СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1919-20 - міжнар. конференція, скликана державами — переможницями у Першій світовій війні 1914—18 для вироблення і підписання мирного договору з переможеними д-вами. Відбувалася (з перервами) від 18.1 1919 по 21.1 1920. На конференції були делегації країн-переможниць. Переможені д-ви (Німеччина та її союзниці) для участі у конференції запрошені не були, їх допустили тільки для підписання вироблених проектів мирних договорів. Учасники конференції, офіційно названі «союзними та дружніми державами», були розподілені на 4 категорії: 1) воюючі країни, які мають всеохоплюючі інтереси і беруть участь у всіх засіданнях та в роботі всіх комісій (Великобританія, Італія, США, Франція, Японія); 2) воюючі країни, які мають інтереси часткового характеру (Бельгія, Бразилія, Британські домініони, Румунія та ін.); 3) д-ви, що перебувають у стані розриву дип. відносин з Німеччиною та її союзниками, — здебільшого латино-амер. країни (Болівія, Еквадор, Перу, Уругвай та ін.); 4) д-ви, що перебувають у процесі утворення (країни Прибалтики). Під час роботи конференції були підготовлені й підписані мирні договори: Версальський з Німеччиною (28.УІ 1919), Сен-Жерменський з Австрією (10.IX 1919), Нейїський з Болгарією (27.XI 1919), Тріанонський з Угорщиною (4.VI 1920), Севрський з Туреччиною (10.УІII 1920). На конференції було 319 засновано Лігу Націй і затверджено її Статут. Див. також ВерсальськоВашингтонська система.

ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ 1946 - міжнар. конференція, скликана для розгляду проектів мир. договорів між д-вами антигітлерівської коаліції, які перемогли у Другій світовій війні 1939—45, та кол. союзниками Німеччини в Європі — Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною і Фінляндією. Відбулася 29.VIІ — 15.Х 1946 у м. Парижі (Франція). У роботі П. м. к. 1946 взяла участь 21 д-ва: Австралія, Бельгія, БРСР, Бразилія, Великобританія, Греція, Ефіопія, Індія, Канада, Китай, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Південно-Африканський Союз, Польща, СРСР, США, УРСР, Франція, Чехословаччина, Югославія. На конференцію були запрошені з правом участі в дискусії Австрія, Албанія, Єгипет, Ірак, Іран, Куба, Мексика. До П. м. к. 1946 підготовкою проектів мир. договорів займалися на Лондонській сесії Ради міністрів закорд. справ Великобританії, Китаю, СРСР, США, Франції (11.ІХ - 2.Х 1945), Моск. нараді міністрів закорд. справ Великобританії. СРСР, США (16-25.ХІІ 1945) та на Париз. сесії Ради міністрів закорд. справ Великобританії, СРСР, США, Франції (25.IV — 16.У, 15.УІ - 12.УІІ 1946). Ряд питань, пов'язаних з підготовкою мирних договорів (статус Трієста, режим судноплавства на Дунаї, екон. питання тощо), на цих нарадах і сесіях не був розв'язаний. П. м. к. 1946 повинна була висловити свою думку і дати рекомендації щодо вже узгоджених у Раді міністрів закорд. справ статей мирних договорів, а також внести пропозиції вирішення питань, які залишилися нерозв'язаними. В ході конференції зіткнулися інтереси США, СРСР, Великобританії та їх союзників з широкого кола питань післявоєн. мирного врегулювання в Європі. На поч. П. м. к. 1946 делегації США, Великобританії, Франції за підтримки деяких ін. держав домоглися прийняття рішень простою більшістю голосів, тоді як СРСР, посилаючись на раніше прийняте рішення у рамках Ради міністрів закорд. справ, вимагав прийняття рішень кваліфікованою більшістю у 2/3 голосів. З метою створення умов для збільшення екон. впливу в країнах Пд.-Сх. Європи (Болгарія, Румунія, Угорщина) зх. д-ви при обговоренні питання про компенсацію збитків, що були завдані власності гр-н Об'єднаних Націй у цих країнах, вимагали повної компенсації вартості їх майна. Пропозиції СРСР про компенсацію у розмірі 25 % вартості цього майна були відхилені, й П. м. к. 1946 прийняла рекомендації про компенсацію у розмірі 75 % вартості. Зх. д-ви вимагали також встановлення принципу рівних можливостей та екон. свободи в країнах, з якими укладалися договори, що викликало заперечення у СРСР, не зацікавленого в проникненні зх. капіталу до сфери його впливу. В питанні про репарації зх. д-ви добивалися зменшення суми репарац. платежів СРСР. Представники США та Великобританії наполягали на виплаті репарацій не товарами, а іноз. валютою, намагаючись примусити переможені д-ви для придбання необхід. валюти продавати товари за кордоном за цінами, 320 встановленими англо-амер. експортерами. Зх. д-ви провели на конференції рішення про інтернаціоналізацію Дунаю. Незважаючи на суперечності між СРСР та США і Великобританією, П. м. к. 1946 підтвердила більшість раніше узгоджених у Раді міністрів закордонних справ положень проектів мирних договорів. Питання, які залишилися нерозв'язаними (італо-югосл. та грец.- болг. кордони, деякі репарац. питання тощо, були обговорені й врегульовані на Нью-Йоркській сесії Ради міністрів закорд. справ (4.XI - 12.XII 1946). Мирні договори з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією були підписані в Парижі 10.ІІ 1947. Див. також Паризькі мирні договори 1947.

