СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Рішення – розпорядчий документ, що приймається колегіальним органом організації, наприклад науковою (вченою) радою

РАБОТОРГІВЛЯ - один з видів злочину міжнар. характеру. Під кваліфікацію Р. підпадають перевезення або спроба перевезення рабів із однієї країни в іншу, а також їх продаж або обмін з метою отримання матеріальної або ін. вигоди. Оскільки рабство і Р. виникли ще у Давньому світі, то й питання, пов'язані з правами людини, одними з перших стали предметом міжнар.-прав. регулювання. Р. засуджувалась і визнавалась злочинною Віденським конгресом 1814—15, Аахенським конгресом 1818. На Брюссельській конференції 1889-90 був прийнятий акт, яким передбачався ряд заходів б-би з P., зокрема військ, кораблі держав, що домовлялися, одержали право затримувати й оглядати всі судна у т. з. підозрілому поясі (до нього включалися частини Світового ок., через які найчастіше йшли судна работоргівців). Однак цим док-том злочинною визнавалася лише P., а не саме рабство. Першим міжнар.-прав. док-том, яким заборонялися не лише Р., а й рабство, стала Конвенція про рабство 1926, прийнята в м. Женеві (Швейцарія). Крім заборони P., вона зобов'язувала держави-учасниці припиняти торгівлю людьми в будь-яких формах. Конвенція визначала як торгівлю невільниками будь-який акт: захоплення, придбання чи уступку людини для продажу її у рабство; придбання невільника з метою його продажу або обміну; уступки шляхом продажу або обміну невільника, 385 придбаного для продажу або обміну, як і взагалі будь-який акт торгівлі невільниками чи їх перевезення. Згідно з положеннями Конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, від 7.ГХ 1956 особи, які сприяють перетворенню ін. людини на раба, займаються перевезенням рабів, каліченням, тавруванням ін. людей з метою закріплення їх у рабстві, а також особи, що схиляють ін. людей до віддачі себе у рабство, підлягають крим. покаранню (за нац. зак-вом). У сучас. світі випадки традиційної Р. зустрічаються порівняно нечасто, але набули значного поширення нові форми Р.

РАДА ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО ПАРТНЕРСТВА - (Euro-Atlantic Partnership Council), РЄАП (ЕАРС) — консульт. орган Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та країн-партнерів, що сприяє їх співробітництву. Утв. 30.V 1997 на зустрічі міністрів закорд. справ країн — членів Ради Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та учасників програми «Партнерство заради миру») у м. Сінтра (Португалія) як орган — 388 спадкоємець РПАС. Тоді ж було прийнято «Базовий документ Ради Євроатлантичного партнерства». Метою РЄАП є зміцнення миру в євроатлант. регіоні на основі принципів Рамкового док-та «Партнерство заради миру». До РЄАП (станом на 2003) входять 46 країн: члени НАТО, а також Австрія, Азербайджан, Албанія, Білорусь, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Ірландія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Хорватія, Швейцарія, Швеція. Головою РЄАП є ген. секретар НАТО. Функції комітетів РЄАП виконують комітети Північноатлантичної ради НАТО, які засідають у розшир, складі. Засідання РЄАП відбуваються у м. Брюсселі (Бельгія) двічі на рік на рівні міністрів закорд. справ та міністрів оборони, а також щомісяця на рівні послів. Передбачено можливість самітів на рівні глав держав та урядів. Рішення ухвалюються консенсусом. Прийнятий 1997 План дій РЄАП передбачає консультації, співпрацю на випадок надзв. ситуацій (з цією метою 1998 були утворені, зокрема, Євроатлантичний координац. центр з реагування на катастрофи та Євроатлантичний підрозділ реагування на катастрофи), а також оборонне і військ співробітництво в рамках програми «Партнерство заради миру». Тематика консультацій охоплює політ, питання та питання безпеки: врегулювання криз; регіон, проблеми; контроль за озброєнням, нерозповсюдження зброї масового знищення; міжнар. тероризм; оборонні планування та політику; екон. питання безпеки; координацію управління повітр. рухом; наук, співробітництво миротв. операції.

