СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЗІТКНЕННЯ СУДЕН - поширений вид аварій морських суден. Норми міжнар. морського права спрямовані на запобігання 3. с, а також регулюють питання крим. і цив. відповідальності у випадку 3. с, відшкодування завданих збитків, надання допомоги потерпілим тощо. Згідно з Конвенцією про відкрите море 1958 кожна д-ва зобов'язана вживати всіх необхідних заходів для забезпечення безпеки суден, що плавають під її прапором (зокрема, дотримуватися правил користування сигналами, підтримання зв'язку та запобігання зіткненню). Конвенція ООН по морському праву 1982 передбачає, що капітан, офіцери та екіпаж судна повинні бути повністю ознайомлені з уживаними міжнар. правилами з питань запобігання 3. с. Міжнар. конвенція про підготовку та диплому-вання моряків і несення вахти 1978 встановлює обов'язкові мінімальні знання, якими повинні володіти капітан та члени екіпажу з метою запобігання 3. с. Міжнар. правила запобігання 3. с. на морі (1972) регламентують дії суден за різних умов плавання (зокрема, вибір безпечної швидкості, дії для запобігання зіткненню та ін). У разі 3. с. капітани кожного із суден, що зіткнулися, зобов'язані після зіткнення, наскільки це можливо за умови безпеки своїх пасажирів, екіпажу і судна, надати допомогу ін. судну, його пасажирам і екіпажу, повідомити 176 один одному назви суден, порти приписки, а також порти відправлення і призначення або найближчий порт, в який судно зайде. За невиконання зазначених обов'язків капітан несе відповідальність згідно із зак-вом відповідної країни. Судновласник не несе відповідальності за невиконання капітаном судна обов'язків надання допомоги після 3. с. Питання цив. відповідальності при 3. с. (у т. ч. відшкодування заподіяної шкоди) визначаються нормами міжнар. приват. морського права, зокрема положеннями Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо зіткнення суден 1910, Міжнар. конвенції з уніфікації деяких правил щодо цивільної юрисдикції у справах про зіткнення 1952.

ЗАІНТЕРЕСОВАНІ ОСОБИ СТОСОВНО БОРЖНИКА (англ. interested persons in relation to the debtor [ˈɪntrɪstɪd ˈpɜːsnz ɪn rɪˈleɪʃən tə ðə ˈdetə]) - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника (джерело: Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII

Забанювання, забанити – видалення аккаунта за некоректні дії користувача.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ (англ. collateral [kəˈlat(ə)r(ə)l]) - цінні папери або інше забезпечення, передане позичальником кредитору в заставу за наданий кредит чи за іншими борговими зобов’язаннями. У випадку, коли позичальник не виконує свої зобов’язання щодо обслуговування боргу, кредитор може звернути стягнення на предмет застави, вступити у володіння ним і реалізувати його для забезпечення виконання фінансових зобов’язань позичальника

ЗАБЛОКОВАНІ КОШТИ (англ. blocked funds [blɒkt fʌndz]) - кошти, заблоковані Національним банком на кореспондентському рахунку банку, відкритому в Національному банку, у розмірі наданого банку кредиту овернайт без забезпечення та процентів за користування ним відповідно до нормативно-правового акта Національного банку про регулювання ліквідності банків України (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909

ЗАБОРОНА ПОДВІЙНОГО ПОКАРАННЯ - (лат. non bis in idem, букв. — не двічі за те саме) — правило, яке означає, що не можна двічі карати одну й ту саму особу за одне і те саме діяння. 3. п. п. належить до т. з. правових аксіом, які склалися у процесі розвитку принципів права і відтворені у багатьох міжнар. док-тах про права людини. Так, згідно з п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до чинного закону або крим.-процес, права кожної країни. За Конституцією України «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61). Правило 3. п. п. закріплене і в ін. актах зак-ва України. Зокрема, за кожне порушення труд, дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення (ст. 149 Кодексу законів про працю України). Принцип 3. п. п. не поширюється на випадки поєднання різних видів юрид. відповідальності за одне й те саме правопорушення. Так, покарання за скоєння крим. злочину передбачає крим. і цив.-правову відповідальність за заподіяну цим злочином майнову шкоду. Так само «накладене на військовослужбовця дисциплінарне стягнення за вчинений злочин не звільняє його від кримінальної відповідальності» (ст. 48 Дис-цип. статуту ЗС України).

ЗАБОРОНА ПРОПАГАНДИ ВІЙНИ - норма міжнародного права, спрямована на реалізацію принципу заборони застосування сили та погрози силою. ГА ООН 3.ХІ 1947 ухвалила резолюцію «Про заборону пропаганди війни», де поширення будь-яких відвертих закликів у засобах масової інформації і прилюдних виступах окр. фіз. осіб до нападу із застосуванням ЗС на ін. д-ви кваліфіковано як порушення принципів Статуту ООН і запропоновано всім д-вам визнати такі заклики кримінальним злочином. Ця норма отримала заг. визнання і перетворилася внаслідок практики держав на звичаєву норму. В договірній формі вона закріплена в п. 1 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, де передбачено зобов'язання держав-учасниць ухвалити закон про заборону будь-якої пропаганди війни. Україна на виконання міжнар.-правових зобов'язань включила до ст. 63 свого Крим, кодексу норму про покарання за публічні заклики до аг-рес. війни або розв'язування воєнного конфлікту як за тяжкий крим. злочин. У сучас. умовах особливого значення набуває заборона пропаганди ядер, війни, косм. війни та ін. застосування зброї масового знищення. Щодо заборони ядер, війни, то така норма проголошена в резолюціях ГА ООН, але заг. визнання не набула і не стала звичаєвою нормою. Не має вона і договірного закріплення.

ЗАБОРОНА ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ - визнання у міжнар. праві протиправності застосування ядер, зброї та заборона її існування в цілому. Необхідність 3. я. з. виникла після атомного бомбардування США япон. міст Хіросіми і Нагасакі наприкінці Другої світової війни. Сучасна ядерна зброя, що досягла великого рівня удосконалення, включаючи засоби її доставки, здатна знищити людську цивілізацію разом з навкол. природ, середовищем. Про це свідчать результати досліджень, проведених ученими багатьох країн і узагальнено втілених у понятті «ядерна зима», в якому міститься достовірна картина катастрофічних для людства наслідків ядер, війни з огляду на клімат, та біол. фактори. Ці наслідки дорівнюють катастрофам планетар. характеру, оскільки застосування ядер, зброї пов'язано з тотальним порушенням природ, законів планети Земля, які визначають життєдіяльність твар, та росл, світу. До того ж, досі не існує засобів запобігання ядер, нападу, і жодна країна не може надійно та ефективно протистояти йому, в т. ч. країни «ядерного клубу» — США, Великобританія, Росія, Франція і Китай, які офіційно володіють ядер, зброєю. Ядерна зброя за своїми характеристиками є не тільки зброєю масового знищення, подібно до хім. та біол. зброї, заборонених міжнар. правом, а й зброєю, яка незмірно перевищує своїми уражуючими властивостями всі відомі види озброєнь. Міжнар. співтовариство доклало чимало зусиль для визнання ядер, зброї такою, що суперечить загальнолюд. цінностям, найважливішою серед яких є безумовне право народів на існування (життя), і заборони її як нелюдського та варвар, засобу ведення війни, включаючи застосування її першими. Так, у багатьох резолюціях ГА ООН наголошено, що застосування ядер, зброї було б безпосе-ред. порушенням Статуту ООН. Будь-яка д-ва, яка наважилася б застосувати таку зброю, діяла б усупереч законам гуманності, тобто міжнар. гуманітарному праву, і скоїла б злочин проти людяності і цивілізації. Особливо наголошувалося, що відмова від застосування ядер, зброї першими є найважливішим і найневідкладнішим заходом у запобіганні ядер, війні. Засуджено також розробку, розповсюдження і пропаганду політ, та воєн, доктрин і концепцій, які обґрунтовують не лише «правомірність» застосування ядер, зброї першими, а й «допустимість» ядер, війни взагалі. Однак досі немає конвенційної норми, яка безпосередньо забороняла б застосування ядер, зброї. Не зміг чітко визначити правовий статус ядер, зброї і Міжнародний суд ООН, який у ряді своїх рішень та консультат. висновку (1974, 1995, 1996) розглядав дане питання у зв'язку з визначенням законності застосування ядер, зброї та випробуваннями цієї зброї Францією. Але з погляду міжнар. гуманітарного права уражуючі властивості ядер, зброї повністю і без жодних застережень підпадають під дію існуючих у ньому обмежень і заборон на використання д-вами (воюючими сторонами) засобів і методів ведення воєнних дій та їх зобов'язань поважати права людини. Ці обмеження, заборони та зобов'язання містяться у таких основополож. актах міжнар. гу-манітар. права, як Петербурзька декларація 1868, Гаазькі 143 конвенції 1899 і 1907, Женевський протокол 1925, Женевські конвенції 1864, 1929 і 1949 та Додаткові протоколи до останніх 1977, а також у Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсин, зброї та про їх знищення 1972 й Конвенції про заборону хімічної зброї 1993. Норми цих док-тів забороняють застосовувати зброю невибіркової дії, яка може завдати надмірних страждань. Отже, ці конвенц. норми не можуть розглядатися такими, що дозволяють застосування ядер, зброї, яка не може не мати вказаної дії. Тлумачення за аналогією поширюється і на ін. звичаєві та конвенц. норми міжнар. гума-нітар. права, з яких випливає неправомірність застосування ядер, зброї. Зокрема, ра-діоакт. випромінювання при ядер, вибуху повинно прирівнюватися до дії заборонених ними отруйних, шкідливих та смертоносних речовин, оскільки його дія навіть значно перевищує ефект останніх. Застосування ядер, зброї призвело б до знищення меж між комбатантами і цив. населенням, військ, і цив. об'єктами (до останніх належать й атомні електростанції), неможливості гуманітар. захисту жертв збройних конфліктів у цілому. Це означало б також не тільки порушення основополож. принципів і норм міжнар. гуманітар. права, що мають імперат. характер (jus cogens), а й заперечення його як такого. В умовах неврегульованості правового статусу ядер, зброї тлумачення протиправності її застосування за аналогією є цілком виправданим, оскільки такий підхід дає можливість у рамках міжнар. гуманітар. права хоча б частково розв'язати проблему 3. я. з. У Декларації Мартенса (увійшла до Гааз, конвенції 1907, яка виходила із швидкого розвитку військ, техніки), зазначено, що у випадках, не врегульованих прийнятими нормами (до яких, безперечно, можна віднести 3. я. з.), людська особа залишається під охороною принципів гуманності і, зокрема, «під охороною та дією засад міжнародного права, що випливають із встановлених між цивілізованими народами звичаїв, законів людяності та вимог суспільної свідомості». Важливими етапами на шляху розв'язання проблеми 3. я. з. стали прийняття Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967, відомого як договір Тлателолко, та схвалення ГА ООН Договору про нерозпов-сюдження ядерної зброї 1968. Вагомий внесок у справу 3. я. з. зробила Україна, яка 1991 після здобуття незалежності проголосила себе без'ядерною зоною і відмовилася від ядер, зброї, розміщеної на її території під час перебування у складі СРСР. Ця зброя (бл. 20 % стратег, арсеналу Союзу) втричі перевищувала ядерні боєзапаси Великобританії, Франції і Китаю, разом узяті. 23.V 1993 Україна підписала Лісабонський протокол до Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1991 (ратиф. 18.ХІ 1993). Крім того, 16.XI 1994 Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 і як неядерна д-ва зобов'язалася укласти з МАГАТЕ угоду про гарантії. 3. я. з. — складова частина заг. і повного роззброєння, що є глобальною проблемою міжнар. співтовариства.

ЗАБОРОНЕНІ ТЕРОРИСТИЧНІ ФОРМУВАННЯ (англ. proscribed terrorist entities [prəʊsˈkraɪbd ˈtɛrərɪst ˈɛntɪtiz]) - особи або організації, що знаходяться у національному або міжнародному переліку осіб, що відомі своєю участю у здійсненні терористичної діяльності

ЗАБОРОНЕНА ОСОБА (англ. barred/banned person [bɑːd/bænd ˈpɜːsn]) - особа, якій не дозволено входити в казино (може бути заборонено самим казино або регулятором)

ЗАБОРОННІ СУДОВІ НАКАЗИ (англ. restraining [rɪsˈtreɪnɪŋ]) - наказ, необхідний для заморожування фінансових активів, які розміщені у фінансових установах

Завантаження – передавання програм або даних з комп’ютера на підключений   до   нього   пристрій,   зазвичай   з   сервера   на   персональний комп’ютер.

Завдання  –  роботи  студентів,  що  використовуються  викладачами  з метою взаємодії зі студентами та для оцінювання знань.

ЗАВДАННЯ З ОБОВ’ЯЗКОВОГО АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ (англ. task on financial statement compulsory audit [tɑːsk ɒn faɪˈnænʃəl ˈsteɪtmənt kəmˈpʌlsərɪ ˈɔːdɪt]) - завдання з надання обґрунтованої впевненості, що приймається і виконується суб’єктом аудиторської діяльності відповідно до вимог цього Закону та міжнародних стандартів аудиту шляхом перевірки фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності з метою висловлення незалежної думки аудитора про її відповідність в усіх суттєвих аспектах і відповідність вимогам міжнародних стандартів фінансової звітності або національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та законів України (джерело: Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність: Закон України від 21.12.2017 № 2258-VIII

ЗАВДАННЯ СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНОГО ОРГАНУ (англ. tasks of specially authorized body [tɑːsks əv ˈspeʃəlɪ ˈɔːʌəraɪzd ˈbɒdɪ]) - завданнями спеціально уповноваженого органу є: 1) збирання, оброблення та проведення аналізу (операційного і стратегічного) інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, інші фінансові операції або інформації, що може бути пов’язана з підозрою у легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванні тероризму чи фінансуванні розповсюдження зброї масового знищення. Принципи опрацювання одержаної від суб’єктів первинного фінансового моніторингу інформації про фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу, та критерії проведення аналізу таких операцій встановлюються центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 2) забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 3) забезпечення функціонування та розвитку єдиної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) налагодження співпраці, взаємодії та інформаційного обміну з державними органами, Національним банком України, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
5) проведення національної оцінки ризиків; 6) забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (джерело: Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 14.10.2014 № 1702-VII

Завдаток – сума, яку сплачує покупець, з метою гарантії подальшого виконання сторонами взятих на себе зобов’язань по договору. Ящо покупець не виконує умови договору, то він втрачає ці гроші, якщо продавець не виконує умови договору, то він повертає покупцю цю суму у подвійному розмірі.

