СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ОБІТЕР ДІКТУМ - (лат. obiter dictum - сказане мимохідь, між іншим) — в англосаксонському праві зроблені суддею при винесенні рішення заяви, які не мають істотного значення для даної суд. справи, не впливають на розгляд справ у майбутньому і не є частиною раціо десіденті (лат. ratio decidendi — вирішальний довід). О. д. не створюють зобов'язуючого прецеденту, але можуть бути т. з. переконливим прецедентом (тобто таким, який суд може, але не зобов'язаний враховувати в наст, справах). Існують два види О. д.: право-положення, що засноване на фактах, які в даній справі не встановлювалися, а якщо і встановлювалися, то не мали істотного значення, та правоположення, яке хоча і засноване на встановлених по справі фактах, не становить суті рішення.

Обліковий   запис –   запис,   що   містить   відомості,   які   користувач повідомляє про себе комп’ютерній системі. Як синоніми можуть зустрічатися сленгові терміни аккаунт та еккаунт.

ОБМІН НОТАМИ - вид договору міжнародного з якогось конкр. питання; одна з форм укладення такого договору. О. н. передбачений ст. 1 Закону «Про міжнародні договори України» (1993). Оформляється шляхом обміну однаковими за змістом нотами, як правило, в один і той же заздалегідь домовлений день, з якого угода вважається такою, що набуває чинності, якщо в нотах не застережено інше. О. н. використовується при встановленні дипломатичних відносин, уточненні положень певного договору, припиненні його дії тощо.

Обмін обчислювальними ресурсами – технологія, що забезпечує можливість обміну обчислювальними та іншими ресурсами між кількома комп’ютерами, підключеними до Інтернету. Один із найбільш перспективних інструментів мережевого бізнесу.

Обнулити – встановити в нуль, скинути, привести в початковий стан.

Обов’язкові дисципліни – дисципліни, встановлені для обов’язкового вивчення Державним освітнім стандартом за відповідними напрямами підготовки.

Обов’язкова частина навчального плану – перелік навчальних дисциплін, призначених для обов’язкового засвоєння всіма студентами даного напрямку.

Обов’язкова частина освітньої програми – частина освітньої програми, яка   містить   набір   обов’язкових   навчальних   дисциплін   відповідно   до Державного освітнього стандарту.

ОБОВ’ЯЗКОВА ЮРИСДИКЦІЯ - [лат. juris-dictio — судочинство, від jus (juris) — право і dictio — виголошення] — повноваження міжнар. суд. органу на розгляд можливих спорів між суб'єктами міжнар. права, визнане ними заздалегідь. Так, відповідно до ст. 36 § 2 Статуту Міжнародного суду ООН дви можуть зробити заяву, що вони заздалегідь визнають обов'язкову юрисдикцію цього Суду з усіх прав, спорів і щодо будь-якої ін. д-ви, яка прийняла под. зобов'язання. Ці спори можуть стосуватися: тлумачення договору; будь-якого питання міжнар. права; наявності факту, який, коли він буде встановлений, являтиме собою порушення міжнар. зобов'язання; характеру і розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародного зобов'язання. У багатьох міжнар. договорах передбачається, що в разі виникнення спору про тлумачення або застосування договору цей спір буде передано до суду (правда, д-ва при підписанні таких договорів може зробити застереження про невизнання компетенції суду). Напр., у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 зазначається: «Будь-який спір між двома або кількома державамиучасницями щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не вирішено шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених у цій Конвенції, передається на вимогу будь-якої сторони в цьому спорі на вирішення Міжнародного суду, якщо сторони в спорі не домовилися про інший спосіб урегулювання» (ст. 22). Особливим явищем є О. ю. Європейського суду з прав людини. Конвенція про захист прав людини та осн. свобод 1950 встановила, що будь-яка договірна сторона може в будьякий час визнати ipso facto (лат. — в силу самого факту) і без спец, угоди О. ю. Європейського суду щодо тлумачення і застосування Конвенції (кол. ст.46 § 1 цього акту). У зв'язку з набуттям чинності Протоколу № 11 (1.XI 1998), за яким було реформовано Європ. суд з прав людини, Положення про юрисдикцію Суду не передбачає робити спец, заяви про визнання О. ю. Суду (нова ст. 32 § 1). Тобто д-ви, які ратифікують Конвенцію після 1.ХІ 1998, автоматично визнають О. ю. Суду.

Оболонка (англ. Shell) – базовий елемент операційної системи, що визначає інтерпретатор команд і дій користувача.

Оболонка експертної системи – набір обчислювальних інструментів, які мають у своєму складі засоби для програмування експертних систем. Містить "порожню"базу даних і готовий механізм виведення.

Оброблення інформації – вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін каналами передавання даних.

Обчислювальна мережа – це складний комплекс взаємозалежних програмних і апаратних компонентів, що узгоджено функціонують.

ОБ’ЄДНАНІ НАЦІЇ - (United Nations; Nations Unies) — д-ви, які під час Другої світової війни 1939— 45 входили до антигітлерівської коаліції (СРСР, США, Великобританія, Франція, Китай та ін. — всього понад 50) та утворили в 1945 Організацію Об'єднаних Націй (ООН).

Об’єкт вивчення – електронний ресурс (цифровий файл або набір файлів), що визначає мету заняття, стандарт, або концепцію заняття, який може бути багаторазово використаний для освітніх цілей.

Об’єкти юридичної діяльності – явища, процеси і предмети, щодо яких здійснюється правове втручання.

Овердрафт (overdraft; овердрафт) – короткостроковий кредит, який надається банком клієнту в разі перевищення суми операцій залишку коштів на його поточному/ картковому рахунку або встановленого ліміту кредитування;

Один учень – один комп’ютер – освітнє середовище, в якому кожному учню надано один пристрій (комп’ютер, ноутбук, планшет, смартфон).

ОЗУ (оперативна пам’ять комп’ютера, оперативний пристрій) – відділ пам’яті комп’ютера, в якому знаходяться дані операційної системи та користувача, що обробляються в даний момент часу.

ОКУПАЦІЯ - (лат. — оволодіння, зайняття, від — захоплювати, займати) — у міжнародному праві тимчасове зайняття збройними силами тер. противника. Може мати місце як у мирний, так і у воєнний час. Режим О. регулюється 4-ю Гаазькою конвенцією 1907, Женевською конвенцією про захист цивільного населення під час війни 1949, Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954 тощо. За 4-ю Гааз, конвенцією, зокрема, О. розпочинається з встановлення факт, контролю над окупованою територією і утворення окупац. адміністрації, а припиняється з моменту втрати її факт, контролю над територією. Окупац. війська мають право стягувати на свою користь установлені податки, але 299 зобов'язані покривати з них витрати на управління. Вони можуть встановити реквізицію та контрибуцію для своїх потреб. Окупац. влада має право вимагати від населення беззаперечного підкорення, неучасті у ворожих діях. Водночас окупант не має права вимагати від населення активно сприяти своїм військ, операціям супроти його вітчизни. Окупац. д-ва повинна вживати заходів для впорядкування госп. і громад, життя на захопленій території. Оскільки О. — тимчас. явище, включення окупованої території до складу окупац. д-ви заборонено. Важливим елементом режиму О. є забезпечення безпеки окупац. військ, їх майна й комунікацій. Окупац. війська зобов'язані поважати осн. права людини, а також права, визначені міжнар. нормами з гуманіт. питань. На окупованій території зберігаються цив. закони і приватні, особисті та майн. права, що регулюються ними. Міжнар. акти передбачають, зокрема, право нас. окупованої території зберігати вірність своїй д-ві, забороняють колективні покарання та вигнання населення. Також залишається у силі місцеве крим. зак-во, але окупант має право посилити крим. покарання, а за необхідності ввести свої крим. закони, спеціально призначені для охорони його безпеки. Порушення окупантом норм міжнар. права, які стосуються О., тягнуть за собою політ., матеріальну або моральну відповідальність за вчинення воєн, злочинів, що expressis verbis (лат. — рішуче, категорично) становлять особливу небезпеку, чи крим. відповідальність винних фіз. осіб. Така відповідальність може настати не тільки за порушення законів та звичаїв війни, а й за злочини проти миру і людства, якщо О. є наслідком агресив. війни. Особливим видом О. є післявоєнна окупація як засіб забезпечення виконання зобов'язань д-вою, що несе відповідальність за агресію. Прикладом може слугувати О. тер. Німеччини та її сателітів військами антигітлерівської коаліції на основі відповід. домовленостей.

