МІЖНАРОДНІ ЗВИЧАЇ - форм, джерело міжнародного права, спосіб і процес творення норм цього права. Статут Міжнародного суду ООН визначає М. з. як «доказ загальної практики, визнаної правовою нормою» (ст. 38). Для з'ясування, чи існує звичаєва норма, необхідно розглянути дійсну практику суб'єктів міжнар. права та їхнє opinio juris (тобто визнання правила як правової норми). Перший елемент є повторюванням актів, які ще наз. прецедентами: це матеріальний елемент звичаю. Другий елемент — психологічний за своїм характером: суб'єкти міжнар. права мають переконання у тому, що здійснення зазначених актів є обов'язковим, оскільки цього вимагає право. Звичаєвий процес творення міжнар. права докорінно відрізняється від договірного. Він є результатом не одного юрид. акта, а сукупності поведінки суб'єктів права. Це процес децентралізований, він не має чіткого обмеження в часі. Матеріальний елемент звичаю виводиться з поведінки суб'єктів міжнар. права — держав у першу чергу, міжнар. організацій та їхніх актів, міжнар. судів і арбітражів та їхніх рішень, подекуди міжнар. неуряд. організацій та їхньої діяльності (Ін-т міжнар. права, Асоціація міжнар. права, Міжнар. комітет Черв. Хреста, його практика тощо). Під терміном «поведінка» слід розуміти не тільки діяння на підтримку або заперечення звичаю, але й висловлювання думок щодо доречності або правомірності того чи ін. типу поводження. Формування звичаю у часі відбувалося по-різному. Звичаєве міжнар. мор. право формувалося століттями, М. з. косм. права — упродовж небагатьох років. Головне, як вимагає Міжнар. суд, щоб практика держав з відповідних питань була часто повторюваною і практично одноманітною. Міжнар.-правовий звичай може бути універсально визнаним, а може мати регіон, (локальний) характер. В 267 ост. випадку він не може суперечити імперативним нормам заг. міжнар. права. Жодна пост, практика суб'єктів міжнар. права не може вважатися такою, що породжує міжнар. звичаєву, коли у цих суб'єктів немає усвідомлення, що вони мусять виконувати норму міжнар. права. В міжнар. практиці, напр. у протоколі, здійснюється чимало діянь із міркувань ввічливості міжнародної, доречності або традиції, але ніяк не тому, що вони розглядаються як міжнар.-правовий обов'язок. У міжнар. співтоваристві держав здійснюється робота з метою кодифікації міжнародного права, під час якої міжнар.-правовий звичай набуває письм. форми з чітко прописаним змістом. У низці універсальних багатостор. договорів кодифікац. характеру закріплені звичаєві норми в різних галузях міжнар. права. Для держав, які не є сторонами таких договорів (або в період до набуття цими договорами чинності), писані норми останніх відіграють роль звичаєвих.