Завершение (Completion)В значении система контроля за тем, что студент прошел необходимые элементы курса или весь курс «Завершение элемента курса» и «Завершение курса»

ЗАГАЛЬНА СПАДЩИНА ЛЮДСТВА - те, що належить усьому людству. Це можуть бути культур, та природні цінності, майно тощо. Найповніше теор. концепція 3. с. л. розроблена стосовно природної і культур, спадщини. В галузі екології, зокрема, ця концепція прийшла на зміну концепції нічийності міжнар. природ, ресурсів (res naturale nullius), яка тривалий час панувала у міжнар. правовій теорії і практиці. Ґрунтовне міжнар.-правове висвітлення дана концепція одержала стосовно ресурсів Світового ок. і косм. простору. Поява концепції 3. с. л. щодо дна морів і океанів та його ресурсів була пов'язана з підготовкою проекту Конвенції ООН по морському праву 1982. В 1967 уряд Мальти оприлюднив в ООН меморандум під назвою «Нові принципи правового регулювання експлуатації морського дна», в якому запропонував визнати дно морів та океанів за межами дії нац. юрисдикції 3. с. л. Ця ідея була підтримана і закріплена у Декларації принципів стосовно використання дна морів і океанів та його надр за межами дії нац. юрисдикції 1970 і в Хартії економічних прав та обов'язків держав 1974. Найширше вказана концепція відображена у Конвенції ООН по мор. праву 1982, що проголосила дно морів і океанів та його ресурси за межами дії нац. юрисдикції 3. с. л. (ст. 136). Основу концепції становить принцип непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції будь-якою д-вою. Жодна д-ва, записано у ст. 137 Конвенції, не може претендувати на суверенітет чи суверенні права або здійснювати їх стосовно дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції; жодна д-ва, юрид. чи фіз. особа не можуть привласнювати будь-яку їх частину. Конвенція закріпила принцип заг. і рівноправного користування ресурсами відповідного району: всі права на його ресурси належать усьому людству, від імені якого діє Міжнар. орган по мор. дну (ст. 137). Діяльність у цьому районі повинна здійснюватись на благо всього людства незалежно від геогр. розташування як прибережних держав, так і тих, які не мають виходу до моря, з особливим урахуванням інтересів та потреб країн і народів, що розвиваються (ст. 140 Конвенції ООН по мор. праву). Отже, концепція 3. с. л. у вказаній Конвенції грунтується на таких осн. принципах: а) непривласнення дна морів і океанів та його ресурсів за межами дії нац. юрисдикції окр. д-вами, фіз. чи юрид. особами; б) суверенної рівності всіх держав в освоєнні та користуванні дном Світового ок. і його ресурсами; в) використання дна і його ресурсів в інтересах усього людства без будь-якої дискримінації держав; г) використання дна морів і океанів та його ресурсів виключно у мирних цілях і на основі міжнар. співробітництва держав. На аналогічних принципах грунтується і концепція 3. с. л. стосовно косм. простору та його об'єктів. Зокрема, відповідно до схваленої ГА ООН у 1978 Угоди про діяльність держав на Місяці та ін. небесних тілах і Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1966 (Договору про космос), Місяць не підлягає нац. привласненню ні шляхом проголошення на нього нац. суверенітету, ні шляхом використання його ін. методами. Проголошено також, що поверхня і надра Місяця, ін. природні ресурси там, 145 де вони знаходяться, не можуть бути власністю окр. д-ви, міжнар., міжурядової, неурядової організації чи фіз. особи. Д-ви мають право на дослідження та використання Місяця на основі рівності й відповідно до норм і принципів міжнар. права. Принципи концепції 3. с. л. покладено і в основу Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972. Поважаючи суверенітет держав, на тер. яких розташовані об'єкти культур, і природ, спадщини, і не обмежуючи прав, передбачених нац. зак-вом, говориться у Конвенції, дер-жави-учасниці визнають, що ці об'єкти є 3. с. л., а охорона їх — обов'язок усього міжнар. співтовариства (ст. 6). Отже, концепція 3. с. л. відображає нове мислення у розв'язанні сучасних глобальних проблем. Вона відкидає ідею нічийності міжнар. природ, ресурсів і пов'язане з нею безладдя у їх використанні, вважаючи за необхідне об'єднання зусиль усіх держав на основі міжнар. співробітництва з метою організації рац. природокористування, а також збереження культур, і природ, спадщини в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Загальна теорія інформації – одна з перспективних фундаментальних галузей наукового знання про найбільш загальні закономірності прояву інформаційної реальності, які лежать в основі розвитку природи і суспільства.

ЗАГАЛЬНЕ ПРАВО - (англ. common law) -система права, створена в Англії після норман, завоювання у результаті діяльності ко-рол. судів. Рішення суддів, які розглядали спори між конкр. особами, ставали обов'язковими для вирішення аналогічних справ судами рівної чи нижчої інстанції (т. з. прецеденти). Тому норма 3. п. менш абстрактна, ніж норма континентального права, і спрямована на те, щоб розв'язати конкр. проблему, а не сформулювати заг. правило поведінки на майбутнє. 3. п. є частиною прецедентного права Англії. Друга гілка прецедентного права — право справедливості — склалася на основі суд. прецедентів спец, суду лорда канцлера, до якого зверталися особи у випадках, коли не мали змоги звернутися до суду 3. п. або коли справу в цьому суді було вирішено, на їх погляд, несправедливо. У 19 ст. суди 3. п. і права справедливості було об'єднано в одній суд. системі. Відмінність між 3. п. та правом справедливості сьогодні значно трансформувалася, але все ж таки залишається. Сучасне 3. п. включає, крім крим. права, договірне право, питання деліктної відповідальності та ін. інститути цивільного права. Юристи права справедливості ведуть справи стосовно нерухомості, довірчої власності, торг, товариств, неплатоспроможності тощо. 3. п., започатковане в Англії, поширилося з часом у світі в результаті колонізації або добровільної рецепції, зазнаючи змін під впливом умов країн, що прийняли це право. Можна говорити про європейське 3. п. (Англія, Ірландія) та неєвропейське 3. п. В одних неєвроп. країнах (напр., Індія, Судан) воно сприйняте частково, в інших (США, Канада) — перетворилося на власне прецедентне право, багато в чому відмінне від англійського. Термін «загальне право» часто вживають для назви правової системи або правової сім'ї країн, у яких найважливішим джерелом права є суд. прецедент. У цьому значенні поряд з романо- 146 германською правовою системою 3. п. стало однією з найпоширеніших правових систем світу.

Загальне програмне забезпечення – це частина програмного забезпечення, що представляє собою сукупність програмних засобів, розроблених поза зв’язком зі створенням автоматизованої системи.

ЗАГРОЗА (англ. threat [θrɛt]) - особа або група осіб, предмет чи діяльність, що потенційно можуть спричинити шкоду, наприклад, державі, суспільству, економіці і т.д. У контексті ВК/ФТ сюди включено злочинців, терористичні угрупування та їх пособники, їх кошти, а також минула, теперішня та майбутня діяльність з ВК чи ФТ. Це один із факторів, що пов’язаний із ризиком, і, як правило, слугує відправною точкою у розвитку розуміння ризику ВК/ФТ. У деяких випадках, певні типи оцінки загроз можуть слугувати передумовою до проведення оцінки ризиків

ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ (англ. threats to the national security of Ukraine [θrets tə ðə ˈnæʃənl sɪˈkjʊərɪtɪ əv juːˈkreɪn]) - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (джерело: Про національну безпеку України: Закон України від 21.06.2018 № 2469-VIII

Задача –  проблемна  ситуація,  в  якій  визначено  вихідні  об’єкти,  їхні властивості, зв’язки та зазначено, які об’єкти мають бути одержані й/або які властивості вони повинні мати та/або, як ці об’єкти мають бути зв’язані.

ЗАДОВІЛЬНИЙ ФІНАНСОВИЙ СТАН (англ. satisfactory financial status [ˌsætɪsˈfæktərɪ faɪˈnænʃəl ˈstaeɪtəs]) - стійка  ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства (джерело: Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації: затверджено наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України «Про затвердження Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» від 26.01.2001 № 49/121, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 лютого 2001 р. за № 121/5312 

ЗАДОВОЛЕНИЙ (англ. satisfied [ˈsætɪsfaɪd]) - при посиланні на фінансову установу, остання є задоволеною у тому випадку, якщо здатна обґрунтувати свою оцінку компетентним органам влади

ЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН (англ. finished crime [ˈfɪnɪʃt kraɪm]) - визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу

Заклад дистанційної освіти – коледж, університет, або школа, створена для надання послуг дистанційної освіти.

ЗАКЛАД ОСВІТИ (англ. educational institution [ˌedjuːˈkeɪʃənl ˌɪnstɪˈtjuːʃən]) - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (джерело: Про освіту: Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII

ЗАКЛЮЧНИЙ АКТ НАРАДИ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ 1975 - (Гельсінський акт) — міжнар.-правовий док-т. Підписаний 1.VIII 1975 у м. Гельсінкі (Фінляндія) главами держав і урядів 33 європ. держав, а також США і Канади. Він засвідчив багатостор. процес роззброєння, розрядки міжнар. напруженості і розвитку міжнар. співробітництва в Європі. У Заключному акті закріплено домовленості з широкого кола як загальних, так і конкр. питань міжнар. співробітництва. Сктадається з преамбули і 5 розділів: «Питання, що стосуються безпеки у Європі»; «Співробітництво в галузі економіки, науки, техніки і навколишнього середовища»; «Питання, що стосуються безпеки і співробітництва у Середземномор'ї»; «Співробітництво в гуманітарній та інших галузях»; «Наступні кроки після Наради». Серцевиною Акта є Декларація принципів взаємовідносин між д-вами. Учасники Наради погодилися керуватися у своїх взаємовідносинах такими осн. принципами: суверенна рівність і поважання прав; незастосування сили чи погрози силою; непорушність кордонів; тер. цілісність держав; мирне врегулювання спорів; поважання прав людини та осн. свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань; рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею; співробітництво між д-вами; сумлінне виконання зобов'язань за міжнар. правом. Важливе значення для зміцнення миру та безпеки в Європі мають і зафіксовані в Заключному акті домовленості ц про заходи зміцнення довір'я між д-вами. Йдеться, зокрема, про згоду держав — учасниць Наради: повідомляти ін. д-ви про здійснювані ними військ, навчання; запрошувати ін. держави-учасниці надсилати своїх спостерігачів для присутності на цих військ, навчаннях; повідомляти ін. держави-учасниці про великі передислокації своїх військ; сприяти обмінові за запрошеннями між військ, персоналом, включаючи візити військ, делегацій. Д-ви визнали за необхідне спрямувати свої зусилля на зменшення військ, протистояння і сприяння роззброєнню, щоб доповнити політ, розрядку і зміцнити безпеку в Європі. Процес роззброєння і зміцнення безпеки не повинен обмежуватись Європою, а має поширюватися і на ін. райони світу, зокрема на Середземномор'я з його політ, та ін. особливостями. В Акті передбачено також заходи щодо розвитку взаємовигідного співробітництва в галузях економіки і торгівлі, науки і техніки, охорони навкол. середовища. Дано, зокрема, рекомендації організаціям, підприємствам і фірмам країн-учасниць на випадок комерц. спорів вдаватися до послуг арбітражу «на основі загальноприйнятого регламенту» і з урахуванням діючих міжурядових та ін. угод у цій сфері. Йдеться також про необхідність розширення співробітництва і в таких гуманітар. галузях, як контакти між людьми, туризм, спорт, культура тощо. Окремо виділено питання про інформ. співробітництво. Д-ви погодилися 147 сприяти співробітництву у сфері інформації на основі короткострокових і довгострокових угод, створити умови для вільного і широкого розповсюдження усіх форм інформації та обміну інформацією з ін. країнами тощо. В ост. розділі зафіксовано волю держав-учасниць продовжити багатостор. процес, започаткований Нарадою, шляхом: а) обміну інформацією про виконання положень Акта і завдань, визначених Нарадою; б) організації з цією метою зустрічей між представниками країн — учасниць Наради. Гельсінський акт не є міжнар.-правовим актом. Передбачену цим док-том довгострокову програму процесу розрядки і співробітництва в Європі позитивно сприйняло європ. співтовариство. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі 1975 (НБСЄ) набула характеру постійно діючої орг. структури, що забезпечує виконання Заключного акта. У 1995 її було перейменовано на Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Гельсінський акт продовжує справляти позит. вплив на характер відносин між д-вами на європ. континенті.

ЗАКЛЮЧНИЙ ПРОТОКОЛ - спец. документ, що ухвалюється у міжнар. практиці при підписанні договорів для фіксації у ньому зауважень чи уточнень стосовно окр. статей. Підписується учасниками договору і додається до останнього як його складова частина. Може стосуватися як двосторонніх, так і багатостор. договорів. Необхідність у 3. п. здебільшого зумовлена двома причинами: а) договірні сторони не вважають за потрібне перевантажувати осн. текст договору деталями; б) коли потреба у застереженнях виникла вже після того, як осн. текст договору був повністю узгоджений.

Закон – нормативний акт, прийнятий вищим органом державної влади в установленому Конституцією порядку і має вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів (указам, постановам).

ЗАКОН (англ. law [lɔː]) - будь-яке законодавство, опубліковане або затверджене через парламентський процес або інший еквівалентний засіб відповідно до конституційної системи країни, що накладає обов’язкові до виконання вимоги із санкціями за невідповідність. Санкції за невідповідність мають бути ефективними, пропорційними та переконливими (див. Рекомендацію 35). Поняття також охоплює судові рішення, які встановлюють відповідні вимоги та є обов’язковими до виконання в усіх частинах країни

ЗАКОН ДОМІЦИЛІЮ - (від лат. domicilium -місце проживання, помешкання) — тип колізійної прив'язки, що передбачає застосування зак-ва д-ви, на тер. якої фіз. особа проживає або перебуває. Діє в Аргентині, Бразилії, Великобританії, Індії, Канаді, США. В Україні застосовується поряд із законом громадянства. Зокрема, іноз. гр-ни і особи без громадянства користуються в Україні цив. правоздатністю нарівні з гр-нами України. Цив. правоздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має пост, місце проживання. Цив. правоздатність іноз. гр-н та осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за укр. заквом. У сучас. міжнар. праві 3. д. втратив свій абс. характер. В усіх країнах крім названої форми особистого закону застосовується і закон громадянства, т. з. змішана форма особистого закону.

ЗАКОН ЗВИЧАЙНОГО МІСЦЯ ПЕРЕБУВАННЯ - одна з гол. колізійних прив'язок сучасного міжнар. приват. права та один з варіантів особистого закону фіз. особи (lex personalis). Країна звичайного місця перебування визначається як д-ва, де особа живе певний час, навіть якщо з самого початку час цей був обмежений. 3. з. м. п. застосовується у зак-ві з міжнар. приват. права багатьох країн та у міжнар. конвенціях для визначення більшості питань цив. статусу особи, у стосунках між подружжям, при розлученні, у спадковому праві і навіть, певною мірою, у деліктних відносинах. 3. з. м. п. витісняє із цих сфер такі поширені коліз. прив'язки, як закон громадянства (lex patria) та закон місця проживання (lex domicilii).

ЗАКОН КРАЇНИ ПРОДАВЦЯ - колізійна прив'язка, відповідно до якої застосовується право д-ви продавця. Цей тип коліз. прив'язки покладений в основу Гаазької конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу 1986. Згідно із Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) права та обов'язки сторін зовнішньоекон. угоди визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті дальшого погодження. У разі відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосовуватися до зовнішньоекон. договорів (контрактів), звертаються до права країни, де заснована, має місце проживання або осн. місце діяльності сторона, яка є продавцем у договорі.

ЗАКОН МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ РЕЧІ - принцип застосування права тієї д-ви, на території якої знаходиться річ, що є об'єктом цив. спору щодо її власності. Відповідно до 3. м. р. вирішується питання про те, чи може дана річ бути предметом права власності або ін. речового права; з'ясовується обсяг речових прав і порядок їх виникнення, переходу та припинення. Закон стосується визначення правового становища і нерухомого, і рухомого майна. Він закріплений як заг. засада в зак-ві та суд. практиці багатьох країн (Великобританія, Греція, Італія, США, Франція, ФРН, Японія та Ін).

ЗАКОН МІСЦЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ - принцип застосування щодо цив. зобов'язань права тієї д-ви, в якій зобов'язання підлягає виконанню. Цей принцип склався на основі насамперед нім. практики застосування права при зобов'язальних відносинах між сторонами. Використовується він і в деяких видах зобов'язань в англо-амер. праві.

ЗАКОН МІСЦЯ ВЧИНЕННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯ - колізійна прив'язка, відповідно до якої застосовується зак-во д-ви, на території якої було заподіяно шкоду. Регламентує т. з. деліктні зобов'язання. Зак-во України також має відповідну колізійну норму. Згідно ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» 1.Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються право держави, у якій мала місце дія або ін. обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. 2. Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави. 3. Право іноземної держави не застосовується в україні, якщо дія чи інша обставина. Що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною. 4. Сторони зобов’язання, що виникло вваслідок завдання шкоди, у будь-який час після його виникнення сожуть обрати право держави суду.

ЗАКОН МІСЦЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЮРИДИЧНОГО АКТУ - колізійна прив'язка, згідно з якою застосовується право д-ви, на тер. якої вчинено цив.- правовий акт. Під останнім розуміють різноманітні цив.-правові дії. Зокрема, відповідно до закону місця укладення договору застосовується право країни, де укладено договір; закон місця виконання договору вимагає застосування права д-ви, де договірне зобов'язання підлягає виконанню (найчастіше закон місця виконання договору трактують як закон місця фактич. здачі товару або місця здійснення платежу); за законом місця укладення шлюбу застосовується право країни, на території якої укладено шлюб; згідно із законом місця вчинення правопорушення застосовується зак-во д-ви, на тер. якої було заподіяно шкоду. 3. м. з. ю. а. використовують для вирішення колізій законів стосовно форми цив.-правового акта. Зокрема, форма угоди визначається за законом місця її укладення.

