СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МІЖБАНКІВСЬКИЙ ПЕРЕКАЗ У СЕП У ФАЙЛОВОМУ РЕЖИМІ (англ. file mode interbank transfer to EPS [faɪl məʊd ɪntəˈbæŋk ˈtrænsfɜː tʊ iː-piː-ɛs]) - міжбанківський переказ, що здійснюється з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким між списанням коштів з технічного рахунку учасника СЕП (платника) та зарахуванням коштів на технічний рахунок учасника СЕП (отримувача) є певний проміжок часу (джерело: Інструкція про міжбанківський переказ коштів  в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 № 320, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 р. за № 1035/12909 // Офіційний вісник України. – 2006. – № 36. – Ст. 2507). Зв’язок з іншими термінами: див. терміни «міжбанківський переказ коштів», «міжбанківський електронний розрахунковий документ», «система електронних платежів Національного банку (СЕП)», «технічний рахунок у ЦОСЕП».

МІЖБАНКІВСЬКИЙ РОЗРАХУНКОВИЙ ДОКУМЕНТ (англ. interbank clearing document [ɪntəˈbæŋk ˈklɪərɪŋ ˈdɒkjʊmənt]) - документ на переказ, сформований банком на підставі розрахункових документів банку, клієнтів та документів на переказ готівки або виконавчого документа (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст. 137).

МІЖНАРОДНІ ВОЄННІ ТРИБУНАЛИ - суд. органи, засновані відповідно до спец, міждержавних угод з метою суд. переслідування і покарання осіб, що скоїли тяжкі злочини, передбачені міжнар. правом, у зв'язку з війною та під час війни. Мають обмежену (тобто персональну, територіальну і часову) юрисдикцію. Склад, структура, юрисдикція і принципи роботи М. в. т. визначаються їхніми статутами, які додаються до відповідної міжнар. угоди та є її невід'ємною частиною. Осн. міжнар. злочином, що лежить в основі предметної юрисдикції М. в. т. і визначає їх призначення, є планування, підготовка, розв'язання чи ведення війни або ведення війни з порушенням міжнар. договорів. Переслідуванню підлягають також скоєні під час війни і пов'язані з нею ін. міжнар. злочини: воєнні злочини і злочини проти людяності. Однак М. в. т. покликані розглядати лише діяння, скоєні представниками д-ви, яка розв'язала війну. Перший такий трибунал був утворений на підставі Версальського мирного договору 1919, ст. 227 якого передбачала можливість міжнар. суд. процесу над нім. кайзером Вільгельмом II. Проте процес не відбувся, оскільки уряд Нідерландів, куди втік кайзер, відмовився видати його союзникам. Поняття «міжнародні воєнні трибунали» фактично стосується тільки двох міжнар. трибуналів, які були створені після Другої світової війни 1939—45 : М. в. т. для суду над гол. воєнними злочинцями європ. держав — союзниць нацист. Німеччини (Нюрнберзький трибунал) і М. в. т. для Дал. Сходу (Токійський трибунал). Див. також Нюрнберзький процес, Токійський процес.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ - сукупність правових принципів і заходів, заснована на договорі держав і міжнар. організацій, які забезпечують певний стан міжнар. відносин, статус суб'єктів міжнар. права, виконання міжнар. зобов'язань, дотримання прав, передбачених у відповідному договорі. 264 Договори про М. г. належать до кон-венц. механізму реалізації міжнар.- правових норм, зокрема до його нормат. системи, і мають правозабезпечувальну природу. Виконання цих договорів і є М. г. Так, гарантії МАГАТЕ забезпечують без'ядерний статус країни і полягають у контролі за ядер, діяльністю держав, які не володіють ядер, зброєю. Робиться це на основі укладання спец, угод відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968. М. г. застосовуються і для забезпечення статусу пост, нейтралітету держав, а також спец, статусу територій. Так, 1815 Австрія, Великобританія, Португалія, Пруссія, Росія і Франція Актом про визнання та гарантії постійного нейтралітету Швейцарії й недоторканності її території надали Швейцарії М. г. її пост, нейтралітету. У Заключному акті Париз. конференції щодо Камбоджі від 23.Х 1991 державиучасниці гарантували цій країні суверенітет, незалежність, тер. цілісність й недоторканність, нейтралітет та нац. єдність; зобов'язалися вжити необхід. заходів щодо забезпечення її нейтралітету в разі порушень зазначеного Акта. Відповідно до ст. X Договору про Антарктику від 1 .XII 1959 державиучасниці дали М. г. нейтрального і демілітаризованого статусу Антарктики і зобов'язалися вживати відповідних заходів для того, щоб в Антарктиді «не проводилася будь-яка діяльність, що суперечить принципам або цілям цього Договору». Держави — учасниці міжнар. договорів здебільшого декларують про М. г. безпосередньо у тексті документу або ж роблять одностор. заяви у формі листа, ноти чи меморандуму про те, що вони гарантують виконання окр. прав, зазначених у договорі. Так, учасники Конвенції про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 передбачили для країн транзиту М. г. розвитку і зміцнення їх інфраструктури, необхідної для ефективного запобігання незакон. обігу наркотиків і психотроп. речовин, шляхом надання цим країнам фін. допомоги (ст. 10). У сучас. міжнар. праві не визнаються деякі М. г., що використовувалися раніше, а саме: клятва, взяття заручників, присяга, заклад цінностей або частини території, військ. окупація.

