БАЗЕЛЬ III (англ. Basel III [ˈbaːzl] ) - стандарт «Базель ІІІ» передбачає: Збільшення акціонерного капіталу. Головним нововведенням Базеля ІІІ стало істотне підвищення вимог до форми капіталу першого рівня (Tier 1), до якого рекомендовано включати тільки акції та нерозподілений прибуток. Показник капіталу першого рівня повинен зрости з 4 до 6%. Це означає, що інші інструменти капіталу першого рівня – відкладені податкові активи, інвестиції в інші фінансові компанії (additional going concern capital) можуть складати до 1,5% від загального розміру капіталу першого рівня. Мінімальні вимоги до капіталу залишаються на рівні 8% з урахуванням нового буфера капіталу. Причому, в загальному капіталі розмір капіталу першого рівня (основний капітал) повинен складати 6%, а капітал другого рівня (додатковий) – не більше 2%. Таким чином змінюються акценти у структурі капіталу. Основний капітал згідно Базеля ІІІ повинен втричі перевищувати додатковий. Капітал 3-го рівня, який згідно базельських вимог використовувався виключно для страхування від ринкового ризику, буде скасовано. Таким чином, для страхування від ринкового ризику банки матимуть капітал, якість складу якого буде подібною до якості капіталу, що використовується для виконання вимог із страхування кредитного та операційного ризику. Це дозволить забезпечити таку ж високу якість капіталу, який використовується для виконання вимог із страхування ринкового ризику, що й капітал, який використовується для виконання вимог із страхування кредитного та операційного ризиків. Зменшення частки позикових коштів. В оновлених вимогах Базельського комітету передбачається обмеження банків від надмірних ризиків шляхом встановлення нового розміру коефіцієнта лівериджу – відношення обсягу позикових коштів банку до власних – на рівні 3%. Система нових стандартів включає гармонізований на міжнародному рівні коефіцієнт лівериджу, який повинен доповнювати показники капіталу з урахуванням ризиків. Частка позикових активів є абсолютним нововведенням Базельського комітету. Цей показник ніколи раніше не розглядався як складова Угоди про капітал. З метою підтримки достатності банківського капіталу Базель ІІІ передбачає запровадження показників буферу збереження капіталу та контрциклічного буферу капіталу. Буфер збереження капіталу. Мета запровадження цього показника – надати можливість банкам підтримувати рівень капіталу протягом значних спадів економіки та скоригувати рівень виплати дивідендів у такі періоди. Для всіх банків буде встановлено мінімальну вимогу щодо рівня акціонерного (власного) капіталу – 4,5% від активів, зважених на ризик. Якщо банки будуть провадити свою діяльність «на межі» встановленого граничного значення, то в скрутні часи достатність капіталу відразу буде втрачено. Щоб запобігти цьому, запроваджується так званий «буфер збереження капіталу». В періоди виникнення стресових ситуацій або криз акціонерний капітал може зменшуватись, але тільки в межах буфера збереження капіталу. Джерело наповнення цього буфера співпадає із джерелом формування мінімального рівня капіталу – це акціонерний капітал після всіх необхідних відрахувань (нагадаємо, згідно вимог Базеля І, відраховується гудвіл) як найбільш надійна та незмінна форма капіталу. Розмір буфера встановлено в розмірі 2,5% від активів, зважених на ризик. Вимога щодо рівня буферного капіталу, який повинен пом’якшити тиск на банківський капітал у кризові періоди, тепер має мінімальне значення на рівні 4,5 та 2,5%, що в сумі дає 7% ефективного рівня акціонерного капіталу від активів, зважених на ризик. Таким чином вимоги до капіталу першого рівня збільшуються більше, ніж у три рази у порівнянні з нинішніми 2%. Таким чином, у періоди економічного зростання нові вимоги будуть стимулювати банки до
створення буферів збереження капіталу. Натомість у періоди падіння економічної активності до банків не будуть застосовуватися заходи впливу, доки мінімальна вимога дотримується. Контрциклічний буфер капіталу. У фазі економічного зростання регулятори будуть вимагати від кожного банку сформувати капітал понад регулятивний мінімум. Таким чином буде запроваджено новий підхід до формування додаткового резервного капіталу (буфера) на основі моделі очікуваних втрат, а не тих, що зазнали банки. Передбачено, що розмір «контрциклічного» резерву складатиме 2,5% від капіталу залежно від розмірів банків. Тому, фактично за нових вимог, банки повинні забезпечити дотримання співвідношення регулятивного капіталу до зважених за ризиком активів на рівні 10,5, а не 8%, як було раніше. При цьому формально мінімальний рівень достатності капіталу залишається без змін – 8% від зважених за ступенем ризику активів. У періоди надмірного зростання кредитування наглядові органи використовуватимуть контрциклічний буфер як інструмент макропруденційного регулювання. Згідно Базеля ІІІ всі відрахування з капіталу повинні проводитись з капіталу першого рівня. Ця вимога є суттєво посиленою у порівнянні з діючими правилами, згідно яких відрахування