СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Рішення – розпорядчий документ, що приймається колегіальним органом організації, наприклад науковою (вченою) радою

РАБОТОРГІВЛЯ - один з видів злочину міжнар. характеру. Під кваліфікацію Р. підпадають перевезення або спроба перевезення рабів із однієї країни в іншу, а також їх продаж або обмін з метою отримання матеріальної або ін. вигоди. Оскільки рабство і Р. виникли ще у Давньому світі, то й питання, пов'язані з правами людини, одними з перших стали предметом міжнар.-прав. регулювання. Р. засуджувалась і визнавалась злочинною Віденським конгресом 1814—15, Аахенським конгресом 1818. На Брюссельській конференції 1889-90 був прийнятий акт, яким передбачався ряд заходів б-би з P., зокрема військ, кораблі держав, що домовлялися, одержали право затримувати й оглядати всі судна у т. з. підозрілому поясі (до нього включалися частини Світового ок., через які найчастіше йшли судна работоргівців). Однак цим док-том злочинною визнавалася лише P., а не саме рабство. Першим міжнар.-прав. док-том, яким заборонялися не лише Р., а й рабство, стала Конвенція про рабство 1926, прийнята в м. Женеві (Швейцарія). Крім заборони P., вона зобов'язувала держави-учасниці припиняти торгівлю людьми в будь-яких формах. Конвенція визначала як торгівлю невільниками будь-який акт: захоплення, придбання чи уступку людини для продажу її у рабство; придбання невільника з метою його продажу або обміну; уступки шляхом продажу або обміну невільника, 385 придбаного для продажу або обміну, як і взагалі будь-який акт торгівлі невільниками чи їх перевезення. Згідно з положеннями Конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, від 7.ГХ 1956 особи, які сприяють перетворенню ін. людини на раба, займаються перевезенням рабів, каліченням, тавруванням ін. людей з метою закріплення їх у рабстві, а також особи, що схиляють ін. людей до віддачі себе у рабство, підлягають крим. покаранню (за нац. зак-вом). У сучас. світі випадки традиційної Р. зустрічаються порівняно нечасто, але набули значного поширення нові форми Р.

РАДА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА - (Euro-Atlantic Partnership Council), РЄАП (ЕАРС) — консульт. орган Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та країн-партнерів, що сприяє їх співробітництву. Утв. 30.V 1997 на зустрічі міністрів закорд. справ країн — членів Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та учасників програми «Партнерство заради миру») у м. Сінтра (Португалія) як орган — 388 спадкоємець РПАС. Тоді ж було прийнято «Базовий документ Ради Євроатлантичного партнерства». Метою РЄАП є зміцнення миру в євроатлант. регіоні на основі принципів Рамкового док-та «Партнерство заради миру». До РЄАП (станом на 2003) входять 46 країн: члени НАТО, а також Австрія, Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Ірландія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Хорватія, Швейцарія, Швеція. Головою РЄАП є ген. секретар НАТО. Функції комітетів РЄАП виконують комітети Північноатлантичної ради НАТО, які засідають у розшир, складі. Засідання РЄАП відбуваються у м. Брюсселі (Бельгія) двічі на рік на рівні міністрів закорд. справ та міністрів оборони, а також щомісяця на рівні послів. Передбачено можливість самітів на рівні глав держав та урядів. Рішення ухвалюються консенсусом. Прийнятий 1997 План дій РЄАП передбачає консультації, співпрацю на випадок надзв. ситуацій (з цією метою 1998 були утворені, зокрема, Євроатлантичний координац. центр з реагування на катастрофи та Євроатлантичний підрозділ реагування на катастрофи), а також оборонне і військ співробітництво в рамках програми «Партнерство заради миру». Тематика консультацій охоплює політ, питання та питання безпеки: врегулювання криз; регіон, проблеми; контроль за озброєнням, нерозповсюдження зброї масового знищення; міжнар. тероризм; оборонні планування та політику; екон. питання безпеки; координацію управління повітр. рухом; наук, співробітництво миротв. операції.

РАДА ЄВРОПИ - (Council of Europe, Conceil de l'Europe), РЄ — міжурядова регіон, організація, метою якої є розвиток співробітництва держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, а також сприяння їх екон. і соціальному прогресу. Утв. 5.V 1949 шляхом підписання представниками урядів 10 західноєвроп. держав (Бельгії, Великобританії, Данії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Франції та Швеції) Лондонського договору про утворення РЄ та Статуту РЄ. Станом на 1.1 2003 членами РЄ є 44 д-ви, в т. ч. Україна (з 9.ХІ 1995). Діяльність Ради регулюється її Статутом. Відповідно до нього метою Організації є здійснення спільних заходів у соціальній, екон., культур., наук., прав, та адміністративній галузях, а також у сфері розвитку демократії, захисту і здійснення прав та осн. свобод людини. Для вступу до РЄ д-ва має отримати відповідну пропозицію від Комітету міністрів Ради Європи (КМ РЄ). Будь-яка д-ва, що отримала таку пропозицію, стає членом РЄ (дійсним чи асоційованим) після передачі на зберігання від її імені Ген. секретареві док-та про приєднання до Статуту РЄ. Асоційований член РЄ має своє представництво в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Віденська декларація наради глав держав — членів РЄ 1993 визначила загальнообов'язкові вимоги для вступу до РЄ нових членів: а) приведення політ, інститутів та прав, системи у відповідність з принципами 389 демократії, верховенства права і поважання прав людини; б) проведення вільних і справедливих виборів на основі заг. виб. права. 9.V 1988 запроваджено інститут «спеціально запрошеного». «Спеціально запрошені» можуть брати участь у пленар. засіданнях Парлам. асамблеї та в роботі її ктів без права вирішального голосу. Першими такий статус отримали Угорщина, Польща, СФРЮ та СРСР. Будь-який член РЄ може вийти з неї після офіц. повідомлення Ген. секретаря про свій намір. Такий вихід набуває чинності після закінчення фін. року, в якому зроблено повідомлення про вихід, коли воно надсилається у перші 9 місяців цього фін. року. Якщо повідомлення про вихід надсилається в ост. три місяці поточного фін. року, вихід набуває чинності після закінчення наступного фін. року. Член РЄ, який порушує Статут Організації, може бути тимчасово позбавлений права представництва. КМ може запропонувати йому вийти з Ради. У випадку невиконання цієї пропозиції КМ може прийняти рішення про припинення членства цієї країни в РЄ. Якщо член Ради не виконав своїх фін. зобов'язань, КМ може тимчасово позбавити його права представництва в КМ і Парлам. асамблеї доти, доки він не виконає ці зобов'язання. Осн. органами РЄ є КМ, ПАРЄ, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи та Секретаріат. КМ займає ключове місце в системі органів РЄ. Він діє від імені Ради, є її керівним викон.-розпорядчим органом. Парлам. асамблея (до 1974 — Консультативна асамблея) — дорадча інституція. Фактично вона може обговорювати будь-яке питання, що відповідає меті й компетенції РЄ. Свої висновки у формі рекомендацій асамблея надсилає К-ту міністрів. Конгрес місц. і регіон, влад Європи має консульт. функції. Він представляє органи місц. влади (місц. самоврядування) і регіон, влади держав — членів РЄ. Роботу офіц. органів РЄ забезпечує Секретаріат. До його складу входять Ген. секретар, заст. Ген. секретаря і спец, персонал. Ген. секретар і його заступник призначаються Парлам. асамблеєю за рекомендацією КМ. Ін. співробітники Секретаріату призначаються Ген. секретарем. Ці співробітники не можуть бути членами ПАРЄ чи парламенту будь-якої країни або займатися діяльністю, несумісною з їхніми служб, обов'язками. Вони користуються на території країн — членів РЄ імунітетами та привілеями, які в розумних межах необхідні для виконання ними своїх обов'язків. Функції Секретаріату: збирання інформації, підготовка док-тів, організація засідань органів РЄ. Структурно Секретаріат складається з офісу Ген. секретаря, секретаріату КМ, секретаріату ПАРЄ, служби протоколу, заг. секретаріату, секретаріату Конгресу місц. і регіон, влад Європи та реєстратури Європ. суду з прав людини. Нині заг. секретаріат включає шість гол. управлінь (директоратів), що забезпечують осн. напрями діяльності РЄ з: політ, питань; юрид. питань; питань прав людини; питань соціальної єдності; питань освіти, культури, молоді, спорту та довкілля; адм. питань і питань матеріально-тех. постачання. Витрати Секретаріату та ін. спільні витрати розподіляються між членами РЄ у частках, які встановлюються КМ з урахуванням чисельності населення держав — членів РЄ. Розмір внеску кожного асоційованого члена визначається КМ. Ген. секретар щороку повідомляє уряд кожної держави — 390 члена РЄ про розмір його внеску, який сплачується не пізніше 6 місяців після отримання даного повідомлення. Ген. секретар щороку подає на затвердження КМ бюджет РЄ. Він відповідає за діяльність Секретаріату перед КМ. До органів Ради належать також Уповноважений РЄ з прав людини, Європейська комісія «Демократія через право» (Венеціанська комісія), Банк розвитку РЄ, Європейський центр за глобальну солідарність (Центр «Північ—Південь») та ін. РЄ є авторитетною міжнар. організацією, яка вносить істотний вклад у розвиток демократії, забезпечення прав і свобод людини. За роки свого існування нею укладено та відкрито для підписання понад 170 міжнар. договорів. РЄ була ініціатором прийняття Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Європейської соціальної хартії 1961, Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 та ін. док-тів, утворення Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини, здійснила і здійснює ряд ін. важливих заходів щодо спільного вирішення європ. проблем. Україна представлена в ПАРЄ, бере участь у роботі Конгресу місц. і регіон, влад Європи, Європ. комісії «Демократія через право» тощо. Офіц. мовами РЄ є англ. і французька, однак під час сесій Парлам. асамблеї як робочі можуть використовуватися нім., італ. і російська. Місцеперебування РЄ — м. Страсбург (Франція). РЄ має офіси в Брюсселі та Парижі.