ЗАКОН МІСЦЯ ПРАЦІ - тип колізійної прив'язки, закріплений у зак-ві Австрії, Албанії, Іспанії, Угорщини, Швейцарії, прецедентному праві Бразилії, Нідерландів та ін. країн. 3. м. п. використовується також у багатьох конвенціях по соціальному забезпеченню та ін. міжнар. док-тах. У зак-ві України про працю також застосовується цей тип коліз. прив'язки. Згідно ст.53 Закону України «Про міжнародне приватне право» трудові відносини гр-н України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України. 2) гр-ни України уклали з роботодавцями-фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо уе не 150 суперечить зак-ву держави, на території якої виконується робота. 3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

ЗАКОН МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ - (lex domicilii) — колізійна прив'язка міжнар. приват. права, за допомогою якої визначаються правові питання цив. статусу фіз. особи, спадкування рухомого майна тощо. Особливо поширене це коліз. правило у зак-ві країн загального права, де закон доміцилію був одним із засобів підпорядкувати дії нац. права велику кількість іноз. іммігрантів. В укр. міжнар. приват. праві lex domicilii застосовується для визначення цив. дієздатності осіб без громадянства. Закон України «Про міжнародне приватне право» вважає особистим законом особи без громадянства право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування (п.3 ст.16).

ЗАКОН МІСЦЯ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ - принцип прив'язки цив. договорів до правових норм певної д-ви. Згідно з англо-амер. правом договір вважається укладеним у тому місці, звідки відправлено акцепт, тоді як у європ. країнах прийнято вважати, що договір є укладеним у місці одержання акцепту.

ЗАКОН МІСЦЯ УКЛАДЕННЯ ШЛЮБУ - застосування права д-ви, на території якої укладено шлюб. Це означає, що форма шлюбу визначається згідно із законом місця його укладення. . Згідно ст.55 Закону України «Про міжнародне приватне право» право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні застосовуються вимоги Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу. У деяких країнах даний принцип поширюється і на правове регулювання таких шлюбних відносин, як дійсність або недійсність шлюбу, умови вступу у шлюб тощо.

ЗАКОН НАЦІОНАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ - тип колізійної прив'язки, що передбачає застосування закону тієї д-ви, до якої належить юридична особа. Така колізійна прив'язка називається «особистим законом юридичної особи». У праві більшості європ. країн (Австрія, Італія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ін.) декларується принцип «осілості» юрид. особи, згідно з яким особистим законом юрид. особи визнається закон місцезнаходження її адм. органу. У країнах англо-амер. права переважає доктрина інкорпорації, за якою особистим законом юрид. особи є право д-ви, 151 де вона утворена. Відповідно до доктрин «центру експлуатації» особистим законом юрид. особи визнається закон місця її осн. діяльності. За зак-вом України цив. правоздатність іноз. підприємств і організацій при укладенні зовнішньоторг. угод, а також при здійсненні пов'язаних з ними операцій визначається за законом країни, де ств. підприємство чи організацію.

ЗАКОН ПРАПОРА - колізійна прив'язка, яка стосується труд, відносин моряків. Має місце в зак-ві Албанії, Італії, Угорщини, Франції, ФРН. Використання цієї коліз. прив'язки пояснюється однією з концепцій міжнар. публічного права, згідно з якою судно розглядається як частина д-ви, під прапором якої плаває. Так, відповідно до Кодексу торговельного мореплавства України (ст. 32) поняття «українське судно» або «судно України» означає нац. належність судна, на яке поширюється юрисдикція України. Нац. належність судна визначається його держ. реєстрацією в Україні та одержанням права плавати під Держ. прапором України. Право плавати під Держ. прапором України мають: судно, яке є держ. власністю або перебуває у власності фіз. особи - гр-нина України або юрид. особи в Україні, заснованої виключно укр. власниками, а також судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах бербоут-чартеру.

ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ (англ. law on the State Budget of Ukraine [lɔː ɒn ðə steɪt ˈbʌʤɪt əv juːˈkreɪn]) - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду

ЗАКОН СУДУ - колізійна прив'язка, відповідно до якої застосовується процес, право д-ви, на чиїй території розглядається спір. Тобто суд або ін. юрисдикційний орган у разі розгляду справ за участю іноз. елемента повинен користуватися зак-вом своєї країни. В окр. випадках не виключено застосування норм іноз. процесуального права, якщо це спеціально обумовлено в нац. законі або міжнар. договорі. В Україні 3. с. широко застосовується, напр., при розгляді спорів, пов'язаних із розірванням шлюбу. Зазначений принцип має важливе значення при розгляді справ у заг. та арбітраж, судах.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ДІЮ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ» 1991 - нормат. акт, який визначає правовий зв'язок між системою міжнар. права та системою внутр. права України щодо міжнар. договорів. Прийнятий ВР України 10.XIІ 1991. Відповідно до нього укладені і належ, чином ратифіковані Україною міжнар. договори «становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства». Встановлений у Законі порядок застосування договірних норм у внутр. зак-ві України грунтується на двох принципових підходах: перший виходить із пріоритету міжнар. зобов'язань д-ви над внутр. правом, що в доктрині тлумачиться як «верховенство», або примат, міжнар. права над внутр. правом; другий — із застосування ратифікованих міжнар. договорів у порядку, встановленому для нац. зак-ва, тобто цим міжнар. договорам надається статус нац. законів. Звідси випливає обов'язок нац. судів України забезпечити дотримання положень міжнар. договорів у випадках, що вимагають їх застосування. Відповідно до принципу суверен, рівності держав 153 кожна д-ва вільно обирає порядок взаємодії власного права з міжнар. правом. Згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 у разі розходження міжнар. зобов'язання і нац. права д-ва не може посилатися на власне право для виправдання невиконання свого зобов'язання (ст. 27). Єдиний виняток у цій Конвенції зроблено лише на випадок, коли згода д-ви на обов'язковість договору була висловлена на порушення норм внутр. права, що стосуються компетенції ухвалення договорів, за умови, що порушення було явним і торкалося норм її внутр. права особливо важливого значення (ст. 46). Тільки у такому випадку д-ва може посилатися на цю обставину як на підставу недійсності її згоди. Будь-яка суперечність ін. нормам внутр. права, навіть конст. права, не є підставою для невиконання д-вою її міжнар. зобов'язань. Згідно з міжнар. правом договір, підписаний і ратифікований з дотриманням внутр. процедури, знаходиться у відповідності з нац. конституцією. У будь-якому ін. випадку д-ва буде винна у недобросовісній ратифікації договору. Характеристика дії міжнар. договору як складової частини внутр. права пов'язана також із відповіддю на питання, чи означає примат міжнар. права безпосередню (пряму) дію норм міжнар. права у внутр. праві. Ідеологія міжнар. права, що базується у цьому питанні на різноманітній практиці держав, не сприймає такий підхід, вважаючи його ірраціональним. Взаємодія міжнар. права і внутр. права з практичного погляду вимагає засвоєння норм міжнар. права таким чином, щоб вони могли реально застосовуватися у правовій системі д-ви і насамперед у необхідних випадках нац. судами. Практика багатьох держав виробила конкр. засоби засвоєння норм міжнар. права у внутр. праві. Однак єдиного підходу тут не існує, оскільки кожна правова система несе в собі власні відмінності, які можуть суттєво впливати на специфіку правозастос. діяльності даної д-ви в цілому і міжнар. норм зокрема. Здійснення норм міжнар. права у внутр. праві д-ви включає у себе тлумачення договорів та вибір права, що застосовується з урахуванням правил співвідношення юрид. сили норм різного рівня для винесення обгрунтованого рішення. Зазначений порядок дії міжнар. договорів у внутр. правопорядку України закріплено у ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Встановлена Законом формула взаємодії міжнар. договірних норм і нац. зак-ва України виходить «з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права» і прагне «забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва». Отже, встановлений в Україні порядок має забезпечити ефективне виконання нею своїх міжнар. зобов'язань згідно з поширеною у правових д-вах практикою.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ДИПЛОМАТИЧНУ СЛУЖБУ» 2001 - законод. акт. Прийнятий ВР України 20.IX. 2001. Складається з 45 статей, об'єднаних 9 розділів. Визначає прав. засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України, а також особливості прав, статусу держ. службовців, які перебувають на дип. службі. Дип. служба визначається Законом як профес. діяльність ф-н України, спрямована на практ. реалізацію зовн. політики д-ви, захист нац. інтересів України у сфері міжнар. відносин, а також прав та інтересів ф-н і юрид. осіб України за кордоном. Розд. І встановлює осн. принципи, завдання, функції та систему органів дип. служби. Розд. II містить положення щодо кадрового складу дип. служби, 152 зокрема: порядку прийняття на дип. службу; посад дип. працівників; порядку призначення на дип. посади та звільнення з них; кадр, резерву і обслуговуючого персоналу дип. служби. Розд. III втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону «Про дипломатичні ранги України» від 28 .XI. 2002. Цей Закон встановлює дип. ранги (наздв. і повноважний посол, надзв. і повноважний посланник першого класу, надзв. і повноважний посланник другого класу, радник першого класу, радник другого класу, перший секретар першого класу, перший секретар другого класу, другий секретар першого класу, другий секретар другого класу, третій секретар, аташе), визначає порядок їх присвоєння та позбавлення. У розд. IV визначено порядок проходження дип. служби, а саме - ротації, довгострокових відряджень, дострокового відкликання працівників дип. служби, особливості роботи працівників дип. служби у секретаріатах міжнар. організацій, навчання, підвищення кваліфікації, стажування, наук, і викладацької діяльності, а також відсторонення від виконання повноважень працівників дип. служби. Розд. V встановлює прав. статус працівників дип. служби; в ньому закріплено права та обов'язки дип. працівників, обмеження, пов'язані з перебуванням на дип. службі, порядок заохочення за сумлінну працю і дисциплінарну відповідальність працівників дип. служби. В розд. VI ідеться про матеріальне забезпечення працівників дип. служби, зокрема оплату праці, щорічні та дод. відпустки, соціально-побут. та пенс, забезпечення. Розд. VII присвячено прав, регулюванню припинення дип. служби, а саме: встановленню підстав її припинення, граничного віку перебування на ній, а також регламентації питань, пов'язаних з відставкою дип. працівників. Розд. VIII визначає відповідальність за порушення законодавства України про дип. службу; розд. IX містить прикінцеві положення.

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ УКРАЇНИ» 1993 - нормат. акт, яким встановлено порядок укладення, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою належного забезпечення її нац. 154 інтересів та здійснення цілей, завдань і принципів зовн. політики, закріплених у Конституції України. Прийнятий ВР України 22.XII 1993. Визначає 3 категорії міжнар. договорів України, згода на обов'язковість яких здійснюється від імені: України; Уряду; міністерств та ін. центр, органів викон. влади. Від імені України укладаються міжнар. договори: а) політичні, територіальні, мирні; б) що стосуються прав та свобод людини; в) про громадянство; г) про участь України у міждерж. союзах та ін. міждерж. об'єднаннях (організаціях), системах колект. безпеки; д) про військ, допомогу та стосовно направлення контингенту ЗС України до ін. країни чи допуску ЗС іноз. держав на тер. України; е) про використання тер. та природ, ресурсів України; є) яким за згодою сторін надається міждерж. характер. Від імені Уряду укладаються міжнар. договори з екон., торг., н.-т. та ін. питань, що належать до його компетенції. Від імені міністерств та ін. центр, органів викон. влади укладаються міжнар. договори з питань, що належать до їх компетенції (ст. 2). Пропозиції щодо укладення міжнар. договорів подаються Урядові України М-вом закорд. справ. Інші м-ва і центр, органи викон. влади подають Уряду свої пропозиції разом із МЗС або за погодженням з ним. Порядок подання пропозицій щодо укладення м-ва-ми та ін. центр, органами викон. влади міжнар. договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України. Уряд розглядає внесені пропозиції і не пізніш як у 10-денний строк подає їх разом з відповідними висновками Президентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, приймає рішення про укладення такого договору. Пропозиції щодо укладення міжнар. договорів України можуть подаватися АР Крим в особі її вищих органів законод. та викон. влади (ст. 3). Рішення про проведення переговорів і підписання міжнар. договорів України приймаються: а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Президентом України; б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України; в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств та ін. центр, органів викон. влади України, — в порядку, встановленому Урядом України (ст. 4). Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнар. договору, прийняття тексту міжнар. договору чи встановлення його автентичності та підписання міжнар. договору України здійснюються лише уповноваженими на те особами. Президент України, Прем'єр-міністр України і міністр закорд. справ України мають право вести переговори і підписувати міжнар. договори України без спец, повноважень. Глава дип. представництва України в іноз. дві або глава представництва України при міжнар. організації мають право вести без спец, повноважень переговори про укладення міжнар. договору України відповідно з д-вою перебування або в рамках відповідної міжнар. організації. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнар. договорів України надаються: а) щодо договорів, які укладаються від імені України, — Президентом України; б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, — Урядом України або за його дорученням — МЗС України; в) щодо договорів міжвідомчого характеру — відповідним м-вом або ін. центр, органом викон. влади разом із МЗС України (ст. 5). Закон 155 містить перелік міжнар. договорів України, які підлягають ратифікації. Це такі міжнар. договори: а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про нейтралітет), загальноекономічні (про екон. та н.-т. співпрацю), із заг. фінансових питань, з питань позики та кредиту, територіальні, мирні; б) про права та свободи людини і гр-нина; в) про громадянство; г) про участь у міждерж. союзах та ін. міждерж. об'єднаннях (організаціях), системах колект. безпеки; д) про військ, допомогу та стосовно направлення контингенту ЗС України до ін. країни чи допуску ЗС іноз. держав на тер. України; е) про істор. та культурне надбання народу України; є) виконання яких обумовлює зміну діючих чи ухвалених нових законів України; ж) ін. міжнар. договори, ратифікація яких передбачена законом чи самим міжнар. договором (п. 2 ст. 7). Визначено процедуру ратифікації. Вона здійснюється ВР Українишляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Головою ВР України (п. 1 ст. 7). Особливий порядок ратифікації передбачений для територіальних міжнар. договорів України та договорів, зазначених у вищеви-кладених підпунктах «в» та «г« п. 2 ст. 7. Вони ратифікуються законом України, що ухвалюється двома третинами голосів народних депутатів України від їх фактичної кількості (п. З ст. 7). Президент або Уряд України розглядають пропозиції щодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про подання їх ВР України на ратифікацію. Подані на ратифікацію міжнар. договори попередньо розглядаються Комітетом ВР України у закорд. справах, а в разі необхідності — ін. комітетами ВР. Якщо буде виявлено розбіжності між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір надсилається до Конст. Суду України для отримання висновку про його відповідність Конституції України (п. 5—7 ст. 7). Якщо на ратифікацію подано міжнар. договір, виконання якого потребує ухвалення нових законів України, проекти законів про ратифікацію та про внесення змін до законод. актів подаються на розгляд ВР України разом і ухвалюються одночасно. Якщо ж міжнар. договір містить положення, що суперечать Конституції України, його ратифікація можлива після внесення відповідних змін до Конституції (п. 8—9 ст. 7). ВР України з урахуванням висновків відповідних комітетів парламенту розглядає подані на ратифікацію Президентом України або Урядом України міжнар. договори та ухвалює відповідні рішення. На цій підставі Голова ВР підписує ратифікац. грамоту, яка засвідчується підписом міністра закорд. справ України (п. 10—11 ст. 7). Затвердження міжнар. договорів, які не потребують ратифікації, здійснюється відповідно Президентом України — у формі указу, Урядом України — у формі постанови. Порядок затвердження міжнар. договорів України міжвідомчого характеру визначається Урядом України (ст. 9). Міжнар. договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнар. права, заг. нагляд за їх виконанням здійснює МЗС України (п. 1 ст. 12 і п. 1 ст. 15). Укладені і належним чином ратифіковані міжнар. договори становлять невід'ємну частину нац. зак-ва України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм нац. зак-ва. Якщо міжнар. договором 156 України, укладеним у формі закону, встановлено ін. правила, ніж передбачені нац. зак-вом, то застосовуються правила міжнар. договору України (ст. 17). Ратифіковані Україною міжнар. договори і договори, затвердження, прийняття або приєднання до яких здійснені на підставі рішень відповідно ВР України або Президента України, а також договори, що набули чинності з моменту підписання їх Президентом України, публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», в газеті ВР України та у «Зібранні діючих міжнародних договорів України». Ін. договори, що набули чинності для України, публікуються у «Зібранні постанов Уряду України» та в газеті Уряду України. Порядок опублікування міжнар. договорів міжвідомчого характеру, що набули чинності, визначається Урядом України. Якщо міжнар. договір має автентич. текст держ. мовою України, — публікується автентич. текст держ. мовою України. В разі, коли договір не має автентич. тексту держ. мовою, — публікується один з автентичних текстів іноз. мовою, а також офіц. переклад держ. мовою України, здійснений МЗС України (ст. 20). Денонсація міжнар. договорів України здійснюється відповідно законом України, указом Президента України, постановою Уряду України (СТ. 24).

