СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Імітаційна програма – програма, яка дає змогу моделювати не тільки нерухомий світ, але й середовище, в якому рухаються об’єкти вивчення.

ІММІГРАНТ (англ. immigrant [ˈɪmɪgrənt]) - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне  проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання (джерело: Про імміграцію: Закон України від 07.06.2001 № 2491-III

ІМПЕРІУМ - (лат. imperium — наказ, повноваження, влада; держава) — право віддавати наказ, який включає право застосування д-вою сили для виконання законів. Є однією з осн. ознак виконавчої влади. 1) У римському праві — юрид. норма (imperium legis), що означає статут. Виступає і в таких значеннях, як: право віддавати накази (jus imperandi); влада глави сім'ї (imperium domesticum et patris familias); верх, влада рим. народу, його суверенітет (imperium populi Romani); офіц. влада вищих магістратів — консулів, преторів і диктаторів за часів республіки та імператора за часів імперії; територія д-ви. Управлінський І. охоплював різні сфери судочинства, законод. ініціативу через звернення до нар. зборів (jus agendi cum populo) та військ, наказ. Хоч І. був безпосередньо пов'язаний з юрисдикц. діяльністю магістратів, іноді він протистояв їй у сфері правосудця. Так, джерела юрид. характеру стосовно компетенції юрисдикц. актів магістратів з питань 184 поновлення поперед, правового становища (restitutio in integrum), звільнення від військ, служби (missio) та визначення опікунів не узгоджувалися з І. Можливо, це було викликано змінами в текстах або хибним тлумаченням частини Дигест Юстиніана з боку їх збирачів, для яких старі відмінності втратили своє практ. значення. 2) У міжнародному праві — правове верховенство та вищий політ, контроль д-ви над своєю територією, тобто здійснення тер. юрисдикції на основі держ. суверенітету, який за феодалізму існував у формі домініуму (права власності). Згідно з І. д-ва у межах своєї нац. території має право здійснювати виключну юрид. владу, що поширюється на: суходіл у межах держ. кордонів; нац. і тер. води; повітр. простір над суходолом та водами д-ви. Крім того, сучас. міжнар. право визнає за д-вами право на певні суверенні права щодо таких мор. просторів, як прилегла зона, виключна (морська) економічна зона, мор. дно у межах континентального шельфу.

ІМПЕРАТИВНА НОРМА - (від лат. imperativus — владний, наказовий; norma — правило, взірець) — 1) У міжнародному праві-норма заг. міжнар. права, що визнається і приймається міжнар. співтовариством держав як така, відхилення від якої неприпустиме і яку можна змінити тільки наступною нормою аналогічного характеру. Передбачена ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969, а також ст. 53 Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986. І. н. у міжнар. праві має універсальний характер — вона охоплює усі д-ви світу. Це загальноприйнята норма, причому визнається не тільки її зміст, а й те, що вона має імперативний характер. Неприпустимість відхилення від норм jus cogens зумовлена тим, що відносини, які нею регулюються, життєво важливі для всього міжнар. співтовариства. Обов'язки, які накладаються такими нормами, є обов'язками erga omnes (по відношенню до всіх). І. н. має вищу порівняно з ін. нормами міжнар. права юрид. силу. Договори, які їй не відповідають, вважаються недійсними. Норми міжнар. права не можуть суперечити І. н. 2) У нац. зак-ві — норма права, що містить чітко визначене правило поведінки, категоричні приписи. Формами вираження імперативності правових норм є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періодичність, частки, відсотки тощо) та якісних (перелік видів майна, опис передбачених дій і порядок їх виконання тощо) умов застосування і способу реалізації правової норми, заборона інших, ніж передбачено, дій.

Імперативний (лат. imperativus – наказовий, владний) характер взаємин у педагогічній системі – характер взаємин між вихователем і вихованцями за моделлю суб’єкт-об’єктної взаємодії, що передбачає точне і беззаперечне виконання  дитиною  всіх  вимог  дорослого,  сліпе  підкорення  формальним нормам і правилам поведінки.