Термінологічний словник
Спеціальні | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ь | Ю | Я | Все
Б |
---|
БАНКІВСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА ЛІЦЕНЗІЯ (англ. banking license [ˈbæŋkɪŋ ˈlaɪsəns]) - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність (джерело: Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30); - документ, який видає Національний банк України у встановленому порядку відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» і «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» та на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Метою надання Б. л. є нормативне врегулювання банківської діяльності, підвищення надійності та стабільності банківської системи України та забезпечення захисту інтересів вкладників і кредиторів банків. Банки мають право здійснювати банківську діяльність лише після отримання Б. л. Для отримання Б. л. банк подає до територіального управління Національного банку за місцем його знаходження або до Департаменту реєстрації та ліцензування банків такі документи: а) клопотання банку про видачу банківської ліцензії за підписом голови правління банку; б) інформацію про керівників банку; в) відомості про забезпеченість банку належним банківським обладнанням, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, необхідними для здійснення банківських операцій; г) документ на право власності або договір оренди на приміщення, в якому розміщуватиметься банк, на строк не менше п’яти років; ґ) відомості про відповідність технічного стану та організації охорони приміщень вимогам Національного банку України | |||
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА (англ. banking system [ˈbaŋkɪŋ ˈsɪstəm]) - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, які діють у тій чи іншій країні в певний історичний період; складова кредитної системи. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Б. с. є динамічною системою «закритого» типу, в якій банки можуть успішно функціонувати завдяки взаємодії між собою та з суб’єктами банківської інфраструктури (платіжні системи, клірингові механізми, стандарти обліку та звітності тощо). Б. с. України, як і більшість Б. с. світу, створена та функціонує за дворівневим принципом. На першому рівні знаходиться Національний банк України, який виконує емісійну функцію та здійснює регулювання, нагляд і контроль за діяльністю банків, які належать до другого рівня та виконують всі види банківських операцій з обслуговування підприємств, установ, організацій і населення. До другого рівня Б. с. відносять уповноважені банки, які поділяють на універсальні та спеціалізовані (ощадні, іпотечні, інвестиційні). Донедавна в Україні вся Б. с. була державною. До 1987 р. Б. с. включала три банкимонополісти: Держбанк, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР і систему Держтрудощадкас. Починаючи з 1991 р., відбувається роздержавлення Б. с. Однак реорганізація Б. с. розпочалася ще в 1987 р., тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала зміни ролі та місця банківської системи в механізмі управління економікою, посилення впливу на розвиток національної економіки, перетворення кредиту в реальний економічний важіль. На першому етапі реорганізації була створена нова структура державних банків: Промислово-будівельний банк СРСР, Агропромисловий банк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР, Зовнішекономбанк СРСР. Функції з кредитування і розрахунків, які раніше виконував Державний банк, були передані спеціалізованим банкам, а емісійна діяльність була відокремлена від кредитування. На Державний банк СРСР покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної для всіх банків державної кредитної політики, а галузеві банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарського комплексу. Завдяки спеціалізації банків певною мірою відбулося: посилення їх зв’язку з клієнтами; посилення впливу грошово- кредитних відносин на виробництво; покращення структури кредитних вкладень. Однак цього вдалося досягти лише завдяки використанню адміністративних методів управління кредитом і грошовим обігом, які на той період практично вже вичерпали себе. Ефективна система економічного регулювання грошового обігу в процесі реорганізації банків не була створена, що збільшило товарно-грошову незбалансованість економіки. Реорганізація була проведена «зверху» адміністративними методами. «Закріплення» клієнтури за спеціальними банками залежно від галузевої приналежності зумовило нерівномірний розподіл пасивів між створеними банками. Не змінилися принципово кредитні відносини: зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не була ліквідована монопольна структура Б. с., а були лише перерозподілені сфери впливу банків за відомчою ознакою, що робило неможливою конкуренцію між ними. Внаслідок цього виникла об’єктивна необхідність у другому етапі банківської реформи, який був спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних відносин у сфері кредиту. Цей етап розпочався після створення перших комерційних банків. Потрібне було створення нового механізму грошово-кредитних відносин, які б давали змогу економіч- | |||
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА СИСТЕМА УКРАЇНИ (англ. banking system of Ukraine [ˈbæŋkɪŋ ˈsɪstɪm ɒv juːˈkreɪn]) Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (джерело: Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30). | |||
Банківська таємниця | |||
---|---|---|---|
(банковская тайна) – відомості, що не підлягають розголошенню. До них належать відомості про стан рахунків клієнтів та виконуваних операцій. Б.т. є різновидом комерційної таємниці, яка полягає в тому, що фірми і банки приховують одне від одного відомості про операції з метою одержання вищих прибутків. | |||
БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ 2 | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА ТАЄМНИЦЯ (англ. bank secrecy [bæŋk ˈsiːkrɪsɪ]) - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації; 9) інформація про фізичну особу, яка має намір укласти договір про споживчий кредит, отримана під час оцінки її кредитоспроможності. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Інформація про банки чи клієнтів, отримана Національним банком України відповідно до міжнародного договору або за принципом взаємності від органу банківського нагляду | |||
Банківська таємниця2 | |||
---|---|---|---|
Банківська таємниця – інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту. | |||
БАНКІВСЬКА ТРАТТА | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА ТРАТТА (англ. bank draft [bæŋk drɑːft]) - перевідний вексель, виставлений банком або від його імені, при якому векселедавцем і платником є один і той же банк. Б. т. підлягає негайній оплаті та є інструментом розрахунків, який за ступенем ліквідності близький до готівки. Разом з тим Б. т. не є чеком, оскільки векселедавець і платник – одна й та ж особа. У Європі термін Б. т., як правило, вживають до тратти, виставленої банком на себе. Тратта придбається платником і направляється одержувачу, який надає її своєму банку для платежу. Цей банк надає Б. т. банку платника для відшкодування. У США термін Б. т. відноситься до тратти або чека, виставленого банком на себе або на грошові кошти, розміщені в іншому банку. У випадку використання чека касира банк є одночасно і трасантом і трасатом. У випадку використання банківського касового чека один банк виступає трасантом, а інший – трасатом. Б. т. може бути виписана банком для своїх цілей або може бути придбана клієнтом і направлена платнику для виконання зобов’язань. У вітчизняній практиці часто Б. т. на прохання клієнта виписує місцеве відділення банку на свій головний офіс. У такому випадку клієнт має надійний платіжний документ, за яким він може одержати кошти в іншому місті (джерело: Конвенція, якою запроваджено Уніфікований Закон про переказні векселі та прості векселі (Женева, 7 червня 1930 р.) | |||
БАНКІВСЬКА ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКА ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ (англ. bank holding company [bæŋk ˈhəʊldɪŋ ˈkʌmpənɪ]) - фінансова холдингова компанія, в якій переважною діяльністю фінансових установ, що є її дочірніми та асоційованими компаніями, є банківська діяльність (джерело: Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 5. – Ст. 30). | |||
БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ | |||
---|---|---|---|
БАНКІВСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ (англ. banking regulation [ˈbæŋkɪŋ ˌregjʊˈleɪʃən]) - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства (джерело: Про Національний банк України: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 29. – Ст. 238). | |||