ЗАКОНИ ТА ЗВИЧАЇ ВІЙНИ - система норм і принципів міжнар. права, які встановлюють права та обов'язки воюючих сторін та нейтр. держав у разі воєнного конфлікту. Мають на меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, забезпечити захист мирного населення. Визначають порядок початку, ведення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів і некомбатантів (мирного населення, військовополонених, хворих і поранених військовослужбовців тощо), а також правовий режим власності. Встановлюють юрид. відповідальність за порушення 3. та з. в. Чинні З. та з. в. передбачено міжнар. договорами або вони склалися звичаєвим шляхом. Першими з таких актів були Паризька декларація про морську війну 1856, Санкт-Петербурзька декларація про заборону застосування розривних та запалювальних куль 1868, Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1899, Гаазька конвенція про бомбардування морськими силами під час війни 1907, Лондонська декларація про право морської війни 1909. Після Першої світової війни 1914—18 було прийнято Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів 1925. До цієї ж категорії актів належать Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1929, Лондонський протокол про дії підводних човнів проти торговельних суден у воєнний час 1936 тощо. Після Другої світової війни 1939—45 порушення 3. та з. в. було визнано одним з найтяжчих міжнар. злочинів, вчинення яких тягне за собою крим. відповідальність. Було підписано пакет Женевських конвенцій, що стосуються поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях і потерпілих у корабельній аварії із складу збройних сил на морі, 157 поводження з військовополоненими, захисту цивільного населення під час війни (1949). Важливе значення мають також Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення 1971 (в основу Конвенції покладено проект, поданий групою країн з участю України), Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976, Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що заподіюють надмірні пошкодження або діють невибірково, 1981. Ця Конвенція і протоколи до неї вступили в силу 1983. Україна бере участь у Конвенції. 16.УІІ 1990 наказом міністра оборони СРСР введено в дію «Керівництво по застосуванню Збройними Силами норм міжнародного гуманітарного права». Цей док-т є діючим у Збройних Силах України. Відповідно до вимог Женевських конвенцій з метою виконання 3. та з. в. до Кримінального кодексу України внесено ст. 260 — мародерство, ст. 262 — погане поводження з військовополоненими, ст. 261 — насильство над населенням у районі бойових дій, ст. 263 — незаконне носіння знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними. 24.IX 1993 у рамках СНД підписано Угоду про першочергові заходи, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. У рішеннях Нюрнберзького процесу і Токійського процесу порушення 3. та з. в. було визнано найтяжчим міжнар. злочином. Див. також Військові злочини.