МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ - передбачені у міжнар. праві правила організації і діяльності інститутів місц. самоврядування. Мають своїм першоджерелом Загальну декларацію прав людини 1948, яка закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (ст. 21). Даний принцип конкретизовано в Європейській типовій конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами або органами влади 1980, Європейській хартії місцевого самоврядування 1985, Всесвітній декларації місцевого самоврядування 1985, Європейській хартії міст 1992. В останній, зокрема, проголошується, що «всі жителі міст мають рівні права на правову та екологічну безпеку, роботу, житло, безпечний рух, охорону здоров'я, спорт і дозвілля, культуру, інтеграцію багатьох культур, якісну архітектуру, гармонійне життя, політичне життя, економічний розвиток, послуги і товари, раціональне використання природних ресурсів, розвиток особистості, співробітництво між містами, фінансову забезпеченість, рівноправність»; ці права належать усім міським жителям без дискримінації незалежно від статі, віку, походження, раси, релігії, соціально-екон. чи політ, становища, фіз. та псих, недоліків. Декларація принципів місц. самоврядування у державах — учасницях СНД (1994) передбачає, що екон. самостійність місц. самоврядування гарантується: державною підтримкою розвитку прод. сфери шляхом податкової, інвестиц. та кредитної політики; наявністю власних бюджет, доходів і достатнім рівнем закріплених доходів; забороною на вилучення вільних бюдж. коштів; забезпеченням стабільності екон. законодавства. У Стамбульській декларації з проблем поселень людей 1996 проголошується, що «для поліпшення якості життя у поселеннях людей слід боротися з погіршенням його умов». У док-ті розглянуто такі проблеми, як нежиттєздатні моделі споживання та в-ва, нерац. зміни серед населення, його надмірна концентрація, бездомність, зростання злиднів, безробіття, злочинність та насильство, погіршення умов навкол. природ, середовища тощо. У Європейській хартії регіонального самоврядування 1999 підкреслюється, що «регіон як суттєвий компонент держави свідчить про різноманітність Європи, сприяє збагаченню її культури з належною повагою до її традицій та історичної спадщини, сприяє її економічному добробуту». Зазначено, що міжрегіональне і транскордонне співробітництво роблять цінний і необхідний внесок у побудову Європи. Під регіон, самоврядуванням розуміється «право і реальна здатність найбільших територіальних утворень всередині кожної держави, що мають виборні органи і знаходяться в адміністративному плані між центральним керівництвом та місцевими органами влади, що користуються прерогативами самоорганізації, чи 274 прерогативами, що звичайно асоціюються з центральною владою, брати на себе, під свою відповідальність і в інтересах свого населення суттєву частину суспільних справ відповідно до принципу субсидіарності». В хартії закріплено власні і делеговані повноваження регіонів, регулюються порядок взаємовідносин з місц. органами влади, їх права у сфері міжрегіон. і транскорд. зв'язків, питання участі у справах д-ви, європ. і міжнар. справах. Встановлено принципи організації регіонів, питання регіон, фінансів, порядок захисту права регіон, самоврядування тощо. М. с. м. с. містяться і в ін. міжнар.-правових актах. Ці стандарти враховуються Україною в процесі відповідної закон, діяльності і практиці місц. самоврядування.