій палаті України. Здійснює свою діяльність згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1994). На вирішення МКАС відповідно до угоди сторін (арбітражного застереження) можуть передаватися: а) спори з договірних та ін. цив.-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та ін. видів міжнар. екон. зв'язків, якщо комерц. підприємство хоча б однієї із сторін спору знаходиться за кордоном; б) спори підприємств з іноз. інвестиціями та міжнар. об'єднань і організацій, утворених на тер. України, між собою, спори між їх учасниками, а також їх спори з ін. суб'єктами права України. МКАС приймає до свого розгляду і спори, віднесені до його юрисдикції на підставі міжнар. договорів України. Зокрема, МКАС вирішує спори, що виникають з відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами і/або послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торг, представництва і посередництва, оренди (лізингу), н.-т. обміну, обміну ін. результатами творчої діяльності, спорудження промислових та ін. об'єктів, ліценз. операцій, інвестицій, кред.-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва, ін. форм пром. та підприєм. діяльності. Україна як член ООН підписала й ратифікувала Нью-Йоркську конвенцію про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958, а також Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961. Торгово-промислова палата України затвердила Регламент МКАС, Положення про арбітражні збори і витрати, Рекомендаційний список арбітрів. Серед арбітрів — кваліфіковані фахівці — вчені і практики з України, Австрії, Німеччини, Італії, Росії та ін: європейських країн. Арбітри — незалежні, об'єктивні і неупереджені при виконанні своїх обов'язків. Вони не можуть бути представниками сторін. За Регламентом МКАС, сторони можуть на власний розсуд визначити кількість арбітрів (у т. ч. одного). Якщо згоди щодо кількості немає, призначають 3 арбітри. У цьому разі кожна із сторін призначає по одному арбітру з Рекомендаційного списку і двоє призначених таким чином арбітрів призначають третього — голову складу арбітраж, суду в даній справі. Якщо сторона не призначить арбітра впродовж 30 днів після одержання повідомлення про це МКАС або якщо два арбітри впродовж ЗО днів з моменту їх призначення не домовляться про призначення третього арбітра, його призначає президент ТПП України. Місцеперебуванням МКАС і місцем проведення його засідань з розгляду справ є м. Київ. Сторони за 256 взаем, згодою можуть домовитися про ін. місце арбітражу. Арбітраж, розгляд ведеться українською або рос. мовою. Сторони на свій розсуд можуть домовитися про мову чи мови, які використовуватимуться під час арбітраж, розгляду. Провадження у справі порушується поданням належно оформленої позовної заяви до МКАС. Одержавши її, відп. секретар МКАС надсилає позивачеві Регламент, Рекомендаційний список арбітрів та повідомляє суму арбітраж, збору, який позивач має сплатити на рахунок ТПП України. Якщо позов подано без додержання встановлених у Регламенті вимог, позивачеві пропонується усунути недоліки протягом 30 днів. До їх усунення справа залишається без руху, а при невиконанні пропозиції арбітраж, розгляд припиняється. Після одержання належно оформленої позовної заяви відп. секретар МКАС протягом 10 днів повідомляє про це відповідача і надсилає йому копії позовної заяви та доданих до неї док-тів, а також Регламент і Рекомендац. список арбітрів. Одночасно відповідачеві пропонується в 30- денний строк подати відзив на позовну заяву і повідомити арбітраж, суду ім'я та прізвище призначеного ним арбітра. В ін. разі арбітра за відповідача призначає президент ТПП України. До зустрічного позову, який повинен бути взаємопов'язаний з первісним, висуваються ті самі вимоги, що й до первісного позову. Про місце і час проведення засідання, персон, склад суду сторони сповіщаються за 30 днів до його проведення. МКАС вирішує спір згідно з нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуватимуться до суті спору. Будь-яка вказівка на право або систему права тієї чи ін. д-ви, якщо в ній не висловлено ін. наміру, повинна тлумачитись як така, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї д-ви, а не до її колізійних норм. Арбітраж, розгляд завершується остаточним арбітражним рішенням чи постановою про припинення арбітраж розгляду, зокрема, якщо позивач відмовляється від своїх вимог, або сторони домовилися про припинення розгляду, або склад арбітраж, суду визнає, що продовження розгляду стало з якихось причин непотрібним чи неможливим, у т. ч. якщо позивач порушив порядок сплати арбітраж, збору. Оскарження арбітраж, рішення можливе шляхом подання клопотання про його скасування до Київ, міського суду, який може скасувати рішення, якщо буде доведено, що одна із сторін в арбітраж, угоді (застереженні) була недієздатною або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки—за законом України, або сторону не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітраж, розгляд, або арбітраж, рішення суперечить публічному порядку України та з ін. підстав, передбачених п. 2 ст. 6 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж». Рішення МКАС є остаточним. Воно виконується сторонами добровільно в установлений судом строк. У разі відмови боржника від добровільного виконання рішення юно приводиться до виконання примус, порядку відповідно до ст. 111 Нью-Йоркської конвенції 1958 держ. судом тієї договірної д-ви, де порушено клопотання про визнання та приведення до виконання арбітраж, рішення. Ддя цього подаються належним чином засвідчені оригінали арбітраж, рішення та арбітраж, угоди (або їх копії), а 257 також належним чином засвідчений переклад цих док-тів у 2 прим, мовою, якою ведеться судочинство в країні, де порушено клопотання про визнання і приведення до виконання даного рішення. Переклад засвідчується офіц. перекладачем або лип. чи коне, установою.

МІЖНАРОДНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД - (International Criminal Court), МКС (ICC) — постійно діючий міжнар. суд. орган, уповноважений здійснювати юрисдикцію щодо осіб, обвинувачуваних у скоєнні особливо тяжких злочинів, які викликають стурбованість міжнар. співтовариства (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочини агресії, щодо яких не діють строки давності). МКС доповнює нац. системи крим. юстиції. Утв. 17. VIІ 1998 відповідно до рішення Дипломатичної конференції під егідою ООН по заснуванню Міжнародного кримінального суду (15.VI— I7.VII 1998, Рим, Італія). Тоді ж було прийнято і статут МКС. Відповідно до нього МКС встановлює відносини з ООН через угоду, яка затверджується асамблеєю держав — учасниць статуту та укладається надалі від імені МКС його головою (ст. 2). МКС має міжнар. правосуб'єктність і може здійснювати свої функції та повноваження на тер. ін. держави — учасниці статуту, а за наявності спец, угоди — і на тер. тієї д-ви, яка не є учасницею статуту (ст. 4). Крім того, МКС наділений юрисдикцією щодо злочинів проти здійснення ним правосуддя (ст. 70). Статутом передбачено, що МКС здійснюватиме юрисдикцію щодо злочину агресії тільки після прийняття положення стосовно визначення цього злочину та умов здійснення такої юрисдикції, для чого створено роб. групу. Д-ва, яка стає учасницею статуту, визнає цим юрисдикцію МКС щодо зазначених вище злочинів. МКС здійснює свою юрисдикцію щодо передбачених злочинів, коли ситуація, за якої вчинено один чи кілька злочинів, передана державою-учасницею прокурору МКС або Раді Безпеки ООН або коли прокурор почав самост. розслідування відповідно до процедури, передбаченої ст. 15 статуту. До складу суду входять: президія, апеляційне відділення, судове відділення і відділення поперед, провадження, канцелярія прокурора, секретаріат. Суд складається з 18 суддів. Строк їх повноважень — 9 років без наст, переобрання. Судді обираються на засіданні асамблеї держав — учасниць статуту шляхом таєм. голосування з-поміж кандидатів, поданих д-вами, і виконують свої функції на пост, основі. До президії МКС входять голова суду, перший і другий віце-голови. Президія відповідає за суд. управління справами МКС (крім канцелярії прокурора) та виконує ін. функції, передбачені статутом. Канцелярія, очолювана прокурором, діє як незалежний від МКС орган і несе відповідальність за розслідування справи, збирає та досліджує докази. Відділення поперед, провадження складається не менш як із 6 суддів. Воно перевіряє правильність проведеного прокурором розслідування по справі, видає прокурору ордер на арешт обвинувачуваного, наказ про його явку в суд та дозвіл на розслідування справи, а також проводить слухання з питання 258 затвердження обвинувачення, на підставі якого прокурор наполягає на проведенні суд. засідання. Суд. відділення теж складається не менш як із 6 суддів. Здійснює суд. розгляд справ із забезпеченням прав обвинуваченого, потерпілих та свідків. Апеляц. відділення складається з голови МКС та 4 суддів. Воно переглядає відповідні оскаржені суд. рішення, може скасовувати або змінювати їх. Секретаріат відповідає за несуд. керування справами та обслуговування суду. Обов'язок по доведенню вини обвинувачуваного покладається на прокурора. МКС за потреби може застосовувати міжнар. договори, принципи і норми міжнар. права, заг. принципи права, взяті з нац. зак-ва правових систем світу. Як покарання застосовуються: позбавлення волі на визначений строк, але не більше ЗО років, або пожиттєве позбавлення волі в тих випадках, коли це виправдано особливо тяжким характером злочину та індивід, особливостями особи, визнаної винною у його скоєнні. Суд також може призначити штраф і конфіскацію доходів, майна та активів, отриманих злочин, шляхом. Офіц. мови МКС — англ., араб., ісп., кит., рос. та французька; робочі — англ. та французька. Місцеперебування — м. Гаага (Нідерланди).

