СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

(база контракта) – визначена двостороннім біржовим контрактом кількість різновидів товарів, представлена на продаж за ціною, що дорівнює базисній ціні, за якою товар котирується на біржі.

(базар) – 1. Спеціально відведене місце у населених пунктах для демонстрації товарів повсякденного попиту. 2. Періодичні торги, які організуються в закритих приміщеннях і на майданах у приурочені до певних подій дні. Напр., книжковий, шкільний, ялинковий.

БАЗЕЛЬ II (англ. Basel II [ˈbaːzl] ) - угода про визначення достатності банківського капіталу для забезпечення ефективної та стабільної діяльності банківських установ та їх регулювання. Вона була прийнята Базельським комітетом з питань банківського нагляду в 2004 р. на заміну попередньої (Базель І), запровадженої в 1988 р. Метою прийняття Базеля II є сприяння адекватній капіталізації банків, вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабіль-
ності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу. Нова система стандартів капіталу є спробою досягти цих цілей шляхом застосування трьох взаємодоповнюючих концептуальних компонентів – опор (стовпів, принципів), як вони названі в доповіді Базельського комітету: 1) мінімальні вимоги до достатності капіталу; 2) вдосконалення наглядового процесу з урахуванням ризиків; 3) вдосконалення розкриття інформації для підтримки ринкової дисципліни. Перший компонент (опора) визначає мінімальні вимоги до достатності капіталу. Порядок визначення загальної суми регулятивного капіталу залишився практично без змін. Норматив достатності капіталу (відношення загальної суми регулятивного капіталу до активів, зважених за ступенем ризику, теж залишився незмінним – 8%. Базель II орієнтований переважно на банки, які є активними учасниками міжнародного ринку і передбачає поширення нагляду на банківські групи та холдингові компанії, тобто стосується не лише активів банків, а й страхових та інших організацій. Таким чином розрахунок здійснюється на консолідованій основі. Основні зміни, закладені в новій схемі, стосуються процедури зважування активів за степенем ризику і вимог до мінімального розміру капіталу та більш тісно пов’язуються з фактичними основними ризиками банків та ступенем ділової активності банку і системами внутрішнього контролю. Базельський комітет запропонував розширити коло ризиків, які беруться до розрахунку регулятивного капіталу. Загальна сума активів, зважених за ступенем ризику, визначається як сума показників за видами ризику: кредитного, розрахованого за одним з трьох альтернативних підходів; ринкового ризику; операційного ризику, розрахованого шляхом множення відповідних вимог до капіталу на 12,5 (тобто на обернену величину до мінімального коефіцієнта покриття ризику капіталом, що дорівнює 8%). Головним видом ризику залишається кредитний ризик. З метою підвищення точності оцінки ризиків, пов’язаних з різними категоріями активів, і їх чутливості до якості цих активів, Базельський комітет надає можливість використовувати зовнішні кредитні рейтинги спеціалізованих фінансових агентств, серед яких найвідомішими є Standard and Poor`s, Moody`s Servise, Fitch IBCA. У зв’язку з активізацією процесів на фінансових ринках, учасники яких чинять зовнішній вплив на банки, все більшого значення для банківських установ набуває оцінка ринкових ризиків. Відповідно до поправки 1996 р. обов’язковим є врахування ринкових ризиків при розрахунку показника достатності капіталу. Також розглядається можливість введення капіталу третього рівня, до складу якого входив би короткостроковий субординований борг. Пропонується оцінювати ринкові ризики або шляхом використання стандартизованої методики, або за допомогою внутрішньої моделі банку. Сукупний ризик банку розраховується як сума кредитного, операційного та ринкового ризиків. Базель II встановлює чіткі вимоги до капіталу стосовно ризиків у діяльності самого банку – операційних ризиків, пов’язаних або з помилками у внутрішніх системах, процесах, діях персоналу, або із зовнішніми подіями. Розрахунок потреби в капіталі для покриття операційного ризику може здійснюватися за допомогою одного з трьох підходів: 1) базовим індикативним, який базується на зовнішніх рейтингах згідно з яким потреба у капіталі розраховується в процентах від середнього валового доходу за 3 роки; 2) стандартизованим, який базується на поділі операцій банку на вісім так званих бізнес-ліній і визначення потреби у капіталі за кожною з них із вико-
ристанням коефіцієнтів покриття капіталом: корпоративні фінанси, торговельні операції, платежі й розрахунки – 18%; комерційне кредитування та агентські послуги – 15%; роздрібний банківських бізнес, управління активами та роздрібні брокерські операції – 12%; 3) удосконаленим, за якого розмір необхідного капіталу дорівнює величині ризику, розрахованого на підставі розроблених банками внутрішніх системи вимірювання операційного ризику, основаного на комбінації кількісних та якісних критеріїв. Другий компонент – це здійснення ефективного контролю за виконанням банками вимог щодо достатності капіталу з боку органів банківського нагляду, яким він забезпечує можливість надання оцінки визначенню банками своїх власних ризиків і встановлення, наскільки така власна оцінка ризиків банком є обґрунтованою. У Базелі II чітко підкреслюється необхідність застосування нагляду, який ґрунтується на оцінці ризиків. Другий компонент передбачає право органу нагляду вимагати від банків дотримання вищого (порівняно із базовим 8%) значення адекватності капіталу, залежно від рівня ризиків та практики управління ними. Для банку або органів нагляду недостатньо покладатися на мінімальний обсяг регулятивного капіталу, визначеного відповідно до першого компонента, необхідно також доповнювати більш ретельним аналізом ризиків, що загрожують банкам, а також систем управління і контролю, що сприяють зменшенню таких ризиків. Збільшення масштабів і складності роботи банківських груп і фінансових ринків потребує розширення міжнародної співпраці органів банківського нагляду. Ефективне поєднання належного нагляду на місцевому рівні в країні знаходження банку з дієвим наглядом на консолідованій основі в країні реєстрації вимагає встановлення більш тісної співпраці, в основному через обмін інформацією, а також поглиблення знань фінансових інструментів і зміцнення зв’язків з фінансовими групами. Третій компонент піднімає значимість ринкової дисципліни з метою розумного управління банками шляхом підвищення ступеня відкритості офіційної звітності. Дотримання ринкової дисципліни має бути важливим елементом успішної політики керівництва банків. Прозорість звітів є умовою дотримання ринкової дисципліни. Клієнти і партнери банків при прийнятті спільних рішень звертають увагу на рівень корпоративного управління в них. Банк зобов’язаний публікувати в достатньому обсязі інформацію, яка дає змогу учасникам ринку оцінювати фінансовий стан банку, його прибутки та збитки, характер ризиків, а також практику управління і контролю. При цьому не повинні порушуватися банківська таємниця і конфіденційність операцій. Базель II завдяки третьому компоненту системи має слугувати завчасному обмеженню надмірно ризикованих дій, його завдання – зменшити вірогідність виникнення неочікуваних подій, що відбуваються у разі відсутності прозорості і здатних призвести до збоїв у фінансовій системі. Запровадження Базеля II розпочалося у 2007 р. і передбачалося, що в більшості країн воно триватиме до 2015 р., коли будуть повністю запроваджені всі його опори. У грудні 2009 р. Базельський комітет прийняв рішення щодо впровадження нових форм регулювання діяльності банків «Базель ІІІ», яке було підтримано учасниками саміту G-20 у 2010 р. в Сеулі

