СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ХАРТІЯ - (грец. — аркуш папірусу) — 1) У Давній Греції і Давньому Римі — папірус або пергамент, на якому писалися док-ти. 2) У Київ. Русі X. називалися деякі дип. угоди (харотьї, харатьї) з ін. д-вами (договори з Візантією 911 і 945 та ін.) 3) Назва док-та публічно-правового і політ, характеру в Середні віки, напр., акта про надання прав та свобод своїм підданим (або певній їх групі), який видавався монархом. Найвідомішою з таких X. є Велика хартія вольностей 1215. У новітні часи прикладом такого акта є Народна хартія 1838, яка містила політ, вимоги, що становили сутність чартистського руху в Англії 1837—48. 4) Проголошена в особливо урочистій формі конституція країни (Конституційні X. 1814 та 1830 у Франції та ін.). 5) Акти, що видавалися Англією для північ-ноамер. колоній (до отримання США незалежності). В них встановлювався статус цих брит, володінь. 6) 453 Міжнар.-правові документи, які встановлюють особливий статус деяких організацій або інститутів. Так, Статут ООН англ. і франц. мовами називається відповідно Charter і Char-te, тобто X. Об'єднаних Націй. Загальноприйнятим перекладом цього слова є термін статут, хоча X. підкреслює більш урочистий характер акта. X. також називають міжнар.- правові акти, які: встановлюють визнані у світовому співтоваристві стандарти у певній галузі, зокрема прав людини, судочинства, здійснення влади; проголошують перспективні напрями розвитку того чи іншого інституту: Європейська соціальна хартія 1961, Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985, Європейська Хартія про статус суддів 1998, Паризька Хартія для нової Європи 1990, Хартія соціальних прав і гарантій громадян незалежних держав, прийнята Міжпарлам. асамблеєю держав — учасниць СНД 1994, Гірнича хартія держав — учасниць СНД 1997 та ін. 7) Назва місцевих нормат.-правових актів, які регулюють важливі аспекти життєдіяльності окр. нас. пунктів. У Середні віки відігравали важливу роль у становленні та розвитку тодішніх форм місцевого самоврядування. З появою X. міст пов'язане виникнення комунального самоврядування у країнах Зх. Європи в ході «комунальних революцій» 11— 12 ст. X. середньовічних міст були прийняті: в Італії (Мантуя — 1014, Феррара — 1055); у Франції (СентОмер — 1127, Монтобан — 1144, Верней — 1100); в Німеччині (Вормс — 1073, Майнц - 1077, Фрайбург - 1120, Магдебург — 1188); в Англії (Лондон — 1129, Іпс-віч — 1200). Вони стали засобом «юридизації» комунальної форми самоврядування. їх метою було закріплення прав (насамперед права на утворення виборних органів міського самоврядування) і привілеїв міської громади (комуни), особистої свободи та майн. прав її членів, системи управління містом, повноважень, структури та порядку формування органів міського самоврядування. У багатьох середньовіч. укр. містах роль таких X. відігравали т. з. уставні грамоти великих князів литовських та королів польських, якими за часів входження укр. земель до Великого князівства Литовського і Речі Посполитої надавалося магдебурзьке право. На сучас. етапі муніципальні X. поширені в країнах з розвиненим місц. самоврядуванням, зокрема у США. В сучас. Україні — умовна назва статутів територіальних громад сіл, селищ, міст.

