ХОЛОДНА ВІЙНА - особлива система міжнар. відносин після Другої світ, війни (2-а пол. 40 — поч. 90-х рр. 20 ст.), що характеризувалася глобальним ідеол., політ., військ., н.-т., екон. і культурним протистоянням США та СРСР і очолюваних ними воєнно-політ. блоків — Північноатлант. альянсу (НАТО) та Організації Варшав. договору (ОВД), яке поєднувалося з гонкою озброєнь, високим ступенем загрози нової світ, війни. Термін «холодна війна» вперше 456 вжив амер. журналіст У. Ліппманн, який 1947 опубл. книгу під однойм. назвою. Виникнення «X. в.», яку деякі дослідники вважають своєрід. формою продовження провід, д-вами світ, війн 20 ст. за панування чи домінування у світі, пов'язане із загостренням взаємовідносин між гол. д-вами антигітлерівської коаліції з питань повоєн. устрою у світі на ост. етапі Другої світ, війни. Складовими «X. в.» були пропагандист, війна, активна участь наддержав у регіон, конфліктах, їх б-ба за вплив у країнах, що розвиваються, екон. війна, технол. блокада, гонка ракетно-ядер. і звичайних озброєнь, б-ба розвід, служб, ідеол. протистояння, стратегія взаєм, залякування, утворення воєнно-політ. блоків, гонка у галузі космічних досліджень тощо. У своєму розвитку «X. в.» пройшла кілька етапів. Протягом 1945—55 світ розколовся на два ворогуючі табори та воєнно-політичні блоки — НАТО (утв. 1949) і ОВД (утв. 1955). Завершення «радянізації» країн Центр.-Сх. Європи, що стали сателітами СРСР, та запровадження в них тоталітарно-комуністичних прорад. режимів перешкодило їх дем. розвитку, зокрема возз'єднанню Німеччини, а входження ФРН до НАТО поглибило розкол Європи та світу. В основу зовнішньополіт. курсу країн Заходу на цьому етапі «X. в.» було покладено доктрину «стримування комунізму», т. з. доктрину Трумена, президента США, проголошену ним 12.III 1947. У 2-й половині 50 — 60-х рр. 20 ст. відбулося загострення міжнар. напруженості (локальні війни у В'єтнамі 1945—54 і 1964-73, Кореї 1950—53, араб.-ізраїльські конфлікти, Берлін, криза 1961 і спорудження Берлін, муру, Кариб, криза 1962, нар. революція в Угорщині 1956 і «Празька весна» 1968 в Чехословаччині та їх придушення військами СРСР і ОВД). Цей період позначений гонкою озброєнь і зростанням витрат на їх технол. вдосконалення, посиленням антиамер. кампанії в СРСР та ін. країнах «соціалістичного табору» і антикомуністичної істерії в США та зх. країнах і водночас спробами послаблення протистояння двох систем та блоків, зокрема, укладанням перших міжнар. договорів з обмеження гонки озброєнь (домовленності між СРСР і Францією на поч. 1960-х pp.). 1970-і — 1-а пол. 80-х pp. характеризувалися розрядкою міжнар. напруженості, важливою передумовою якої стало досягнення воєнностратегіч. паритету між СРСР і США та очолюваними ними блоками, що виявилося фактором стримування заг. війни. На цьому етапі було укладено договір між СРСР і ФРН (1970), чотиристор. угоду щодо Зх. Берліна, 1972 підписано рад.-амер. угоди з роззброєння: про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) і про деякі заходи щодо обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО—1). Важливе значення мало проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 у Гельсінкі. Збройна інтервенція СРСР в Афганістані 1979 загальмувала процес розрядки; знову загострилася конфронтація між Сходом і Заходом, у ході якої президент США Р. Рейган кваліфікував СРСР як «імперію зла». З 2-ї пол. 80- х pp., яка позначилася деідеологізацією міжнар. відносин, відбувалася поступова ліквідація воєнно-політ. розколу світу й затухання «X. в.». 9.XI 1989 було зруйновано Берлін, мур, 1990 відбулося возз'єднання Німеччини; низка революцій у Центр, і Сх. Європі 1989 призвела до падіння прорад. 457 режимів. Розпад СРСР у кін. 1991 знаменував закінчення «X. в.» і суттєву зміну геополітичної ситуації в світі на користь США та їх союзників.