МІЖНАРОДНЕ ПОВІТРЯНЕ ПРАВО - галузь міжнародного права, система правових принципів і норм, що регулюють відносини між д-вами з метою здійснення міжнар. повітряних сполучень. Предметом М. п. п. є відносини між д-вами, які стосуються правового режиму повітр. простору та міжнар. повітряних сполучень. Повітр. сполучення між д-вами регулюються на основі загальновизнаних принципів міжнар. права, принципів і норм, які містяться у міждерж. багатосторонніх і двостор. угодах. Практика повітр. сполучень між д-вами сприяла становленню осн. принципів М. п. п. Центр, місце серед них посідає принцип суверенітету д-ви над повітр. простором над її сухопут. і вод. територією. Закріплений у Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944, він визначає зміст багатьох норм М. п. п., а також характер та особливості правовідносин, що виникають під час використання повітр. простору для міжнар. повітр. сполучень. До осн. принципів М. п. п. належать також принципи забезпечення безпеки міжнар. цив. авіації та принцип свободи польотів у міжнар. повітр. просторі. Осн. джерелами М. п. п. є: Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1994; Конвенція про злочини та деякі інші акти, вчинені на борту повітряного судна, 1963; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 та т.; двостор. угоди держав про повітр. сполучення; 244 договори держав з міжнар. авіац. організаціями про надання тех. допомоги; конвенції про імунітети і привілеї; міжнар. звичаї.