СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

НІЦЦЬКИЙ ДОГОВІР 2001 - міжнар.-правовий документ, прийнятий главами держав та урядів Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Фінляндії, Франції, Швеції на Міжурядовій конференції у м. Ніцці (Франція) 26.ІІ 2001. Повна його назва — «Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, договорів про заснування Європейських співтовариств та деяких пов'язаних з ним актів». Складається з 2 частин: «Суттєві доповнення» і «Перехідні та заключні умови», а також з низки протоколів і декларацій, ухвалених конференцією. Зміни і доповнення стосуються порядку утворення, повноважень і діяльності органів ЄС та Європ. співтовариства (Європейського парламенту, Європейської комісії, Ради ЄС), Європ. суду з прав людини і Європ. суду аудиторів тощо. Сторони схвалили також Протокол Європ. суду з прав людини як додаток до Договору про ЄС (див. Маастрихтський договір 1992), Договору про заснування Європ. співтовариства і Договору про заснування Європ. товариства по атомній енергії. Цей Протокол по суті є актом, яким визначається прав, статус Європ. суду з прав людини. Він складається 3 преамбули і наст, розділів: І. Судді; II. Організація; III. Процедура; IV. Суд першої інстанції ЄС; V. Заключні положення. Н. д. 2001 передбачено, що він набуде чинності першого дня другого місяця після того, як ост. д-ва, яка підписала Договір, передасть депозитарію свою ратифікац. грамоту. Депозитарієм по Договору є уряд Італії. Н. д. 2001 — важлива стадія процесу розширення ЄС шляхом прийняття у члени Союзу країн Центр, і Сх. Європи, Середземномор'я і Прибалтики.

На фотографіях друзів – функція для розміщення фотографій друзів, на яких користувачі їх відзначили.

НАБУТТЯ ІСТОТНОЇ УЧАСТІ (англ. qualifying shareholding acquiring [ˈkwɒlɪfaɪɪŋ ˈʃɛəhəʊldɪŋ əˈkwaɪəɪŋ]) - пряме та/або опосередковане набуття однією особою самостійно чи спільно з іншими особами в будь-який спосіб 10 і більше відсотків статутного (складеного) капіталу або права голосу придбаних акцій (часток) юридичної особи або отримання незалежно від формального володіння можливості значного впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (джерело: Порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі: затверджено рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг «Про затвердження Порядку погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі» від 04.12.2012 № 2531 (у редакції розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20.09.2016 № 2290), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2012 р. за № 2190/22502

НАБУТТЯ УЧАСТІ В ЮРИДИЧНІЙ ОСОБІ (англ. acquiring participation in a legal entity [əˈkwaɪəɪŋ pɑːˌtɪsɪˈpeɪʃən ɪn ə ˈliːgəl ˈentɪtɪ]) - пряме та/або опосередковане набуття однією особою самостійно чи спільно з іншими особами в будь-який спосіб права володіння акціями (паями) юридичної особи або правами голосу акцій (паїв) юридичної особи. Збільшенням такої участі вважається набуття додаткової участі особою, що вже має участь у юридичній особі (джерело: Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження деяких нормативно-правових актів Національного банку України» від 08.09.2011 № 306, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2011 р. за № 1203/1994

Навчальні курси – в системі дистанційного навчання бувають кредитні, які  офіційно  затверджені  в  акредитованому  навчальному  закладі  і зараховуються студенту в рамках навчальної програми, та некредитні – призначені для одержання додаткової або післядипломної освіти (наприклад, підвищення  кваліфікації)  і  які  не  надають  права  на  одержання  певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Навчальні мультимедіа – форма комп’ютерного навчання, що включає з’єднання різних технологій мультимедіа, наприклад, звук, анімація, графіка, відео, текст; що завгодно, що дозволяє доставити зміст навчальних матеріалів цільовій аудиторії (див. мультимедіа).

Навчальна     система     –     система,     призначена     для     навчання користувачів. Грунтується на використанні штучного інтелекту і бази знань. Основним завданням її є ефективна передача знань в залежності від ступеня підготовленості  користувачів  та  їх  здатності  засвоювати  одержану інформацію. Розрізняють автономні (функціонують на окремих персональних комп’ютерах)   і   мережеві   (розташовані   на   серверах   Інтернету)   навчальні системи.

Навчальна дисципліна1 – система знань, умінь і навичок у певній галузі  науки, техніки, мистецтва, виробничої діяльності, призначена для вивчення в освітньому закладі. За змістом дисципліни бувають загальноосвітніми або спеціальними, що визначають профіль підготовки фахівця.

Навчальна програма – це нормативний документ, який входить до комплексу документів державного стандарту освіти, розробляється і затверджується як його складова. Навчальна програма визначає організацію та зміст підготовки фахівців і розробляється на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки.

Навчальний  об’єкт –  навчальна  інформація  певного  обсягу,  що  має самостійну логічну структуру та зміст і дає змогу оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності.

Навчальний  план –  це  нормативний  документ  вищого  навчального закладу, який складається на підставі освітньо-професійної програми та структурио-логічної схеми підготовки і визначає перелік та обсяг нормативних навчальних дисциплін та вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальній занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми та засоби проведення поточного і підсумкового контролю.

Навчальний елемент (дидактична одиниця) – мінімальна доза навчальної інформації, що зберігає властивості навчального об’єкта.

Навчальний план – документ, що визначає склад навчальних дисциплін, що вивчаються в навчальному закладі або на певному щаблі освіти, обсяг і послідовність їх вивчення, розбивку по навчальних періодах, види і терміни проміжної атестації.

Навчальний проект – це організаційна форма роботи, яка орієнтована на засвоєння навчальної теми або навчального розділу і становить частину стандартного навчального предмета.

Навчальний розклад – графік, який містить відомості про час, місце і послідовності проведення навчальних занять для студентів на певний період навчання.

Навчально-методичні матеріали – для системи дистанційного навчання надаються у формах: друковані (на базі традиційних підручників); на аудіо- та відеокасетах,  радіо-  та  телевізійні  курси;  курси  на  аудіо-,  компакт-дисках; курси з використанням комп’ютерних технологій тощо.

Навчально-методичне забезпечення дистанційної освіти – база навчальних матеріалів, система управління цією базою, методики дистанційної освіти, тести, рекомендації з технології дистанційного навчання з урахуванням дидактичних і психологічних аспектів.

Навчально-методичний комплекс – сукупність навчальних продуктів і електронних засобів навчання, сформована з кожного модуля дисципліни, яка забезпечує як аудиторні (тренінгові заняття), так і самостійну роботу студента

Навчання на дому – відмінності між домашнім навчанням і віртуальним полягає в наступному: 1) студенти віртуальних шкіл мають можливість навчатися в себе вдома, але вони зараховані в державну школу, що працює за державними академічними стандартами (у процесі домашнього навчання студенти обирають будь-який стандарт); 2) студенти віртуальних шкіл повинні здати всі державні іспити (у процесі домашнього навчання студентам не потрібно  здавати  будь-які  державні  іспити);  3)  студенти  віртуальних  шкіл мають висококваліфікованих ліцензованих викладачів, які навчають їх і взаємодіють з ними через Інтернет (у процесі домашнього навчання студенти можуть не мати таких інструкторів).

НАГЛЯД (ОВЕРСАЙТ) ПЛАТІЖНИХ СИСТЕМ (англ. payment systems supervision (oversight) [ˈpeɪmənt ˈsɪstɪmz ˌsjuːpəˈvɪʒən (ˈəʊvəsaɪt)]) - діяльність Національного банку України з метою забезпечення безперервного, надійного та ефективного функціонування платіжних систем, яка включає: моніторинг платіжних систем; оцінювання їх на відповідність вимогам законодавства України та міжнародним стандартам нагляду (оверсайту) платіжних систем; у разі необхідності надання вказівок та рекомендацій щодо удосконалення діяльності відповідних систем та застосування заходів впливу (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137)

НАГЛЯД НА КОНСОЛІДОВАНІЙ ОСНОВІ (англ. consolidated basis supervision [kənˈsɒlɪdeɪtɪd ˈbeɪsɪs ˌsjuːpəˈvɪʒən]) - нагляд за фінансовими групами з метою забезпечення стабільності фінансової системи та обмеження ризиків, на які наражається фінансова установа внаслідок участі у фінансовій групі, шляхом регулювання, моніторингу та контролю ризиків фінансової групи (джерело: Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1).

НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВ (англ. risk-based supervision [rɪsk beɪst ˌsuːpəˈvɪʒn]) - внутрішній процес Національного банку, призначений для забезпечення більшої послідовності та ефективності інспектувань та інших видів наглядової діяльності. Для організації процесу управління ризиками в банках Національний банк України розробив Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України. Н. н. о. о. р. є підходом, який використовується для запровадження безперервного нагляду з метою спрямування уваги інспекторів на найбільш значні ризики, що дозволяє органам нагляду більше уваги приділяти тим установам, видам діяльності, операціям чи продуктам, з якими пов’язані найбільші ризики. На сьогоднішній день Н. н. о. о. р. став світовим стандартом. Підґрунтям для запровадження Н. н. о. о. р. є безперервний нагляд, який ще називають циклом нагляду, тобто послідовним процесом, що ніколи не припиняється. Історичний розвиток процесу нагляду за ризиками ґрунтується на удосконаленні оцінки ризиків за системою CAMELS, організації безперервного нагляду, впровадженні банками власних систем управління ризиками і, як найвища форма, – розвиток Н. н. о. о. р. Н. н. о. о. р. передбачає спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного ризику. Національний банк України досягає цього за допомогою: виявлення ризиків з використанням уніфікованих визначень, що забезпечує підґрунтя для висновків і дій нагляду; вимірювання ризику на основі уніфікованих факторів оцінки, оскільки кількість ризику не завжди вимірюється у грошовому вираженні, а може бути відносною оцінкою суми можливих втрат; оцінки адекватності управління ризиками; спрямування більших ресурсів у сфери підвищеного або зростаючого ризику як у межах одного банку, так і в банківській системі взагалі; використання відповідних інструментів нагляду, залежно від виявлених ризиків, формулювання висновків щодо параметрів і рівня ризиків, а також визначення заходів щодо подальшого контролю виявлених проблем