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (англ. law of Ukraine on criminal liability [lɔː əv juːˈkreɪn ɒn ˈkrɪmɪnl ˌlaɪəˈbɪlɪtɪ]) - законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки)

ЗАКОНИ ТА ЗВИЧАЇ ВІЙНИ - система норм і принципів міжнар. права, які встановлюють права та обов'язки воюючих сторін та нейтр. держав у разі воєнного конфлікту. Мають на меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, забезпечити захист мирного населення. Визначають порядок початку, ведення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів і некомбатантів (мирного населення, військовополонених, хворих і поранених військовослужбовців тощо), а також правовий режим власності. Встановлюють юрид. відповідальність за порушення 3. та з. в. Чинні З. та з. в. передбачено міжнар. договорами або вони склалися звичаєвим шляхом. Першими з таких актів були Паризька декларація про морську війну 1856, Санкт-Петербурзька декларація про заборону застосування розривних та запалювальних куль 1868, Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1899, Гаазька конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907, Лондонська декларація про право морської війни 1909. Після Першої світової війни 1914—18 було прийнято Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925. До цієї ж категорії актів належать Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1929, Лондонський протокол про дії підводних човнів проти торговельних суден у воєнний час 1936 тощо. Після Другої світової війни 1939—45 порушення 3. та з. в. було визнано одним з найтяжчих міжнар. злочинів, вчинення яких тягне за собою крим. відповідальність. Було підписано пакет Женевських конвенцій, що стосуються поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях і потерпілих у корабельній аварії із складу збройних сил на морі, 157 поводження з військовополоненими, захисту цивільного населення під час війни (1949). Важливе значення мають також Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1971 (в основу Конвенції покладено проект, поданий групою країн з участю України), Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або діють невибірково, 1981. Ця Конвенція і протоколи до неї вступили в силу 1983. Україна бере участь у Конвенції. 16.УІІ 1990 наказом міністра оборони СРСР введено в дію «Керівництво по застосуванню Збройними Силами норм міжнародного гуманітарного права». Цей док-т є діючим у Збройних Силах України. Відповідно до вимог Женевських конвенцій з метою виконання 3. та з. в. до Кримінального кодексу України внесено ст. 260 — мародерство, ст. 262 — погане поводження з військовополоненими, ст. 261 — насильство над населенням у районі бойових дій, ст. 263 — незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними. 24.IX 1993 у рамках СНД підписано Угоду про першочергові заходи, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. У рішеннях Нюрнберзького процесу і Токійського процесу порушення 3. та з. в. було визнано найтяжчим міжнар. злочином. Див. також Військові злочини.

ЗАКОННІ ДЖЕРЕЛА ІСНУВАННЯ (англ. legitimate source of subsistence [lɪˈʤɪtɪmɪt sɔːs əv səbˈsɪstəns]) - заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім’ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи 

ЗАКОННІ ПРЕДСТАВНИКИ (англ. legal representatives [ˈliːgəl ˌreprɪˈzentətɪvz]) - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів і піклувальників (джерело: Про імміграцію: Закон України від 07.06.2001 № 2491-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 41. – Ст. 197; Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 № 3460-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577); - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, прийомні батьки, патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов’язки опікунів і піклувальників

Законодавство – сукупність всіх правових норм, що діють в державі або регулюючих окрему сферу суспільних відносин (в галузі освіти)

ЗАКОНОДАВСТВО З ПИТАНЬ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ (англ. legislation on financial monitoring issues [ˌleʤɪsˈleɪʃən ɒn faɪˈnænʃəl ˈmɒnɪtəɪŋ ˈɪʃuːz]) - Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та розповсюдженню зброї масового знищення» та прийняті відповідно до нього нормативно-правові акти (джерело: Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 08.09.2011 № 306, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 р. за № 1203/1994

Закономірності Інтернет – об’єктивна стійка впорядкованість процесів в мережевому інформаційному просторі. До них відносяться: безмежність, гіперзв’язаність, доступність, комунікація в масштабі гіперчасу, відсутність територіальних обмежень.

Закрита група – група соціальної мережі, дані якої (форум, список учасників   та   іншу   внутрішню   інформацію)   можуть   переглядати   тільки учасники цієї групи. Для приєднання до закритої групи потенційний учасник надсилає запит на вступ до групи, який відправляється на розгляд модераторам групи.

Закритий (особистий) ключ – один з пари ключів несиметричного шифрування технології створення електронного цифрового підпису, який його власник залишає собі.

ЗАКРИТИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД (англ. closed investment fund [kləʊzd ɪnˈvestmənt fʌnd]) - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов’язань про їх викуп (джерело: Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: затверджено Указом Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19.02.1994 № 55/94

Заліковий модуль – див. модуль заліковий.

ЗАЛИШКОВИЙ РИЗИК (англ. residual risk [rɪˈzɪdjʊəl rɪsk]) - властивий ризик за вирахуванням наявного контролю. Залишковий ризик представляє собою ризик, що залишається після розгляду чинного контролю

ЗАЛИШОК БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ (англ. remaining budget balance [rɪˈmeɪnɪŋ ˈbʌʤɪt ˈbæləns]) - обсяг коштів відповідного бюджету, розпорядників та одержувачів бюджетних коштів цього бюджету на кінець звітного періоду

ЗАЛУЧЕНІ КОШТИ (англ. аttracted funds [əˈtrækt fʌnd]) - обігові кошти, одержані підприємствами і організаціями у тимчасове користування

ЗАЛУЧЕННЯ ФІНАНСОВИХ АКТИВІВ ІЗ ЗОБОВ’ЯЗАННЯМ ЩОДО НАСТУПНОГО ЇХ ПОВЕРНЕННЯ (англ. attraction of financial assets with an obligation for their subsequent return [əˈtrækʃən əv faɪˈnænʃəl ˈæsets wɪð ən ˌɒblɪˈgeɪʃən fə ðeə ˈsʌbsɪkwənt rɪˈtɜːn]) - фінансова послуга, яка передбачає залучення фінансовою установою фінансових активів на підставі письмового договору з особою (вкладником), яка не є фінансовою установою, із зобов’язанням фінансової установи щодо наступного повернення таких коштів через визначений у договорі строк з виплатою вкладнику процентів (винагороди). Субординований борг, кошти, отримані з місцевих та державного бюджету юридичними особами публічного права, не належать до залучених коштів. Залучення грошових коштів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення на інших підставах, зокрема отримання кредитів від іншої фінансової установи, не є фінансовою послугою (джерело: Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів: затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)» від 07.12.2016 № 913

ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН (англ. criminal attempt [ˈkrɪmɪnl əˈtempt]) - вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (джерело: Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 № 2341-III

ЗАМКНУТІ ТА НАПІВЗАМКНУТІ МОРЯ - затока, басейн чи море, оточене двома або кількома д-вами, що з'єднується з ін. морем чи океаном через вузький прохід; територія, що складається повністю чи гол. чин. з територіальних морів і виключних (морських) економічних зон двох чи більше прибереж, держав. Згідно з Конвенцією ООН по морському праву 1982 д-ви, які омиваються 3. чи н. м., мають співробітничати одна з одною при реалізації своїх прав і виконанні обов'язків. У зв'язку з цим вони безпосередньо або через відповідну регіональну організацію прагнуть координувати: управління живими ресурсами моря, їх збереження, розвідку та експлуатацію; здійснення (реалізацію) своїх прав і обов'язків щодо захисту і збереження мор. середовища; політику проведення наук, досліджень та здійснювати там, де це доцільно, спільні програми наук, досліджень. Ці д-ви мають також запрошувати, коли це необхідно, ін. заінтересовані д-ви чи міжнар. організації до запровадження відповідних положень Конвенції.

ЗАМОВНИКИ (англ. customers [ˈkʌstəməz]) - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об’єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків. До замовників також належать юридичні особи та/або суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб’єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб’єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб’єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав (джерело: Про публічні закупівлі: Закон України від 25.12.2015 № 922-VIII

ЗАМОРОЖУВАННЯ (англ. freeze [friːz]) - у контексті конфіскації та тимчасових заходів (напр., Рекомендації 4, 32 та 38), термін заморожування означає заборону передачі, перетворення, розпорядження чи переміщення будь-якого майна, обладнання чи іншого інструментарію на підставі рішення (на строк, доки таке рішення буде дійсним), ініційованого компетентним органом влади або судом відповідно до механізму заморожування або ж до моменту визнання компетентним органом влади відчуження чи конфіскації; у цілях Рекомендацій 6 та 7 щодо імплементації цільових фінансових санкцій, термін заморожування означає заборону передачі, перетворення, розпорядження чи переміщення будь-яких коштів чи інших активів, які належать чи контролюються визначеними особами чи підприємствами на підставі, та на час дії, рішення, ініційованого Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй або відповідно до резолюцій Ради Безпеки, що застосовуються компетентними органами влади або судом; в усіх випадках, заморожене майно, обладнання, інструменти, кошти та інші активи залишаються власністю фізичної чи юридичної особи (осіб), які володіли часткою таких активів на момент замороження і можуть залишатись у розпорядженні третіх осіб або, відповідно до інших домовленостей, що були досягнуті такою фізичною чи юридичною особою(-ами) до початку застосування механізму заморожування, чи згідно з іншими національними положеннями. При застосуванні заморожування, країни можуть вирішити взяти під контроль майно, обладнання, інструменти, кошти чи інші активи, як засіб захисту від можливого виведення цих активів (джерело: The FATF Recommendations General Glossary recommendations.html); - тимчасова заборона на переказ, перетворення, розпорядження чи рух майна, або тимчасове володіння чи контроль над майном на основі рішення суду чи іншого компетентного органу

ЗАНИЖЕННЯ БАЗИ ОПОДАТКУВАННЯ І ВИВЕДЕННЯ ПРИБУТКУ З-ПІД ОПОДАТКУВАННЯ (англ. base erosion and profit shifting (BEPS) [beɪs ɪˈrəʊʒ(ə)n ænd ˈprɒfɪt ˈʃɪftɪŋ]) - заниження бази оподаткування і виведення прибутку з-під оподаткування відноситься до розмивання національної податкової бази і одного процесу, за допомогою якого це відбувається. Цей процес полягає в тому, що багатонаціональні компанії змінюють прибутки, отримані в країні або за межами та в таких юрисдикціях, як офшорні фінансові центри з нижчим або нульовим податком, що дозволяє мінімізувати їх податкове навантаження. Така практика є законною, але, крім мінімізації податкової бази країн, в яких було отримано прибуток, також створюються не рівні умови ведення бізнесу, оскільки малі та середні підприємства, як правило, не мають доступу до цих схем виведення прибутку з-під оподаткування, і тому платять значно більші податки ніж багатонаціональні компанії

називається   фізичним   записом.   На   відміну   від   них,   сукупність   даних, пов’язаних  за  значенням,  називається  логічним  записом.  Число  логічних записів в одному фізичному називається коефіцієнтом блокування. 2) (прогр.) структура даних, що звичайно містить певне число пойменованих компонентів, які не обов’язково повинні мати один і той же тип. Деякі такі компоненти, звані змінними полями, можуть бути присутніми в запису в різних поєднаннях. Конкретний  варіант  для  даного  запису  визначатиметься  за  значенням  так званого дискримінанта або ознаки поля (т.з. тег – tag). Поняття запису широко відоме й застосовується як найбільш загальний спосіб агрегації різнотипних даних, на відміну від масивів, що агрегують однотипні дані. У багатьох мовах програмування існують базові типи даних “запис” (наприклад, у мовах Pascal і Turbo   Pascal   такий   тип   даних   іменується   RECORD).   У   таких   мовах допускається виконання дій як над всім записом в цілому, так і над окремими його компонентами. 3) (БД) Одна повна одиниця логічно взаємозалежної інформації, що міститься в одному або декількох полях. Запис може містити, наприклад,  ім’я,  адресу  й  телефонний  номер  співробітника  організації.  4) (МПД) Аналог блоку і пакета.

ЗАПИТ (англ. request [rɪˈkwest]) - запит Держфінмоніторингу до суб’єкта щодо надання інформації відповідно до пунктів 9, 10 частини другої статті 6 Закону (джерело: Порядок погодження із Державною службою фінансового моніторингу України суб’єктами первинного фінансового моніторингу строків подання запитуваної інформації: затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку погодження із Державною службою фінансового моніторингу України суб’єктами первинного фінансового моніторингу строків подання запитуваної інформації» від 08.07.2015 № 628, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2015 р. за № 900/27345

ЗАПИТ ПРО НАДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ЩОДО ВІДСТЕЖЕННЯ (МОНІТОРИНГУ) ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ (КРІМ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИПЛАТОЮ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, СПЛАТОЮ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНИХ ТА МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ) (англ. information request on the financial monitoring transactions (except financial transactions related to salary payment, payment of national and local taxes and fees) [ˌɪnfəˈmeɪʃən rɪˈkwest ɒn ðə faɪˈnænʃəl ˈmɒnɪtəɪŋ trænˈzækʃənz (ɪkˈsept faɪˈnænʃəl trænˈzækʃənz rɪˈleɪtɪd tə ˈsælərɪ ˈpeɪmənt ˈpeɪmənt əv ˈnæʃənl ənd ˈləʊkəl ˈtæksɪz ənd fiːz)]) - документальне звернення Держфінмоніторингу, яке направляється до суб’єкта з метою отримання інформації щодо відстеження (моніторингу) фінансових операцій (джерело: Порядок надання інформації щодо відстеження (моніторингу) фінансових операцій: затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку надання інформації щодо відстеження (моніторингу) фінансових операцій» від 23.12.2015 № 1168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 січня 2016 р. за № 80/28210

ЗАПИТУВАНА СТОРОНА (англ. requested party [rɪˈkwestɪd ˈpɑːtɪ]) - держава, до компетентного органу якої направляється запит

ЗАПУСКАЮЧА ДЕРЖАВА - а) країна, яка здійснює або організовує запуск косм. об'єкта; б) країна, з території або з установок якої здійснюється запуск 158 косм. об'єкта. Визнання тієї чи ін. д-ви запускаючою тягне за собою істотні юрид. наслідки. Ще в Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1966 (Договорі про космос) для визначення суб'єктів косм. діяльності, які несуть відповідальність за шкоду, спричинену об'єктами косм. діяльності, зазначалося: «Кожна держава — учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також кожна держава — учасниця Договору, з території або установок якої здійснюється запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за шкоду, завдану такими об'єктами або їх складовими на Землі, у повітряному або в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі -учасниці Договору, її фізичним або юридичним особам». Поняття «запускаюча держава» найповніше визначено у Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічним об'єктом (1972). За Конвенцією 3. д. — це д-ва, що організує запуск об'єкта косм. діяльності; д-ва, що здійснює запуск об'єкта косм. діяльності; д-ва, з території якої здійснюється запуск об'єкта косм. діяльності; д-ва, з устаткування якої здійснюється запуск об'єкта косм. діяльності. При цьому під 3. д. розуміється також будь-яка міжнар. міжурядова організація, котра провадить косм. діяльність, якщо вона заявляє, що бере на себе права та обов'язки, передбачені Конвенцією, і якщо більшість держав -членів цієї організації є державами — учасницями Конвенції і Договору про космос. Ці положення повністю підтверджені і в Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються у косм. простір, 1974 (ст. 1,7). У Конвенції 1972 передбачено системи відповідальності, а саме: а) абс. відповідальність, що не залежить від наявності чи відсутності вини; б) відповідальність, що базується на факті наявності вини держави-оператора. Перша стосується шкоди, заподіяної косм. об'єктом на поверхні Землі, в повітр. або у косм. просторі; друга — шкоди, заподіяної косм. об'єкту однієї 3. д. чи особам або майну косм. об'єктом іншої 3. д. у будь-якому місці, крім поверхні Землі. Конвенція регулює також ін. питання, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної косм. об'єктом 3. д.

