ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ - (United Nations Organization; Organisation des Nations Unies), ООН (UNO; ONU) - міжнародна організація незалежних, суверенних держав, які визнали Статут ООН. її основним завданням є підтримання і зміцнення міжнародного миру та безпеки, розвиток співробітництва між державами. Ідея утворення всеосяжної у сфері своєї діяльності міжнар. організації для підтримання миру у світі вперше була втілена у Лізі Націй. Однак у 30-х pp. 20 ст. крайній націоналізм та шовінізм і побудована на них політика переросли в політ, реваншизм, тоталітаризм і мілітаризм в одних країнах та ізоляціонізм — в інших. За цих умов Ліга Націй виявилася нежиттєздатною і не змогла запобігти Другій світовій війні 1939 — 45. Тому утворення нової організації для підтримання миру і відкритої для міжнар. співробітництва стало одним з найголовніших завдань держав, що протистояли в цій війні агресії нацистської Німеччини та ін. держав гітлер. коаліції. 14. VIII 1941 президент США Ф. Рузвельт і прем'єр-міністр Великобританії У. Черчілль прийняли Декларацію принципів, відому як Атлантична хартія, в якій висловили сподівання на те, що після остаточного знищення нацист, тиранії буде встановлено мир, який дасть можливість усім країнам жити в безпеці на своїй території, а також забезпечить таке становище, за якого всі люди в усіх країнах могли б усе своє життя не знати ні страху, ні злиднів. Для цього д-ви світу повинні відмовитися від застосування сили, а д-ви, які загрожують або можуть загрожувати агресією, мають бути роззброєні до встановлення більш широкої та надійної загальної безпеки. 24.УІІІ 1941 до Хартії приєднався СРСР. 1.1 1942 у м. Вашингтоні (США) представники 26 країн (у т. ч. СРСР, США та Великобританії) прийняли Декларацію Об'єднаних Націй (див. Вашингтонська декларація 1942). В ній уряди цих держав зобов'язувалися використати всі свої військ, та екон. ресурси проти держав «Осі» і країн, що приєдналися до гітлерів. коаліції. Питання про утворення нової міжнар. організації було вирішено на Московській конференції 1943 з участю міністрів за-корд. справ СРСР, США і Великобританії (19-30.Х 1943). У прийнятій Декларації про загальну безпеку (відомій як Московська декларація), до якої приєднався також Китай, проголошувалася «необхідність заснування у можливо короткий строк загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципах суверенної рівності всіх миролюбних держав і відкритої для членства всіх таких держав, великих і малих». На Конференції у Вашингтоні (садиба Думбартон-Окс — «Думбартонські дуби», вересень— жовтень 1944) представники СРСР, США та Великобританії, а також Китаю розробили й ухвалили пропозиції стосовно цілей, принципів та структури такої організації. Вони були надіслані ін. д-вам, що підписали Декларацію Об'єднаних Націй. На Кримській (Ялтинській) конференції 1945 лідери СРСР, США та Великобританії заявили в комюніке від 11.ІІ 1945, що «утворення очікуваної міжнародної організації є найбільшою можливістю у 304 всій історії людства для виникнення у найближчі роки найважливіших умов» для підтримання міцного і тривалого миру. Зазнач, пропозиції були покладені в основу Статуту ООН, розробленого на Конференції у м. СанФранциско (США, 25.IV-26.VI 1945). У ній узяли участь 50 держав, у т. ч. Україна. Статут було підписано 26.УІ 1945. Невдовзі його підписала і Польща, ввійшовши таким чином до кола держав — засновниць ООН. Офіційно ООН почала функціонувати 24.Х 1945, після того, як її Статут був ратифікований більшістю держав, що його підписали, в т. ч. СРСР, США, Великобританією, Францією та Китаєм. Відтоді ця дата відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Цілі ООН викладено в ст. 1 Статуту, а саме: підтримання міжнар. миру і безпеки; розвиток дружніх відносин між націями на основі рівноправності та самовизначення народів; здійснення міжнар. співробітництва у вирішенні проблем екон., соціального, культур, і гуманіт. характеру; поважання прав людини та осн. свобод незалежно від раси, статі, мови та релігії; застосування виключно мирних засобів розв'язання міжнар. спорів та врегулювання ситуацій, що загрожують миру, відповідно до принципів справедливості та міжнар. права; бути центром узгодження дій націй у досягненні спільних цілей Організації. Зазначені цілі, тільки в більш заг. формі, окреслені і в преамбулі Статуту ООН. У ній проголошено рішучість «забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у спільних інтересах». Вказується також призначення ООН: «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості й поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права». З огляду на позит. зміни, що