Он-лайн – вид доступу до Інтернету, в процесі якого обробка запитів користувача виконується в режимі реального часу, користувач, що знаходиться у даний момент в стан підключення до Інтернету.

Он-лайн-щоденник – блог.

Онлайн – «знаходиться в стані підключення» – спочатку використовувалося тільки для комунікаційного обладнання для вказівки на режим  зв’язку.  Відносно  програмного  забезпечення  майже  завжди  означає «підключений до Інтернету» або функціонує тільки в режимі підключення до Інтернету.

Онлайн школа – офіційно зареєстрована організація (громадська, приватна, державна, чартерна тощо), яка пропонує повне навчання, що здійснюється переважно через Інтернет.

Онлайн-куратор – цей термін використовується в двох аспектах: для Part-time онлайн-програм це особа, яка працює особисто з онлайн-студентами для моніторингу їх успішності і прогресу, надання допомоги в освоєнні курсу тощо, вона може не бути сертифікованим викладачем, але повинна працювати в зв’язці з сертифікованим онлайн-учителем; використовується як взаємозамінне поняття з онлайн-викладачем або онлайн-наставником.

Онлайн-програма   з   присвоєнням   ступеня   –   програма,   успішне освоєння якої дає можливість отримати ступінь.

Онлайн-тьютор – викладач, що підтримує освітній процес у певних предметних галузях через Інтернет.

Онлайн-учитель за сумісництвом – онлайн-учитель або інструктор з неповним навантаженням.

Онлайн-учитель повної зайнятості – будь-який інструктор, який має повне навантаження, яке визначене локально, за контрактом або нормам.

Онлайнова система – це система, в якій дані, що вводяться, надходять в комп’ютер прямо від джерела, а дані, що виводяться, надходять туди, де вони використовуються без будь-яких проміжних стадій (програмування тощо).

Онтологія –  модель  детальної  формалізації  галузі  знань  з  допомогою концептуальної схеми. Така схема містить структури даних, які описують всі релевантні класи об’єктів, їх зв’язки та правила виведення знань, що прийняті у цій галузі.

ОПІКА МІЖНАРОДНА - система міжнар. опіки, встановлена Організацією Об'єднаних Націй відповідно до Статуту ООН (гл. XII— XIII). Замінила собою мандатну систему Ліги Націй. Була створена для нагляду за управлінням територіями, які могли бути включені до О. м. індивідуальними угодами щодо кожної з них (ст. 75). Такі угоди мали затверджуватися ГА ООН або, якщо територія визнавалася стратегічною, РБ ООН (ст. 82—83). Осн. цілі О. м.: зміцнювати міжнар. мир і безпеку; сприяти політ., екон. і соціальному розвитку населення підопічної територій, його прогресу на шляху самовизначення або досягнення незалежності відповідно до обставин кожної території; заохочувати поважання осн. прав і свобод людини; забезпечувати однакове ставлення у соціальних, екон. і торг, сферах до всіх членів ООН та їхніх гр-н, а також однакове ставлення до них у провадженні правосуддя (ст. 76). О. м. мала застосовуватися до територій: а) що перебували під мандатом; б) що могли бути відторгнуті від ворожих держав у результаті Другої світ, війни 1939—45; в) добровільно включених до системи 300 опіки д-вами, відповідальними за управління ними (ст. 77). Для надання допомоги ГА ООН у здійсненні її функцій щодо підопіч. територій було утв. Рада з опіки ООН. її функції та повноваження полягали в тому, щоб: а) розглядати звіти, які мали подавати держави-мандатарії; б) приймати петиції і розглядати їх, консультуючись з цими д-вами; в) забезпечувати періодичні відвідування відповід. підопічних територій у погоджені з державамимандатаріями строки; г) вживати зазначених та ін. заходів відповідно до умов про опіку (ст. 87). Водночас Рада мала розробити анкету стосовно політ., екон. та соціального прогресу населення кожної підопіч. території, а держава-мандатарій зобов'язувалася подавати ГА щорічні доповіді на підставі цієї анкети (ст. 88). Система опіки не поширювалася на країни, що стали членами ООН і відносини між якими мали грунтуватися на поважанні принципу суверенної рівності держав (ст. 78). Так, жодна підмандат. територія класу А не була поставлена під О. м. Серед них три країни — первісні члени ООН: Ірак, що став незалежним ще 1932, Сирія та Ліван. Трансйорданія (нині Йорданія) у 1946 як незалежна д-ва припинила дію мандата. Єдиною підмандат. територією класу А, що залишалася, була Палестина. ГА ООН у своїй резолюції від 29.ХІ 1947 закликала припинити дію мандата, що належав Великобританії, і утворити окремі єврейську та арабську д-ви з наданням Єрусалиму міжнар. статусу під управлінням Ради з опіки. Однак багатовікове протистояння між араб, та євр. населенням, яке переросло в цей час у збройний конфлікт, не дало змоги реалізувати план ООН. 14.У 1948 євр. населення Палестини проголосило незалежність Держави Ізраїль, чому передувала (буквально за декілька годин до цього акту) відмова Великобританії від мандата на Палестину. 11.У 1949 Ізраїль став членом ООН. Нерозв'язаною залишилася проблема утворення незалеж. палестинської араб, д-ви, що набула форм широко-масштаб. арабо-ізр. конфлікту, який постійно призводить до серйозних порушень миру і безпеки на Бл. Сході. Навіть закінчення холодної війни і початок мир. процесу врегулювання палест. проблеми в рамках арабо-ізр. відносин під егідою ООН не привели до її розв'язання. 1946 на 1-й сесії ГА ООН Австралія, Бельгія Великобританія, Нова Зеландія та Франція зробили заяви, в яких проголосили намір включити свої підмандатні території до системи О. м. Відповідно ГА упродовж 1946—50 схвалила угоди про опіку щодо: Камеруну (брит.), Танганьїки і Того (брит.) з Великобританією; Камеруну (франц.) і Того (франц.) з Францією; Науру з Австралією (від імені Австралії, Нової Зеландії та Великобританії); Нової Гвінеї з Австралією; Руанди-Урунді з Бельгією; Самоа (Західного) з Новою Зеландією; Сомалі з Італією. Що ж до кол. підмандат. територій Японії — Маріанських, Каро-лінських та Маршаллових островів, визнаних стратегічними, то угода про їх опіку була укладена зі США (резолюція РБ ООН від 2.IV 1947). Поперед, статус обох Камерунів, Танганьїки та обох Того належав до мандатів класу В, а решта — до класу С. Лише Пд.-Зх. Африка не була включена до системи О. м., оскільки Пд.-Афр. Союз (тепер Пд.-Афр. Республіка) намагався анексувати цю територію, посилаючись на п. 2 ст. 77 Статуту ООН, що передбачав 301 визначення територій, які мають бути включені до цієї системи. 1949 ГА ООН звернулася до Міжнар. суду ООН з проханням дати консультат. висновок про те, чи існують міжнар. зобов'язання уряду Пд.-Афр. Союзу щодо кол. підмандатної території Пд.-Зх. Африки та чи має даний уряд право змінювати міжнар. статус цієї території. 11.VII 1950 Суд ухвалив рішен-ня: 1) 12 голосами проти 2, що Пд.-Афр. Союз продовжує мати міжнар. зобов'язання, встановлені в ст. 22 Статуту Ліги Націй стосовно мандата Пд.- Зх. Африки; 2) одноголосно, що положення гл. XII Статуту ООН про О. м. можуть бути застосовані до Пд.-Зх. Африки, оскільки вони передбачають заходи, якими територія може бути включена до системи опіки; водночас більшістю голосів (8 проти 6) вирішено, що положення гл. XII Статуту ООН не накладають на Пд.-Афр. Союз правове зобов'язання включити свою підмандатну територію до системи опіки; 3) одноголосно визнав, що Пд.- Афр. Союз, діючи одноособово, не має права змінювати міжнар. статус тер. Пд.-Зх. Африки і що компетенція визначати та змінювати цей статус належить Пд.-Афр. Союзу за згодою ООН. 6.XII 1950 Рада з опіки рекомендувала Пд.-Афр. Союзу включити Пд.-Зх. Африку до системи опіки ООН. Ця рекомендація виходила за межі консультат. висновку Міжнар. суду ООН, який не вимагав від Пд.-Афр. Союзу включити цю територію під опіку. Але ООН не відмовилася від своєї відповідальності за Пд.-Зх. Африку, регулярно розглядаючи доповіді Спец, комітету у справах Пд.-Зх. Африки, утвореного ГА в рамках Ради з опіки. Цілі О. м. були досягнуті, коли названі та ін. підопічні території у процесі широкомасштаб. деколонізації досягли незалежності або самоуправління як самост. д-ви, або в окр. випадках через об'єднання з сусід, незалеж. країнами. 1.ХІ 1994 Рада з опіки призупинила свою роботу після того, як ост. підопічна територія ООН — Палау — 1.Х 1994 здобула незалежність. 25.V 1994 Рада скасувала своє правило проводити щорічне засідання, прийнявши рішення збиратися у разі необхідності за власним рішенням або за рішенням голови Ради, або на прохання більшості своїх членів, Ген. Асамблеї чи РБ ООН.

