СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЕКС ЕКВО ЕТ БОНО - (лат. ex aequo et bono -по справедливості і доброті) — вислів, уживаний як принцип у міжнар.-правовій практиці. Був спочатку введений до ст. 38 статуту Постійної палати міжнародного правосуддя, а згодом і до ст. 38 статуту її наступника — Міжнародного суду ООН з метою надати міжнар. судді можливість вирішувати спори, спираючись не лише на позитивне право, а й на принцип справедливості. В своїй практиці Міжнар. суд ООН не раз застосовував цей принцип. У справі «Про континентальний шельф Північного моря» Суд зауважив: «Якою б не була юридична аргументація судді, його рішення в принципі мають бути правильними, тобто справедливими». Посилання на справедливість як основу для вирішення спорів міститься у положеннях міжнар. договорів. Напр., у ст. XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1971, передбачається, що сума відшкодувань «визначатиметься згідно з 122 міжнародним правом і принципом справедливості». У компромісах (спеціальних міжнар. угодах про застосування арбітраж, способу вирішення спору) сторони часто домовляються, що їх спір можна вирішувати на основі права з урахуванням вимог справедливості. Принцип справедливості в міжнар. праві застосовується, якщо є прогалина в праві або норма права не зовсім чітка. При цьому справедливість не є джерелом права і не замінює його.

ЕКСПАТРІАЦІЯ - (франц. expatriation, від лат. ех — з, поза і patria — вітчизна, батьківщина) — втрата громадянства внаслідок добровільного або примус, виселення гр-нина за межі країни. Звичайно пов'язується з натуралізацією в ін. д-ві. Е. може бути індивідуальною або масовою, добровільною (напр., якщо можливий вибір громадянства) або примусовою. Е. відбувається всупереч волевиявленню особи: при обміні частини населення на підставі міжнар. договору, який передбачає перехід певної території від однієї д-ви до іншої; за постановою суду або уряду тощо. До 20 ст. Е. з усіма її правовими умовами і наслідками належала до сфери і компетенції внутрідерж. зак-ва. У деяких країнах (напр., у СІІІА) зак-во про громадянство у тій його частині, яка стосується втрати громадянства, засновано на т. з. доктрині свободи Е. Суть її полягає у тому, що натуралізація гр-нина конкр. д-ви тягне за собою автоматичну втрату первісного громадянства. У 20 ст., особливо після Першої світ, війни, посилилися тенденції до міжнар. регулювання еміграції населення взагалі та Е. зокрема. Так, примусову Е. передбачала Лозаннська конвенція 1923, підписана Туреччиною та Грецією, — складова частина Лозаннського мирного договору 1923. На основі цієї конвенції відбувався примус, обмін тур. гр-н правосл. віросповідання і грец. гр-н — мусульманського. При цьому виняток становили грец. жителі Константинополя (Стамбула) і мусульмани Зх. Фракії: на них дія конвенції не поширювалася. У рішеннях Берлінської (Потсдамської) конференції 1945 передбачалося переселення до Німеччини осіб нім. національності, які проживали в Польщі, Че-хословаччині та Угорщині.

Експеримент (лат. experimentum – проба, досвід) – метод дослідження, що передбачає виокремлення суттєвих факторів, які впливають на результати педагогічної діяльності, дає змогу варіювати ними задля досягнення оптимальних результатів; контрольована педагогічна діяльність, спрямована на створення та апробування нових технологій навчання й виховання, розвитку дітей, управління навчально-виховним закладом.

Експериментальні школи – навчально-виховні заклади, призначені для обгрунтування, розроблення або перевірки нових педагогічних ідей, вивчення практичного досвіду педагогів.