МІЖНАРОДНІ ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ - сукупність змістовно споріднених міжнар.-правових док-тів, підписаних насамперед державами — членами РБ ООН, а також країнами, об'єднаними у Співдружність Незалежних Держав, які визначають принципи та умови зовнішньополіт. забезпечення незалежного держ. статусу України, її політ, суверенітету, тер. цілісності, задовільного рівня нац. безпеки. Першою міжнар. угодою, орієнтованою на досягнення задовільного стану М. г. н. У., стала Тристороння заява президентів України, США і Рос. Федерації, підписана в Москві 14.1 1994. У ній повідомлялося, що США і Росія готові надати Україні гарантії безпеки після набуття чинності поширеної на Україну частини Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного 1991 (СНО-1), і 265 приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Ратифікація Верх. Радою України Договору СНО-1 (18.ХІ 1993 із застереженнями; ЗЛІ 1994 у повному обсязі), а також прийняття 16.ХІ 1994 Закону «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року» створили умови для формування системи міжнар. док-тів, спрямованих на забезпечення дійових гарантій незалежності й безпеки України. їх сукупність становлять: 1) Програма НАТО «Партнерство заради миру: запрошення» (ПЗМ) від 10.1 1994, у реалізації якої Україна бере участь, починаючи з 8.ІІ 1994. Програма передбачає, що «НАТО проводитиме консультації з будь-яким активним учасником такого партнерства, якщо цей партнер вирішить, що виникла пряма загроза для його територіальної цілісності, політичної незалежності або безпеки». Рамковий документ ПЗМ зобов'язав усі держави-учасниці «утримуватися від загрози застосування сили і від застосування сили на шкоду територіальній цілісності або політичній незалежності будь-якої держави, а також поважати існуючі кордони і добиватися урегулювання спорів мирними засобами». 2) Хартія українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва від 22.ХІ 1994, яка проголосила: якщо в майбутньому виникне зовн. загроза тер. цілісності, політ, незалежності або безпеці України, Україна та Сполучені Штати Америки мають намір консультуватися і здійснювати відповідні кроки для досягнення мир. вирішення ситуації згідно з міжнар. правом та принципами НБСЄ (ст. 4). 3) Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний у м. Будапешті (Угорщина) 5.XII 1994 президентами України, Рос. Федерації, США та прем'єр-міністром Великобританії. Сторони підтвердили свої зобов'язання «згідно з принципами Заключного акта НБСЄ поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України». 4) Декларація Франції від 5.ХІІ 1994, підписана президентом цієї д-ви, у якій викладено зобов'язання про гарантії безпеки України з боку Франції, а також підтверджені зобов'язання франц. сторони «поважати незалежність та суверенітет України в межах її нинішніх кордонів згідно з принципами Заключного акта НБСЄ та Паризької хартії для нової Європи». 5) Заява Уряду Китайської Народної Республіки від 5.ХІІ 1994, в якій визнаються незалежність, суверенітет і тер. цілісність України. В док-ті виражається готовність до дальшого розвитку дружби та співробітництва між КНР і Україною. 6) Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлант. Договору, підписана 9.VII 1997 в м. Мадриді (Іспанія). Передбачає, зокрема, створення кризового консультат. механізму для «проведення спільних консультацій в будь-якому випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці» (ст. 15). 7) Стратегічна концепція НАТО від 24.IV 1999. Документ акцентував увагу на тому, що «альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її територіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає чинниками стабільності та безпеки в 266 Центральній і Східній Європі, а також у Європі загалом» (ст. 37). Документами, які посилюють М. г. н. У., є окр. домовленості, підписані главами країн СНД. Зокрема, Декларація про дотримання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав від 15.IV 1994 передбачає, що «...будуючи свої відносини як дружні, держави утримуватимуться від військової, політичної, економічної або будь-якої іншої форми тиску, включаючи блокаду, а також підтримки і використання сепаратизму проти територіальної цілісності і недоторканності, а також політичної незалежності будь-якої із держав — учасниць Співдружності». Меморандум про підтримання миру і стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10.V 1995 додатково передбачив, що суб'єкти Співдружності «мають наміри припиняти відповідно до свого національного законодавства створення і діяльність на своїх територіях організацій, груп і окремих осіб, спрямованих проти незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів або на загострення міжнаціональних відносин, а також на зазіхання ззовні на державний устрій держав, що підписали цей меморандум».

