СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Сайт – дослівно «вузол мережі». Сукупність розміщених у мережі Інтернет   веб-сторінок,   об’єднаних   єдиною   темою,   дизайном   та   єдиним адресним простором домену.

Сайт дистанційного навчального закладу – містить нижче вказані основні розділи: інформаційний; навчальних програм і курсів; реєстрації; бібліотека; технічного сервісу.

Сайт, Веб-сайт2 - декілька веб-сторінок, що об’єднані в одну структуру і мають  загальну частину адреси.  Однозначного  визначення  сайту не існує  – наприклад, деякі розділи великих сайтів і користувачі, і власники вважають окремими сайтами.

Сайт, Вебсайт1 – сукупність веб-сторінок, доступних у мережі Інтернет, які об’єднані як за змістом, так і навігаційно. Фізично сайт може розміщуватися як на одному, так і на декількох серверах

САМІТ - (англ. summit, букв. — вершина, верхівка, від старофранц. sommette — верхівка, з лат. summus — найвищий) — дип. зустрічі (наради, конференції, переговори) на найвищому рівні — глав держав та урядів. Термін з'явився після Другої світової війни 1939—45. До відомих в історії сучас. дипломатії С. належать: зустріч керівників союз, держав «великої трійки» СРСР, США та Великобританії на Берлінській (Потсдамській) конференції 1945; Гельсінська зустріч у верхах держав — учасниць Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 та ін. Термін увійшов до дип. і політ, лексикону, широко застосовується на форумах на найвищому рівні лідерів держав «великої вісімки», держав — учасниць ЄС та його гол. органу — РЄ, зустрічах глав держав та урядів ОБСЄ, глав країн СНД тощо. Проведення С. передбачено установчими договорами, статутами міжнар. організацій, міждержавних політ, утворень, як, напр., Амстердамським договором про Європейський Союз 1997. На С. приймаються і підписуються політ, рішення, угоди, договори, конвенції, декларації, протоколи тощо.

Самостійна робота учнів – індивідуальна або колективна навчальна діяльність яка, здійснюється без безпосереднього керівництва вчителя. З точки зору організації самостійності робота може бути: а) фронтальною (класною) – учні виконують одне і те ж завдання, наприклад пишуть твір на задану тему; б) груповою – для виконання завдання учні розбиваються на невеликі групи (по 3- 6 чол.); в) парною – наприклад при проведенні дослідів, на заняттях у лінгафонному кабінеті; г) індивідуальною – кожен учень виконує окреме завдання. Найбільш поширені види самостійної роботи: робота з підручником, довідковою літературою або першоджерелами, розв’язування задач, виконання вправ, творів, спостереження, конструювання, моделювання і т. ін.

Самостійне вивчення – альтернатива навчання в класі, при якій студент має можливість вибору способів вивчення матеріалу під керівництвом вчителя.

САН-ФРАНЦИСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ 1945 - міжнар. дип. конференція, на якій було утворено Організацію Об'єднаних Націй. Скликана у м. Сан-Франциско (США) за рішенням Кримської (Ялтинської) конференції 1945. Проходила з 25. IV по 26.VI 1945. Прийняла Статут ООН, який став прав, фундаментом діяльності ООН, основою універс. системи колективної безпеки. Учасниками С.-Ф. к. О. Н. 1945 були: Австралія, Аргентина, Бельгія, Білорусія, Болівія, Бразилія, Великобританія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Греція, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Ефіопія, Єгипет, Індія, Ірак, Іран, Канада, Китай, 411 Колумбія, Коста-Рика, Куба, Ліберія, Ліван, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нікарагуа, Нова Зеландія, Норвегія, Панама, Парагвай, Перу, Південно-Африканський Союз, Сальвадор, Саудівська Аравія, Сирія, СРСР, США, Туреччина, Україна, Уругвай, Філіппіни, Франція, Чехословаччина, Чилі, Югославія. Всі ці 50 країн вважаються засновниками ООН. Крім того, 23.УІ 1945 Конференція постановила вважати Польщу членом — засновником ООН і залишити в Статуті місце для підписання його польс. урядом. Для розроблення Статуту ООН на С.-Ф. к. О. Н. 1945 були утворені 4 комісії: 1) з підготовки заг. положень Статуту; 2) з підготовки положень про склад, права та обов'язки Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і соціальної ради ООН та Ради опіки ООН; 3) з підготовки положень про склад, функції та повноваження Ради Безпеки ООН; 4) для розгляду прав, проблем. Ці комісії, в свою чергу, утворили тех. к-ти. До складу комісій і тех. к-тів увійшли представники всіх країн-учасниць. Усю роботу Конференції спрямовував Керівний комітет, до складу якого входили глави делегацій від усіх держав. Кер. к-тові в роботі допомагали: Викон. комітет, що складався з глав делегацій 14 країн (Великобританії, Китаю, СРСР, США, Австралії, Бразилії, Канади, Чилі, Чехословаччини, Франції, Ірану, Мексики, Нідерландів, Югославії); Координаційний комітет (14 членів — представників делегацій, що входили до Викон. к-ту); Комітет з перевірки повноважень (5 членів, які призначалися главами делегацій Еквадору, Люксембургу, Нікарагуа, Саудівської Аравії та Югославії). Гол. увагу С.-Ф. к. О. Н. 1945 приділила питанням про цілі та принципи діяльності ООН, структуру та повноваження її органів, прийняття нових членів до Організації, мирне врегулювання міжнар. спорів, визначення загрози миру і діям Ради Безпеки в разі виникнення актів агресії. Конференція вирішила заснувати Міжнародний суд ООН — гол. суд. орган Організації. За основу проекту Статуту ООН були прийняті пропозиції, погоджені на Думбартон-Окській конференції 1944. Учасники С.-Ф. к. О. Н. 1945 внесли численні поправки і доповнення до вказаних пропозицій. Підписаний 26.VI 1945 Статут ООН набув чинності 24.Х 1945. Ця дата вважається днем утворення ООН і щорічно відзначається як День Об'єднаних Націй.

САН-ФРАНЦИСЬКИЙ ДОГОВІР 1951 - мир. договір 48 держав з Японією, підписаний 8.IX 1951 на Мирній конференції у м. Сан-Франциско (США). Набув чинності 28.IV 1952. У Сан-Франциській конференції (4—8. IX 1951) взяли участь делегації 52 держав; КНР, КНДР, МНР і ДРВ на конференцію не запрошувалися, а Індія та Бірма відмовилися від участі в ній. С.-Ф. д. 1951 складається з 7 глав (27 статей). Японія визнавала незалежність Кореї та рішення Ради Безпеки ООН про кол. япон. підмандатні території, відмовлялася від будь-яких претензій на Курильські о-ви, Пд. Сахалін, Тайвань, о-ви Пенхуледао, Спратлі та Парасельські. В договорі не згадувалося про повернення цих територій до СРСР та КНР. Япон. о-ви 412 Рюкю, Бонін, Розаріо, Волкано, Парес Вела, Маркус і Дайто передавалися під управління США. С.-Ф. д. 1951 зобов'язував Японію сплатити репарації, але констатував, що на той час юна не мала для цюго достатніх ресурсів. Країни, що зазнали шкоди від япон. агресії, повинні були врегулювати питання про свої претензії до Японії шляхом двостор. переговорів. СРСР, Польща і Чехословаччина, вважаючи, що договір не забезпечує мир, безпеку та дем. розвиток Японії, відмовилися його підписати. Тобто стан війни між СРСР та Японією не був припинений. Нормалізація рад.-япон. відносин відбулася лише 19.Х 1956, коли делегації Японії та СРСР підписали Спільну декларацію щодо припинення стану війни, відновлення миру та добро-сусід. відносин між ними. В цьому док-ті містилася згода Рад. Союзу передати Японії два південнокурил. о-ви (Шикотан і Хабомаї) у разі підписання мир. договору між двома д-вами (такий договір досі не укладено, що ускладнює врегулювання тер. питання між Японією Росією як правонаступницею СРСР). Одночасно з підписанням С.-Ф. д. 1951 США уклали з Японією договір про безпеку, згідно з яким одержали право тримати в Японії та поблизу неї збройні сили.

