СЕПАРАТИЗМ - (франц. separatisms, від лат. separatus — відокремлення) — рух, спрямований на відокремлення від д-ви частини її території та населення. Відомий здавна, поширений і в сучас. світі: рухи франкомовного нас. провінції Квебек у Канаді, шотландців у Великобританії, басків у Іспанії, курдів у Туреччині, тамілів у Шрі-Ланці та ін. С. породжується суперечностями між центр, владою д-ви та носіями ідей С, якими здебільшого є політ, партії, громад, та реліг. орг-ції етн. або конфес. меншин, іноді — окремі регіон, політ, структури. Підґрунтям для С. є, по-перше, неоднорідність, строкатість складу (нац., реліг., соціального) нас. країни; подруге, нерівномірність соціального, екон., екол., культурного, зокрема мовного, розвитку окр. регіонів, що породжує сподівання тих чи ін. спільної на самозбереження та поліпшення умов існування або, навпаки, прагнення монополізувати привілейоване становище, щоб не поділяти його з ін. спільнотами (спроби відокремлення «Республіки Біафри» від Нігерії у 1967); по-третє, помилки, прорахунки, зловживання центр, влади, які погіршують становище окремих етн. або конфес. спільнот (непоодинокі випадки, коли роль цього фактора з пропагандист, метою штучно перебільшується лідерами С); по-четверте, вплив з-за кордону певних держав, а подеколи — й міжнар. терорист, орг-цій, з метою підпорядкування та експлуатації ресурсів і нас. відокремлених регіонів. С. найчастіше передбачає як кінц. мету — утворення на відокремленій території незалеж. д-ви (напр., незалежність Норвегії від Швеції — 1905, Фінляндії від Росії — 1917, Ісландії від Данії — 1944, Бангладеш від Пакистану — 1971). Один з різновидів С. — іредентизм, тобто прагнення, відокремившись від однієї д-ви, увійти до складу іншої (т. з. Турецька республіка Пн. Кіпру, заклики екстреміст, елементів в Абхазії про вихід зі складу Грузії та входження до Рос. Федерації). С. може також мати 417 на меті не відокремлення від д-ви, а набуття у ній статусу суб'єкта федерації (або автономії). Дещо схожими на С. за мотивацією і рушійними силами, але не зовсім тотожними йому, можна вважати процеси утворення незалеж. д-в за взаєм, погодженням суб'єктів федерації у разі припинення її існування (напр., союзні республіки СРСР). Прихильники С. вдаються до різноманіт. дій: від пропаганд, акцій, діяльності політ, партій, громад, рухів, масових акцій, у т. ч. референдумів (референдуми неодноразово проводилися, напр., у Квебеку) аж до терорист, актів та збройної б-би. Підхід до проблем С. з погляду міжнар. права ускладнюється через колізію його основополож. принципів: з одного боку, непорушність кордонів і поважання тер. цілісності д-в, з другого — право всіх народів на самовизначення. Абсолютизація першого з них загрожує консервацією внутр. і міжнар. конфліктів, абсолютизація другого — неконтрольованим процесом виникнення вел. кількості новоутв. держав, певна частина яких може виявитися нежиттєздатними і перетвориться на об'єкти маніпулювання ін. д-в, що неминуче породжуватиме нові конфліктні ситуації. Сучас. погляди на проблеми прав людини, люд. спільнот, етн. конфес. меншин вимагають перегляду кол. погляду на С. як суто внутр. справи окр. д-в, потребують розробки нових критеріїв та оцінки, адекват. механізмів і принципів підходу ООН, регіон, організацій, міжнар. співдружності в цілому до проблем С. з метою пошуку шляхів справедливого та мирного їх вирішення.