РАДА ЄВРОПИ - (Council of Europe, Conceil de l'Europe), РЄ — міжурядова регіон, організація, метою якої є розвиток співробітництва держав-учасниць на базі спільних принципів та ідеалів, а також сприяння їх екон. і соціальному прогресу. Утв. 5.V 1949 шляхом підписання представниками урядів 10 західноєвроп. держав (Бельгії, Великобританії, Данії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Франції та Швеції) Лондонського договору про утворення РЄ та Статуту РЄ. Станом на 1.1 2003 членами РЄ є 44 д-ви, в т. ч. Україна (з 9.ХІ 1995). Діяльність Ради регулюється її Статутом. Відповідно до нього метою Організації є здійснення спільних заходів у соціальній, екон., культур., наук., прав, та адміністративній галузях, а також у сфері розвитку демократії, захисту і здійснення прав та осн. свобод людини. Для вступу до РЄ д-ва має отримати відповідну пропозицію від Комітету міністрів Ради Європи (КМ РЄ). Будь-яка д-ва, що отримала таку пропозицію, стає членом РЄ (дійсним чи асоційованим) після передачі на зберігання від її імені Ген. секретареві док-та про приєднання до Статуту РЄ. Асоційований член РЄ має своє представництво в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Віденська декларація наради глав держав — членів РЄ 1993 визначила загальнообов'язкові вимоги для вступу до РЄ нових членів: а) приведення політ, інститутів та прав, системи у відповідність з принципами 389 демократії, верховенства права і поважання прав людини; б) проведення вільних і справедливих виборів на основі заг. виб. права. 9.V 1988 запроваджено інститут «спеціально запрошеного». «Спеціально запрошені» можуть брати участь у пленар. засіданнях Парлам. асамблеї та в роботі її ктів без права вирішального голосу. Першими такий статус отримали Угорщина, Польща, СФРЮ та СРСР. Будь-який член РЄ може вийти з неї після офіц. повідомлення Ген. секретаря про свій намір. Такий вихід набуває чинності після закінчення фін. року, в якому зроблено повідомлення про вихід, коли воно надсилається у перші 9 місяців цього фін. року. Якщо повідомлення про вихід надсилається в ост. три місяці поточного фін. року, вихід набуває чинності після закінчення наступного фін. року. Член РЄ, який порушує Статут Організації, може бути тимчасово позбавлений права представництва. КМ може запропонувати йому вийти з Ради. У випадку невиконання цієї пропозиції КМ може прийняти рішення про припинення членства цієї країни в РЄ. Якщо член Ради не виконав своїх фін. зобов'язань, КМ може тимчасово позбавити його права представництва в КМ і Парлам. асамблеї доти, доки він не виконає ці зобов'язання. Осн. органами РЄ є КМ, ПАРЄ, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи та Секретаріат. КМ займає ключове місце в системі органів РЄ. Він діє від імені Ради, є її керівним викон.-розпорядчим органом. Парлам. асамблея (до 1974 — Консультативна асамблея) — дорадча інституція. Фактично вона може обговорювати будь-яке питання, що відповідає меті й компетенції РЄ. Свої висновки у формі рекомендацій асамблея надсилає К-ту міністрів. Конгрес місц. і регіон, влад Європи має консульт. функції. Він представляє органи місц. влади (місц. самоврядування) і регіон, влади держав — членів РЄ. Роботу офіц. органів РЄ забезпечує Секретаріат. До його складу входять Ген. секретар, заст. Ген. секретаря і спец, персонал. Ген. секретар і його заступник призначаються Парлам. асамблеєю за рекомендацією КМ. Ін. співробітники Секретаріату призначаються Ген. секретарем. Ці співробітники не можуть бути членами ПАРЄ чи парламенту будь-якої країни або займатися діяльністю, несумісною з їхніми служб, обов'язками. Вони користуються на території країн — членів РЄ імунітетами та привілеями, які в розумних межах необхідні для виконання ними своїх обов'язків. Функції Секретаріату: збирання інформації, підготовка док-тів, організація засідань органів РЄ. Структурно Секретаріат складається з офісу Ген. секретаря, секретаріату КМ, секретаріату ПАРЄ, служби протоколу, заг. секретаріату, секретаріату Конгресу місц. і регіон, влад Європи та реєстратури Європ. суду з прав людини. Нині заг. секретаріат включає шість гол. управлінь (директоратів), що забезпечують осн. напрями діяльності РЄ з: політ, питань; юрид. питань; питань прав людини; питань соціальної єдності; питань освіти, культури, молоді, спорту та довкілля; адм. питань і питань матеріально-тех. постачання. Витрати Секретаріату та ін. спільні витрати розподіляються між членами РЄ у частках, які встановлюються КМ з урахуванням чисельності населення держав — членів РЄ. Розмір внеску кожного асоційованого члена визначається КМ. Ген. секретар щороку повідомляє уряд кожної держави — 390 члена РЄ про розмір його внеску, який сплачується не пізніше 6 місяців після отримання даного повідомлення. Ген. секретар щороку подає на затвердження КМ бюджет РЄ. Він відповідає за діяльність Секретаріату перед КМ. До органів Ради належать також Уповноважений РЄ з прав людини, Європейська комісія «Демократія через право» (Венеціанська комісія), Банк розвитку РЄ, Європейський центр за глобальну солідарність (Центр «Північ—Південь») та ін. РЄ є авторитетною міжнар. організацією, яка вносить істотний вклад у розвиток демократії, забезпечення прав і свобод людини. За роки свого існування нею укладено та відкрито для підписання понад 170 міжнар. договорів. РЄ була ініціатором прийняття Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Європейської соціальної хартії 1961, Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 та ін. док-тів, утворення Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини, здійснила і здійснює ряд ін. важливих заходів щодо спільного вирішення європ. проблем. Україна представлена в ПАРЄ, бере участь у роботі Конгресу місц. і регіон, влад Європи, Європ. комісії «Демократія через право» тощо. Офіц. мовами РЄ є англ. і французька, однак під час сесій Парлам. асамблеї як робочі можуть використовуватися нім., італ. і російська. Місцеперебування РЄ — м. Страсбург (Франція). РЄ має офіси в Брюсселі та Парижі.