ПАРИЗЬКА ХАРТІЯ ДЛЯ НОВОЇ ЄВРОПИ 1990 - міжнар.-прав, документ, підписаний у м. Парижі (Франція) 21.XI 1990 главами 34 держав та урядів держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Хартія проголосила «тверду відданість демократії, заснованій на правах людини та фундаментальних свободах; процвітання через економічну свободу і соціальну справедливість; рівну безпеку для .всіх країн». Складається з двох розділів і додаткових док-тів, спрямованих на реалізацію положень Хартії. У розд. «Нова ера демократії, миру та єдності» закріплено положення про те, що в центрі уваги урядів мають бути права та свободи людини. Д-ви, які підписали цей док-т, підтвердили свою вірність принципам демократії, прав людини та верховенства закону. Зазначено, що екон. свобода, соціальна справедливість та відповідальне ставлення до довкілля є необхідними для процвітання країн Європи. Свобода і політ, плюралізм є необхідними елементами загальноєвроп. мети — розвитку ринкової економіки в напрямі екон. прогресу, процвітання, соціальної справедливості, вирішення проблем зайнятості та ефектив. використання екон. ресурсів. У док-ті фіксується необхідність розширення та зміцнення дружніх відносин і співробітництва між д-вами Європи, США та Канади. Держави-учасниці домовились утримуватися від використання сили та погроз силою проти тер. цілісності або політ, незалежності будь-якої д-ви та від ін. дій, несумісних з принципами та цілями Статуту ООН і Гельсінського Заключного акта. Важливим кроком на шляху зміцнення стабільності та безпеки в Європі повинно стати скорочення збройних сил. Розділ «Орієнтири на майбутнє» закріплює прагнення держав-учасниць повністю дотримуватись та розвивати положення, які стосуються «людського виміру НБСЄ». Враховуючи внесок нац. меншин у життя кожного сусп-ва, Хартія проголосила необхідність поліпшення їх становища, захисту етн., культур., мовної та реліг. самобутності тощо. Д-ви висловили свою рішучість у б-бі проти будь-яких форм расової та етн. ненависті, антисемітизму, ксенофобії та дискримінації стосовно будь-кого, а також переслідування за реліг. та ідеол. мотивами. Відповідно до зобов'язань по НБСЄ держави-учасниці підкреслили, що «вільне пересування громадян та контакти між ними, а також вільний обмін 321 інформацією та ідеями має важливе значення для збереження та розвитку вільних суспільств та процвітаючих культур». З огляду на кардинальні зміни політ, та воєнної ситуації в Європі, що відбулися у кін. 80-х рр. 20 ст., д-ви, які підписали Хартію, закликали до повної та заг. заборони хім. зброї, підтвердили важливість ініціативи щодо «відкритого неба», засудили всі злочинні акти, методи і практику тероризму, висловили свою рішучість співробітничати з метою б-би з не-закон. обігом наркотиків. Водночас закріплено принципи співробітництва в галузі економіки, науки і техніки як важливої опори процесу НБСЄ, а також визнано невідкладною необхідність вирішення проблем довкілля і важливість індивід, та спільних зусиль у цій сфері. Зокрема, підкреслено роль широкого інформування сусп-ва про екол. стан, організації просвіти в галузі навкол. середовища, використання чистих та маловідхід. технологій тощо. Учасники Хартії закликали до утворення культурних центрів у містах держав-учасниць, а також до актив, співробітництва в аудіовізуальній сфері, широкого обміну в галузі музики, театру, л-ри і мист-ва. В цьому ж розділі констатується необхідність захисту прав працюючих мігрантів та членів їх сімей; приділяється увага проблемам скорочення розриву в розвитку Європи та її середземномор. сусідів; розкривається позит. роль у процесах НБСЄ неуряд. організацій тощо. Підрозділ цього розділу «Нові структури та інститути процесу НБСЄ» декларує, що першорядне значення у справі забезпечення поваги до прав людини, демократії, верховенства закону та зміцнення миру має активізація консультацій між європ. д-вами як на рівні глав держав і урядів, так і на рівні міністрів закорд. справ, котрі повинні збиратися регулярно, не рідше одного разу на рік. Такі зустрічі вважатимуться центр, форумами для політ, консультацій у рамках процесу НБСЄ. Передбачалися й зустрічі ін. міністрів. З метою забезпечення адм. обслуговування цих консультацій утворено секретаріат у м. Празі (Чехія). Зустрічі держав-учасниць планувалося проводити періодично один раз на 2 роки. В рамках Хартії передбачалося утворення у м. Відні (Австрія) ряду інституцій, зокрема Центру щодо запобігання конфліктам.