САНКЦІЇ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ - заходи потерпілої держави проти дви, яка порушила юрид. зобов'язання, взяте щодо неї, з метою спонукати її до виконання цього зобов'язання. За своєю природою санкції у міжнар. праві докорінно відрізняються від санкцій у внутр. праві. Якщо в останньому вони походять від центр, органів влади, які уповноважені приймати норми права і 408 забезпечувати їх виконання, то в міжнар. праві застосування санкцій проти дви, відповідальної за міжнар.-протиправне діяння, можливе тільки у формі індивід, або колект. самодопомоги (англ. self-help), яка покладається на самі д-ви. За заг. міжнародним правом самодопомога — це дії потерпілої д-ви у відповідь (англ. retaliatory) з метою спонукати д-ву, відповідальну за міжнар.- протиправне діяння, виконати її зобов'язання відповідно до міжнар. права, тобто санкції є здійсненням права потерпілої д-ви на притягнення до відповідальності д-ви, яка порушила свої зобов'язання щодо неї або порушила права третіх держав, в яких виражається їх спільний інтерес. Ост. часом щодо дій держав у відповідь вживається термін «контрзаходи» (англ. counter-measures). Самодопомога і контрзаходи поділяються на дві категорії. Перша включає контрзаходи, яким передує незакон, акт д-ви. Це — репресалії, що можуть законно вживатися потерпілою д-вою, окрім військ, репресалій, заборонених міжнар. правом. Другу категорію становлять заходи, що їх д-ва може вживати згідно з міжнар. правом проти будь-якої д-ви безвідносно до її поведінки. Стосовно таких заходів застосовується термін реторсія, що є актом у відповідь проти д-ви, яка здійснила «недружній акт», незалежно від того, порушує він чи ні юрид. зобов'язання. Як правило, д-ва розглядає порушення, де вона є жертвою, як недруж. акт. Більшість контрзаходів і актів у відповідь підпадають під цю категорію. Прикладами є розірвання дип. відносин, припинення торгівлі, вилучення вкладів з банків дви, акти невизнання уряду-правопорушника. Потерпіла д-ва здійснює такі дії, якщо вони не обмежені договором, на свій розсуд. Осн. вимогою щодо законності репресалій є те, що вони повинні спрямовуватися на отримання відповід. задоволення з метою виправлення несправедливості. Потерпіла д-ва повинна довести, що її мета полягає у припиненні несправедливої дії, тобто в поновленні становища, що існувало до незакон, зміни ситуації, і отриманні відшкодування за будь-яку завдану несправедливість. Репресалії не є законними, якщо д-ва, вживаючи їх, помиляється, навіть коли її помилку можна вибачити. Застосування репресалій вимагає дотримання принципу пропорційності. Розвиток міжнар. права зумовив виникнення принципу, згідно з яким міжнар. співтовариство у складі всіх держав має юрид. інтерес щодо дотримання певних осн. норм міжнар. права, і порушення таких норм є порушенням ерга омнес (лат. erga omnes — такий, що поширюється на всіх). Цей принцип може застосовуватися до самодопомоги поширенням концепції «жертви порушення» на все міжнар. співтовариство держав, де норма має характер erga omnes. Стосовно таких випадків визначається наявність спільного інтересу для підтримання порушених принципів. Тому д-ва, яка безпосередньо не страждає від несправедливості, також має право вживати контрзаходи проти держави-правопорушниці. Цей спільний інтерес став частиною права міжнародних договорів і права міжнар. відповідальності. Так, у п. 2 ст. 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 визнається, що суттєве порушення багатостор. договору одним із його учасників дає право будь-якому ін. учаснику посилатися на припинення дії договору стосовно себе в цілому або в його частині, якщо порушення 409 докорінним чином змінює становище кожного учасника щодо виконання ним своїх зобов'язань. Що стосується міжнар. відповідальності, то найбільш чітке визнання спільного інтересу висловлене 1970 Міжнар. судом ООН у справі Barcelona Traction, де Суд зіслався на категорію принципів, які встановили «зобов'язання держави стосовно міжнародного співтовариства в цілому», і заявив, що всі д-ви заінтересовані в їх дотриманні. Прикладом таких зобов'язань Суд назвав заборону агресії та геноциду і дотримання принципів, що стосуються осн. прав людини, включаючи захист від рабства і расової дискримінації. Отже, всі д-ви, а не лише ті, чиї інтереси безпосередньо зачеплені, мають право вживати контрзаходи проти д-ви, яка порушила одне із зобов'язань міжнар. співтовариства в цілому. Однак міжнар. право не містить чітких критеріїв, які саме контрзаходи мають вживати треті д-ви щодо таких порушень. В доктрині існує погляд, що третя д-ва не може вживати репресалії (у суворому розумінні) на підставі порушення зобов'язань erga omnes, а застосовує лише такі контрзаходи, як реторсії (О. Шахтер, США). Практика свідчить, що у відповідь на порушення осн. норм міжнар. права треті д-ви вживали санкції, яким не вистачало ознак репресалій. Такими були, напр., санкції деяких держав: проти СРСР у зв'язку з його вторгненням в Афганістан; проти Аргентини, яка намагалася силою анексувати Фолклендські (Мальвінські) о-ви; проти Ірану внаслідок порушення ним норм дип. права. У зв'язку з Фолкленд. о-вами РБ ООН навіть виступила проти санкцій, вжитих США та ЄС, закликаючи сторони до переговорів з метою мир. врегулювання спору. РБ ООН одностайно засудила дії Ірану, виходячи зі спільного інтересу міжнар. співтовариства в підтриманні імунітету дипломатів і недоторканності дип. приміщень. Але ні РБ ООН, ні Міжнар. суд ООН, що займався цією справою, а також треті д-ви не вживали заходів, які б підтверджували, що вони діяли на основі зобов'язань erga omnes. В доктрині існує погляд, що заходи колект. самодопомоги, вжиті поза структурою міжнар. інституцій або поза суд. розглядом справи, можуть призвести до анархії у міжнар. відносинах. Застосування таких санкцій залежить від достатньої аргументованості дій третіх держав і встановлення міжнар. організаціями фактів порушень та їх оцінки. Це стосується і рішень Міжнар. суду ООН, заснованих на повному і неупередж. розслідуванні порушення д-вою своїх зобов'язань, що також може бути підставою для вжиття третіми д-вами контрзаходів на підтримку таких рішень. Колективними С. м.-п., або контрзаходами, в рамках міжнародних організацій можуть бути: відмова організації у членстві, призупинення прав члена організації, виключення з міжнар. спілкування, колект. збройні заходи. Особл. вид санкцій становить самооборона, що є збройними примус, діями у відповідь на збройний напад (ст. 51 Статуту ООН). Характеристика контрзаходів міститься у текстах Проектів статей про відповідальність держав за міжнар.-протиправні діяння, розроблених Комісією міжнар. права ООН і представлених 2001 ГА ООН. Мета і межі контрзаходів за цими Проектами полягають у наступному: потерпіла д-ва може вживати контрзаходи проти д-ви, відповідальної за міжнар.-прав, 410 діяння, лише з метою спонукання її до виконання своїх зобов'язань; контрзаходи обмежуються тимчас. невиконанням міжнар.-прав. зобов'язань д-ви, яка застосовує такі заходи до д-ви, відповідальної за міжнар.- протиправне діяння; контрзаходи, по можливості, вживаються таким чином, щоб надати можливість поновити виконання відповід. зобов'язань (ст. 49). Водночас контрзаходи не можуть зачіпати: зобов'язань утримуватися від погрози силою або її застосування, закріплених у Статуті ООН; зобов'язань щодо захисту осн. прав людини; зобов'язань гуманіт. характеру, що забороняють репресалії; ін. зобов'язань, що випливають з норм заг. міжнар. права (п. 1 ст. 50). При цьому д-ва, яка вживає контрзаходи, не звільняється від виконання своїх зобов'язань щодо: а) врегулювання спору з будь-якої процедури, що може бути застосована між нею та відповідальною д-вою; б) поважання недоторканності дип. агентів і коне, посад, осіб, дип. і коне, приміщень, архівів і док-тів (п. 2 ст. 50). У Проектах статей передбачається також встановити принцип пропорційності, за яким контрзаходи повинні бути відповідними до заподіяної шкоди з урахуванням тяжкості міжнар. - протиправного діяння і заг. прав (ст. 51). Визначаються і умови вжиття потерпілою д-вою контрзаходів. Так, до вжиття контрзаходів потерпіла д-ва повинна: зажадати від держави-порушниці виконання її зобов'язань; повідомити державу-порушницю про будь-яке рішення щодо вжиття контрзаходів і запропонувати провести переговори з нею (п. 1 ст. 52). Водночас потерпіла д-ва може вжити негайні контрзаходи, необхідні для забезпечення її прав (п. 2 ст. 52). Контрзаходи не можуть вживатися (а у випадку їх вжиття — повинні припинятися) без необгрунтованого зволікання, якщо: а) міжнар.-протиправне діяння припинено; б) спір перебуває на розгляді суду чи трибуналу, компетентного приймати обов'язкові для сторін рішення (п. З ст. 52). Ост. пункт не застосовується, якщо держава-порушниця не здійснює добросовісно процедуру врегулювання спору (п. 4 ст. 52). Контрзаходи повинні припинятися, як тільки держава-порушниця виконає свої зобов'язання, пов'язані з міжнар.- протиправним діянням (ст. 53). Таким чином, С. м.-п. або контрзаходи є структур, елементом відповідальності міжнародно-правової, згідно з якою кожне протиправне діяння д-ви тягне за собою її відповідальність.

Санкціонований доступ – доступ до програм і даних користувачів, які мають право (повноваження) на ознайомлення або роботу з ними.

Сарафанне Радіо – лабораторія соціального маркетингу www.SarafannoeRadio.org, Веб 2.0 експерт. Піонер моніторингу соціальних мереж. Перший укладач словника термінів соціальних мереж, рейтингів груп у соціальних мережах, і низку оцінок соціальних мереж.

Свікі – cоціальна пошукова система, що адаптує пошук до вибраної тематики та співтовариства, за ключовим словом видається список найбільш релевантних до вибраної тематики сайтів, використовується спільна діяльність учасників співтовариства – користувачі можуть пропонувати теги та сайти для налагодження, показує «хмару» популярних запитів.

