СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДОКТРИНА - (лат. doctrina — вчення, наука) — вчення, наук, або філос. теорія, система поглядів, керівна політ, програма.

ДОКТРИНА ІНКОРПОРАЦІЇ - (пізньолат. іпcorporatio — включення до складу) — один з осн. критеріїв, принципів, який використовується для визначення «національності» — держ. належності юридичної особи у міжнародному приватному праві. Суть її полягає у встановленні місця створення (заснування) юрид. особи та означає застосування до неї права дви, де створено і зареєстровано цю особу. Принцип інкорпорації використовується у д-вах «сім'ї загального права», зокрема у США та Великобританії. Застосовується він і в Україні. Так, відповідно до ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України цив. правоздатність іноз. підприємств і організацій визначається за законом країни, де вони створені. Ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) встановлює, що до зовнішньоекон. договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на тер. якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється. Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприєм. діяльності, затв. КМ України 25.У 1998, передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за їх місцезнаходженням або місцем проживання, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до цього Положення місцезнаходженням суб'єкта підприєм. діяльності — юрид. особи на дату держ. реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за ін. адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договори купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо). Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприєм. діяльності є юрид. особа, держ. реєстрація її підтверджується відповідним свідоцтвом. Іноз. юрид. особа засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження також відповідним док-том, напр., витягом із торг., банк, або суд. реєстру тощо. Цей док-т має бути засвідчений згідно із зак-вом країни його видачі, перекладений укр. мовою та легалізований у коне, 112 установі України, якщо міжнар. договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений док-т може бути також засвідчено у посольстві відповідної д-ви в Україні та легалізовано в МЗС України. Встановлення застосовуваного до юрид. особи права дає можливість визначити її особистий закон (статут), тобто правове становище певної структури: чи є вона юрид. особою, обсяг її правоздатності, порядок створення, діяльності та припинення. Так, в одній д-ві конкр. утворення визнається юрид. особою, в іншій — це просто сукупність фізичних осіб. Зокрема, англ. «партнершип» (повне т-во) за англ. правом не є юрид. особою. Право ж Франції визнає аналогічну структуру юрид. особою. У л-рі висловлені твердження про поширення у реальній діяльності процесів відокремлення особистого статуту юрид. особи від її держ. належності. Вважається, що таке відокремлення відбувається у зв'язку зі створенням транснац. корпорацій (див. Конвенція про транснаціональні корпорації 1998). Юрид. особи створюються на тер. певної д-ви. Однак їх діяльність не обмежується тер. даної д-ви і може здійснюватися в ін. країнах. Це потребує вирішення питань про визнання правосуб'єктності іноз. юрид. особи, про допуск її до здійснення госп. діяльності на тер. даної д-ви і про умови такої діяльності. Правосуб'єктність іноз. юрид. осіб звичайно визнається двостор. договорами, зокрема торговими, якими також встановлюється певний правовий режим для цих юрид. осіб (національний, спеціальний чи найб. сприяння). Питання про допуск іноз. юрид. осіб до здійснення госп. діяльності на тер. певної д-ви вирішується на основі її зак-ва. В Україні — це Закон «Про режим іноземного інвестування» (1996) та ін. нормат.-правові акти.

ДОКТРИНА ЕСТРАДИ - (Doctrina de Estrada) — доктрина визнання урядів, яку висунув міністр закорд. справ Мексики X. Естрада в Комюніке з питання про визнання нових урядів від 27.IX 1930. Була спрямована проти використання інституту визнання з метою втручання у внутр. справи латиноамер. держав. Мекс. дипломат засудив зловживання д-вами правом визнання, коли іноз. уряди вирішують питання про законність чи незаконність нового режиму в тій чи тій країні, що фактично є зазіханням на суверенітет ін. націй, формою втручання у внутр. справи останніх. Д. Е., на противагу доктрині Товара, замість втручання у суверенні права інших держав пропонує відмовитися від самої практики визнання урядів і вирішувати лише питання про підтримання або встановлення дип. зносин з новим урядом, який прийшов до влади в тій чи ін. країні.

