СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Семантичний  Веб  –  це  підхід  до  розвитку  Вебу,  який  полягає  у збагаченні Веб-контенту спеціалізованими мета-даними і створенні засобів для автоматичної обробки цих мета-даних (інтелектуальних програмних агентів), які могли б розпізнавати значення документів з метою виконання складних пошукових завдань користувачів.

СЕН-ЖЕРМЕНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР - одна з міжнар. угод, що належать до Версальсько-Вашингтонської системи. Підписаний 10.IX 1919 у м. Сен-Жермен-ан-Ле (деп. Івелін, Франція) Австрією, з одного боку, і Великобританією, Францією, Італією, Японією, а також 12 д-вами, які об'єдналися з ними [Бельгією, Грецією, Китаєм, Кубою, Нікарагуа, Панамою, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом (Таїландом), Чехословаччиною та Королівством сербів, хорватів і словенців (з 1929 — Югославія)] — з другого. Договором визнано незалежність Австрії, Угорщини, Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців. Богемія, Моравія та більша частина Сілезії вилучалися з Австрії і передавалися Чехословаччині, частина Сілезії відходила до Польщі, угор. провінція Бургенланд віддавалася Австрії (1921 значна її частина знову перейшла до Угорщини), пд. землі Тіролю і деякі суміжні з ними території отримала Італія. З укр. земель Буковину було віддано Румунії, а Закарпаття — 416 Чехословаччині. За договором, Австрія відмовлялася від Галичини, яка тоді вже була захоплена Польщею. У ст. 10—13 С.-Ж. м. д. 1919 визначався авт. статус Закарпаття у складі Чехословаччини, який передбачав «найвищий ступінь самоуправління і утворення власного парламенту». Договір включав положення про охорону прав нац. меншин (у т. ч. українців) у Чехословаччині, Польщі та Румуни. Порушення цих прав могло бути оскарженим у Лізі Націй. Проте ці положення здебільшого не виконувалися. С.-Ж. м. д. 1919 фактично забороняв аншлюс Австрії, тобто її входження до складу Німеччини (ст. 88), встановлював триміс. строк для демобілізації австр. збройних сил з метою зменшення їх до 30 тис. чоловік. Створювався «санітарний кордон», спрямований проти УСРР та ін. рад. республік. Окр. положення договору позбавляли Україну можливості брати участь у роботі комісій, які визначали режим судноплавства по Дунаю. Договір, ратифікований Австрією 17.Х 1919, набув чинності 16.VII 1920. Фактично припинив дію внаслідок аншлюсу Австрії з нацист. Німеччиною у 1938 і вже не продовжувався після відновлення незалежності Австрії.

СЕПАРАТИЗМ - (франц. separatisms, від лат. separatus — відокремлення) — рух, спрямований на відокремлення від д-ви частини її території та населення. Відомий здавна, поширений і в сучас. світі: рухи франкомовного нас. провінції Квебек у Канаді, шотландців у Великобританії, басків у Іспанії, курдів у Туреччині, тамілів у Шрі-Ланці та ін. С. породжується суперечностями між центр, владою д-ви та носіями ідей С, якими здебільшого є політ, партії, громад, та реліг. орг-ції етн. або конфес. меншин, іноді — окремі регіон, політ, структури. Підґрунтям для С. є, по-перше, неоднорідність, строкатість складу (нац., реліг., соціального) нас. країни; подруге, нерівномірність соціального, екон., екол., культурного, зокрема мовного, розвитку окр. регіонів, що породжує сподівання тих чи ін. спільної на самозбереження та поліпшення умов існування або, навпаки, прагнення монополізувати привілейоване становище, щоб не поділяти його з ін. спільнотами (спроби відокремлення «Республіки Біафри» від Нігерії у 1967); по-третє, помилки, прорахунки, зловживання центр, влади, які погіршують становище окремих етн. або конфес. спільнот (непоодинокі випадки, коли роль цього фактора з пропагандист, метою штучно перебільшується лідерами С); по-четверте, вплив з-за кордону певних держав, а подеколи — й міжнар. терорист, орг-цій, з метою підпорядкування та експлуатації ресурсів і нас. відокремлених регіонів. С. найчастіше передбачає як кінц. мету — утворення на відокремленій території незалеж. д-ви (напр., незалежність Норвегії від Швеції — 1905, Фінляндії від Росії — 1917, Ісландії від Данії — 1944, Бангладеш від Пакистану — 1971). Один з різновидів С. — іредентизм, тобто прагнення, відокремившись від однієї д-ви, увійти до складу іншої (т. з. Турецька республіка Пн. Кіпру, заклики екстреміст, елементів в Абхазії про вихід зі складу Грузії та входження до Рос. Федерації). С. може також мати 417 на меті не відокремлення від д-ви, а набуття у ній статусу суб'єкта федерації (або автономії). Дещо схожими на С. за мотивацією і рушійними силами, але не зовсім тотожними йому, можна вважати процеси утворення незалеж. д-в за взаєм, погодженням суб'єктів федерації у разі припинення її існування (напр., союзні республіки СРСР). Прихильники С. вдаються до різноманіт. дій: від пропаганд, акцій, діяльності політ, партій, громад, рухів, масових акцій, у т. ч. референдумів (референдуми неодноразово проводилися, напр., у Квебеку) аж до терорист, актів та збройної б-би. Підхід до проблем С. з погляду міжнар. права ускладнюється через колізію його основополож. принципів: з одного боку, непорушність кордонів і поважання тер. цілісності д-в, з другого — право всіх народів на самовизначення. Абсолютизація першого з них загрожує консервацією внутр. і міжнар. конфліктів, абсолютизація другого — неконтрольованим процесом виникнення вел. кількості новоутв. держав, певна частина яких може виявитися нежиттєздатними і перетвориться на об'єкти маніпулювання ін. д-в, що неминуче породжуватиме нові конфліктні ситуації. Сучас. погляди на проблеми прав людини, люд. спільнот, етн. конфес. меншин вимагають перегляду кол. погляду на С. як суто внутр. справи окр. д-в, потребують розробки нових критеріїв та оцінки, адекват. механізмів і принципів підходу ООН, регіон, організацій, міжнар. співдружності в цілому до проблем С. з метою пошуку шляхів справедливого та мирного їх вирішення.