СВІТОВИЙ ОКЕАН - безперервна водна оболонка Землі, яка оточує материки і острови. Займає пл. 361 млн. км2 (об'єм 1370 млн. км3), що становить 70,8 % земної поверхні. С. о. поділяється материками на чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий. Середня глиб. — 3700 м, найбільша — 11022 м (Маріанський жолоб у Тихому ок.). За геоморфол. та геол. особливостями у С. о. виділяють: підвод. окраїну материків; перех. зони від Океану до материка; ложе Океану і серединноокеаніч. хребти. Дно Океану утворює земна кора океаніч. типу малої потужності (8—10 км). Ложе Океану покрите базальтами з глибоковод. нашаруваннями, вік яких сягає Юрського періоду. У водах і надрах С. о. зустрічаються майже всі відомі хім. елементи. С. о. є «кухнею клімату», практично невичерп. джерелом енергії, доступною для всіх судноплавнокомун і -кац. системою. Океан населяють бл. 150 тис. видіввод. тварин, у т. ч. понад 15 тис. видів риб. Його річна перв. продукція становить 600— 800 млрд. т. Н.-т. прогрес відкрив широкі можливості для використання просторів і ресурсів С. о., активізував практично всі види мор. діяльності. У зв'язку з цим гостро постали проблеми рац. використання природ, ресурсів і охорони вод Океану від забруднення. Вирішення названих проблем можливе на засадах тісного співробітництва всіх держав у відпо-від. сфері на єдиній міжнар.-прав, основі. Міжнар.-прав, статус С. о. визначається у контексті відповід. статусу морів як складових елементів Океану. Вихідною ідеєю є те, що С. о. належить усьому людству. Нею, зокрема, пройнята Конвенція ООН по морському праву 1982. Вона вперше у світовій практиці означила міжнар.- прав, статус С. о. в цілому. Нею ж передбачені права і обов'язки як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, держав у галузі 413 користування багатствами С. о. Конвенція врегулювала також усі види діяльності держав з дослідження, використання та освоєння мор. середовища, живих і мін. ресурсів дна морів та океанів. Серцевиною прав, статусу С. о. за Конвенцією є її положення щодо прав, режиму Міжнародного району морського дна як частини дна морів і океанів за межами дії нац. юрисдикції. Конвенція виходить з того, що цей Район та його ресурси є заг. надбанням людства (ст. 136). Жодна д-ва не може претендувати на свій суверенітет над будь-якою частиною Району чи його ресурсів. Усі права на Район належать усьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з мор. дна (ст. 137). Прав, статус С. о. доповнюється низкою міжнар. договорів і конвенцій з мор. права. Це, зокрема, Конвенція про відкрите море 1958; Конвенція про контин. шельф 1958; Конвенція по запобіганню забруднення моря нафтою 1964; Конвенція про запобігання забрудненню морського середовища скиданням речовин із суден та літальних апаратів 1972; Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою, 1969; Міжнародна конвенція про пошук і рятування на морі 1979, Конвенції про охорону Середземного моря від забруднення 1976, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 тощо. Україна є учасницею багатьох міжнар. договорів і конвенцій з питань збереження мор. середовища, використання ресурсів морів і С. о. Вона ратифікувала Конвенцію ООН по морському праву (1999), прийняла Закон «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995), виконує інші взяті за міжнар. договорами зобов'язання.

СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ - політ, об'єднання європ. монархіч. держав з метою протидії рев. процесам, збереження під гаслом «легітимності» політ, режимів у країнах Європи та кордонів між ними, які були визначені Віденським конгресом 1814—15. Утворений Росією, Австрією і Пруссією, які 26. IX 1815 підписали «Акт Священного союзу». До С. с. згодом приєдналися майже всі європ. країни, але гол. роль у ньому відіграли члени т. з. пентархії (п'ятивладдя): Австрія, Англія, Пруссія, Росія та Франція. Осн. питання політики С. с. вирішувалися на його конгресах. Перший — Аахенський конгрес 1818 (30.ІХ-21.XI 1818) - підтвердив вірність принципам С. с, підтримку заг. миру, заснованого на повазі до зобов'язань, визнав за можливе втручання у внутр. справи держав, але тільки за їх «запрошенням». Враховуючи зміцнення режиму Людовіка XVIII у Франції, він скасував запроваджені раніше обмеження її суверенітету: припинив діяльність у Парижі пост, конференції послів країн-переможниць, вирішив припинити 30.XI 1818 окупацію Франції, яка згідно зі ст. 5 Париз. мир. договору мала тривати 3—5 років, запросив Францію приєднатися до С. с. Пропозицію Росії про регулярне проведення конгресів було відхилено, їх вирішили проводити за потребою. Наст, конгрес відбувся у м. Троппау (Австрія; тепер м. Опава, Чехія) у жовтні—грудні 1820 в умовах бурхливих рев. подій на Пд. Європи: в Іспанії (відновлення дії лібер. конституції 1812, скликання кортесів, заборона інквізиції та ін.) і в Італії (рух карбонаріїв, революції в Неаполі та П'ємонті 414 тощо). Реакцією конгресу став підписаний Росією, Австрією та Пруссією протокол із зобов'язанням не визнавати змін, які здійснюються незакон, шляхом, та вживати примус, заходів, якщо застосування сили виявиться необхідним (але вже без посилань на «запрошення», як на Аахен. конгресі). Конгрес у м. Лайбаху (Австрія; тепер м. Любляна, Словенія), який проходив у січні—березні 1821, був продовженням конгресу в Троппау. Він висловився за те, щоб не визнавати не-апол. революції і покласти їй край або мир. засобами, якщо можливо, або силою, якщо буде необхідно. Виконуючи рішення конгресу, австр. армія, якій була обіцяна допомога рос. армії, навесні 1821 придушила революції в Неаполі та П'ємонті. Веронський конгрес 1822 гол. увагу приділив ісп. проблемі. Погрожуючи інтервенцією, він зажадав від Іспанії змінити політ, систему, але остання відповіла відмовою. Війська Франції, якій Пруссія та Росія обіцяли надати підтримку, розпочали бойові дії і в травні 1823 зайняли Мадрид. Режим короля Фердинанда було відновлено. Конгрес відмовився підтримати грец. повстання проти тур. панування. На Верон. конгресі та після нього обговорювалися плани розширення сфери дії С. с. шляхом інтервенції для придушення визв. руху в латиноамер. колоніях Іспанії. Ці плани не були реалізовані через позицію США, які категорично виступили проти втручання європ. країн у справи амер. континенту (див. Доктрина Монро), а також Англії, котра заявила про визнання самостійності колоній Іспанії. Ці розбіжності започаткували кризу. У наст, роки вона поглиблювалася. Нові конгреси не проводилися, між його гол. учасниками посилювалися суперечності та конфлікти. Наслідком цих процесів було те, що в наст, десятиріччя кол. союзники по С. с. неодноразово опинялися у протилежних політ, та вшськ. коаліціях. Так, під час єгип. криз 30—40-х рр. 19 ст. Росія та Австрія спочатку уклали Мюнхенську конвенцію 1833, а в 1840, разом з Англією та Пруссією, — Лондонську конвенцію; обидві вони проголошували підтримку Туреччини, були спрямовані проти Франції. У березні 1854 Англія і Франція оголосили війну Росії (див. Кримська війна 1853—56).

СДН – система дистанційного навчання.

СДО (Система Дистанційної освіти) – російський аналог терміна LMS (може   вживатися  в   більш   широкому  сенсі   –   як  апаратно-програмний  і пов’язаний з ним організаційний комплекс з надання послуг з дистанційного навчання).

СЕВРСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1920 - міжнар.-прав. акт, що належить до Версальсько-Вашингтонської системи. Підписаний 10.УІІІ 1920 у м. Севрі (Франція) Туреччиною, з одного боку, і Великобританією, Францією, Італією, Японією, а також 9 країнами, які об'єдналися з ними [Бельгією, Вірменією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівстаом сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Югославія), Чехословаччиною та Хіджазом (майб. Саудівською Аравією], з другого. Мав кабальний для Туреччини характер. Складався з 13 частин і 433 статей. Перша частина відтворювала текст Статуту Ліги Націй, ін. статті були присвяч. визначенню нового прав, статусу Туреччини, її кордонів, проток Босфор і Дарданелли, Мармурового м. тощо. Вона фактично позбавлялася прав суверен, д-ви, а її територія зменшувалася уп'ятеро. Скасовувалися кладені раніше договори Туреччини з 415 її кол. партнерами по Четверному союзу, а також з Росією. Туреччина позбавлялася права користування Суецьким каналом, контролю над протоками Босфор і Дарданелли. Були встановлені обмеження на кількість збройних сил і озброєння для Туреччини. Частина тур. територій (Анатолія) визнана «зоною особливих інтересів Великобританії, Франції та Італії. Умови С. м. д. 1920 були пом'якшені рішеннями Лозаннської конференції (1922— 23). Туреччині було повернуто Сх. Фракію, Ізмір, частковий контроль над Босфором і Дарданеллами. Дальші зрушення на користь Туреччини було здійснено на Конференції в м. Монтре (Швейцарія, 1936).