ДОКТРИНА КАЛЬВО - -доктрина про неприпустимість збройного втручання з боку будь-якої д-ви у внутр. справи ін. д-ви з метою стягнення з останньої боргів. Була висунута 1868 відомим ар-гент. юристом і дипломатом К. Кальво та спрямована проти неодноразових інтервенцій іноз. держав проти латиноамер. країн під приводом одержання боргів з їх урядів. Згідно з доктриною уряд країни не може відповідати за шкоду і збитки, завдані іноземцям у результаті внутр. негараздів або громадян, війни, за винятком випадків, коли вони є прямим наслідком діяльності самого уряду. Принципи Д. К. були включені до деяких договорів, укладених латиноамер. та європ. двами (між Італією та Парагваєм 1893, між Францією, Мексикою і Нікарагуа 1894 та ін.). На поч. 20 ст. Д. К. була розвинена і модифікована міністром закорд. справ Аргентини Л. М. Драго.

ДОКТРИНА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА - у широкому значенні система поглядів і концепцій про сутність і призначення міжнар. права у конкр. істор. 113 умовах; у вузькому значенні - наукові праці юристів-міжнарод-ників. Д. м. п. є допоміж. джерелом міжнародного права. У ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначено: «Суд застосовує доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм». Доктрини кваліфікованих юристів сприяють розробленню проектів міжнар. договорів і резолюцій міжнар. організацій, правильному тлумаченню і застосуванню міжнар.-правових норм. У цих доктринах розробляються і формулюються нові правила міжнар. спілкування, які можуть стати нормами міжнар. права, котрі дістануть визнання держав у міжнар. договорах або міжнар. звичаях. Д. м. п. справляє значний вплив на формування правової свідомості людей і міжнар.-правову позицію держав.

ДОКТРИНА МОНРО - (Monroe Doctrine) -зовнішньополіт. концепція, запропонована 2.XIІ 1823 президентом США Дж. Монро у посланні конгресові, в якому він застерігав агресивні європ. д-ви проти втручання у справи країн амер. континенту. В док-ті, зокрема, зазначалося: «Американські континенти в результаті вільного і незалежного становиша, яке вони в себе встановили і підтримують, віднині не повинні вважатися об'єктами дальшої колонізації будь-якими європейськими державами... Будьяку спробу з їх боку поширити свою політичну систему на будь-яку частину нашої півкулі ми розглядатимемо як загрозу нашому спокою та безпеці...». Д. М. містила три осн. положення, що мали стати принципами зовн. політики США: невтручання амер. держав у внутр. справи Європи, невтручання європ. держав у внутр. справи Америки, готовність перешкоджати будь-яким спробам європ. держав зазіхати на незалежність амер. держав. Латиноамер. країни, які під час проголошення Д. М. відчували реальну загрозу з боку тодішнього «світового жандарма» — Священного Союзу (Росія, Австрія, Пруссія), що знову посадив на ісп. престол короля Фердинанда VII, який прагнув відновити кол. колоніальні позиції в Америці, вітали проголошення Д. М. Спрямована проти «права» на інтервенцію з метою відновлення влади «законних монархів», яких підтримували абсолютист, режими Священного Союзу, Д. М. свого часу відіграла позит. роль. Проте у відносинах США з їхніми сусідами виявилися нездоланні суперечності між миролюбними, прогресивними принципами Д. М. і практикою їх застосування. Уже в 40-х pp. 19 ст. США приєднали до себе більшу частину тер. Мексики (теперішні штати Техас, Каліфорнія, Арізона, Невада, Юта, Нова Мексика, Колорадо, частина Вайомінгу). Починаючи від часів війни з Мексикою (1846—48) і протягом усього наступного періоду своєї історії США не тільки втручалися у справи країн континенту, підтримуючи вигідні для Сполучених Штатів режими, а й вдавалися до збройної інтервенції.

ДОКТРИНА ОСІЛОСТІ - один з осн. критеріїв, принципів, який поряд з доктриною інкорпорації використовується для визначення «національності» — держ. належності юридичної особи у міжнародному приватному праві. Зміст Д. о. полягає у встановленні місцезнаходження юрид. особи, під яким розуміється місце, де перебуває управління певної юрид. особи. Правовим наслідком використання критерію осілості є застосування до юрид. особи права д-ви, на території якої розташований її орган управління. Відповідно до застосовуваного права визначається особистий закон (статут) юрид. особи, що охоплює усі питання її правового становища: наявність прав юрид. особи, обсяг її правоздатності, порядок створення, діяльності й припинення існування цієї особи. Зак-во і практика держав у сучас. період при вирішенні питання про нац. належність юрид. осіб не обмежуються окр. критеріями. У реальному житті відбувається поєднання кількох критеріїв. Вибір певного критерію здійснюється з урахуванням конкр. мети. Так, для визначення підсудності в США застосовується принцип інкорпорації, а для оподаткування — принцип місця осн. діяльності, який поширився у країнах, що розвиваються.