МІЖНАРОДНИЙ ПОЛІТ - будь -який політ, за якого перетинаються кордони іноз. держав. М. п. поділяють на регулярні й нерегулярні. Відповідно до Повітряного кодексу України регулярні М. п. повітр. суден, під час яких вони перетинають держ. кордон України та іншої д-ви, здійснюються на підставі міждерж. домовленостей і міжнар. угод. Нерегулярні М. п. можуть виконуватися за спільними дозволами, порядок видачі яких визначається органом держ. регулювання діяльності авіації й погоджується з мит. органами України. М. п. у повітр. просторі України виконуються на підставі нормат. актів і правил, що встановлюються органом держ. регулювання діяльності авіації України і включаються до збірників аеронавігац. інформації (ст. 57 ПК України). М. п. здійснюються по міжнар. повітр. трасах і в аеропорти, відкриті для таких польотів. Під час М. п. мають виконуватися правила польотів, що діють у місці здійснення рейсів. Повинні додержуватись також правила паспортного, митного, валютного, санітарного та ін. видів контролю, передбачені конкр. д-вою для в'їзду пасажирів і членів екіпажу повітр. судна, ввезення і вивезення вантажів і пошти.

МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОПОРЯДОК - сукупність відносин, яка має свою структуру і базується на нормах права. Ядром і основою цих правовідносин є заг. правовідносини, що їх породжують осн. принципи міжнар. права та ін. імперативні норми серед суб'єктів співтовариства держав з приводу захисту спільних інтересів і збереження цінностей, які сповідуються всіма. Правопорядок існує у сучас. співтоваристві держав, яке є складним 259 соціальним організмом, що постійно розвивається. Це співтовариство має свою структуру, зумовлену наявністю різною мірою пов'язаних між собою держав, груп держав та їх організацій, котрі об'єднуються на різних засадах і взаємодіють з ін. д-вами та групами держав і їх організаціями. Всі ці елементи структури групуються навколо орг. ядра — заг. універсальної міждерж. організації (ООН) і спеціаліз. організацій її системи. Життя цієї структури — в численних відносинах, що виникають між її елементами. Відносини ці системні, вони більшою чи меншою мірою упорядковані, організовані. Чим більшим є ступінь упорядкованості відносин, тим більш органічним і життєздатним є міжнар. співтовариство. Міжнар. право історично стало тим інструментом, який забезпечує формування системності та упорядкованості співтовариства. Як структурний елемент, юно опосередковує порядок відносин, що розвивається (політ., екон., соціальний тощо) у середині співтовариства, перетворюючи його на правопорядок. Міжнар. право містить модель порядку. Реалізуючись на практиці, впливаючи на реальні відносини, воно встановлює порядок. Ступінь відповідності реального правопорядку наявній моделі характеризує стан міжнар. законності. Оцінка правопорядку, що створюється, відбувається у самій міжнар.-правовій практиці: оцінка правопорядку окр. д-вами, їх союзами та об'єднаннями; оцінки, що даються у РБ та ГА ООН, ін. універсальних і регіон, організаціях. Міжнар. суд неодноразово звертав увагу на соціальну цінність міжнар. права і підкреслював, що сучасне міжнар. співтовариство держав як ніколи потребує того, щоб постійно і ретельно дотримуватися норм, які мають за мету забезпечення впорядкованих відносин між державами — членами Співтовариства.

МІЖНАРОДНИЙ РАЙОН МОРСЬКОГО ДНА - відповідно до Конвенції ООН поморському праву 1982 дно морів і океанів та його надра за межами нац. юрисдикції, тобто за межами 200-мильних екон. зон і конт. шельфу прибереж, держав, якщо він виходить за межі цих зон. Діяльність М. р. м. д. включає всі види розвідки і розробки ресурсів Району. На будь-яку ін. діяльність правовий режим Району не поширюється. До ресурсів М. р. м. д. належать усі тверді, рідкі або газопод. мінеральні ресурси, включаючи поліметал, конкреції як такі, що знаходяться на мор. дні або в його надрах. Якщо такі ресурси видобуті в Районі, вони розглядаються як корисні копалини. М. р. м. д. та його ресурси є заг. надбанням людства. Жодна д-ва не може претендувати на суверенітет або суверенні права чи здійснювати ці права щодо будь-якої частини Району або його ресурсів; жодна д-ва, фіз. або юрид. особа не можуть привласнювати будь-яку їх частину. Права на ресурси М. р. м. д. належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна. Ці ресурси не підлягають відчуженню. Корисні копалини, які видобуваються у Районі, можуть відчужуватися, але тільки згідно з Конвенцією 1982 і з нормами, правилами та процедурами зазначеного 260 органу. Район відкритий для використання винятково в мир. цілях усіма двами, як прибережними, так і тими, які не мають виходу до моря. Заг. поведінка держав щодо Району визначається положеннями Конвенції 1982, принципами Статуту ООН та ін. нормами міжнар. права. Діяльність у М. р. м. д. здійснюється задля добробуту всього людства, незалежно від геогр. положення держав як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, з особливим урахуванням інтересів і потреб країн, що розвиваються, і народів, які не досягти повної незалежності. Мор. наук, дослідження у Районі здійснюються виключно у мирних цілях і задля добробуту людства згідно з ч. XIII «Морські наукові дослідження» Конвенції. Такі дослідження можуть проводити сам орган і держави — учасниці Конвенції. Для захисту мор. середовища від забруднення внаслідок діяльності в М. р. м. д. Міжнародний орган з мор. дна може приймати відповідні норми, правила і процедури.

МІЖНАРОДНИЙ СПІР - формально визнана розбіжність між суб'єктами міжнар. права з питання факту або права. М. с. може бути двостороннім чи багатостороннім, виникати у різних сферах діяльності держав щодо тлумачення того чи ін. договору, відповідальності держав тощо. Сучасне міжнар. право ставить поза законом будь-які спроби немирного розв'язання М. с. і вимагає вирішення спірних питань між д-вами винятково мирними засобами. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів дістав заг. визнання і закріплений у Статуті ООН та багатьох ін. міжнар.-правових актах. Згідно з Статутом ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй повинні вирішувати свої міжнар. спори мирними засобами, так щоб не ставити під загрозу міжнар. мир, справедливість та безпеку народів (п. З ст. 2). Статут ООН виходить з того, що в сучасних міжнар. відносинах немає такого спірного питання, яке б не могло бути вирішено мирним шляхом на основі взаємної домовленості заінтересованих держав. За норм. відносин між д-вами більшість питань, які виникають у повсякденній практиці міжнар. життя, вирішуються мирними засобами, в першу чергу в дип. порядку, шляхом безпосередніх дип. переговорів або з тією чи ін. участю третіх держав (добрі послуги, посередництво), або з застосуванням таких методів мирного вирішення М. с. як обслідування, примирення, арбітраж, суд. розгляд, звернення до регіональних організацій або угод чи ін. мирних засобів за своїм вибором. Д-ви зобов'язані прагнути до негайного і остаточного врегулювання спорів, які виникають між ними, тільки мирним шляхом, і вони мають свободу вибору виключно мирних засобів такого врегулювання.