НАГЛЯДОВІ ОРГАНИ (англ. supervisors [ˈsjuːpəvaɪzəz]) - визначені компетентні органи влади або недержавні органи із зобов’язаннями, що націлені  на забезпечення відповідності фінансових установ та ВНУП вимогам з протидії відмиванню коштів та фінансування тероризму. Недержавні органи (до яких можуть відноситись певні типи ОСР) повинні мати повноваження для здійснення нагляду та накладання санкцій на фінансові установи та ВНУП у сфері з ПВК/ФТ. Такі недержавні органи також мають бути уповноважені законом на здійснення функцій, що ними виконуються, і бути під наглядом компетентного органу стосовно таких функцій

НАДІЙНІ ДЖЕРЕЛА (англ. credible sources [ˈkred.ɪ.bl̩ ˈsɔːsɪz], reliable sources [rɪˈlaɪəbl ˈsɔːsɪz]) - добре відомі органи, які мають надійну репутацію, надають інформацію у відкритому режимі та дозволяють її широке розповсюдження. Крім Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (ФАТФ) та регіональних організацій, створених за типом ФАТФ, такі джерела можуть включати (але не обмежуючись) супранаціональні чи міжнародні організації, такі як: Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Егмонтська група підрозділів фінансової розвідки, а також відповідні національні органи та неурядові організації. Інформація, що надається такими надійними джерелами, не є законом чи нормою та не повинна бути обґрунтуванням для автоматичного визначення високого ступеня ризику; - офіційні засоби розкриття інформації (включаючи інтернет-сторінки) Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Національного банку України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, органів виконавчої влади України, інших країн, а також міжнародних, міжурядових організацій, задіяних у сфері боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення (джерело: Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення: затверджено наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження Критеріїв ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» від 08.07.2016 № 584, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 липня 2016 р. за № 1047/29177

НАДАВАЧІ ПОСЛУГ ТРАСТІВ ЧИ КОМПАНІЙ (НПТК) (англ. trust and company service providers (TCSP) [trʌst ænd ˈkʌmpəni ˈsɜːvɪs prəˈvaɪdəz]) - особи чи діяльність, які пов’язані з наданням наступних послуг третім особам: виконють роль агентів зі створення юридичних осіб, виконують роль (чи організовують для інших осіб, щоб вони виконували роль) директора чи секретаря компанії, партнера у товаристві чи аналогічної посади в юридичних особах, надають зареєстрований офіс, юридичну адресу чи приміщення, кореспондентську чи адміністративну адресу компанії, товариства чи будь-якої іншої юридичної особи чи правового утворення, виконують роль (чи організовують для інших осіб, щоб вони виконували роль) довірчого власника трасту, створеним за згодою сторін, виконують роль (чи організовують для інших осіб, щоб вони виконували роль) номінального акціонера для іншої особи. Крім того, варто відмітити, що більшість країн та юрисдикцій не визнають НПТК. Однак, такі послуги можуть надавати юристи та інші фахівці юридичного спрямування. Для прикладу: створення компаній за кордоном для осіб, які не хочуть реєструвати майно у своїй країні проживання. Або юристи можуть бути довірчими власниками трастів, які створені в інших країнах, де дозволяється існування трастів, хоча у країні проживання таких фахівців існування трастів може бути заборонене

НАДАННЯ УЗАГАЛЬНЕНИХ МАТЕРІАЛІВ (англ. case referrals provision [keɪs rɪˈfɜrəlz prəˈvɪʒən]) - дії посадових осіб Держфінмоніторингу України, спрямовані на виконання рішення експертної комісії щодо передачі в установленому порядку правоохоронним органам, їх територіальним підрозділам узагальнених матеріалів у письмовій та/або електронній формі  (джерело: Порядок надання та розгляду узагальнених матеріалів: затверджено наказом Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства доходів і зборів України, Служби безпеки України «Про затвердження Порядку надання та розгляду узагальнених матеріалів» від 02.12.2013 № 1026/1184/739/484, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2013 р. за № 2170/24702 /

НАДНАЦІОНАЛЬНИЙ РИЗИК (англ. supranational risk [ˌsuːprəˈnæʃ(ə)n(ə)l rɪsk]) - ризик ВК та ФТ, що впливає на внутрішній ринок і представляє загальні риси, які можуть  виникнути у декількох або одній країні-члені та/або який може мати й зовнішні причини

НАДХОДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ (англ. budget revenues [ˈbʌʤɪt ˈrevɪnjuːz]) - доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред’явлення цінних паперів (джерело: Бюджетний кодекс України: Закон України від 18.07.2010 № 2456-VI

НАЙМАНСТВО (англ. mercenary activities [ˈmɜːsɪnərɪ ækˈtɪvɪtɪz]) - вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з метою використання у збройних конфліктах, воєнних або насильницьких діях, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, захоплення державної влади, перешкоджання діяльності органів державної влади чи порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у збройних конфліктах, воєнних або насильницьких діях

Наказ – розпорядчий документ, що видається керівником організації, яка діє на основі єдиноначальності для вирішення основних оперативних завдань.

НАКАЗОДАВЕЦЬ АКРЕДИТИВА (англ. applicant [ˈæplɪkənt]) - особа, за дорученням якої в банку-емітенті відкривається акредитив (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій за акредитивами: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за акредитивами» від 03.12.2003 № 514 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 11.04.2018 № 38), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2003 р. за № 1213/8534

НАКЛАДНА (КОНОСАМЕНТ) (англ. bill of lading [bɪl əv ˈleɪdɪŋ]) - документ, що підписаний перевізником та підтверджує отримання товару у вказаному пункті з вказаного пункту

НАКОПИЧУВАЛЬНИЙ ПЕНСІЙНИЙ ФОНД (англ. pension savings fund [ˈpɛnʃən ˈseɪvɪŋz fʌnd]) - цільовий позабюджетний фонд, який створюється відповідно до законодавства України про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (джерело: Положення про провадження депозитарної діяльності: затверджено рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Положення про провадження депозитарної діяльності» від 23.04.2013 № 735, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2013 р. за № 1084/23616 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 52. – Ст. 1910).

Налаштування приватності – інструменти, що надаються сервісом для збереження користувачем інформаційної приватності і конфіденційності персональних  даних.  Функція,  що  дозволяє  зберегти  недоторканність приватного життя в Інтернеті, захистити репутацію, не допустити широке розповсюдження і використання інформації про особисте життя і комунікації користувача.

НАЛЕЖНІ ДОКАЗИ (англ. proper evidence [ˈprɒpə ˈevɪdəns]) - докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів

НАЛЕЖНА ПЕРЕВІРКА КЛІЄНТА (англ. customer due diligence [kʌstəmə djuː ˈdɪlɪʤəns]) - заходи, які містять: а) ідентифікацію клієнта та перевірку особи клієнта на основі документів, даних чи інформації, одержаних з надійного і незалежного джерела; б) визначення бенефіціарного власника та вжиття слушних заходів для перевірки такої особи таким чином, щоб підзвітні організації у достатній мірі знав, ким є бенефіціарний власник, у тому числі, що стосується юридичних осіб, трастів, компаній, фондів та подібних юридичних форм, вжиття слушних заходів для розуміння структури власності та контролю клієнта; в) оцінку і, якщо прийнятно, одержання інформації щодо мети чи планованого характеру ділових відносин; г) проведення постійного моніторингу ділових відносин, у тому числі ретельний аналіз операцій, що здійснюються в ході таких відносин, з тим, щоб забезпечити відповідність таких операцій знанням підзвітної організації про клієнта, профіль бізнесу та ризиків, у тому числі, де прийнятно, джерело коштів, а також забезпечити підтримання документів, даних або інформації в актуальному стані

НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ ОФОРМЛЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ (англ. properly draw up report [ˈprɒpəlɪ drɔː ʌp rɪˈpɔːt]) - оформлене та подане до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, відповідно до вимог законодавства повідомлення про фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або повідомлення, яке містить додаткову інформацію про фінансові операції та їх учасників, що стали об’єктом фінансового моніторингу з боку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (джерело: Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України від 14.10.2014 № 1702-VI

НАМІР (англ. intent [ɪnˈtɛnt]) - бажання певної організації заподіяти шкоду. Тобто, використати один чи декілька секторів для підтримки тероризму чи терористичних органіхацій

НАПЕРЕД ОПЛАЧЕНА КАРТКА БАГАТОЦІЛЬОВОГО ВИКОРИСТАННЯ (англ. prepaid multipurpose use card [ˈpriːˈpeɪd ˈmʌltɪˈpɜːpəs juːs kɑːd]) - матеріальний або віртуальний засіб, що містить електронний пристрій з електронними грошима або забезпечує доступ до електронних грошей, що зберігаються на електронному пристрої (джерело: Положення про електронні гроші в Україні: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питань регулювання випуску та обігу електронних грошей» від 04.11.2010 № 481, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2010 р. за № 1336/18631

НАРАДА З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ - (НБСЄ) - загальноєвроп. форум держав, який відбувся у три етапи впродовж 1973—75. В Нараді взяли участь 33 європ. країни (Албанія відмовилась), а також США та Канада, зважаючи на їх роль у повоєн. врегулюванні в Європі. На першому етапі в м. Гельсінкі (Фінляндія, 3—7.VII 1973) було затверджено порядок денний, який передбачав обговорення питань про безпеку в Європі, співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навкол. середовища, співробітництво в гуманітарних та ін. галузях і наст, кроки після Наради. На другому етапі в м. Женеві (Швейцарія, 18.ІХ 1973 - 21.VII 1975) було вироблено й погоджено домовленості з усіх пунктів порядку денного. Перший етап був проведений на рівні міністрів закорд. справ, другий — на рівні делегатів та експертів, призначених державами-учасницями. Третій етап Наради відбувався у Гельсінкі 30.УІІ — 1 .VIII 1975 на рівні найвищих політ, та держ. керівників країн. Делегацію СРСР очолював тодішній Ген. секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв. НБСЄ підбила політ, підсумки Другої світової війни 1939—45, зафіксувала непорушність політ.-територіального статус-кво в Європі, зробила значний внесок у зміцнення європ. безпеки, миру в усьому світі. Форум завершився підписанням Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 (Гельсінського акта). В ньому сформульовано принципи, що визначають правила і норми взаємовідносин та співробітництва держав. Учасники Наради передбачили заходи щодо подальшої конкретизації домовленостей, у т. ч. на спец, зустрічах з окр. питань. У 1977—78 в м. Белграді (Югославія), 1980—81 в м. Мадриді (Іспанія) відбулися наради, на яких розглядалися питання про хід реалізації Заключного акта. В 90-х pp. 20 ст. згідно з положеннями Паризької хартії для нової Європи 1990 відбувався процес інституціоналізації НБСЄ, який завершився утворенням Організації з безпеки і співробітництва в Європі.

