ОПІКА МІЖНАРОДНА - система міжнар. опіки, встановлена Організацією Об'єднаних Націй відповідно до Статуту ООН (гл. XII— XIII). Замінила собою мандатну систему Ліги Націй. Була створена для нагляду за управлінням територіями, які могли бути включені до О. м. індивідуальними угодами щодо кожної з них (ст. 75). Такі угоди мали затверджуватися ГА ООН або, якщо територія визнавалася стратегічною, РБ ООН (ст. 82—83). Осн. цілі О. м.: зміцнювати міжнар. мир і безпеку; сприяти політ., екон. і соціальному розвитку населення підопічної територій, його прогресу на шляху самовизначення або досягнення незалежності відповідно до обставин кожної території; заохочувати поважання осн. прав і свобод людини; забезпечувати однакове ставлення у соціальних, екон. і торг, сферах до всіх членів ООН та їхніх гр-н, а також однакове ставлення до них у провадженні правосуддя (ст. 76). О. м. мала застосовуватися до територій: а) що перебували під мандатом; б) що могли бути відторгнуті від ворожих держав у результаті Другої світ, війни 1939—45; в) добровільно включених до системи 300 опіки д-вами, відповідальними за управління ними (ст. 77). Для надання допомоги ГА ООН у здійсненні її функцій щодо підопіч. територій було утв. Рада з опіки ООН. її функції та повноваження полягали в тому, щоб: а) розглядати звіти, які мали подавати держави-мандатарії; б) приймати петиції і розглядати їх, консультуючись з цими д-вами; в) забезпечувати періодичні відвідування відповід. підопічних територій у погоджені з державамимандатаріями строки; г) вживати зазначених та ін. заходів відповідно до умов про опіку (ст. 87). Водночас Рада мала розробити анкету стосовно політ., екон. та соціального прогресу населення кожної підопіч. території, а держава-мандатарій зобов'язувалася подавати ГА щорічні доповіді на підставі цієї анкети (ст. 88). Система опіки не поширювалася на країни, що стали членами ООН і відносини між якими мали грунтуватися на поважанні принципу суверенної рівності держав (ст. 78). Так, жодна підмандат. територія класу А не була поставлена під О. м. Серед них три країни — первісні члени ООН: Ірак, що став незалежним ще 1932, Сирія та Ліван. Трансйорданія (нині Йорданія) у 1946 як незалежна д-ва припинила дію мандата. Єдиною підмандат. територією класу А, що залишалася, була Палестина. ГА ООН у своїй резолюції від 29.ХІ 1947 закликала припинити дію мандата, що належав Великобританії, і утворити окремі єврейську та арабську д-ви з наданням Єрусалиму міжнар. статусу під управлінням Ради з опіки. Однак багатовікове протистояння між араб, та євр. населенням, яке переросло в цей час у збройний конфлікт, не дало змоги реалізувати план ООН. 14.У 1948 євр. населення Палестини проголосило незалежність Держави Ізраїль, чому передувала (буквально за декілька годин до цього акту) відмова Великобританії від мандата на Палестину. 11.У 1949 Ізраїль став членом ООН. Нерозв'язаною залишилася проблема утворення незалеж. палестинської араб, д-ви, що набула форм широко-масштаб. арабо-ізр. конфлікту, який постійно призводить до серйозних порушень миру і безпеки на Бл. Сході. Навіть закінчення холодної війни і початок мир. процесу врегулювання палест. проблеми в рамках арабо-ізр. відносин під егідою ООН не привели до її розв'язання. 1946 на 1-й сесії ГА ООН Австралія, Бельгія Великобританія, Нова Зеландія та Франція зробили заяви, в яких проголосили намір включити свої підмандатні території до системи О. м. Відповідно ГА упродовж 1946—50 схвалила угоди про опіку щодо: Камеруну (брит.), Танганьїки і Того (брит.) з Великобританією; Камеруну (франц.) і Того (франц.) з Францією; Науру з Австралією (від імені Австралії, Нової Зеландії та Великобританії); Нової Гвінеї з Австралією; Руанди-Урунді з Бельгією; Самоа (Західного) з Новою Зеландією; Сомалі з Італією. Що ж до кол. підмандат. територій Японії — Маріанських, Каро-лінських та Маршаллових островів, визнаних стратегічними, то угода про їх опіку була укладена зі США (резолюція РБ ООН від 2.IV 1947). Поперед, статус обох Камерунів, Танганьїки та обох Того належав до мандатів класу В, а решта — до класу С. Лише Пд.-Зх. Африка не була включена до системи О. м., оскільки Пд.-Афр. Союз (тепер Пд.-Афр. Республіка) намагався анексувати цю територію, посилаючись на п. 2 ст. 77 Статуту ООН, що передбачав 301 визначення територій, які мають бути включені до цієї системи. 1949 ГА ООН звернулася до Міжнар. суду ООН з проханням дати консультат. висновок про те, чи існують міжнар. зобов'язання уряду Пд.-Афр. Союзу щодо кол. підмандатної території Пд.-Зх. Африки та чи має даний уряд право змінювати міжнар. статус цієї території. 11.VII 1950 Суд ухвалив рішен-ня: 1) 12 голосами проти 2, що Пд.-Афр. Союз продовжує мати міжнар. зобов'язання, встановлені в ст. 22 Статуту Ліги Націй стосовно мандата Пд.- Зх. Африки; 2) одноголосно, що положення гл. XII Статуту ООН про О. м. можуть бути застосовані до Пд.-Зх. Африки, оскільки вони передбачають заходи, якими територія може бути включена до системи опіки; водночас більшістю голосів (8 проти 6) вирішено, що положення гл. XII Статуту ООН не накладають на Пд.-Афр. Союз правове зобов'язання включити свою підмандатну територію до системи опіки; 3) одноголосно визнав, що Пд.- Афр. Союз, діючи одноособово, не має права змінювати міжнар. статус тер. Пд.-Зх. Африки і що компетенція визначати та змінювати цей статус належить Пд.-Афр. Союзу за згодою ООН. 6.XII 1950 Рада з опіки рекомендувала Пд.-Афр. Союзу включити Пд.-Зх. Африку до системи опіки ООН. Ця рекомендація виходила за межі консультат. висновку Міжнар. суду ООН, який не вимагав від Пд.-Афр. Союзу включити цю територію під опіку. Але ООН не відмовилася від своєї відповідальності за Пд.-Зх. Африку, регулярно розглядаючи доповіді Спец, комітету у справах Пд.-Зх. Африки, утвореного ГА в рамках Ради з опіки. Цілі О. м. були досягнуті, коли названі та ін. підопічні території у процесі широкомасштаб. деколонізації досягли незалежності або самоуправління як самост. д-ви, або в окр. випадках через об'єднання з сусід, незалеж. країнами. 1.ХІ 1994 Рада з опіки призупинила свою роботу після того, як ост. підопічна територія ООН — Палау — 1.Х 1994 здобула незалежність. 25.V 1994 Рада скасувала своє правило проводити щорічне засідання, прийнявши рішення збиратися у разі необхідності за власним рішенням або за рішенням голови Ради, або на прохання більшості своїх членів, Ген. Асамблеї чи РБ ООН.