МІЖНАРОДНЕ ПРАВО - правова система, що складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб'єктами — д-вами, міжнар. організаціями тощо. Історично виникнення М. п. пов'язане з процесом становлення державності. Протягом усієї історії людства це право не тільки розвивалося під впливом постійно змінюваних екон. та ін. міжнар. відносин, а й відповідним чином впливало на дані відносини. При цьому роль М. п. постійно зростає. З його допомогою д-ви встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнар. співробітництва у різних галузях сусп. життя. Особливість системи М. п. полягає у тому, що вона не входить до будь-якої нац. системи права і не включає норм нац. права. Водночас ці дві самост. системи не існують ізольовано одна від одної. Нац. правові системи справляють вплив на нормотворення у М. п., а останнє є важливим у сучас. умовах чинником формування нац. зак-ва, зокрема шляхом імплементації норм М. п. у це зак-во. У багатьох д-вах, у т. ч. в Україні, ратифіковані міжнар. договори визнаються частиною нац. зак-ва, а у разі розбіжностей між положеннями нац. закону і міжнар. договору діють норми останнього (примат М. п.). М. п. поділяється на публічне й приватне. Публічне М. п. регулює відносини між д-вами, між міжнар. організаціями, між д-вами і міжнар. організаціями. Міжнар. приватне право регулює цив,- правові відносини з іноз. елементом. Публічне і приватне М. п. взаємопов'язані між собою. Обидва вони у широкому значенні регулюють міжнар. відносини. Але за чинною доктриною приватне М. п. не повинно суперечити принципам публічного М. п. Ще одна особливість М. п. полягає у характері нормотворення даної правової системи. Встановлення взаем, прав і обов'язків суверенних суб'єктів тут здійснюється шляхом добровільного волевиявлення при укладенні міжнар. договорів та ін. угод. Це свідчить про те, що М. п.має узгоджувальний, координуючий характер. Йому не властиві притаманні для нац. зак-ва елементи субординації. Систему М. п. складає об'єктивно існуюча і внутрішньо узгоджена цілісність її елементів: загальновизнаних принципів і норм міжнар. права (договірних і звичаєвих), рішень і рекомендац. резолюцій міжнар. організацій, рішень міжнар. суд. органів, а також інститутів М. п. (міжнар. визнання, правонаступництва, міжнар. відповідальності тощо). У галуз. аспекті структуру М. п. складають його галузі — дип. права, міжнар. економічного, мор., космічного права, права навкол. середовища тощо. Кожна галузь — це відносно самост. система, яка є підсистемою єдиної системи М. п. До особливостей М. п. належить також те, що воно не заперечується спец, наддерж. механізмом примусу. У разі необхідності д-ви самі колективно забезпечують підтримання міжнар. правопорядку, в т. ч. шляхом індивідуального або колект. примусу, межі якого визначені у М. п. Прогресивний розвиток М. п. 245 пов'язаний з його змінами та оновленням, що досягається шляхом офіц. і неофіц. кодифікації. Офіц. кодифікація реалізується у формі договорів. Особливе місце у кодифікац. процесі належить ООН, у рамках якої з 1947 діє Комісія міжнародного права ООН. М. п. — профільна навч. дисципліна для студентів-юристів і міжнародників. Воно також є однією з провідних галузей юрид. науки. Наука М. п. вивчає сутність і закономірності розвитку М. п. у цілому та його окр. галузей.