НАРКОТИЧНІ ЗАСОБИ (англ. drugs [drʌgz]) - речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (джерело: Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори: Закон України від 15.02.1995 № 60/95-ВР

НАСИЛЬНИЦЬКИЙ ЕКСТРЕМІЗМ (англ. violent extremism [ˈvaɪələnt ɪksˈtriːmɪz(ə)m]) - жорстке дотримання ідеологічних релігійних чи політичних засад, що пропагують насильництво

НАСКРІЗНІ РАХУНКИ (ТРАНЗИТНІ РАХУНКИ) (англ. payable-through-accounts (pass-by accounts) [ˈpeɪəbl θruː əˈkaʊnts, pɑːs baɪ əˈkaʊnts]) - кореспондентські рахунки, які безпосередньо використовуються третіми сторонами для здійснення комерційної діяльності від свого імені (пояснювальна записка до 13 Рекомендації ФАТФ). Вони використовуються іноземними фінансовими установами для надання своїм клієнтам доступу до національної банківської системи. Це надає можливість клієнтам іноземних банків виписувати чеки та робити вклади у банки даної юрисдикції, як будьяким іншим держателям рахунків (що фактично забезпечує клієнтів банків-респондентів доступом до більшого кола послуг)

НАСЛІДОК (англ. consequence [ˈkɒnsɪkwəns]) - вплив чи шкода, яку ВК чи ФТ можуть заподіяти та вплив основної злочинної та терористичної діяльності на фінансову систему та установи, а також у більш загальному плані на економіку та суспільство. Наслідки можуть бути коротко- чи довготерміновими і можуть бути пов’язаними із населенням, конкретними громадами, діловим середовищем, національними або міжнародними інтересами, а також репутацією та привабливістю фінансового сектора країни

Наставник – доросла людина, яка підтримує відносини один-на-один з студентом протягом довгого часу і забезпечує постійну методичну допомогу і керівництво.

Наукова стаття – науковий публіцистичний твір невеликого обсягу за певною тематикою.

Науково-методична   підтримка   освітнього   процесу –   це   навчальні матеріали, освітні та інформаційні технології, освітні програми, методики навчання тощо.

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ - інститут міжнародного приватного права, що характеризує належність особи юридичної до певної дви. За доктриною цієї галузі права термін «національність юридичної особи» застосовується для визначення її особистого закону (lex personalis). Термін «національність» щодо юрид. осіб має умов, характер, тому в зак-ві частіше застосовується категорія «особистий закон» юрид. особи. За цим законом визначаються питання статусу юрид. особи: чи є організація юрид. особою, коли виникає і припиняється її право- та дієздатність, який її обсяг, як створюється, реорганізується та ліквідується юрид. особа, яка частка майна такої особи, її філій і представництв, які повноваження мають її органи управління, як розподіляється майно при ліквідації тощо. З приводу встановлення особистого закону юрид. особи вироблено ряд ознак, за якими відповідне утворення кваліфікується як таке, що володіє правосуб'єктністю. Критерії належності юрид. особи до тієї чи ін. д-ви відповідають у доктрині 280 чотирьом осн. теоріям, які беруть за вирішальну ту чи ін. ознаку юрид. особи: громадянство фіз. осіб, котрі формують юрид. особу (теорія фікції та теорія контролю); місце розміщення капіталу (теорія цільового майна, або теорія центру експлуатації); місцезнаходження кер. центру юрид. особи (теорія осілості); статутний критерій — місце інкорпорації (нормат. теорія, або теорія інкорпорації). Згідно з теорією фікції юрид. особа — це правова фікція, за якою стоять реальні люди — носії прав та обов'язків. Вважається, що юрид. особа належить до тієї д-ви, гр-ни якої контролюють її діяльність. У сучас. доктрині теорія фікції отримала назву теорії контролю. Критерій місця розміщення капіталу лежить в основі теорії цільового майна, яка розглядає юрид. особу як сукупність майна, призначеного для певної мети. В наш час ця доктрина має назву теорії центру експлуатації. її зміст зводиться до того, що особистим законом юрид. особи є право тієї країни, де вона здійснює свою вироб. діяльність. Значного поширення набула теорія осілості. Поняття осілості по-різному тлумачиться у різних країнах. В одних випадках мається на увазі т. з. статутна осілість, тобто місце, визначене самими засновниками в статуті. Теорія місцезнаходження кер. органів юрид. особи як критерій її національності пов'язана з т. з. органічною теорією. Згідно з нею юрид. особа — це не фікція, а соціальний організм, територіально пов'язаний з місцезнаходженням його органів. Теорія інкорпорації виходить з того, що існування юрид. особи встановлюється д-вою, на території й відповідно до зак-ва якої затверджено або зареєстровано статут такої особи. Принцип визначення Н. ю. о. на підставі критеріїв інкорпорації та місцезнаходження є панівним підходом у сучас. міжнар. приватному праві. Специф. проблемою міжнар. приватного права є визначення особистого закону транснац. компаній. Будучи вагомим фактором розвитку сучас. міжнар. відносин і самостійним екон. інститутом, транснац. компанії не отримали достатньої прав. бази. Переважна більшість вітчизн. юристів-міжнародників заперечує їх міжнар. правосуб'єктність, однак, оскільки ці корпорації складаються з окр. компаній, що діють у різних країнах, більшість спеціалістів у галузі міжнар. приват. права заперечує і нац.-прав. суб'єктність транснац. компаній у цілому за законами однієї д-ви, а визнає лише правосуб'єктність окр. складових частин, тобто компаній, що є суб'єктами нац. права конкр. держав.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ (англ. National Prosecution Academy of Ukraine [ˈnæʃənl ˌprɒsɪˈkjuːʃən əˈkædəmɪ əv juːˈkreɪn]) - державна установа із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів (джерело: Про прокуратуру: Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII

Національно-регіональний компонент Державного освітнього стандарту – частина Державного освітнього стандарту, що відображає регіональні особливості підготовки фахівців за напрямами підготовки (спеціальностями), що включається за необхідності в освітню програму самим вищим навчальним закладом.

НДОСАМЕНТ ВЕКСЕЛЯ ЗАСТАВНИЙ (англ. pledge bill endorsement [pleʤ bɪl ɪnˈdɔːsmənt]) - форма індосаменту, за якої забороняється подальше передавання векселя, що видається під заставу (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» від 16.12.2002 № 508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495

НДОСАНТ (англ. endorser [ɪnˈdɔːsə]) - юридична або фізична особа, яка володіє векселем і здійснює передатний напис (індосамент) (джерело: Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України» від 16.12.2002 № 508, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495

НЕБЕСНІ ТІЛА - узагальнена назва природ, космічних об'єктів — Місяця, планет тощо. Термін «небесні тіла» утвердився ад хок у міжнародному космічному праві й використовується в міжнар. правових док-тах. Прав, режим Місяця та інших Н. т. визначений Договором про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1966 (Договором про космос). Згідно з цим актом косм. простір відкрито для дослідження і використання всіма д-вами без будь-якої дискримінації, на основі рівності та відповідно до міжнар. права, при вільному доступі у всі райони Н. т. У Договорі застерігається, що 281 дослідження і використання Н. т. — право усього людства і Н. т. не підлягають нац. привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими ін. способами. Ці та ін. положення Договору розвинені й конкретизовані в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979. Нею встановлено, що поверхня або надра Місяця, а також ділянки його поверхні або надр, або природні ресурси там, де вони знаходяться, не можуть бути власністю будьякої д-ви, міжнар. міжурядової або неуряд. організації, нац. організації або неуряд. установи, або будь-якої фіз. особи. Розміщення на поверхні Місяця або в його надрах персоналу, косм. апаратів, обладнання, установок, станцій та споруд, включаючи конструкції, нерозривно пов'язані з його поверхнею або надрами, не створює права власності на поверхню або надра Місяця, або їх ділянки. Принцип непривласнення Н. т. не виключає, проте, права державучасниць на добуті на них зразки мінеральних та ін. речовин, доставлені на Землю. Визначальною у прав, режимі Н. т. є ст. 11 названої Угоди. Нею передбачається, що Місяць та інші Н. т., їхні природні ресурси належать до «спільної спадщини людства» і експлуатація цих ресурсів повинна регулюватися міжнар. режимом, який д-ви встановлять, коли буде очевидним, що така експлуатація стане можливою найближчим часом. Важливими елементами міжнар.-прав, режиму Н. т. є положення: про використання Н. т. винятково у мир. цілях; про міжнар. відповідальність за нац. діяльність на Н. т., незалежно від того, здійснюється вона уряд, органами чи неурядовими юрид. особами; про необхідність уникати шкідливого забруднення Місяця і вживати заходів запобігання порушенню рівноваги в його середовищі, що склалася, та ряд ін.

Невидимка – платна послуга, що надає можливість користувачеві соціальної мережі відвідувати будь-яких учасників цієї мережі, залишаючись при цьому не упізнаним, без відображення даних відвідувача. Інші користувачі, не можуть, як у звичайному випадку, визначити чи знаходиться даний користувач у даний момент на сайті – відключення повідомлення про те, що користувач перебуває в мережі.

НЕДІЙСНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ - підстави, що випливають з дефектів формування спільної волі сторін у процесі укладання ними договору міжнародного і не породжують прав, наслідків. Підстави Н. м. д. визначаються, насамперед, Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969. Так, згідно з п. 1 ст. 42 Конвенції дійсність договору або згода д-ви чи міжнар. організації на обов'язковість для них договору може оспорюватися лише на підставі даної Конвенції. Водночас було підтверджено, що норми міжнар. звичаєвого права і надалі регулюватимуть питання, які не вирішені в приписах Конвенції (ч. 8 преамбули). Підстави Н. м. д. містяться у ст. 46—53 розд. 2 «Недійсність договорів». Перша підстава стосується компетенції укладати договори відповідно до положень внутр. права д-ви та правил міжнар. організації. Так, передбачено, що міжнар. договір має визнаватися недійсним, якщо згода д-ви або міжнар. організації на його обов'язковість дана з явним порушенням норми внутр. права даної д-ви або правила даної міжнар. організації особливо важливого значення (п. 1—2 ст. 46). Порушення вважається явним також, якщо воно об'єктивно очевидне для будь-якої д-ви або будь-якої 282 міжнар. організації згідно з їх звичайною практикою і добросовісністю (п. З ст. 46). Друга підстава Н. м. д. — відсутність правомочності на його укладення. Так, ст. 47 передбачає, що коли правомочність представника на вираження згоди його д-ви або міжнар. організації на обов'язковість конкр. договору обумовлена спец, обмеженням, то на недотримання представником такого обмеження не можна посилатися як на підставу недійсності висловленої ним згоди, якщо тільки про це обмеження не були попередньо повідомлені д-ви або міжнар. організації, котрі брали участь у переговорах. Третя підстава Н. м. д. — помилка. Ст. 48 встановлює три принципових положення, у яких відтворюється існуюче право, а саме: д-ва або міжнар. організація можуть посилатися на помилку в договорі як на підставу недійсності своєї згоди на обов'язковість для них цього договору, коли помилка стосується факту або ситуації, які, за припущенням цієї д-ви або міжнар. організації, існували при укладенні договору і були суттєвою основою для її згоди на обов'язковість для них даного договору (п. 1); п. 1 не застосовується, якщо така д-ва або міжнар. організація своєю поведінкою сприяла виникненню цієї помилки або обставини були такими, що вона повинна була звернути увагу на можливу помилку (п. 2); помилка, що стосується лише формулювання тексту договору, не впливає на його дійсність (п. 3). Четверта підстава стосується обману. Так, відповідно до ст. 49 д-ва або міжнар. організація, що уклала договір під впливом обманних дій ін. д-ви чи міжнар. організації, які брали участь у переговорах, має право посилатися на обман як на підставу недійсності своєї згоди на обов'язковість для них такого договору. П'ята підстава — підкуп представника д-ви або міжнар. організації. Ст. 50 передбачає, що д-ва або міжнар. організація, вираження згоди яких на обов'язковість для них договору стало результатом прямого або опосередкованого підкупу їх представника, котрий брав участь у переговорах, може посилатися на такий підкуп як на підставу недійсності їх згоди на обов'язковість для них договору. Шоста підстава — примус представників д-ви або міжнар. організації. У ст. 51 вказано, що згода д-ви або міжнар. організації на обов'язковість для них договору, яка була виражена в результаті примусу їх представника діями або загрозами, спрямованими проти нього, не має ніякого юрид. значення. На практиці, однак, визначення прав, кваліфікації примусу при укладенні міжнар. договору є досить складною проблемою. Напр., неоднозначно тлумачиться це питання щодо нім.-чес. договору 1939, за яким було встановлено протекторат Німеччини над Богемією. Одні вчені, зокрема Г. Шварценбергер (Великобританія), розглядають укладення цього договору як примус проти учасника переговорів (чес. президента) і на цій підставі вважають його недійсним, тоді як інші — примусом проти самої д-ви. І хоча Міжнар. воєнний трибунал у Нюрнбергу 1946 характеризував цей договір як акт агресії, тобто як злочин, акт проти д-ви, в ін. випадках визначити те, що розуміти під примусом у процесі укладання договорів, досить складно. Так, свого часу виникало питання про міру допустимості певних політ., прав., екон. та ін. видів примусу або тиску при укладенні мир. договорів між 283 державами-переможницями і д-вами, що зазнали поразки в ході Першої та Другої світових воєн. Однак при оцінці зазначених договорів слід враховувати такий важливий чинник, як факт агресії. Проти д-ви, визнаної міжнар. співтовариством агресором, при укладанні з нею мирного договору допускалися елементи примусу, які відбивали в ньому надзвичайні умови, що випливали з наслідків війни. Сьомою підставою, яка відокремлює примус проти д-ви або міжнар. організації від примусу проти їх представників, є положення про те, що договір є незначним, коли його укладення стало результатом загрози д-ві або міжнар. організації силою або її застосування у порушення принципів міжнар. права, втілених у Статуті ООН (ст. 52). Восьма підстава Н. м. д. — міжнар. договір суперечить нормам заг. міжнар. права (jus cogens). Згідно зі ст. 53 договір є незначним, якщо він суперечить імперат. нормі заг. міжнар. права. В ній також міститься визначення згаданої норми: «оскільки це стосується даної Конвенції, імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що має такий самий характер». Водночас, згідно зі ст. 43, Н. м. д. відповідно до положень Конвенції або положень самого договору не зачіпає обов'язку д-ви чи міжнар. організації виконувати будь-яке встановлене в договорі зобов'язання, що має силу для цієї д-ви чи організації відповідно до міжнар. права, незалежно від договору. А ст. 44, у якій закріплено принцип подільності договір, положень, встановлює, що на підставу недійсності, передбачену Конвенцією, можна посилатися тільки стосовно всього договору, крім деяких випадків, зазначених у ст. 60. Крім того, за ст. 45 право посилатися на підставу недійсності договору втрачається, якщо д-ва чи міжнар. організація, після того як їй стало відомо про факти: а) явно погодилася з тим, що договір залежно від випадку має чинність, зберігає чинність чи залишається чинним, або б) повинна через свою поведінку вважатися такою, яка мовчазно погодилася з тим, що договір залежно від випадку має чинність, зберігає чинність чи залишається чинним.

НЕЗАКОННЕ ЗАХОПЛЕННЯ ПОВІТРЯНОГО СУДНА - протиправні дії, які перешкоджають норм, функціонуванню цив. авіації та створюють загрозу життю пасажирів і екіпажу повітряного судна. На посилення співробітництва держав у б-бі з незакон. втручанням у діяльність цив. авіації спрямована Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 (Гаазька конвенція 1970). Вона зобов'язує договірні д-ви застосовувати суворі покарання щодо злочинів, пов'язаних із захопленням повітр. судна або здійсненням контролю над ним шляхом насильства або ін. форм залякування. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 (Монреальська конвенція 1971) також визнає як найтяжчий крим. злочин захоплення повітр. судна під час польоту із 284 застосуванням сили або під загрозою її застосування чи ін. форми залякування. Ця Конвенція розширила та чіткіше (порівняно з Гааз, конвенцією 1970) визначила перелік крим. діянь, що загрожують безпеці цив. авіації. Згідно із ст. 1 Монреал. конвенції 1971 злочинами є: а) акти насильства щодо осіб, які перебувають на борту повітр. судна під час польоту; б) зруйнування або пошкодження повітр. судна; в) розміщення на повітр. судні пристроїв або речовин, здатних його зруйнувати; г) руйнування або пошкодження аеронавігац. устаткування; д) сповіщення заздалегідь неправдивих повідомлень, які створюють загрозу безпеці польоту повітр. судна. Обидві конвенції визнають злочином і спроби здійснення відповід. діянь. За названими конвенціями договірна д-ва, на території якої опиняється передбачуваний злочинець, якщо вона не видає його, зобов'язана без будьяких винятків і незалежно від того, чи злочин скоєно на її території, передати справу своїм компет. органам з метою крим. переслідування. Конвенції зобов'язують держави-учасниці включати злочини, пов'язані з Н. з. п. с. до будь-якого договору про екстрадицію, укладеного між договір, сторонами. Дви, не зв'язані між собою договорами про екстрадицію, можуть розглядати Конвенцію як прав, основу для видачі злочинців. Передбачено також, що коли будь-який неправомір. акт, пов'язаний з Н. з. п. с, здійснений або є близьким до здійснення, договірні д-ви вживають усіх належ, заходів для відновлення контролю закон, командира над повітр. судном або збереження за ним контролю над цим судном, сприяють його пасажирам та екіпажу у продовженні їх маршруту настільки швидко, наскільки це можливо. 20.VI 1972 Рада Безпеки ООН прийняла спец, резолюцію, в якій засудила «піратські акти в повітрі» й закликала всі д-ви розширити та активізувати спільні міжнар. зусилля у боротьбі з Н. з. п. с. У резолюції від 4.XI 1977 ГА ООН вказала на важливість спільних та індивід, заходів для запобігання Н. з. п. с.

Нейролінгвістичне програмування – метод маніпулятивного впливу на підсвідомість людей за допомогою особливих форм словесного навіювання, які створюють у них досить стійкі психологічні установки, які спонукають надалі до цілком певних дій. Може бути здійснене через Інтернет.

Нейронна мережа – мережа, утворена взаємодіючими одна з одною нервовими клітинами або моделюючими їх поведінку компонентами.

НЕЙТРАЛІЗАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ - (франц. neutralisation, від лат. neuter — ні той, ні інший) — заборона на підставі міжнар. договору використання тієї чи ін. території як театру воєн, дій або бази для їх ведення. Метою Н. т. є підтримання миру і безпеки в певному регіоні. До нейтраліз. територій належать Суецький і Панамський канали, архіпелаг Шпіцберген (Свальбард), Аландські острови (Фінляндія), Антарктика, небесні тіла та ін. Частково нейтраліз. територіями прийнято вважати без'ядерні зони — Лат. Америку, пд. частину Тихого ок., Пд.-Сх. Азію, Африку, косм. простір. Н. т. може супроводжуватися і режимом її демілітаризації. Так, архіпелаг Шпіцберген (Свальбард) згідно з Договором про Шпіцберген 1920 є одночасно нейфалізованою і демілітариз. територією.