ХАРТІЯ ОСНОВНИХ ПРАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ - міждерж. акт, ухвалений у м. Ніцці (Франція) Європ. парламентом, Радою ЄС та Європейською комісією 7.XII 2000. Цілі X. о. п. ЄС: 1) забезпечення захисту прав та свобод людини від можливих порушень з боку наддерж. органів самого ЄС; 2) наповнення більш конкретним змістом інституту громадянства ЄС; 3) вирівнювання юрид. статусів (режимів) соціальних і екон. прав, з одного боку, та прав громадянських і політичних — з іншого; 4) фіксація принципів розподілу юрисдикції між Судом справедливості європ. спільнот та Європ. судом з прав людини; 5) визнання необхідності тлумачення прав і 454 свобод людини, гарантованих на тер. ЄС, відповідно до принципів інтерпретації Європ. судом з прав людини прав, закріплених у Європ. конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950; 6) забезпечення однакового застосування на тер. усіх держав-членів ряду прав людини, закріплених у нормах директив відповід. органів ЄС; 7) формування своєрід. типу «правозахисного» світогляду гр-н, що перебувають під юрисдикцією ЄС. X. о. п. ЄС складається з преамбули та 54 статей, згрупованих у розділи: «Гідність», «Свободи», «Рівність», «Солідарність», «Громадянство», «Правосуддя», «Загальні положення». Особливістю Хартії є те, що, виступаючи специфіч. формою синтезу міжнародних та нац. «біллів про права», цей акт не підміняє й не скасовує дії ін. нормат. та прецедентних джерел права ЄС (зазначених у її преамбулі), котрі були покладені в основу при його розробці. X. о. п. ЄС набула чинності 18.ХІІ 2000. Сфера її тер. дії визначається сукупністю територій держав — членів ЄС.

ХАРТІЯ ПРО ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕРСТВО МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ОРГАНІЗАЦІЄЮ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ - угода, підписана Президентом України Л. Д. Кучмою, Генеральним секретарем НАТО X. Соланою та лідерами 16 країн — членів НАТО 9.VII 1997 у м. Мадриді (Іспанія). Хартія набула чинності з моменту її підписання. Складається з 5 розділів, 19 статей. Розд. І «Розбудова розширених та поглиблених відносин між Україною та НАТО» констатує глибоку трансформацію організації Північноатлантичного договору, що відбулася наприкінці «холодної війни», її тривалу адаптацію до нових реалій євроатлант. безпеки, які включають нові завдання в галузі миротв. операцій, здійснюваних за повноваженнями РБ ООН. Зазначено, що незалежна, дем. та стабільна Україна є одним з ключових чинників забезпечення стабільності у Центр.-Сх. Європі та на континенті в цілому: ця обставина актуалізує необхідність інтенсифікації співробітництва сторін у межах Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП), включаючи розширену та поглиблену програму «Партнерство заради миру» (ПЗМ). Проголошується, що відкритість альянсу для нових членів спрямована на зміцнення стабільності у Європі та безпеки всіх європ. держав без відновлення ліній розподілу на континенті. В розд. II «Принципи розвитку відносин між Україною та НАТО» сторони підтверджують свої зобов'язання: визнавати, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є неподільною, що жодна країна не повинна будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої та не може розглядати жодну частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу; утримуватися від загрози силою або використання сили проти будь-якої д-ви будь-яким чином, несумісним з принципами Статуту ООН або Гельсінського Заключного акта 1975; визнавати невід'ємне право всіх держав вільно обирати та застосовувати власні засоби забезпечення безпеки; поважати суверенітет, тер. цілісність та політ, незалежність усіх ін. держав, 455 непорушність кордонів і розвиток добросусідських відносин; визнавати верховенство права, зміцнювати демократію, політ, плюралізм та ринк. економіку; визнавати права людини та права осіб, що належать до нац. меншин; запобігати конфліктам і врегульовувати спори мир. засобами відповідно до принципів ООН та ОБСЄ. Україна підтвердила свою рішучість продовжувати військ, реформу, зміцнювати дем. і цив. контроль над збройними силами, підвищувати їхню операт.-тех. сумісність із ЗС НАТО і країн-партнерів. У розд. III «Сфери консультацій та/або співробітництва між Україною та НАТО» серед таких сфер називаються: політ, питання, що стосуються євроатлант. безпеки та стабільності, включаючи безпеку України; запобігання конфліктам, управління кризами, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітар. операцій; політ, та оборонні аспекти нерозповсюдження ядерної, біол. та хім. зброї; контроль над озброєнням та роззброєнням, включаючи питання, що стосуються Договору про звичайні збройні сили в Європі тощо; експорт озброєнь і передача сукупних технологій; б-ба з контрабандою наркотиків і тероризмом. Окреслено сукупність форм співробітництва — спільні семінари, роб. групи, військ, підготовка, в т. ч. проведення навчань у межах ПЗМ на тер. України та ін. Розд. IV «Практичні механізми для консультацій та співробітництва між Україною і НАТО» передбачає: регулярні зустрічі між Україною та НАТО на рівні Північноатлант. ради; взаємні візити високого рівня; механізми військ, співробітництва, в т. ч. період, зустрічі з найвищими військ, керівниками країн альянсу та заходи в межах розширення і поглиблення програми ПЗМ; утворення військової місії зв'язку України при штаб-квартирі НАТО в м. Брюсселі (Бельгія). Узгоджено, що Північноатлант. рада періодично зустрічатиметься з Україною (не рідше двох разів на рік) як Комісія Україна — НАТО. В розд. V «Співробітництво заради більш стабільної Європи» пропонується утворити кризовий консульт. комітет для проведення спільних консультацій у будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй тер. цілісності, політ, незалежності або безпеці. Рішення України про відмову від ядер, зброї та приєднання до Договору про її нерозповсюдження оцінюється як значний внесок у справу зміцнення безпеки та стабільності у Європі. Проголошується, що Україна та члени НАТО продовжуватимуть повністю виконувати всі угоди щодо роззброєння, нерозповсюдження ядер, зброї, контролю над озброєннями та щодо заходів зміцнення довіри і безпеки, сторонами яких вони є.