ОПІНІО ЮРІС - (лат. opinio juris, букв. — думка права) — вислів, який застосовується у міжнар. праві для констатації визнання суб'єктами правотворення правила поведінки як норми права. Таке визнання може бути явно вираженим або мовчазним. Явно виражене визнання закріплюється у договорах у письм. формі та, зазвичай, не викликає потреби з'ясовувати, чи визнане правило поведінки є нормою права. Складніше з'ясувати визнання норми права правила поведінки, становлення якої відбувається у мовчазній формі. Йдеться про міжнар.-прав. звичай, який є повторенням певного типу поведінки (елемент перший, об'єктивний), який до того має розглядатися двами як норма права на основі їхньої переконаності в тому, що ця норма юридично обов'язкова (елемент другий, суб'єктивний). Положення про О. ю. закріплене в Статуті Міжнар. суду ООН: «Міжнародний звичай як доказ 302 загальної практики, визнаної як правова норма» (ст. 38 § 1 «b»). Правознавці, з'ясовуючи, чи існує О. ю., посилаються на заяви держав, акти міжнар. організацій, рішення судів тощо. Характерним прикладом є рішення Міжнар. суду ООН від 25.IX 1997 по спору між Угорщиною та Словаччиною (проект Габчіково—Надьмарош), в якому Суд, з'ясовуючи, чи є певне правило нормою права (О. ю.), послався на відповід. коментар Комісії міжнар. права ООН (хоча цей документ як такий не є джерелом міжнар. права).

Оперативна пам’ять – це основна пам’ять ПК, призначена для збереження поточних даних і виконуваних програм, а також копій окремих модулів операційної системи.

Операційна система – комплекс програм, що забезпечує в системі виконання інших програм, розподіл ресурсів, планування, введення-виведення і керування даними.

Операційний час – частина операційного дня банку або іншої установи - члена платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком або іншою установою - членом платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Опис дистанційного курсу – містить таку інформацію: назва курсу; мета курсу; тематичний план; рекомендована література; рекомендовані Інтернет- ресурси.

Опорний конспект лекцій – це навчальний посібник, призначений для викладання та засвоєння навчального курсу в тандемі лектор-студент з неодмінним, при цьому, застосуванням технічних засобів навчання.

ОПТАЦІЯ - (лат. — бажання, вибір, від — обирати, прагнути) — добровільний вибір громадянства при зміні д-вою, гр-нином якої особа була, території. Особи, які проживають на території, що переходить від однієї д-ви до іншої, називаються оптантами. Оптанти можуть, на власний розсуд, або зберегти громадянство своєї д-ви, або набути громадянства д-ви, до якої, за О., переходить територія. Порядок і строки О. Визначаються міждерж. договорами

Оптимізатор веб-сайтів – сервіс оптимізації веб-сайтів з точки зору ефективного розміщення реклами і оптимального доступу до інформації.

Оптимізатор графіки – спеціальна програма, що здійснює компресію графічних файлів.

Організаційне забезпечення – сукупність методів і засобів, що регламентують взаємодію працівників з технічними засобами й між собою в процесі розроблення й експлуатації інформаційної системи.

