БАНКІВСЬКА СИСТЕМА (англ. banking system [ˈbaŋkɪŋ ˈsɪstəm]) - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку, які діють у тій чи іншій країні в певний історичний період; складова кредитної системи. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а базується на заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Б. с. є динамічною системою «закритого» типу, в якій банки можуть успішно функціонувати завдяки взаємодії між собою та з суб’єктами банківської інфраструктури (платіжні системи, клірингові механізми, стандарти обліку та звітності тощо). Б. с. України, як і більшість Б. с. світу, створена та функціонує за дворівневим принципом. На першому рівні знаходиться Національний банк України, який виконує емісійну функцію та здійснює регулювання, нагляд і контроль за діяльністю банків, які належать до другого рівня та виконують всі види банківських операцій з обслуговування підприємств, установ, організацій і населення. До другого рівня Б. с. відносять уповноважені банки, які поділяють на універсальні та спеціалізовані (ощадні, іпотечні, інвестиційні). Донедавна в Україні вся Б. с. була державною. До 1987 р. Б. с. включала три банкимонополісти: Держбанк, Будбанк СРСР, Зовнішторгбанк СРСР і систему Держтрудощадкас. Починаючи з 1991 р., відбувається роздержавлення Б. с. Однак реорганізація Б. с. розпочалася ще в 1987 р., тому що децентралізація управління економікою в умовах переходу до ринку потребувала зміни ролі та місця банківської системи в механізмі управління економікою, посилення впливу на розвиток національної економіки, перетворення кредиту в реальний економічний важіль. На першому етапі реорганізації була створена нова структура державних банків: Промислово-будівельний банк СРСР, Агропромисловий банк СРСР, Банк житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР, Зовнішекономбанк СРСР. Функції з кредитування і розрахунків, які раніше виконував Державний банк, були передані спеціалізованим банкам, а емісійна діяльність була відокремлена від кредитування. На Державний банк СРСР покладалися функції координатора діяльності спеціалізованих банків і проведення єдиної для всіх банків державної кредитної політики, а галузеві банки спеціалізувалися на обслуговуванні народногосподарського комплексу. Завдяки спеціалізації банків певною мірою відбулося: посилення їх зв’язку з клієнтами; посилення впливу грошово- кредитних відносин на виробництво; покращення структури кредитних вкладень. Однак цього вдалося досягти лише завдяки використанню адміністративних методів управління кредитом і грошовим обігом, які на той період практично вже вичерпали себе. Ефективна система економічного регулювання грошового обігу в процесі реорганізації банків не була створена, що збільшило товарно-грошову незбалансованість економіки. Реорганізація була проведена «зверху» адміністративними методами. «Закріплення» клієнтури за спеціальними банками залежно від галузевої приналежності зумовило нерівномірний розподіл пасивів між створеними банками. Не змінилися принципово кредитні відносини: зберігався адміністративний метод розподілу кредитних ресурсів, не була ліквідована монопольна структура Б. с., а були лише перерозподілені сфери впливу банків за відомчою ознакою, що робило неможливою конкуренцію між ними. Внаслідок цього виникла об’єктивна необхідність у другому етапі банківської реформи, який був спрямований на комплексну реконструкцію системи економічних відносин у сфері кредиту. Цей етап розпочався після створення перших комерційних банків. Потрібне було створення нового механізму грошово-кредитних відносин, які б давали змогу економіч-
ними методами впливати на макроекономічні процеси суспільного відтворення. 3 метою створення системи грошово-кредитного регулювання, адекватної ринковим умовам, що складаються, було змінено статус Державного банку. В 1991 р., зі здобуттям Україною незалежності, був створений Національний банк України на основі концепцій, прийнятих у країнах з розвинутою ринковою економікою. У цей період відбуваються глибинні зміни в характері кредитних відносин, виробляються нові методи кредитування. Починаючи з 2 жовтня 1991 р., відбувається перереєстрація банків в Українській книзі реєстрації банків, а також вносяться зміни до складу засновників банківських установ, а державні банки «Промінвестбанк», «Україна» та «Укрсоцбанк» акціонуються. З 1992 р. розпочинається процес створення банків «нової хвилі» із залученням приватного капіталу, а в 1996 р. в Україні починають реєструватися представництва іноземних банків та банки з іноземним капіталом