ПАРИЗЬКИЙ ДОГОВІР 1952 - міжнар. документ, підписаний Францією, ФРН, Італією, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом 27.V.1952 у м. Парижі (Франція). Сторони договору домовились утворити військове угруповання — Європейське оборонне співтовариство (ЄОС). П. д. 1952 складається зі 132 статей, кількох дод. протоколів та угод. Мав вступити в дію після ратифікації його всіма державами-учасницями. Договір містив положення про те, що ЄОС діятиме в рамках НАТО. Передбачалося утворити наднаціональну європ. армію, до складу якої мали виділити: Франція — 14 дивізій, ФРН та Італія -по 12, Бельгія, Нідерланди та Люксембург -разом 5 дивізій. Договір визначав, що європ. армія підпорядковуватиметься верх, командувачу військ, сил НАТО в Європі. Включення в ЄОС ФРН було 322 порушенням постанов Берлінської (Потсдамської) конференції 1945 і викликало протести громадськості багатьох європ. країн. Нап. збори Франції не ратифікували договір, і він не вступив у дію. Але після підписання Паризьких угод 1954 і утворення Західноєвропейського союзу багато положень П. д. 1952 було фактично реалізовано.

ПАРИЗЬКИЙ КЛУБ - неформ, міжнар. об'єднання групи держав, що координує питання, пов'язані з виплатою боргів країнам-боржникам. Утв. 1956 в м. Парижі (Франція). Постійними членами П. к. є 19 державкредиторів (Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Росія, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія. Швеція, Японія). Інші держави-кредитори теж можуть брати участь у сесіях клубу. На поч. 2002 П. к. уклав 342 угоди з 78 країнами-боржниками. Договір П. к. з Україною підписано 13.VIІ 2001. У рамках клубу розглядаються питання, пов'язані з боргами та зобов'язаннями, що були видані країнам під уряд, гарантії. Незважаючи на те, що П. к. не має ні кер. органів, ні штаб-квартири, ні статуту, роль цього об'єднання у вирішенні проблем реструктуризації держ. боргів досить велика. Для того, щоб питання про реструктуризацію боргу певної д-ви було розглянуто членами П. к., державі-боржнику необхідно: довести, що без перегляду умов борг, зобов'язань платежі по зовн. боргу не можуть проводитися у повному обсязі; виконати певні вимоги, як правило, передбачені макроекон. програмами Міжнар. валют, фонду (МВФ). Умови реструктуризації боргу перед членами П. к. передбачають однакове ставлення до кредиторів у межах переоформлення заборгованості, тобто для всіх кредитів, що були видані д-ві за певний період, встановлюються однакові характеристики (строки погашення, пільг, умови тощо). Діяльність П. к. регламентується правилами та принципами, узгодженими країнами-кредиторами. Орг. роботу здійснює генеральний секретаріат на чолі з ген. секретарем (у складі 15 співробітників казначейства Франції). Представники країн-кредиторів збираються 10— 11 разів на рік у Парижі. На засіданнях П. к. головує представник франц. казначейства. В них беруть участь представники МВФ, Світового банку та ЮНКТАД. Для ухвалення клубом рішення необхідний повний консенсус між державами-кредиторами.

ПАРИТЕТ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ
(англ. purchasing power parity (РРР) [ˈpɜːtʃəsɪŋ ˈpaʊə ˈparɪti])
- співвідношення купівельної спроможності окремих валют для певної групи товарів та
послуг у двох країнах. Вважають, що ідея П. к. с. була висунута ще в 1556 р. Мартіном де
Аспікуете Наварро, а основи концепції заклав Ж. Боден. Пізніше її досліджували Д. Рікардо та Д. Юм, а в остаточному варіанті вона була сформульована лауреатом Нобелівської
премії Ірвінгом Фішером (1867–1947). Згідно з теорією П. к. с. валютний курс змінюється
настільки, наскільки це потрібно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін у різних країнах. Інакше кажучи, ціна одиниці одного й того ж самого товару в одній країні має відповідати ціні на цей
товар в іншій країні, перерахованій на поточний валютний курс