Міжнародний стандарт – стандарт, прийнятий міжнародною організацією.

МІЖНАРОДНИЙ СУД ООН - (International Court of Justice; Cour internationale de justice), MC ООН (ICI; CIJ) — один з осн. органів Організації 261 Об 'єднаних Націй. Утв. 1945 замість Постійної палати міжнародного правосуддя, шо діяла до війни при Лізі Націй. Функціонує на підставі статуту — складової частини Статуту ООН. МС ООН складається з 15 суддів, серед яких не може бути двох гр-н однієї країни. Судді обираються на 9 років, оновлення складу Суду відбувається на одну третину кожні три роки. Суд обирає зі свого складу президента і віце-президента. Склад МС ООН обирається Ген. асамблеєю і Радою Безпеки ООН, які проводять голосування незалежно одна від одної. Обраними вважаються кандидати, які дістали абс. більшість голосів і у ГА, і у РБ. Кандидатури для обрання висуваються нац. групами Постійної палати третейського суду, тобто від кожної держави — учасниці Гаазької конвенції про мирне розв'язання спорів 1907. Країни, що не є членами цієї палати, призначають спец, групи юристів, які потім висувають кандидатів у члени Суду. Судді МС ООН, за статутом, не можуть розглядатися як представники країн, гр-нами яких вони є. Це мають бути особи «високих моральних якостей, що відповідають вимогам, які ставляться в їх країнах для призначення на найвищі судові посади, або є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародного права» (ст. 2). У статуті закріплено вимогу забезпечувати в Суді представництво найголовніших форм цивілізації та осн. правових систем світу. МС ООН розглядає справи, сторонами яких є тільки д-ви. За взаємною згодою д-ви передають вирішення їх конфлікту до Суду. Водночас д-ви можуть визнати компетенцію Суду щодо вирішення спорів, які ще не виникли, вносячи у свої дво- або багатосторонні угоди положення про вирішення Судом можливих спорів. І, нарешті, відповідно до п. 2 ст. 36 статуту д-ви можуть зробити заяву про те, що вони заздалегідь визнають обов'язкову юрисдикцію МС ООН з усіх правових спорів і щодо будь-якої ін. д-ви, яка взяла на себе таке зобов'язання. Ці спори стосуються: тлумачення міжнар. договорів і будь-якого питання міжнар. права; наявності факту, який, коли його буде встановлено, являтиме собою порушення міжнар. зобов'язання; характеру і розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнар. зобов'язання. Рішення Суду остаточне і обов'язкове для сторін. Виконання його контролює Рада Безпеки. Крім судової, МС ООН виконує консультат. функцію — надання консультат. висновків з правових питань на запит ГА, РБ, ін. органів ООН та міжнар. організацій. Суд вирішує передані йому спори на основі міжнар. права і застосовує: міжнар. конвенції, які встановлюють правила, визнані сторонами у спорі; міжнар. звичай як доказ заг. практики, визнаної правовою нормою; заг. принципи права; суд. рішення, обов'язкові для сторін спору; доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публіч. права як допоміж. доказ для визначення правових норм. Суд може застосовувати принцип вирішення спорів екс екво ет боно (по справедливості і доброті), напр., якщо в праві є прогалина. Роб. мови Суду — англ. і французька. Місцеперебування — м. Гаага (Нідерланди).

МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ - один з видів крим. злочинів міжнародного характеру, об'єктом посягання якого є стабільність міжнар. відносин, життя та здоров'я людей, їхнє майно, права і законні інтереси. М. т. — найтяжчий злочин міжнар. характеру і використовується як знаряддя політ, боротьби найбільш реакційних кіл, партій, злочинних орг-цій та окр. осіб. Питання співробітництва держав у боротьбі з окр. проявами М. т. регламентує низка міжнар. договорів: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації, 1971; Конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979; Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, 1988 та ін. Важливе значення у боротьбі з М. т. мають також регіональні правові акти: Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1976; Дублінська угода 1979 про застосування Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом та ін. Слід розрізняти міжнар., національний та держ. тероризм. Останній нерідко кваліфікується як акт агресії. М. т. як крим. злочин міжнар. характеру кваліфікується у таких випадках: а) злочинець і потерпілий є гр-нами однієї д-ви або різних держав, а злочин скоєно за їх межами; б) терорист, акт спрямовано проти осіб, які користуються міжнар. захистом; в) підготовка до злочину проводиться в одній д-ві, а злочин здійснюється в іншій; г) здійснивши теракт в одній д-ві, злочинець переховується в іншій, і постає питання про його видачу. За заг. крим.-правовою характеристикою, М. т. — це завжди умисна дія, що спрямована проти життя конкретного політ, (громадського) діяча або невизначеного кола осіб, яка полягає у застосуванні або загрозі застосування насильства, або дія, що спрямована на знищення (або спробу знищення) будь-яких об'єктів на території ін. д-ви: адм. будинків, житла, літаків, іноз. мор. суден тощо. Одна з осн. цілей терористів — залякування, створення атмосфери страху, невпевненості, підрив стабільності міжнар. відносин. До актів М. т. належать: вибухи приміщень посольств, місій, представництв або штаб-квартир міжнар. організацій; диверсійні акти на вулицях, в аеропортах, на вокзалах, у культур, центрах, приміщеннях і т. п., що пов'язані зі знищенням або пошкодженням майна і заподіянням шкоди здоров'ю людей або смерті; умисне використання вибухових пристроїв у будь-яких поштових відправленнях; будь-який диверсійний акт проти громад, споруд; убивство політ, (громадських) діячів іноз. держав; заколот з метою здійснення актів М. т. і співучасть у них у будь-якій формі тощо. Україна активно співробітничає з ін. д-вами в боротьбі з М. т. Окремі з названих мїжнар.-право-вих актів імплементовані у крим. зак-во України.

МІЖНАРОДНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС - регламентований нормами як міжнародного, так і нац. права порядок розгляду та вирішення приватноправ. спорів, укладених іноз. елементом. Гол. джерелами, на основі яких 263 здійснюється цив.-процес. діяльність по вирішенню приватноправ. спорів судами, є внутр. зак-во держав та міжнар. договори. В Україні проблеми вирішення приватноправ. спорів, ускладнених іноз. елементом, розв'язуються на основі норм Госп. кодексу, Законів «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» (2001) та «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1994). Серед міжнар. договорів осн. роль відіграють ті з них, які встановлюють принципи розмежування компетенції судів, а також умови і порядок визнання та виконання рішень іноз. судів. Особливе значення тут мають конвенції, прийняті в рамках Гааз. конференції з міжнар. приват. права, зокрема найбільш універсальна з них — Конвенція з питань цивільного процесу 1954. Питання М. ц. п. регламентуються також дво- або багатосторонніми договорами про прав, допомогу і прав, відносини в цив., сімейних та ін. справах.

Мій всесвіт, myspace.com– найпопулярніша у світі соціальна мережа.

Мій світ – соціальна мережа. Місце, де збираються разом старі друзі, можна знайти багато нових друзів, бути в курсі того, що з ними відбувається, дивитися їхні нові фотографії та відеоролики, читати блоги, відповідати на запитання і залишати записи в гостьовій книзі, шукати однокласників, однокурсників і колишніх колег по роботі.