Організаційне забезпечення дистанційного навчання – форми організації  навчального  процесу  з  використанням  технології  дистанційної освіти, а також рекомендації щодо їх використання.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ - (United Nations Organization; Organisation des Nations Unies), ООН (UNO; ONU) - міжнародна організація незалежних, суверенних держав, які визнали Статут ООН. її основним завданням є підтримання і зміцнення міжнародного миру та безпеки, розвиток співробітництва між державами. Ідея утворення всеосяжної у сфері своєї діяльності міжнар. організації для підтримання миру у світі вперше була втілена у Лізі Націй. Однак у 30-х pp. 20 ст. крайній націоналізм та шовінізм і побудована на них політика переросли в політ, реваншизм, тоталітаризм і мілітаризм в одних країнах та ізоляціонізм — в інших. За цих умов Ліга Націй виявилася нежиттєздатною і не змогла запобігти Другій світовій війні 1939 — 45. Тому утворення нової організації для підтримання миру і відкритої для міжнар. співробітництва стало одним з найголовніших завдань держав, що протистояли в цій війні агресії нацистської Німеччини та ін. держав гітлер. коаліції. 14. VIII 1941 президент США Ф. Рузвельт і прем'єр-міністр Великобританії У. Черчілль прийняли Декларацію принципів, відому як Атлантична хартія, в якій висловили сподівання на те, що після остаточного знищення нацист, тиранії буде встановлено мир, який дасть можливість усім країнам жити в безпеці на своїй території, а також забезпечить таке становище, за якого всі люди в усіх країнах могли б усе своє життя не знати ні страху, ні злиднів. Для цього д-ви світу повинні відмовитися від застосування сили, а д-ви, які загрожують або можуть загрожувати агресією, мають бути роззброєні до встановлення більш широкої та надійної загальної безпеки. 24.УІІІ 1941 до Хартії приєднався СРСР. 1.1 1942 у м. Вашингтоні (США) представники 26 країн (у т. ч. СРСР, США та Великобританії) прийняли Декларацію Об'єднаних Націй (див. Вашингтонська декларація 1942). В ній уряди цих держав зобов'язувалися використати всі свої військ, та екон. ресурси проти держав «Осі» і країн, що приєдналися до гітлерів. коаліції. Питання про утворення нової міжнар. організації було вирішено на Московській конференції 1943 з участю міністрів за-корд. справ СРСР, США і Великобританії (19-30.Х 1943). У прийнятій Декларації про загальну безпеку (відомій як Московська декларація), до якої приєднався також Китай, проголошувалася «необхідність заснування у можливо короткий строк загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципах суверенної рівності всіх миролюбних держав і відкритої для членства всіх таких держав, великих і малих». На Конференції у Вашингтоні (садиба Думбартон-Окс — «Думбартонські дуби», вересень— жовтень 1944) представники СРСР, США та Великобританії, а також Китаю розробили й ухвалили пропозиції стосовно цілей, принципів та структури такої організації. Вони були надіслані ін. д-вам, що підписали Декларацію Об'єднаних Націй. На Кримській (Ялтинській) конференції 1945 лідери СРСР, США та Великобританії заявили в комюніке від 11.ІІ 1945, що «утворення очікуваної міжнародної організації є найбільшою можливістю у 304 всій історії людства для виникнення у найближчі роки найважливіших умов» для підтримання міцного і тривалого миру. Зазнач, пропозиції були покладені в основу Статуту ООН, розробленого на Конференції у м. СанФранциско (США, 25.IV-26.VI 1945). У ній узяли участь 50 держав, у т. ч. Україна. Статут було підписано 26.УІ 1945. Невдовзі його підписала і Польща, ввійшовши таким чином до кола держав — засновниць ООН. Офіційно ООН почала функціонувати 24.Х 1945, після того, як її Статут був ратифікований більшістю держав, що його підписали, в т. ч. СРСР, США, Великобританією, Францією та Китаєм. Відтоді ця дата відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Цілі ООН викладено в ст. 1 Статуту, а саме: підтримання міжнар. миру і безпеки; розвиток дружніх відносин між націями на основі рівноправності та самовизначення народів; здійснення міжнар. співробітництва у вирішенні проблем екон., соціального, культур, і гуманіт. характеру; поважання прав людини та осн. свобод незалежно від раси, статі, мови та релігії; застосування виключно мирних засобів розв'язання міжнар. спорів та врегулювання ситуацій, що загрожують миру, відповідно до принципів справедливості та міжнар. права; бути центром узгодження дій націй у досягненні спільних цілей Організації. Зазначені цілі, тільки в більш заг. формі, окреслені і в преамбулі Статуту ООН. У ній проголошено рішучість «забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у спільних інтересах». Вказується також призначення ООН: «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості й поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права». З огляду на позит. зміни, що відбулися в ООН з часу її заснування, «дотримання принципів справедливості та міжнародного права» стало не лише умовою підтримання міжнародного миру, а й однією з цілей Організації. У шир. плані в преамбулі проголошується «віра в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність великих і малих націй». У ст. 2 Статуту сформульовано принципи, якими повинні керуватися для досягнення зазначених цілей як органи ООН, так і члени Організації, а саме: 1) принцип суверен, рівності всіх членів Організації; 2) добросовісне (англ. in good faith) виконання членами Організації взятих на себе зобов'язань; 3) вирішення усіх міжнар. спорів мир. засобами і так, щоб не піддавати загрозі мир, безпеку та справедливість; 4) відмова у міжнар. відносинах від застосування сили або погрози її застосування проти ін. держав; 5) підтримка заходів, здійснюваних ООН, і утримання від надання допомоги будь-якій д-ві, проти якої ООН застосовує дії превентивного або примус, характеру; 6) забезпечення того, щоб д-ви, які не є членами ООН, діяли відповідно до ст. 2 Статуту з метою підтримання міжнар. миру та безпеки; 7) невтручання у справи, що належать до внутр. компетенції будь-якої д-ви. Зазначені принципи Статуту ООН є найважливішими принципами заг. міжнар. права і належать до категорії норм юс когенс (лат. jus cogens). Дальшого розвитку ці принципи набули в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх 305 відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970. Членами ООН можуть бути всі миролюбні д-ви, які беруть на себе зобов'язання відповідно до Статуту і які бажають ці зобов'язання виконувати. Прийняття такої д-ви в члени Організації проводиться рішенням Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) за рекомендацією Ради Безпеки ООН (РБ ООН) (ст. 4). Таке членство відповідає принципу універсальності міжнар. організації, який був поступово реалізований ООН у процесі ліквідації колоніалізму та утворення нових незалеж. держав, з одного боку, і перетворення Німеччини та її союзників у Другій світ, війні на дем. д-ви — з іншого. Станом на 2001 членами ООН є 191 держава. ГА має право, за рекомендацією РБ, призупиняти здійснення прав і привілеїв будь-якої держави-члена, а також виключати її з Організації. Здійснення прав і привілеїв члена ООН може бути призупинено, якщо РБ вживає проти нього заходів примус, характеру. Така д-ва може бути виключена з Організації, якщо вона систематично порушує принципи Статуту. Права і привілеї члена Організації можуть бути поновлені РБ (ст. 5—6). Так, ГА ООН 1974 позбавила Пд.-Афр. Республіку права брати участь в її засіданнях та голосуванні через здійснювану цією д-вою політику апартеїду; вона була поновлена в своїх правах 1994 після проведення у країні дем. виборів. ООН також виробила практику надання статусу спостерігача державам — не членам ООН, визвольним рухам, урядовим і неуряд. міжнар. організаціям на їх прохання. Такий статус надано Ватикану, Швейцарії, Палестині, Організації афр. єдності, Європ. Союзу, Організації іслам, конференції, Міжнар. к-ту Черв. Хреста та ін. Відповідно до Статуту ООН гол. органами Організації є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада ООН, Рада ООН з опіки, Міжнародний суд ООН та Секретаріат ООН. Кожний з цих органів має чітко визначену компетенцію і сферу діяльності. Крім того, в разі необхідності ГА та РБ можуть утворювати і допоміж. органи (п. 2 ст. 7). До ГА ООН входять представники всіх держав — членів Організації. Вона є гол. дорадчим органом ООН і має право обговорювати всі питання, що підпадають під дію Статуту, і давати щодо них рекомендації. Хоча рішення ГА не мають обов'язкової юрид. сили для урядів держав — членів ООН, вони є вагомими як вираження колект. думки держав з важливих питань або як моральна санкція з боку світ, співтовариства. ГА зробила значний внесок у кодифікацію та прогресивний розвиток міжнар. права. В процесі діяльності Асамблеї склалася практика, коли положення її резолюцій стосовно міжнар. права можуть набувати значення звичаєвих норм міжнар. права, яскравим прикладом чого може слугувати Загальна декларація прав людини 1948. РБ ООН — орган, який несе гол. відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Вона складається з і 5 членів, з яких 5 — постійні: Великобританія, Китай, Росія, США та Франція. Інші 10 обираються ГА на 2-річ-ний строк. Кожен член РБ має один голос. Рішення з процедур, питань приймаються не менш ніж 9 голосами, а рішення з питань по суті приймаються не менш як 9 голосами, в т. ч. голосами всіх 5 пост, членів Ради. Це правило «одностайності великих держав» часто називають правом вето. Якщо пост, член РБ не підтримує рішення, він може 306 проголосувати проти нього, тим самим скориставшись своїм правом вето; якщо ж не підтримує рішення, але не хоче блокувати його прийняття шляхом застосування вето, він може утриматися від голосування, і це не розглядається як вето. Відповідно до Статуту всі члени ООН мають підкорятися рішенням РБ. Тоді як ін. органи ООН дають рекомендації урядам, лише РБ приймає рішення, які держави-члени зобв'я-зані виконувати. Рада має право розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може призвести до ускладнення відносин між двома або більше д-вами. Якщо в РБ надходить скарга, що стосується загрози миру, Рада спочатку рекомендує сторонам дійти згоди мирним шляхом. Коли ж спір призводить до збройного конфлікту, РБ намагається якомога скоріше покласти йому край. Рада може прийняти рішення про примус, заходи, екон. санкції (напр., ембарго на торгівлю) або колект. воєнні дії. Екон. і соціальна рада ООН (ЕКОСОР), що підпорядковується ГА, є органом, який координує екон. і соціальну діяльність Організації та її спеціалізованих установ. Рада виробляє рекомендації та здійснює діяльність, що стосується проблем розвитку, світ, торгівлі, індустріалізації, природ, ресурсів, прав людини, становища жінок, народонаселення, соціального благополуччя, науки і техніки, запобігання злочинам та багатьох ін. екон. і соціальних питань. ЕКОСОР складається з 54 членів, які обираються кожного року ГА на 3 роки із що-річ. переобранням третини складу, чий 3-річ-ний строк закінчився. Рада ООН з опіки займається питаннями нагляду за управлінням підопіч. територіями, включеними в систему опіки міжнародної. У даний час діяльність Ради призупинена у зв'язку з тим, що мета системи опіки досягнута. Міжнар. суд ООН (МС), що перебуває у м. Гаазі (Нідерланди), є гол. суд. органом ООН. До МС можуть звертатися учасники його Статуту, який є складовою частиною Статуту ООН. Держава — не член ООН може стати учасницею Статуту на умовах, що визначаються у кожному окр. випадку ГА за рекомендацією РБ. Крім того, РБ може рекомендувати передати на розгляд Суду будь-який юрид. спір. ГА та РБ можуть запитувати у МС консультат. висновки з будь-якого юрид. питання, а ін. органи ООН та її спеціаліз. установи з дозволу ГА можуть запитувати у нього такі висновки з юрид. питань, що належать до сфери їх діяльності. До юрисдикції МС входять усі питання, які передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН та чин. договорами або конвенціями. Д-ви можуть заздалегідь дати зобов'язання, що вони будуть визнавати юрисдикцію МС в особливих випадках, або підписати з цією метою договір чи конвенцію про передачу справ до МС, або зробити особливу заяву про визнання його обов'язкової юрисдикції. Секретаріат ООН обслуговує ці та ін. органи ООН, виконує програми та здійснює політику, прийняту ними. Його очолює Генеральний секретар ООН — найвища посадова особа в Організації, яку призначає ГА за рекомендацією РБ на 5 років з можливістю пролонгації повноважень на «новий строк. Одна з найважливіших його функцій — доводити до відома РБ будь-які питання щодо загрози міжнар. миру і безпеці. В рамках ООН діють також: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Управління Верховного комісара 307 ООН у справах біженців (УВКБ), Верховний комісар ООН з прав людини та ін. У системі ООН утворено 17 спеціаліз. установ. ООН має правоздатність, привілеї та імунітети. За ст. 104 Статуту вона користується на тер. кожного із своїх членів «такою правоздатністю, яка може виявитися необхідною для виконання її функцій і досягнення її цілей». Правоздатність ООН охоплює властивості як суб'єкта міжнар. права, так і цив. право- та дієздатності як юрид. особи. Статут ООН наділив ООН привілеями та імунітетами, необхідними для досягнення її цілей, якими вона користується на території кожного з своїх членів (ст. 105). В Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй 1946 ООН характеризується як юрид. особа, що має правоздатність укладати угоди, набувати рухоме і нерухоме майно, розпоряджатися ним та порушувати справи в суді (ст. 1). Представники членів ООН та її посад, особи користуються такими привілеями та імунітетами, які потрібні для виконання ними своїх функцій. 1994 ГА прийняла Конвенцію про безпеку персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994, відповідно до якої держави — учасниці Конвенції зобов'язалися встановити крим. відповідальність осіб, що скоюють посягання на персонал ООН та пов'язаний з нею персонал. Офіц. мовами ООН є англ., арабська (ГА, РБ, ЕКОСОР), ісп., кит., рос. та французька, а робочими — англ. і французька. Місцеперебування центральних установ ООН - м. НьюЙорк (США).