БАЗЕЛЬ III (англ. Basel III [ˈbaːzl] ) - стандарт «Базель ІІІ» передбачає: Збільшення акціонерного капіталу. Головним нововведенням Базеля ІІІ стало істотне підвищення вимог до форми капіталу першого рівня (Tier 1), до якого рекомендовано включати тільки акції та нерозподілений прибуток. Показник капіталу першого рівня повинен зрости з 4 до 6%. Це означає, що інші інструменти капіталу першого рівня – відкладені податкові активи, інвестиції в інші фінансові компанії (additional going concern capital) можуть складати до 1,5% від загального розміру капіталу першого рівня. Мінімальні вимоги до капіталу залишаються на рівні 8% з урахуванням нового буфера капіталу. Причому, в загальному капіталі розмір капіталу першого рівня (основний капітал) повинен складати 6%, а капітал другого рівня (додатковий) – не більше 2%. Таким чином змінюються акценти у структурі капіталу. Основний капітал згідно Базеля ІІІ повинен втричі перевищувати додатковий. Капітал 3-го рівня, який згідно базельських вимог використовувався виключно для страхування від ринкового ризику, буде скасовано. Таким чином, для страхування від ринкового ризику банки матимуть капітал, якість складу якого буде подібною до якості капіталу, що використовується для виконання вимог із страхування кредитного та операційного ризику. Це дозволить забезпечити таку ж високу якість капіталу, який використовується для виконання вимог із страхування ринкового ризику, що й капітал, який використовується для виконання вимог із страхування кредитного та операційного ризиків. Зменшення частки позикових коштів. В оновлених вимогах Базельського комітету передбачається обмеження банків від надмірних ризиків шляхом встановлення нового розміру коефіцієнта лівериджу – відношення обсягу позикових коштів банку до власних – на рівні 3%. Система нових стандартів включає гармонізований на міжнародному рівні коефіцієнт лівериджу, який повинен доповнювати показники капіталу з урахуванням ризиків. Частка позикових активів є абсолютним нововведенням Базельського комітету. Цей показник ніколи раніше не розглядався як складова Угоди про капітал. З метою підтримки достатності банківського капіталу Базель ІІІ передбачає запровадження показників буферу збереження капіталу та контрциклічного буферу капіталу. Буфер збереження капіталу. Мета запровадження цього показника – надати можливість банкам підтримувати рівень капіталу протягом значних спадів економіки та скоригувати рівень виплати дивідендів у такі періоди. Для всіх банків буде встановлено мінімальну вимогу щодо рівня акціонерного (власного) капіталу – 4,5% від активів, зважених на ризик. Якщо банки будуть провадити свою діяльність «на межі» встановленого граничного значення, то в скрутні часи достатність капіталу відразу буде втрачено. Щоб запобігти цьому, запроваджується так званий «буфер збереження капіталу». В періоди виникнення стресових ситуацій або криз акціонерний капітал може зменшуватись, але тільки в межах буфера збереження капіталу. Джерело наповнення цього буфера співпадає із джерелом формування мінімального рівня капіталу – це акціонерний капітал після всіх необхідних відрахувань (нагадаємо, згідно вимог Базеля І, відраховується гудвіл) як найбільш надійна та незмінна форма капіталу. Розмір буфера встановлено в розмірі 2,5% від активів, зважених на ризик. Вимога щодо рівня буферного капіталу, який повинен пом’якшити тиск на банківський капітал у кризові періоди, тепер має мінімальне значення на рівні 4,5 та 2,5%, що в сумі дає 7% ефективного рівня акціонерного капіталу від активів, зважених на ризик. Таким чином вимоги до капіталу першого рівня збільшуються більше, ніж у три рази у порівнянні з нинішніми 2%. Таким чином, у періоди економічного зростання нові вимоги будуть стимулювати банки до
створення буферів збереження капіталу. Натомість у періоди падіння економічної активності до банків не будуть застосовуватися заходи впливу, доки мінімальна вимога дотримується. Контрциклічний буфер капіталу. У фазі економічного зростання регулятори будуть вимагати від кожного банку сформувати капітал понад регулятивний мінімум. Таким чином буде запроваджено новий підхід до формування додаткового резервного капіталу (буфера) на основі моделі очікуваних втрат, а не тих, що зазнали банки. Передбачено, що розмір «контрциклічного» резерву складатиме 2,5% від капіталу залежно від розмірів банків. Тому, фактично за нових вимог, банки повинні забезпечити дотримання співвідношення регулятивного капіталу до зважених за ризиком активів на рівні 10,5, а не 8%, як було раніше. При цьому формально мінімальний рівень достатності капіталу залишається без змін – 8% від зважених за ступенем ризику активів. У періоди надмірного зростання кредитування наглядові органи використовуватимуть контрциклічний буфер як інструмент макропруденційного регулювання. Згідно Базеля ІІІ всі відрахування з капіталу повинні проводитись з капіталу першого рівня. Ця вимога є суттєво посиленою у порівнянні з діючими правилами, згідно яких відрахування