Мікроблог  –  блог,  дописами  в  якому  є  короткі  щоденні  новини  з власного життя користувачів (див. Мікроблоггінг).

Мікроблог 2 –  система  публікації  контенту,  повідомленнями  довжиною 140  символів  в  Твіттері,  зроблена  з  метою  спростити  процедуру  створення блогів для людей, які не володіють навичками роботи в Інтернеті. Один з найпопулярніших останнім часом спосіб публікації новин в Інтернеті, завдяки простоті використання і швидкості виведення даних. Мікроблог надає користувачеві зручні інструменти передачі новин. Для мікроблога характерні записи тимчасової значущості, відсортовані у зворотному хронологічному порядку, тобто останній запис, знаходиться зверху. Для підтримки інтересу аудиторії  до  мікроблогу,  автору  необхідно  регулярно  поповнювати  його новими записами.

Мікроблоггер – людина, яка веде мікроблог. Мікроблоггери ведуть тематичні, корпоративні чи особисті блоги.

МІКРОПІДПРИЄМСТВА (англ. microenterprises [ˈmaɪkrəʊ ˈentəpraɪzɪz]) - підприємства, показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість активів - до 350 тисяч євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 700 тисяч євро; середня кількість працівників - до 10 осіб (джерело: Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV

МІКСЕР (СЕРВІС ПО ВІДМИВАННЮ, «ЗМІШУВАЧ») (англ. mixer [ˈmɪk.sər]) - один із видів анонімайзера, який забезпечує приховування ланцюжка операцій в ланцюжку блоків шляхом прив’язування всіх операцій до однієї і тієїж ж біткоін-адреси, і посилаючи їх усіх разом таким чином, що створюється враження, ніби вони спрямовані з іншої адреси. «Міксер» або «змішувач» направляє операції за допомогою складної серії квазі-довільних фіктивних операцій, що надзвичайно ускладнює прив’язку конкретних віртуальних грошей (адрес) до конкретної операції. Сервіси «міксерів» працюють, отримуючи розпорядження від користувача на відправлення грошових коштів на конкретну біткоін-адресу. Після цього «міксер» «змішує» цю операцію з операціями інших користувачів таким чином, що стає незрозуміло, кому користувач має намір направити кошти. Прикладами сервісів «міксерів» є: Bitmixer.io; SharedCoin; Blockchain.info; Bitcoin Laundery; Bitlaunder; Easycoin

МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА (англ. minimum wage [ˈmɪnɪməm weɪʤ]) - встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (джерело: Кодекс законів про працю України: Закон України від 10.12.1971 № 322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до № 50).

МІНІСТЕРСТВО (англ. ministry [ˈmɪnɪstrɪ]) - центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України (джерело: Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17.03.2011 № 3166-VI

МІНІСТЕРСТВО ІНФРАСТРУКТУРИ УКРАЇНИ (МІНІНФРАСТРУКТУРИ) (англ. Ministry of Infrastructure of Ukraine (Mininfrastructure) [ˈmɪnɪstri ɒv ˈɪnfrəˌstrʌkʧər ɒv juːˈkreɪn]) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв’язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості) (джерело: Положення про Міністерство інфраструктури України: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України» від 30.06.2015 № 460

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ (МВС) (англ. Ministry of Internal Affairs of Ukraine (MIA) [ˈmɪnɪstrɪ əv ɪnˈtɜːnl əˈfeəz əv juːˈkreɪn]) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (джерело: Положення про Міністерство внутрішніх справ України: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 28.10.2015 № 878 // Офіційний вісник України. – 2015. – № 89. – Ст. 2972).

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ (МЕРТ) (англ. Ministry of Economic Development and Trade of Ukraine (MEDT) [ˈmɪnɪstrɪ əv ˌiːkəˈnɒmɪk dɪˈveləpmənt ənd treɪd əv juːˈkreɪn]) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує: формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну промислову політику, державну інвестиційну політику, державну зовнішньоекономічну політику, державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації,  метрології та метрологічної діяльності, управління об’єктами державної власності, розвитку підприємництва, державно-приватного партнерства, інтелектуальної власності, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів), державних та публічних закупівель, а також державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів; формування та реалізацію державної політики у сфері державної статистики, державного матеріального резерву, експортного контролю; формування державної політики у сфері захисту прав споживачів, державної політики з контролю за цінами, державної регуляторної політики та державної політики з питань ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. реалізацію державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності. Мінекономрозвитку є уповноваженим органом з питань координації діяльності з реалізації державного оборонного замовлення (джерело: Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі» від 20.08.2014 № 459

МІНІСТЕРСТВО ЗАКОНРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ - (МЗС України) — центр, орган виконавчої влади, який забезпечує проведення зовн. політики д-ви і координацію діяльності у сфері зовн. зносин України. Перше зовнішньополіт. відомство України було сформовано 12(25).ХІІ 1917, коли за пропозицією В. К. Винниченка у складі Генерального секретаріату УНР було утв. Секретарство міжнар. справ. При утворенні Союзу РСР союзні республіки, в т. ч. Українська СРР, були позбавлені права проводити зовнішньополіт. діяльність. 1923 було ліквідовано Нар. комісаріат закорд. справ УСРР. 1.ІІ 1944 сесія ВР СРСР прийняла Закон «Про надання Союзним Республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський народний комісаріат». Відповідно до цього 5.ІІ 1944 була прийнята постанова політбюро ЦК КП(б)У та указ Президії ВР УРСР про утв. Нар. комісаріату зовн. справ УРСР. У період 1944-91 діяльність МЗС була орієнтована переважно на участь в ООН, роботі в ін. міжнар. організаціях. З проголошенням держ. незалежності України (1991) були розширені структура і повноваження МЗС, по-новому сформульовані його завдання. Нині діяльність цього органу регулюється Положенням про Міністерство закордонних справ України, затв. указом Президента України від 3.IV 1999. Відповідно до цього акта МЗС бере участь у забезпеченні нац. інтересів і безпеки України; сприяє забезпеченню стабільності міжнар. становища України, піднесенню її міжнар. авторитету; створює сприятливі зовн. умови для зміцнення незалежності, держ. суверенітету, екон. самостійності та збереження тер. цілісності України; захищає права та інтереси гр-н і юрид. осіб України за кордоном; сприяє розвиткові зв'язків із зарубіж. укр. громадами та надає їм підтримку і захист відповідно до норм міжнар. права та чинного зак-ва України; забезпечує цілісність та узгодженість зовнішньополіт. курсу д-ви. МЗС України здійснює свої повноваження як безпосередню, так і через дип. представництва та коне, установи України за кордоном, представництва України при міжнар. організаціях, представництва МЗС України на тер. України, а також організації та установи, що належать до сфери його управління. На поч. 2000 за кордоном функціонували 60 посольств України, 8 пост, представництв при міжнар. організаціях і 69 коне, установ. МЗС має свої представництва і в Україні — Одесі, Сімферополі та Ужгороді. При М-ві діє Дипломатична академія України для підготовки спеціалістів у сфері міжнар. відносин. М-во має право: одержувати в установленому зак-вом порядку від міністерств, ін. центр, органів викон. влади, органів місц. самоврядування, а також підприємств, установ і організацій док-ти і матеріали, а від органів статистики — стат. дані для виконання покладених на нього завдань; залучати вчених, спеціалістів центр, і місц. органів викон. влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції; утворювати в разі потреби за погодженням з ін. заінтересованими центр, органами викон. влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, залучати на договірній 276 основі фахівців для підготовки проектів актів зак-ва, здійснення їх експертизи і надання консультацій; скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції; разом з відповідними центр, органами викон. влади здійснювати контроль у межах своєї компетенції за цільовим використанням держ. коштів, виділених на реалізацію програм, проектів, а також міжнар. програм; відповідно до зак-ва України застосовувати дисциплінарні стягнення до працівників, які перебувають у трудових відносинах з МЗС України. Очолює МЗС міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України. Міністр підпорядковується безпосередньо Президенту з питань, що належать до конст. повноважень Президента України. Міністр здійснює керівництво МЗС України, Дипломатичною академією при МЗС, ін. установами та організаціями, що належать до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях. В МЗС діє колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра, ін. керівних працівників М-ва і ректора Дип. академії. Колегія приймає рішення, які проводяться в життя наказами міністра закорд. справ. МЗС України у межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ (МІНФІН) (англ. Ministry of Finance of Ukraine (MoF) [ˈmɪnɪstrɪ əv faɪˈnæns əv juːˈkreɪn]) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, випуску і проведення лотерей, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку (джерело: Положення про Міністерство фінансів України: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України» від 20.08.2014 № 375