ЗАРАХУВАННЯ (англ. іn payment [en ˈpeɪmənt]) - один із засобів взаємних розрахунків за платіжними зобов’язаннями. Полягає у скороченні заборгованості однієї сторони з одночасним зменшенням належних їй сум з іншої

ЗАРАХУВАННЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ (англ. deposit of securities [dɪˈpɒzɪt əv sɪˈkjʊərɪtɪz]) - збільшення кількості цінних паперів певного випуску на рахунку у цінних паперах власника такого рахунка, що супроводжується введенням визначеної кількості депозитарних активів за цим випуском у професійного учасника депозитарної системи або Національного банку України

ЗАРУБІЖНІ ПАРТНЕРИ (англ. foreign partners [ˈfɒrɪn ˈpɑːtnəz]) - іноземні організації, що допомагають НПО в здійсненні їх діяльності та реалізації програм за кордоном

ЗАРУЧНИК (англ. hostage [ˈhɒstɪʤ]) - фізична особа, яка захоплена і (або) утримується з метою спонукання державного органу, підприємства, установи чи організації або окремих осіб здійснити якусь дію або утриматися від здійснення якоїсь дії як умови звільнення особи, що захоплена і (або) утримується (джерело: Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20.03.2003 № 638-ІV 

ЗАСІБ ЕЛЕКТРОННОГО ЦИФРОВОГО ПІДПИСУ (англ. electronic digital signature tool [ɪlekˈtrɒnɪk ˈdɪʤɪtl ˈsɪgnɪʧə tuːl]) - програмний засіб, програмно-апаратний або апаратний пристрій, призначені для генерації ключів, накладення та/або перевірки електронного цифрового підпису (джерело: Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22.05.2003 № 852-IV

Засвоєння знань – процес осмислення і запам’ятовування нових понять, фактів,   ситуацій,   який   наразі   триває   в   ході   власної   інтелектуальної   та практичної діяльності учня і супроводжується їх класифікацією і систематизацією.

ЗАСЕКРЕЧУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ НОСІЇВ ІНФОРМАЦІЇ (англ. restriction of physical storage media [rɪˈstrɪkʃ(ə)n ɒv ˈfɪzɪk(ə)l ˈstɔːrɪdʒ ˈmiːdɪə]) - введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної інформації шляхом надання відповідного грифу секретності документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації

ЗАСНОВНИК (англ. settlor [ˈsɛtlə]) - будь-яка фізична або юридична особа, яка передає свої права власності над своїми активами до trustee (опікуна, попечителя), за допомогою довірчого договору або подібної угоди

ЗАСОБИ (англ. instrumentalities [ˌɪnstrʊmɛnˈtælɪtiz]) - будь-яка власність, яка використовується або може використовуватися будь-яким чином, повністю або частково, для вчинення кримінального злочину чи кримінальних злочинів (джерело: Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом

Засоби інформатизації освіти – засоби нових інформаційних технологій у поєднанні з навчально-методичним, нормативно-технічним і організаційно- інструктивним  матеріалом,  що  забезпечує  їх  педагогічно  доцільне використання.

ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ (англ. information security products [ˌɪnfəˈmeɪʃən sɪˈkjʊərɪtɪ ˈprɒdʌkts]) - програмно-технічні засоби, які забезпечують захист електронних документів від несанкціонованих дій щодо ознайомлення з їх змістом, модифікації або викривлення (джерело: Положення про здійснення банками фінансового моніторингу: затверджене постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 26.06.2015 № 417

Засоби навчання для системи дистанційного навчання – навчально- методичні посібники, навчальні матеріали в електронному гіпертекстовому і лінійному видах, відео- та аудіоматеріали, комп’ютерні навчальні системи в звичайному і мультимедійному варіантах тощо.

Засоби нових інформаційних технологій – програмно-апаратні засоби і пристрої, що функціонують на базі обчислювальної техніки, а також сучасні способи і системи інформаційного обміну, що забезпечують операції збирання, накопичення, збереження, оброблення й передавання інформації.

ЗАСОБИ ПОШТОВОГО ЗВ’ЯЗКУ (англ. mail communications means [meɪl kəˌmjuːnɪˈkeɪʃənz miːnz]) - поштові пристрої та обладнання, транспортні засоби поштового зв’язку, поштові марки, марковані конверти та картки, а також будівлі (приміщення в будівлях), що використовуються для надання послуг поштового зв’язку

Засоби юридичної діяльності – норми права, юридична техніка й різні предмети матеріального світу, що забезпечують досягнення мети юридичної діяльності. Ці предмети виступають як засоби збору й обробки інформації, засоби захисту, охорони і нападу (ЕОМ, зброя, аудіо-, відеотехніка).

Застава – в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

ЗАСТАВА (англ. pledge [pleʤ]) - внесення коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

ЗАСТЕРЕЖЕННЯ - у міжнародному праві -1) одностороння заява, зроблена д-вою при підписанні, прийнятті, затвердженні, ратифікації або приєднанні до багатостороннього міжнародного договору, завдяки якій вона бажає виключити чи змінити юрид. дію певних положень даного договору в його застосуванні щодо цієї д-ви; 2) інститут міжнар. права, зокрема права міжнар. договорів, який регулює застосування застереження. 3., яке тісно пов'язане з екон. і політ, інтересами д-ви й зумовлене її нац. доктриною міжнародного права, застосовується нею у випадку, коли, вважаючи багатосторонній міжнар. договір у принципі прийнятним і корисним, вона не може погодитися з його одним або кількома положеннями. Акт 3. є проявом 159 суверенної волі д-ви як осн. первинного суб'єкта міжнар. права (або міжнар. організації — як вторинного суб'єкта міжнар. права), який сприяє, з одного боку, захистові інтересів окр. держав, а з іншого — якнайширшій їх участі у багатосторонніх міжнар. договорах та угодах. Широко застосовується в міжнар. практиці, у т. ч. за участю України. Найрізноманітніші сучас. аспекти регулювання 3. були остаточно кодифіковані з ініціативи та при безпосередній участі Комісії міжнар. права ООН на віденських міжнар. конференціях у 1968 та 1969, остання з яких прийняла Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969, яка регулює осн. питання 3. Положення вказаної конвенції щодо 3. були враховані і дещо доповнені наступними Віденською конвенцією про правонаступництво держав стосовно договорів 1978, а також Віденською конвенцією про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986. Україна приєдналася до Віден. конвенцій 1969 та 1978 відповідно 14.IV.1986 і 17.ІХ 1992. Вони набули чинності для неї відповідно з 13.УІ 1986 та 26.ХІ 1992. Віден. конвенція 1986 станом на 1999 не набула чинності. Можливість застосування 3. обмежена чітко визначеними у ст. 19 Конвенції 1969 випадками: коли 3. забороняється договором; коли договір передбачає можливість тільки певних 3., до яких конкретне 3. не належить; коли 3. не сумісне з об'єктом та цілями договору. Згідно з п. 1 ст. 20 тієї ж Конвенції «застереження, яке припускається договором, не потребує будь-якого наступного прийняття іншими державами, які домовляються, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття». Питання прийняття, зняття 3. і заперечень проти них детально регламентуються у ст. 20, 22, 23. Зроблене при ратифікації 3. може бути висловлене в самій ра-тифікац. грамоті, в протоколі про обмін чи здачу на зберігання ратифікац. грамоти або в обох цих док-тах. За заг. правилом 3. вважається мовчазно прийнятим д-вою, якщо вона не висловить заперечення проти нього до кінця 12-місячного періоду після того, як їй було повідомлено про таке 3. Згідно зі ст. 4 Конвенція 1969 не має зворотної сили стосовно договорів, укладених до набуття чинності цієї Конвенції у певній д-ві. Акт 3. створює деякі відмінні за змістом юрид. наслідки для держав та міжнар. організацій, які прийняли певне 3. або не прийняли його у їх правовідносинах із заявником 3. Необхідно відрізняти 3.: від заяв-декларацій до вже укладеного договору, в т. ч. від т. з. тлумачних, які не змінюють юрид. дії та характеру обов'язків певної д-ви, що випливають з міжнар. договору, а тільки підкреслюють його значення або визначають, як одна з держав-учасниць буде тлумачити його окр. положення та як має намір їх виконувати; від поправок, які активно використовуються суб'єктами міжнар. права в процесі укладення та узгодження договорів до їх підписання, що й відрізняє їх від 3., які можливі на всіх наст, етапах проходження договору до ратифікації включно; від застережень у міжнародному приватному праві, які спрямовані на обмеження відсилань до іноз. зак-ва, а не на зміну або виключення юрид. дії положень міжнар. договору.

ЗАСТЕРЕЖНІ ЗАХОДИ (англ. precautionary measures [prɪˈkɔːʃnərɪ ˈmeʒəz]) - визначені внутрішніми документами банку з питань фінансового моніторингу (з урахуванням Закону та цього Положення) та іншими документами банку заходи [у тому числі шляхом відмови від встановлення (підтримання) ділових (договірних) відносин (зокрема шляхом розірвання ділових (договірних) відносин), зупинення/відмови від проведення фінансових операцій] для попередження, обмеження та/або зниження до прийнятного рівня ризиків легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму (джерело: Положення про здійснення банками фінансового моніторингу: затверджене постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 26.06.2015 № 417

ЗАСТОСУВАННЯ ІНОЗЕМНИМИ ДЕРЖАВАМИ АБО МІЖДЕРЖАВНИМИ ОБ’ЄДНАННЯМИ, АБО МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ САНКЦІЙ ДО БАНКІВ ЧИ ВЛАСНИКІВ ІСТОТНОЇ УЧАСТІ В БАНКАХ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ЗАГРОЗУ ІНТЕРЕСАМ ВКЛАДНИКІВ ЧИ ІНШИХ КРЕДИТОРІВ БАНКУ ТА/ АБО СТАБІЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ (англ. application by foreign states or intergovernmental associations or international organizations of sanctions to banks or owners of substantial qualifying shareholdings in banks that pose threat to the depositor’s interests or other bank creditors and/or banking system stability [ˌæplɪˈkeɪʃən baɪ ˈfɒrɪn steɪts ə ˌɪntəˌgʌvəˈmɛnt(ə)l əˌsəʊsɪˈeɪʃənz ə ˌɪntəˈnæʃənl ˌɔːgənaɪˈzeɪʃənz əv ˈsæŋkʃənz tə bæŋks ə ˈəʊnəz əv səbˈstænʃəl ˈkwɒlɪfaɪɪŋ ˈʃɛəhəʊldɪŋs ɪn bæŋks ðæt pəʊz θret tə ðə dɪˈpɒzɪtəz ˈɪntrɪsts ə ˈʌðə bæŋk ˈkredɪtəz ænd/ ə ˈbæŋkɪŋ ˈsɪstɪm stəˈbɪlɪtɪ]) - факт прийняття іноземною державою, міждержавним об’єднанням або міжнародною організацією рішення про застосування до банку чи власника(ів) істотної участі в банку санкцій (джерело: Положення про застосування Національним банком України заходів впливу: затверджене постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу» від 17.08.2012 № 346 // Офіційний вісник України. – 2012. – № 72. – Ст. 2906). Зв’язок з іншими термінами: див. терміни «банк», «істотна участь». 

ЗАСУДЖЕНИЙ (англ. convict [ˈkɒnvɪkt]) - обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

ЗАТОКА МОРСЬКА - частина мор. простору, яка заглиблюється у сушу і має вільний водообмін з осн. водоймищем (океаном, морем). Згідно з положеннями ст. 7 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958,а також ст. 10 Конвенції ООН по морському праву 1982 під 3. м. розуміється чітко окреслене заглиблення берега, яке заходить у сушу настільки, що містить замкнені сушею води та утворює дещо більше, ніж просту звивину берега. її площа повинна бути не меншою від площі півкруга, діаметром якого слугує лінія, що перетинає вхід у це заглиблення. Води 3. м. вважаються внутрішніми, якщо ширина входу до неї не перевищує 24 мор. милі по лінії, що обмежує водний простір(максимально великий) при найб. відпливі. Якщо внаслідок наявності островів заглиблення має кілька входів, то за діаметр вказаного півкруга береться лінія, довжина якої дорівнює сумі ліній, що перетинають окр. входи. Острови, розташовані у заглибленні3. м., розглядаються як частини водного простору даної затоки і, відповідно, до розрахунку ширини входу не беруться. У разі, коли відстань між відмітками найб. відпливу пунктів природного входу до 3. м. перевищує 24 мор. милі, пряма вихідна лінія, що дорівнює цій відстані, проводиться всередині 3. м. так, щоб нею був обмежений максимально великий водний простір. Дані положення, як вказано в названих конвенціях, не розповсюджуються на т. з. історичні затоки, а також на випадки, коли застосовується система прямих вихідних ліній, передбачена ст. 4 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону та ст. 7 Конвенції ООН по мор. праву.

ЗАТРИМАННЯ ПОВІТРЯНОГО СУДНА - захід, що застосовується компет. органами д-ви місцезнаходження повітр. судна з метою встановлення (розслідування) обставин правопорушення чи усунення перешкод для його вильоту. Підставами для 3. п. с. в аеропорту можуть бути: порушення правил польоту; відсутність необхідних борт, та суднових док-тів, реєстрац. знаків; відхилення від повітр. траси під час злітання; вчинення правопорушення на повітр. судні чи проти цього судна тощо. У ряді випадків 3. п. с. розглядається як запобіж. захід до винесення рішення місц. суду про арешт судна. Норми міжнар. права спрямовані на те, щоб звести час 3. п. с. до мінімуму. Зокрема, відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію 1944 д-ви мають не допускати необгрунтованого 3. п. с. ін. держав при проведенні догляду та перевірки док-тів (ст. 16). Нормами Гаазької конвенції 1970 (ст. 9) і Монреальської конвенції 1971 (ст. 10) передбачено, що у випадку незакон, втручання у діяльність цив. авіації відповідна д-ва повинна без затримки повернути повітр. судно та його вантаж законним володільцям. За Повітряним кодексом України повітр. судно, що перетнуло кордон України без відповідного дозволу компет. органів, або таке, що припустилося ін. порушення порядку використання повітр. простору України, може бути 161 затримане длявстановлення обставин порушення і при наявності вини до нього застосовуються заходи, встановлені зак-вом України і міжнар. угодами (ст. 56).