СЕКРЕТАРІАТ ООН - (United Nations Secretariat; Secretariat des Nations Unies) — постійно діючий адм. орган Організації Об'єднаних Націй, який забезпечує функціонування всіх ін. органів ООН. У своїй діяльності керується Статутом ООН. Реалізує рішення і рекомендації гол. органів ООН, вирішує пов'язані з цим адм., орг., фін. та ін. питання. Секретаріат Організації перекладає, друкує і поширює доповіді, резолюції та ін. док-ти ООН; перекладає промови, які виголошуються на засіданнях органів ООН; складає, друкує і поширює стеногр. звіти засідань; зберігає док-ти ООН в архівах; надсилає всі док-ти ГА, РБ та ін. органів ООН її членам; реєструє і публікує міжнар. договори тощо. До складу Секретаріату входять Генеральний секретар ООН і персонал. Ген. секретар є найвищою адм. посад, особою в ООН. Він очолює Секретаріат і керує його роботою. Персонал С. ООН становлять цив. службовці (понад 25 тис.) з більш як 170 країн. Вони відповідальні за свою діяльність тільки перед ООН. Цей персонал працює у центр, установах ООН у м. Нью-Йорку (США), у відділеннях ООН у м. Женеві (Швейцарія), Відні (Австрія), Найробі (Кенія) та ін. містах світу.

Семантичний  Веб  –  це  підхід  до  розвитку  Вебу,  який  полягає  у збагаченні Веб-контенту спеціалізованими мета-даними і створенні засобів для автоматичної обробки цих мета-даних (інтелектуальних програмних агентів), які могли б розпізнавати значення документів з метою виконання складних пошукових завдань користувачів.

СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР - одна з міжнар. угод, що належать до Версальсько-Вашингтонської системи. Підписаний 10.IX 1919 у м. Сен-Жермен-ан-Ле (деп. Івелін, Франція) Австрією, з одного боку, і Великобританією, Францією, Італією, Японією, а також 12 д-вами, які об'єдналися з ними [Бельгією, Грецією, Китаєм, Кубою, Нікарагуа, Панамою, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом (Таїландом), Чехословаччиною та Королівством сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Югославія)] — з другого. Договором визнано незалежність Австрії, Угорщини, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців. Богемія, Моравія та більша частина Сілезії вилучалися з Австрії і передавалися Чехословаччині, частина Сілезії відходила до Польщі, угор. провінція Бургенланд віддавалася Австрії (1921 значна її частина знову перейшла до Угорщини), пд. землі Тіролю і деякі суміжні з ними території отримала Італія. З укр. земель Буковину було віддано Румунії, а Закарпаття — 416 Чехословаччині. За договором, Австрія відмовлялася від Галичини, яка тоді вже була захоплена Польщею. У ст. 10—13 С.-Ж. м. д. 1919 визначався авт. статус Закарпаття у складі Чехословаччини, який передбачав «найвищий ступінь самоуправління і утворення власного парламенту». Договір включав положення про охорону прав нац. меншин (у т. ч. українців) у Чехословаччині, Польщі та Румуни. Порушення цих прав могло бути оскарженим у Лізі Націй. Проте ці положення здебільшого не виконувалися. С.-Ж. м. д. 1919 фактично забороняв аншлюс Австрії, тобто її входження до складу Німеччини (ст. 88), встановлював триміс. строк для демобілізації австр. збройних сил з метою зменшення їх до 30 тис. чоловік. Створювався «санітарний кордон», спрямований проти УСРР та ін. рад. республік. Окр. положення договору позбавляли Україну можливості брати участь у роботі комісій, які визначали режим судноплавства по Дунаю. Договір, ратифікований Австрією 17.Х 1919, набув чинності 16.VII 1920. Фактично припинив дію внаслідок аншлюсу Австрії з нацист. Німеччиною у 1938 і вже не продовжувався після відновлення незалежності Австрії.

СЕПАРАТИЗМ - (франц. separatisms, від лат. separatus — відокремлення) — рух, спрямований на відокремлення від д-ви частини її території та населення. Відомий здавна, поширений і в сучас. світі: рухи франкомовного нас. провінції Квебек у Канаді, шотландців у Великобританії, басків у Іспанії, курдів у Туреччині, тамілів у Шрі-Ланці та ін. С. породжується суперечностями між центр, владою д-ви та носіями ідей С, якими здебільшого є політ, партії, громад, та реліг. орг-ції етн. або конфес. меншин, іноді — окремі регіон, політ, структури. Підґрунтям для С. є, по-перше, неоднорідність, строкатість складу (нац., реліг., соціального) нас. країни; подруге, нерівномірність соціального, екон., екол., культурного, зокрема мовного, розвитку окр. регіонів, що породжує сподівання тих чи ін. спільної на самозбереження та поліпшення умов існування або, навпаки, прагнення монополізувати привілейоване становище, щоб не поділяти його з ін. спільнотами (спроби відокремлення «Республіки Біафри» від Нігерії у 1967); по-третє, помилки, прорахунки, зловживання центр, влади, які погіршують становище окремих етн. або конфес. спільнот (непоодинокі випадки, коли роль цього фактора з пропагандист, метою штучно перебільшується лідерами С); по-четверте, вплив з-за кордону певних держав, а подеколи — й міжнар. терорист, орг-цій, з метою підпорядкування та експлуатації ресурсів і нас. відокремлених регіонів. С. найчастіше передбачає як кінц. мету — утворення на відокремленій території незалеж. д-ви (напр., незалежність Норвегії від Швеції — 1905, Фінляндії від Росії — 1917, Ісландії від Данії — 1944, Бангладеш від Пакистану — 1971). Один з різновидів С. — іредентизм, тобто прагнення, відокремившись від однієї д-ви, увійти до складу іншої (т. з. Турецька республіка Пн. Кіпру, заклики екстреміст, елементів в Абхазії про вихід зі складу Грузії та входження до Рос. Федерації). С. може також мати 417 на меті не відокремлення від д-ви, а набуття у ній статусу суб'єкта федерації (або автономії). Дещо схожими на С. за мотивацією і рушійними силами, але не зовсім тотожними йому, можна вважати процеси утворення незалеж. д-в за взаєм, погодженням суб'єктів федерації у разі припинення її існування (напр., союзні республіки СРСР). Прихильники С. вдаються до різноманіт. дій: від пропаганд, акцій, діяльності політ, партій, громад, рухів, масових акцій, у т. ч. референдумів (референдуми неодноразово проводилися, напр., у Квебеку) аж до терорист, актів та збройної б-би. Підхід до проблем С. з погляду міжнар. права ускладнюється через колізію його основополож. принципів: з одного боку, непорушність кордонів і поважання тер. цілісності д-в, з другого — право всіх народів на самовизначення. Абсолютизація першого з них загрожує консервацією внутр. і міжнар. конфліктів, абсолютизація другого — неконтрольованим процесом виникнення вел. кількості новоутв. держав, певна частина яких може виявитися нежиттєздатними і перетвориться на об'єкти маніпулювання ін. д-в, що неминуче породжуватиме нові конфліктні ситуації. Сучас. погляди на проблеми прав людини, люд. спільнот, етн. конфес. меншин вимагають перегляду кол. погляду на С. як суто внутр. справи окр. д-в, потребують розробки нових критеріїв та оцінки, адекват. механізмів і принципів підходу ООН, регіон, організацій, міжнар. співдружності в цілому до проблем С. з метою пошуку шляхів справедливого та мирного їх вирішення.

СЕРАПАТНИЙ МИР - (лат. - окремий, відокремлений) — у міжнар. праві мирний договір чи перемир'я, що укладаються з ворогуючою д-вою одним або кількома членами коаліції чи союзу таємно, без відома ін д-в чи всупереч договору, укладеному між країнами — учасницями коаліції (союзу). Укладенню С. м. передують сепаратні переговори з противником, які ведуться під час воєн, дій також без відома ін. учасників коаліції (союзу). Ведення сепарат. переговорів та укладення С. м. є порушенням зобов'язань щодо своїх союзників, які перебувають у стані війни. Об'єднавшись для ведення війни зі спільним противником, учасники коаліції (союзу), зважаючи на істор. уроки ведення воєн, дій, з метою створення умов для своєї безпеки, як правило, беруть на себе взаємні зобов'язання щодо відмови вести сепаратні переговори і укладати С. м. Так, у період Другої світової війни 1939—45 представники 26 країн — учасниць антигітлерівської коаліції підписали Вашингтонську декларацію 1942, згідно з якою вони взяли на себе зобов'язання не вести сепарат. переговорів і не укладати С. м. з противником. У сучас. міжнар. праві термін «сепаратний мир» не вживається.

Сервіс – сукупність засобів для обслуговування користувачів; набір функцій одного з рівнів програмної структури мережі, що забезпечують доступ до об’єктів вищого рівня через інтерфейс між цими рівнями.

Сервіси – особливі інструменти, які дозволяють не лише знайти потрібні документи, а й зручно працювати з ними.

Сервіси Інтернет – процеси обслуговування об’єктів Інтернет. Сервіси надаються   користувачам,   програмам,   системам,   рівням,   функціональним блокам. Найбільш поширеними видами є: зберігання даних, передавання повідомлень   і   блоків   даних,   електронна   та   мовна   пошта,   організація   і управління діалогом партнерів, надання з’єднань, проведення сеансів, відео- сервіс. Сервіс здійснюють мережеві служби.

