МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - сукупність змістовно споріднених міжнар.-правових док-тів, підписаних насамперед державами — членами РБ ООН, а також країнами, об'єднаними у Співдружність Незалежних Держав, які визначають принципи та умови зовнішньополіт. забезпечення незалежного держ. статусу України, її політ, суверенітету, тер. цілісності, задовільного рівня нац. безпеки. Першою міжнар. угодою, орієнтованою на досягнення задовільного стану М. г. н. У., стала Тристороння заява президентів України, США і Рос. Федерації, підписана в Москві 14.1 1994. У ній повідомлялося, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частини Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 1991 (СНО-1), і 265 приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Ратифікація Верх. Радою України Договору СНО-1 (18.ХІ 1993 із застереженнями; ЗЛІ 1994 у повному обсязі), а також прийняття 16.ХІ 1994 Закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» створили умови для формування системи міжнар. док-тів, спрямованих на забезпечення дійових гарантій незалежності й безпеки України. їх сукупність становлять: 1) Програма НАТО «Партнерство заради миру: запрошення» (ПЗМ) від 10.1 1994, у реалізації якої Україна бере участь, починаючи з 8.ІІ 1994. Програма передбачає, що «НАТО проводитиме консультації з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер вирішить, що виникла пряма загроза для його територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки». Рамковий документ ПЗМ зобов'язав усі держави-учасниці «утримуватися від загрози застосування сили і від застосування сили на шкоду територіальній цілісності або політичній незалежності будь-якої держави, а також поважати існуючі кордони і добиватися урегулювання спорів мирними засобами». 2) Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22.ХІ 1994, яка проголосила: якщо в майбутньому виникне зовн. загроза тер. цілісності, політ, незалежності або безпеці України, Україна та Сполучені Штати Америки мають намір консультуватися і здійснювати відповідні кроки для досягнення мир. вирішення ситуації згідно з міжнар. правом та принципами НБСЄ (ст. 4). 3) Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у м. Будапешті (Угорщина) 5.XII 1994 президентами України, Рос. Федерації, США та прем'єр-міністром Великобританії. Сторони підтвердили свої зобов'язання «згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України». 4) Декларація Франції від 5.ХІІ 1994, підписана президентом цієї д-ви, у якій викладено зобов'язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджені зобов'язання франц. сторони «поважати незалежність та суверенітет України в межах її нинішніх кордонів згідно з принципами Заключного акта НБСЄ та Паризької хартії для нової Європи». 5) Заява Уряду Китайської Народної Республіки від 5.ХІІ 1994, в якій визнаються незалежність, суверенітет і тер. цілісність України. В док-ті виражається готовність до дальшого розвитку дружби та співробітництва між КНР і Україною. 6) Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлант. Договору, підписана 9.VII 1997 в м. Мадриді (Іспанія). Передбачає, зокрема, створення кризового консультат. механізму для «проведення спільних консультацій в будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці» (ст. 15). 7) Стратегічна концепція НАТО від 24.IV 1999. Документ акцентував увагу на тому, що «альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає чинниками стабільності та безпеки в 266 Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом» (ст. 37). Документами, які посилюють М. г. н. У., є окр. домовленості, підписані главами країн СНД. Зокрема, Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.IV 1994 передбачає, що «...будуючи свої відносини як дружні, держави утримуватимуться від військової, політичної, економічної або будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої із держав — учасниць Співдружності». Меморандум про підтримання миру і стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10.V 1995 додатково передбачив, що суб'єкти Співдружності «мають наміри припиняти відповідно до свого національного законодавства створення і діяльність на своїх територіях організацій, груп і окремих осіб, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів або на загострення міжнаціональних відносин, а також на зазіхання ззовні на державний устрій держав, що підписали цей меморандум».