ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ДІЮ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ» 1991 - нормат. акт, який визначає правовий зв'язок між системою міжнар. права та системою внутр. права України щодо міжнар. договорів. Прийнятий ВР України 10.XIІ 1991. Відповідно до нього укладені і належ, чином ратифіковані Україною міжнар. договори «становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства». Встановлений у Законі порядок застосування договірних норм у внутр. зак-ві України грунтується на двох принципових підходах: перший виходить із пріоритету міжнар. зобов'язань д-ви над внутр. правом, що в доктрині тлумачиться як «верховенство», або примат, міжнар. права над внутр. правом; другий — із застосування ратифікованих міжнар. договорів у порядку, встановленому для нац. зак-ва, тобто цим міжнар. договорам надається статус нац. законів. Звідси випливає обов'язок нац. судів України забезпечити дотримання положень міжнар. договорів у випадках, що вимагають їх застосування. Відповідно до принципу суверен, рівності держав 153 кожна д-ва вільно обирає порядок взаємодії власного права з міжнар. правом. Згідно з Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 у разі розходження міжнар. зобов'язання і нац. права д-ва не може посилатися на власне право для виправдання невиконання свого зобов'язання (ст. 27). Єдиний виняток у цій Конвенції зроблено лише на випадок, коли згода д-ви на обов'язковість договору була висловлена на порушення норм внутр. права, що стосуються компетенції ухвалення договорів, за умови, що порушення було явним і торкалося норм її внутр. права особливо важливого значення (ст. 46). Тільки у такому випадку д-ва може посилатися на цю обставину як на підставу недійсності її згоди. Будь-яка суперечність ін. нормам внутр. права, навіть конст. права, не є підставою для невиконання д-вою її міжнар. зобов'язань. Згідно з міжнар. правом договір, підписаний і ратифікований з дотриманням внутр. процедури, знаходиться у відповідності з нац. конституцією. У будь-якому ін. випадку д-ва буде винна у недобросовісній ратифікації договору. Характеристика дії міжнар. договору як складової частини внутр. права пов'язана також із відповіддю на питання, чи означає примат міжнар. права безпосередню (пряму) дію норм міжнар. права у внутр. праві. Ідеологія міжнар. права, що базується у цьому питанні на різноманітній практиці держав, не сприймає такий підхід, вважаючи його ірраціональним. Взаємодія міжнар. права і внутр. права з практичного погляду вимагає засвоєння норм міжнар. права таким чином, щоб вони могли реально застосовуватися у правовій системі д-ви і насамперед у необхідних випадках нац. судами. Практика багатьох держав виробила конкр. засоби засвоєння норм міжнар. права у внутр. праві. Однак єдиного підходу тут не існує, оскільки кожна правова система несе в собі власні відмінності, які можуть суттєво впливати на специфіку правозастос. діяльності даної д-ви в цілому і міжнар. норм зокрема. Здійснення норм міжнар. права у внутр. праві д-ви включає у себе тлумачення договорів та вибір права, що застосовується з урахуванням правил співвідношення юрид. сили норм різного рівня для винесення обгрунтованого рішення. Зазначений порядок дії міжнар. договорів у внутр. правопорядку України закріплено у ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України». Встановлена Законом формула взаємодії міжнар. договірних норм і нац. зак-ва України виходить «з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права» і прагне «забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва». Отже, встановлений в Україні порядок має забезпечити ефективне виконання нею своїх міжнар. зобов'язань згідно з поширеною у правових д-вах практикою.