ЗАСТЕРЕЖЕННЯ - у міжнародному праві -1) одностороння заява, зроблена д-вою при підписанні, прийнятті, затвердженні, ратифікації або приєднанні до багатостороннього міжнародного договору, завдяки якій вона бажає виключити чи змінити юрид. дію певних положень даного договору в його застосуванні щодо цієї д-ви; 2) інститут міжнар. права, зокрема права міжнар. договорів, який регулює застосування застереження. 3., яке тісно пов'язане з екон. і політ, інтересами д-ви й зумовлене її нац. доктриною міжнародного права, застосовується нею у випадку, коли, вважаючи багатосторонній міжнар. договір у принципі прийнятним і корисним, вона не може погодитися з його одним або кількома положеннями. Акт 3. є проявом 159 суверенної волі д-ви як осн. первинного суб'єкта міжнар. права (або міжнар. організації — як вторинного суб'єкта міжнар. права), який сприяє, з одного боку, захистові інтересів окр. держав, а з іншого — якнайширшій їх участі у багатосторонніх міжнар. договорах та угодах. Широко застосовується в міжнар. практиці, у т. ч. за участю України. Найрізноманітніші сучас. аспекти регулювання 3. були остаточно кодифіковані з ініціативи та при безпосередній участі Комісії міжнар. права ООН на віденських міжнар. конференціях у 1968 та 1969, остання з яких прийняла Віденську конвенцію про право міжнародних договорів 1969, яка регулює осн. питання 3. Положення вказаної конвенції щодо 3. були враховані і дещо доповнені наступними Віденською конвенцією про правонаступництво держав стосовно договорів 1978, а також Віденською конвенцією про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986. Україна приєдналася до Віден. конвенцій 1969 та 1978 відповідно 14.IV.1986 і 17.ІХ 1992. Вони набули чинності для неї відповідно з 13.УІ 1986 та 26.ХІ 1992. Віден. конвенція 1986 станом на 1999 не набула чинності. Можливість застосування 3. обмежена чітко визначеними у ст. 19 Конвенції 1969 випадками: коли 3. забороняється договором; коли договір передбачає можливість тільки певних 3., до яких конкретне 3. не належить; коли 3. не сумісне з об'єктом та цілями договору. Згідно з п. 1 ст. 20 тієї ж Конвенції «застереження, яке припускається договором, не потребує будь-якого наступного прийняття іншими державами, які домовляються, якщо тільки договір не передбачає такого прийняття». Питання прийняття, зняття 3. і заперечень проти них детально регламентуються у ст. 20, 22, 23. Зроблене при ратифікації 3. може бути висловлене в самій ра-тифікац. грамоті, в протоколі про обмін чи здачу на зберігання ратифікац. грамоти або в обох цих док-тах. За заг. правилом 3. вважається мовчазно прийнятим д-вою, якщо вона не висловить заперечення проти нього до кінця 12-місячного періоду після того, як їй було повідомлено про таке 3. Згідно зі ст. 4 Конвенція 1969 не має зворотної сили стосовно договорів, укладених до набуття чинності цієї Конвенції у певній д-ві. Акт 3. створює деякі відмінні за змістом юрид. наслідки для держав та міжнар. організацій, які прийняли певне 3. або не прийняли його у їх правовідносинах із заявником 3. Необхідно відрізняти 3.: від заяв-декларацій до вже укладеного договору, в т. ч. від т. з. тлумачних, які не змінюють юрид. дії та характеру обов'язків певної д-ви, що випливають з міжнар. договору, а тільки підкреслюють його значення або визначають, як одна з держав-учасниць буде тлумачити його окр. положення та як має намір їх виконувати; від поправок, які активно використовуються суб'єктами міжнар. права в процесі укладення та узгодження договорів до їх підписання, що й відрізняє їх від 3., які можливі на всіх наст, етапах проходження договору до ратифікації включно; від застережень у міжнародному приватному праві, які спрямовані на обмеження відсилань до іноз. зак-ва, а не на зміну або виключення юрид. дії положень міжнар. договору.