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ - (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization; Organisation des Nations Unies pour l'education, la science et la culture), ЮНЕСКО (UNESCO; Unesco) - міжнар. міжурядова організація, утворена 16.XI 1945 Лондонською конференцією міністрів освіти союзних держав. її учасники підписали установчий акт — Статут ЮНЕСКО, який набув чинності 4.XI 1946. Він складається з 15 статей, норми яких установлюють, зокрема, цілі та обов'язки, склад, структуру й повноваження керівних органів, регулюють окремі питання процедури, взаємини з ООН та іншими міжнар. організаціями. Статут ЮНЕСКО є багатостор. міжнар. договором універсал, характеру. ЮНЕСКО як суб'єкт міжнар. права несе широку міжнар. відповідальність у рамках своєї спец, компетенції, має режим спец, взаємодії з ООН через укладання угод з її Екон. і соціальною радою. Взаємодія державучасниць з ЮНЕСКО здійснюється через: 1) пост, представництва при ЮНЕСКО, які мають статус дип. установ; 2) нац. комісії у справах ЮНЕСКО (в усіх державах-учасницях). ЮНЕСКО відкрита для держав — членів ООН (ст. II Статуту). Налічує 188 членів і 5 асоційованих членів (на 2001). Україна вступила до ЮНЕСКО 12.V 1954. Осн. мета ЮНЕСКО — сприяти зміцненню миру і безпеки через розширення співробітництва народів у сфері освіти, науки та культури в інтересах забезпечення справедливості, законності й прав людини, а також осн. свобод, проголошених у Статуті 308 ООН, для всіх народів незалежно від раси, статі, мови чи релігії. У руслі цієї мети ЮНЕСКО здійснює такі функції: 1) перспективні дослідження щодо необхідних у майбутньому форм освіти, науки, культури і комунікацій; 2) поширення, передача та обмін знаннями через наукові дослідження, підготовку кадрів і викладання; 3) нормотв. діяльність у формі підготовки та прийняття міжнар. конвенцій і рекомендацій; 4) надання послуг експертів державам-учасницям для визначення їх політики у сфері освіти, науки і культури; 5) сприяння державам-учасницям в обміні спец, інформацією. Органи ЮНЕСКО — Генеральна конференція, Виконавча рада й Секретаріат. Ген. конференція, яка є вищим кер. органом ЮНЕСКО, збирається на свої сесії раз на 2 роки, затверджує Програму та бюджет ЮНЕСКО. Уряд кожної держави-члена призначає до Ген. конференції не більше 5 повноважних представників, які обираються після консультацій з нац. комісією або з осв., наук, й культур, установами (ст. IV, п. 1); кожна держава-учасниця має у Ген. конференції один голос. Викон. рада складається з 58 представників державучасниць і збирається на свої сесії раз на 2 роки. Рада є адм. органом, здійснює підготовку роботи Ген. конференції і несе відповідальність за ефективне виконання її рішень. Секретаріат є викон. органом ЮНЕСКО. Налічує 1514 цив. службовців, з яких 645 працює у 73 регіон, бюро та підрозділах Організації і здійснює затверджену Ген. конференцією Програму. Структура Секретаріату включає ряд спец, підрозділів, зокрема, офіс міжнар. стандартів і правничої діяльності, бюро стратегіч. планування, бюдж. бюро, інформ. бюро, координац. бюро, сектори освіти, природничих наук, соціальних та гуманітарних наук, культури, комунікацій та інформації, зовн. зносин та співробітництва, заг. адміністрування тощо. Очолює Секретаріат найвища посадова особа ЮНЕСКО — Ген. директор, який обирається строком на 6 років. ЮНЕСКО наділена державами-учасницями повноваженнями здійснювати правотв. діяльність. До актів, що розробляються і приймаються ЮНЕСКО або за її участю, належать конвенції, декларації, рекомендації, резолюції тощо. На 1.1 2002 під егідою ЮНЕСКО укладено 33 міжнар. договори (конвенції, протоколи), 8 декларацій, ЗО рекомендацій. Конвенції та протоколи ЮНЕСКО є відкритими для приєднання. У рамках ЮНЕСКО реалізується чотири великі програми — «Освіта для всіх упродовж усього життя», «Наука на службі розвитку», «Розвиток культури — спадщина й творчість», «На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх», а також трансдисциплінарний проект «На шляху до культури світу», який має консолідуючий характер щодо названих програм. ЮНЕСКО здійснює широку видавничу діяльність — крім наук, і довідкової л-ри, виходить ряд період, видань, серед яких найбільш відомими є «Кур'єр ЮНЕСКО», який виходить багатьма мовами, в т. ч. українською. Офіц. мови ЮНЕСКО — англ., араб., ісп., кит., рос. і французька. Робочі мови — англ. і французька. Місцеперебування — м. Париж (Франція).