ХЕДЖУВАННЯ(англ. hedging [ˈhɛʤɪŋ])- метод пом’якшення ризику, який полягає у визначенні об’єкта хеджування та підборі до нього адекватного інструменту хеджування. Суть хеджування полягає в компенсації збитків від об’єкта хеджування за рахунок прибутку від інструменту хеджування, які виникають за одних і тих самих умов чи подій. За наявності хеджування банк позбавляється як ризику, так і можливості отримання додаткового прибутку (за винятком хеджування за допомогою опціонів): якщо умови чи події будуть сприятливими з точки зору об’єкта хеджування, то будь-який прибуток автоматично перекриватиметься збитками від інструменту хеджування (джерело: Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах» від 11.06.2018 No 64

Хештег – слова, що починаються з символу #, які вставляються перед повідомленням у Твіттері для позначення теми запису. У Твіттері назва теми може бути лише англійськомовною. Тобто, повідомлення може бути написане російською мовою, але тема, до якої його відносить автор, пишеться в будь- якому місці речення англійською, і перед словом ставиться #. Таким чином, Твіттер віднесе повідомлення до зазначеної автором категорії. Коли будь-який користувач Твіттера запросить це слово в Твіттер, пошук видасть йому і мікроблог з цим повідомленням. Використовуючи # перед будь- яким словом на англійській мові, автор робить це слово назвою теми, до якої відноситься повідомлення. Хештеги створені для того, щоб об’єднувати близькі за темою повідомлення та їх авторів, які пишуть про одні й ті ж речі. Проставляючи хештег  у  повідомленнях,  можна  залучати  тематичних  послідовників, однодумців і увагу до своїх новин та профілю.

Хмарні обчислення – це модель забезпечення повсюдного та зручного доступу на вимогу через мережу до спільного пулу обчислювальних ресурсів, що підлягають налаштуванню (наприклад, до комунікаційних мереж, серверів, засобів збереження даних, прикладних програм та сервісів), і які можуть бути оперативно надані та звільнені з мінімальними управлінськими затратами та зверненнями до провайдера.

ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ(англ. holding company [ˈhəʊldɪŋ ˈkʌmpəni])- публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається хол-динговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності)

ХОЛОДНА ВІЙНА - особлива система міжнар. відносин після Другої світ, війни (2-а пол. 40 — поч. 90-х рр. 20 ст.), що характеризувалася глобальним ідеол., політ., військ., н.-т., екон. і культурним протистоянням США та СРСР і очолюваних ними воєнно-політ. блоків — Північноатлант. альянсу (НАТО) та Організації Варшав. договору (ОВД), яке поєднувалося з гонкою озброєнь, високим ступенем загрози нової світ, війни. Термін «холодна війна» вперше 456 вжив амер. журналіст У. Ліппманн, який 1947 опубл. книгу під однойм. назвою. Виникнення «X. в.», яку деякі дослідники вважають своєрід. формою продовження провід, д-вами світ, війн 20 ст. за панування чи домінування у світі, пов'язане із загостренням взаємовідносин між гол. д-вами антигітлерівської коаліції з питань повоєн. устрою у світі на ост. етапі Другої світ, війни. Складовими «X. в.» були пропагандист, війна, активна участь наддержав у регіон, конфліктах, їх б-ба за вплив у країнах, що розвиваються, екон. війна, технол. блокада, гонка ракетно-ядер. і звичайних озброєнь, б-ба розвід, служб, ідеол. протистояння, стратегія взаєм, залякування, утворення воєнно-політ. блоків, гонка у галузі космічних досліджень тощо. У своєму розвитку «X. в.» пройшла кілька етапів. Протягом 1945—55 світ розколовся на два ворогуючі табори та воєнно-політичні блоки — НАТО (утв. 1949) і ОВД (утв. 1955). Завершення «радянізації» країн Центр.-Сх. Європи, що стали сателітами СРСР, та запровадження в них тоталітарно-комуністичних прорад. режимів перешкодило їх дем. розвитку, зокрема возз'єднанню Німеччини, а входження ФРН до НАТО поглибило розкол Європи та світу. В основу зовнішньополіт. курсу країн Заходу на цьому етапі «X. в.» було покладено доктрину «стримування комунізму», т. з. доктрину Трумена, президента США, проголошену ним 12.III 1947. У 2-й половині 50 — 60-х рр. 20 ст. відбулося загострення міжнар. напруженості (локальні війни у В'єтнамі 1945—54 і 1964-73, Кореї 1950—53, араб.-ізраїльські конфлікти, Берлін, криза 1961 і спорудження Берлін, муру, Кариб, криза 1962, нар. революція в Угорщині 1956 і «Празька весна» 1968 в Чехословаччині та їх придушення військами СРСР і ОВД). Цей період позначений гонкою озброєнь і зростанням витрат на їх технол. вдосконалення, посиленням антиамер. кампанії в СРСР та ін. країнах «соціалістичного табору» і антикомуністичної істерії в США та зх. країнах і водночас спробами послаблення протистояння двох систем та блоків, зокрема, укладанням перших міжнар. договорів з обмеження гонки озброєнь (домовленності між СРСР і Францією на поч. 1960-х pp.). 1970-і — 1-а пол. 80-х pp. характеризувалися розрядкою міжнар. напруженості, важливою передумовою якої стало досягнення воєнностратегіч. паритету між СРСР і США та очолюваними ними блоками, що виявилося фактором стримування заг. війни. На цьому етапі було укладено договір між СРСР і ФРН (1970), чотиристор. угоду щодо Зх. Берліна, 1972 підписано рад.-амер. угоди з роззброєння: про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і про деякі заходи щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО—1). Важливе значення мало проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 у Гельсінкі. Збройна інтервенція СРСР в Афганістані 1979 загальмувала процес розрядки; знову загострилася конфронтація між Сходом і Заходом, у ході якої президент США Р. Рейган кваліфікував СРСР як «імперію зла». З 2-ї пол. 80- х pp., яка позначилася деідеологізацією міжнар. відносин, відбувалася поступова ліквідація воєнно-політ. розколу світу й затухання «X. в.». 9.XI 1989 було зруйновано Берлін, мур, 1990 відбулося возз'єднання Німеччини; низка революцій у Центр, і Сх. Європі 1989 призвела до падіння прорад. 457 режимів. Розпад СРСР у кін. 1991 знаменував закінчення «X. в.» і суттєву зміну геополітичної ситуації в світі на користь США та їх союзників.