ДОКТРИНА ПРАВОВА - сукупність (система) наук, знань про певне правове явище. За відповід. умов Д. п. може бути розвинута у правову теорію з більшою чи меншою мірою узагальнення. Співвідношення між Д. п. і правовою теорією є до певної міри відносним. За умови, що Д. п. охоплює широке коло принципово важливих методол. питань, вона може започаткувати розвиток відповід. теорії права. Але здебільшого Д. п. входить до теорії права як її складовий елемент.

ДОКТРИНА СТІМСОНА - (Stimson Doctrine) — невизнання дійсності договору, прийнятого під неправомірним примусом на порушення осн. прав, що належать д-ві (незалежність, самоуправління, тер. верховенство тощо), і всупереч поперед, договору. Сформульована у ноті держ. секретаря США Г. Л. Стімсона урядам Китаю та Японії (1932) у зв'язку із вторгненням останньої влітку 1931 в Маньчжурію. США заявили, що вони не мають наміру «визнавати жодних договорів або угод, які були б досягнуті засобами, що суперечать конвенції та зобов'язанням Паризького пакту». Наст, крок у цьому напрямі зроблено 1932 на скликаній Лігою Націй Загальній конференції із роззброєння, де було прийнято резолюцію про приєднання до заяви Г. Л. Стімсона і про зобов'язання членів Ліги Націй не визнавати будьякого договору, укладеного засобами, що суперечать Статуту Ліги Націй або Паризькому пакту. Ці положення було розвинуто у Південноамериканському договорі 1933 (договір Саавед-ри Ламаса), згідно з яким його учасники відмовилися від ведення «агресивної війни» (ст. 1) і заявили, що не 115 визнаватимуть будь-яких насильн. змін території (ст. 2). Як принцип міжнар. права Д. С. дістала підтвердження у вироку Нюрнб. трибуналу 1946, який кваліфікував примушення чес. президента Е. Гахи до укладення нім.-чес. угоди від 15.III 1939 як «злочин проти миру». Визнаний згідно з Д. С. принцип, за яким створене міжнароднонеправомірною війною становище недійсне з погляду міжнар. права, поширюється на підставі п. 4 ст. 2 Статуту ООН на зміни, що сталися внаслідок як збройних, насильн. дій, так і загрози таких дій. Зазначений у Д. С. принцип є конкр. застосуванням заг. принципу права — «З безправ'я не народжується право» (ex injuria jus non oritur).

ДОКТРИНА ТОБАРА - (Doctrina de Tobar; Tobar Doctrine) — зобов'язання 5 держав Центр. Америки (Нікарагуа, Гондурасу, Гватемали, Коста-Рики і Сальвадору) не визнавати в цих країнах уряди, що прийшли до влади шляхом держ. перевороту або революції, доки там не буде відновлено конст. порядок на основі вільних виборів. Цей принцип був висунутий міністром закорд. справ Еквадору К. Р. Тобаром і закріплений 1907 у договорі згаданих країн, підтверджений у договорі 1923. Мета Д. Т. — протидія безперервним держ. переворотам, що тривалий час відбувалися у латиноамер. країнах, відмова у визнанні де-факто будь-якого уряду, котрий прийшов до влади зазначеним шляхом. В той же час у рамках Д. Т. д-ва повинна була відповідати за дії свого уряду де-факто перед будь-якою д-вою, що не визнала цей уряд. Доктрина і практика застосування Д. Т. фактично вийшли за межі країн Центр. Америки і поширилися на деякі ін. країни континенту. Для США, починаючи з 1913, вона стала кер. принципом щодо латиноамер. країн. З часом це викликало протидію держав регіону, зокрема Мексики. Коста-Рика і Сальвадор також заявили про відмову від Д. Т. США змушені були змінити свою позицію. 1931 вони повернулися до поперед, практики, сформульованої ще 1792 держ. секретарем Т. Джефферсоном, яка в основу акту визнання ставила не конст. законність нового уряду, а його спроможність де-факто виконувати свої зобов'язання як члена сім'ї націй. Протилежністю Д. Т. є доктрина Естради.