РЕЗОЛЮЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОЇ АСАМБЛЕЇ ООН - офіц. акти Генеральної Асамблеї ООН, в яких виражається спільна позиція держав — членів ООН з питань, що входять до компетенції Асамблеї. Вони можуть ухвалюватися як рішення зобов'язального характеру або як рекомендації. На практиці Р. ГА ООН адресуються ін. органам Організації, державам-членам у цілому або індивід, державам-членам, державам — не членам ООН, неуряд. oрг-ціям тощо. Р. ГА ООН мають зобов'язальний характер, якщо приймаються згідно з положеннями Статуту ООН, в яких Асамблея уповноважується застосовувати такі конкр. дії, як прийняття правил процедури (ст. 21), утворення допоміж. органів (ст. 22), схвалення угод зі спеціаліз. установами ООН (ст. 63) та угод з урядами держав щодо територій під опікою (ст. 85) або, за рекомендацією Ради Безпеки ООН, визначення умов, за якими д-ви, 396 що не є членами ООН, можуть стати учасницями Статуту Міжнар. суду ООН (ст. 93). Такі резолюції за своїм характером можуть бути адм. рішеннями або рішеннями ад хок (ad hoc), а у випадку заг. чи тривалої дії — законодавчими або такими, шо включають законод. елемент. Р. ГА ООН мають також зобов'язальний характер, якщо адресуються органам, підлеглим Асамблеї, напр., прийняті нею Правила персоналу ООН. Законодавчими за своїм характером вважаються і Р. ГА ООН з бюдж. питань Організації, які входять до компетенції Асамблеї. Відповідно ГА ООН своїми резолюціями встановлює бюджет Організації, розподіляє витрати її членів, затверджує фін. та бюдж. угоди зі спеціаліз. установами ООН (ст. 17). Р. ГА ООН мають характер рекомендацій, якщо приймаються згідно з функціями і повноваженнями Асамблеї, встановленими Статутом ООН. Так, ГА уповноважується робити рекомендації: з будь-яких питань або справ, що обговорюються у межах Статуту ООН або стосуються повноважень і функцій будь-якого з органів, передбачених Статутом (ст. 10); щодо заг. принципів співробітництва у справі підтримання миру і безпеки, поставлених перед нею будь-якою державою — членом Організації чи РБ ООН або д-вою, яка не є членом ООН (п. 2 ст. 11); щоб звернути увагу РБ ООН на ситуації, які можуть загрожувати міжнар. миру та безпеці (п. З ст. 11); з метою сприяння міжнар. співробітництву в політ, галузі й заохочення прогрес, розвитку міжнар. права та його кодифікації, а також у галузі екон., соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і сприяння здійсненню прав людини та осн. свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії (ст. 13). ГА ООН, однак, не може робити рекомендації щодо спору або ситуації, стосовно яких РБ ООН виконує покладені на неї Статутом ООН функції, якщо Рада сама не запитає про це Асамблею (п. 1 ст. 12). Заг. практикою ГА ООН стало утворення за її рішеннями нових міжнар. агентств, що діють у рамках Організації. Це рішення може включати: орг. та процедурні умови розгляду такого питання; зобов'язання Організації щодо утворення агентства, структури його органів і визначення посад, осіб; зобов'язання членів агентства або д-в щодо участі в роботі його служб; фін. зобов'язання членів ООН щодо такого агентства і надання йому привілеїв та імунітетів ООН. Такі рішення ГА мають високий рівень гнучкості, оскільки звернення до них дає можливість ООН утворювати в її рамках міжнар. організації та органи без укладання міжнар. договору, так само як і вносити в ці рішення необхідні зміни без проведення нових переговорів. Прикладами таких рішень є: заснування Програми розвитку ООН (ПРООН) - органу ГА ООН, утв. 1965 за резолюцією ГА ООН шляхом об'єднання Спец, фонду і Розширеної програми тех. допомоги, та утвореної 1966 Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО). Сталою практикою ГА ООН є також прийняття резолюцій, спрямованих на формування принципів і норм, що регулюють відповідну поведінку держав. Такі резолюції, як правило, приймаються у формі декларацій, що має підкреслити їх заг. характер. Виходячи з того, що д-ви, які становлять міжнар. співтовариство, перебувають у згоді щодо сприйняття або застосування в їхніх 397 взаємовідносинах певної норми поведінки, і дана норма стає частиною міжнар. права, ці декларації можуть становити джерело норм міжнар. права, подібно до норм, що приймаються консенсусом на конференціях з кодифікації та прогрес, розвитку міжнар. права. Іноді ці декларації є тлумаченнями Статуту ООН та ін. міжнар.-прав. док-тів, деколи вони є доказом практики держав і розвитку звичаєвого міжнар. права, часом формують нові принципи, які в одних випадках ведуть до тлумачення міжнар. договорів чи нового звичаю, а в інших — сприймаються як авторитетні свідчення міжнар.-прав. принципів в обставинах, за якими укладення форм, договору не може бути досягнуто. Однак не всі Р. ГА ООН, прийняті у формі декларації, мають однакове юрид. значення. Це питання вимагає ретельного аналізу в кожному випадку і щодо кожного положення такої резолюції, беручи до уваги: текст її проекту; рівень визнання голосуванням; заяви, зроблені членами ООН у процесі обговорення; дальшу поведінку цих членів ООН, як і поведінку самої ООН. Поширеним є погляд, що ці резолюції не створюють право, але можуть бути авторитет, доказом його існування. Так, Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, 1970, прийнята Р. ГА ООН консенсусом, може розглядатися як така, що з'ясовує існуючі норми міжнар. права. Вона проголошує, що принципи Статуту ООН, включені до цієї Декларації, становлять осн. принципи міжнародного права. Прикладом Р. ГА ООН, яка є свідченням виникнення норм міжнар. права, може бути Декларація правових принципів діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору 1963. Об'єктом і метою Декларації є проголошення прав, принципів, що віддзеркалюють міжнар. право як прийняте членами ООН. Подібною є Декларація про принципи, що регулюють режим дна морів і океанів та їх надр за межами дії національної юрисдикції 1970, яка проголошує, що ресурси дна таких морів і океанів є спільною спадщиною людства. Вона також встановлює, що жодна д-ва або особа, фіз. чи юридична, не може здійснювати або набувати права щодо цього району чи його ресурсів, несумісного зі встановленим міжнар. режимом і принципами даної Декларації. Такі Р. ГА ООН теж можуть мати чітко виражений характер de lege ferenda, щоб забезпечити основу для наступної та узгодженої практики д-в, яка має трансформувати відповід. резолюцію у норму звичаєвого міжнар. права. Такою є прийнята ГА Загальна декларація прав людини 1948, яка згодом трансформувалася у загальновизнані норми міжнар. права. МС ООН у своїх консульт. висновках щодо Намібії (1970) та Зх. Сахари (1970) визнав Декларацію про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 (Р. ГА ООН) частиною заг. міжнар. права, а саму резолюцію — методом, яким вона набула цього юрид. статусу. Отже, при здійсненні ГА своїх повноважень відповідно до Статуту ООН необхідно виходити з того, що ГА і іс форум, на якому представлені практично всі д-ви світу, які після обговорення можуть висловлювати свою колект. думку щодо існуючих принципів та норм міжнар. права, а Р. ГА ООН є основою та 398 відправним пунктом для їх прогрес, розвитку через однакову поведінку держав.