здійснюються пропорційно: половина відрахувань – з капіталу першого рівня (Tier 1), а половина – з капіталу другого рівня (Tier 2). Нагадаємо, що згідно Базеля ІІ до відрахувань з основного капіталу відноситься гудвіл, а до відрахувань з регулятивного капіталу – вкладення в статутні фонди, що перевищують 10% та вкладення в статутні фонди інших банків, що перевищують 10%. Для пом’якшення вимог міжнародні регулятори дозволили не відносити до відрахувань міноритарні (до 10%) частки в інших фінансових компаніях та відкладені податкові активи. Попереднє доповнення до Базельської угоди стосувалося тільки тих ризиків, під які банки повинні утримувати капітал: кредитний, ринковий (процентний, валютний, пайових цінних паперів, товарний), операційний. А ризик ліквідності автори угоди не вважали настільки важливим, як ризики, розглянуті у Базелі ІІ, тому мова про нього в цьому документі взагалі не йшлася. Фінансова криза, через яку банківські установи світу зазнали значних втрат ліквідних коштів, внесла свої корективи. Стало зрозумілим, що платоспроможний, але неліквідний банк шансів на виживання майже не має. Тому у відповідь на процеси, що відбулися в банківських системах у період кризи, Базельський комітет пропонує запровадити контроль за ризиком ліквідності. Таким чином, в оновленій базельській угоді створюється та пропонується міжнародна концептуальна основа для оцінки, стандартизації та моніторингу ризику ліквідності. Базелем ІІІ встановлені два обов’язкові параметри контролю ризику ліквідності: коефіцієнт ліквідного покриття та коефіцієнт чистого стабільного фінансування. Коефіцієнт ліквідного покриття. На основі показника мінімальної ліквідності (аналог нормативу короткострокової ліквідності, який використовується в Україні) можна оцінити, чи може банк існувати найближчі 30 днів. Згідно нових базельських вимог банки повинні мати ліквідні активи, які б на 100% покривали короткострокові зобов’язання банків терміном менше місяця. У разі виникнення в банківській установі гострої кризи ліквідності органи нагляду можуть дозволити їй для компенсації чистого відтоку грошових коштів використовувати високоякісні ліквідні активи, що не мають обтяжень. Банки можуть отримати такий дозвіл при наступних умовах: різке скорочення кредитного рейтингу установи; часткова втрата депозитної бази; втрата незабезпеченого інвестиційного фінансування; значне збільшення обмежень забезпеченого фінансування; збільшення відтоків коштів за рахунок деривативів і позабалансових інструментів. Коефіцієнт чистого стабільного фінансування характеризує наявність довгострокових стабільних джерел фінансування і розраховується на 1 рік.
Коефіцієнт лівериджу (частка позикових коштів) є нововведенням Базельського комітету. Цей показник раніше не розглядався як коефіцієнт Угоди про капітал. Гармонізований на міжнародному рівні коефіцієнт лівериджу повинен доповнювати показники капіталу з урахування ризиків. Передбачається обмежити банки від надмірних ризиків шляхом встановлення нового розміру коефіцієнта лівериджу (максимального плеча) – відношення обсягу капіталу першого рівня (Tier 1) до сукупних активів без їх зважування на коефіцієнти ризику – на рівні 3%. Протягом перших двох років (01.01.2011 р. –01.01.2013 р.) наглядові органи будуть здійснювати лише моніторинг цього коефіцієнта. З 1 січня 2013 р. до 1 січня 2017 р. цей коефіцієнт стане обов’язковим для виконання, але розкриття його значення у звітності банків розпочнеться тільки з 1 січня 2015 р. Далі, протягом 2017 р. буде проведено ґрунтовний аналіз отриманих фактичних даних щодо дотримання коефіцієнта лівериджу та, у разі потреби, його доопрацювання (методики розрахунку чи нормативного значення). Планується, що з 1 січня 2018 р. цей показник буде офіційно включено до тексту Компоненти 1 «Адекватність капіталу» Базельської угоди. Як засвідчила практика, попередні правила Базельського комітету виявились недостатніми, щоб запобігти нещодавній фінансовій кризі. Поступово відновлюючись, світова банківська система навіть зараз відчуває серйозні проблеми структурного характеру, незважаючи на значну фінансову допомогу від урядів. Тому регулятори розглядають введення нових стандартів Базель ІІІ як своєчасний та виправданий захід. Автори реформи розраховують на те, що при повторенні кризи у банків не буде необхідності для уникнення банкрутства звертатись за допомогою до держави. Задля цього запроваджуються спеціальні вимоги до формування додаткового резервного капіталу (буферу), який можна використовувати, проте через певний час необхідно відновлювати. У випадку системної кризи у банків буде певний «буферний» капітал, який вони зможуть зменшувати, порушуючи мінімальне значення коефіцієнта достатності без санкцій регулятора. Проте після кризи банки повинні будуть цей капітал відновити. Оновлені вимоги, представлені світовій фінансовій спільноті, є більш жорсткими та обов’язковими до виконання, на відміну від показників Базеля ІІ, більшість з яких мали рекомендаційний характер

