ЕКС ЕКВО ЕТ БОНО - (лат. ex aequo et bono -по справедливості і доброті) — вислів, уживаний як принцип у міжнар.-правовій практиці. Був спочатку введений до ст. 38 статуту Постійної палати міжнародного правосуддя, а згодом і до ст. 38 статуту її наступника — Міжнародного суду ООН з метою надати міжнар. судді можливість вирішувати спори, спираючись не лише на позитивне право, а й на принцип справедливості. В своїй практиці Міжнар. суд ООН не раз застосовував цей принцип. У справі «Про континентальний шельф Північного моря» Суд зауважив: «Якою б не була юридична аргументація судді, його рішення в принципі мають бути правильними, тобто справедливими». Посилання на справедливість як основу для вирішення спорів міститься у положеннях міжнар. договорів. Напр., у ст. XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1971, передбачається, що сума відшкодувань «визначатиметься згідно з 122 міжнародним правом і принципом справедливості». У компромісах (спеціальних міжнар. угодах про застосування арбітраж, способу вирішення спору) сторони часто домовляються, що їх спір можна вирішувати на основі права з урахуванням вимог справедливості. Принцип справедливості в міжнар. праві застосовується, якщо є прогалина в праві або норма права не зовсім чітка. При цьому справедливість не є джерелом права і не замінює його.