НЕЙТРАЛІЗОВАНІ ЗОНИ - місцевості, які створюються у районі бойових дій на основі угоди між воюючими сторонами з метою захисту поранених, хворих і цив. осіб від наслідки? збройного конфлікту. Можуть створюватися і діяти за умови, що зазначені категорії осіб не беруть участі у воєнних діях і не займаються жодною діяльністю військ. характеру протягом свого перебування у зоні. Цей статус Н. з. встановлено Женев. конвенцією IV 1949 (ст. 15). Такі зони створювалися: під час громадян. війни в Іспанії за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в одному з кварталів Мадриду (1936); японо-кит. збройного конфлікту в Шанхаї (1937); арабо-ізраїл. збройного конфлікту за посередництва МКЧХ в Єрусалимі (1948); англо-аргент. збройного конфлікту на Фолклендських (Мальвінських) о-вах (1982). Різновидом Н. з. є санітарні й безпечні зони та місцевості, демілітариз. зони і місцевості, що не обороняються. Створення сан. і безпеч. зон та місцевостей передбачене ст. 23 і 14 відповідно І і IV Женев. конвенцій 1949. Це зони-притулки, які створюються на основі угоди між воюючими сторонами, однак відрізняються від Н. з. тим, що можуть створюватися в одностор. порядку ще в мир. час і мають бути підтверджені у воєн, час ін. воюючою стороною; призначені виключно для прийняття поранених і хворих (серед цив. та нецив. населення), інвалідів, осіб похил, віку, дітей до 15 років, вагіт. жінок і матерів з дітьми до 7-річного віку, а також персоналу, на який покладено організацію та управління цими зонами і місцевостями. Інші ж цив. особи не користуються правом доступу до таких зон, як передбачено для Н. з., якщо з цього питання не укладено спец, угоди; можуть бути розташовані як поблизу лінії бойових дій, так і на відстані від неї. Под. зони було створено в прибереж, районах на пд. Аргентини під час згаданого англо-аргент. конфлікту на Фолкленд. о-вах і під час збройного конфлікту між Хорватією і кол. Югославією, коли сторони під егідою МКЧХ уклали угоду, відповідно до якої лікарня у м. Осієке та її території були проголошені сан. зоною. Сан. зони позначаються черв, хрестами або черв, півмісяцями, а сан. місцевості — косими черв, смугами на білому полі на будівлях, розміщених на периферії цих місцевостей. Створення демілітариз. зон передбачене ст. 60 Дод. протоколу І до Женев. конвенцій 1949. Однак ці зони не мають нічого спільного з нейтралізованими територіями, що створювалися на основі договір, демілітаризації відповід. територій (Антарктида, міжнар. канали, косм. простір, мор. дно). Демілітариз. зони схожі із сан. та безпеч. зонами, але, на противагу останнім, у принципі є відкритими для будь-якого некомбатанта. Крім того, такі зони повинні відповідати умовам, які передбачені ст. 59 згаданого Дод. протоколу І для місцевостей, що не обороняються; у них має бути здійснено евакуацію комбатантів і припинено воєнні дії та будь-яку діяльність, пов'язану з ними. Статус місцевостей, що не обороняються, вперше було визначено в ст. 25 Положення про закони та звичаї сухопут. війни 4-ї Гаазької конвенції 1907 та ст. 1 9-ї Гаазької конвенції 1907, якими забороняється атакувати або бомбардувати будь-яким способом незахищені міста, селища, житло або будівлі. Цей статус було підтверджено згаданим Дод. протоколом І (п. 1 ст. 286 59) до Женев. конвенцій 1949 із введенням новації, згідно з якою відповідні власті нас. пункту, розташованого поблизу зони зіткнення збройних сил сторін, можуть в одностор. порядку проголосити його «місцевістю, що не обороняється» (п. 2 ст. 59). У такому разі цей нас. пункт має бути відкритий для окупації супротив, стороною і остання повинна поводитися з ним як з відкритим містом, тобто утримуватися від бомбардувань. Водночас з такого міста мають бути евакуйовані всі комбатанти, всі мобільні бойові засоби і мобільне військ, спорядження. Отже, відмінність між місцевістю, що не обороняється, і демілітариз. зоною полягає в: одностор. характері заяви про створення місцевості, що не обороняється; консенсуальному характері угоди про створення демілітариз. зони; тимчас. характері статусу місцевості, що не обороняється, який вона втрачає з її окупацією; пост, характері статусу демілітариз. зони, який зберігається незалежно від того, яка воююча сторона її контролює. Крім того, ООН має право створювати в гуманіт. цілях безпечні зони, які не підпадають під статус жодної з цих зон. Так, під час збройного конфлікту в Боснії і Герцеговині Рада Безпеки ООН створила такі зони для міст Сараєво, Тузла, Зепа, Біхак, Горажде, Срєбрєніце та їх околиць. Створення Н. з. означає: припинення будь-яких ворожих дій щодо цієї зони; відведення усіх військ, частин та напіввійськ. формувань, які на неї нападали, на відстань, достатню для того, щоб ці частини й формування не становили більше загрози для цієї зони; вільний доступ до неї сил ООН з охорони (СООНО) і гуманітар. організацій, а також забезпечення безпеки їх персоналу. 1994 під час збройного конфлікту в Руанді Рада Безпеки розширила повноваження сил ООН у цій країні й дозволила їм створювати «зони безпеки», де могли б сховатися переміщені особи, біженці, а також цив. особи, яким загрожувала небезпека.

НЕЙТРАЛІТЕТ - (від пізньолат. — нічийний) — особливий міжнар. прав, статус д-ви, що визначає її ставлення до війни, воєнних конфліктів. Йдеться насамперед про неучасть у війні, а в мир. час — про відмову від участі у воєнних блоках. Розрізняють Н. постійний, традиційний, позитивний (активний), воєнний та збройний. Права і обов'язки нейтр. держав у сухопут. війні визначені 5-ю Гаазькою конвенцією 1907, а в морській війні — 13-ю Гаазькою конвенцією 1907. Сторони, що перебувають у стані війни між собою, не повинні вводити свої війська на тер. нейтральної д-ви, а у випадку введення остання зобов'язана їх роззброїти та інтернувати до кін. війни. Нейтр. д-ва не зобов'язана перешкоджати вивезенню чи транзиту зброї або ін. військ, спорядження через свою територію, якщо це робиться за рахунок воюючої сторони. В мор. війні кораблі ворогуючих сторін не повинні перебувати на рейді й в тер. водах нейтр. д-ви більш як 24 години (за винятком авар, стану або стихії). Про свій Н. д-ви заявляють або на поч. воєнних дій між ін. д-вами, або в мир. час у разі наростання воєн, конфронтації. На відміну від Н. під час війни, постійний Н. діє також у мир. 287 час і означає прийняття д-вою зобов'язання ніколи не брати участі у війні, утримуватися від політики, що може призвести до воєн, конфліктів. Постійний Н. є визнаним і гарантованим міжнар. правом. Зокрема, постійний Н. Швейцарії був гарантований учасниками Віденського конгресу 1814—15, які підписали з цього приводу спец, декларацію. 1955 Н. Австрії був визнаний д-вами, що підписали Держ. договір про відновлення незалеж. і дем. Австрії. Про свій намір стати нейтр. д-вою заявила й Україна в Декларації про державний суверенітет України 1990.

НЕЙТРАЛЬНІ ВОДИ - 1) Тер. і внутр. морські води нейтральних держав у період воєн, дій на морі. 2) Нейтральні мор. простори, в межах яких відповідно до міжнар. договорів заборонено ведення воєн. дій. Відповідно до Договору про Антарктику 1959 нейтральними є прилеглі до континенту острови і мор. акваторії південніше 60-ї паралелі пд. широти. 3) Умовне, не закріплене в міжнар.-прав. актах найменування вод відкритого моря, тобто мор. просторів за межами зовн. кордону територіального моря. Прав, режим Н. в. регулюється Конвенцією ООН по морському праву 1982 та ін. міжнар.- прав. док-тами.

НЕКОМБАТАНТИ - (від не... - префікс, що означає заперечення, і франц. combattant — той, що веде бій; воїн, боєць) - особи, які входять до складу збройних сил, але не беруть участі в бойових насильниц. діях, хоча специфічно забезпечують їх. Н. мають право застосовувати зброю лише у випадку самооборони. Існують дві осн. категорії ?.: духовні особи (священнослужителі) та мед. працівники у складі ЗС, а також ін. цив. особи, які не носять і не застосовують зброї, реально не беруть участі в бойових діях, але перебувають у районі цих дій. Ст. 13 Женев. конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1949 до Н. відносить осіб, які йдуть за ЗС, але не входять до їх складу безпосередньо. Це, напр., цив. особи екіпажів літаків, військ, кореспонденти, постачальники, роб. команди або служби, на яких покладено завдання побут, забезпечення ЗС за умови, що вони отримали на це відповід. дозвіл від тих ЗС, яких вони супроводжують. Женев. конвенція про поводження з військовополоненими 1949 визначає, що Н. (мед.-сан. склад і духовний персонал) не повинні вважатися військовополоненими, якщо їх затримано супротивною д-вою під час надання ними допомоги полоненим військовослужбовцям (ст. 33). Н. повинні створюватися всі умови для виконання їх обов'язків в інтересах військовополонених, що, як правило, належать до одних з ними ЗС, у рамках законів д-ви, що утримує військовополонених, під керівництвом її компет. органів.

Некомерційна організація – юридично зареєстрована організація, яка не має в якості основної мети своєї діяльності одержання прибутку, що направляє отриманий дохід на досягнення своїх цілей.

Нематеріальна  модель  –  модель,  яка  описує  властивості  оригінала, тобто є сукупністю певної інформації.

Неналежний отримувач – особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Неплатоспроможність – нездатність учасника платіжної системи в строк, встановлений договором або визначений законодавством України, в повному обсязі виконати свої зобов'язання щодо переказу коштів.