БАЗЕЛЬСЬКИЙ КОМІТЕТ З ПИТАНЬ БАНКІВСЬКОГО НАГЛЯДУ (англ. Basel Committee on Banking Supervision [ˈbaːzl kəˈmɪti ɒn ˈbaŋkɪŋ ˌsuːpəˈvɪʒn]) - організація, що об’єднує національні наглядові установи, які регулюють банківську діяльність. Комітет з питань банківського нагляду було засновано керівниками центральних банків країн-членів Групи 10 у 1974 р. при Банку міжнародних розрахунків (Bank for International Settlements, BIS), який розташований у місті Базель (Швейцарія). Саме від назви міста цей комітет і отримав свою назву – Базельський комітет. Спочатку до складу Комітету ввійшли представники вищого керівництва наглядових органів і центральних банків Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Об’єднаного Королівства, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Швейцарії. Пізніше до них приєдналися Аргентина, Австралія, Бразилія, Китай, спеціальний адміністративний регіон – Гонконг, Індія, Індонезія, Південна Корея, Люксембург, Мексика, Росія, Саудівська Аравія, Сінгапур, ПАР, Іспанія, Швеція, Туреччина. Європейська комісія бере участь у роботі.
Базельського комітету на правах спостерігача. Зазвичай, засідання Комітету відбуваються у Банку Міжнародних Розрахунків, у Базелі, де знаходиться постійний секретаріат, 4 рази на рік. Основним завданням Базельського комітету є впровадження єдиних стандартів у сфері банківського регулювання. З цією метою він розробляє директиви та рекомендації для органів регулювання країн-членів Комітету. Ці рекомендації не є обов’язковими до виконання, однак у більшості випадків вони відображуються у національному законодавстві багатьох країн. На добровільних засадах ці принципи, рекомендації та підходи можуть використовувати всі країни світу. Розробка директив і рекомендацій здійснюється шляхом співробітництва з банками та національними органами регулювання багатьох країн. У своїй діяльності Базельський комітет керується двома основоположними принципами: 1) жодна банківська система не повинна залишатися поза банківським наглядом; 2) нагляд повинен бути надійним