РАДА БЕЗПЕКИ ООН - (Security Council of the UNO, Conseil de securiti de l'ONU), РБ ООН - постійно діючий орган Організації Об'єднаних Націй, на який згідно зі ст. 24 Статуту ООН покладена гол. відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Належить до гол. органів ООН. Відповідно до ст. 23 Рада Безпеки складається з 15 членів ООН, у т. ч. 5 пост, членів [Великобританія, Китай, Росія (до грудня 1991 - СРСР), СІНА і Франція] та 10 непостійних, які обираються Генеральною Асамблеєю ООН, що приділяє особливу увагу мірі участі членів Організації у підтриманні міжнар. миру і безпеки та в досягненні інших її цілей, а також у справедливому геогр. розподілі (до 1963 було 6 непост, членів РБ). Нині обрання не-пост. членів відбувається за геогр. критерієм: для Африки та Азії — 5, для Сх. Європи — 1, для Лат. Америки — 2, для західноєвропейських та ін. держав — 2 (згідно з резолюцією ГА ООН від 17.XII 1963). Непост, члени РБ обираються на дворіч, строк. Україна тричі була непост, членом РБ: у 1948-49, 1981-82, 2000-2001. Функції та повноваження РБ ООН будуються за осн. принципом гол. відповідальності Ради - підтримання міжнар. миру і безпеки. За ст. 24 Статуту ООН члени Організації не лише покладають цю відповідальність на Раду, а й погоджуються на те, щоб вона при здійсненні своїх обов'язків діяла від їхнього імені. Будь-які рішення РБ з даного питання повинні розглядатися як дії Організації в цілому. Відповідно до ст. 25 члени ООН визнають відповідальність РБ і підкоряються зобов'язанням, встановленим нею. Однак ступінь зобов'язаності членів Організації за цією статтею ніколи не був остаточно визначений. Досить поширеним є погляд (він випливає з практики діяльності РБ), що дана стаття не зобов'язує членів ООН визнавати і виконувати рекомендації, які РБ може приймати відповідно до розд. VI Статуту (ст. 36 і 37). Такі рекомендації не мають обов'язкової сили на тій підставі, що вони лише закликають сторони, які перебувають у спорі, врегулювати його мир. засобами відповідно до ст. 33. Водночас ці рекомендації можуть вплинути на ситуацію внаслідок їх морального значення як вираження світової думки. Однак, коли Рада здійснює свої повноваження відповідно до розд. VII, то вона може приймати рішення, які члени ООН зобов'язуються визнавати і виконувати (ст. 40—42). Рішення Ради стосуються однаково і тих, хто голосував за них, і тих, хто голосував 386 проти, так само і тих членів, які, не будучи представленими в Раді, не голосували взагалі. Гол. відповідальність РБ, однак, не є виключною, оскільки, згідно зі Статутом ООН, ГА ООН несе власну відповідальність за підтримання міжнар. миру і безпеки. Заг. повноваження, надані РБ для виконання її обов'язків, встановлені в розд. VI, VII, VIII і XII. Згідно з широко визнаним тлумаченням Рада на виконання своїх обов'язків може здійснювати також ін. повноваження, сумісні з цілями та принципами Статуту, хоча це не означає, що вони розглядаються як необмежені. Відповідно до ст. 27 Статуту кожний член РБ має один голос. Рішення з питань процедури приймаються не менш як 9 голосами з 15 членів Ради. Для прийняття рішень з усіх ін. питань, тобто з питань сутності, також необхідно 9 голосів, включаючи голоси всіх пост, членів Ради. Це — правило «одностайності великих держав», яке часто називається правом вето. Всі 5 пост, членів у різний час застосовували право вето. Якщо пост, член не підтримує рішення, але не бажає блокувати його прийняття шляхом застосування вето, він може утриматися. Таке утримання при голосуванні не розглядається як вето. РБ ООН має право розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуацію, що може призвести до міжнар. незгод між двома або більше країнами (ст. 34). При поданні скарги до Ради щодо загрози миру вона насамперед рекомендує сторонам дійти згоди мир. шляхом. У окр. випадках Рада сама проводить розслідування і здійснює посередництво. Вона може призначати спец, представників або просити Ген. секретаря ООН надати добрі послуги. В ряді випадків Рада може встановити принципи мир. врегулювання спору. Якщо конфлікт призводить до воєн, дій, РБ ООН