ІМПЕРАТИВНА НОРМА - (від лат. imperativus — владний, наказовий; norma — правило, взірець) — 1) У міжнародному праві-норма заг. міжнар. права, що визнається і приймається міжнар. співтовариством держав як така, відхилення від якої неприпустиме і яку можна змінити тільки наступною нормою аналогічного характеру. Передбачена ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969, а також ст. 53 Віденської конвенції про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986. І. н. у міжнар. праві має універсальний характер — вона охоплює усі д-ви світу. Це загальноприйнята норма, причому визнається не тільки її зміст, а й те, що вона має імперативний характер. Неприпустимість відхилення від норм jus cogens зумовлена тим, що відносини, які нею регулюються, життєво важливі для всього міжнар. співтовариства. Обов'язки, які накладаються такими нормами, є обов'язками erga omnes (по відношенню до всіх). І. н. має вищу порівняно з ін. нормами міжнар. права юрид. силу. Договори, які їй не відповідають, вважаються недійсними. Норми міжнар. права не можуть суперечити І. н. 2) У нац. зак-ві — норма права, що містить чітко визначене правило поведінки, категоричні приписи. Формами вираження імперативності правових норм є категоричність припису, визначеність кількісних (строки, розміри, періодичність, частки, відсотки тощо) та якісних (перелік видів майна, опис передбачених дій і порядок їх виконання тощо) умов застосування і способу реалізації правової норми, заборона інших, ніж передбачено, дій.