ЗАТРИМАННЯ СУДНА - захід, що застосовується компет. органами прибережної держави з метою проведення розслідування чи з ін. метою до усунення перешкод для виходу судна в море. Зокрема, таке затримання може мати місце для здійснення розслідування на випадок порушення відповідним судном норм і стандартів охорони мор. середовища від забруднення. Міжнародна конвенція про вантажну марку (1966) забороняє вихід у море судна, завантаженого понад дозволені межі. Нормами міжнар. мор. права забороняється також вихід у море судна, якщо воно чи його обладнання непридатне для виходу в море без небезпеки для судна чи людей на ньому. Підлягає затриманню будь-яке судно, що перевозить понад 2 тис. т нафти наливом, якщо воно не було застраховане і не має іншого фін. забезпечення, передбаченого Конвенцією про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969. Як правило, 3. с. здійснюється на короткий строк до одержання рішення суду відповідної країни про арешт судна чи про звільнення судна від ін. санкцій. В Україні питання 3. с. регулюються Кодексом торговельного мореплавства України. Його ст. 80, зокрема, передбачає, що судно чи вантаж можуть бути затримані в мор. порту України нач. порту на прохання особи, яка має морську вимогу, обгрунтовану заг. аварією, рятуванням, договором перевезення вантажу, зіткненням суден або ін. заподіянням шкоди, а також на мор. вимоги порту, що виникли внаслідок пошкодження портових споруд, ін. майна і навігац. обладнання, що розташоване в порту, мор. вимоги органів М-ва охорони навкол. природ, середовища та ядер, безпеки України, що виникли внаслідок порушення природоохор. зак-ва України, до достатнього забезпечення мор. вимоги судновласником або вантажовласником. Відповідальність за збитки, завдані необгрунтованим затриманням судна або вантажу, несуть особи, на вимогу яких відбулося затримання. Розпорядження нач. мор. порту про затримання судна або вантажу на мор. вимоги, зазначені у ст. 80, дійсне протягом трьох діб. Якщо впродовж визначеного строку не прийнято рішення суду, арбітраж, суду або Морської арбітражної комісії про накладення на судно чи вантаж арешту, вони підлягають негайному звільненню. Крім нач. порту право на 3. с. має і капітан порту, який видає дозвіл на вихід судна з порту. Капітан порту, відповідно до ст. 91 КТМ України, може відмовити у видачі дозволу на вихід судна з порту в разі: а) непридатності судна до плавання, порушення вимог щодо його завантаження, постачання, комплектування екіпажу та наявності ін. недоліків, що становлять загрозу безпеці плавання або здоров'ю людей, які перебувають на судні, або загрозу заподіяння шкоди навкол. природ, середовищу; б) порушення вимог до суднових док-тів; в) несплати встановлених зборів, штрафів та ін. платежів; г) рішення уповноважених зак- 162 вом держ. органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, М-ва охорони навкол. природ, середовища та ядер, безпеки України і прикорд. військ). Капітан мор. порту може затримати судно на підставах, зазначених у ч. 2 вказаної статті, до усунення виявлених недоліків або до моменту сплати належних зборів, штрафів або ін. платежів. Якщо недоліки не можуть бути усунені намісці, судну надається можливість пройти нанайближчу судноремонтну верф. Про затримання судна негайно повідомляється судно-власник.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ - (англ. Western European Union, франц. Union de l'Europe occidentale), ЗЄС (WEU, UEO) - регіональна військ.- політ, організація європ. країн, створена для забезпечення колект. самооборони її членів. Заснований згідно з Паризькими угодами (укладені 1954, ратифіковані 1955), якими внесено зміни до Брюссельського договору (пакту) про екон., соціальне і культурне співробітництво та колект. самооборону між Бельгією, Великобританією, Люксембургом, Нідерландами і Францією 1948. Ці зміни відкрили можливість приєднатися до Брюс. договору Німеччині та Італії. ЗЄС утв. з метою: надання відповідно до Статуту ООН військ, та ін. допомоги у підтриманні міжнар. миру і безпеки, протидії будь-якій агрес. політиці; сприяння єдності Європи; тісного співробітництва з НАТО та Європейським Союзом (ЄС); зміцнення і забезпечення демократії, особистої та політ, свободи, конст. традицій, поважання закону; зміцнення екон., соціальних і культур, зв'язків між державами-членами. До ЗЄС входять 10 держав-членів: Бельгія, Великобританія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія і Франція. Асоційовані члени ЗЄС — Ісландія, Норвегія, Туреччина. Крім того, ряд країн має статус асоційованих партнерів ЗЄС: Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія. ЗЄС має таку структуру: 1) Рада ЗЄС; 2) Постійна Рада, включаючи робочу групу Ради; 3) начальники генеральних штабів; 4) штаб із планування; 5) роб. групи 165 (спец. роб. група, група представників міністерств оборони); 6) Асамблея ЗЄС; 7) секретаріат. Рада ЗЄС на рівні міністрів закорд. справ і оборони держав-членів збирається двічі на рік. Як вищий орган ЗЄС несе політ, та військ, відповідальність за діяльність організації. Раду може бути скликано у будь-який час на пропозицію держави-члена для обговорення становища, загрозливого для миру або екон. стабільності. Пост. Рада, що складається з послів держав-членів, скликається раз на тиждень у штаб-квартирі ЗЄС для забезпечення пост, керівництва Союзом. Головує на засіданнях ген. секретар. Роб. група Ради готує її щотижневі засідання. Начальники ген. штабів держав-членів зустрічаються двічі на рік напередодні регулярних засідань Ради ЗЄС. Штаб із планування, підлеглий Раді, відповідає за: підготовку планів можливого використання збройних сил під егідою ЗЄС; розробку рекомендацій для систем управління, включаючи постійно діючі служб, інструкції для операт. штабів, що створюються у разі необхідності; ведення списку частин і з'єднань, які може бути виділено у розпорядження ЗЄС для проведення певних операцій. На допомогу Раді створено робочі групи: спеціальна роб. група із представників МЗС країн-членів (політ, питання європ. безпеки); група представників міністерств оборони (військ, питання європ. безпеки), роб. к-ти з питань косм. права, верифікації угоди про «відкрите небо», Середземномор'я та ін. Асамблея ЗЄС складається із 108 депутатів держав — членів Брюс. договору у Парламентській асамблеї Ради Європи. Збирається двічі на рік для обговорення усіх питань діяльності Союзу, обирає бюро у складі голови та 8 його заступників. Керує Радою ЗЄС секретаріат на чолі з ген. секретарем та його заступником. 1990 за рішенням Ради ЗЄС ств. Інститут проблем безпеки, на який покладено такі завдання: проведення досліджень для Ради та Парлам. асамблеї; інформування громад, думки з питань європ. безпеки; формування банку даних; проведення міжнар. семінарів і колоквіумів разом з аналогічними ін-тами держав-членів. Директора ін-ту призначає Рада. Ін-т оприлюднює аналіт. дослідження та ін. праці. 1992 члени ЗЄС ухвалили Маастрихтську заяву до Договору про Європейський Союз і Петерсберзьку декларацію, а 1993 на їх розвиток — Люксембурзьку декларацію, в яких визначено політику щодо дальших відносин з НАТО, засновану на принципах прозорості та співробітництва, а також намічено заходи щодо розвитку відносин ЄС з питань підтримання миру та безпеки в європ. регіоні. Маастрихтська заява передбачає: зміцнення європ. єдності у сфері безпеки та оборони, а також взяття на себе більшої відповідальності у питаннях оборони Європи; спрямування діяльності ЗЄС як невід'ємної складової частини процесу розвитку ЄС; посилення ролі ЗЄС у довгостроковій перспективі заг. оборонної політики ЄС та в її узгодженості з політикою НАТО. Щодо розвитку відносин з ЄС передбачено проведення таких заходів: узгодження місць і строків зустрічей, орг. та процедурних питань; забезпечення тісного співробітництва між Радою ЄС та його секретаріатом, з одного боку, і секретаріатом ЗЄС, з іншого; вивчення можливості узгодження послідовності та строків головування у ЄС і ЗЄС; інформування Європ. комісії про діяльність ЗЄС у зв'язку із спільною зовн. 166 політикою та політикою безпеки ЄС; поглиблення співробітництва між Асамблеєю, ЗЄС та Європейським парламентом. Щодо заходів, які стосуються розвитку відносин з НАТО, в заяві проголошено політику: поглиблення координації у питаннях, що становлять спільний інтерес; узгодження місць і строків зустрічей, орг. та процедурних питань; забезпечення тісного співробітництва між секретаріатами ЗЄС і НАТО. У Петерсберзькій декларації держав — членів ЗЄС передбачено здійснення таких заходів: надання військ, підрозділів усіх родів звичайних озброєнь держав-членів для вирішення завдань під егідою ЗЄС (гуманітарні та рятівні операції, операції щодо підтримання миру, бойові дії з метою подолання криз, заходи для встановлення миру); використання військ, частин, підлеглих ЗЄС, за рішенням Ради ЗЄС (прийняття рішень державами — членами ЗЄС про їх участь у певних операціях відповідно до внутр. зак-ва); узгодження планів та їх здійснення; створення багатонац. військових з'єднань із збройних сил держав — членів ЗЄС, включаючи призначені для виконання завдань НАТО (після консультації з НАТО). Важливими етапами діяльності в цьому напрямі є включення Петерсберзьких завдань ЗЄС у Договір Європ. Союзу та розвиток тісніших інституційних зв'язків із ЗЄС. 1992 міністри закорд. справ та оборони європ. держав ухвалили рішення про поглиблення багатостор. відносин шляхом: проведення щоріч. зустрічей міністрів закорд. справ і міністрів оборони; створення консультат. форуму з Пост, ради ЗЄС і послів ін. країн (зустрічі двічі на рік); організації можливих зустрічей «спеціальної трійки» на рівні найвищих посад, осіб; обміну док-тами та інформацією; співробітництва між Ін-том проблем безпеки ЗЄС та аналогічними ін-та-ми ін. країн. Про посилення ролі ЗЄС, що пов'язано із концепцією взяття європ. союзниками по НАТО більшої відповідальності у вирішенні існуючих та майб. завдань у сфері безпеки, відзначається і в «Стратегічній концепції Альянсу», затв. главами держав та урядів на засіданні Північноатлантичної ради (Вашингтон, квітень 1999). Роб. мовами ЗЄС є англ. та французька. Місцеперебування штаб-квартири ЗЄС — м. Брюссель, а Асамблеї ЗЄС — м. Париж.

ЗАХИСНИК (англ. defender [dɪˈfendə]) - адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

ЗАХИСТ (англ. advocacy [ˈædvəkəsɪ]) - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду
справи про адміністративне правопорушення (джерело: Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI

Захист інформації – сукупність організаційно-технічних заходів і правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованої системи та осіб, які користуються інформацією.

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ (англ. data security [ˈdeɪtə sɪˈkjʊərɪti]) - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ В СИСТЕМІ (англ. information protection in the system [ˌɪnfəˈmeɪʃən prəˈtekʃən ɪn ðə ˈsɪstɪm]) - діяльність, спрямована на запобігання несанкціонованим діям щодо інформації в системі (джерело: Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: Закон України від 05.07.1994 № 80/94-ВР

ЗАХИСТ ДИПЛОМАТИЧНИЙ - одна з функцій дип. і коне, представництв по забезпеченню прав і закон, інтересів акредитуючої д-ви, її гр-н та юридичних осіб, що знаходяться на тер. країни перебування. Здійснюється відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961, яка у п. 1 «б» ст. З встановила, що 3. д. має бути у межах, передбачених міжнар. правом. Це означає, що в процесі діяльності посольства, зокрема в галузі 3. д., не повинно бути ніякого втручання у справи, які, по суті, належать до внутр. компетенції д-ви перебування. У будь-якому випадку слід поважати її нац. правопорядок. 3. д. полягає передусім у консультуванні своїх гр-н з питань їх перебування у країні, сприяння у наданні їм інформації щодо законів та правил приймаючої д-ви. Посольство чи консульство має право робити запити про причини і правові підстави дій місц. органів влади, спрямованих проти гр-нина акредитуючої д-ви. Крім того, в разі необхідності дипломатичне представництво може вдаватися і до таких засобів захисту, як нота протесту проти незакон, затримання гр-н або ін. протиправних дій. Ця форма захисту застосовується, як правило, дип. представництвом, тоді як функцію 3. д. у цілому виконують переважно коне, установи. Так, Консульський статут України (ст. 20) передбачає: консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб юрид. особи та гр-ни України користувалися у повному обсязі всіма правами, наданими їм зак-вом д-ви перебування і міжнар. договорами, учасниками яких є Україна і д-ва перебування, а також міжнар. звичаями. Консул, зазначається у Статуті, зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юрид. осіб і гр-н України. У випадку, якщо після звернення консула до властей д-ви перебування не будуть відновлені порушені права юрид. осіб і гр-н України, консул зобов'язаний повідомити про це Міністерство закордонних справ України та главу дип. представництва України в д-ві перебування.

ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ - система заходів, спрямованих на забезпечення встановлених міжнар. гуманітарним правом правил поведінки щодо поранених, хворих, військовополонених і цив. населення під час війни. Осн. міжнар. актами у цій галузі є підписані 12. ХІІI.1949 чотири Женевські 163 конвенції про захист жертв війни 1949: Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях; Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі; Конвенція про поводження з військовополоненими; Конвенція про захист цив. населення під час війни. Станом на 1997 їх ратифікували 188 держав. У 2-й пол. 20 ст. термін «війна» почав витіснятися терміном «збройний конфлікт». В ост. десятиліття у міжнар. праві усталився поділ збройних конфліктів на «міжнародні збройні конфлікти» та «збройні конфлікти неміжнародного характеру». Учасники Дип. конференції у Берні 12.ХІ1 1977 на розвиток Женев. конвенцій 1949 прийняли Дод. протоколи, які стосуються захисту жертв міжнар. збройних конфліктів (Протокол І) та захисту жертв збройних конфліктів неміжнар. характеру (Протокол II). їх ратифікували відповідно 147 і 139 держав. Положення Женев. конвенції! та Дод. протоколів «повинні за будь-яких обставин повністю застосовуватися до всіх осіб, які перебувають під захистом цих док-тів, без будь-якої несприятливої різниці щодо характеру або походження збройного конфлікту» (преамбула Протоколу І). Загальна для всіх Женев. конвенцій 1949 ст. З забороняє здійснення стосовно некомбатантів або осіб, що склали зброю, таких дій, як: посягання на людську гідність, життя і фіз. недоторканність; захоплення заручників; винесення вироку і застосування покарання без поперед, суд. рішення. Поранені і хворі мають бути підібрані та забезпечені мед. допомогою. У випадках, не передбачених Женев. конвенціями 1949 та Дод. протоколами до них, «цивільні особи і комбатанти залишаються під захистом і дією принципів міжнародного права, які випливають з усталених звичаїв, з принципів гуманності та вимог суспільної свідомості» (ст. 1 Протоколу І).

ЗАХИСТ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ У ПЕРІОД ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ - 1) встановлений міжнародним правом порядок забезпечення схоронності пам'яток та об'єктів культурного значення; 2) відповідний регламент поведінки воюючих сторін. Зародився у Давній Греції як звичай, пов'язаний з реліг. заборонами. До поч. 17 ст. необхідність захисту культур, цінностей під час збройних конфліктів визнавалася тільки окр. особами, відповідні норми не набули поширення. Із зародженням науки міжнар. права ідея захисту культур, цінностей була розвинута у творах А. Джентілі, Г. Гроція, Е. де Ваттеля. Норми про повоєнне повернення культур, цінностей і відшкодування за їх грабіж і нищення закріплені у договорах Вестфальського (1648) і Неймегенського (1678) миру, в актах Віденського конгресу 1814—15 тощо. З серед. ст. відповідні норми почали включати до військ, статутів (Інструкція до керування діючою армією Сполучених Штатів 1864, відома як Кодекс Лібера). Кодифікація норм 3. к. ц. у п. з. к., що поступово набули ознак міжнар. звичаю, пов'язується з Брюссельською декларацією права війни 1874 (не набула чинності) та актами Гаазьких 164 конференцій миру 1899 і 1907 (Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1899, Гаазька конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907). В 20—30-х pp. ст. було розроблено (зокрема, в межах Ліги Націй) кілька проектів спеціаліз. міжнар. актів щодо 3. к. ц. у п. з. к., але єдиним прийнятим у цей час міжнар. док-том став Договір про захист художніх і наукових закладів та історичних пам'яток, підписаний американською д-вою (15.IV 1935, Вашингтон), більше відомий як Пакт Реріха. Після Другої світ, війни у вироці Нюрнберзького військ, трибуналу руйнування і грабіж культур, цінностей було визнано злочином проти миру і людства. Новий етап розвитку 3. к. ц. у п. з. к. пов'язаний з прийняттям Гаазької конвенції про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954. Впродовж 70—80-х pp. ГА ООН прийняла ряд резолюцій з окр. аспектів 3. к. ц. у п. з. к. 1977 на Міжнар. дип. конференції з питань розвитку міжнар. гуманітарного права, що застосовується у період збройних конфліктів, було прийнято два Додаткові протоколи 1977 до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949. Вони удосконалили міжнар. правові норми 3. к. ц. у п. з. к. Захист культур, цінностей передбачає низку заходів, необхідних для виконання у мирний час. Це, зокрема, маркування нерухомих пам'яток відмітними знаками встановленого зразка, підготовка спец, персоналу, навчання офіцерів та солдатів армії і флоту, обмін інформацією тощо.