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ - (North Atlantic Treaty Organization), НАТО (NATO) — наддержавне військово-політ. об'єднання країн Зх. і Центр. Європи та Пн. Америки. Юрид. основою альянсу став ініційований США Північноатлантичний договір 1949, підписаний у м. Вашингтоні 4.IV 1949 США, Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Канадою, Італією, Норвегією, Данією, Ісландією, Португалією. 1952 до НАТО приєдналися Греція і Туреччина, 1955 - ФРН, 1981 - Іспанія, 1999 — Польща, Угорщина та Чехія. Гол. метою НАТО її держави-учасниці вважають колект. продукування і реалізацію ефектив. політики в галузі військ, безпеки за допомогою таких форм діяльності: збереження військ, потенціалу, достатнього для запобігання війнам і воєн, конфліктам та підтримання належ, рівня колект. обороноздатності; забезпечення заг. потенціалу, необхідного для врегулювання криз, що можуть впливати на безпеку членів альянсу; активне налагодження діалогу з ін. д-вами світу; розвиток нового, побудованого на співробітництві з новими незалежними д-вами Європи підходу до зміцнення безпеки на континенті; сприяння заходам, спрямованим на посилення процесу контролю над озброєнням і роззброєнням та ін. Широкий спектр завдань НАТО окреслено ст. 4 Північноатлант. договору, яка визначає НАТО трансатлант, форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що стосуються життєво важливих інтересів її членів, насамперед таких, що зачіпають проблеми їх безпеки. Вищим органом НАТО є Північноатлантична Рада, яка періодично (на рівні пост, представників — щонайменше раз на тиждень) проводить комплексні консультації з усіх питань колект. безпеки. Як правило, двічі на рік Рада скликає засідання на рівні міністрів закорд. справ країн альянсу. Засідання на найвищому рівні за участю глав держав і урядів відбуваються у разі особливої необхідності. Підпорядкованими Раді органами НАТО є: Комітет оборонного планування, до компетенції якого належить більшість питань оборон, змісту і в якому представлені всі держави-члени, крім Франції; Група ядерного планування, яка є гол. центром консультацій з усіх питань, що стосуються ролі ядер, сил альянсу в досягненні задовільного стану колект. безпеки (Франція не входить до складу Групи, Ісландія бере участь як спостерігач); Генеральний секретар НАТО — гол. представник альянсу в його зовн. відносинах та контактах, голови Північноатлант. Ради, Комітету оборон, планування та Групи ядер, планування; Міжнародний секретаріат — роб. орган Північноатлант. Ради, який функціонує на пост, основі; Військовий комітет — вищий орган альянсу, до складу якого входять нач. штабів ЗС усіх держав — членів НАТО і який безпосередньо відповідає за розробку відповід. рекомендацій для політ, органів альянсу щодо проблем колект. оборони та необхід. настанов з військ, питань для зональних головнокомандувачів НАТО; Об'єднана військова структура — мережа вищих і звичайних військ, командувань НАТО, яка охоплює усю зону дії Північноатлант. договору (її осн. елементом є Об'єднані ЗС НАТО, на які покладається відповідальність за гарантування безпеки і тер. цілісності держав — членів альянсу, підтримання стабільності 310 й балансу сил у Європі, сприяння врегулюванню криз, забезпечення оборони регіонів, на які поширюється дія Договору); Міжнародний військовий штаб — пост. роб. орган Військ, к-ту НАТО. Крім зазначених органів, за активної участі НАТО у грудні 1991 утв. Раду Північноатлантичного співробітництва (РЦАС; з 30.У 1997 — Рада Євроатлантичного партнерства, РЄАП), яка, об'єднуючи понад 40 держав, у т. ч. країни СНД, покликана здійснювати спостереження за розвитком діалогу, співробітництва і консультацій держав — членів альянсу з його новими партнерами у Центр, та Сх. Європі, а також з новопосталими пострад. д-вами. 1994, враховуючи продовження якісних політ, змін у Європі, Північноатлант. Рада визнала за необхідне утворення дод. органів НАТО: Політико-військового керівного комітету програми «Партнерство заради миру», Об'єднаного комітету з проблем розповсюдження зброї масового знищення, Координаційної групи з питань партнерства та ін. Особливістю розвитку НАТО до поч. 1990-х рр. залишалася стійка ескалація військ, приготувань, спрямованих проти СРСР і країн Варшавського договору (див. Варшавський договір 1955). Зафіксовано кілька етапів формування військ.-політ. стратегії НАТО: 1949—54 — концепція «оборони Європи», 1954—67 — концепція «щита і меча», 1967— 91 — концепція «гнучкого реагування», 1991—99 — концепція «широкого підходу до безпеки», в якій військовий фактор забезпечення колект. безпеки альянсу доповнювався політ, механізмами посилення діалогу і співробітництва з постсоц. країнами Європи. 24.IV 1999 у Вашингтоні НАТО схвалила нову стратег, концепцію, принципова відмінність якої від попередніх полягає у глобал. розумінні проблем трансат-лант. безпеки, в ініціативному закріпленні за альянсом права на екстериторіальність його дій — на проведення «операцій з реагування на кризи» за межами країн, що входять до складу Організації (напр., військ, операція НАТО проти Югославії у березні—червні 1999, проведена без політ.-прав. узгодження з РБ ООН або ОБСЄ). Прав, основу взаємодії України і НАТО становлять: Рамковий док-т програми НАТО «Партнерство заради миру» від 8.II 1994, Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО від 9.УІІ 1997, Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і НАТО щодо заснування Центру інформації та документації НАТО в Україні від 7.У 1997 та щодо призначення офіцерів зв'язку НАТО в Україні від 9.XII 1998, Державна програма співробітництва України з НАТО на період 2001—2004 (затв. Президентом України 27.1 2001), а також пост. ВР України «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23.IV 1999.

ОРГАНИ ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН - органи, які здійснюють представництво і захист інтересів своєї д-ви та прав і закон, інтересів її гр-н в офіц. відносинах з іноз. д-вами та ін. суб'єктами міжнар. права. Сучасна багатоступенева система таких органів складається з двох великих груп — внутрідержавних (або центральних) і закордонних. Внутрідержавні О. з. з. поділяються (залежно від способу їх формування і характеру повноважень) на конституційні та спеціалізовані, а закордонні — на постійні та тимчасові. До конституційних належать органи заг. політ, керівництва зовнішніми зносинами д-ви (парламент, глава держави, глава уряду та уряд у цілому). До органів безпосеред. операт. керівництва зовн. зносинами країни належить відомство закордонних справ. Що ж до спеціалізованих О. з. з., то вони безпосередньо не зв'язані з зовнішньою політикою та дипломатією як такими. їх зв'язок з останніми є суто спеціальним, за профілем відповід. відомства. Пост, закордонними О. з. з. є дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва або місії, торговельні представництва (торг.-екон. місії) при дип. представництвах. До тимчас. закордонних О. з. з. належать тимчасові спеціальні місії, делегації для участі в роботі міжнар. організацій, міжнар. конференцій чи їх органів тощо. В окр. (виняткових) випадках, коли за кордоном немає представників посольств чи коне, установ, однораз. функції у сфері представництва та захисту інтересів д-ви можуть виконувати: а) командири військ, кораблів і військ, частин, що перебувають за кордоном; б) при-корд. представники (прикордонні комісари, прикордонні уповноважені); в) комісари від держав-учасниць на всесв. (міжнародних) виставках, відповідальні за нац. експозицію тощо.