(базис) – 1. У біржовій практиці надбавка до первинної (базисної) ціни біржового котирування або знижка з неї, що є предметом торгів. Вона залежить від споживчих якостей товару, умов поставки тощо. 2. Сукупність виробничих відносин суспільства (держави) у певний час, що відповідають характеру та  розвиткові продуктивних сил даного суспільства.

(базисная валюта) – валюта, яка є базовою, зрівняльною відносно курсу, до якого встановлюється котирування інших валют (напр., долар США, Євро).

(базисное условие поставки) – визначені зовнішньоекономічними контрактами, угодами умови поставок експортної продукції, якими передбачаються розподіл зобов’язань: види документів, порядок їх оформлення, сум і строків оплати, розподіл транспортних, митних, страхових та інших витрат, відповідальність за збереження вантажу тощо.

(базисная цена) – ціна певного товару відповідної якості, розміру, хімічного складу. Фактична ціна відрізняється від Б.ц., а тому застосовуються надбавки і знижки до Б.ц. Відхилення фактичних цін від Б.ц. визначається умовами реалізації товару і станом економіки країни.

(базисная прибыль) – розрахунковий, очікуваний прибуток поточного звітного року, який береться, як правило, при розрахунках основних показників економічної ефективності діяльності підприємства, організації та оцінці прогностичних величин.