Захист міжмережевого протоколу – набір протоколів для розпізнавання і шифрування всіх видів IP-трафіку з метою створення віртуальних приватних мереж (VPN), що дозволяє передавати дані між двома крайовими станціями або мережами безпечним способом, можливо, навіть через Інтернет. Метод IPSec дозволяє розпізнавати і шифрувати IP-пакети так, щоб справжнє джерело і одержувачі не були доступні стороннім для нагляду.

Захищеність   –   здатність   системи   протистояти   несанкціонованому доступу до конфіденційної інформації, її перекручення чи руйнування. Розглядається як з позицій технічного захисту (властивість недоступності), так і соціально-психологічних за ступенем конфіденційності і секретності (властивість конфіденційності).

ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ (англ. measures to ensure criminal proceedings [ˈmeʒəz tʊ ɪnˈʃʊə ˈkrɪmɪnl prəˈsiːdɪŋz]) 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід; 2) накладення грошового стягнення; 3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом; 4) відсторонення від посади; 4-1) тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 5) тимчасовий доступ до речей і документів; 6) тимчасове вилучення майна; 7) арешт майна; 8) затримання особи; 9) запобіжні заходи (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

ЗАЯВА (англ. application [ˌæplɪˈkeɪʃən]) - документальне звернення суб’єкта щодо збільшення строку подання запитуваної інформації (джерело: Порядок погодження із Державною службою фінансового моніторингу України суб’єктами первинного фінансового моніторингу строків подання запитуваної
інформації: затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку погодження із Державною службою фінансового моніторингу України суб’єктами первинного фінансового моніторингу строків подання запитуваної інформації» від 08.07.2015 № 628, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2015 р. за № 900/27345

ЗАЯВКА (англ. bidding [ˈbɪdɪŋ]) - пропозиція на купівлю чи продаж іноземних валют/банківських металів, яка містить суттєві умови угоди і подається суб’єктом ринку до Національного банку за допомогою засобів Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та/або функціоналів торговельно-інформаційних систем (Bloomberg, Thomson Reuters тощо) (джерело: Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України» від 10.08.2005 № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2005 р. за № 950/11230 

ЗАЯВНИК (англ. applicant [ˈæplɪkənt]) - особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим (джерело: Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI

ЗБІЛЬШЕННЯ ІСТОТНОЇ УЧАСТІ (англ. qualifying shareholding increase [ˈkwɒlɪfaɪɪŋ ˈʃɛəhəʊldɪŋ ˈɪnkriːs]) - набуття додаткової істотної участі особою, яка вже володіє істотною участю у фінансовій установі, набуття якої погоджено Нацкомфінпослуг (джерело: Порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі: затверджено рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про затвердження Порядку погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі» від 04.12.2012 № 2531 (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20.09.2016 № 2290), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2012 р. за № 2190/22502

ЗБІР (ПЛАТА, ВНЕСОК) (англ. levy (fee, contribution) [ˈlevɪ (fiː ˌkɒntrɪˈbjuːʃən)]) - обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій (джерело: Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI

Збірка хитрощів – збірник, в якому містяться всі програми для сайту: для скачування музики, відео, картинок та графіті, для підняття рейтингу та автоматичного малювання графіті і закачування відео, музики з сайту.

ЗБАГАЧЕННЯ (англ. beneficiation [ˌbɛnɪˌfɪʃɪˈeɪʃən]) - процес, за допомогою якого більше етапів розробки, не обмежучись обробкою та відшліфовкою, які здіснює країна-видобувник, породжує додаткові економічні вигоди для країни-видобувника

ЗБЕРІГАННЯ ВЕКСЕЛІВ (англ. bills storage [bɪlz ˈstɔːrɪʤ]) - здійснення банком за дорученням, від імені та за рахунок векселедержателя операцій з векселями на підставі одержаних від векселедержателя інструкцій (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» від 16.12.2002 № 508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495

ЗБЕРІГАННЯ ВЕКСЕЛІВ ВІДКРИТЕ (англ. open bills storage [ˈəʊpən bɪlz ˈstɔːrɪʤ]) - зберігання векселів шляхом подання в банк супровідного векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» від 16.12.2002 № 508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495

ЗБЕРІГАННЯ ВЕКСЕЛІВ ЗАКРИТЕ (англ. closed bills storage [kləʊzd bɪlz ˈstɔːrɪʤ]) - зберігання векселів шляхом надання векселедержателю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» від 16.12.2002 № 508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495

ЗБЕРІГАННЯ ГАРЯЧЕ (англ. hot storage [hɒt ˈstɔː.rɪdʒ]) - біткоін-гаманець, який функціонує в режимі онлайн. Оскільки у цьому випадку гаманець підключений до Інтернету, «гаряче зберігання» більш вразливе до злому (хакерських атак) / крадіжок, ніж «холодне зберігання»

ЗБЕРІГАННЯ ХОЛОДНЕ (англ. cold storage [kəʊld ˈstɔː.rɪdʒ ]) - біткоін-гаманець, який функціонує в режимі офлайн, тобто Біткоін-гаманець, який не має підключення до Інтернету. Холодне зберігання допомагає захистити віртуальну валюту від злому (хакерських атак) і крадіжки

ЗБЕРІГАЧ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ (англ. pension fund custodian [pɑːnˈsjəʊn fʌnd kʌsˈtəʊdjən]) - Національний банк України або банк, який на підставі відповідної ліцензії провадить діяльність із зберігання активів пенсійних фондів (джерело: Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09.07.2003 № 1057-IV 

ЗБИТОК (англ. wastage [ˈweɪstɪʤ]) - перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати (джерело: Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»» від 07.02.2013 № 73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 р. за № 336/22868

ЗБРОЙНІ СИЛИ ООН (ЗС ООН) - об'єднані збройні сили держав — членів Організації Об'єднаних Націй, що мають забезпечити заходи воєн, характеру в рамках примус, дій членів ООН відповідно до гл. VII Статуту ООН. Створюються та застосовуються Радою Безпеки ООН у випадках, коли вона «визнає існування будь-якої загрози мирові, будь-якого порушення миру або акту агресії» та у зв'язку з цим приймає рішення про вжиття заходів для «підтримання або відновлення миру і безпеки» (ст. 39). ЗС ООН мають застосовуватися у виключних випадках, коли ін. заходи можуть виявитись або виявилися неефективними. Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі д-ви — члени ООН зобов'язуються надавати у розпорядження Ради Безпеки на її вимогу та відповідно до спец, угод необхідні для підтримання міжнар. миру та безпеки нац. ЗС, допомогу й відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходження через певну територію. Такі угоди визначають кількість і рід військ, ступінь їх готовності та їх заг. розташування і характер наданих ними засобів обслуговування і допомоги. Переговори про укладення зазначених угод починаються в якомога коротший строк з ініціативи РБ ООН. Вони укладаються між РБ і членами ООН або між РБ та групами членів ООН і підлягають ратифікації д-вами, що їх підписали, відповідно до їх конст. процедури. В разі прийняття рішення про застосування сили РБ ООН, перш ніж зажадати від члена ООН, не представленого в Раді, надання ЗС на виконання зобов'язань, взятих ним на підставі ст. 43, запрошує цього члена Організації, за умови його бажання, взяти участь у рішеннях РБ щодо використання контингентів ЗС даного члена ООН (ст. 44). Ст. 42 Статуту ООН уповноважує РБ вдаватися до дій воєн, характеру повітр., мор. або сухоп. силами, які виявляться необхідними для підтримання або відновлення міжнар. миру та безпеки. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду та ін. операції повітр., мор. або сухоп. сил членів Організації. Допомогу РБ ООН з усіх питань, що стосуються військ, 170 потреб у справі підтримання міжнар. миру і безпеки, використання військ, переданих в її розпорядження, і командування ними здійснює створюваний Військово-штабний комітет (ВПІК). У його складі повинні перебувати начальники штабів пост, членів РБ ООН або їх представники. Крім того, до співробітництва з ВШК може бути запрошено будь-кого з членів ООН, не представлених постійно в К-ті, якщо ефективне здійснення обов'язків ВШК вимагає участі цього члена ООН у його роботі (ст. 47). Отже, РБ ООН має виключну компетенцію у вирішенні всіх питань, пов'язаних із створенням та функціонуванням ЗС ООН. Згідно з п. З ст. 27 Статуту ООН такі рішення повинні прийматися з дотриманням принципу одностайності пост, членів РБ ООН, що є основою для застосування колект. дій держав — членів ООН для підтримання або відновлення міжнар. миру та безпеки. Однак «холодна війна», що тривалий час велася між двома «наддержавами» — США та СРСР, не дозволила використати зазначений механізм створення та функціонування ЗС ООН як складової частини системи ко-лект. безпеки; в умовах реальної дії принципу одностайності пост, членів РБ ООН ухвалення таких рішень цілком залежало від збігу інтересів цих членів Організації щодо конкр. ситуацій, пов'язаних з необхідністю підтримання або відновлення миру. Тому в той період РБ ООН не ухвалила жодного рішення про створення ЗС ООН, що зробило неможливим і функціонування ВШК як органу заг. стратегічного планування і тех. радника з воєн, питань, відповідального перед Радою Безпеки. Численні збройні конфлікти, що виникали в період «холодної війни» в різних регіонах світу всупереч існуючій у Статуті ООН забороні д-вам використовувати силу при розв'язанні спорів, вимагали від ООН вжиття заходів для припинення конфліктів, що загрожували мирові та безпеці народів. Тому міжнар. співтовариство обрало шлях створення та функціонування у рамках та під керівництвом ООН миротв. ЗС (контингентів ЗС держав — членів ООН). Вони мали діяти у зонах збройних конфліктів на підставі різного роду функц. мандатів, які надавалися їм РБ ООН з метою роз'єднання ЗС ворогуючих сторін і створення таким чином сприятливих умов для проведення дип. переговорів щодо припинення цих конфліктів. Зазначена практика ООН, основу якої становили рішення РБ ООН, є важливим міжнар. досвідом розв'язання різноманітних за своїм характером сучас. збройних конфліктів. Вона надала нового змісту компетенції РБ ООН та Ген. секретаря ООН, виходячи з «повноважень ООН, що розуміються»; останні цілком відповідають осн. меті ООН — підтриманню міжнар. миру та безпеки, що було підтверджено 1949 Міжнародним судом ООН. Останній заявив, що «згідно з міжнародним правом за ООН слід визнати ці повноваження, які, хоч і не вказані безпосередньо в Статуті ООН, неминуче випливають із необхідності виконання Організацією своїх завдань». Відтоді діяльність РБ ООН та Ген. секретаря у цій сфері здійснюється під назвою «операції ООН з підтримання миру». У практиці ООН з різними миротв. функціями створювалися: Надзв. сили ООН в Єгипті (1965-67), ЗС ООН у Конго (1960- 64), ЗС ООН на Кіпрі (з 1964), Надзв. ЗС ООН на Бл. Сході (1973-79), сили 171 ООН для нагляду за роз'єднанням ізраїл. та сирійських військ (з 1974), тимчасові ЗСдля підтримання миру в Лівані (з 1978) тощо. Після закінчення «холодної війни» операції ООН з підтримання міжнар. миру набули нових рис. Так, під час тривалого збройного конфлікту на тер. кол. Югославії (почався 1991) Рада Безпеки значно розширила мандат миротв. сил ООН, надавши їм право у разі необхідності застосовувати у широких масштабах силу. Крім того, вперше для розв'язання регіон, конфлікту під прапором ООН діяли військ, контингенти країн НАТО, що складалися з різних родів військ, включаючи військ.-повітр. підрозділи. Водночас у зовн. політиці США, які після розпаду СРСР залишилися єдиною у світі «наддержавою», виявилася тенденція до одноосіб. планування та проведення на тер. кол. Югославії операцій з використанням військ, контингентів країн НАТО, насамперед американських. Це позбавило РБ ООН достатнього контролю за їх здійсненням, як того вимагають положення гл. VII Статуту ООН. Істотними новаціями характеризувалися і рішення РБ ООН щодо подолання кризової ситуації у регіоні Перської зат., що виникла 1990 в результаті агресії Іраку проти Кувейту. Вперше за всю історію існування ООН Рада Безпеки кваліфікувала збройний напад однієї д-ви на іншу як акт агресії і зобов'язала Ірак негайно припинити окупацію тер. Кувейту. Невиконання Іраком цієї законної вимоги міжнар. співтовариства призвело до введення РБ ООН всеосяжних екон. санкцій проти Іраку. Водночас США та деякі ін. зх. країни без погодження із РБ ООН направили у регіон Перської зат. свої ЗС, які встановили блокаду мор. узбережжя Іраку. Тільки після цього США повідомили РБ ООН про свої дії, пославшись на «невід'ємне право на індивідуальну та колективну самооборону», а також на звернення до них Кувейту і Саудівської Аравії про надання їм військ, допомоги. Отже, РБ ООН фактично було усунуто від прийняття рішень про створення та використання у регіоні Перської зат. ЗС для відновлення там миру. Невдовзі вона все ж спромоглася постфактум санкціонувати ці дії США (резолюція № 665 від 25.УІІІ 1990) і надати військам зх. країн мандат ООН на проведення військ, операцій у цьому регіоні. Резолюція РБ ООН № 678 від 29.ХІ 1990 підтвердила законність застосування сили проти Іраку, встановивши для нього строк виконання усіх своїх резолюцій — 15.1 1991. Д-ви, які своїми військ, контингентами взяли участь у протистоянні агресорові, уповноважувалися використати «всі необхідні засоби для відновлення миру і безпеки у регіоні Перської затоки». 16.1 1991 почалися воєнні дії, що завершилися звільненням тер. Кувейту та відновленням його суверенітету. РБ ООН зобов'язала Ірак ліквідувати під контролем ООН усю зброю масового знищення: хім. та бактеріол. зброю, ракети з радіусом дії понад 150 км та обладнання для їх в-ва. Конфлікт у кол. Югославії (на тер. Боснії) призвів до одноособових дій НАТО шляхом проведення операцій з підтримки миру, які лише постфактум були схвалені РБ ООН. Після спільної роботи з ООН над досягненням миру в Боснії НАТО 1995 ств. свої власні Сили втілення миру (ІФОР), а 1996 — Сили стабілізації (СФОР) з метою забезпечення миру і прокладання шляху для цив. відбудови Боснії. 172 Діяльність ІФОР (СФОР) відбувається у співробітництві з миротв. підрозділами країн, що не є членами НАТО, а саме: Болгарією, Румунією, Росією та Україною. У даний час НАТО через свої місії ІФОР (СФОР) згідно з мандатом ООН здійснює нагляд за дотриманням миру в регіоні. Стосовно кризової ситуації в сучас. Югославії, що виникла 1999 у серб, провінції Косово, то НАТО пред'явило ультиматум уряду цієї суверен, д-ви, погрожуючи їй ши-рокомасштаб. бомбардуваннями, і здійснило цю свою погрозу навіть за відсутності резолюції РБ ООН. Цими діями було порушено не тільки гл. VII—VIII Статуту ООН, а й Північноатлантичний договір, який не дозволяє Альянсу діяти за межами тер. країн — членів НАТО без відповідної підтримки з боку ООН (ст. 5). Однак США розглядають ці події як прецедент для майб. втручання НАТО «за межами» Альянсу шляхом розгортання своїх збройних сил для виконання місії з підтримки миру без обов'язкового прийняття відповідної резолюції РБ ООН. Ця нова роль, на яку претендує НАТО, знайшла підтвердження у «Стратегічній концепції Альянсу», прийнятій на засіданні Північноатлантичної ради (Вашингтон, квітень 1999), в якому взяли участь глави держав та урядів Альянсу. В цьому док-ті прямо передбачено «проведення операцій з реагування на кризу, що не регулюється статтею 5» вказаного договору (п. 31), тобто такі операції можуть поширюватися і на різні кризи за межами тер. держав — членів НАТО. Відповідно в рамках НАТО ств. концепцію Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних сил (БЗОТС), що стала важливим елементом перебудови військ, структури НАТО у згаданому напрямі. Таке розширення завдань НАТО виходить за межі організації колект. оборони і суперечить верховенству Статуту ООН і особливо ст. 51, яка надає право остаточного рішення РБ ООН, навіть у випадку, коли члени Альянсу користуються своїм правом на самооборону. Підсумки війни у регіоні Перської зат., кризи в Боснії та Косово свідчать, що система колективної безпеки ще не набула необхідного рівня узгодження серед держав — членів ООН. Рада Безпеки не спромоглася ефективно застосовувати положення гл. VII Статуту ООН, найперше ті, що стосуються її цілковитої відповідальності за створення і використання ЗС ООН для підтримання або відновлення міжнар. миру. Збройні конфлікти на тер. кол. Югославії та в регіоні Перської зат. засвідчили, що пост-конфронтац. період розвитку міжнар. відносин характеризується тенденцією до надання миротв. силам ООН ширших повноважень для застосування сили, ніж це було в часи «холодної війни». Водночас основою для узгодження рішень про створення та застосування ЗС ООН має залишатися точне визначення у рамках Організації їх мандату із суворим дотриманням положень Статуту ООН про колект. безпеку і врахуванням розвитку цих положень відповідно до практики ООН у цій сфері. Україна після проголошення незалежності (1991) активно сприяє розв'язанню місц. та регіон, збройних конфліктів у світі; зокрема, бере участь своїм військ, контингентом у миротв. діях сил ООН з підтримання миру на тер. кол. Югославії (у Боснії, Косово). 1999 прийнято Закон України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», в якому визначено 173 цілі та умови участі нац. миротв. контингентів у такого роду операціях та встановлено порядок прийняття рішень щодо їх направлення. У цьому законі міститься принципова настанова, що міжнар. миротв. операції є міжнар. діями або заходами, які здійснюються за рішенням РБ ООН відповідно до Статуту цієї Організації, ОБСЄ, ін. регіональних організацій, які несуть відповідальність у сфері підтримки міжнар. миру і безпеки згідно з положеннями гл. VIII Статуту ООН, а так само дії і заходи багатонац. сил, що створюються за згодою РБ ООН, які проводяться під заг. контролем РБ ООН.

ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ - зіткнення між збройними силами держав усупереч міжнар.-правовій забороні війни як засобу вирішення спорів. Такі конфлікти звичайно характеризуються інтенсивністю ведення бойових дій, обмеженістю театру цих дій та відносною нетривалістю у часі (т. з. локальні війни). 3. к. м. х. є наслідком факт, ведення бойових дій ЗС держав без будь-якого попередження та оголошення війни, що є спробою обійти принцип заборони війни і уникнути відповідальності за агресію. Сучасне міжнар. право автоматично визнає агресором д-ву, яка перша здійснила збройний напад на тер. ін. д-ви. Тому в 167 деяких випадках сторони 3. к. м. х., незважаючи на бойові дії, продовжували підтримувати між собою дип. відносини. Сторони 3. к. м. х. зобов'язані у своїх діях дотримувати норм міжнародного гуманітарного права, що застосовується у цих конфліктах. Це насамперед чотири Женевські конвенції про захист жертв війни 1949, Дод. протокол І до них 1977, а також міжнародне звичаєве право, що не тільки містить великий комплекс обмежувальних положень стосовно ведення бойових дій, а й передбачає захист прав осіб, які підпадають під дію гу-маніт. норм. Зокрема, заборонені як метод ведення бойових дій організація голоду серед цив. населення, напад або знищення об'єктів, необхідних для його виживання. Д-ва, що є стороною у 3. к. м. х., зобов'язана поважати права цив. осіб, які перебувають під захистом 4-ї Женевської конвенції, а саме: політ, і соціальні права та суд. гарантії поводження з цими особами, їх фіз. недоторканність та безпеку; вона має також забезпечити додержання принципу особливого захисту жінок, дітей, осіб похилого віку та інвалідів. Якщо 3. к. м. х. не супроводжується збройним конфліктом неміжнародного характеру, то беруть до уваги лише положення, що застосовуються до 3. к. м. х. Але іноді всередині д-ви відбуваються зіткнення, що досягають своєю напруженістю рівня внутр. збройного конфлікту, який розвивається на тлі конфлікту міжнародного. У такому разі гуманіт. питання можуть частково вирішуватися шляхом застосування пол Згідно з Дод. протоколом І до міжнар. збройних конфліктів належать також збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колон, панування, іноз. окупації і расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті ООН і Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 (п. 1 ст. 1). Отже, весь комплекс норм міжнар. гуманіт. права має поширюватися і на нац.-визв. війни народів, що ведуть збройну боротьбу за здійснення права на самовизначення.

ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ НЕМІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ - зіткнення на тер. д-ви збройних сил уряду з антиуряд, організованими збройними загонами. До 3. к. н. х. належать такі ситуації, коли: а) у межах тер. однієї д-ви починаються явні й чітко визначувані воєнні зіткнення між її ЗС та ін. організованими збройними угрупованнями; б) антиурядові збройні загони, організовані під керівництвом відповідного командування, здійснюють контроль над частиною території, який дає їм можливість вести безперервні та узгоджені воєнні дії (напружені бої). До 3. к. н. х. застосовується ст. З, що є загальною для усіх Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949, та Дод. протокол II до них 1977, а також норми міжнародного звичаєвого права. Подібно до права збройного конфлікту міжнародного характеру, право 3. к. н. х. містить положення, що стосуються ведення воєн. дій. Зокрема, встановлено заборону на використання голоду 168 серед цив. населення як методу ведення воєн, дій, включаючи заборону піддавати нападу та знищувати об'єкти, необхідні для виживання цив. населення. Заборонено переміщення цив. осіб, визначено політ, і соціальні права неком-батантів і комбатантів, що вийшли зі строю, стосовно суд. гарантій, поводження з ними, їх фіз. недоторканності і безпеки. Лише в тому, що стосується нелюдського поводження, зазначені док-ти містять 23 види, що підлягають забороні: напр., вбивство, катування, колект. покарання, взяття заручників, акти тероризму, погрози виконати такі акти. У 3. к. н. х. за згодою закон, уряду допускається проведення міжнар. акцій щодо надання допомоги, навіть коли вони стосуються населення, яке перебуває під контролем повстанців, і якщо ці акції мають виключно неупереджений характер та проводяться без будь-якої дискримінації. При цьому заінтересована д-ва не користується необмеж. владою погоджуватися або не погоджуватися на здійснення акцій з надання допомоги в інтересах населення, яке перебуває не під її контролем, і зобов'язана погодитися, якщо ці акції здійснюються за умов, що дозволяють забезпечити їх проведення виключно в гу-маніт. цілях. Як і в ході збройного конфлікту міжнар. характеру, жінки, діти, особи похилого віку та інваліди користуються захистом положень конвенц. норм міжнар. права, встановлених щодо осіб, які перебувають під заступництвом цих норм. Гуманіт. захист має поширюватися також на конфлікти, які не є у букв, розумінні слова «збройними» і які являють собою ситуації, пов'язані з внутр. заворушеннями та напруженістю у межах д-ви; хоча такі ситуації і не регулюються міжнар. гуманіт. правом вггісіо Бепєи (лат., буквально — у вузькому розумінні), однак вони підпадають під дію міжнар. норм, які стосуються прав людини. Як тільки члени опозиції опиняються в руках урядових органів, то починають діяти настанови, що стосуються прав людини. Вони мають право на життя і недоторканність, на справедливий суд. розгляд та на застосування норм права.

ЗБРОЙНИЙ НЕЙТРАЛІТЕТ - (нім., від пізньолат. — нічийний) — засноване на правових домовленостях співробітництво Росії, Данії, Швеції та деяких ін. країн щодо нейтралітету і захисту торг, мореплавства у період війни за незалежність північноамер. колоній 1779—1803 (відоме також як перший 3. н.). Ініціатива 3. н. належала Росії, яка виступила з Декларацією про 3. н. У червні 1780 вона уклала двостор. угоди з Данією та Швецією. 3. н. декларував 7 осн. принципів: 1) усі нейтр. судна можуть вільно плавати з одного порту до ін. уздовж берегів держав, які перебувають у стані війни; 2) вантажі, що належать підданим воюючих держав, за винятком контрабанди, не підлягають захопленню, якщо вони перевозяться нейтр. суднами; 3) порт повинен вважатися блокованим тільки у випадку, коли воююча д-ва, яка здійснює блокаду, розташувала судна так, що створюється очевидна небезпека для нейтр. суден, які заходять у порт; 4) нейтр. судна підлягають 169 затриманню тільки у випадках, коли це виправдано і підтверджено явними доказами; 5) рішення слід виносити без зволікання; 6) розгляд справи повинен бути оперативним і провадитися на підставі єдиних правових норм; 7) крім відшкодування збитків, має бути висловлене вибачення за образу, завдану прапорові держави — учасниці угоди. Сторони угоди зобов'язалися захищати проголошені принципи та оголосили про закриття Балтійського м. для військ, кораблів воюючих держав. Згодом до 3. н. приєдналися Голландія, Пруссія, Австрія, Португалія, Королівство обох Сицилій. Сполучені Штати Америки, Франція та Іспанія формально не приєдналися до 3. н., але офіційно визнали його принципи. У 1783 союз розпався. Принципи 3. н. були підтверджені пізніше Паризькою декларацією про морську війну 1856, знайшли відображення у ряді конвенцій та угод, укладених у 19 ст. і 1- й пол. 20 ст. Ці принципи відіграли важливу роль у формуванні норм міжнар. права щодо нейтр. торгівлі під час мор. війни.

ЗБРОЯ МАСОВОГО ЗНИЩЕННЯ, засоби масового знищення - засоби ведення війни, які за силою руйнування та ураження у багато разів переважають звичайні озброєння. Об'єктами ураження 3. м. з. є люди, продукти їхньої праці, а також природне середовище їх проживання (клім. і геогр. умови, рослини, тварини, грунти). Фактори ураження 3. м. з., як правило, мають певну інерцію дії після її застосування, а тому можуть справляти негат. морально-психол. вплив на супротивну сторону. Гол. принципами застосування 3. м. з. є раптовість і масованість на вирішальних напрямках військ, дій. До наявних видів 3. м. з. належать хім., біол., ядерна зброя. Хімічна зброя (ХЗ) — 3. м. з., дія якої пов'язана з токсин, властивостями хім. речовин. Гол. компоненти ХЗ — бойові отруйні речовини і засоби їх застосування, а також носії, прилади і засоби керування, що використовуються при доставці хім. боєприпасів до цілей. ХЗ уперше було розроблено в Німеччині і застосовано під час Першої світ, війни 22.IV 1915 у бойових діях проти англо-франц. армії. Під час Другої світ, війни масового застосування не мала. Після закінчення війни якісно вдосконалювалась у різних країнах світу, насамперед у СРСР і державах — членах НАТО. ХЗ може бути використана для знищення, приголомшення та виснаження військ і населення, зараження місцевості (акваторії), військ, техніки, матеріальних цінностей, продуктів харчування, джерел водопостачання, знищення тварин, посівів, лісів тощо. Має значний діапазон впливу як за характером і ступенем ураження, так і за тривалістю дії (від кількох хвилин до кількох тижнів). ХЗ значно ускладнює захист військ і населення, що пояснюється складністю її своєчасного виявлення, її здатністю проникати у військ, техніку, сховища, будівлі та утворювати застої зараженого повітря. У випадку застосування ХЗ у великих масштабах імовірним є руйнування екол. систем на значних площах. Загроза використання ХЗ вимагає підготовки допоміж. заходів захисту військ і населення. Застосування ХЗ було заборонено Женевським протоколом про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925. Проте деякі д-ви не утрималися від застосування ХЗ у ході локальних війн (Італія проти Ефіопії у 1935—36, США проти В'єтнаму у 1960—70-і рр.). У січні 1993 в Парижі була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та про її знищення. Метою 174 цього документа є поступова ліквідація ХЗ у всьому світі. Біологічна зброя (БЗ; згідно із зх. термінологією — бактеріологічна) — 3. м. з., дія якої пов'язана з використанням хвороботворних властивостей мікроорганізмів (вірусів, бактерій, рикетсій, грибків), здатних спричинити масові захворювання людей, тварин, рослин. БЗ може уражати людину через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіру, слизові покриви, а також через укуси інфікованих збудників хвороб. За певних умов інфекційні захворювання можуть поширюватися на значну кількість людей, спричиняти пошесті (виходячи з лаб. досліджень і полігонних випробувань — холери, тифу, чуми, пропасниці, туляремії, сибірської виразки тощо). Перші розробки БЗ проведено в Німеччині під час Першої світ, війни. В роки Другої світ, війни близькою до бойового застосування БЗ була Японія. У повоєнний період властивості цього типу оз- і броєнь вивчали СРСР, США, Великобританія, Австралія, Канада. БЗ може застосовуватись у вигляді рідких або сухих рецептур. Гол. наслідком її практ. застосування є зараження повітря біол. аерозолем. Залежно від способу переведення рецептури у бойовий стан розрізняють біол. боєприпаси вибухової дії, боєприпаси з мех. відкриванням резервуару, прилади для створення аерозолей за рахунок тиску повітря або газів. Женев. протокол 1925 забороняє застосування БЗ у ході бойових дій. 16.ХІІ 1971 ООН ухвалила Конвенцію про заборону розробки, виробництва | і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення, яка набула чинності в березні 1975. Ядерна зброя (ЯЗ) — 3. м. з. вибухової дії, застосування якої грунтується на вико-ристанні енергії внутрішньоядер. зв'язків, що виділяється при ланцюгових реакціях ділення важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію або при термоядер, реакціях синтезу легких ядер ізотопів водню — дейтерію і і тритію — у більш важкі ядра гелію. Особливістю вказаних реакцій є надзвичайно велике 'виділення енергії — у 20—80 млн. разів біль-ше, ніж при використанні такої ж кількості тротилу. В результаті ядер, вибуху утв. сукупність факторів ураження: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча ра-діація, радіоакт. зараження, електромагнітний імпульс. ЯЗ — це ядерні та термоядерні боєприпаси різної потужності, засоби доставления їх до цілі та засоби управління. Швидкий розвиток ракетної техніки для цільового застосування ядер, боєзарядів та її вирішальна роль серед сучас. носіїв ЯЗ стали основою для виділення ракетно-ядерної зброї у самост. вид ЗС. Ураження людей та об'єктів ЯЗ відбувається на великих площах і має масовий характер. Величезні руйнівні можливості ЯЗ не тільки відкрили принципово нові можливості для створення вирішальної переваги сил в зоні ведення бойових дій, а й зробили реальним завдання дезорганізації стратег, тилу противника, руйнування його військ.-пром. потенціалу. До країн, які володіють стратегічною ЯЗ, належать США, Рос. Федерація, Великобританія, Франція, Китай та деякі ін. Сумарна кількість ядерних боєзарядів у світі перевищує 30 тис. одиниць. Добровільно відмовилися від ЯЗ Україна, Білорусь, Казахстан та Південно-Африканська Республіка. Враховуючи те, що масоване застосування цієї зброї матиме катастрофічні наслідки для 175 людства, світ, співтовариство докладає зусиль для заборони ядер, випробувань, обмеження кількості ядер, боєприпасів та забезпечення контролю за ядер, матеріалами. Ядерні країни підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою 1963. Згодом США та СРСР підписали Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1966 (Договір про космос), який забороняє виводити на навколоземну орбіту, встановлювати на Місяці або на будь-якому ін. небесному тілі чи розміщувати у будь-який ін. спосіб у косм. просторі ядерну та іншу 3. м. з. Ті ж д-ви підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968. У 1971 вони підготували Договір про заборону розміщення ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення на дні морів і океанів та у їх надрах. 1976 проблему ядер, обмежень продовжив Договір між США і СРСР про підземні ядерні вибухи у мирних цілях. На 51-й сесії ГА ООН було відкрито для підписання Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань 1996, до якого протягом 1996-99 приєдналася абс. більшість країн світу (крім Ізраїлю, Індії та Пакистану).