ОРЕНДА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА - надання на договір, основі однією д-вою ін. д-ві частини своєї території (акваторії) та майна для користування на встановлений строк, з відповід. метою і на відповід. умовах. Державаорендодавець зберігає свій суверенітет на територію, яка надається в оренду, за винятком певних прав, визначених у договорі оренди. Орендована територія використовується для буд-ва й експлуатації трансп. шляхів, 311 розміщення наук, станцій, військ, баз тощо. В деяких випадках орендарями виступають не тільки д-ви, а й міжнар. організації. Відомими прикладами О. м.-п. є амер.-панам. договори про оренду Панамського каналу, орендовані кол. СРСР тер. Порккала-Удд у Фінляндії та Порт-Артур у КНР. Україна має міжнар.-прав. орендні відносини з Рос. Федерацією. Вони, зокрема, регулюються Угодою між урядом РФ і урядом України про взаєморозрахунки, пов'язані з розподілом Чорномор. флоту і перебуванням Чорномор. флоту РФ на тер. України, 1997. Відповідно до цієї Угоди укр. сторона передає рос. стороні в оренду на 20 років зем. ділянки і розташовані на них об'єкти берегової інфраструктури, а також акваторію бухт у м. Севастополі та Феодосійському порту. Рос. сторона використовує орендовані зем. ділянки, розташовані на них об'єкти берегової інфраструктури й акваторії бухт відповідно до зак-ва України. Платежі за оренду здійснюються рос. стороною, починаючи з 1998, шляхом визначеного Угодою щоріч. зменшення у рівних частинах держ. боргу України перед РФ. Після погашення Україною цього держ. боргу орендна плата здійснюватиметься рос. стороною прямими платежами.

Оркут, orkut.com – соціальна мережа створена Google, названа на честь творця, працівника Google – Orkut Büyükkökten.

Освіта1 – процес і результат засвоєння людиною системи знань про світ, суспільство, саму себе, способи мислення і діяльності, формування власної особистості; феномен культури, що забезпечує її трансляцію, відтворюваність і зміну; освітній простір – сукупність навчальних закладів, державної системи управління і суспільних об’єднань, які реалізують освітні програми.

Освіта2   –  цілеспрямований  процес  виховання  і  навчання  в  інтересах людини, суспільства, держави, що супроводжується констатацією досягнення які навчаються освітніх рівнів (цензів), встановлених державою.

Освітнє програмне забезпечення – вид програмного забезпечення, головним призначенням якого є навчання або розвиток деяких навичок. Принципи навчання, застосовані в таких програмах, можуть бути абсолютно різними.

Освітній заклад – заклад, що здійснює освітній процес, тобто реалізує одну або кілька освітніх програм.

Освітній продукт – див. Навчальний продукт.

Освітній стандарт1 – нормативний документ, що визначає умови і рівень підготовки фахівців з вищою освітою

Освітній стандарт2 (англ. standard – норма, зразок, мірило) – мінімально гарантований освітнім закладом рівень освіти.

Освітньо-професійна програма підготовки (ОПП) – це перелік нормативних та вибіркових дисциплін із зазначенням обсягу годин, відведених для їх вивчення, форм підсумкового контролю.

Освітня   установа   –   установа,   яка   здійснює   освітній   процес   за реалізацією однієї або декількох освітніх програм у поєднанні з вихованням учнів.

Освітня парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – сукупність прийнятих науковим педагогічним співтовариством теоретичних, методологічних та інших установок на кожному етапі розвитку педагогіки, якими керуються як зразком (моделлю, стандартом) у процесі розв’язання педагогічних проблем.

Освітня послуга – одержання і надання в розпорядження студента навчальних продуктів.

Освітня програма1  – основний документ освітнього закладу будь-якого рівня, що визначає зміст основної і додаткової освіти, педагогічні технології, які використовуються, систему атестації і управління якістю освіти, а також кадрові та матеріально-технічні основи навчального процесу.

Освітня програма2 – програма, яка визначає зміст освіти певного рівня і спрямованості. Освітні програми поділяються на загальноосвітні (основні і додаткові) і професійні (основні і додаткові).

Освітня технологія – технологія, що відображає загальну стратегію розвитку освіти, єдиного освітнього простору. Призначена для прогнозування розвитку освіти, її конкретного проектування і планування, передбачення результатів, а також визначення відповідних освітнім цілям стандартів. До освітньої технології належать концепції освіти, освітні закони, освітні системи (гуманістична концепція освіти, Закон України «Про освіту», система неперервної освіти тощо).

Освітня траєкторія – послідовність (блок) освітніх програм і навчальних дисциплін,  вибудований  за  певною  логікою  для  одержання  певних  знань  і умінь, а також документів про освіту.

Основна професійна освітня програма вищої професійної освіти – освітня програма, яка визначає відповідно до Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти зміст освіти за напрямом (спеціальністю) певного рівня вищої професійної освіти, включаючи всю сукупність освітніх послуг.

Особа, що приймає рішення (ОПР) – людина, яка фактично здійснює вибір найкращого варіанта дій.

Особисті повідомлення – електронні повідомлення, що передаються одним користувачем іншому і  не доступні  для третіх  осіб, відправлення та одержання яких здійснюється з використанням персональної сторінки користувача.

Особистісна   центрація   педагога   –   спрямованість,   зацікавленість педагога інтересами учасників педагогічного процесу.

Особистісний підхід у педагогіці – гуманістичний підхід педагога до вихованців, що допомагає кожному з них усвідомити себе як особистість, виявити можливості, які стимулюють самостановлення, самоствердження, самореалізацію.

Особистий (авторський, персональний) блог – ведеться однією особою (як правило – його власником).

Особистий (закритий) ключ –  параметр  криптографічного  алгоритму формування електронного цифрового підпису, доступний тільки підписувачу.

ОСОБИСТИЙ ЗАКОН ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - (lex personalis) — колізійний принцип у міжнародному приватному праві, згідно з яким визначається правопорядок, компетентний регулювати правовідносини, пов'язані з питаннями особистого статусу особи фізичної: її дієздатність, виникнення та припинення правоздатності, визнання безвісно відсутнюю або оголошення померлою, ім'я фіз. особи, питання опіки та піклування. Коліз. питання, що вирішуються шляхом прикріплення до особистого закону, слід відрізняти від матеріальних питань правоздатності, яка надається іноземцям за т. з. національним режимом. За О. з. ф. о. визначаються не права та обов'язки особи, а компетентний закон, який повинен застосовуватися до тієї чи ін. групи питань, пов'язаних з фіз. особами, що беруть участь у приватних (цивільних, сімейних, трудових) правовідносинах, ускладнених іноз. елементом. О. з. ф. о. традиційно визначається за допомогою двох типів коліз. прив'язок: до закону громадянства (lex patria) та до закону місця проживання (lex domicilii) фіз. особи. Встановлення у зак-ві того чи ін. критерію залежить від заг. політики д-ви щодо визначення прав та обов'язків власних гр-н та іноземців. Критерій lex patria запроваджується з метою поширення дії нац. законів на власних гр-н, що перебувають за кордоном. Критерій lex domicilii має за мету підпорядкування законам даної д-ви іноземців, які перебувають на її території. У деяких країнах діє «змішана» система коліз. прив'язок — lex patria та lex domicilii. Застосування коліз. прив'язки lex patria притаманне передусім країнам конт. Європи. В Україні цив. дієздатність іноз. гр-нина визначається за законом країни, гр-нином якої він є (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»). Прив'язка lex domicilii, яка застосовується переважно у країнах англо-амер. 312 сім'ї права, дедалі частіше дістає відображення у зак-ві й ін. країн: держав з федерат, устроєм (Швейцарія) та множинністю прав, систем (Китай). Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається здебільшого як право країни, в якій особа має пост, місце проживання або звичайне місце перебування; особистий закон біженця — як право країни, в якій він має звичайне місце перебування. За наявності в особи двох і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок. З принципу особистого закону в міжнар. приват, праві існує кілька винятків. Так, діє правило, згідно з яким особа не може посилатися на свою недієздатність за законом країни громадянства для обгрунтування недійсності угоди, укладеної нею за кордоном, якщо ця особа є дієздатною за законом місця укладення угоди. Дане правило має сприяти збереженню чинності угод. З цією ж метою зак-во деяких держав дає можливість відступати від принципу особистого закону та застосовувати закон суду. Крім того, в багатьох сучасних кодифікац. актах з питань міжнар. приват, права проведено принцип, відповідно до якого компетентний закон, визначений згідно з місц. коліз. нормами (в тому числі О. с. ф. о.), як виняток, не повинен застосовуватися, якщо за всіма обставинами справи очевидно, що вона перебуває у більш тісному зв'язку з ін. правопорядком.

