ДОКТРИНА МОНРО - (Monroe Doctrine) -зовнішньополіт. концепція, запропонована 2.XIІ 1823 президентом США Дж. Монро у посланні конгресові, в якому він застерігав агресивні європ. д-ви проти втручання у справи країн амер. континенту. В док-ті, зокрема, зазначалося: «Американські континенти в результаті вільного і незалежного становиша, яке вони в себе встановили і підтримують, віднині не повинні вважатися об'єктами дальшої колонізації будь-якими європейськими державами... Будьяку спробу з їх боку поширити свою політичну систему на будь-яку частину нашої півкулі ми розглядатимемо як загрозу нашому спокою та безпеці...». Д. М. містила три осн. положення, що мали стати принципами зовн. політики США: невтручання амер. держав у внутр. справи Європи, невтручання європ. держав у внутр. справи Америки, готовність перешкоджати будь-яким спробам європ. держав зазіхати на незалежність амер. держав. Латиноамер. країни, які під час проголошення Д. М. відчували реальну загрозу з боку тодішнього «світового жандарма» — Священного Союзу (Росія, Австрія, Пруссія), що знову посадив на ісп. престол короля Фердинанда VII, який прагнув відновити кол. колоніальні позиції в Америці, вітали проголошення Д. М. Спрямована проти «права» на інтервенцію з метою відновлення влади «законних монархів», яких підтримували абсолютист, режими Священного Союзу, Д. М. свого часу відіграла позит. роль. Проте у відносинах США з їхніми сусідами виявилися нездоланні суперечності між миролюбними, прогресивними принципами Д. М. і практикою їх застосування. Уже в 40-х pp. 19 ст. США приєднали до себе більшу частину тер. Мексики (теперішні штати Техас, Каліфорнія, Арізона, Невада, Юта, Нова Мексика, Колорадо, частина Вайомінгу). Починаючи від часів війни з Мексикою (1846—48) і протягом усього наступного періоду своєї історії США не тільки втручалися у справи країн континенту, підтримуючи вигідні для Сполучених Штатів режими, а й вдавалися до збройної інтервенції.