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (МІН’ЮСТ) (англ. Ministry of Justice of Ukraine (MoJ) [ˈmɪnɪstrɪ əv ˈʤʌstɪs əv juːˈkreɪn]) - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації. Мін’юст є державним органом з питань банкрутства. Мін’юст є органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (джерело: Положення про Міністерство юстиції України: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 02.07.2014 № 228

МІСІЯ - (лат. missio — посилання, відправлення) — 1) делегація, яка направляється в ін. країну з відповід. дорученням; 2) пост, або тимчасове дипломатичне представництво, очолюване посланником чи повіреним у справах.

Місія банку – декларація, що роз'яснює, з якою метою банк існує та чого прагне досягти. Має вигляд документа, який формулює роль банку на фінансовому ринку, містить визначення існуючих та перспективних банківських продуктів і операцій, ринків, регіонів, а також тих сфер діяльності, де банк досяг переваг над конкурентами, і тих, де розраховує досягти стійких конкурентних переваг. Місія також визначає послідовність реалізації довгострокових стратегічних цілей.

Міст – пристрій для передачі повідомлень з однієї мережі в іншу. Він відстежує   весь   трафік   локальної   мережі,   але,   будучи   інтелектуальним пристроєм, пропускає "назовні"тільки повідомлення, адресовані іншій мережі.

МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ (англ. individuals place of residence [ˌɪndɪˈvɪdjʊəlz pleɪs əv ˈrezɪdəns]) - житло, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV

МІСЦЕВИЙ ФІНАНСОВИЙ ОРГАН (англ. local financial body [ˈləʊkəl faɪˈnænʃəl ˈbɒdɪ]) - установа, що відповідно до законодавства України здійснює функції з складання, виконання місцевих бюджетів, контролю за витрачанням коштів розпорядниками бюджетних коштів, а також інші функції, пов’язані з управлінням коштами місцевого бюджету. Для цілей цього Кодексу орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань фінансів віднесено до місцевих фінансових органів. Сільський, селищний, міський (міста районного значення) голова забезпечує виконання функцій місцевого фінансового органу, якщо такий орган не створено згідно із законом (джерело: Бюджетний кодекс України: Закон України від 18.07.2010 № 2456-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50, / № 50-51 /. – Ст. 572).

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ (англ. location [ləʊˈkeɪʃən]) - фактичне місце ведення діяльності чи розташування офіса, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (де переважно знаходиться керівництво юридичної особи) та здійснюється управління і облік (джерело: Положення про Державний реєстр фінансових установ: затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ» від 28.08.2003 № 41 (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 28.11.2013 № 4368), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 вересня 2003 р. за № 797/8118 // Офіційний вісник України. – 2003. – № 38. – Ст. 2048).

МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ (англ. legal entity location [ˈliːgəl ˈentɪtɪ ləʊˈkeɪʃən]) - фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356); - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (виконавчий орган) (джерело: Порядок та умови видачі  ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів): затверджено рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Порядку та умов видачі ліцензії на провадження окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку (ринку цінних паперів)» від 14.05.2013 № 817, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 червня 2013 р. за № 854/23386 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 48. – Ст. 1736).

МААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР 1992 - міжнар.-правовий документ про утворення міжнар. політ.-екон. об'єднання європ. держав — Європейського Союзу (ЄС). Підписаний 7.II 1992 державами — членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихті (Нідерланди). Набув чинності 1.ХІ 1993. Договір складається з 7 розділів (І. Заг. умови; II. Положення, що змінюють Договір, який засновує Європ. екон. співтовариство, з метою утворення Європ. співтовариства; III. Положення, що доповнюють Договір, який засновує Європ. об'єднання вугілля і сталі; IV. Положення, що доповнюють Договір, який засновує Європ. товариство по атом, енергії; V. Положення про спільну зовн. політику і політику безпеки; VI. Положення про співробітництво в галузі правосуддя та внутр. справ; VII. Заключні положення). М. д. 1992 не скасовує і не замінює Паризький договір 1951 (про створення Європ. об'єднання вугілля і сталі) та Римський договір 1957 (про заснування Європ. екон. співтовариства та Європ. т-ва по атом, енергії). Формально він створює нову структуру — Європ. Союз і одночасно вносить зміни та доповнення до всіх трьох 230 установчих договорів Європ. співтовариств, які в основному зберігають юрид. силу. Своїми положеннями про спільну зовн. політику і політику безпеки М. д. 1992 відобразив намір держав-засновниць перейти до вищого рівня узгодженості своїх дій на міжнар. арені. Нововведенням стало також положення про співробітництво в галузі правосуддя і внутр. справ, особливо про узгодженість політики надання притулку та з імміграц. питань, правил перетинання кордонів, проживання ір-н третіх держав, б-би з транснац. злочинністю тощо. М. д. 1992 супроводжується низкою дод. уточнюючих док-тів, серед яких 10 протоколів, 8 декларацій і одна угода. Найважливіші — Протокол про статут Європ. системи центр, банків і Європ. центр, банку, Протокол про статут Європ. валютного інституту. Протокол про Екон. і соціальний комітет та Комітет регіонів, а також Протокол про перехід до третього етапу розвитку екон. і валютного союзу. Фактично ці док-ти є угодами держав-учасниць з принципових питань дальшого розвитку екон. інтеграції в рамках ЄС. Декларації, що додаються до М. д. 1992, мають більш узагальнюючий, порівняно з протоколами, характер: Декларація про громадянство держав-членів; Декларація про європ. фонд розвитку; Декларація про роль нац. парламентів у Європ. Союзі; Декларація про Західноєвроп. союз; Декларація про право доступу до інформації; Декларація про валютне співробітництво з д-вами, що не є членами співтовариства. М. д. 1992 не лише істотно зміцнив інтеграц. процеси, а й сприяв поширенню та поглибленню профедеральних тенденцій у розвитку ЄС, які підкріплюються введенням інституту єдиного громадянства (див. Громадянство Європейського Союзу), єдиної валюти тощо. 2.Х 1997 в м. Амстердамі (Бельгія) було підписано Договір про внесення змін до М. д. 1992. У ньому йшлося, зокрема, про посилення співробітництва держав — членів ЄС у питаннях захисту прав і свобод людини, свободи пересування осіб, удосконалення інститутів та ін. органів ЄС тощо.

Магістраль – основна лінія зв’язку, до якої підключена мережа.Для великих мереж часто реалізована на волоконно-оптичному кабелі.

МАЙНЕР (англ. miner [ˈmaɪ.nər]) - фізична або юридична особа, яка бере участь в функціонуванні мережі децентралізованої віртуальної валюти за допомогою використання спеціального програмного забезпечення для вирішення складних алгоритмів в розподіленій системі «proof-of-work» («докази виконання роботи») або іншій розподіленій підтверджуючій системі, яка використовується для перевірки і підтвердження правильності операцій в системі віртуальної валюти. «Майнери» можуть бути користувачами, якщо вони самостійно генерують конвертовану віртуальну валюту виключно для своїх особистих потреб, наприклад, як інвестицій або для оплати за поточними зобов’язаннями, або для придбання товарів і послуг. «Майнери» також можуть брати участь у роботі системи віртуальної валюти як провайдери послуг з обміну шляхом створення віртуальної валюти в рамках комерційної діяльності для її продажу в обмін на фіатну валюту або інші віртуальні валюти

МАЙНО (англ. property [ˈprɒpətɪ]) - активи будь-якого типу, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, а також правові документи чи інструменти, що надають права на такі активи або їх частку (джерело: The FATF Recommendations General Glossary [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.fatfgafi.org/publications/fatfrecommendations/documents/fatf-recommendations.html); - будь-які активи, матеріальні чи нематеріальні, рухомі чи нерухомі, виражені в речах чи у правах, а також юридичні документи або акти, які підтверджують право на такі активи або інтерес у них (джерело: United Nations Convention against Transnational Organized Crime (15.11.2000), a. 2 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.un.org/Docs/asp/ws.asp?m=A/RES/55/25); - окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356); - сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів (джерело: Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436- IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144).

МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА (англ. enterprise property [ˈentəpraɪz ˈprɒpətɪ]) - виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства (джерело: Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144).

МАЙНО ТОВАРНОЇ БІРЖІ (англ. commodity exchange property [kəˈmɒdɪtɪ ɪksˈʧeɪnʤ ˈprɒpətɪ]) - фонди, що утворюються біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі. Біржі також належить інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом (джерело: Про товарну біржу: Закон України від 10.12.1991 № 1956-XII

МАЙНО, ЩО НЕ ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ (англ. property that not subject to confiscation [ˈprɒpətɪ ðæt nɒt ˈsʌbʤɪkt tə ˌkɒnfɪsˈkeɪʃən]) - майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України (джерело: Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11.07.2003 № 1129-IV

МАЙНО, ЩО ПІДЛЯГАЄ КОНФІСКАЦІЇ (англ. property that subject to confiscation [ˈprɒpətɪ ðæt ˈsʌbʤɪkt tə ˌkɒnfɪsˈkeɪʃən]) - майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб’єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління (джерело: Кримінально-виконавчий кодекс України: Закон України від 11.07.2003 № 1129-IV /

МАЙНОВІ ПРАВА (англ. property rights [ˈprɒpətɪ raɪts]) - неспоживна річ. Майнові права визнаються речовими правами (джерело: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV

МАЙНОВІ ПРАВА НА ГРОШОВІ КОШТИ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ НА БАНКІВСЬКОМУ РАХУНКУ (англ. property rights for cash held on a bank account [ˈprɒpətɪ raɪts fə kæʃ held ɒn ə bæŋk əˈkaʊnt]) - право клієнта (володільця рахунка) надавати розпорядження про перерахування і видачу сум з банківського рахунка відповідно до договору банківського рахунка; право вкладника або особи, на користь якої розміщено банківський вклад, вимагати виплати грошової суми (вкладу) та процентів на неї або доходу в іншій формі відповідно до договору банківського вкладу; право бенефіціара або володільця рахунка умовного зберігання (ескроу) вимагати перерахування грошових коштів, що знаходяться на рахунку умовного зберігання (ескроу), що випливає з договору рахунка умовного зберігання (ескроу) (джерело: Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18.11.2003 № 1255-IV

МАЙНОВИЙ СТАН СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ (англ. business entity property status [ˈbɪznɪs ˈentɪtɪ ˈprɒpətɪ ˈstaeɪtəs]) - сукупність належних суб’єкту господарювання майнових прав та майнових зобов’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону (джерело: Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144).

Майспейс, myspace.com– американський сайт мережевих спільнот розважального напрямку. MySpace, перекладається, як «мій простір» – єдиний простір, для ведення блогів, розміщення фото-і відеоматеріалів, музики. Блог- платформа для мережевих відеоігор, можливістю створення співтовариств за інтересами і спілкування з іншими користувачами. MySpace відіграє помітну роль у сучасній масовій культурі англомовних країн.

Майстер-тест – комп’ютерний тест, який здійснює повну перевірку знань і умінь студента з певної дисципліни, програмне забезпечення якого дозволяє коригувати вибір питань в залежності від відповідей тестованого.

Макрос – набір команд і інструкцій, що виконуються як одна команда у додатках Microsoft Office

Макрос2 – це записана під певним іменем послідовність дій (або команд). Записаний макрос можна викликати із основного меню при допомозі кнопки на панелі інструментів або на робочій області, а також комбінації клавіш. Макрос, як правило, записується на мові програмування Visual Basic for Applications. Текст макроса можна викликати для редактування.

МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА (англ. small enterprises [smɔːl ˈentəpraɪzɪz]) - підприємства, які не відповідають критеріям для мікропідприємств та показники яких на дату складання річної фінансової звітності за рік, що передує звітному, відповідають щонайменше двом із таких критеріїв: балансова вартість активів - до 4 мільйонів євро; чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - до 8 мільйонів євро; середня кількість працівників - до 50 осіб (джерело: Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365).

МАЛИЙ ПРОДАВЕЦЬ (англ. small salesman [smɔːl ˈseɪlzmən]) - особа, що залучена до роздрібного продажу наркотиків (партії до 5 грамів), і яка витрачає свій прибуток на власне споживання, оренду житла та інші послуги. Вони можуть проводити обмін валют та перекази коштів через різні системи з переказу коштів (Western Union). Деякі з них мають легальне джерело доходів, окрім доходу від наркоторгівлі

МАЛОЛІТНЯ ДИТИНА (англ. minor child [ˈmaɪnə ʧaɪld]) - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (джерело: Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-III // Відомості Верховної Ради України

МАЛОЛІТНЯ ОСОБА (англ. young person[jʌŋ ˈpɜːsn]) - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

МАНІПУЛЮВАННЯ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ (англ. stock market manipulation [stɒk ˈmɑːkɪt məˌnɪpjʊˈleɪʃən]) - умисні дії службової особи учасника фондового ринку, що мають ознаки маніпулювання на фондовій біржі, встановлені відповідно до закону щодо державного регулювання ринку цінних паперів, що призвели до отримання професійним учасником фондового ринку або фізичною особою чи третіми особами прибутку у значних розмірах, або уникнення такими особами збитків у значних розмірах, або якщо це заподіяло значну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (джерело: Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III

МАНІПУЛЮВАННЯ ЦІНАМИ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ (англ. prices manipulation on the stock market [ˈpraɪsɪz məˌnɪpjʊˈleɪʃən ɒn ðə stɒk ˈmɑːkɪt]) - 1) здійснення або намагання здійснити операції чи надання заявки на купівлю або продаж фінансових інструментів, які надають або можуть надавати уявлення щодо поставки, придбання або ціни фінансового інструменту, що не відповідають дійсності, та вчиняються одноосібно або за попередньою змовою групою осіб і призводять до встановлення інших цін, ніж ті, що існували б за відсутності таких операцій або заявок; 2) здійснення або намагання здійснити операції чи надання заявки на купівлю або продаж фінансових інструментів шляхом вчинення умисних протиправних дій, в тому числі шахрайства чи використання інсайдерської інформації; 3) поширення інформації через засоби масової інформації, у тому числі електронні засоби масової інформації, або будь-якими іншими способами, яке призводить або може призвести до введення в оману учасників ринку щодо ціни, попиту, пропозиції або обсягів торгів фінансових інструментів на фондовій біржі, що не відповідають дійсності, зокрема поширення недостовірної інформації, у разі коли особа, яка поширила таку інформацію, знала або повинна була знати, що ця інформація була недостовірною; 4) купівля або продаж фінансових інструментів перед закриттям торговельної сесії фондової біржі з метою введення в оману учасників ринку щодо цін, які склалися наприкінці торговельної сесії; 5) неодноразове протягом торговельного дня укладення двома або більше учасниками торгів угод купівлі чи продажу фінансових інструментів у власних інтересах чи за рахунок одного і того ж клієнта, за якими кожен з учасників торгів виступає як продавець та покупець одного і того ж фінансового інструменту за однаковою ціною в однаковій кількості або які не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети хоча б для одного з учасників торгів (або їх клієнтів), а також надання клієнтом кільком учасникам біржових торгів доручення на укладення в його інтересах однієї або більше угод з одним і тим самим фінансовим інструментом, під час яких покупець та продавець діють в інтересах клієнта; 6) неодноразове протягом торговельного дня здійснення або намагання здійснити операції чи надання заявки на купівлю або продаж фінансових інструментів, що не мають очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, якщо за результатами таких торгів власник таких фінансових інструментів не змінюється; 7) неодноразове невиконання учасником біржових торгів зобов’язань за біржовими контрактами, укладеними протягом торговельного дня у власних інтересах або за рахунок клієнтів, якщо укладення зазначених контрактів спричинило значне збільшення або зниження ціни фінансового інструменту, за умови, що такі контракти мали суттєвий вплив на ціну такого інструменту; 8) укладення на фондовій біржі угод з фінансовим інструментом за ціною, що має суттєве відхилення від ціни відповідного фінансового інструменту, яка склалася на фондовій біржі тієї ж торговельної сесії (поточна ціна) шляхом подання безадресних заявок, за умови, що угоди укладені від імені та/або за рахунок осіб, між якими (працівниками яких) існувала попередня домовленість про придбання або продаж фінансового інструменту за ціною, що має суттєве відхилення від поточної ціни (джерело: Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30.10.1996 № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292)

