СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Документи Google – онлайн-сервіс для роботи з документами, таблицями та презентаціями (пакети сумісні з Word, Excell, PowerPoint).

ДОКУМЕНТИ, ЩО ЗАСВІДЧУЮТЬ ОСОБУ (англ. documents of identification [ˈdɒkjʊmənts əv aɪˌdentɪfɪˈkeɪʃən]) - паспорт громадянина України, для громадян інших країн - паспортний документ, посвідка на проживання особи без громадянства та інші, визначені законодавством, документи (джерело: Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: затверджено постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004 № 22, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 13. – Ст. 908).

ДОКУМЕНТИ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ КРАЇНУ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ (англ. documents confirming the country of goods origin [ˈdɒkjʊmənts kənˈfɜːmɪŋ ðə ˈkʌntrɪ əv gʊdz ˈɒrɪʤɪn]) - сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару (джерело: Митний кодекс України: Закон України від 13.03.2012 № 4495-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 44-45; № 46-47; № 48. – Ст. 552).

Документована інформація (документ) – зафіксована на матеріальному носії інформація з певними ознаками (реквізитами), що дозволяють її ідентифікувати. Документ, записаний на носії з електричною, магнітною чи оптичною природою, називається електронним.

Документообіг –  рух  документів  з  моменту  їхнього  створення  або одержання до завершення виконання, відправлення адресату або передавання до архіву.

ДОЛАР - [англ. dollar, від нім. Taler — талер, скорочення від Joachimstaler — йоахімсталь-ська (монета)] — грош. одиниця США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Сінгапуру та деяких ін. країн. Поділяється на 100 центів. У США Д. увів 1785 Конгрес країни (срібний Д.). Законом 1792 було запроваджено біметалізм з вільним карбуванням Д. із золота й срібла. З 1873 грош. одиницею став золотий Д. Офіційно золотий стандарт Д. США встановлено 1900 — вміст чистого золота в Д. становив 1,50463 г. Після Першої світ, війни амер. Д. почав відігравати провідну роль серед валют кап. країн. Світова екон. криза 1929—33 похитнула позиції Д., його золотий вміст 116 знизився до 0,888671 г чистого золота (або на 40,94 %). Після Другої світ, війни Д. США — осн. валюта доларової зони й гол. резервна валюта індустріально розвинених країн світу, тобто Д. США став поряд із золотом основою валютної системи капіталізму. При цьому центр, банки іноз. держав мали право вільно обмінювати Д. США на золото за твердою ціною (35 Д. за одну унцію золота). З 60-х pp. у зв'язку з посиленням інфляції, дефіцитом платіж, балансу і зменшенням золотого запасу США купівельна спроможність амер. Д. значно знизилася, його міжнар. позиції ослабли. Внаслідок загострення екон. та валют.-фін. становища в країні, пов'язаного, насамперед, з величезними воєн, витратами, США провели (1971, 1973) девальвацію Д., золотий вміст його знижено до 0,736662 г чистого золота. Від серпня 1971 припинено обмін Д. США на золото. Нині половина комерційних і бл. 80 % валютно-фін. операцій у світі здійснюється в амер. Д. У цій валюті тримають понад 57 % своїх резервів центральні банки країн світу, у т. ч. НБУ. Після запровадження (1999) 11 д-вами Європейського Союзу єдиної валюти (евро) спостерігається тенденція часткової заміни (конвертації) багатьма країнами світу своїх валютних резервів з Д. США на нову європ. валюту.

ДОМІНІОН - (англ. dominion, від лат. dominium — володіння, влада) — держава в складі Брит, імперії, що визнавала главою англ. короля. Перші Д. — Канада (з 1867), Австралійський Союз (з 1901), Нова Зеландія (з 1907). Спочатку Д. отримали право обмеженого, а потім повного самоврядування. Значної самостійності Д. набули під час Першої світ, війни, коли в Статуті Ліги Націй їх було визнано членами цієї організації. На конференції Брит. Співдружності Націй 1926 було дано таке визначення статусу Д.: «Вони (домініони) є автономними утвореннями всередині Британської імперії, рівними за своїм становищем, жодним чином не підкореними один одному у своїх внутрішніх або зовнішніх справах, але об'єднаними своєю відданістю короні і вільно асоційованими як члени Британської Співдружності Націй». Отже, Д., залишаючись членами Співдружності, стосовно третіх держав виступали як суб'єкти міжнар. права. За Вестмінстерським статутом, ухваленим брит, парламентом 1931, було визнано рівноправність 6 самовряд. Д.: Австралії, Нової Зеландії, Південно-Африканського Союзу, Канади, Ньюфаундленду та Ейре (Ірландії). Ці країни визнавали англ. короля главою Брит. Співдружності Націй і главою кожної з них. Після Другої світ, війни у зв'язку з розпадом Брит, імперії і перетворенням її 1947 на Співдружність, очолювану Великобританією, що є міждерж. союзом без власної міжнар. правосуб'єктності, Д. стали д-вами без жодних обмежень у суверен, правах. Повне самоврядування дістали також Індія, Пакистан, Цейлон та ін. країни, які, залишаючись у складі Співдружності, прийняли респ. форму правління. 1949 зі Співдружності вийшла Ірландія, а 1961 — Південно-Африкан-ський Союз, які стали республіками. Повна самостійність Д. знайшла відображення 117 також у Статуті ООН, який не містить посилання на них як придаток Брит, імперії (порівняно зі Статутом Ліги Націй); у списку держав — членів ООН Д. стоять в алф. порядку як звичайні д-ви. Тому саме поняття Д. у міжнар. праві втратило своє юрид. значення. Однак де-факто в окр. країнах — членах Співдружності (Австралія, Канада, Нова Зеландія) главою д-ви і далі залишається брит, монарх, який за пропозицією даної д-ви призначає її найвищу посад, особу — генерал-губернатора.