Сервер / компьютер / узел сети (Host)  Компьютер, на котором находится сервер базы данных, веб-служба или что-то подобное. Обычно используется, когда речь о взаимодействии по сети

Сервер як комп’ютер – це службовий комп’ютер у локальній чи глобальній мережі, що забезпечує функціонування мережі, всі або частину її функцій.

Сервер як програма – програма, що надає деякі послуги іншим програмам (клієнтам). Зв’язок між клієнтом і сервером зазвичай здійснюється за допомогою передачі повідомлень, часто через мережу, і використовує певний протокол   для   кодування   запитів   клієнта   і   відповідей   сервера.   Серверні програми можуть бути встановлені як на серверному, так і на персональному комп’ютері, кожного разу вони забезпечують виконання певних служб (наприклад, сервер баз даних чи веб-сервер).

Сервер1   –  комп’ютер  або  програма,  здатні  надавати  клієнтам  (у  міру надходження від них запиту) деякі мережні послуги.

Сервер2   (англ.  server –  служба) –  у  комп’ютерній  термінології  слово може  стосуватися  окремого  комп’ютера  чи  програми.  Головною  ознакою  в обох випадках є здатність машини чи програми переважну кількість часу працювати  автономно,  без  втручання  людини,  реагуючи  на  зовнішні  події згідно встановленого програмного забезпечення. Втручання людини відбувається під час встановлення серверу і під час його сервісного обслуговування. Часто це роблять окремі адміністратори серверів з вищою кваліфікацією.

Сервер3     –   об’ємний   комп’ютер,   ресурси   якого   використовуються багатьма користувачами.

Сертифікат ощадний – цінний папір, випущений банком, як письмове свідоцтво про депонування грошових коштів, та яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту та процентів за ним.

Сертифікації відкритих ключів – процедура підтвердження особи власника відкритого ключа в Центрі сертифікації.

Сертифікація – процедура посвідчення якогось факту.

СЕЦЕСІЯ - (лат. secessio — відхід у бік, відокремлення, розкол, від secedere — йти, відходити, відокремлюватися) — 1) У Давньому Римі своєрідна 418 форма б-би плебеїв за свої права. У 494 (за ін. даними, у 470) до н. е. та в 450 (або 449) до н. е. вони демонстративно вийшли зі складу рим. громади і залишили місто. Патриції пішли на поступки, погодившись на щорічне обрання плебеями своїх представників — нар. трибунів. 2) Відокремлення частини території від певної д-ви згідно з рішенням населення або її кер. органів; вихід з д-ви будь-якої адм.-тер. одиниці цієї частини території, а з федерат, д-ви — її суб'єкта за рішенням населення, яке ухвалюється на референдумі, або за рішенням кер. органів цих одиниць, або суб'єктів федерації, які відділяються. Причиною С. здебільшого є загострення етнонац. питання у зв'язку з реалізацією права на самовизначення нації, яка компактно проживає. Конст. право розрізняє два види С: а) згідно з договором між усіма заінтересованими сторонами (центр, влада — суб'єкт, який прагне вийти зі складу д-ви — ін. частини д-ви), тобто С. на добровільних засадах та відповідно до норм міжнар. права; б) в одностор. порядку, шляхом самовільного виходу, здебільшого із застосуванням ЗС. Відомі в політ, історії спроби С. здебільшого були порушеннями федер. конституції, тому жорстко присікалися. Так, у Швейцарії 1847 придушено спробу С. Зондербунда (Особливого союзу), який об'єднав кілька кантонів; аналогічною була доля конфедерації пд. штатів у США в ході громадян, війни 1861—65; в 60-х pp. 20 ст. збройним шляхом ліквідовано спробу С. Бі-афри в Нігерії. 1985 та 1995 для С. франкомовного Квебеку з Канади було використано референдуми, але обидва рази сепаратистам не вдалося набрати більшості голосів. У світ, практиці відомо і про вдалі факти С, хоча в конституціях відповід. країн не передбачалася така можливість: з федерації Велика Колумбія вийшла Венесуела; Сінгапур вийшов з Малайзії; Еритрея, автономія в складі Ефіопії, проголосила себе самост. д-вою; Сх. Бенгалія вийшла з Пакистану і стала двою Бангладеш. Норми про право С. раніше містилися у конституціях соц. федерат, держав. Так, згідно зі ст. 72 Конституції СРСР 1977 за кожною союз, республікою зберігалося право вільного виходу з СРСР. Аналогічна норма була в преамбулі конст. закону «Про Чехословацьку Федерацію» 1968. Порядок здійснення права на С. не закріплювався у конституціях і поточ. закві, враховуючи, що це здійснення на практиці не передбачалося. У соц. теорії право на С. розглядалося як важлива гарантія добровільності об'єднання республік у федерацію. Однак реальне здійснення С. визначалося не концепцією добровільності й не конст. нормами, а конкр. політ, ситуацією. До С. сучасне міжнар. та конст. право ставиться негативно, розцінюючи її як форму сепаратизму. Так, у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 1970 окремо зазначено, що право нації на самовизначення не може бути здійснено шляхом порушення тер. цілісності д-ви. Ті д-ви, що виникають у результаті одностор. С, не отримують міжнар. визнання. За заг. правилом право С. несумісне з федерат, держ. устроєм. Суб'єктів федерації не наділяють правом одностор. (самовільного) виходу з неї, оскільки це не тільки підриває цілісність і стабільність федерації загалом, а й може заподіяти суттєву шкоду інтересам ін. суб'єктів федерації. У сучас. світі 419 жодна з конституцій федерат, держав не допускає С. Єдиним, хоча й своєрідним, винятком є конституція Ефіопії 1994, в якій ідеться про право виходу з федерації, але воно сформульовано не як право штатів, а як право національностей. Більшість держав закріплюють гарантії цілісності своєї території. Саме у такий спосіб вирішено питання про С. у конституціях більшості держав з федерат, устроєм — США, ФРН, Швейцарії та ін. За конституцією 1993 Рос. Федерація забезпечує цілісність і недоторканність своєї території. В Індії конституція не тільки забороняє С, а й проголошує карними дії щодо її пропаганди. Більшість унітар. д-в також на конст. рівні підкреслює неподільність своєї території. Так, у ст. 2 Конституції України закріплено, що тер. України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

СИГНАЛИ МОРСЬКІ - системи знаків для передачі інформації на судна та із суден. С. м. можуть бути звуковими, світловими (зоровими) і радіосигналами. Для їх подачі використовуються сигнальні прапори Міжнар. зводу сигналів; ручний (прапорний) семафор; сигнальні знаки (фігури); світлова сигналізація, звукові сигнали, піротех. сигнальні засоби. Звід є комплексом умовних сигналів, призначених для підтримки зв'язку на морі з метою забезпечення безпеки мореплавства та охорони люд. життя. Перший Міжнар. звід сигналів був складений 1855 к-том, утвореним м-вом торгівлі Великобританії, згодом переглядався і доповнювався у 1889, 1932. Чинний Міжнар. звід сигналів прийнятий 1965 на 4-й асамблеї Міжурядової мор. консульт. організації (ІМКО). Має розділи: «Правила користування Зводом», «Однобуквені сигнали», «Загальний розділ», «Медичний розділ», «Алфавітний покажчик слів-визначень» і «Додатки». У Міжнар. зводі сигналів містяться узагальнені відомості про сигнали небезпеки, рят. сигнали і порядок радіотелеф. переговорів, пов'язаних із забезпеченням безпеки, а також заг. зауваження і вказівки щодо користування Зводом та способами сигналізації, порядку виклику на зв'язок, упізнання приймальної і передавальної станцій, передачі тексту, закінчення зв'язку та ін. Кожен сигнал має завершене смислове значення і може застосовуватись усіма способами зв'язку. С. м., що використовуються у Міжнар. зводі, складаються з однопрапорних, двопрапорних і трипрапорних сигналів. Розрізняють також сигнали: небезпеки, взаємодії, оповіщення, упізнання, керування. «Міжнародними правилами попередження зіткнення суден» 1972 (МППЗС72) передбачені сигнал, знаки (сигнальні фігури) для подачі певних сигналів. Виділяються, зокрема, сигнали плавання при обмеженій видимості. Сигнали маневровказівки і попередження — звукові сигнали, що випереджають маневр суден, які перебувають на відстані видимості. Сигнали про шторми і сильні вітри — уніфікована система знаків і вогнів для попередження у будьякий час доби про очікувані шторми. Сигнали піднімаються на штормосигн. щоглах портів, на берегових маяках та ін. сигнальних пунктах. 420 Відповідальність за підйом сигналів покладається на управління порту, адміністрацію маяка, нач. сигнальної станції.

Симетричне шифрування – шифрування, яке проводиться тим самим ключем, що й розшифрування.

Синхронні заняття – заняття в реальному режимі часу.

Синхронне навчання – Інтернет навчання, при якому учасники взаємодіють в один і той же час і в одному й тому ж місці.

Система   збирання   даних   –   найпростіша   система,  призначена  для передачі інформації від абонентських систем до процесора.

Система  електронного  документообігу  –  організаційно-технічна система, яка забезпечує процес створення, керування доступом і розповсюдження електронних документів у комп’ютерних мережах, а також забезпечує контроль над потоками документів в організації.

Система  керування  контентом  –  програмне  забезпечення  для організації веб-сайтів або інших інформаційних ресурсів в Інтернеті чи в окремих комп’ютерних мережах.

