ДОКТРИНА ІНКОРПОРАЦІЇ - (пізньолат. іпcorporatio — включення до складу) — один з осн. критеріїв, принципів, який використовується для визначення «національності» — держ. належності юридичної особи у міжнародному приватному праві. Суть її полягає у встановленні місця створення (заснування) юрид. особи та означає застосування до неї права дви, де створено і зареєстровано цю особу. Принцип інкорпорації використовується у д-вах «сім'ї загального права», зокрема у США та Великобританії. Застосовується він і в Україні. Так, відповідно до ч. 2 ст. 567 Цивільного кодексу України цив. правоздатність іноз. підприємств і організацій визначається за законом країни, де вони створені. Ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991) встановлює, що до зовнішньоекон. договору (контракту) про створення спільного підприємства застосовується право країни, на тер. якої спільне підприємство створюється і офіційно реєструється. Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприєм. діяльності, затв. КМ України 25.У 1998, передбачено, що державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється за їх місцезнаходженням або місцем проживання, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до цього Положення місцезнаходженням суб'єкта підприєм. діяльності — юрид. особи на дату держ. реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за ін. адресою, яка підтверджується договором, що передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договори купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо). Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприєм. діяльності є юрид. особа, держ. реєстрація її підтверджується відповідним свідоцтвом. Іноз. юрид. особа засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження також відповідним док-том, напр., витягом із торг., банк, або суд. реєстру тощо. Цей док-т має бути засвідчений згідно із зак-вом країни його видачі, перекладений укр. мовою та легалізований у коне, 112 установі України, якщо міжнар. договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений док-т може бути також засвідчено у посольстві відповідної д-ви в Україні та легалізовано в МЗС України. Встановлення застосовуваного до юрид. особи права дає можливість визначити її особистий закон (статут), тобто правове становище певної структури: чи є вона юрид. особою, обсяг її правоздатності, порядок створення, діяльності та припинення. Так, в одній д-ві конкр. утворення визнається юрид. особою, в іншій — це просто сукупність фізичних осіб. Зокрема, англ. «партнершип» (повне т-во) за англ. правом не є юрид. особою. Право ж Франції визнає аналогічну структуру юрид. особою. У л-рі висловлені твердження про поширення у реальній діяльності процесів відокремлення особистого статуту юрид. особи від її держ. належності. Вважається, що таке відокремлення відбувається у зв'язку зі створенням транснац. корпорацій (див. Конвенція про транснаціональні корпорації 1998). Юрид. особи створюються на тер. певної д-ви. Однак їх діяльність не обмежується тер. даної д-ви і може здійснюватися в ін. країнах. Це потребує вирішення питань про визнання правосуб'єктності іноз. юрид. особи, про допуск її до здійснення госп. діяльності на тер. даної д-ви і про умови такої діяльності. Правосуб'єктність іноз. юрид. осіб звичайно визнається двостор. договорами, зокрема торговими, якими також встановлюється певний правовий режим для цих юрид. осіб (національний, спеціальний чи найб. сприяння). Питання про допуск іноз. юрид. осіб до здійснення госп. діяльності на тер. певної д-ви вирішується на основі її зак-ва. В Україні — це Закон «Про режим іноземного інвестування» (1996) та ін. нормат.-правові акти.