Неприпустимі висловлення – у повідомленнях, статусах і підписах до фотографій заборонено робити посилання на будь-які інші сайти. Вбудований парсер перевіряє текст і, розпізнаючи фрази, схожі на адресу будь-якого сайту, повідомляє про неприпустимі висловлювання.

НЕСАМОВРЯДНІ ТЕРИТОРІЇ - території, народи яких ще не досягли повного самоврядування і відповідальність за управління якими несуть або беруть на себе певні члени Організації Об'єднаних Націй. На Конференції у м. Сан-Франциско (США) 1945 було прийнято Декларацію про Н. т., спрямовану на встановлення принципу міжнар. відповідальності держав за управління залежними територіями, що перебували під їхньою юрисдикцією. У Декларації, яка повністю ввійшла до Статуту ООН (розд. XI), такі д-ви «визнають той принцип, що інтереси населення цих територій є першорядними і, як священний обов'язок, беруть зобов'язання максимально сприяти благополуччю їх населення» (ст. 73). Цей обов'язок принципово відрізняється від усіх зобов'язань, що містилися у поперед, міжнар. угодах і стосувалися Н. т. Так, згідно зі ст. 23 Статуту Ліги Націй, її члени зобов'язувалися лише «забезпечити справедливе поводження з тубільним населенням територій, що перебували під їх контролем». Розд. XI Статугу 00Н суттєво відрізняється також від розділів XII і XIII, присвячених питанням системи опіки, створеної для міжнар. управління та нагляду за територіями, включеними до неї наст, індивід, угодами. Хоча розд. XI і не передбачає встановлення наглядового механізму за виконанням цього обов'язку, важливою новацією є те, що його положення мали застосовуватися до всіх Н. т. від часу набуття Статутом ООН чинності (резолюція ГА ООН від 9.ІІ 1946). Згадана ст. 73 проголошує, що для здійснення принципу відповідальності держав стосовно Н. т. необхідно: а) забезпечувати, додержуючи належної поваги до культури народів, їх політ., екон. і соціальний прогрес, прогрес у галузі освіти, справедливе поводження з ними і захист їх від зловживань; б) розвивати самоврядування, враховувати належним чином політ, прагнення цих народів, допомагати їм у прогрес, розвитку їх вільних політ, інститутів відповідно до специф. обставин, властивих кожній території та її народам, і до їх різних ступенів розвитку; в) зміцнювати міжнар. мир і безпеку; г) сприяти розвитку творчих заходів із спеціаліз. міжнар. організаціями для практ. досягнення викладених у цій статті цілей; д) надавати регулярно Ген. секретарю стат. та ін. інформацію спец, характеру, що стосується екон. і соціальних умов, а також умов освіти на територіях, за які вони несуть відповідальність, крім тих територій, на які поширюється дія розділів XII і XIII. З 1946 по 1960 осн. дискусія щодо Н. т. відбувалася у Четвертому к-ті ГА ООН та спец, к-тах, створених для надання йому допомоги. Так, у 1949 ГА заснувала спец, к-т для перевірки факторів, що мають братися до уваги при з'ясуванні питання, чи досяг народ тієї або ін. залежної території «повною мірою самоврядування». А 1953 ГА розробила «перелік факторів», якими мали керуватися д-ви, що здійснювали управління Н. т., при вирішенні питання «чи належать зміни в конституційному статусі тієї або іншої території до таких, що залишають або не залишають її у сфері дії розділу XI Статуту ООН». У перелік увійшли три групи факторів, що вказували відповідно на: 1) незалежність, 2) ін. окремі системи 289 самоврядування та 3) вільний зв'язок території на рівноправних засадах з метрополією або ін. країною. При цьому ГА підтвердила, що досягнення народом такої території статусу «повністю самоврядної» має здійснюватися «переважно» шляхом досягнення незалежності; крім того, вона визнала, що самоврядування може бути досягнуто у формі зв'язку з однією д-вою і більше, якщо його здійснено на основі абс. рівноправ'я та вільно вираженої волі народу. Так, 1953 ГА, виходячи із зазначеного «переліку факторів», уперше погодилася з тим, що розд. XI більше не застосовується до ПуертоРико. Згодом под. резолюції ГА були прийняті щодо Гренландії, Суринаму та Нідерландських Антил, Аляски і Гаваїв, які інтегрувалися зі США, Данією та Нідерландами. Інше становище склалося з Н. т., народи яких вимагали здійснення самоврядування аж до створення незалежних держав. Д-ви, що несли або мали нести відповідальність за ці території, часто не виявляли бажання співпрацювати з ООН. Тому в даний період осн. увага ГА ООН і названого спец, к-ту була зосереджена на виконанні цими д-вами вимог ст. 73: насамперед сприяння розвитку самоврядування таких територій, надання інформації про стан справ там тощо. Прийняття у 1960 ГА ООН Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам ознаменувало початок нової ролі ООН стосовно Н. т. і привело до створення у 1961 спец, кту, наділеного широкими повноваженнями у сфері імплементації цього міжнар. акта. Відтепер усі питання щодо Н. т., розглядалися переважно в рамках цього к-ту і самою ГА. Іспанія спочатку відмовлялася надавати інформацію про Н. т., але згодом погодилася з цією вимогою ст. 73 стосовно «всіх своїх провінцій, в яких могла бути зацікавлена ООН». Португалія також відмовлялася надавати інформацію про свої замор, території, тому ГА ООН у 1960 змушена була заявити, що замор, території Португалії є Н. т. «в значенні розділу XI Статуту і що ця країна несе зобов'язання стосовно надання такої інформації». У зв'язку зі спалахом повстання у деяких португ. замор, територіях та репрес. заходами, вжитими там Португалією, ГА визнала, що майбутнє цих територій виходить за межі, визначені розд. XI Статуту ООН. Ситуація характеризувалася як «серйозна загроза міжнародному миру та безпеці» й визнавалася необхідність негайного вжиття заходів щодо надання незалежності цим територіям, а Раді Безпеки було рекомендовано сприяти їх виконанню (резолюція ГА ООН від 14.ХІІ 1962). ГА ООН розглядала також інші справи стосовно здійснення права на самовизначення народів Н. т., а саме щодо: брит. Кіпру (1954— 60), брит. Того (1956), португ. Гоа (1961), нідерл. Західного Іріану (1961—70), італ. колоній в Африці (1963), брит. Південної Родезії (1963-66), брит. Фолклендських (Мальвінських) о-вів (1964—66), новозел. Островів Кука (1965), франц. Сомалі (1965-66), ісп. Сахари (1965), брит. Гібралтару (1967). Протягом 60— 70-х рр. 20 ст. майже всі Н. т. стали незалежними і набули членства в ООН, а деякі увійшли до складу держав, з якими вони раніше мали прав, зв'язок.

Неформальна освіта – це все, що виходить за рамки діяльності традиційної освіти. Іншими словами, все, що створюється силами ентузіастів для того, щоб зробити знання і досвід одних доступними іншим. Основні відмінності неформальної освіти від формальної – гнучка навчальна програма, прикладна спрямованість і, як правило, широкі можливості віддаленого навчання.

Нові інформаційні технології – сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передавання інформації за допомогою комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій.

Новаторство (лат. novator – оновлювач) – вищий ступінь педагогічної професійної майстерності, винахідництво нового в педагогічній практиці.

Новаторський педагогічний досвід – породжена радикально новою педагогічною ідеєю навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність.

Новизна – один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень;  результат  творчого  процесу;  властивість  і  самостійна  цінність будь-якого нововведення. Новизна має відносний характер як в особистісному, так і в історичному плані.

НОНЛІКВЕТ - (лат. non liquet — не ясно) — лат. вислів, який застосовують у міжнар. судовій практиці, коли суддя недостатньо обізнаний з фактами справи або з правом, яке можна було б застосувати для вирішення спору. Якщо констатується прогалина, тобто відсутність у міжнар. праві договір, або звичаєвої норми, яка могла б бути використана для врегулювання правовідносин, суддя може оголосити non liquet, тобто відмову від розгляду справи. У сучас. міжнар. праві й практиці проблеми Н. Майже не Існує.

Ноосфера  –  еволюційний  стан  біосфери,  в  якому розумова  діяльність людини стає вирішальним фактором її розвитку. В. І. Вернадський розвинув уявлення про ноосферу як якісно нову форму організованості, яка виникає під час взаємодії природи і суспільства в результаті перетворюючої світ творчої діяльності людини, що спирається на наукову думку.