ДОМІНІУМ - (лат. dominium — володіння, влада, володарювання) — 1) У римському праві — власність, панування, контроль. Термін виник наприкінці респ. періоду Давнього Риму. Вказує на повну юрид. владу над фіз. річчю (plena potestas in re), право власника використовувати, одержувати від неї прибуток та вільно розпоряджатися ним. Повна влада власника над річчю виявляється у його спроможності робити з нею все, що завгодно, та виключати будь-кого від користування річчю доти, доки той не набував особливого права на неї (сервітуту, узуфрукту), яке він міг одержати тільки за згодою власника. Межі для приватної власності могли встановлюватися тільки з причин публіч. порядку або в інтересах сусп-ва (util-itas publica) і за певних обставин вели до експропріації: позбавлення власності через примус, купівлю (emptio ab invito), згідно з якою власник отримував компенсацію за втрату своєї власності. За часів імперії експропріація практикувалася у різних випадках. Обмеження необмеженого користування нерухомою власністю визнавалися, коли предмет, що знаходився поряд (сусідній), заважав вільному використанню даної власності. Спеціальні обмеження права власника передавати свою власність шляхом продажу або іншим способом могли накладатися на нього договором або заповідальним розпорядженням. У виняткових ситуаціях обмеження встановлювалися законом (напр., законом Юлія де Фундо До-талі, який заборонив чоловіку продавати землю своєї дружини, що була її посагом). Заборонялося відчуження речі, яка була об'єктом позову. І, нарешті, права власника обмежувалися, якщо він мав річ у спільній власності (communio) з ін. власником. Осн. особливістю рим. доктрини власності є відмінність між юрид. владою над річчю та факт, володінням нею (possesio), що не завжди поєднуються в одній особі. Звідси конфліктні ситуації можуть виникати між власником (dominus, proprietarius) та володільцем. 2) У міжнародному праві Д. пов'язується з визначенням того, чи збігаються суверенітет і власність, тобто чи набуває суверен право власності автоматично стосовно території, на якій він здійснює свій імперіум. З цього питання існує фундам. розбіжність між системами заг. права та системами цив. права, яка за певних обставин може впливати на відповідні сфери юрисдикції д-ви щодо її власницьких прав. Теорія заг. права у питанні права власності все ще живиться коріннями, які мають своє походження з феод, права. Тільки англ. короні належить остаточне право на майно, а власність підданого визначається у поняттях васальної залежності. Відповідно для англо-амер. доктрини суверенітет і власність — поняття неподільні, що має великий вплив на розуміння власницьких прав д-ви, 118 насамперед у сфері експлуатації мор. дна. В результаті, якщо певний район стає об'єктом претензії на суверенітет, то право власності може випливати лише з корони або д-ви. Рим. право, однак, будувалося на відмінності між суверенітетом і власністю і, отже, кожна із цих категорій могла існувати одна без іншої. Г. Гроцій також визнавав можливим набуття суверенітету над річчю, якою, зважаючи на її природу, не можна володіти як власністю, і чітко відрізняв імперіум від Д. Значення цієї відмінності полягає у можливості здійснення суверенітету над відкритим морем, зокрема, без права виключної експлуатації його ресурсів. Основоположна розбіжність між заг. правом та цив. правом з цього питання ускладнює вироблення спільного для англоамериканської і конт. доктрин права підходу до делімітації (розмежування) мор. просторів. Вона породжує також спори навколо суверенітету над повітр. простором та в косм. просторі. Конвенція ООН по морському праву 1982 встановлює суверенні права та обов'язки як прибереж, держав, так і ін. держав у відповідних мор. просторах і районі мор. дна, не оперуючи поняттям «домініум». Відповідно до цієї Конвенції Закон «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995) встановлює суверенні права щодо: живих і неживих природ, ресурсів і таких видів діяльності, як екон. розвідка і розробка екон. зони, в т. ч. в-во енергії шляхом використання води, течії та вітру; створення і використання штучних островів, установок та споруд; здійснення мор. наук, досліджень; захисту і збереження мор. середовища. Суверенні права і юрисдикція стосовно мор. дна виключної (морської) економічної зони та її надр реалізуються відповідно до зак-ва України про конт. шельф та Кодексу України про надра (ст. 5). Одночасно вказаний закон відповідно до вимог міжнар. права враховує права та обов'язки ін. держав у виключній екон. зоні України (ст. 6).