РАДА БЕЗПЕКИ ООН - (Security Council of the UNO, Conseil de securiti de l'ONU), РБ ООН - постійно діючий орган Організації Об'єднаних Націй, на який згідно зі ст. 24 Статуту ООН покладена гол. відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Належить до гол. органів ООН. Відповідно до ст. 23 Рада Безпеки складається з 15 членів ООН, у т. ч. 5 пост, членів [Великобританія, Китай, Росія (до грудня 1991 - СРСР), СІНА і Франція] та 10 непостійних, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН, що приділяє особливу увагу мірі участі членів Організації у підтриманні міжнар. миру і безпеки та в досягненні інших її цілей, а також у справедливому геогр. розподілі (до 1963 було 6 непост, членів РБ). Нині обрання не-пост. членів відбувається за геогр. критерієм: для Африки та Азії — 5, для Сх. Європи — 1, для Лат. Америки — 2, для західноєвропейських та ін. держав — 2 (згідно з резолюцією ГА ООН від 17.XII 1963). Непост, члени РБ обираються на дворіч, строк. Україна тричі була непост, членом РБ: у 1948-49, 1981-82, 2000-2001. Функції та повноваження РБ ООН будуються за осн. принципом гол. відповідальності Ради - підтримання міжнар. миру і безпеки. За ст. 24 Статуту ООН члени Організації не лише покладають цю відповідальність на Раду, а й погоджуються на те, щоб вона при здійсненні своїх обов'язків діяла від їхнього імені. Будь-які рішення РБ з даного питання повинні розглядатися як дії Організації в цілому. Відповідно до ст. 25 члени ООН визнають відповідальність РБ і підкоряються зобов'язанням, встановленим нею. Однак ступінь зобов'язаності членів Організації за цією статтею ніколи не був остаточно визначений. Досить поширеним є погляд (він випливає з практики діяльності РБ), що дана стаття не зобов'язує членів ООН визнавати і виконувати рекомендації, які РБ може приймати відповідно до розд. VI Статуту (ст. 36 і 37). Такі рекомендації не мають обов'язкової сили на тій підставі, що вони лише закликають сторони, які перебувають у спорі, врегулювати його мир. засобами відповідно до ст. 33. Водночас ці рекомендації можуть вплинути на ситуацію внаслідок їх морального значення як вираження світової думки. Однак, коли Рада здійснює свої повноваження відповідно до розд. VII, то вона може приймати рішення, які члени ООН зобов'язуються визнавати і виконувати (ст. 40—42). Рішення Ради стосуються однаково і тих, хто голосував за них, і тих, хто голосував 386 проти, так само і тих членів, які, не будучи представленими в Раді, не голосували взагалі. Гол. відповідальність РБ, однак, не є виключною, оскільки, згідно зі Статутом ООН, ГА ООН несе власну відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Заг. повноваження, надані РБ для виконання її обов'язків, встановлені в розд. VI, VII, VIII і XII. Згідно з широко визнаним тлумаченням Рада на виконання своїх обов'язків може здійснювати також ін. повноваження, сумісні з цілями та принципами Статуту, хоча це не означає, що вони розглядаються як необмежені. Відповідно до ст. 27 Статуту кожний член РБ має один голос. Рішення з питань процедури приймаються не менш як 9 голосами з 15 членів Ради. Для прийняття рішень з усіх ін. питань, тобто з питань сутності, також необхідно 9 голосів, включаючи голоси всіх пост, членів Ради. Це — правило «одностайності великих держав», яке часто називається правом вето. Всі 5 пост, членів у різний час застосовували право вето. Якщо пост, член не підтримує рішення, але не бажає блокувати його прийняття шляхом застосування вето, він може утриматися. Таке утримання при голосуванні не розглядається як вето. РБ ООН має право розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може призвести до міжнар. незгод між двома або більше країнами (ст. 34). При поданні скарги до Ради щодо загрози миру вона насамперед рекомендує сторонам дійти згоди мир. шляхом. У окр. випадках Рада сама проводить розслідування і здійснює посередництво. Вона може призначати спец, представників або просити Ген. секретаря ООН надати добрі послуги. В ряді випадків Рада може встановити принципи мир. врегулювання спору. Якщо конфлікт призводить до воєн, дій, РБ ООН намагається якомога скоріше покласти їм край. Рада може приймати рішення про примус, заходи, екон. санкції (такі, як ембарго на торгівлю) або колект. воєнні дії. Вона може направляти ЗС ООН для підтримання миру і безпеки з метою послаблення напруженості в рамках конфлікту і роз'єднання військ ворогуючих сторін, сприяючи цим створенню умов для мир. розв'язання конфлікту. Від 1992 бл. 12 тис. військовослужбовців ЗС та працівників органів внутр. справ України брали участь у миротв. місіях ООН в Афганістані, Боснії та Герцеговині, Грузії, Конго, Косою, Лівані, Сх. Тиморі, Сьєрра-Леоне і Хорватії. Умови участі укр. миротв. контингентів у відповід. операціях регламентуються Законом «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» (1999). Передбачено порядок направлення підрозділів ЗС України до ін. держав, визначено умови тимчас. перебування таких підрозділів на тер. цих держав, принципи їх формування, організацію підготовки та гарантії соціального захисту військ, і цив. персоналу, членів їх сімей. Україна є ініціатором прийняття Конвенції про безпеку персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994. Статут ООН визначає такі повноваження РБ: підтримувати міжнар. мир і безпеку відповідно до цілей та принципів ООН (ст. 24); розслідувати будь-які спори або ситуації, які можуть спричинити міжнар. незгоди (ст. 34); рекомендувати методи врегулювання таких спорів або умови їх вирішення (ст. 36); розробляти плани створення системи регулювання озброєнь (ст. 26); визначати випадки наявності загрози 387 миру або актів агресії і рекомендувати заходи щодо їх врегулювання (ст. 39); закликати членів Організації з метою запобігання або припинення агресії застосовувати екон. санкції та ін. заходи, не пов'язані з використанням ЗС; використовувати воєнні дії проти агресора з метою відновлення порушеного миру і безпеки (ст. 41, 42); розробляти рекомендації щодо прийому нових членів Організації та умови, на яких д-ви можуть стати учасницями Статуту Міжнар. суду (МС) ООН (п. 2 ст. 4); давати рекомендації ГА ООН щодо призначення Ген. секретаря ООН та разом з ГА ООН обирати судців МС ООН (ст. 97 Статуту ООН та п. 1 ст. 4 Статуту МС ООН); подавати щорічні й спец, доповіді ГА ООН (п. З ст. 24). Крім того, згідно зі ст. 5—6 Статуту ООН, за рекомендацією РБ ООН Ген. Асамблея ООН може призупиняти здійснення прав і привілеїв, які належать д-ві як члену Організації, коли проти неї Радою були застосовані дії превентивного або примус, характеру. Держава — член ООН, яка систематично порушує принципи Статуту, може бути виключена з Організації рішенням ГА ООН за рекомендацією РБ. Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі члени Організації зобов'язані надавати в розпорядження РБ на її вимогу та відповідно до спец, угоди ЗС допомогу і засоби обслуговування, необхідні для підтримання міжнар. миру і безпеки. Рада Безпеки організована так, щоб юна могла функціонувати безперервно, і кожна держава — член Ради повинна постійно мати свого представника при центр, установах ООН. Рада може збиратися не лише в центр, установах, а й у будь-якому ін. місці, якщо юна вважатиме це необхідним (ст. 28). Держава — член ООН, не представлена в РБ, може брати участь, без права голосу, в обговоренні будь-якого питання, коли Рада вважає, що інтереси цієї д-ви спеціально зачеплені (ст. 31). Як держави — члени Організації, так і д-ви, що не є її членами, запрошуються брати участь, без права голосу, в обговоренні Радою спору, якщо вони є сторонами в цюму спорі. Щодо д-ви, яка не є членом Організації, РБ ООН встановлює умови, на яких юна може взяти участь в обговоренні питання (ст. 32). Під час «холодної війни» здійснення РБ своїх повноважень відповідно до положень розд. VII Статуту фактично було паралізоване. При застосуванні РБ цих повноважень США та СРСР (дви, що протистояли одна одній протягом десятиліть) широко використовували право вето, блокуючи прийняття Радою зобов'язуючих рішень до порушників миру і безпеки. Лише після закінчення «холодної війни» наприкінці 80-х pp. 20 ст. РБ ООН стала спроможною здійснювати свої повноваження відповідно до розд. VII Статуту ООН.