Система  проектування  –  складна організаційно-технічна система, що включає комплекс методичних матеріалів, програм, алгоритмів, технічних засобів, які регламентують організацію проектних робіт і забезпечують комплексне застосування ЕОМ на всіх стадіях та етапах створення проекту інформаційної системи.

Система автоматизованого проектування – організаційно-технічна система, яка складається з комплексу засобів автоматизації проектування і взаємодіє з підрозділами проектної організації, виконуючи автоматизоване проектування.

Система дистанційної освіти1 – весь комплекс процесів, що мають своїм результатом дистанційну освіту, включаючи вивчення, навчання, комунікацію, проектування та менеджмент.

Система дистанційної освіти3 – освітня система, що забезпечує здобуття освіти за допомогою дистанційних технологій навчання. Включає в себе: кадровий склад адміністрації і технічних фахівців, професорсько-викладацький склад, навчальні матеріали та продукти, методики навчання і засоби доставки знань, які об’єднані організаційно, методично і технічно з метою проведення дистанційного навчання.

Система електронних платежів – комплекс апаратних і програмних засобів,  які  здійснюють  оплату товарів  шляхом  комп’ютерних  та  магнітних карток.

Система електронної звітності – сукупність організаційних, правових заходів, програмних, програмно-апаратних, телекомунікаційних засобів, включаючи спеціалізоване програмне забезпечення, що забезпечують формування, передачу, контроль проходження, оброблення даних та зберігання електронних звітів та квитанцій.

Система забезпечення безпеки – стандартні захисні заходи, такі, як: криптографічне кодування, знання пароля, привласнення ідентифікатора, електронний цифровий підпис тощо.

Система керування базами даних – являє собою сукупність мовних та програмних засобів, які призначені для побудови, ведення та багатоаспектного використання баз даних користувачами різних категорій.

Система обробки проблем – механізм, що пов’язує мовну систему і систему знань.

Система оброблення даних – система, що складається із сукупності технічних і програмних засобів, які забезпечують оброблення даних, а також обслуговуючого персоналу.

Система підтримання прийняття рішень – інтерактивна прикладна система, що забезпечує кінцевим користувачам, які приймають рішення, легкий та зручний доступ до даних і моделей з метою прийняття рішень у погано структурованих та неструктурованих ситуаціях у різних сферах людської діяльності.

Система управління базами даних – система, що керує процесом збирання  інформації.  Сукупність  програмних  і  мовних  засобів,  що забезпечують управління базами даних.

Система управління базами моделей – один із компонентів архітектури універсальної СППР. Забезпечують користувачам широкий набір моделей і дають змогу проводити гнучкий доступ, оновлення і заміну бази моделей.

Система управління контентом – програма, що надає інструменти для додавання, редагування, видалення інформації на сайті. Кожен сайт має панель управління, яка є лише частиною всієї програми, але достатня для управління ним.

Система управління курсом – технологічна платформа, через яку пропонуються інтерактивні курси, включає в себе програмне забезпечення для створення   і   редагування   контенту,   інструменти   підтримки   асоціативних зв’язків, інструменти оцінки та інші функції, призначені для розширення доступу та простоту використання.

Система управління навчанням – це цифрове середовище для вчителя, яке використовується для розробки і поширення навчальних матеріалів – для публічного або спільного доступу. LMS-системи дозволяють створювати завдання, призначати їх окремим учням або групам, працювати над проектами і стежити за ходом їх виконання, створювати малі робочі групи для спілкування і обговорення. Найбільш відомий приклад – Google Classroom.

Система управління навчанням – технологічна платформа, через яку студенти отримують доступ до онлайн-курсів, зазвичай включає в себе програмне забезпечення для створення і редагування змісту курсу, засоби зв’язку, інструменти оцінки та інші функції для управління курсом.

Система1    –   сукупність   взаємопов’язаних   об’єктів,   підпорядкованих певній єдиній меті з урахуванням умов навколишнього середовища.

Система2   –  сукупність  елементів,  зв’язки  між  якими  з’єднують  їх  у структуру; об’єктивно існуючий комплекс процесів і явищ, а також зв’язків. Основні особливості систем: цілісність, відносна відокремленість від навколишнього  середовища,  наявність  зв’язків  з  ним,  наявність  частин  і зв’язків між ними (структурованість), підпорядкованість всієї системи конкретній меті.

Система3  – будь-який об’єкт, який одночасно розглядається і як єдине ціле, і як сукупність різнорідних об’єктів, об’єднаних для досягнення певного результату.

Системна інтеграція – комплексний підхід до автоматизації проектування, виробництва і створення мереж.

Системний   аналіз   –   сукупність   наукових   і   практичних   методів вирішення  різноманітних  проблем,  що  виникають  у  всіх  сферах цілеспрямованої діяльності суспільства, на основі системного підходу та подання об’єкта дослідження у вигляді системи.

впливає на поведінку інших.

Складний аналіз даних (intelligentdataanalysis)– аналіз даних з активним використанням статистичних та математичних методів та алгоритмів, таких як методи оптимізації, кореляції, класифікації, генетичні алгоритми тощо, з метою отримання інформації з початкових даних, пошуку взаємозалежності даних, а також візуального подання даних.

Скорочені освітні програми – освітні програми, які реалізуються в терміни і в обсягах, скорочених в порівнянні з нормативними.

Скрібд – революційне рішення щодо публікації книг та ілюстрованих брошур. Фактично перед нами мережева бібліотека, яка стрімко поповнюється різноманітними цікавими документами та книгами завдяки зусиллям користувачів. Так, користувачі можуть завантажувати на сайт документи в форматах .doc (Microsoft Word), .pdf (Adobe Acrobat), .txt (Plain text), .ppt (Microsoft  Powerpoint),  .xls  (Microsoft  Excel),  .ps  (Adobe  postscript),  .lit  (MS reader ebook) а потім стандартними засобами можуть переглядати, масштабувати, здійснювати повнотекстовий пошук, роздруковувати та навіть прослуховувати текстову інформацію.

Слабкий   студент   –   студент,   який   не   справляється   з   освітньою програмою.

Слайд-лекція  –  навчальний  фільм  у  вигляді  текстових  і  графічних слайдів, супроводжуваних закадровим коментарем предметного фахівця, призначений для індивідуального перегляду тих, хто навчається.

Слайдкаст – слайд-шоу на основі підкасту.

Словник – тлумачний (роз’яснювальний) словник понять і термінів.

Служба  соціальних  мереж  –  веб-сайт  або  інша  служба  у  Веб,  яка дозволяє   користувачам   створювати   публічну   або   напівпублічну   анкету, складати список користувачів, з якими вони мають зв’язок та переглядати власний список зв’яків і списки інших користувачів. Природа та номенклатура зв’язків може відрізнитись в залежності від системи.

Слухач вищого навчального закладу – особа, яка навчається у вищому навчальному закладі на підготовчих відділеннях, в структурних підрозділах підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців або в іншому вищому навчальному закладі для отримання другої вищої професійної освіти.

Смайлик – від англійського слова smile – усмішка, посміхатися. Поєднання символів, що вказують на емоцію людини під час написання якогось тексту. Не тільки посмішка, а й багато інших варіантів емоцій. Зазвичай інтуїтивно зрозумілі символи. Смайли бувають текстовими і графічними.

Смарт-карта – пластикова карта (схожа на звичайну кредитну карту) із спеціальною  вбудованою  мікросхемою,  яка  здійснює  контроль  за використанням інформації, яка в ній міститься.

СММ (соціальний медіа маркетинг) – маркетинг в соціальних мережах, просування сайту, бренду, компанії або персони в соціальних мережах, блогах і форумах.

СМО1 (соціальна медіа оптимізація) – набір інструментів і комплекс заходів для залучення на основний сайт відвідувачів з соціальних мереж та блогів.

СМО2 – зміна сайта у формат Веб 2.0.

СМО3  – перетворення контенту сайту та зміна алгоритмів наповнення Веб 2.0.

СМО5 – оптимізація ресурсу під соціальні мережі.

СМС-активація – відправлення СМС-повідомлення з мобільного телефону користувача на певний номер з уведенням до тексту повідомлення деяких символів (цифр), у результаті чого, відбувається авторизація аккаунта користувача в соціальній мережі. СМС-активація на сайтах платна, тобто вартість відправленого повідомлення є більшою, ніж у звичайному випадку.

Событие / Системное событие (Event)В версии 2.6 в системе появился новый механизм – событие. События могут фиксироваться в журнале событий нового формата, а плагины могут подписываться на события и, таким образом, добавлять свои действия к действиям других плагинов. Для названий событий в языковом пакете есть строки, идентификаторы которых начинаются на «event». Такие строки обычно переводятся как состоявшееся действие в страдательном залоге, например, «Просмотрен элемент курса», «Произведена рассылка сообщений», «Пройден тест».

Соціальні  сервіси – мережеве програмне забезпечення для підтримки групової взаємодії.

