БАЗЕЛЬ II (англ. Basel II [ˈbaːzl] ) - угода про визначення достатності банківського капіталу для забезпечення ефективної та стабільної діяльності банківських установ та їх регулювання. Вона була прийнята Базельським комітетом з питань банківського нагляду в 2004 р. на заміну попередньої (Базель І), запровадженої в 1988 р. Метою прийняття Базеля II є сприяння адекватній капіталізації банків, вдосконаленню систем управління ризиками, і, таким чином, посиленню стабіль-
ності банківської системи в цілому. Для цього регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу. Нова система стандартів капіталу є спробою досягти цих цілей шляхом застосування трьох взаємодоповнюючих концептуальних компонентів – опор (стовпів, принципів), як вони названі в доповіді Базельського комітету: 1) мінімальні вимоги до достатності капіталу; 2) вдосконалення наглядового процесу з урахуванням ризиків; 3) вдосконалення розкриття інформації для підтримки ринкової дисципліни. Перший компонент (опора) визначає мінімальні вимоги до достатності капіталу. Порядок визначення загальної суми регулятивного капіталу залишився практично без змін. Норматив достатності капіталу (відношення загальної суми регулятивного капіталу до активів, зважених за ступенем ризику, теж залишився незмінним – 8%. Базель II орієнтований переважно на банки, які є активними учасниками міжнародного ринку і передбачає поширення нагляду на банківські групи та холдингові компанії, тобто стосується не лише активів банків, а й страхових та інших організацій. Таким чином розрахунок здійснюється на консолідованій основі. Основні зміни, закладені в новій схемі, стосуються процедури зважування активів за степенем ризику і вимог до мінімального розміру капіталу та більш тісно пов’язуються з фактичними основними ризиками банків та ступенем ділової активності банку і системами внутрішнього контролю. Базельський комітет запропонував розширити коло ризиків, які беруться до розрахунку регулятивного капіталу. Загальна сума активів, зважених за ступенем ризику, визначається як сума показників за видами ризику: кредитного, розрахованого за одним з трьох альтернативних підходів; ринкового ризику; операційного ризику, розрахованого шляхом множення відповідних вимог до капіталу на 12,5 (тобто на обернену величину до мінімального коефіцієнта покриття ризику капіталом, що дорівнює 8%). Головним видом ризику залишається кредитний ризик. З метою підвищення точності оцінки ризиків, пов’язаних з різними категоріями активів, і їх чутливості до якості цих активів, Базельський комітет надає можливість використовувати зовнішні кредитні рейтинги спеціалізованих фінансових агентств, серед яких найвідомішими є Standard and Poor`s, Moody`s Servise, Fitch IBCA. У зв’язку з активізацією процесів на фінансових ринках, учасники яких чинять зовнішній вплив на банки, все більшого значення для банківських установ набуває оцінка ринкових ризиків. Відповідно до поправки 1996 р. обов’язковим є врахування ринкових ризиків при розрахунку показника достатності капіталу. Також розглядається можливість введення капіталу третього рівня, до складу якого входив би короткостроковий субординований борг. Пропонується оцінювати ринкові ризики або шляхом використання стандартизованої методики, або за допомогою внутрішньої моделі банку. Сукупний ризик банку розраховується як сума кредитного, операційного та ринкового ризиків. Базель II встановлює чіткі вимоги до капіталу стосовно ризиків у діяльності самого банку – операційних ризиків, пов’язаних або з помилками у внутрішніх системах, процесах, діях персоналу, або із зовнішніми подіями. Розрахунок потреби в капіталі для покриття операційного ризику може здійснюватися за допомогою одного з трьох підходів: 1) базовим індикативним, який базується на зовнішніх рейтингах згідно з яким потреба у капіталі розраховується в процентах від середнього валового доходу за 3 роки; 2) стандартизованим, який базується на поділі операцій банку на вісім так званих бізнес-ліній і визначення потреби у капіталі за кожною з них із вико-
ристанням коефіцієнтів покриття капіталом: корпоративні фінанси, торговельні операції, платежі й розрахунки – 18%; комерційне кредитування та агентські послуги – 15%; роздрібний банківських бізнес, управління активами та роздрібні брокерські операції – 12%; 3) удосконаленим, за якого розмір необхідного капіталу дорівнює величині ризику, розрахованого на підставі розроблених банками внутрішніх системи вимірювання операційного ризику, основаного на комбінації кількісних та якісних критеріїв. Другий компонент – це здійснення ефективного контролю за виконанням банками вимог щодо достатності капіталу з боку органів банківського нагляду, яким він забезпечує можливість надання оцінки визначенню банками своїх власних ризиків і встановлення, наскільки така власна оцінка ризиків банком є обґрунтованою. У Базелі II чітко підкреслюється необхідність застосування нагляду, який ґрунтується на оцінці ризиків. Другий компонент передбачає право органу нагляду вимагати від банків дотримання вищого (порівняно із базовим 8%) значення адекватності капіталу, залежно від рівня ризиків та практики управління ними. Для банку або органів нагляду недостатньо покладатися на мінімальний обсяг регулятивного капіталу, визначеного відповідно до першого компонента, необхідно також доповнювати більш ретельним аналізом ризиків, що загрожують банкам, а також систем управління і контролю, що сприяють зменшенню таких ризиків. Збільшення масштабів і складності роботи банківських груп і фінансових ринків потребує розширення міжнародної співпраці органів банківського нагляду. Ефективне поєднання належного нагляду на місцевому рівні в країні знаходження банку з дієвим наглядом на консолідованій основі в країні реєстрації вимагає встановлення більш тісної співпраці, в основному через обмін інформацією, а також поглиблення знань фінансових інструментів і зміцнення зв’язків з фінансовими групами. Третій компонент піднімає значимість ринкової дисципліни з метою розумного управління банками шляхом підвищення ступеня відкритості офіційної звітності. Дотримання ринкової дисципліни має бути важливим елементом успішної політики керівництва банків. Прозорість звітів є умовою дотримання ринкової дисципліни. Клієнти і партнери банків при прийнятті спільних рішень звертають увагу на рівень корпоративного управління в них. Банк зобов’язаний публікувати в достатньому обсязі інформацію, яка дає змогу учасникам ринку оцінювати фінансовий стан банку, його прибутки та збитки, характер ризиків, а також практику управління і контролю. При цьому не повинні порушуватися банківська таємниця і конфіденційність операцій. Базель II завдяки третьому компоненту системи має слугувати завчасному обмеженню надмірно ризикованих дій, його завдання – зменшити вірогідність виникнення неочікуваних подій, що відбуваються у разі відсутності прозорості і здатних призвести до збоїв у фінансовій системі. Запровадження Базеля II розпочалося у 2007 р. і передбачалося, що в більшості країн воно триватиме до 2015 р., коли будуть повністю запроваджені всі його опори. У грудні 2009 р. Базельський комітет прийняв рішення щодо впровадження нових форм регулювання діяльності банків «Базель ІІІ», яке було підтримано учасниками саміту G-20 у 2010 р. в Сеулі