РАСИЗМ - (франц. racisme, від race — рід, порода) — ідеологія, політика та сусп. практика поділу людей і люд. спільнот за їх походженням, кольором шкіри, ін. біол. ознаками на «вищі» та «нижчі» раси, упереджене, вороже ставлення до останніх, обмеження та позбавлення їх прав тощо. Концептуальні засади Р. виклав франц. соціолог і літератор граф А. де Гобіно в 4-томному «Есе про нерівність людських рас» (1853—55). Його послідовник P. X. Чемберлен (Англія) у своїй праці «Основи 19 століття» (1899) розвинув викладену Гобіно «теорію про «вищість арійської раси»», яка стала ідеол. основою нім. нацизму. Названі ідеологи, а також Дж. Фіск (США), А. Розенберг (Німеччина) та ін. розглядали раси як гол. суб'єкти історії, а саму історію — як б-бу рас за панування і володіння світом. Вони твердили, що раси не можуть бути рівними, а притаманні їм генет. особливості, «благородство крові» тощо зумовлюють поділ на «вищі», привілейовані раси (їм належить монополія на держ. владу, політ, лідерство та панування, на користування всіма благами цивілізації) та «нижчі» раси, які не здатні до засвоєння політ, цінностей і надбань культури, до участі в сусп. прогресі й тому позбавляються підтримки д-ви та захисту з боку законів і права та приречені на залежність, відсталість і винищення. У різноманітних виявах Р. мав місце в деяких країнах у 20 ст. Гітлерів. режим під приводом «боротьби за чистоту раси» в Німеччині та на окупованих нею під час Другої світ, війни 1939—45 територіях (у т. ч. в Україні) здійснював політику геноциду, знищивши мільйони слов'ян, євреїв, циган, ін. народів. У США 391 тривалий час зберігалися численні форми расової дискримінації та сегрегації («джимкроуїзм» — навчання нефів в окр. закладах, проживання у відокремлених районах чи будинках, проїзд у спец, вагонах тр-ту та ін.). Сегрегація у шкільництві та дискримінація у житл. сфері були офіційно заборонені лише в серед. 20 ст. (рішення Верх, суду 1954). У Пд.-Афр. Республіці режим апартеїду (роздільного проживання і розвитку білих та кольорових) обмежував права кольорових на працю, вибір місця проживання, позбавляв їх багатьох громадян, прав. Цей стан було ліквідовано на поч. 90-х рр. 20 ст. Світ, співдружність в особі ООН, ЮНЕСКО, ін. міжнар. організацій послідовно виступає з осудом Р. і рас. дискримінації в усіх їх виявах. У Статуті ООН, Загальній декларації прав людини 1948, міжнар. пактах про права людини 1966 закріплені положення про рівність прав усіх народів, великих і малих, і необхідність поважати права і свободи кожної людини незалежно від раси, статі, мови і релігії. У Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948, Декларації ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1963, Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965, багатьох ін. міжнар. доктах теорії расових відмінностей та расової зверхності охарактеризовані як науково хибні, морально ганебні, соціально несправедливі та небезпечні; передбачені конкр. заходи запобігання расовій дискримінації; міститься заклик до всіх держав не заохочувати і не підтримувати Р. і расову дискримінацію, всіма засобами протидіяти їм, запровадити покарання за поширення расист, ідей, допомогу чи підбурювання до цього, суворо карати за нихяк за злочини проти людства, навіть у тих випадках, коли це не передбачено нац. зак-вом. У Декларації ЮНЕСКО «Про расу і расові передсуди» 1978 наголошується, що всі люди належать до одного роду, мають спільне походження і становлять невід'єм. частину людства. Ті чи ін. особливості різних рас або їх окр. представників жодним чином не свідчать про інтелект., соціальні або якісь ін. переваги чи, навпаки, вади окр. рас або етн. груп, не можуть вважатися підставами для будь-яких пільг чи обмежень за цими ознаками. Спростовані антинаук. вигадки про невідворотність міжрас. конфліктів, «неповноцінність» окр. рас та ін. Наук, розробки, в т. ч. новітні дослідження геному людини, підтверджують відсутність принципових відмінностей між расами.

Растрове графічне зображення – зображення, які формуються в процесі перетворення графічних даних з аналогової форми на цифрову.

Расфолловінг – програма-додаток до Твіттеру, що дозволяє видаляти фолловерсів, які не цікаві користувачеві.

РАТИФІКАЦІЙНА ГРАМОТА - док-т у міжнар. праві, що підтверджує ратифікацію міжнар. договору уповноваженим органом д-ви. Р. г. підписується главою д-ви чи главою уряду (в Україні — Головою BP) і скріплюється підписом міністра закорд. справ. Р. г., як правило, складається з трьох частин: офіц. повідомлення, що ратифікація договору міжнародного відбулася; повного тексту договору з усіма додатками; офіц. заяви про визнання країною положень договору.

РАТИФІКАЦІЯ - (франц. ratification - затвердження, від пізньолат. ratificatio, лат. ratus — такий, що має законну силу, і ...ficatio, від facere — робити) — затвердження вищим органом держ. влади (монархом, президентом, парламентом; в Україні — Верх. Радою) договору міжнародного та згода на його обов'язковість для країни. Є однією зі стадій укладення міжнар. договору, переважно заключною. Прав, природа Р. і порядок її здійснення визначаються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969 та нац. зак-вом (в Україні — Законом «Про міжнародні договори України» 1993). Р. не є обов'язковою для укладення будь-якого договору, в заг. вигляді перелік випадків обов'язкової Р. наведено у ст. 14 Віден. конвенції 1969: якщо Р. передбачена договором або ін. домовленістю його учасників; якщо представник д-ви підписав договір за умови його Р. або намір д-ви про підписання за такої умови випливає з повноважень чи висловлювань у ході переговорів. Закон «Про міжнародні договори України» (п. 2 ст. 7) містить перелік договорів, які підлягають P.: а) політичні, загальноекономічні, із загальнофін. питань, з питань позики та кредиту, територіальні, мирні; б) про права і свободи людини та гр-нина; в) про громадянство; г) про участь у міждерж. союзах та об'єднаннях, системах колект. безпеки; д) про військ, допомогу, направлення контингенту ЗС України до ін. країн або допуск іноз. ЗС на тер. України; е) про істор. та культурні надбання народу України; є) такі, виконання яких передбачає зміну чинних або прийняття нових законів України; ж) ін. договори, Р. яких передбачена законом або самим договором. Процес Р. складається з трьох послідовних стадій: попереднє схвалення, сама Р. та обмін ратифікаційними грамотами. Процедури перших двох стадій здійснюються в різних країнах неоднаково, відповідно до норм конст. (а не міжнародного) права. В Україні пропозиції щодо Р. розглядаються Президентом або Кабінетом Міністрів, і в разі їх схвалення договір подається до Верх. Ради, попередньо розглядається К-том у закорд. справах ВР (у разі потреби — також ін. заінтересованими ктами). Разом з висновками к-тів і проектом Закону про Р. договір подається на розгляд ВР. Закон «Про міжнародні договори України» в ряді випадків передбачає особливий порядок Р. Якщо виявляються розбіжності між договором та Конституцією України, договір надсилається до Конст. Суду для отримання висновку щодо його відповідності Конституції, а коли положення договору суперечать Конституції, його Р. відкладається до внесення відповід. змін до Конституції. У разі, якщо договір потребує внесення змін до чинних законів України, то законопроекти про ці зміни подаються на розгляд одночасно з проектом закону про Р. договору. Закони про Р. приймаються простою більшістю голосів депутатів ВР, крім договорів з тер. питань, проблем громадянства та про участь у міждерж. союзах, об'єднаннях, системах колект. безпеки, для Р. яких потрібно 2/3 голосів наявної кількості депутатів. Р. договору фіксується у ратифікац. грамоті. Двостор. договори набувають чинності (якщо в них не передбачене інше) 393 після обміну ратифікац. грамотами, що здійснюється у погоджений сторонами час, як правило, в столиці тієї країни, де договір не підписувався. При укладанні багатостор. договорів сторони визначають країну-депозитарій, якій усіма учасниками передаються ратифікац. грамоти, і договір набуває чинності від моменту отримання депозитарієм грамот від усіх (або визначеної договором кількості) учасників. В окр. випадках призначається кілька депозитаріїв, але значного поширення ця практика не набула. Про обмін ратифікац. грамотами або їх передачу депозитарію складаються відповідні протоколи. Під час Р. до договору не можуть бути внесені жодні зміни або доповнення. Але кожен учасник багатостор. договору має право (якщо в самому тексті відсутні положення про неприпустимість цього) зробити застереження (ст. 19 Віден. конвенції). Останні фіксуються у ратифікац. грамоті та протоколі про її передачу депозитарію. Відповідно до Віден. конвенції (ст. 20), коли країна — учасниця договору протягом 12 міс. вщ часу отримання нею повідомлення про застереження не висловила своїх заперечень, вважається, що вона погодилася із застереженням. Застереження діє у відносинах мгж країною, яка його зробила, і тими учасниками договору, котрі з ним погодилися. Віден. конвенція передбачає також право учасників договору в будь-який час зняти раніше внесене застереження.

Рахунок – запис, що містить відомості, які користувач повідомляє про себе. Синоніми та сленгові терміни: профіль, профайл, сторінка, найчастіше – аккаунт і еккаунт, від англійського account – обліковий запис, особистий рахунок.