НОРМА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА - правило поведінки держав та ін. суб'єктів міжнародного права, що визнається ними юридично обов'язковим у відносинах між собою. Належить до позитивного міжнар. права, оскільки виникає, змінюється і перестає діяти за певних обставин. Розрізняють формальні й матеріальні джерела Н. м. п. Перші — це юрид. процедури та методи створення норм заг. застосування, що є юридично обов'язковими для адресатів. Другі — забезпечують доказ існування норм, які в разі їх доведення набувають статусу юридично обов'язкових норм заг. застосування. 291 У системах внутр. права концепція форм, джерел виходить з конст. механізму правостворення, а статус норми права встановлюється конст. правом. Напр., закон в Україні є обов'язковим на підставі відповід. компетенції ВР України, що встановлено Конституцією. Однак такого механізму не існує щодо створення норм міжнар. права. Багато-стор. договорам, які стосуються кодифікації та розвитку норм міжнар. права, рішенням Міжнародного суду ООН і одностайно підтриманим резолюціям ГА ООН з питань права не вистачає такої ж зобов'язуючої якості, що її мають закони д-ви, бо дотримання останніх покладається на всіх суб'єктів внутр. права, як правило, з часу опублікування. На практиці відмінність між форм, та матеріальними джерелами міжнар. права є досить умовною. Певним їх еквівалентом виступає принцип, за яким заг. згода держав створює норми заг. застосування. Тому на джерела часто посилаються саме як на зобов'язуючу якість Н. м. п., а також як на джерела інформації (Я. Броунлі, Великобританія). Так, у ст. 38 Статуту Міжнар. суду ООН, яка зобов'язує Суд вирішувати передані йому справи на підставі міжнар. права, не розрізняються його форм, та матеріальні джерела, а система пріоритету їх застосування грунтується лише на послідовності викладу з посиланням на дод. засоби, хоча це не означає, що у всіх випадках пріоритетність тих чи ін. джерел права обов'язково диктується ієрархія, порядком. Ст. 38 до джерел міжнар. права відносить: а) міжнар. договори; б) міжнар. звичай як доказ заг. практики, визнаної як норма права; в) заг. принципи права; г) суд. рішення, а також доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публіч. права різних націй як допоміжні засоби для визначення прав. норм. Обов'язок Міжнар. суду — розглядати передані йому спори на підставі зазнач, джерел міжнар. права — не обмежує права Суду вирішувати справу екс екво ет боно, якщо сторони на це згодні. Матеріальні джерела міжнар. права можуть бути визначені як життєві відносини, з яких встановлюється норма, що застосовується до конкр. ситуації. Ці відносини виступають у 5 осн. категоріях або формах: звичай; договори; рішення суд. або арбітраж, трибуналів, а також комісій з примирення; юрид. праці; рішення або визначення органів міжнар. установ (Дж. Старк, США). Порівняно з джерелами, визначеними у ст. 38 Статуту Міжнар. суду як життєві відносини, тут вказуються також рішення арбітраж, трибуналів і комісій з примирення, рішення та визначення органів міжнар. організацій. Водночас у наведеному переліку матеріальних джерел відсутні відносини, що стосуються «загальних принципів права». З огляду на зміст ст. 38 Статуту Міжнар. суду звичай вважається матеріальним джерелом, якщо серед держав існує заг. визнання певної практики як обов'язкової (Я. Броунлі). Загальновизнано, що треба розрізняти звичай (англ. custom) як такий, що відповідає прав, почуттю та правосвідомості (лат. opinio juris et necessitatis, букв. — думка права і необхідності), й звичку (англ., франц. usage), яка не віддзеркалює юрид. зобов'язання (А. Фердросс, Австрія). Відтак для створення міжнар. звичаю недостатньо простого застосування, тому критерієм його визнання є оцінка д-вами, що застосовують це правило 292 поведінки. Отже, за певних обставин може відразу виникнути норма міжнар. звичаєвого права. Звичаєві норми становлять заг. звичаєве міжнар. право. Будь-яка його норма може бути змінена не поведінкою окр. держав, а тільки заг. зміною прав, свідомості. Однак у межах заг. міжнар. права у вузькій сфері може виникнути й місц. звичаєве право (А. Фердросс). Матеріальними джерелами звичаю можуть бути: дип. кореспонденція; політ, заяви; пресрелізи; думки офіц. юрид. радників; офіц. підручники з юрид. питань (напр., з військ, права); виконавчі рішення та практика; коментарі урядів щодо проектів, розроблених Комісією міжнародного права ООН; нац. зак-во держав; міжнар. та нац. суд. рішення; витяги з договорів та ін. міжнар. доктів; практика міжнар. органів та резолюції ГА ООН з юрид. питань. Значення цих джерел неоднакове і багато в чому залежить від конкр. обставин. Елементами звичаю є: тривалість (у сучас. умовах ін-форм. революції існує тенденція до зменшення впливу цього елемента); однаковість, стійкість і послідовність практики; загальність практики; opinio juris et necessitatis (заг. практика, що визнається правом). Договори є другим важливим матеріальним джерелом міжнар. права, значення якого постійно зростає. Залежно від ролі договору у створенні Н. м. п. вирізняють: а) правостворюючі договори (англ. law making treaties), що встановлюють заг. норми, обов'язкові для більшості держав; б) двостор. договори, або «догово-ри-контракти», тобто договори виключно між двома або кількома д-вами із спец, питань. Правостворюючі договори встановлюють прав, зобов'язання, дотримання яких не анулює договірну обов'язковість і досягнення їх цілей не припиняє зобов'язання (Я. Броунлі). Вони створюють загальні Н. м. п. для майб. поведінки сторін у поняттях прав, приписів, і ці зобов'язання по суті однакові для всіх сторін. За Дж. Браєрлі (Великобританія), правостворюючі договори «замінюють у міжнародній системі законодавство». Вони можуть: а) створювати нове загальне міжнар. право; б) тлумачити, переглядати або кодифікувати існуюче міжнар. право, включаючи скасування застарілих звичаєвих норм, якщо вони не стосуються категорії імперативного права; в) встановлювати нові міжнар. інституції. До визначних правостворюючих договорів належать, зокрема, акти Віденського конгресу 1814—15, Париз. декларація 1856, Женевська конвенція про поліпшення долі поранених на полі бою 1864, Статут Ліги Націй 1920, Статут ООН 1945. До цієї категорії договорів належать і договори, які кодифікували саме договірне право: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 та Віденська конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986. До правостворюючих актів може належати також рішення міжнар. конференції у формі прийнятого нею багатостор. договору, який ще не набув чинності, але його дотримуються ті чи ін. д-ви у вигляді звичаєвого міжнар. права. Заг. принципи права часто визнаються як третє, хоча й допоміжне, джерело міжнар. права. Ці принципи слід відрізняти від міжнар.-прав, принципів, що містяться у договірних або звичаєвих Н. м. п. Поширеним є погляд, згідно з яким мета заг. принципів права полягає у перешкоджанні нонліквет (лат. non liquet — не ясно), тобто 293 ці принципи мають застосовуватися, коли неможливо прийняти рішення на підставі договір, або звичаєвих норм міжнар. права. Однак ст. 38 Статуту Міжнар. суду не передбачає існування non liquet або lacunae, і в цьому разі Суд має відхилити позовне домагання. Водночас практика як Пост, палати міжнар. правосуддя, так і Міжнар. суду довела, що в міжнар. праві взагалі не існує т. з. проблеми non liquet. У всіх випадках Суд має перевірити обгрунтування позов, домагання спочатку в договорі, потім у звичаєвому міжнар. праві й лише тоді, коли воно не охоплюєтьсяжодною з цих норм, перевірити його, виходячи із загальних принципів права. Ст. 38 тим самим уповноважує Міжнар. суд приймати до розгляду домагання, яке повинне бути відхилене при виключному застосуванні договірного або звичаєвого міжнар. права (А. Фердросс). Крім того, на практиці вирішення питання про дійсність договору часто залежить від міжнародного звичаєвого права та від заг. принципів права. Тому необхідність дотримання послідовності застосування викладених у ст. 38 джерел міжнар. права має обмежений характер. Водночас, на думку А. Фердросса, оскільки Міжнар. суду при розробці його Статуту «не надавали повної свободи при розв'язанні правових питань, а намагалися його зв'язати принципами права, які вже були об'єктивовані, то мова може йти або про однакові принципи, що містяться у правопорядках цивілізованих націй, або про принципи, що становлять основу цих правопорядків... І це не випадкові однакові приписи права різних держав, а лише принципи права, які базуються на загальному правовому мисленні і можуть бути використані в міжнародному обігу». Цей підхід до заг. принципів права віддзеркалює визначення їх за природ.-прав, значенням. Так, Л. Оп-пенгейм вказує, що міжнар. арбітраж ще до утворення Пост, палати міжнар. правосуддя, як і після появи ін. міжнар. судів, тлумачив заг. принципи права подібно до п. З ст. 38, тобто як такі, що декларують існуюче право. «Формальне включення цієї практики до Статуту Міжнародного суду, — підкреслює він, — є важливим з точки зору відмови від позитивістської доктрини, відповідно до якої між-народ. право складається виключно з норм, на які держави дали свою згоду, і з цього випливало, що за відсутності таких міжнародні суди безсилі виносити рішення... Справа зводиться, таким чином, до сприйняття точки зору, відомої як точка зору Гроція, яка, віддаючи належне і в цілому вирішальне значення волі держав як творців міжнародного права, не відривала міжнародне право від правового досвіду і практики людства в цілому». Розвиваючи цей природ.-прав. підхід, К. Шушніг (Австрія) зазначає, що заг. принципи права є не лише основою міжнар. права, а й первісним джерелом для звичаїв, адаптованих та санкціонованих у договорах. Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнар. суду, суд. рішення і доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів використовуються Судом як допо-між. засіб для визначення приписів права. Тому суд. рішення не може спиратися на окр. попереднє рішення або доктрину. Але воно може бути використане для встановлення ще недостатньо забезпеченої Н. м. п., тобто для з'ясування сумнівних приписів права (А. Фердросс). Це випливає зі ст. 59 Статуту, згідно з якою Суд застосовує право, а не творить його і, отже, 294 не розглядає свої власні рішення як per se (лат. — самі по собі) зобов'язуючі. Міжнар. співтовариству держав важко розглядати такі рішення як обов'язкові прав, прецеденти. Суд, однак, використовував свої попередні рішення як керівні стосовно права, зокрема з метою застосування конкр. норми, і як заг. практики він дотримувався лінії або серії своїх поперед, рішень та думок, які мали под. спрямованість, хоча ніколи не вважав себе зв'язаним будь-якою доктриною суд. прецеденту. Суд також намагався додержуватися практики свого попередника — Пост, палати міжнар. правосуддя. Водночас Міжнар. суд продемонстрував, що він вважає себе вільним «розвивати» міжнар. право, не будучи зв'язаним тягарем поперед, практики та авторитету. Щодо юрид. праць, представлених найбільш кваліфікованими фахівцями у сфері міжнар. права, то вони вважаються доказами права, які заслуговують на довіру (Дж. Старк). Певну роль у створенні Н. м. п. можуть відігравати суд. рішення держав. Вони розглядаються як вагомі прецеденти або навіть як зобов'язуючі джерела права. На думку судді Верх, суду США С. Маршалла, «рішення судів кожної країни демонструють, як право націй у даній справі розуміється в цій країні й буде братися до уваги в процесі засвоєння норми, що має переважати в цій справі». Крім того, рішення судів держав з одних і тих самих питань можуть безпосередньо вести до створення звичаєвих норм міжнар. права. Так, певні норми права екстрадиції та визнання держав походять від однакових рішень нац. судів. Рішення міжнар. арбітраж, трибуналів, зокрема Пост, третейського суду і Брит.-амер. змішаного претензійного трибуналу, також сприяли розвиткові міжнар. права, доповнюючи або з'ясовуючи право з таких важливих сфер, як тер. суверенітет, нейтралітет, юрисдикція і сервітути д-ви, її відповідальність. Гол. відмінність між третейським і суд. рішенням полягає не в нормах права, які вони застосовують, а в способі добору суддів, гарантуванні виконання ними своїх обов'язків, їх незалежності від сторін та у факті, що суд. трибунал керується фіксованими нормами процедури замість норм для кожного випадку (ad hoc). Чимало спорів між д-вами або між д-вами та індивідами розглядалося і комісіями з примирення, які пропонували свої думки щодо їх розв'язання. Хоча в більшості випадків визначення таких комісій не є зобов'язуючими, їх доповіді мали певне значення як джерела права, бо в них часто містилися оцінки Н. м. п. Ці визначення деякою мірою можна порівняти з тими рішеннями міжнар. арбітраж, трибуналів, що сприяли розвитку міжнар. права.