Особистий ключ – ключ (у системі шифрування з відкритим ключем), призначений для шифрування повідомлень і відомий тільки одній особі (власнику).

ОСТРОВИ - ділянки суші, оточені водою, що знаходяться вище рівня води під час припливу. Від материків відрізняються порівняно невел. розмірами. Групи О. називаються архіпелагами. О. океанів і морів поділяють на материкові (тобто ті, які утворилися шляхом відокремлення від материків) і самостійні (вулканічні, коралові й намивні). До найбільших О. (площа понад 400 тис. км2) належать Гренландія, Нова Гвінея, Мадагаскар, Калімантан, Баффінова Земля, Суматра. Україна має ряд О. у Чорному та Азовському морях. Прав, статус О. регулюється як нац. зак-вом, так і нормами міжнар. права (Конвенція про конт. шельф 1958, Конвенція ООН по мор. праву 1982 та ін.). У міжнар.-прав, аспекті вел. значення мають особливості відліку мор. просторів прибереж, держав за наявності біля їх берегів О. Зокрема, згідно зі ст. 121 Конвенції ООН по мор. праву тер. море, прилегла зона, виключна (морська) екон. зона і конт. шельф О. визначаються відповідно до положень, які використовуються щодо ін. суходіл, територій, за винятком того, що скелі, непридатні для підтримання життя людини або самост. госп. діяльності, не мають ні екон. зони, ні конт. шельфу. Це положення виключає привласнення окр. д-вами вел. мор. просторів за рахунок неосвоєних рифів і скель. Штучні О, за Конвенцією по мор. праву, не мають свого тер. моря і їх наявність не впливає на визначення меж мор. просторів.

Оф-лайнові технології – засоби комунікації повідомлень в мережевому інформаційному просторі, що допускають істотну асинхронність в обміні даними та повідомленнями: списки розсилки, групи новин, веб-форуми тощо.

ОФІЦІЙНІ ТА РОБОЧІ МОВИ - у міжнародних відносинах — мови, що застосовуються для спілкування у сфері міжнар. відносин. Офіц. мовою вважається мова, якою ведеться обговорення тих чи ін. питань на засіданнях міжнар. органів і організацій, видаються їхні документи тощо. Роб. мовою є одна з офіц. мов, якою ведеться обговорення тих чи ін. питань у роб. органах відповід. міжнар. організацій, готуються роб. документи тощо. Офіц. мовами ГА ООН спочатку були англ., ісп., кит., рос. і французька, а робочими — англ., франц. та іспанська. З 1968 рос. мова набула статусу офіц. і робочої мови ГА ООН, її комітетів та підкомітетів. З 1973 араб, мову визнано як офіц. та робочу, але тільки для Г А ООН та її гол. комітетів. Існує заг. правило, запозичене багатьма ін. організаціями та конференціями: кожний представник може проголошувати промову мовою іншою, ніж мови ГА, але має в цьому разі сам забезпечити її усний переклад однією з мов ГА. Офіц. мовами Міжнар. суду ООН є англ. та французька. Сторони обирають ту з них, якою вестиметься судочинство. Якщо сторони не доходять згоди, вони обирають для вживання одну з двох офіц. мов. Суд виносить рішення двома офіц. мовами, але вказує, який з двох текстів має розглядатися як автентичний. Правилами процедури Генеральної конференції ЮНЕСКО встановлено, що офіц. мовами є англ., араб., гінді, ісп., італ., кит., рос. та французька. Роб. мови — англ., араб., ісп., кит., рос. і французька. Всі поправки до тексту Статуту Організації, постанови Конференції щодо Статуту і правового статусу ЮНЕСКО, а також будь-який ін. важливий документ перекладаються всіма офіційними мовами. Роб. мовами видаються всі документи, а також «Журнал Генеральної конференції». У стеногр. звітах пленарних засідань Ген. конференції промови друкуються тією роб. мовою, якою вони зроблені, а якщо вони підготовлені іншою, то здійснюється переклад однією з роб. мов. У Правилах процедури Наради з безпеки і співробітництва в Європі роб. мовами було визнано англ., ісп., італ., нім., рос. та французьку. Звіти та рішення Наради розповсюджувалися цими мовами. Ними ж укладено Заключний акт Наради 1975. Вживання мов у міжнар. організаціях і на міжнар. форумах залежить від характеру організації чи форуму, представництва на ньому. Використання різних мов — заг. тенденція (хоча і не без винятків — Рада Європи має тільки дві офіц. і роб. мови: франц. та англійську) потреби віддзеркалювати плюралізм прав. систем, культур, цивілізацій світу.

Офтопік – повідомлення, що не відповідає темі поточного обговорення чи поштової розсилки.

Оффлайн (Off-line) – автономний режим роботи комп’ютера без підключення до Інтернет.

ОФШОРНА ЗОНА - (англ. offshore, off-shore, букв. — віддалений від берега, за межами країни; від off — віддалений і shore — земля на березі моря) — зона сприятливих умов для ведення бізнесу. За допомогою офшор, фірми можна отримати доступ до кред. ресурсів іноз. банків, міжнар. ринку депозитів і послуг, а також управління капіталом та інвестиціями. У власника офшор, фірми є шир. вибір фін. посередників та схем підприєм. діяльності. Розміщення за допомогою офшор, фірми коштів у провід, закорд. банках 314 надає можливість власникам цих коштів забезпечити їх захист від політ, та екон. криз. В Україні офшор, бізнес може розглядатися як різновид спец, вільних економічних зон (ВЕЗ), один з інструментів стимулювання міжнар. екон. співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. Офшор, бізнес передбачає створення офшор, компаній, банків, трастів тощо. В О. з. вони, як правило, мають певні пільги щодо підприєм. і фін. діяльності. Правовий статус офшор, компанії забезпечує їй макс. зниження податкових витрат та відповідає ознакам нерезидентної компанії, її реєстрація регулюється зак-вом д-ви, під юрисдикцією якої знаходиться О. з. Така компанія використовує податкові пільги тільки в тому випадку, якщо між двою, в якій знаходиться філія компанії, і д-вою, де її зареєстровано, укладено угоду щодо взаем, надання податкових пільг, тобто угоду про недопущення подвійного оподаткування. Нерезидентом є компанія, якою володіють і керують нерезиденти країни реєстрації і яка не здійснює діяльності і не вилучає доходів на тер. країни реєстрації. Таким чином офшор, компанія здебільшого не є резидентом своєї офіц. юрисдикції. Перелік О. з. (відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 1997) щорічно затверджується і оприлюднюється KM України. Станом на 14.ІІ 2002 KM України затвердив наст, перелік О. з.: Британські залежні території — Острів Гернсі, Острів Джерсі, Острів Мен, Острів Олдерні; Близький Схід — Бахрейн; Центральна Америка — Беліз, Панама; Європа — Андорра, Гібралтар, Кіпр, Монако; Карибський регіон — Ангілья, Антігуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Нідерландські Антильські Острови, Теркс і Кайкос, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Вінсент і Гренадіни, Ментесеррат, Сент-Люсія, Співдружність Домініки; Африка — Ліберія, Сейшельські Острови; Тихоокеанський регіон — Вануату, Маршаллові Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа; Південна Азія — Мальдівська Республіка.

Оцифровка – переведення інформації в цифрову форму для того, щоб можна  було  працювати  з  такою  інформацією  за  допомогою  комп’ютера  та інших цифрових пристроїв.

Очне   навчання   –   передбачає   безпосередню   особисту   взаємодію учасників освітнього процесу.