Соціальні закладки1  – це сервіси зі списками посилань на сайти, які цікаві користувачеві Інтернету. Користувач бажає надалі відвідувати ресурси, і для цього зберігає посилання на ці сайти в спеціальних списках, які мають назву - соціальні закладки. Соціальні закладки зберігаються не на комп’ютері користувача, а в Інтернеті на сайті закладки. Соціальні закладки зберігаються не на комп’ютері користувача, а в Інтернеті на сайті закладки. Вони корисні користувачеві, який працює з різних комп’ютерів, наприклад, вдома, на роботі, на ноутбуку, у телефоні. Соціальні закладки зручні у випадку переустановлення операційної системи. Так як посилання записані не на комп’ютері користувача, а на жорсткому диску машини клієнта, інформація зберігається. Важливою перевагою соціальних закладок є можливість складати їх списки не хаотично, де всі закладки зібрані поспіль разом. У соціальних закладках можна систематизувати посилання на вподобані сайти за категоріями. Соціальними вони називаються тому, що можна крім своїх закладок побачити цікаві посилання інших користувачів і поділитися своїми закладками зі знайомими.

Соціальна  мережа1   –  інтерактивний  багатокористувацький  Веб-сайт, контент якого наповнюється самими учасниками мережі, з можливістю вказування будь-якої інформації про окрему людину / персону (дату народження, школу, вуз, улюблені заняття і т.д.), за якою аккаунт користувача зможуть знайти інші учасники мережі. Одна із звичайних рис соціальних мереж – це система «друзів» і «груп». Це співтовариство користувачів Інтернет, які мають доступ до мережі в залежності від інтересів і географічної прив’язки, онлайнове середовище, яке використовується з метою полегшення соціальної взаємодії, такі як обмін контентом, думками, досвідом та актуальними медіа даними. Полегшує створення персонального профілю і віртуальних взаємин. Це соціальна структура, що складається з груп вузлів, якими є соціальні групи, особистості, індивідууми. Соціальні мережі використовуються для пошуку не тільки людей зі схожими інтересами, але й самих об’єктів цих інтересів (спорт, музика, професії і т. ін.). У таких мережах звичайно використовується народна класифікація, практика спільної категоризації інформації.

Соціальна  мережа2    –  соціальна  структура  утворена  індивідами  або організаціями. Вона відображає розманітні зв’язки між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними вузами. Вперше термін було запропоновано у 1954 році Дж. А. Барнесом (в роботі ClassandCommitteesinaNorwegianIslandParish,

«Human Relations»).

Соціальна інформатика – наука про закономірності і форми руху та використання інформації в суспільстві.

Соціальний інтелект – сукупний творчий потенціал суспільства, що визначає здібності людей виробляти та засвоювати нові знання, форми і методи організації праці та нові технології.

Соціальний конструктивізм – соціопсихологіча теорія, в рамках якої в процесі   міжособистісної   взаємодії   відбувається   індивідуальне   навчання. Основна цінність – особистий внесок кожного в загальну базу знань.

Співвідношення студентів і викладачів – кількість студентів та викладачів, передбачене для кожного інтернет-курсу.

СПІВТОВАРИСТВО - 1) Французьке С. — засноване конституцією П'ятої республіки (1958) об'єднання на чолі з Францією, до якого входили: Французька Республіка (департаменти метрополії, замор, департаменти і території, південні й антарктичні території), незалежні д-ви Африки — кол. франц. колонії (Габон, Мавританія, Мадагаскар, Конго, Сенегал, Чад, Центральноафриканська республіка). Кілька афр. д-в, що не були членами С, мали з ним угоди. До компетенції С. входили: зовн. політика, оборона, грош. система, спільна екон. і фін. політика, використання стратегічної сировини, контроль за правосуддям, вищою освітою, організація трансп. зв'язку. Президентом С. був президент Франції. Органи С. — Виконавча рада (у складі прем'єр-міністра Франції, голів урядів країн-членів, міністрів у справах С), Сенат (у складі делегатів, обраних парламентами країн-членів) і Арбітражний суд (вирішував спори між членами С). Незалежні д-ви могли вступати до С, укладаючи угоди. В 70-х рр. 20 ст. афр. д-ви не поновили угоди про участь у С, що привело до дезінтеграції об'єднання. Під час конст.- прав. реформи 1995 у Франції нормат. положення про С. були вилучені з осн. закону, що юридично оформило припинення його існування. 2) У міжнар. праві — міждерж. утворення, що має на меті досягнення спільних політ, і екон. цілей суверенних держав (напр., Європейське економічне співтовариство). 3) Світове С. усіх держав планети.

Спільнота – група людей зі схожими інтересами, які спілкуються один з одним. Має список учасників і форум. Спільноти сформовані навколо навчальних закладів і певних сфер діяльності користувачів.

Спільнота – списки однокласників, однокурсників, товаришів по службі, колег і товаришів по відпочинку на сайті Однокласники.

Спам-бот   –   комп’ютерна   програма,   метою   якої   є   автоматизована розсилка спаму. Шукає на сайтах незахищені форми для введення даних і заповнює їх своїм вмістом.

Спам1   (англ.  spam)  –  масова  розсилка  кореспонденції  рекламного  чи іншого характеру людям, які не висловили бажання її одержувати. Передусім термін «спам» стосується рекламних електронних листів.

Спам2    –   настирлива   реклама   сумнівного   характеру   в   коментарях, особистій пошті, форумі та інших повідомленнях. Розсилка кільком користувачам з примусовою видачею їм не запитаної ними інформації

Спам3 – розсилка будь-якого повідомлення (найчастіше - рекламного або комерційного змісту) безлічі адресатам, для яких дане повідомлення небажано, або в безліч списків і груп новин, тематика яких не відповідає змісту повідомлення. Справедливо вважається важким порушенням етикету і правил застосування комп’ютерних мереж.

СПЕЦІАЛІЗОВАНІ УСТАНОВИ ООН - міжнар. універсальні організації, які є гол. функц. складовими системи Організації Об'єднаних Націй, пов'язані з нею і здійснюють регулювання міжнар. відносин у різних сферах люд. діяльності: соціальній, культур., екон., фін., сільськогосп. та ін. Статут ООН увів в обіг термін «спеціалізовані установи» (ч. 2 ст. 57), визначив їх як міждерж. організації зі спец, компетенцією. Укладати угоди зі спеціаліз. установами щодо їх зв'язку з ООН уповноважується Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР). Ці угоди затверджуються ГА ООН. З ін. боку, ЕКОСОР має повноваження узгоджувати діяльність С. у. ООН шляхом консультацій з ними і надання їм рекомендацій (ч. 1 і 2 ст. 63), отримувати від установ регулярні доповіді (п. 1 ст. 64), має право проводити в Раді заходи за участю (без права голосу) представників спеціаліз. установ, надсилати представників Ради для обговорення питань у ці установи. Зв'язок з ООН не впливає на незалежність цих організацій. Кожна з них має свою штаб-квартиру, персонал, бюджет. Членство в них не залежить від членства в ООН та ін. універсальних міжнар. організаціях. Вони мають схожі структури: осн. орган у вигляді зібрання представників держав, який розробляє політику діяльності; викон. орган; адм.-викон. орган. Спеціаліз. установи з їхньою функц. компетенцією згруповані навколо ООН — універсальної організації заг. компетенції, яка є ядром орг. структури сучас. міжнар. співтовариства. До С. у. ООН належать: Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО); Організація по продовольству і сільському господарству (ФАО); Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Міжнародний валютний фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Міжнародна організація праці (МОП); Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ); Всесвітній поштовий союз (ВПС); Всесвітня метеорологічна організація (ВМО); Міжнародна морська організація (ММО); Міжнародна фінансова корпорація (МФК); Міжнародна асоціація розвитку (МАР); Світова організації! інтелектуальної власності (СОІВ); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР); Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Світова організація торгівлі (СОТ). Україна є членом більшості з цих організацій. Існують універсальні міжнар. організації, які не мають статусу С. у. ООН, але входять до системи Організації на основі спеціально укладених з нею угод. Ідеться про МАГАТЕ (Міжнародне агентство по атомній енергії), ВОТ (Всесвітню організацію туризму), Орган по морському дну. За Римським статутом 1998, Міжнародний кримінальний суд (МКС) має укласти спец. угоду про зв'язок з ООН (ст. 2 Статуту) і таким чином увійти до її системи.

СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВА ЗАПОЗИЧЕННЯ - (англ. special drawing rights, SDR) — міжнар. платіжні та резервні засоби, що випускаються (емітуються) Міжнародним валютним фондом (МВФ) і використовуються як розрахункові одиниці фонду для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом відповід. записів на спец, рахунках. Вони фактично не мають реального матеріального забезпечення. С. п. з. є одними з гол. резервних засобів міжнар. валют, системи і виконують ряд функцій світових грошей щодо регулювання сальдо платіж, балансів багатьох країн, розрахунків з МВФ та з ін. д-вами, поповнення офіц. валют, резервів, порівняння вартості нац. валюти з валютами ін. країн тощо. С. п. з. наділяється кожна держава — член МВФ (у т. ч. Україна), якій відкривається у цьому фонді спец, ліміт у грош. одиницях С. п. з. У межах свого ліміту кожнакраїна може купувати потрібну їй іноземну валюту в ін. країн — членів МВФ, розраховуючись за неї в С. п. з. через фонд. Кошти С. п. з. були запроваджені в міжнар. обіг 1970 у зв'язку з недостатністю ліквідних засобів і поступово перетворилися на міжнар. 422 резервні та платіжні засоби. Спочатку вартість С. п. з. визначалася золотим паритетом долара США (35 доларів за унцію), а з 1976 — за допомогою т. з. кошика валют 16 країн — членів МВФ. З 1981 курс С. п. з. встановлюється на основі середньовиваженого курсу спец, набору в певній пропорції валют найбільш розвинених країн світу.