Нормативні навчальні дисципліни – перелік навчальних предметів за спеціальністю, що встановлюється державним стандартом освіти, дотримання їх назв та обсягів обов’язкове для навчального закладу. Нормативні навчальні дисципліни поділяються на дисципліни за циклами: гуманітарної та соціально- економічної підготовки; природничо-наукової підготовки; професійної та практичної підготовки.

Нормативний документ – документ, доступний широкому колу споживачів (користувачів), що містить правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються певних видів діяльності або їх результатів.

Нормативно-правове забезпечення дистанційного навчання – нормативно-правові документи Міністерства освіти (ліцензійні, атестаційні та акредитаційні норми і правила, законодавчі акти, стандарти, накази, розпорядження та ін.), а також внутрішні нормативні документи організацій, що здійснюють дистанційне навчання, які регламентують підготовку і проведення навчального процесу на основі дистанційних технологій навчання.

Нормокомплект – стандартизований комплект навчальних занять який забезпечує навчальні продукти з модулю (курсу, дисципліни).

НОТА ДИПЛОМАТИЧНА - (лат. nota - письмовий знак, позначка, зауваження) — вид дип. документа, офіц. письмове звернення однієї д-ви до іншої чи до кількох держав. У дип. практиці поширені вербальні та особисті ноти. Якщо вербальні ноти стосуються різноманіт. поточ. питань міжнар. життя, то в особистих нотах викладаються питання важливого принципового значення згідно з дип. протоколом у країні перебування дип. представництва 295 тієї чи ін. д-ви або відповідь на особисту ноту. Особиста нота має форму листа, друкується на спец, бланку, надсилається від імені особи, яка підписує її. Чіткої прав, регламентації питань, що викладаються у вербальних або особистих нотах, не існує. При складанні нот дипломати керуються традиціями і практикою країни перебування. У міжнар. дип. практиці обмін нотами є однією з форм укладання міжнар. договорів.

Нотаріальний реєстр – центральна база даних, в яку вноситься певна інформація. Бази окремих реєстрів зв’язані одна з одною; використовуються єдині  словники:  адміністративно-територіального  устрою  України,  суб’єктів, документів.

НОТИФІКАЦІЯ - (пізньолат. notificatio, від лат. notificare — робити відомим, повідомляти) — у дип. і договір, практиці держав форм, повідомлення ін. сторони про відповідні юридичні факти. Здійснюється мвом закорд. справ або дип. (консульським) представництвом шляхом направлення ноти або ін. документа, в якому висловлюється позиція д-ви з будь-якого міжнар. питання, констатується погляд стосовно певних подій та фактів, повідомляється про підписання, ратифікацію міжнар. договорів, приєднання до них або їх денонсацію. н. часто передбачається у договорах. Так, згідно зі ст. 10 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 мво закорд. справ країни перебування має повідомлятися про призначення співробітників дип. представництва, їх прибуття та остаточний від'їзд або припинення їх функцій у представництві. За міжнар. правом н. — один з видів одно-стор. актів д-ви, що приводить юрид. наслідки у відповідність з її намірами.

НУНЦІЙ - (лат. — вісник, гонець) — дип. представник Ватикану, який підтримує на пост, основі (на відміну від легата, який виконує конкр. доручення) дип. відносини з іноз. д-вами (в т. ч. з Україною). У Києві існує папська нунціатура на чолі з апостолічним Н. Як і посол, Н. належить до першого класу дип. представників (поділ, започаткований Віденським регламентом 1815). Тому в питаннях церемоніалу та етикету він має старшинство перед главами дип. представництв другого та третього класів, хоча у прав, відношенні різниці між ними немає. Особливістю неюрид. характеру можна вважати те, що Н., акредитовані в катол. і деяких некатол. країнах, за істор. чи місц. традицією стають дуаєнами дипломатичного корпусу, незалежно від часу перебування у даній д-ві послом Ватикану, всупереч практиці, коли дуаєном автоматично вважається посол, який раніше за своїх колег вручив главі д-ви перебування вірчі грамоти. Свого часу назва «нунцій» іноді застосовувалася і до світських послів. Так, Вел. франц. революція кін. 18 ст. скасувала всі ранги послів, і вони за рішенням Нац. зборів отримали нову назву — «нунції Франції».

Нурегtext - гіпертекст. Тип інтерактивного середовища з можливостями виконання переходів за посиланнями. Посилання (адреси формату URL), впроваджені в слова або фрази, дають змогу користувачу вибрати (установити покажчик і натиснути ліву кнопку миші) текст і негайно вивести пов’язані з ним відомості та матеріали мультимедіа. Гіпертекстова технологія дає змогу, наприклад, в комп’ютерних курсах з окремих дисциплін здійснювати перегляд потрібної інформації з будь-якої галузі знань. При цьому броузер з’єднується з віддаленим комп’ютером стільки часу, скільки потрібно для отримання і перегляду потрібної інформації.

НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС - суд. процес над гол. гітлерівськими воєнними злочинцями. Відбувся у Нюрнберзі (Німеччина) з 20.XI 1945 по 1.Х 1946 у Міжнар. воєнному трибуналі, утвореному на основі Угоди між урядами СРСР, США, Великобританії та Франції про суд. переслідування і покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі від 8.VIII 1945 у Лондоні. Невід'єм. частиною Угоди є Статут Міжнар. воєнного трибуналу, який визначив його організацію, юрисдикцію та функції. Н. п. став судом народів над клікою воєн, злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933—45. Підсудними були: Г. Герінг, Р. Гесс, І. фон Ріббентроп, Р. Лей, В. Кейтель, Е. Кальтенбруннер, А. Розенберг, Г. Франк, В. Фрік, Ю. ІІІтрейхер, В. Функ, Я. Шахт, Г. Крупп фон Болен унд Гальбах, К. Деніц, Е. Редер, Б. фон Ширах, Ф. Заукель, А. Йодль, Ф. фон Папен, Г. Фріче, А. Зейс-Інкварт, А. Шпеєр, К. фон Нейрат, М. Борман. Усі вони звинувачувалися у скоєнні найтяжчих міжнар. злочинів—злочинів проти миру і людства. За кілька днів до процесу Лей наклав на себе руки, Крупп був визнаний невиліковно хворим, і справу проти нього призупинили (невдовзі він помер). Бормана розшукати не вдалося, і його судили заочно. Підсудним були забезпечені широкі можливості для захисту і подання доказів. Усі вони мали кваліфікованих нім. захисників. У ході Н. п. відбулося 403 відкритих суд. засідання, на яких усі підсудні, за винятком Гесса і Фріка, дали показання. Заслухано 113 свідків, розглянуто 143 письм. показання свідків і понад 5 тис. докум. доказів, включаючи офіц. док-ти з архівів гітлерів. міністерств, відомств, генштабу. 30. IX — 1.Х 1946 було оголошено вирок. Підсудних визнано винними у змові для підготовки і ведення агресив. війн проти Австрії, Чехословаччини, Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Югославії, Греції, СРСР та ін. країн, тобто у вчиненні злочинів проти миру, а також воєнних злочинів і злочинів проти людства. Трибунал засудив Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Йодля, Зейс-Інкварта і Бормана (останнього — заочно) до страти на шибениці, Гесса, Функа і Редера — до довічного ув'язнення, Шираха, Шпеєра — до 20 років, Нейрата — до 15 років, Деніца — до 10 років тюремного ув'язнення. Фріче, Шахт і Папен були виправдані. Трибунал визнав злочин, організаціями: керівний склад націонал-соціалістської партії, охоронні загони цієї партії (СС), таємну поліцію (гестапо) та службу безпеки (СД). Деякі засуджені подали прохання про помилування або зміну вироку. Так, грос-адмірал Редер просив замість довіч. ув'язнення винести йому смертний вирок; Герінг, Йодль, Кейтель — про заміну страти на шибениці — розстрілом. Контрольна рада по Німеччині на своєму засіданні (9.Х 1946) залишила вирок трибуналу без змін. Вирок щодо засуджених до страти на шибениці виконано в ніч на 16.Х 1946. Н. п. має велике істор. значення. Він викрив перед світом злочини фашизму, показав усю небезпеку його відродження у будь-якій д-ві й в будь-якій формі. Вперше за історію людства як крим. злочинці були покарані держ. діячі, винні у підготовці, розв'язанні й веденні агресив. війни. У Статуті Міжнар. воєнного трибуналу та його вироку дано чітку прав, кваліфікацію найтяжчим міжнар. злочинам: 297 злочинам проти миру; воєнним злочинам; злочинам проти людства. Це сприяло дальшому розвитку міжнар. публічного права і міжнар. крим. права. Док-ти Н. п., спрямовані проти геноциду, расизму та расової дискримінації, набули розвитку в таких міжнар.-прав, актах, як Конвенція про запобігання злочину геноциду та боротьбу з ним 1948, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968. Принципи, визнані у Статуті Міжнар. воєн, трибуналу й які знайшли своє втілення у його вироку, були підтверджені в резолюціях ГА ООН від 11.XІІ 1946 і 27.ХІ 1947 як загальновизнані принципи сучас. міжнар. права.