МАНДАТНА СИСТЕМА - система мандатів, встановлених ст. 22 Статуту Ліги Націй, на підставі якої колонії Німеччини у Центр. Африці та ряд араб, територій кол. Османської імперії були передані під управління держав Антанти — переможниць у Першій світ, війні 1914—18. Фактично М. с. становила особливу форму анексії територій, що стали об'єктом колон, політики великих європ. держав у 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. і опинилися в колон, залежності від них. Виникла в результаті переділу уже поділеного раніше колон, д-вами світу. За Версальським мирним договором 1919 д-ви Антанти змусили Німеччину і Туреччину, що зазнали поразки у війні, відмовитися від своїх колоній та ряду територій. Водночас М. с. стала спробою застосувати форму міжнар. опіки «до тих колоній і територій, які внаслідок останньої війни припинили перебування під суверенітетом держав, що раніїле управляли ними, і населяються народами, все ще неспроможними спиратися на себе в напружених умовах сучасного світу і до яких має 231 застосовуватися принцип, що благополуччя і розвиток таких народів становить священний обов'язок цивілізації і що гарантії за здійснення цього обов'язку мають бути включені до Статуту» (п. 1). Здійснення цього принципу означало, що «перебування під опікою таких народів має бути покладено на розвинуті нації, які, зважаючи на їх ресурси, досвід або їх геогр. положення, можуть щонайкраще взяти на себе всю відповідальність і які бажають прийняти її, і що таке перебування під опікою має здійснюватися ними як мандатаріями від імені Ліги Націй» (п. 2) і на підставі договорів між Лігою та окремими державами-мандатаріями. Мандати Ліги Націй відрізнялися відповідно до стадії розвитку підопічної території, її геогр. розташування, екон. умов та ін. под. обставин (п. 3). У зв'язку з цим мандати були поділені на три класи: мандат А застосовувався до колон, володінь Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату, мандат В — до колоній у Центр. Африці, які передавалися під безпосереднє управління держави-мандатарія при збереженні деякого ступеня самоврядування; мандат С — до Пд.-Зх. Африки та до о-вів Тихого ок., які управлялися як інтегровані частини тер. держави-мандатарія. Поділ нім. колоній був затверджений Верх, радою Антанти 7.У 1919, а володінь кол. Османської імперії — на конференції у м. Сан-Ремо 1920 (Італія). Великобританія одержала: мандати А на Ірак, Палестину і Трансйорданію, мандати В — на Танганьїку, частини Того і Камеруну; Франція — мандати А на Сирію і Ліван, мандати В — на частини Того і Камеруну; Бельгія — мандат В на Руанду-Урунді; Японія — мандат С на Тихоокеанські о-ви на північ від екватора (Маршаллові, Каролінські та Маріанські); ПівденноАфриканський Союз (після 31.V 1961 — Південно-Африканська Республіка) — мандат С на Пд.-Зх. Африку; Австралія — мандат С на о. Науру (спільно з Великобританією і Новою Зеландією) та на кол. нім. Нову Гвінею і о-ви Тихого ок. на південь від екватора; Нова Зеландія — мандат С на о-ви Західне Самоа. СРСР у ноті урядам Великобританії, Франції та Італії від 18.V 1923 заявив про невизнання М. с. При вступі СРСР до Ліги Націй у 1934 його представник зробив застереження про те, що ст. 22 Статуту Ліги неприйнятна для СРСР і не покладає на нього жодних зобов'язань. Після Другої світ, війни 1939—45 М. с. була замінена системою опіки ООН. Усі зазначені території, крім тих, які мали мандати А і які здобули незалежність, стали підопічними територіями ООН. Виняток становила Пд.-Зх. Африка, щодо якої ПівденноАфриканська Республіка не визнавала її статусу підмандатної, а отже, підопічної території.

МАРЖА (англ. margin [ˈmɑː.dʒɪn]) - термін, який використовується у банківській, біржовій, страховій, торговельній діяльності і означає різницю між відсотковими ставками, курсами цінних паперів, ставками страхових внесків і відшкодувань, цінами товарів. У банківській діяльності М. може означати різницю між ставками за залученими та виданими кредитами; ставками за кредитами різних категорій позикоодержувачів; сумою забезпечення, під яку надано кредит, і сумою виданого кредиту. В термінових фондових операціях М. називається різниця між курсом цінних паперів на день укладення і на день виконання угоди, а також між ціною покупця і ціною продавця. У торговельній діяльності М. – це різниця між купівельною ціною і ціною продажу товару

Маржа банківська – різниця між середньозваженою ставкою доходу, що банківська установа отримує від підпроцентних активів, та середньозваженою ставкою витрат, що банківська установа виплачує за своїми підпроцентними зобов'язаннями. Крім маржі банківської, існують: біржова, страхова, торговельна.

МАРЖИНАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ (англ. margin operation [ˈmɑːʤɪn ˌɒpəˈreɪʃən]) - купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем на підставі разового замовлення клієнта у разі, якщо в момент укладання договору купівлі-продажу суми грошових коштів, що обліковуються на рахунку внутрішнього обліку клієнта, або кількості цінних паперів, що обліковуються на рахунку внутрішнього обліку клієнта з урахуванням прав вимог та зобов’язань щодо сплати грошових коштів та поставки цінних паперів за раніше укладеними договорами, недостатньо для виконання зобов’язань за таким договором, та виконання (розрахунок) за цим договором перед контрагентом здійснюється торговцем (комісіонером) з подальшим урегулюванням (виконанням) клієнтом (комітентом) зобов’язань перед торговцем згідно з умовами договору на брокерське обслуговування (джерело: Порядок та умови провадження торговцем цінними паперами брокерської діяльності за договорами на брокерське обслуговування з подальшим врегулюванням зобов’язань клієнта: затверджено рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Порядку та умов провадження торговцем цінними паперами брокерської діяльності за договорами на брокерське обслуговування з подальшим врегулюванням зобов’язань клієнта» від 06.11.2012 № 1584, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2012 р. за № 2000/22312

Маркери – виділений кольором фрагмент тексту.

Маршрутизатор – мережевий пристрій, що аналізує кожен пакет даних, що надходить на його вхід і визначає маршрут для передачі пакета в пункт призначення.

Маршрутизація – процес визначення в комунікаційній мережі шляху, по якому виклик, або блок даних може досягти адресата.

МАРШРУТИЗАЦІЯ (англ. routing [ˈruːtɪŋ]) - обмін даними при виконанні операцій, у тому числі щодо переказу коштів, між учасниками платіжної системи (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137).

Маска  –  користувач,  учасник  соціальної  мережі,  з  реальною  анкетою (прізвище, ім’я, дата народження), але не має реальної фотографії.