МІЖНАРОДНІ ЗВИЧАЇ - форм, джерело міжнародного права, спосіб і процес творення норм цього права. Статут Міжнародного суду ООН визначає М. з. як «доказ загальної практики, визнаної правовою нормою» (ст. 38). Для з'ясування, чи існує звичаєва норма, необхідно розглянути дійсну практику суб'єктів міжнар. права та їхнє opinio juris (тобто визнання правила як правової норми). Перший елемент є повторюванням актів, які ще наз. прецедентами: це матеріальний елемент звичаю. Другий елемент — психологічний за своїм характером: суб'єкти міжнар. права мають переконання у тому, що здійснення зазначених актів є обов'язковим, оскільки цього вимагає право. Звичаєвий процес творення міжнар. права докорінно відрізняється від договірного. Він є результатом не одного юрид. акта, а сукупності поведінки суб'єктів права. Це процес децентралізований, він не має чіткого обмеження в часі. Матеріальний елемент звичаю виводиться з поведінки суб'єктів міжнар. права — держав у першу чергу, міжнар. організацій та їхніх актів, міжнар. судів і арбітражів та їхніх рішень, подекуди міжнар. неуряд. організацій та їхньої діяльності (Ін-т міжнар. права, Асоціація міжнар. права, Міжнар. комітет Черв. Хреста, його практика тощо). Під терміном «поведінка» слід розуміти не тільки діяння на підтримку або заперечення звичаю, але й висловлювання думок щодо доречності або правомірності того чи ін. типу поводження. Формування звичаю у часі відбувалося по-різному. Звичаєве міжнар. мор. право формувалося століттями, М. з. косм. права — упродовж небагатьох років. Головне, як вимагає Міжнар. суд, щоб практика держав з відповідних питань була часто повторюваною і практично одноманітною. Міжнар.-правовий звичай може бути універсально визнаним, а може мати регіон, (локальний) характер. В 267 ост. випадку він не може суперечити імперативним нормам заг. міжнар. права. Жодна пост, практика суб'єктів міжнар. права не може вважатися такою, що породжує міжнар. звичаєву, коли у цих суб'єктів немає усвідомлення, що вони мусять виконувати норму міжнар. права. В міжнар. практиці, напр. у протоколі, здійснюється чимало діянь із міркувань ввічливості міжнародної, доречності або традиції, але ніяк не тому, що вони розглядаються як міжнар.-правовий обов'язок. У міжнар. співтоваристві держав здійснюється робота з метою кодифікації міжнародного права, під час якої міжнар.-правовий звичай набуває письм. форми з чітко прописаним змістом. У низці універсальних багатостор. договорів кодифікац. характеру закріплені звичаєві норми в різних галузях міжнар. права. Для держав, які не є сторонами таких договорів (або в період до набуття цими договорами чинності), писані норми останніх відіграють роль звичаєвих.

