СВЯЩЕННИЙ СОЮЗ - політ, об'єднання європ. монархіч. держав з метою протидії рев. процесам, збереження під гаслом «легітимності» політ, режимів у країнах Європи та кордонів між ними, які були визначені Віденським конгресом 1814—15. Утворений Росією, Австрією і Пруссією, які 26. IX 1815 підписали «Акт Священного союзу». До С. с. згодом приєдналися майже всі європ. країни, але гол. роль у ньому відіграли члени т. з. пентархії (п'ятивладдя): Австрія, Англія, Пруссія, Росія та Франція. Осн. питання політики С. с. вирішувалися на його конгресах. Перший — Аахенський конгрес 1818 (30.ІХ-21.XI 1818) - підтвердив вірність принципам С. с, підтримку заг. миру, заснованого на повазі до зобов'язань, визнав за можливе втручання у внутр. справи держав, але тільки за їх «запрошенням». Враховуючи зміцнення режиму Людовіка XVIII у Франції, він скасував запроваджені раніше обмеження її суверенітету: припинив діяльність у Парижі пост, конференції послів країн-переможниць, вирішив припинити 30.XI 1818 окупацію Франції, яка згідно зі ст. 5 Париз. мир. договору мала тривати 3—5 років, запросив Францію приєднатися до С. с. Пропозицію Росії про регулярне проведення конгресів було відхилено, їх вирішили проводити за потребою. Наст, конгрес відбувся у м. Троппау (Австрія; тепер м. Опава, Чехія) у жовтні—грудні 1820 в умовах бурхливих рев. подій на Пд. Європи: в Іспанії (відновлення дії лібер. конституції 1812, скликання кортесів, заборона інквізиції та ін.) і в Італії (рух карбонаріїв, революції в Неаполі та П'ємонті 414 тощо). Реакцією конгресу став підписаний Росією, Австрією та Пруссією протокол із зобов'язанням не визнавати змін, які здійснюються незакон, шляхом, та вживати примус, заходів, якщо застосування сили виявиться необхідним (але вже без посилань на «запрошення», як на Аахен. конгресі). Конгрес у м. Лайбаху (Австрія; тепер м. Любляна, Словенія), який проходив у січні—березні 1821, був продовженням конгресу в Троппау. Він висловився за те, щоб не визнавати не-апол. революції і покласти їй край або мир. засобами, якщо можливо, або силою, якщо буде необхідно. Виконуючи рішення конгресу, австр. армія, якій була обіцяна допомога рос. армії, навесні 1821 придушила революції в Неаполі та П'ємонті. Веронський конгрес 1822 гол. увагу приділив ісп. проблемі. Погрожуючи інтервенцією, він зажадав від Іспанії змінити політ, систему, але остання відповіла відмовою. Війська Франції, якій Пруссія та Росія обіцяли надати підтримку, розпочали бойові дії і в травні 1823 зайняли Мадрид. Режим короля Фердинанда було відновлено. Конгрес відмовився підтримати грец. повстання проти тур. панування. На Верон. конгресі та після нього обговорювалися плани розширення сфери дії С. с. шляхом інтервенції для придушення визв. руху в латиноамер. колоніях Іспанії. Ці плани не були реалізовані через позицію США, які категорично виступили проти втручання європ. країн у справи амер. континенту (див. Доктрина Монро), а також Англії, котра заявила про визнання самостійності колоній Іспанії. Ці розбіжності започаткували кризу. У наст, роки вона поглиблювалася. Нові конгреси не проводилися, між його гол. учасниками посилювалися суперечності та конфлікти. Наслідком цих процесів було те, що в наст, десятиріччя кол. союзники по С. с. неодноразово опинялися у протилежних політ, та вшськ. коаліціях. Так, під час єгип. криз 30—40-х рр. 19 ст. Росія та Австрія спочатку уклали Мюнхенську конвенцію 1833, а в 1840, разом з Англією та Пруссією, — Лондонську конвенцію; обидві вони проголошували підтримку Туреччини, були спрямовані проти Франції. У березні 1854 Англія і Франція оголосили війну Росії (див. Кримська війна 1853—56).