намагається якомога скоріше покласти їм край. Рада може приймати рішення про примус, заходи, екон. санкції (такі, як ембарго на торгівлю) або колект. воєнні дії. Вона може направляти ЗС ООН для підтримання миру і безпеки з метою послаблення напруженості в рамках конфлікту і роз'єднання військ ворогуючих сторін, сприяючи цим створенню умов для мир. розв'язання конфлікту. Від 1992 бл. 12 тис. військовослужбовців ЗС та працівників органів внутр. справ України брали участь у миротв. місіях ООН в Афганістані, Боснії та Герцеговині, Грузії, Конго, Косою, Лівані, Сх. Тиморі, Сьєрра-Леоне і Хорватії. Умови участі укр. миротв. контингентів у відповід. операціях регламентуються Законом «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» (1999). Передбачено порядок направлення підрозділів ЗС України до ін. держав, визначено умови тимчас. перебування таких підрозділів на тер. цих держав, принципи їх формування, організацію підготовки та гарантії соціального захисту військ, і цив. персоналу, членів їх сімей. Україна є ініціатором прийняття Конвенції про безпеку персоналу ООН та пов'язаного з нею персоналу 1994. Статут ООН визначає такі повноваження РБ: підтримувати міжнар. мир і безпеку відповідно до цілей та принципів ООН (ст. 24); розслідувати будь-які спори або ситуації, які можуть спричинити міжнар. незгоди (ст. 34); рекомендувати методи врегулювання таких спорів або умови їх вирішення (ст. 36); розробляти плани створення системи регулювання озброєнь (ст. 26); визначати випадки наявності загрози 387 миру або актів агресії і рекомендувати заходи щодо їх врегулювання (ст. 39); закликати членів Організації з метою запобігання або припинення агресії застосовувати екон. санкції та ін. заходи, не пов'язані з використанням ЗС; використовувати воєнні дії проти агресора з метою відновлення порушеного миру і безпеки (ст. 41, 42); розробляти рекомендації щодо прийому нових членів Організації та умови, на яких д-ви можуть стати учасницями Статуту Міжнар. суду (МС) ООН (п. 2 ст. 4); давати рекомендації ГА ООН щодо призначення Ген. секретаря ООН та разом з ГА ООН обирати судців МС ООН (ст. 97 Статуту ООН та п. 1 ст. 4 Статуту МС ООН); подавати щорічні й спец, доповіді ГА ООН (п. З ст. 24). Крім того, згідно зі ст. 5—6 Статуту ООН, за рекомендацією РБ ООН Ген. Асамблея ООН може призупиняти здійснення прав і привілеїв, які належать д-ві як члену Організації, коли проти неї Радою були застосовані дії превентивного або примус, характеру. Держава — член ООН, яка систематично порушує принципи Статуту, може бути виключена з Організації рішенням ГА ООН за рекомендацією РБ. Згідно зі ст. 43 Статуту ООН усі члени Організації зобов'язані надавати в розпорядження РБ на її вимогу та відповідно до спец, угоди ЗС допомогу і засоби обслуговування, необхідні для підтримання міжнар. миру і безпеки. Рада Безпеки організована так, щоб юна могла функціонувати безперервно, і кожна держава — член Ради повинна постійно мати свого представника при центр, установах ООН. Рада може збиратися не лише в центр, установах, а й у будь-якому ін. місці, якщо юна вважатиме це необхідним (ст. 28). Держава — член ООН, не представлена в РБ, може брати участь, без права голосу, в обговоренні будь-якого питання, коли Рада вважає, що інтереси цієї д-ви спеціально зачеплені (ст. 31). Як держави — члени Організації, так і д-ви, що не є її членами, запрошуються брати участь, без права голосу, в обговоренні Радою спору, якщо вони є сторонами в цюму спорі. Щодо д-ви, яка не є членом Організації, РБ ООН встановлює умови, на яких юна може взяти участь в обговоренні питання (ст. 32). Під час «холодної війни» здійснення РБ своїх повноважень відповідно до положень розд. VII Статуту фактично було паралізоване. При застосуванні РБ цих повноважень США та СРСР (дви, що протистояли одна одній протягом десятиліть) широко використовували право вето, блокуючи прийняття Радою зобов'язуючих рішень до порушників миру і безпеки. Лише після закінчення «холодної війни» наприкінці 80-х pp. 20 ст. РБ ООН стала спроможною здійснювати свої повноваження відповідно до розд. VII Статуту ООН.