РЕЄСТРАЦІЯ І ПУБЛІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ - міжнародною організацією — передбачений нормами міжнар. права порядок ведення реєстру та офіц. оприлюднення договорів міжнародних з метою їх обліку, контролю і надання юрид. сили. Є інститутом міжнар. права, призначення якого полягає у забезпеченні відкритої дипломатії. Статут Ліги Націй передбачав обов'язковість реєстрації та публікації договорів, укладених сторонами - членами Ліги, причому за відсутності реєстрації договір втрачав силу (ст. 18). На практиці, а також у Лізі Націй сформувалася звичаєва норма: незареєстрований договір набував чинності й обов'язкової сили, але на нього не можна було посилатися в органах Ліги. Інститут реєстрації застосовано в Статуті ООН. Його ст. 102 передбачає, що: «1. Будьякий договір і будь-яка міжнародна угода, укладені будь-яким членом Організації після набуття чинності цього Статуту, мають бути за першої можливості зареєстровані в Секретаріаті та ним опубліковані. 2. Жодна зі сторін у будь-якому такому договорі або міжнародній угоді, не зареєстрованих згідно з пунктом 1 даної статті, не може посилатися на такий договір або угоду в жодному з органів Організації Об'єднаних Націй». Починаючи з 1945 року численні міжнар. універсальні та регіональні організації ведуть реєстрацію договорів, які мають відношення до їх діяльності. Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 (ст. 80) підтверджує правило про необхідність реєструвати і публікувати в Секретаріаті ООН договори, які набули чинності, навіть якщо сторони цих договорів не є членами Організації Об'єднаних Націй. Неопубліковані міжнар. договори не визнаються органами міжнар. правосуддя, передусім Міжнародним судом ООН.

Реєстрація на курси – процес офіційного зарахування на курс.

Реал – законослухняний користувач соціальної мережі з реальними даними і фотографіями. Реальність користувача підтверджується паспортом, у разі видалення облікового запису. В силу своєї нереальності, клони і мульти, не підлягають офіційному відновленню у разі видалення.

Реальний час (realtime) – час, що збігається з фактичним часом перебігу фізичного  процесу.  Стосовно  режиму  оброблення  даних  це  означає,  що потрібні розрахунки виконуються під час фактичного перебігу відповідного, фізичного процесу так, що результати обчислень можна використовувати для керування цим процесом. Стосовно прикладних програм це значить, що в них відповідь на інформацію, яка вводиться, формується досить швидко, так що вона може впливати на подальше введення даних (діалоговий режим).

Регламент сайту – регулює відносини між власником сайту в особі адміністрації сайту і його користувачами, що виникають у зв’язку з використанням сайту. Положення регламенту встановлюються, змінюються і скасовуються власником сайту в односторонньому порядку.

Регулювання   Інтернет   –   комплекс   законодавчих   і   організаційних заходів, спрямованих на підтримку і розвиток Інтернет. Включає в себе: комерційне законодавство, заходи з розвитку конкуренції, ліцензування, технологічні стандарти, регулювання цін, податкове обкладення, захист інтелектуальної власності, споживачів, конфіденційності, забезпечення відповідальності провайдерів, переслідування комп’ютерних злочинів та ін. Заходи з регулювання Інтернет повинні забезпечувати прозорість і відкритість. У зв’язку з унікальною природою Інтернету, його регулювання має певні труднощі і в більшості країн відсутній спеціальний "Закон про Інтернет". Існує також небезпека надмірної "старанності"влади в цьому питанні, яка може знищити одне з основних "завоювань"Інтернету - його свободу.

Редагування – процес внесення змін у текст.

РЕДЕМАРКАЦІЯ - (франц. rectemarcation, від re... — префікс, що означає поновлення або повторення, і demarcation — розмежування) — перевірка та відновлення лінії держ. кордону на місцевості й позначення її прикорд. знаками на підставі діючих договір, док-тів. Передбачає перевірку раніше проведеної демаркації кордонів, ремонт або відновлення зруйнованих або пошкоджених прикорд. знаків, заміну знаків одного типу знаками ін. типу, встановлення дод. знаків тощо. Р. здійснюється спец, змішаними редемаркаційними комісіями, що призначаються за домовленістю прикорд. д-вами. Змішана редемаркац. комісія складає новий протокол опису кордону, карти з його позначенням, а також протоколи на прикорд. знаки зі схемами. Нові док-ти підлягають затвердженню згідно з чин. внутр. зак-вом кожної сторони. Іноді в процесі Р. виникає необхідність випрямлення кордону на окр. ділянках або встановлення іншого, зручнішого проходження кордону, що приводить до обміну невел. ділянками території між прикорд. д-вами (зокрема, д-ви можуть домовитися про проходження нового кордону на ділянках прикорд. річок у зв'язку зі змінами в їх руслі). В таких випадках, якщо до прикорд. д-в відійдуть неоднакові за площею та якістю території, змішані редемаркаційні комісії визначають тер. компенсацію сторонам і складають протокол, який затверджується уповноваж, інстанціями прикорд. держав. Сторони можуть домовитися здійснювати Р. регулярно через визначений проміжок часу, особливо на річкових ділянках кордону, де найчастіше відбуваються втрата прикорд. знаків, зміни у руслі річок, утворення або розмив островів. Порядок Р. регулюється двостор. договорами 394 між прикорд. д-вами (напр., Договором між Україною та Словацькою Республікою про спільний держ. кордон 1993).

РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ - міжнар.-правовий режим, відповідно до якого одна д-ва надає ін. д-ві, її фіз. чи юрид. особам у сфері екон., торг, та ін. відносин права, переваги, привілеї та пільги, такі ж сприятливі, які юна надає або надасть у майбутньому будь-якій третій д-ві або її фіз. чи юрид особам. Р. н. с. та винятки з нього встановлюються тільки міжнар. договором. Фактично даний режим означає звичайні, недискримінац. умови співробітництва на відміну від особливих (обмежувальних або, навпаки, преференційних) умов, які можуть вводитися для окр. країн. Р. н. с. є одним з осн. принципів дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, закріплений у Принципах міжнар. торг, відносин і торг, політики (ухвалених на І Конференції з торгівлі й розвитку 1964), а також у ст. 26 Хартії екон. прав і обов'язків держав, прийнятій ГА ООН 12.ХІІ 1974. Як правило, Р. н. с. 395 є однією з умов міжнар. договорів про торг.-екон. співробітництво. Напр., звільнення від держ. мита і податків, коне, зборів і податків, проведення митних процедур і формальностей тощо. Р. н. с. може встановлюватися у міжнар. договорах з питань міжнар. перевезень. Напр., у міжнар. двостор. договорах щодо мор. перевезень може вказуватися норма, відповідно до якої судна під час виходу, входу та перебування у портах можуть користуватися найбільш сприятливими умовами, що їх обидві д-ви нададуть суднам під прапором третіх держав. Україна, як правило, передбачає Р. н. с. у міжнар. договорах. Зазнач, режим встановлюється багатостор. та двостор. міжнар. угодами про торг.-екон. співробітництво на умовах взаємності й передбачає одночасне поширення пільг з усіх галузей міжнар. екон. співробітництва — ставок експорт, та імпорт, мита, інвестицій, підприємницької діяльності тощо (див. Національний режим, Преференції). Наявність Р. н. с. характеризує особливий рівень відносин між д-вами. Про це свідчить досить часте його використання у рамках інтеграц співробітництва, або у зв'язках між прикорд. д-вами, або у внугрішньорегіон. відносинах (ЄС, СНД). Застосування Р. н. с. позитивно впливає на розвиток міжнар. торгівлі, про що було визнано у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975. Всі д-ви мають право встановлювати винятки з Р. н. с. (обмеження чи заборони), які мають забезпечувати дотримання держ. безпеки, громад, порядку, моральності населення, охорони здоров'я, захисту та охорони росл, світу, істор., культур, і археол. цінностей. У міжнар. договорах з питань торг.-екон. та ін. видів діяльності можуть зазначатися сфери чи регіони торг.-екон. діяльності, на які договірні д-ви не поширюватимуть Р. н. с: на пільги та переваги, що надаються з метою спрощення при-корд. торгівлі або випливають з митних союзів, ін. форм екон. інтеграції тощо. Винятки з Р. н. с, пов'язані з мит. пільгами для країн, що розвиваються (насамперед у тариф, сфері), по суті перетворилися на самост. договірний принцип міжнар. торгівлі. Можливість винятків з Р. н. с. передбачена згаданими Принципами та Хартією.

Резервне копіювання – технологія копіювання програм і/або даних з метою підвищення надійності зберігання даних.

Резистивна  матриця  –  це  двошарова  сітка  з  тонких  провідників, розділена повітряним зазором і вмонтована в пластикову поверхню інтерактивної дошки.

РЕЗОЛЮЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН - офіц. акти Генеральної Асамблеї ООН, в яких виражається спільна позиція держав — членів ООН з питань, що входять до компетенції Асамблеї. Вони можуть ухвалюватися як рішення зобов'язального характеру або як рекомендації. На практиці Р. ГА ООН адресуються ін. органам Організації, державам-членам у цілому або індивід, державам-членам, державам — не членам ООН, неуряд. oрг-ціям тощо. Р. ГА ООН мають зобов'язальний характер, якщо приймаються згідно з положеннями Статуту ООН, в яких Асамблея уповноважується застосовувати такі конкр. дії, як прийняття правил процедури (ст. 21), утворення допоміж. органів (ст. 22), схвалення угод зі спеціаліз. установами ООН (ст. 63) та угод з урядами держав щодо територій під опікою (ст. 85) або, за рекомендацією Ради Безпеки ООН, визначення умов, за якими д-ви, 396 що не є членами ООН, можуть стати учасницями Статуту Міжнар. суду ООН (ст. 93). Такі резолюції за своїм характером можуть бути адм. рішеннями або рішеннями ад хок (ad hoc), а у випадку заг. чи тривалої дії — законодавчими або такими, шо включають законод. елемент. Р. ГА ООН мають також зобов'язальний характер, якщо адресуються органам, підлеглим Асамблеї, напр., прийняті нею Правила персоналу ООН. Законодавчими за своїм характером вважаються і Р. ГА ООН з бюдж. питань Організації, які входять до компетенції Асамблеї. Відповідно ГА ООН своїми резолюціями встановлює бюджет Організації, розподіляє витрати її членів, затверджує фін. та бюдж. угоди зі спеціаліз. установами ООН (ст. 17). Р. ГА ООН мають характер рекомендацій, якщо приймаються згідно з функціями і повноваженнями Асамблеї, встановленими Статутом ООН. Так, ГА уповноважується робити рекомендації: з будь-яких питань або справ, що обговорюються у межах Статуту ООН або стосуються повноважень і функцій будь-якого з органів, передбачених Статутом (ст. 10); щодо заг. принципів співробітництва у справі підтримання миру і безпеки, поставлених перед нею будь-якою державою — членом Організації чи РБ ООН або д-вою, яка не є членом ООН (п. 2 ст. 11); щоб звернути увагу РБ ООН на ситуації, які можуть загрожувати міжнар. миру та безпеці (п. З ст. 11); з метою сприяння міжнар. співробітництву в політ, галузі й заохочення прогрес, розвитку міжнар. права та його кодифікації, а також у галузі екон., соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і сприяння здійсненню прав людини та осн. свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії (ст. 13). ГА ООН, однак, не може робити рекомендації щодо спору або ситуації, стосовно яких РБ ООН виконує покладені на неї Статутом ООН функції, якщо Рада сама не запитає про це Асамблею (п. 1 ст. 12). Заг. практикою ГА ООН стало утворення за її рішеннями нових міжнар. агентств, що діють у рамках Організації. Це рішення може включати: орг. та процедурні умови розгляду такого питання; зобов'язання Організації щодо утворення агентства, структури його органів і визначення посад, осіб; зобов'язання членів агентства або д-в щодо участі в роботі його служб; фін. зобов'язання членів ООН щодо такого агентства і надання йому привілеїв та імунітетів ООН. Такі рішення ГА мають високий рівень гнучкості, оскільки звернення до них дає можливість ООН утворювати в її рамках міжнар. організації та органи без укладання міжнар. договору, так само як і вносити в ці рішення необхідні зміни без проведення нових переговорів. Прикладами таких рішень є: заснування Програми розвитку ООН (ПРООН) - органу ГА ООН, утв. 1965 за резолюцією ГА ООН шляхом об'єднання Спец, фонду і Розширеної програми тех. допомоги, та утвореної 1966 Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). Сталою практикою ГА ООН є також прийняття резолюцій, спрямованих на формування принципів і норм, що регулюють відповідну поведінку держав. Такі резолюції, як правило, приймаються у формі декларацій, що має підкреслити їх заг. характер. Виходячи з того, що д-ви, які становлять міжнар. співтовариство, перебувають у згоді щодо сприйняття або застосування в їхніх 397 взаємовідносинах певної норми поведінки, і дана норма стає частиною міжнар. права, ці декларації можуть становити джерело норм міжнар. права, подібно до норм, що приймаються консенсусом на конференціях з кодифікації та прогрес, розвитку міжнар. права. Іноді ці декларації є тлумаченнями Статуту ООН та ін. міжнар.-прав. док-тів, деколи вони є доказом практики держав і розвитку звичаєвого міжнар. права, часом формують нові принципи, які в одних випадках ведуть до тлумачення міжнар. договорів чи нового звичаю, а в інших — сприймаються як авторитетні свідчення міжнар.-прав. принципів в обставинах, за якими укладення форм, договору не може бути досягнуто. Однак не всі Р. ГА ООН, прийняті у формі декларації, мають однакове юрид. значення. Це питання вимагає ретельного аналізу в кожному випадку і щодо кожного положення такої резолюції, беручи до уваги: текст її проекту; рівень визнання голосуванням; заяви, зроблені членами ООН у процесі обговорення; дальшу поведінку цих членів ООН, як і поведінку самої ООН. Поширеним є погляд, що ці резолюції не створюють право, але можуть бути авторитет, доказом його існування. Так, Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 1970, прийнята Р. ГА ООН консенсусом, може розглядатися як така, що з'ясовує існуючі норми міжнар. права. Вона проголошує, що принципи Статуту ООН, включені до цієї Декларації, становлять осн. принципи міжнародного права. Прикладом Р. ГА ООН, яка є свідченням виникнення норм міжнар. права, може бути Декларація правових принципів діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору 1963. Об'єктом і метою Декларації є проголошення прав, принципів, що віддзеркалюють міжнар. право як прийняте членами ООН. Подібною є Декларація про принципи, що регулюють режим дна морів і океанів та їх надр за межами дії національної юрисдикції 1970, яка проголошує, що ресурси дна таких морів і океанів є спільною спадщиною людства. Вона також встановлює, що жодна д-ва або особа, фіз. чи юридична, не може здійснювати або набувати права щодо цього району чи його ресурсів, несумісного зі встановленим міжнар. режимом і принципами даної Декларації. Такі Р. ГА ООН теж можуть мати чітко виражений характер de lege ferenda, щоб забезпечити основу для наступної та узгодженої практики д-в, яка має трансформувати відповід. резолюцію у норму звичаєвого міжнар. права. Такою є прийнята ГА Загальна декларація прав людини 1948, яка згодом трансформувалася у загальновизнані норми міжнар. права. МС ООН у своїх консульт. висновках щодо Намібії (1970) та Зх. Сахари (1970) визнав Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 (Р. ГА ООН) частиною заг. міжнар. права, а саму резолюцію — методом, яким вона набула цього юрид. статусу. Отже, при здійсненні ГА своїх повноважень відповідно до Статуту ООН необхідно виходити з того, що ГА і іс форум, на якому представлені практично всі д-ви світу, які після обговорення можуть висловлювати свою колект. думку щодо існуючих принципів та норм міжнар. права, а Р. ГА ООН є основою та 398 відправним пунктом для їх прогрес, розвитку через однакову поведінку держав.

Рейнтингова  оцінка  –  базова  технологія  оцінювання  успішності  в системі дистанційного навчання з урахуванням накопичення поточних оцінок в базі даних. По своїй суті – це накопичена сума оцінок з різними варіантами математичної обробки.

Рейтинг2 – відсоток аудиторії цільової групи, охопленої деяким Інтернет- ресурсом (аналогічно і телепрограмою, друкованим виданням, радіостанцією) у даний момент часу. Один пункт рейтингу відповідає одному відсотку.

Реквізити   правових   документів   –   найбільш   усталені   структурні елементи  нормативних  правових  актів:  видавець,  номер,  дата,  назва,  вид, статус, відомості про реєстрацію.

РЕКОМЕНДАЦІЇ - (пізньолат., від лат. ге... — префікс, що означає поновлення або повторення дії, і— доручати, передавати) — в міжнар. праві резолюції міжнар. конференцій, нарад та міжнар. організацій, які не мають обов'язкової юрид. сили. Р. не є джерелами міжнар. права, і для забезпечення їх виконання не може застосовуватись механізм міжнар.-прав. санкцій, проте вони нерідко сприяють формуванню нових принципів і норм міжнар. права. Р. міжнар. організацій можуть бути визнані як юридично обов'язкові норми у звичаєвій та договір, практиці держав. У вигляді Р. у більшості випадків приймаються резолюції органів ООН (див. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН) та міжнар. організацій системи ООН. Р. приймаються також регіональними міжнар. організаціями, погоджувальними та ін. змиваними комісіями, що утворюються д-вами.

РЕКТИФІКАЦІЯ КОРДОНУ - (пізньолат. rectificatio — випрямлення, виправлення, від лат. rectus — прямий, вірний і ...ficatio, від facere — робити) — незначна зміна або уточнення лінії держ. кордону. Застосовується у випадках буд-ва тунелів, гідростанцій, аеродромів, мостів та ін. споруд на лінії кордону або в безпосеред. близькості до неї, а також з метою задоволення госп. інтересів суміж. держав. Р. к. здійснюється на підставі міжнар. Договорів між заінтересованими д-вами.

Релевантність – міра відповідності отримуваного результату бажаному. У термінах пошуку – це міра відповідності результатів пошуку завданню, поставленому в запиті.

РЕПАРАЦІЇ - (лат. — відновлення, поновлення) — у міжнар. праві одна з форм матеріальної відповідальності суб'єкта міжнар. права за шкоду, заподіяну внаслідок скоєного ним правопорушення ін. суб'єкту міжнар. права. Виплата Р. проводиться у вигляді реституції, грошової або ін. матеріальної компенсації, або одночасно реституції та компенсації. За своїм юрид. змістом Р. відрізняється вщ контрибуції, яка була даниною переможцеві у війні й існувала у міжнар.-прав, практиці до 1919. Інститут Р. уперше був зафіксований у Версальському мирному договорі 1919, який зобов'язав Німеччину відшкодувати збитки, заподіяні нею під час Першої світової війни 1914—18. Сучасне міжнар. право передбачає матеріальну відповідальність д-ви за розв'язання агресив. війни — т. з. військові Р. Так, рішеннями Кримської (Ялтинської) конференції 1945 та Берлінської (Потсдамської) конференції 1945 була передбачена виплата Р. Німеччиною, а Паризькими мирними договорами 1947 — виплата кол. союзниками Німеччини у Другій світовій війні 1939—45.