СПЕЦІАЛЬНА МІСІЯ - тимчас. місія, яка представляє д-ву і направляється однією д-вою до іншої за згодою останньої для спільного розгляду певних питань або виконання певного завдання. У прав, порядку регулюється Конвенцією про спеціальні місії, прийнятою ГА ООН 8.XII 1969, що складається з 55 статей і факультатив, протоколу про обов'язкове вирішення спорів. Функції С. м. визначаються за взаєм. згодою між д-вою, що посилає, і д-вою, що приймає. Направлення та прийняття С. м. не залежать від наявності дип. чи конс, відносин. Усі офіц. справи, які доручені місії д-вою, що посилає, ведуться з МЗС або через нього ін. органами д-ви, що приймає. Згідно з Конвенцією про С. м. глава д-ви, який очолює місію, має у д-ві, що приймає, або в третій д-ві переваги, привілеї та імунітети, які визначені міжнар. правом за главами держав, що відвідують ін. д-ви з офіц. візитом. Аналогічні переваги, привілеї та імунітети мають глава уряду, міністр закорд. справ та ін. особи високого рангу, які визнаються за ними міжнар. правом. Конвенція передбачає звільнення приміщень С. м. від оподаткування, встановлює недоторканність приміщень, архівів і док-тів, забезпечує свободу зносин, недоторканність особи та особистого приміщення. Представники дви, що посилає С. м., і члени її дип. персоналу мають імунітет від крим., цив. та адм. юрисдикції д-ви, що приймає. Вони не зобов'язані давати показання як свідки. Конвенція встановлює правило, згідно з яким д-ва, що приймає, повинна надавати місії можливості, необхідні для виконання її функцій, враховуючи характер і завдання С. м. Складовою частиною Конвенції є факультатив, протокол про обов'язкове вирішення спорів, який передбачає віднесення таких питань до обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду ООН.

Спеціальне    програмне    забезпечення –    це    частина    програмного забезпечення, що представляє собою сукупність програм, розроблених при створенні даної автоматизованої системи.

Списки  розсилки  (maillists)  –  сервіс  в  Інтернеті;  спосіб  спілкування через електронну пошту всіх, хто підписався на певний список розсилки.

Списки розсилки – простий сервіс Інтернет, який не має власного протоколу та працює виключно через електронну пошту. Здійснює комунікацію повідомлень всім передплатникам з однієї спеціальної адреси.

Сплог – спам-блог.

Стажування  –  формування  та  закріплення  на  практиці  професійних знань, умінь і навичок, отриманих за результатами теоретичної підготовки.

СТАН ВІЙНИ - стан збройного протистояння між державами (блоками держав). Розпочинається від моменту офіц. заяви (повідомлення чи ноти) компет. органу влади країни щодо початку бойових дій проти ін. д-ви та про припинення мир. відносин між ними. Згідно з міжнар. правом, бойові дії між д-вами не повинні розпочинатися без поперед, і недвознач. попередження у формі мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни (III Гаазька конвенція про відкриття бойових дій 1907). ВР України може оголосити за поданням Президента України С. в. у разі збройної агресії проти України (п. 9 ст. 85, п. 19 ст. 106 Конституції України). Фактично це тягне за собою початок (юридично) С. в., навіть якщо подібне і не супроводжується бойовими діями, так само як їх факт не обов'язково призводить до введення воєнного стану в д-ві. Оголошення С. в. тягне за собою низку міжнар.-прав, наслідків: війна повинна вестися з дотриманням законів та звичаїв війни, які встановлюють порядок початку, ведення та припинення бойових дій і відповідальність за порушення цих законів і звичаїв (Паризька декларація про морську війну 1856; Санкт- 423 Петербурзька декларація про заборону застосування розривних та запалювальних куль 1868; Гаазькі конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень, про закони та звичаї сухопутної війни, а також про застосування до морської війни Женевської конвенції 1864 про поранених та хворих 1899, основні положення яких були доопрацьовані та суттєво доповнені у III Гаазькій конвенції про відкриття бойових дій, у IV — про закони та звичаї сухопутної війни 1907; Лондонська декларація про право морської війни 1909; Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954). С. в. призводить до припинення мирних політ., дип., конс, екон., культур, та ін. відносин; припиняється чинність міжнар. угод. Персоналу закорд. дип. установ надається можливість залишити тер. ворожої д-ви, а остання зобов'язана сприяти найскорішому виїзду осіб, які користуються привілеями та імунітетами. Репрезентація інтересів сторін доручається третій (нейтральній) країні. Напр., під час Вел. Вітчизн. війни 1941—45 нім. інтереси в СРСР представляла Швеція, так само як і радянські — у Німеччині. До гр-н ворожої д-ви можуть встановлюватися певні прав, обмеження (проживання у встановлених місцевостях або інтернування тощо). Цив. повітряним та мор. суднам, а також ін. трансп. засобам пропонується в установлений строк залишити тер. іїз. д-ви, у противному разі вони конфіскуються. При переході до безпосеред. бойових дій оголошується С. в. Однак деякі міжнар. території не можуть використовуватися як театр воєнних дій: Магелланова протока (Договір між Аргентиною та Чилі 1981), міжнар. канали, як, напр., Суецький канал (Константинопольська конвенція 1888); окр. острови та архіпелаги: Аландські острови (Мирний договір між переможцями у Другій світовій війні та Фінляндією 1947), окр. континенти: Антарктика (Договір про Антарктику 1959); Місяць та ін. небесні тіла (Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1966). Крім того, можуть встановлюватися сан., без'ядерні зони тощо. Вважається, що першим кроком до припинення С. в. є капітуляція переможеної сторони — припинення опору її ЗС. Виходячи з міжнар.-прав, практики С. в. припиняється внаслідок: одностор. декларації, коли між сторонами ведуться переговори з цього питання, а встановлення миру є результатом ініціативи однієї зі сторін; двостор. декларації про припинення С. в.; підписання мир. угоди — осн. міжнар.-прав, акта щодо припинення С. в., в якому вирішуються ключові питання дальшого існування держав (політичні, екон., тер., дип., конс, та ін.). Здійснюється обмін військовополоненими, притягуються до відповідальності військ, злочинці, поновлюється чинність двосторонніх та ін. угод, відбуваються реституція, репарація тощо. Відомі й ін. форми припинення С. в.: указ Президії ВР СРСР від 25.1 1955 щодо припинення С. в. між СРСР та Німеччиною, двостороння Декларація про припинення С. в. між СРСР та Японією від 10.Х 1956.

Стандарт – нормативний документ, в якому з метою добровільного багаторазового використання встановлюються характеристики продукції, правила здійснення і характеристики процесів виробництва, експлуатації, зберігання, перевезення, реалізації та утилізації, виконання робіт або надання послуг; також може містити вимоги до термінології, символіки, пакування, маркування або етикеток і правилам їх нанесення.

СТАНДАРТИ МІЖНАРОДНІ - 1) Міжнар-прав. норми і принципи, що закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права у тих чи ін. сферах міждерж. співробітництва. Існують С. м. у галузі захисту прав людини, попередження злочинності й б-би з правопорушниками, охорони навкол. середовища, місц. самоврядування тощо. Стандарти встановлюють певні мін. вимоги, дотримуватися яких повинні всі д-ви. С. м. містяться у міжнар. договорах та ін. джерелах міжнар. права. Так, загальновизнані С. м. в галузі прав людини закріплені в Загальній декларації прав людини 1948 та в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 і Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966. Вони можуть міститися і в док-тах, не наділених обов'язковою юрид. силою, що приймаються міжнар. організаціями. Напр., VII Конгрес ООН з питань запобігання злочинності та поводження з правопорушниками в 1985 прийняв Стандартні мінімальні правила здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. 2) Док-ти Міжнародної організації з питань стандартизації (ІСО), які встановлюють норми і вимоги у сфері готової продукції масового в-ва, напівфабрикатів і сировини. Вони розробляються тех. к-тами, що складаються з експертів, яких висувають відповідні галузі індустрії. Будь-яка організація — член ІСО може взяти участь у тех. к-ті. Стандарт вважається прийнятим, якщо його схвалять 75 % членів ІСО. Сама ІСО обмежується забезпеченням належ, підготовки і публікації стандартів. Розробка С. м. грунтується на принципах, що включають макс. збереження існуючих нац. систем стандартизації.

Стандарти якості – набір оцінок і показників для навчальних курсів, програм  підвищення  кваліфікації,  освітніх  програм  і  т.  ін.,  розроблений керівним органом або акредитованою організацією.

Стандартні сервіси інформаційного комплексу – уніфіковані для всіх типів інформаційних комплексів процеси обслуговування користувачів і функціональних   модулів. До   них   відносяться:   адміністративна   система, віртуальний офіс, розрахункова система, торгівельна система, реєстраційно- пошукова система, генератор договорів, банерна система, розважальна система, бізнес-карта,  підписка  на  новини. Функціонування  сервісів  здійснюється  з використанням програмних модулів, які також є уніфікованими для всіх типів комплексів.