МІЖНАРОДНІ ЗЛОЧИНИ - суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнар. співтовариства, основи існування держав і народів — міжнар. мир і безпеку. Такі посягання є порушенням д-вою міжнар.-право-вих норм, що мають основоположне значення для забезпечення міжнар. миру і безпеки, захисту людської гідності чи навколиш. природ, середовища. Об'єктами цих злочинів виступають заг. мир і міжнар. безпека, основи співіснування народів і держав. Об'єкт злочину є одним з чинників, що зумовлюють великий ступінь сусп. небезпечності М. з., які є серйозним порушенням зобов'язань стосовно всіх членів міжнар. співтовариства, імперат. норм міжнар. права. М. з. слід відрізняти від злочинів міжнародного характеру, які за ступенем сусп. небезпечності є менш небезпечними діяннями. На відміну від злочинів міжнар. характеру, за вчинення М. з. відповідальність кримінальна фіз. осіб пов'язана зі злочин, діяльністю д-ви, яка є суб'єктом відповідальності міжнародно-правової. Осн. перелік М. з. містить статут Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (1945): злочини проти миру, воєнні та злочини проти людяності (ст. 6). Перелік воєнних злочинів і злочинів проти людяності був доповнений чотирма Женев. конвенціями про захист жертв війни 1949 і двома Дод. протоколами до них 1977. До таких злочинів, зокрема, віднесено: посягання на життя, здоров'я, недоторканність особи (вбивства, тортури, заподіяння шкоди здоров'ю, нелюдське поводження, включаючи біол. експерименти, тілесні покарання тощо); посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, примушування до проституції, непристойне посягання у будь-якій формі; взяття заручників; колект. покарання; незаконне, свавільне і здійснюване у великому масштабі руйнування та привласнення майна, що не викликається воєн, необхідністю; примушування військовополоненого або цив. особи служити у військ, чи допоміжних формуваннях ворожої д-ви; позбавлення цих осіб права на неупереджене і норм, судочинство; перетворення цив. населення або окр. цив. осіб на об'єкт 268 нападу; перетворення неохоронюваних місцевостей і демілітариз. зон на об'єкт нападу; віроломне використання розрізнювальних емблем Черв. Хреста (Черв. Півмісяця або Черв. Лева і Сонця) чи ін. захис. знаків, визнаних Женев. конвенціями 1949 і Протоколом І (1977) до них, тощо. Серйоз. порушеннями Дод. протоколів до Женев. конвенцій вважаються і такі дії: переміщення окупац, д-вою частини її власного цив. населення на окуповану нею територію або депортація чи переміщення всього або частини нас. окупованої території у межах цієї території чи за її межі; застосування практики апартеїду та ін. дій, що ображають гідність особи і грунтуються на расовій дискримінації; перетворення чітко впізнаваних істор. пам'ятників, творів мист-ва або місць відправлення культу, визнаних культур, цінностями з особливим захистом, на об'єкт нападу, внаслідок чого вони зазнають великих руйнувань; позбавлення осіб, які користуються захистом, права на неупереджене і норм, судочинство. Перелік воєнних злочинів був конкретизований у статуті Міжнар. трибуналу для кол. Югославії, прийнятому РБ ООН 25.У 1993. Серед порушень законів та звичаїв війни, зокрема, вказані (ст. 3): застосування отруйних речовин та ін. видів зброї, призначених для спричинення надмірних страждань; безглузде руйнування міст, селищ або січ чи спустошення, в якому не було воєн, необхідності; напад на незахищені міста, села, житла чи будівлі або їх обстріл із застосуванням будь-яких засобів; захоплення, руйнування або умисне пошкодження культових, благодійних, навч., худож. і наук, установ, істор. пам'яток і худож. та наук, творів; пограбування сусп. або приват, власності. Статут Міжнар. трибуналу для кол. Югославії встановив юрисдикцію стосовно «серйозних порушень міжнародного гуманітарного права», до яких віднесено порушення загальновизнаних норм захисту жертв війни, як вони встановлені в Женев. конвенціях 1949 («право Женеви»), і правил ведення війни, як вони визначені в Гааз. конвенціях 1899 та 1907 («право Гааги»), а також геноцид і злочини проти людяності. Перелік злочинів проти людяності конкретизований статутами Міжнар. трибуналів для кеш. Югославії та Руанди (утв. РБ ООН 1994). До їх переліку включені злочини, що вчиняються у рамках широкомасштабного або систем, нападу на цив. населення за нац., політ., етнічними, расовими або реліг. мотивами (ст. З статуту Міжнар. трибуналу для Руанди) або коли вони вчиняються у ході збройного конфлікту і спрямовані проти будь-якого цив. населення (ст. 5 статуту Міжнар. трибуналу по кол. Югославії): вбивство, знищення, поневолення, депортація, ув'язнення, тортури, зґвалтування, переслідування за політ., расовими або реліг. мотивами, ін. нелюдські акти. На відміну від статутів Нюрнберзького і Токійського міжнар. воєнних трибуналів, за статутами Міжнар. трибуналів по кол. Югославії та Руанді відповідні діяння вважаються злочинами проти людяності, коли вони вчиняються у ході не лише міжнародного, а й внутрідерж. збройного конфлікту. До юрисдикції Міжнар. трибуналу по Руанді, крім злочинів проти людяності (ст. 3), віднесено також геноцид (ст. 2) і порушення ст. З, зміст якої є спільним для Женев. конвенцій 1949 і Протоколу II (1977); ст. 4, у якій ідеться, зокрема, 269 про посягання на життя, здоров'я, фіз. та псих, благополуччя осіб, у т.