РЕПАТРІАЦІЯ - (пізньолат. — повернення на батьківщину) — повернення в країну громадянства, пост, проживання або походження певних категорій осіб (біженців, переміщених осіб, військовополонених), які внаслідок різних обставин опинилися поза її межами. Здійснюється на підставі міжнар. договорів або відповід. законів заінтерес. д-в. Нерідко буває пов'язана зі зміною (набуттям) громадянства. Обов'язковість Р. військовополонених передбачена Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949. Женев. конвенція про поводження з військовополоненими 1949 (ст. 109) передбачає, що д-ви в період воєн, дій зобов'язані відправляти на батьківщину тяжкохворих і тяжкопоран. військовополонених незалежно від їх звання і кількості після приведення їх до стану, що допускає перевезення. Воюючі сторони повинні намагатися за сприяння відповід. нейтральних держав проводити госпіталізацію у нейтрал, д-вах поранених і хворих військовополонених та можуть укладати угоди про Р. або інтернування у нейтрал, країнах здорових військовополонених, які перебували тривалий час у полоні. Згідно зі ст. 118—119 Женев. конвенції про поводження з військовополоненими 1949 після припинення воєн, дій воюючі д-ви повинні провести безумовну Р. військовополонених, за винятком тих, які не підлягають Р. через тяжку хворобу, скоєний крим. злочин або відбуття покарання за вже винесеним суд. вироком.

Реплікація – дублювання бази даних на кількох серверах. Підвищує ефективність доступу до інформації, але щоб бути дійсно корисною, повинна гарантувати регулярне оновлення і синхронізацію копій.

Реплікація програмного забезпечення – тиражування програмного забезпечення типового інформаційного комплексу з метою подальшого клонування на його основі нового галузевого порталу або комплексу.

Репозитарій об’єктів навчання – репозитарій для зберігання цифрових освітніх ресурсів.

РЕПРЕСАЛІЇ - (пізньолат., від лат. — стримувати, зупиняти) — у міжнар. праві правомірні примус, заходи політ, та екон. характеру, що застосовуються однією д-вою у відповідь на неправомір. дії ін. д-ви. Метою Р. є відновлення прав, порушених ін. д-вою. Сучасне міжнар. право забороняє застосовувати Р., пов'язані з використанням сили, тобто збройні Р.; такі дії кваліфікуються як агресія. Важливою умовою правомірності Р. є обов'язок д-ви, що має намір їх застосувати, використати до цього мирну процедуру відшкодування збитків, які були заподіяні правопорушником. Лише відмова держави-правопорушника від такої процедури або від виконання рішення, прийнятого внаслідок застосування такої процедури, відкриває можливість правомір. застосування Р. Заходи, що застосовуються як Р., повинні бути пропорційними правопорушенню, що їх викликало. Р. припиняються з досягненням їх мети. Прикладами застосування Р. є затримання риболов, судна за незакон, лов риби, накладення арешту або конфіскація майна, обмеження або припинення торг, відносин тощо. Особливим видом Р. є заходи впливу, встановлені Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969. Вона передбачає можливість повного або часткового призупинення виконання багатостор. договору ін. сторонами (з єдиним застереженням щодо зобов'язань гуманітар. характеру) у відповідь на істотне порушення такого договору ін. стороною.

Рерайтинг  –  написання  унікального  тексту  на  основі  вже  існуючої новини, статті. Для рерайтинга типово використання синонімічних слів, переклад прямої мови в непряму, переміщення абзаців.

РЕС КОМУНІС - (лат. res communis, букв. - спільна річ) — у римському праві річ, яка знаходиться у спільній власності. Цей термін уживався у різні істор. періоди в різних концепціях належності й використання земних, мор., повітр. і позаатмосферних просторів. Концепція Р. к. в епоху Відродження використовувалася для того, щоб покласти край намаганням деяких мор. держав встановити свою юрисдикцію над частками відкритого моря. У результаті сформувалося розуміння того, що за межами нац. юрисдикції існує Р. к, якою можна користуватися, але не привласнювати її. У 20 ст. в результаті масштаб, кодифікації мор. права, з прийняттям Конвенції ООН по морському праву 1982 міжнар. мор. право збагачується нормат. розробкою концепції «загальної спадщини» людства за межами нац. юрисдикції («район», за термінологією Конвенції). Район та його ресурси не можуть бути привласнені, розробка його багатств, які належать всьому людству, відбувається під контролем міжнар. інституції, яка отримала назву «Орган». У процесі розвитку прав, регламентації косм. діяльності держав теж застосовується концепція Р. к. Так, ст. 1 Договору про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1966 проголошує, що «дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюються на користь усіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або ринкового розвитку, і є надбанням усього людства».

РЕС НУЛЛІУС - (лат. res nullius, букв. - нічия річ) — термін римського права, що означає «річ, яка не належить нікому». На ньому базувався принцип: «res nullius cedit (caedit) primo occu-panti» — «нічия річ належить першому, хто заволодіє нею». Перенесена в міжнар. право часів колон, поділу світу, ця норма рим. права набула значення юрид. обгрунтування для захоплення нових територій і встановлення на них тер. суверенітету колон, держав. Вважалося, що для оформлення захоплення Р. н. або terra nullius («нічийної землі») слід здійснювати її окупацію. Деякі юристи тих часів вважали, що дійсно нічиєю землею могли бути лише землі без населення, але на практиці й землі з населенням, не сформованим у д-ву чи держ. утворення, захоплювалися так само, як і землі без господаря. Ще в 20 ст. у низці тер. спорів між д-вами використовували аргумент Р. н. Але 1975 МС ООН, розглядаючи справу про Зх. Сахару з метою підготовки відповід. консультат. висновку на прохання ГА ООН, відмовився розглядати Зх. Сахару на момент її колонізації (серед. 19 ст.) як «нічию землю». Суд визнав, що питання про майбутнє цієї території необхідно вирішувати з позицій вимог деколонізації відповідно до Принципу самовизначення.

РЕС ЮДІКАТА - (лат. res judicata — вирішена справа) — у римському праві стан, за якого остаточне рішення повноваж. суду, що набуло чинності, є 403 обов'язковим для сторін спору і не може бути предметом перегляду. В сучас. міжнар. праві це положення закріплено в Статуті МС ООН: «Рішення Суду обов'язкове лише для сторін, які беруть участь у справі й лише по цій справі» (ст. 59); «Рішення остаточне і не підлягає оскарженню» (ст. 60). МС ООН вирішує справи тільки між д-вами, однак принцип Р. ю. застосовується і в таких специфічних суд. установах, як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Рішення великої палати Суду, а за певних умов — будь-якої з його палат є остаточними (п. 1—2 ст. 44 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950). В ЄСПЛ у справі, з одного боку, може виступати д-ва, а з іншого — або д-ва, або фіз. чи юрид. особа. Якщо Суд констатує порушення Конвенції 1950, він може зобов'язати д-ву усунути це порушення і надати потерпілій стороні справедл. компенсацію. Суд не може покласти такий обов'язок на фіз. або юрид. особу, яка скористалася своїм правом на звернення. Саме тому положення про обов'язкову силу суд. рішень та їх виконання сформульовано так: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні постанови Суду у справах, в яких вони є сторонами» (п. 1 ст. 46 Конвенції). Це положення свідчить про те, що поперед, рішення Суду, якщо вони застосовуються ним (у частині юрид. конструкцій або аргументації), не мають сили прецеденту, а є автентич. тлумаченням власної юриспруденції. Принцип Р. ю. властивий також арбітраж, рішенням. Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень (Гаазька конвенція 1907) містить такі норми: третейська ухвала вирішує спір остаточно і безапеляційно (ст. 81); третейське рішення обов'язкове тільки для сторін спору (п. 1 ст. 84). Модель правил арбітраж, процедури (прийнята 1958 Комісією міжнародного права ООН) також містить усі необхідні складові Р. ю.: арбітражне рішення є остаточ. вирішенням спору (ст. 32); арбітражне рішення є обов'язковим для сторін відразу після його виголошення та має бути сумлінно і негайно виконане (ст. 30). Р. ю. як загальновизнана норма міжнар. права сприяє ефективності міжнар. правосуддя у вирішенні спорів між д-вами.

РЕСТИТУЦІЯ - (лат. restitutio -відновлення, повернення) -1) У цивільному праві - відновлення стану речей, що існував до вчинення правочину, недійсного за законом або визнаного таким у суд. порядку. 2) У міжнародному праві - вид матеріально-прав. відповідальності д-ви, яка вчинила акт агресії або ін. міжнар.-протиправне діяння. Р. в даному випадку полягає в обов'язку даної д-ви ліквідувати або зменшити матеріальну шкоду, завдану ін. д-ві, відновити поперед, стан. Прикладом такої Р. може бути повернення майна, неправомірно вилученого і вивезеного д-юю, яка бере участь у воєн, діях, з тер. супротивника. Будь-які операції з держ. майном та майном юрид. або фіз. осіб, з метою їх дальшого вивезення до ін. країни, вважаються недійсними. Тому Р. підлягає як те майно, що знаходиться на тер. країни, котра бере участь у воєн, діях, так і майно на тер. третьої сторони. У разі неможливості повернути ті самі речі може бути застосовано режим субституції (повернення под. речей або речей такої самої вартості). Порядок Р. визначається мир. договором або ін. міжнар.-прав. актом.

РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ - у міжнар. праві особлива форма повернення майна істор., наук., худож. та ін. культурного значення, неправомірно вилученого і вивезеного під час збройного конфлікту д-вою з окупованої нею території ін. д-ви. Щодо культурних цінностей застосовуються заг. правила реституції. Норми звичаєвого міжнар. права про реституцію майна вже склалися до Першої світової війни 1914—18. Заг. правила реституції знайшли своє відображення у ВерсальськоВашингтонській системі мирних договорів з Німеччиною, Австрією, Болгарією, Угорщиною і Туреччиною (1919—21). Водночас у деяких договорах Версальсько-Вашингт. системи містилися «особливі положення» про цю категорію майна. По-перше, вони не обмежувалися ліквідацією наслідків тільки Першої світ, війни. Вимоги про повернення культур, цінностей стосувалися претензій до більш віддалених періодів. По-друге, йшлося про т. з. компенсаційну Р. к. ц., яка полягала в поверненні (заміні) аналогія, культур, цінностей у випадку, коли їх оригінали втрачені. По-третє, у деяких випадках передбачалося повернення певних об'єктів у те місце, з яким вони були традиційно пов'язані. Р. к. ц. набула особливого значення у зв'язку з безпрецедентним руйнуванням і грабунком істор.-архіт. пам'яток, музеїв, архівів і бібліотек фаш. Німеччиною під час Другої світової війни 1939—45 на тер. тимчасово окупованих країн. Зокрема, в Україні було розграбовано 151 музей, знищено або вивезено на Захід бл. 300 тис. експонатів, 51 млн. книжок, 46 млн. архів, справ. У Паризьких мирних договорах 1947 з кол. сателітами фаш. Німеччини (Італією, Угорщиною та Болгарією) містилися статті про Р. к. ц. Зокрема, передбачалося, що коли в окр. випадках ці країни не зможуть провести реституцію предметів, які становлять художню, істор. або археол. цінність і є частиною культур, надбання нації, з території якої ці предмети було вивезено їхніми арміями, 402 владою або гр-нами силою чи з примусу, то вони зобов'язані передати предмети такого самого гатунку і приблизно рівноцінні вивезеним. Після закінчення Другої світ, війни СРСР вдалося знайти на тер. Німеччини частину награбованих і вивезених гітлерівцями культур, цінностей та повернути їх на батьківщину. Частина нім. культур, цінностей також була переміщена на тер. СРСР. У 50-х рр. 20 ст. за рішенням РМ СРСР було передано НДР колекцію картин Дрезден, галереї та понад 1 375 000 ін. експонатів. Прав, статус тих цінностей, що залишилися, визначено внутр. зак-вом. Зокрема, Законом України «Про вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей» (1999) встановлено, що культурні цінності, переміщені на тер. України внаслідок Другої світ, війни, є частковою компенсацією за заподіяні окупантамизбитки (ст. 3). Р. к. ц. донині залишається однією з найскладніших і невирішених проблем у міжнар. співтоваристві. Згідно з Декларацією держав антигітлерівської коаліції 1943, Париз. мирними договорами 1947, а також Протоколом до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954 правовідносини при Р. к. ц. виникають не між закон, власником цього майна та особою, у володінні якої воно опинилося, а між д-вами, що регулюються нормами міжнар. публічного права. Оскільки при вирішенні питань Р. к. ц. виникає чимало колізій у міжнар. праві, що продовжує розвиватися, помітна роль належить також внутр. праву. Після прийняття Конвенції про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незакон, ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, 1970 почала складатися заг. концепція Р. к. ц. країнам, що їх незаконно втратили. її акцент перенесено на двостор. переговори за-інтерес. сторін, а також на багатостор. співробітництво. Утв. Міжурядовий комітет зі сприяння поверненню культур, цінностей країнам їх походження або їх реституції у випадку незакон. привласнення, до складу якого входила Україна. 14.II 1992 глави країн СНД підписали у м. Мінську (Білорусь) Угоду про повернення культурних та історичних цінностей д-вам їх походження. Однак парламент Рос. Федерації не ратифікував Угоду, і її реалізацію не розпочато. Україна уклала кілька міжнар.-прав. угод щодо взаєм. збереження і повернення культур, цінностей, втрачених і незаконно переміщених під час Другої світ, війни (з Польщею, Угорщиною, Німеччиною), веде переговори з ін. країнами. Внаслідок цього Україна одержала втрачені археол. експонати з Херсон, краєзн. музею, частину фресок Михайлівського Золотоверхого собору 11 ст. в Києві та, в свою чергу, передала Німеччині «Архів Баха» тощо. Реституц. проблема зафіксована і в ст. 54 Конституції України. Д-ва вживає заходів для повернення в Україну культур, цінностей народу, що знаходяться за її межами.

Ресурс – сайт, Інтернет-проект, вузол мережі – частина системи, яка може бути виділена користувачеві або процесу.

РЕТОРСІЇ - (пізньолат. — зворотна дія) — примус, заходи д-ви, які вживаються нею у відповідь на недружній акт з боку ін. д-ви, що спричинив моральну або матеріальну шкоду, і спрямовані на обмеження незахищених міжнар. правом інтересів другої д-ви. Найпоширеніші Р.: видворення дипломатів; розірвання дип. відносин; припинення дип. переговорів, що відбуваються, або відмова ратифікувати підписані угоди; непродовження торг, привілеїв або угод. P. є найм'якішим проявом примусу, хоча можуть справляти серйозний вплив на д-ву, яка вчинила недруж. акт або правопорушення. Як і репресалії, Р. не передбачають застосування збройних сил. Вони досить широко застосовуються у сучас. міжнар.-прав. практиці.

Реферат  –  короткий  точний  виклад  змісту  документа,  що  включає основні фактичні відомості та висновки, без додаткової інтерпретації або критичних зауважень автора реферату.

РЕФЕРЕНС - (франц. reference — довідка, посилання, від лат. referre — повідомляти) — підтвердження М-ва закорд. справ України, видане суб'єкту турист, діяльності України про те, що його зарубіж. партнери (за угодами) матимуть візову підтримку укр. конс, установ за кордоном при їх зверненні для оформлення турист, віз іноз. гр-нам для подорожі в Україну. Порядок і умови видачі Р. визначені Законом України «Про туризм» (1995), Інструкцією Ліцензійної палати про умови і правила здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, та контролю за їх дотриманням (від 17.V 1996), Положенням про порядок видачі референсу суб'єктам туристичної діяльності України (затв. МЗС України 30.ХІІ 1996) та ін. нормат.-прав. актами.

РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1921 - договір між Росією та Україною з одного боку, і Польщею, з другого,- про припинення війни та нормалізацію відносин. Підписаний 18.III 1921 у м. Ризі (Латвія). Містить преамбулу, 26 статей і додаток. Договір визначив кордон між УСРР і Польщею. Значна частина його проходила по р. Збруч. До Польщі відійшло понад 180 тис. км2 укр. та білорус, земель. Радянська сторона зобов'язувалася повернути Польщі різні воєнні трофеї, культурні та мист. цінності, бібліотеки і архіви, книжкові та археол. зібрання, вивезені Росією з Польщі від 1 січня 1772, а також звільнити Польщу від відповідальності за борговими та всіма ін. зобов'язаннями цар. уряду, сплатити протягом року 30 млн. золотих карбованців як борг за «активну участь Польської Республіки у господарському житті колишньої Російської імперії» тощо. Р. м. д. 1921 втратив чинність 1939 зі вступом рад. військ на тер. Зх. України і Зх. Білорусії.

РИМСЬКИЙ ДОГОВІР 1957 - (Договір про заснування Європейського співтовариства) — міжнар. договір, підписаний Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією та ФРН 25.III 1957 у м. Римі (Італія). Набув чинності 1.1 1958. Згідно з положеннями Р. д. 1957 було утворено інтеграц. об'єднання цих держав — Європейське співтовариство. До Р. д. 1957 неодноразово вносилися зміни згідно з такими док-тами: Договір про злиття 1965; Акт про приєднання 1972 (Великобританія, Ірландія, Данія), 1979 (Греція), 1985 (Іспанія, Португалія), 1994 (Австрія, Фінляндія, Швеція); Договір про бюджет 1970 та 1975; Єдиний європейський акт 1986; Договір про Європейський Союз 1992; Амстердамський договір 1997. Нині Рим. договір є одним з найголовніших джерел права Європейського Союзу. В сучас. вигляді Рим. договір складається з 6 частин (314 статей). У ч. І встановлено принципи функціонування Європ. співтовариства, ч. II регулює питання громадянства, ч. III визначає осн. напрями політики співтовариства 405 (вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів; візова та імміграц. політика; транспорт; правила конкуренції, оподаткування та зближення зак-ва; екон. та валютна політика; зайнятість; заг. торг, політика; митне співробітництво; соціальна політика та освіта; культура; охорона здоров'я; захист прав споживачів; трансєвроп. мережі зв'язку; пром-сть; екон. і соціальна згуртованість; дослідження і технол. розвиток; навколишнє середовище; співробітництво з метою сприяння розвитку); ч. IV присвячена питанням асоціації із замор, країнами та територіями; ч. V визначає інститути Співтовариства (Європейський парламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів, Рахункова палата, Екон. та соціальний комітет, Комітет регіонів, Європейський інвестиційний банк); ч. VI містить заг. та заключні положення.

Ринковий інформаційний простір – ринки, засновані на інформаційних технологіях і керовані ними.

Робот – система, здатна до доцільної поведінки в умовах мінливого зовнішнього оточення. Симбіоз штучного інтелекту і механіки. Його ядром є комп’ютер або група комп’ютерів, які керують зовнішніми пристроями – розвиненими  органами,  призначеними  для  просторового  і  кутового переміщення деталей, інструментів або власного переміщення. Для виконання своїх функцій робот обробляє інформацію, надану його датчиками (штучні органи зору, слуху, сенсорні пристрої).

Робота – набір завдань та обов’язків, які виконуються або повинні бути виконані однією особою (працівником).

Робоча група (або просто група) – спеціально створені об’єднання користувачів  за  рівнем  доступу,  інтересами  тощо.  Кожен  учасник  може належати до кількох груп, а кожна група може мати власні рівні доступу. Це дозволяє легше надавати модераторські права чи обмежувати доступ до певних форумів.

