ДОМІНІУМ - (лат. dominium — володіння, влада, володарювання) — 1) У римському праві — власність, панування, контроль. Термін виник наприкінці респ. періоду Давнього Риму. Вказує на повну юрид. владу над фіз. річчю (plena potestas in re), право власника використовувати, одержувати від неї прибуток та вільно розпоряджатися ним. Повна влада власника над річчю виявляється у його спроможності робити з нею все, що завгодно, та виключати будь-кого від користування річчю доти, доки той не набував особливого права на неї (сервітуту, узуфрукту), яке він міг одержати тільки за згодою власника. Межі для приватної власності могли встановлюватися тільки з причин публіч. порядку або в інтересах сусп-ва (util-itas publica) і за певних обставин вели до експропріації: позбавлення власності через примус, купівлю (emptio ab invito), згідно з якою власник отримував компенсацію за втрату своєї власності. За часів імперії експропріація практикувалася у різних випадках. Обмеження необмеженого користування нерухомою власністю визнавалися, коли предмет, що знаходився поряд (сусідній), заважав вільному використанню даної власності. Спеціальні обмеження права власника передавати свою власність шляхом продажу або іншим способом могли накладатися на нього договором або заповідальним розпорядженням. У виняткових ситуаціях обмеження встановлювалися законом (напр., законом Юлія де Фундо До-талі, який заборонив чоловіку продавати землю своєї дружини, що була її посагом). Заборонялося відчуження речі, яка була об'єктом позову. І, нарешті, права власника обмежувалися, якщо він мав річ у спільній власності (communio) з ін. власником. Осн. особливістю рим. доктрини власності є відмінність між юрид. владою над річчю та факт, володінням нею (possesio), що не завжди поєднуються в одній особі. Звідси конфліктні ситуації можуть виникати між власником (dominus, proprietarius) та володільцем. 2) У міжнародному праві Д. пов'язується з визначенням того, чи збігаються суверенітет і власність, тобто чи набуває суверен право власності автоматично стосовно території, на якій він здійснює свій імперіум. З цього питання існує фундам. розбіжність між системами заг. права та системами цив. права, яка за певних обставин може впливати на відповідні сфери юрисдикції д-ви щодо її власницьких прав. Теорія заг. права у питанні права власності все ще живиться коріннями, які мають своє походження з феод, права. Тільки англ. короні належить остаточне право на майно, а власність підданого визначається у поняттях васальної залежності. Відповідно для англо-амер. доктрини суверенітет і власність — поняття неподільні, що має великий вплив на розуміння власницьких прав д-ви, 118 насамперед у сфері експлуатації мор. дна. В результаті, якщо певний район стає об'єктом претензії на суверенітет, то право власності може випливати лише з корони або д-ви. Рим. право, однак, будувалося на відмінності між суверенітетом і власністю і, отже, кожна із цих категорій могла існувати одна без іншої. Г. Гроцій також визнавав можливим набуття суверенітету над річчю, якою, зважаючи на її природу, не можна володіти як власністю, і чітко відрізняв імперіум від Д. Значення цієї відмінності полягає у можливості здійснення суверенітету над відкритим морем, зокрема, без права виключної експлуатації його ресурсів. Основоположна розбіжність між заг. правом та цив. правом з цього питання ускладнює вироблення спільного для англоамериканської і конт. доктрин права підходу до делімітації (розмежування) мор. просторів. Вона породжує також спори навколо суверенітету над повітр. простором та в косм. просторі. Конвенція ООН по морському праву 1982 встановлює суверенні права та обов'язки як прибереж, держав, так і ін. держав у відповідних мор. просторах і районі мор. дна, не оперуючи поняттям «домініум». Відповідно до цієї Конвенції Закон «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995) встановлює суверенні права щодо: живих і неживих природ, ресурсів і таких видів діяльності, як екон. розвідка і розробка екон. зони, в т. ч. в-во енергії шляхом використання води, течії та вітру; створення і використання штучних островів, установок та споруд; здійснення мор. наук, досліджень; захисту і збереження мор. середовища. Суверенні права і юрисдикція стосовно мор. дна виключної (морської) економічної зони та її надр реалізуються відповідно до зак-ва України про конт. шельф та Кодексу України про надра (ст. 5). Одночасно вказаний закон відповідно до вимог міжнар. права враховує права та обов'язки ін. держав у виключній екон. зоні України (ст. 6).