ч. вбивства, а також таке жорстоке поводження, як тортури, каліцтво або будьякі форми тілесного покарання; колект. покарання; взяття заручників; посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, зґвалтування, примус, проституція і будь-які форми непристойного нападу; акти тероризму; мародерство. Питання співробітництва держав у боротьбі з геноцидом регламентовані Конвенцією про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948. Серед міжнар. злочинів в окр. групу Конвенцією про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 виділені злочини проти людства (зокрема, вигнання внаслідок збройного нападу або окупації та нелюдські дії, які є результатом політики апартеїду, а також злочин геноциду; ст. 1). Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 також кваліфікує апартеїд як злочин проти людства (ст. 1). 3. XII 1973 ГА ООН проголосила принципи міжнар. співробітництва стосовно виявлення, арешту, видачі та покарання осіб, винних у воєн, злочинах і злочинах проти людства, зокрема положення про те, що такі особи підлягають покаранню, коли б і де вони не вчинили ці злочини. До міжнар. воєн, злочинів належить небезпечне дчя цивілізації посягання на навкол. природ, середовище — екоцид. Він може виявлятися як: примус, використання природ, умов і явищ для досягнення воєн, переваги над противником за допомогою ведення геофіз. війни (штучна зміна динаміки, складу чи структури планети Земля — вулканічна діяльність, землетруси тощо); метеорол. війни (урагани, лавини, зсуви, цунамі тощо); широке застосування зброї масового знищення та ін. озброєнь невибіркової дії: ядерної, променевої, радіол., бактеріол., токсич., запалювальної, інфразвукової, радіочастотної та ін. Конвенція про заборону воєнного або будь-якого ін. ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 забороняє використання будь-яких засобів впливу для зміни шляхом цілеспрямованого керування природ, процесами динаміки, складу і структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу й атмосферу, або косм. простору (ст. 2 Конвенції). Протоколом І до Женев. конвенцій 1949 заборонено також застосовувати методи або засоби ведення воєн, дій, котрі мають на меті завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довготривалої і серйозної шкоди природ, середовищу (ст. 35). До М. з. належать агресія, визначення якої дала ГА ООН 1974, а також рабство і работоргівля. 1926 була підписана Конвенція про рабство, а 1956 — Дод. протокол до неї. Комісія міжнар. права ООН прийняла 1991 в першому читанні проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, який подала Ген. секретареві ООН. У проекті до зазначених злочинів віднесено агресію, погрозу агресією, втручання у внутр. або зовн. справи д-ви, колоніальне панування та ін. форми іноз. панування, геноцид, апартеїд, системат. і масове порушення прав людини, виключно серйозні воєнні злочини, умисну і серйозну шкоду навкол. середовищу, міжнар. тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом міжнар. крим. права, але він вказує напрями його можливого розвитку. Суб'єктом міжнар.-правової відповідальності (політ., 270 матеріальної, моральної) за М. з. є д-ва, а суб'єктом цих злочинів і крим. відповідальності за їх вчинення — фіз. особи (керівники д-ви, її вищі посад, особи та ін. організатори чи виконавці злочин, політики д-ви). Об'єктивна сторона М. з. здебільшого є складною розгалуженою діяльністю протягом тривалого часу на тер. кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (напр., планування, розв'язування і ведення агресивної війни). М. з. може характеризуватись наявністю закінченого складу злочину як з настанням шкідливого наслідку, так і в момент вчинення самої дії (напр., змова проти миру у вигляді планування агресивної війни). Із суб'єктивної сторони, М. з. найчастіше вчиняються з прямим умислом та чітко визначеними цілями. Юрисдикція щодо М. з. може здійснюватися міжнар. судом або нац. судами держав (на тер. яких вчинено злочин, або тієї, гр-нином якої є злочинець).