СЕЦЕСІЯ - (лат. secessio — відхід у бік, відокремлення, розкол, від secedere — йти, відходити, відокремлюватися) — 1) У Давньому Римі своєрідна 418 форма б-би плебеїв за свої права. У 494 (за ін. даними, у 470) до н. е. та в 450 (або 449) до н. е. вони демонстративно вийшли зі складу рим. громади і залишили місто. Патриції пішли на поступки, погодившись на щорічне обрання плебеями своїх представників — нар. трибунів. 2) Відокремлення частини території від певної д-ви згідно з рішенням населення або її кер. органів; вихід з д-ви будь-якої адм.-тер. одиниці цієї частини території, а з федерат, д-ви — її суб'єкта за рішенням населення, яке ухвалюється на референдумі, або за рішенням кер. органів цих одиниць, або суб'єктів федерації, які відділяються. Причиною С. здебільшого є загострення етнонац. питання у зв'язку з реалізацією права на самовизначення нації, яка компактно проживає. Конст. право розрізняє два види С: а) згідно з договором між усіма заінтересованими сторонами (центр, влада — суб'єкт, який прагне вийти зі складу д-ви — ін. частини д-ви), тобто С. на добровільних засадах та відповідно до норм міжнар. права; б) в одностор. порядку, шляхом самовільного виходу, здебільшого із застосуванням ЗС. Відомі в політ, історії спроби С. здебільшого були порушеннями федер. конституції, тому жорстко присікалися. Так, у Швейцарії 1847 придушено спробу С. Зондербунда (Особливого союзу), який об'єднав кілька кантонів; аналогічною була доля конфедерації пд. штатів у США в ході громадян, війни 1861—65; в 60-х pp. 20 ст. збройним шляхом ліквідовано спробу С. Бі-афри в Нігерії. 1985 та 1995 для С. франкомовного Квебеку з Канади було використано референдуми, але обидва рази сепаратистам не вдалося набрати більшості голосів. У світ, практиці відомо і про вдалі факти С, хоча в конституціях відповід. країн не передбачалася така можливість: з федерації Велика Колумбія вийшла Венесуела; Сінгапур вийшов з Малайзії; Еритрея, автономія в складі Ефіопії, проголосила себе самост. д-вою; Сх. Бенгалія вийшла з Пакистану і стала двою Бангладеш. Норми про право С. раніше містилися у конституціях соц. федерат, держав. Так, згідно зі ст. 72 Конституції СРСР 1977 за кожною союз, республікою зберігалося право вільного виходу з СРСР. Аналогічна норма була в преамбулі конст. закону «Про Чехословацьку Федерацію» 1968. Порядок здійснення права на С. не закріплювався у конституціях і поточ. закві, враховуючи, що це здійснення на практиці не передбачалося. У соц. теорії право на С. розглядалося як важлива гарантія добровільності об'єднання республік у федерацію. Однак реальне здійснення С. визначалося не концепцією добровільності й не конст. нормами, а конкр. політ, ситуацією. До С. сучасне міжнар. та конст. право ставиться негативно, розцінюючи її як форму сепаратизму. Так, у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 1970 окремо зазначено, що право нації на самовизначення не може бути здійснено шляхом порушення тер. цілісності д-ви. Ті д-ви, що виникають у результаті одностор. С, не отримують міжнар. визнання. За заг. правилом право С. несумісне з федерат, держ. устроєм. Суб'єктів федерації не наділяють правом одностор. (самовільного) виходу з неї, оскільки це не тільки підриває цілісність і стабільність федерації загалом, а й може заподіяти суттєву шкоду інтересам ін. суб'єктів федерації. У сучас. світі 419 жодна з конституцій федерат, держав не допускає С. Єдиним, хоча й своєрідним, винятком є конституція Ефіопії 1994, в якій ідеться про право виходу з федерації, але воно сформульовано не як право штатів, а як право національностей. Більшість держав закріплюють гарантії цілісності своєї території. Саме у такий спосіб вирішено питання про С. у конституціях більшості держав з федерат, устроєм — США, ФРН, Швейцарії та ін. За конституцією 1993 Рос. Федерація забезпечує цілісність і недоторканність своєї території. В Індії конституція не тільки забороняє С, а й проголошує карними дії щодо її пропаганди. Більшість унітар. д-в також на конст. рівні підкреслює неподільність своєї території. Так, у ст. 2 Конституції України закріплено, що тер. України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.