Масова інформація – інформація, призначена для необмеженого кола осіб (наприклад, друковані, аудіо-повідомлення, аудіовізуальні та інші повідомлення та матеріали) і використовується в цілях інформування, пропаганди та агітації.

Массфоловінг – масовий фолловінг користувачів Твіттера, а потім очищення списку від тих, хто не відповідає. Занадто частий  та інтенсивний фолловінг може бути причиною блокування сторінки. Краще активізуватися в Твіттері планомірно, тобто еволюційно, а не революційно.

Математичне  й  програмне  забезпечення -  сукупність  математичних методів, моделей, алгоритмів і програм для реалізації цілей і завдань інформаційної системи, а також нормального функціонування комплексу технічних засобів

Матеріальна модель – це реальна, фізично існуюча модель, тобто така, яку можна побачити та доторкатись.

МАТЕРИНСЬКА КОМПАНІЯ (англ. parent company [ˈpeərənt ˈkʌmpənɪ]) - юридична особа, яка є власником іншої юридичної особи або здійснює контроль над такою юридичною особою, як пов’язана особа (джерело: Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13, / № 13-14, № 15-16, № 17 /. – Ст. 112); - юридична особа, яка контролює іншу юридичну особу (дочірню компанію) (джерело: Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1).

МАТЕРИНСЬКИЙ БАНК (англ. parent bank [ˈpeərənt bæŋk]) - український банк, серед дочірніх та/або асоційованих компаній якого є банк та/або інша фінансова установа та який не є дочірньою компанією іншого українського банку або банківської холдингової компанії (джерело: Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30).

Машинне  навчання  –  використання  освітнього  програмного забезпечення для підвищення рівня освоєння освітніх програм без участі викладача.

Медіа – носії повідомлень, що доставляють за допомогою технологій: у першу чергу, текст - у книгах, методичних посібниках і комп’ютерних мережах; звук - в аудіокасетах та радіо- й телепередачах; зображення - у відеокасетах і телепередачах; текст, звук і/або зображення - у телеконференціях.

Медіа-освіта – напрям у педагогічній науці, який досліджує засоби масової комунікації. Сформувався  він у другій  половині XX ст. Головними завданнями М.-о. є підготовка тих, хто навчається, до життя в інформаційному суспільстві, формування в них уміння користуватися інформацією в будь-якому вигляді, здійснювати комунікації, усвідомлювати наслідки впливу на людину засобів інформації, особливо засобів масової комунікації

Медіаконвертор – пристрій, призначений для перетворення сигналу одного  виду в  інший.  Найчастіше  середовищем  розповсюдження  сигналів  є мідні провідники, оптичні кабелі та радіоканали. У кожному з названих середовищ сигнали представлені різними видами. Їх взаємне перетворення виконують медіаконвертори.

Медійна реклама – текстово-графічні матеріали розміщені на рекламних майданчиках сайту. За багатьма ознаками аналогічна рекламі в друкованих ЗМІ. Однак,   наявність   у   банера   гіперпосилання   і   можливість   анімованого зображення значно розширюють можливості впливу медійної реклами. Як правило, медійна реклама має форму банерної реклами.

Мейнфрейм   –   потужний   комп’ютер,   призначений   для   виконання складних  інтенсивних  обчислювальних  робіт. З  менфреймом,  як  правило, працюють безліч користувачів, кожен з яких має в своєму розпорядженні лише термінал, позбавлений власних обчислювальних потужностей.

Меморіальний ордер– розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

МЕМОРІАЛЬНИЙ ОРДЕР (англ. memorial slip [mɪˈmɔːrɪəl slɪp]) - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137); - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та нормативно-правових актів Національного банку (джерело: Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – Ст. 908).

МЕМОРАНДУМ - (лат. memorandum — те, про що слід пам'ятати) — дип. документ, у якому докладно викладається факт, та юрид. бік будь-якого питання і наводяться відповідні аргументи. Часто містить виклад та обгрунтування міжнар.-правової позиції д-ви. Може бути або додатком до дип. ноти, або самост. документом. Якщо М. направляється з нотою, то він 232 друкується на нотному папері (не на бланку), місце і дата не зазначаються, печатка не ставиться. Як окр. документ М. друкується на нотному бланку відомства за-корд. справ д-ви або її закорд. установи і передається особою або відправляється з кур'єром. У цьому випадку М. не містить звернення та компліменту, під текстом зазначається місце і дата відправлення, печатка не ставиться. Може бути М.-відповідь. Україна широко застосовує цей вид дип. документа. Такими, зокрема, є Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 від 5.ХІІ 1994, Меморандум порозуміння між Європейським співтовариством та Україною від 15.УІ 1995, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та урядами країн «Великої сімки» і Комісією Європейського співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС від 20.ХІІ 1995, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та НАТО щодо призначення офіцерів зв'язку НАТО в Україні від 9.У 1997, Меморандум про взаєморозуміння між ООН та Урядом України від 6.УШ 1997, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та ОБСЄ щодо створення нової форми співробітництва від 13.VIІ 1999, Меморандум про взаєморозуміння між Європейським співтовариством та Україною від 23.УІІ 1999 та ін.

МЕНЕДЖЕР ПРОГРАМИ (англ. programme manager [‘prəʊgræm ‘mænidʒə]) - установа, яка несе відповідальність за встановлення і функціонування програми для передплачених карток разом з банківською установою або провайдером з обміну електронних грошей. Менеджер програми просуває передплачені картки на ринку і встановлює відносини з банками та дистриб’юторами або клієнтами, а також у багатьох випадках надає можливість для обробки даних. Деякі емітенти передплачених карт самостійно управляють своїми програмами, тобто без менеджерів програми

Мережа – група комп’ютерів і інших пристроїв, з’єднаних таким чином, що вони можуть передавати один одному дані.

МЕРЕЖА TOR (СПОЧАТКУ НАЗИВАЛАСЯ «THE ONION ROUTER») (англ. tor [ tɔː ]) - Анонімна розподілена мережа комп’ютерів в інтернеті, яка приховує справжні ip-адреси (адреси мережевих протоколів) і, отже, особистості користувачів мережі шляхом маршрутизації зв’язку / операцій через велику кількість комп’ютерів, розташованих по всьому світу, і неодноразово кодуючи їх. Мережа tor надзвичайно ускладнює завдання встановлення фізичного місцезнаходження комп’ютерів, на яких розміщені або через які здійснюється доступ до веб-сайтів в мережі. Це завдання може бути додатково ускладнене за рахунок використання додаткових «змішувачів» або анонімайзерів в мережі tor. Мережа tor є однією з декількох підпільних розподілених комп’ютерних мереж, які називають «темними мережами», кіберпростом, «глибинним інтернетом» (deep web) або анонімними мережами, якими користуються фізичні особи для отримання доступу до контенту таким чином, щоб завуалювати свої особистості і відповідну діяльність в інтернеті

Мережа Інтернет – сукупність міжнародних автоматизованих систем інформації, зв’язку і сервісів, накладених на технологічне середовище мереж електрозв’язку.

Мережа інформаційних комплексів – сукупність клонованих інформаційних комплексів, які мають різну тематичну спрямованість, уніфіковане програмне забезпечення та інтерфейс, частково уніфікований контент і взаємодіють один з одним за допомогою комунікаційних каналів.

Мережа УРАН – національна телекомунікаційна мережа для установ науки і освіти України, створена в рамках Національної програми інформатизації.

Мережева (Web-) технологія – технологія навчання, що базується на використанні мережі Інтернет і використовується як для забезпечення студентів навчально-методичними матеріалами, так і для інтерактивної взаємодії між викладачем і студентом.

Мережева операційна система – комплекс програм, що забезпечують у мережі обробку, зберігання та передачу даних. Визначає взаємозв’язану групу протоколів верхніх рівнів, які забезпечують основні функції мережі. До них в першу чергу відносяться: адресація об’єктів, функціонування служб, забезпечення безпеки даних, управління мережею.