відбулися в ООН з часу її заснування, «дотримання принципів справедливості та міжнародного права» стало не лише умовою підтримання міжнародного миру, а й однією з цілей Організації. У шир. плані в преамбулі проголошується «віра в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність великих і малих націй». У ст. 2 Статуту сформульовано принципи, якими повинні керуватися для досягнення зазначених цілей як органи ООН, так і члени Організації, а саме: 1) принцип суверен, рівності всіх членів Організації; 2) добросовісне (англ. in good faith) виконання членами Організації взятих на себе зобов'язань; 3) вирішення усіх міжнар. спорів мир. засобами і так, щоб не піддавати загрозі мир, безпеку та справедливість; 4) відмова у міжнар. відносинах від застосування сили або погрози її застосування проти ін. держав; 5) підтримка заходів, здійснюваних ООН, і утримання від надання допомоги будь-якій д-ві, проти якої ООН застосовує дії превентивного або примус, характеру; 6) забезпечення того, щоб д-ви, які не є членами ООН, діяли відповідно до ст. 2 Статуту з метою підтримання міжнар. миру та безпеки; 7) невтручання у справи, що належать до внутр. компетенції будь-якої д-ви. Зазначені принципи Статуту ООН є найважливішими принципами заг. міжнар. права і належать до категорії норм юс когенс (лат. jus cogens). Дальшого розвитку ці принципи набули в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх 305 відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970. Членами ООН можуть бути всі миролюбні д-ви, які беруть на себе зобов'язання відповідно до Статуту і які бажають ці зобов'язання виконувати. Прийняття такої д-ви в члени Організації проводиться рішенням Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) за рекомендацією Ради Безпеки ООН (РБ ООН) (ст. 4). Таке членство відповідає принципу універсальності міжнар. організації, який був поступово реалізований ООН у процесі ліквідації колоніалізму та утворення нових незалеж. держав, з одного боку, і перетворення Німеччини та її союзників у Другій світ, війні на дем. д-ви — з іншого. Станом на 2001 членами ООН є 191 держава. ГА має право, за рекомендацією РБ, призупиняти здійснення прав і привілеїв будь-якої держави-члена, а також виключати її з Організації. Здійснення прав і привілеїв члена ООН може бути призупинено, якщо РБ вживає проти нього заходів примус, характеру. Така д-ва може бути виключена з Організації, якщо вона систематично порушує принципи Статуту. Права і привілеї члена Організації можуть бути поновлені РБ (ст. 5—6). Так, ГА ООН 1974 позбавила Пд.-Афр. Республіку права брати участь в її засіданнях та голосуванні через здійснювану цією д-вою політику апартеїду; вона була поновлена в своїх правах 1994 після проведення у країні дем. виборів. ООН також виробила практику надання статусу спостерігача державам — не членам ООН, визвольним рухам, урядовим і неуряд. міжнар. організаціям на їх прохання. Такий статус надано Ватикану, Швейцарії, Палестині, Організації афр. єдності, Європ. Союзу, Організації іслам, конференції, Міжнар. к-ту Черв. Хреста та ін. Відповідно до Статуту ООН гол. органами Організації є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада ООН, Рада ООН з опіки, Міжнародний суд ООН та Секретаріат ООН. Кожний з цих органів має чітко визначену компетенцію і сферу діяльності. Крім того, в разі необхідності ГА та РБ можуть утворювати і допоміж. органи (п. 2 ст. 7). До ГА ООН входять представники всіх держав — членів Організації. Вона є гол. дорадчим органом ООН і має право обговорювати всі питання, що підпадають під дію Статуту, і давати щодо них рекомендації. Хоча рішення ГА не мають обов'язкової юрид. сили для урядів держав — членів ООН, вони є вагомими як вираження колект. думки держав з важливих питань або як моральна санкція з боку світ, співтовариства. ГА зробила значний внесок у кодифікацію та прогресивний розвиток міжнар. права. В процесі діяльності Асамблеї склалася практика, коли положення її резолюцій стосовно міжнар. права можуть набувати значення звичаєвих норм міжнар. права, яскравим прикладом чого може слугувати Загальна декларація прав людини 1948. РБ ООН — орган, який несе гол. відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Вона складається з і 5 членів, з яких 5 — постійні: Великобританія, Китай, Росія, США та Франція. Інші 10 обираються ГА на 2-річ-ний строк. Кожен член РБ має один голос. Рішення з процедур, питань приймаються не менш ніж 9 голосами, а рішення з питань по суті приймаються не менш як 9 голосами, в т. ч. голосами всіх 5 пост, членів Ради. Це правило «одностайності великих держав» часто називають правом вето. Якщо пост, член РБ не