здійснюються пропорційно: половина відрахувань – з капіталу першого рівня (Tier 1), а половина – з капіталу другого рівня (Tier 2). Нагадаємо, що згідно Базеля ІІ до відрахувань з основного капіталу відноситься гудвіл, а до відрахувань з регулятивного капіталу – вкладення в статутні фонди, що перевищують 10% та вкладення в статутні фонди інших банків, що перевищують 10%. Для пом’якшення вимог міжнародні регулятори дозволили не відносити до відрахувань міноритарні (до 10%) частки в інших фінансових компаніях та відкладені податкові активи. Попереднє доповнення до Базельської угоди стосувалося тільки тих ризиків, під які банки повинні утримувати капітал: кредитний, ринковий (процентний, валютний, пайових цінних паперів, товарний), операційний. А ризик ліквідності автори угоди не вважали настільки важливим, як ризики, розглянуті у Базелі ІІ, тому мова про нього в цьому документі взагалі не йшлася. Фінансова криза, через яку банківські установи світу зазнали значних втрат ліквідних коштів, внесла свої корективи. Стало зрозумілим, що платоспроможний, але неліквідний банк шансів на виживання майже не має. Тому у відповідь на процеси, що відбулися в банківських системах у період кризи, Базельський комітет пропонує запровадити контроль за ризиком ліквідності. Таким чином, в оновленій базельській угоді створюється та пропонується міжнародна концептуальна основа для оцінки, стандартизації та моніторингу ризику ліквідності. Базелем ІІІ встановлені два обов’язкові параметри контролю ризику ліквідності: коефіцієнт ліквідного покриття та коефіцієнт чистого стабільного фінансування. Коефіцієнт ліквідного покриття. На основі показника мінімальної ліквідності (аналог нормативу короткострокової ліквідності, який використовується в Україні) можна оцінити, чи може банк існувати найближчі 30 днів. Згідно нових базельських вимог банки повинні мати ліквідні активи, які б на 100% покривали короткострокові зобов’язання банків терміном менше місяця. У разі виникнення в банківській установі гострої кризи ліквідності органи нагляду можуть дозволити їй для компенсації чистого відтоку грошових коштів використовувати високоякісні ліквідні активи, що не мають обтяжень. Банки можуть отримати такий дозвіл при наступних умовах: різке скорочення кредитного рейтингу установи; часткова втрата депозитної бази; втрата незабезпеченого інвестиційного фінансування; значне збільшення обмежень забезпеченого фінансування; збільшення відтоків коштів за рахунок деривативів і позабалансових інструментів. Коефіцієнт чистого стабільного фінансування характеризує наявність довгострокових стабільних джерел фінансування і розраховується на 1 рік.
Коефіцієнт лівериджу (частка позикових коштів) є нововведенням Базельського комітету. Цей показник раніше не розглядався як коефіцієнт Угоди про капітал. Гармонізований на міжнародному рівні коефіцієнт лівериджу повинен доповнювати показники капіталу з урахування ризиків. Передбачається обмежити банки від надмірних ризиків шляхом встановлення нового розміру коефіцієнта лівериджу (максимального плеча) – відношення обсягу капіталу першого рівня (Tier 1) до сукупних активів без їх зважування на коефіцієнти ризику – на рівні 3%. Протягом перших двох років (01.01.2011 р. –01.01.2013 р.) наглядові органи будуть здійснювати лише моніторинг цього коефіцієнта. З 1 січня 2013 р. до 1 січня 2017 р. цей коефіцієнт стане обов’язковим для виконання, але розкриття його значення у звітності банків розпочнеться тільки з 1 січня 2015 р. Далі, протягом 2017 р. буде проведено ґрунтовний аналіз отриманих фактичних даних щодо дотримання коефіцієнта лівериджу та, у разі потреби, його доопрацювання (методики розрахунку чи нормативного значення). Планується, що з 1 січня 2018 р. цей показник буде офіційно включено до тексту Компоненти 1 «Адекватність капіталу» Базельської угоди. Як засвідчила практика, попередні правила Базельського комітету виявились недостатніми, щоб запобігти нещодавній фінансовій кризі. Поступово відновлюючись, світова банківська система навіть зараз відчуває серйозні проблеми структурного характеру, незважаючи на значну фінансову допомогу від урядів. Тому регулятори розглядають введення нових стандартів Базель ІІІ як своєчасний та виправданий захід. Автори реформи розраховують на те, що при повторенні кризи у банків не буде необхідності для уникнення банкрутства звертатись за допомогою до держави. Задля цього запроваджуються спеціальні вимоги до формування додаткового резервного капіталу (буферу), який можна використовувати, проте через певний час необхідно відновлювати. У випадку системної кризи у банків буде певний «буферний» капітал, який вони зможуть зменшувати, порушуючи мінімальне значення коефіцієнта достатності без санкцій регулятора. Проте після кризи банки повинні будуть цей капітал відновити. Оновлені вимоги, представлені світовій фінансовій спільноті, є більш жорсткими та обов’язковими до виконання, на відміну від показників Базеля ІІ, більшість з яких мали рекомендаційний характер