ДОКТРИНА ТОБАРА - (Doctrina de Tobar; Tobar Doctrine) — зобов'язання 5 держав Центр. Америки (Нікарагуа, Гондурасу, Гватемали, Коста-Рики і Сальвадору) не визнавати в цих країнах уряди, що прийшли до влади шляхом держ. перевороту або революції, доки там не буде відновлено конст. порядок на основі вільних виборів. Цей принцип був висунутий міністром закорд. справ Еквадору К. Р. Тобаром і закріплений 1907 у договорі згаданих країн, підтверджений у договорі 1923. Мета Д. Т. — протидія безперервним держ. переворотам, що тривалий час відбувалися у латиноамер. країнах, відмова у визнанні де-факто будь-якого уряду, котрий прийшов до влади зазначеним шляхом. В той же час у рамках Д. Т. д-ва повинна була відповідати за дії свого уряду де-факто перед будь-якою д-вою, що не визнала цей уряд. Доктрина і практика застосування Д. Т. фактично вийшли за межі країн Центр. Америки і поширилися на деякі ін. країни континенту. Для США, починаючи з 1913, вона стала кер. принципом щодо латиноамер. країн. З часом це викликало протидію держав регіону, зокрема Мексики. Коста-Рика і Сальвадор також заявили про відмову від Д. Т. США змушені були змінити свою позицію. 1931 вони повернулися до поперед, практики, сформульованої ще 1792 держ. секретарем Т. Джефферсоном, яка в основу акту визнання ставила не конст. законність нового уряду, а його спроможність де-факто виконувати свої зобов'язання як члена сім'ї націй. Протилежністю Д. Т. є доктрина Естради.