підтримує рішення, він може 306 проголосувати проти нього, тим самим скориставшись своїм правом вето; якщо ж не підтримує рішення, але не хоче блокувати його прийняття шляхом застосування вето, він може утриматися від голосування, і це не розглядається як вето. Відповідно до Статуту всі члени ООН мають підкорятися рішенням РБ. Тоді як ін. органи ООН дають рекомендації урядам, лише РБ приймає рішення, які держави-члени зобв'я-зані виконувати. Рада має право розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може призвести до ускладнення відносин між двома або більше д-вами. Якщо в РБ надходить скарга, що стосується загрози миру, Рада спочатку рекомендує сторонам дійти згоди мирним шляхом. Коли ж спір призводить до збройного конфлікту, РБ намагається якомога скоріше покласти йому край. Рада може прийняти рішення про примус, заходи, екон. санкції (напр., ембарго на торгівлю) або колект. воєнні дії. Екон. і соціальна рада ООН (ЕКОСОР), що підпорядковується ГА, є органом, який координує екон. і соціальну діяльність Організації та її спеціалізованих установ. Рада виробляє рекомендації та здійснює діяльність, що стосується проблем розвитку, світ, торгівлі, індустріалізації, природ, ресурсів, прав людини, становища жінок, народонаселення, соціального благополуччя, науки і техніки, запобігання злочинам та багатьох ін. екон. і соціальних питань. ЕКОСОР складається з 54 членів, які обираються кожного року ГА на 3 роки із що-річ. переобранням третини складу, чий 3-річ-ний строк закінчився. Рада ООН з опіки займається питаннями нагляду за управлінням підопіч. територіями, включеними в систему опіки міжнародної. У даний час діяльність Ради призупинена у зв'язку з тим, що мета системи опіки досягнута. Міжнар. суд ООН (МС), що перебуває у м. Гаазі (Нідерланди), є гол. суд. органом ООН. До МС можуть звертатися учасники його Статуту, який є складовою частиною Статуту ООН. Держава — не член ООН може стати учасницею Статуту на умовах, що визначаються у кожному окр. випадку ГА за рекомендацією РБ. Крім того, РБ може рекомендувати передати на розгляд Суду будь-який юрид. спір. ГА та РБ можуть запитувати у МС консультат. висновки з будь-якого юрид. питання, а ін. органи ООН та її спеціаліз. установи з дозволу ГА можуть запитувати у нього такі висновки з юрид. питань, що належать до сфери їх діяльності. До юрисдикції МС входять усі питання, які передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН та чин. договорами або конвенціями. Д-ви можуть заздалегідь дати зобов'язання, що вони будуть визнавати юрисдикцію МС в особливих випадках, або підписати з цією метою договір чи конвенцію про передачу справ до МС, або зробити особливу заяву про визнання його обов'язкової юрисдикції. Секретаріат ООН обслуговує ці та ін. органи ООН, виконує програми та здійснює політику, прийняту ними. Його очолює Генеральний секретар ООН — найвища посадова особа в Організації, яку призначає ГА за рекомендацією РБ на 5 років з можливістю пролонгації повноважень на «новий строк. Одна з найважливіших його функцій — доводити до відома РБ будь-які питання щодо загрози міжнар. миру і безпеці. В рамках ООН діють також: Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Управління Верховного комісара 307 ООН у справах біженців (УВКБ), Верховний комісар ООН з прав людини та ін. У системі ООН утворено 17 спеціаліз. установ. ООН має правоздатність, привілеї та імунітети. За ст. 104 Статуту вона користується на тер. кожного із своїх членів «такою правоздатністю, яка може виявитися необхідною для виконання її функцій і досягнення її цілей». Правоздатність ООН охоплює властивості як суб'єкта міжнар. права, так і цив. право- та дієздатності як юрид. особи. Статут ООН наділив ООН привілеями та імунітетами, необхідними для досягнення її цілей, якими вона користується на території кожного з своїх членів (ст. 105). В Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй 1946 ООН характеризується як юрид. особа, що має правоздатність укладати угоди, набувати рухоме і нерухоме майно, розпоряджатися ним та порушувати справи в суді (ст. 1). Представники членів ООН та її посад, особи користуються такими привілеями та імунітетами, які потрібні для виконання ними своїх функцій. 1994 ГА прийняла Конвенцію про безпеку персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994, відповідно до якої держави — учасниці Конвенції зобов'язалися встановити крим. відповідальність осіб, що скоюють посягання на персонал ООН та пов'язаний з нею персонал. Офіц. мовами ООН є англ., арабська (ГА, РБ, ЕКОСОР), ісп., кит., рос. та французька, а робочими — англ. і французька. Місцеперебування центральних установ ООН - м. НьюЙорк (США).