Робоча книга – сукупність аркушів, розміщених в одному файлі.

Робоча копія фонограми – запис на відповідному носії комплексу звукозапису або на комп’ютері архіваріуса.

Робоча навчальна програма  – це нормативний документ дисципліни вищого   навчального   закладу,   який   містить   виклад   конкретного   змісту навчальної дисципліни, послідовність та організаційно-методичні форми її вивчення,  обсяг  часу  на  різні  види  навчальної  роботи,  форми  і  засоби поточного та підсумкового контролю, перелік наочних і технічних засобів навчання тощо.

Робоча, поточна комірка – комірка таблиці, в якій перебуває курсор.

РОЗІРВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН - припинення відповід. відносин з офіц. оповіщенням про це держави-контрагента. Причинами Р. д. в. можуть бути: виникнення стану війни між сторонами; припинення існування однієї з держав-контр-агентів як самост. суб'єкта міжнар. права; ворожа політика країни щодо її контрагента чи здійснення нею будь-яких дій, несумісних з нормами міжнар. права, тощо. Р. д. в. не тягне за собою автоматичного припинення конс, відносин між відповід. д-ва-ми. Міжнар. право передбачає заходи захисту прав дип. агентів і самих дип. представництв у разі війни і Р. д. в. між відповід. д-ва-ми. Згідно зі ст. 44 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 д-ва перебування і в цій ситуації має сприяти найшвидшому від'їзду осіб, які користуються дип. привілеями та імунітетами, і членів їх сімей, надавати їм у разі необхідності трансп. засоби. Д-ва перебування має також поважати та охороняти приміщення представництва разом із його майном і архівом (ст. 45 Конвенції).

Розвиток   (evolution)   –   здатність   системи   змінювати   свій   склад   і структуру в процесі функціонування

Роздільна здатність монітора - може виражатися у вигляді двох цілих чисел, що визначають розміри зображення в точках по горизонталі й вертикалі, наприклад: 1600 × 1200. У даному випадку це означає, що ширина зображення становить 1600 точок, а висота – 1200 точок. У результаті зображення складається з одного мільйони дев’ятсот двадцять тисяч (1920000) точок. Кількість точок по горизонталі й вертикалі може бути різним для різних малюнків. Відповідно, чим вище роздільна здатність, тим більше точок на тій же площі і тим вищою є деталізація зображення (тим менше зернистої та більш якісною буде ваша картинка).

Розосереджена віртуальна школа – онлайн програма, яка управляється і служить декільком районам, як правило, об’єднаними в офіційний консорціум.

Розосереджена віртуальна школа – онлайн програма, яка управляється і служить декільком районам, як правило, об’єднаними в офіційний консорціум.

Розподілена база даних – база даних, фізично розподілена на дві або більше комп’ютерні системи.

Розподілена освіта – освіта, при якій учень за допомогою комп’ютерних технологій і засобів телекомунікацій навчається одночасно в різних освітніх установах і (або) у територіально віддалених один від одного педагогів.

Розподілений характер освітнього процесу – навчання за місцем проживання або роботи.

Розпорядження   –   розпорядчий   документ   органу   управління   або посадової особи організації, виданий в рамках їх компетенції, обов’язковий для виконання всіма адресатами.

Рольова гра (навчальне заняття) – вид колективного тренінгу для таких навчальних дисциплін або їх модулів, зміст яких дозволяє створити і розіграти життєву і професійну ситуацію з чітким поділом ролей дійових осіб.

РОР3  –  Post Office Protocol (Поштовий  Офісний  Протокол)  –  це протокол, що використовується клієнтом для доступу до повідомлень електронної пошти на сервері.

РУХ НЕПРИЄДНАННЯ - (Non-Aligned Movement, Mouvement de nonalignement; NAM, MNA) — міжнар. об'єднання країн, які не приєдналися до воєн, блоків і союзів. Ідея принципу неприєднання була вперше сформульована 1954 Дж- Неру і базувалася на панча шила — п'яти принципах співіснування держав з різним соціально-економічним ладом: взаємне поважання тер. цілісності та суверенітету; ненапад; невтручання у внутр. справи один одного; рівність і взаємна вигода; мирне співіснування. Основи Р. н. було закладено на Бандунзькій конференції 1955. 1-а Конференція Р. н. відбулася 1— 6.ІХ 1961 у м. Белграді (Югославія). Від 1981 1 вересня відзначається як День Р. н. Наст, конференції скликалися: 2-а — в м. Каїрі (Єгипет, 1964), 3-я — в м. Лусаці (Замбія, 1970), 4-а — в Алжирі (1973), 5-а — в м. Коломбо (Шрі-Ланка, 1976), 6-а - в м. Гавані (Куба, 1979), 406 7-а - в м. Делі (Індія, 1983), 8-а — в м. Хараре (Зімбабве, 1986), 9-а - в Белграді (1989), 10-а - в м. Джакарті (Індонезія, 1992), 11-а — в Каїрі (1994), 12-а — в м. Дурбані (Південно-Африканська Республіка, 1998), 13-а — в м. Куала-Лумпурі (Малайзія, 2003). Р. н. об'єднує 114 держав (2003). Гол. цілі Р. н. сформульовано в Заключній декларації Гаван. конференції 1979. Вони полягають у: забезпеченні нац. незалежності, суверенітету і тер. цілісності, вільного сусп. розвитку всіх країн; б-бі проти імперіалізму, колоніалізму, расизму, проти всіх форм експансіонізму, іноз. окупації, іноз. панування і гегемонії; активному мирному співіснуванні всіх держав, невтручанні у внутр. і зовн. справи ін. країн, в становленні нового міжнар. екон. порядку тощо. На першому етапі Р. н. не мав сталих політ, структур, його діяльність відбувалася шляхом обміну думками та консультацій учасників. Рис міжнар. об'єднання з власним внутр. механізмом він набув згідно з рішеннями 3-ї Конференції. Вищий орган Р. н. — Конференція. Відповідно до ухвал 4-ї Конференції було запроваджено практику прийняття рішень консенсусом, для роботи в періоди між конференціями 1973 було утв. Координаційне бюро. Загалом існувало понад 50 роб. органів Руху. Періодично проводилися зустрічі глав держав та урядів, наради міністрів за-корд. справ. Р. н. — феномен дипломатії біполяр. періоду «холодної війни», коли він відігравав роль посередника між СРСР та США. Осн. критеріями членства у Р. н. було проголошено проведення його учасниками незалежної зовн. політики, підтримку нац.-визв. руху, неучасть у багатостор. військових блоках і союзах тощо. Країни — учасниці Р. н. обстоювали інтереси миру, брали участь у б-бі за подолання міжнар. напруженості, роззброєння, вирішення міжнар. конфліктів шляхом переговорів. Діяльність Р. н. відіграла помітну роль у поліпшенні міжнар. ситуації у 80—90-х рр. 20 ст. Проте водночас між державами — учасницями Руху відбулося 29 збройних конфліктів, жодна посередницька місія Р. н. не досягла успіху. У зв'язку із завершенням «холодної війни» перед Р. н. постали нові завдання, визначені у новій стратегії і спрямовані на подолання пасив, ролі об'єднання у світі (рішення 9- ї Конференції). Нова стратегія має на меті: поглиблення та зміцнення позит. зрушень у міжнар. відносинах, надання їм незворот. характеру, активну участь усіх членів Руху у вирішенні міжнар. проблем, розробку і впровадження у життя нового міжнар. екон. порядку, який повинен забезпечувати рівноправність усіх суб'єктів міжнар. екон. відносин, викорінення дискримінації у цій сфері, послаблення фін. тягаря над слаборозвиненими країнами, створення сприятливого клімату для цих країн. 12-а Конференція показала відсутність єдності Р. н., неспроможність досягти політ, компромісу, залежність від світових фін. інституцій. Україна розглядає Р. н. як складову частину її багатовекторної зовнішньополіт. стратегії. Вона здобула статус спостерігача в Русі, брала активну участь у роботі 11 —13-ї Конференцій голів держав та урядів, конференцій міністрів закорд. справ, внесла низку пропозицій стосовно визначення пріоритет, напрямів розвитку Р. н. У зверненні Президента України до учасників 13-ї Конференції Р. н. було окреслено можливі напрями співробітництва України 407 з Рухом: у сферах миротв. діяльності, превентивної дипломатії, міжнар. безпеки, роззброєння та нерозповсюдження зброї.

Рух студентського контингенту – зміна складу і чисельності студентів вищого навчального закладу за структурними підрозділами, напрямами підготовки,  формам  та  етапам  навчання  в  зв’язку  з  переведенням, відрахуванням і відновленням.

РУХОМА ТЕРИТОРІЯ - територія, що переміщується у просторі. Як і держ. територія, є суверенною і недоторканною. Термін набув поширення у зв'язку із закріпленням у міжнар. праві чинних норм нац. права щодо діянь, скоєних, зокрема, на борту цивільних повітр. і мор. суден у відкритому морі, а також на борту військ, кораблів та допоміж. суден ВМФ, у т. ч. військ, повітр. суден, незалежно від місця їх перебування. Ост. роками дедалі частіше до Р. т. відносять і штучні косм. об'єкти та повітр.-косм. літальні апарати типу «Буран», «Shuttle» та ін. Такими можуть вважатися й ін. трансп. засоби пересування, зокрема автомобіль глави дип. (консульської) місії тощо, які відповідно до міжнар. конвенції є недоторканними.