ДОКТРИНА СТІМСОНА - (Stimson Doctrine) — невизнання дійсності договору, прийнятого під неправомірним примусом на порушення осн. прав, що належать д-ві (незалежність, самоуправління, тер. верховенство тощо), і всупереч поперед, договору. Сформульована у ноті держ. секретаря США Г. Л. Стімсона урядам Китаю та Японії (1932) у зв'язку із вторгненням останньої влітку 1931 в Маньчжурію. США заявили, що вони не мають наміру «визнавати жодних договорів або угод, які були б досягнуті засобами, що суперечать конвенції та зобов'язанням Паризького пакту». Наст, крок у цьому напрямі зроблено 1932 на скликаній Лігою Націй Загальній конференції із роззброєння, де було прийнято резолюцію про приєднання до заяви Г. Л. Стімсона і про зобов'язання членів Ліги Націй не визнавати будьякого договору, укладеного засобами, що суперечать Статуту Ліги Націй або Паризькому пакту. Ці положення було розвинуто у Південноамериканському договорі 1933 (договір Саавед-ри Ламаса), згідно з яким його учасники відмовилися від ведення «агресивної війни» (ст. 1) і заявили, що не 115 визнаватимуть будь-яких насильн. змін території (ст. 2). Як принцип міжнар. права Д. С. дістала підтвердження у вироку Нюрнб. трибуналу 1946, який кваліфікував примушення чес. президента Е. Гахи до укладення нім.-чес. угоди від 15.III 1939 як «злочин проти миру». Визнаний згідно з Д. С. принцип, за яким створене міжнароднонеправомірною війною становище недійсне з погляду міжнар. права, поширюється на підставі п. 4 ст. 2 Статуту ООН на зміни, що сталися внаслідок як збройних, насильн. дій, так і загрози таких дій. Зазначений у Д. С. принцип є конкр. застосуванням заг. принципу права — «З безправ'я не народжується право» (ex injuria jus non oritur).