СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЗАБОРОНА ПОДВІЙНОГО ПОКАРАННЯ - (лат. non bis in idem, букв. — не двічі за те саме) — правило, яке означає, що не можна двічі карати одну й ту саму особу за одне і те саме діяння. 3. п. п. належить до т. з. правових аксіом, які склалися у процесі розвитку принципів права і відтворені у багатьох міжнар. док-тах про права людини. Так, згідно з п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до чинного закону або крим.-процес, права кожної країни. За Конституцією України «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61). Правило 3. п. п. закріплене і в ін. актах зак-ва України. Зокрема, за кожне порушення труд, дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення (ст. 149 Кодексу законів про працю України). Принцип 3. п. п. не поширюється на випадки поєднання різних видів юрид. відповідальності за одне й те саме правопорушення. Так, покарання за скоєння крим. злочину передбачає крим. і цив.-правову відповідальність за заподіяну цим злочином майнову шкоду. Так само «накладене на військовослужбовця дисциплінарне стягнення за вчинений злочин не звільняє його від кримінальної відповідальності» (ст. 48 Дис-цип. статуту ЗС України).

ЗАБОРОНА ПРОПАГАНДИ ВІЙНИ - норма міжнародного права, спрямована на реалізацію принципу заборони застосування сили та погрози силою. ГА ООН 3.ХІ 1947 ухвалила резолюцію «Про заборону пропаганди війни», де поширення будь-яких відвертих закликів у засобах масової інформації і прилюдних виступах окр. фіз. осіб до нападу із застосуванням ЗС на ін. д-ви кваліфіковано як порушення принципів Статуту ООН і запропоновано всім д-вам визнати такі заклики кримінальним злочином. Ця норма отримала заг. визнання і перетворилася внаслідок практики держав на звичаєву норму. В договірній формі вона закріплена в п. 1 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, де передбачено зобов'язання держав-учасниць ухвалити закон про заборону будь-якої пропаганди війни. Україна на виконання міжнар.-правових зобов'язань включила до ст. 63 свого Крим, кодексу норму про покарання за публічні заклики до аг-рес. війни або розв'язування воєнного конфлікту як за тяжкий крим. злочин. У сучас. умовах особливого значення набуває заборона пропаганди ядер, війни, косм. війни та ін. застосування зброї масового знищення. Щодо заборони ядер, війни, то така норма проголошена в резолюціях ГА ООН, але заг. визнання не набула і не стала звичаєвою нормою. Не має вона і договірного закріплення.

ЗАБОРОНА ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ - визнання у міжнар. праві протиправності застосування ядер, зброї та заборона її існування в цілому. Необхідність 3. я. з. виникла після атомного бомбардування США япон. міст Хіросіми і Нагасакі наприкінці Другої світової війни. Сучасна ядерна зброя, що досягла великого рівня удосконалення, включаючи засоби її доставки, здатна знищити людську цивілізацію разом з навкол. природ, середовищем. Про це свідчать результати досліджень, проведених ученими багатьох країн і узагальнено втілених у понятті «ядерна зима», в якому міститься достовірна картина катастрофічних для людства наслідків ядер, війни з огляду на клімат, та біол. фактори. Ці наслідки дорівнюють катастрофам планетар. характеру, оскільки застосування ядер, зброї пов'язано з тотальним порушенням природ, законів планети Земля, які визначають життєдіяльність твар, та росл, світу. До того ж, досі не існує засобів запобігання ядер, нападу, і жодна країна не може надійно та ефективно протистояти йому, в т. ч. країни «ядерного клубу» — США, Великобританія, Росія, Франція і Китай, які офіційно володіють ядер, зброєю. Ядерна зброя за своїми характеристиками є не тільки зброєю масового знищення, подібно до хім. та біол. зброї, заборонених міжнар. правом, а й зброєю, яка незмірно перевищує своїми уражуючими властивостями всі відомі види озброєнь. Міжнар. співтовариство доклало чимало зусиль для визнання ядер, зброї такою, що суперечить загальнолюд. цінностям, найважливішою серед яких є безумовне право народів на існування (життя), і заборони її як нелюдського та варвар, засобу ведення війни, включаючи застосування її першими. Так, у багатьох резолюціях ГА ООН наголошено, що застосування ядер, зброї було б безпосе-ред. порушенням Статуту ООН. Будь-яка д-ва, яка наважилася б застосувати таку зброю, діяла б усупереч законам гуманності, тобто міжнар. гуманітарному праву, і скоїла б злочин проти людяності і цивілізації. Особливо наголошувалося, що відмова від застосування ядер, зброї першими є найважливішим і найневідкладнішим заходом у запобіганні ядер, війні. Засуджено також розробку, розповсюдження і пропаганду політ, та воєн, доктрин і концепцій, які обґрунтовують не лише «правомірність» застосування ядер, зброї першими, а й «допустимість» ядер, війни взагалі. Однак досі немає конвенційної норми, яка безпосередньо забороняла б застосування ядер, зброї. Не зміг чітко визначити правовий статус ядер, зброї і Міжнародний суд ООН, який у ряді своїх рішень та консультат. висновку (1974, 1995, 1996) розглядав дане питання у зв'язку з визначенням законності застосування ядер, зброї та випробуваннями цієї зброї Францією. Але з погляду міжнар. гуманітарного права уражуючі властивості ядер, зброї повністю і без жодних застережень підпадають під дію існуючих у ньому обмежень і заборон на використання д-вами (воюючими сторонами) засобів і методів ведення воєнних дій та їх зобов'язань поважати права людини. Ці обмеження, заборони та зобов'язання містяться у таких основополож. актах міжнар. гу-манітар. права, як Петербурзька декларація 1868, Гаазькі 143 конвенції 1899 і 1907, Женевський протокол 1925, Женевські конвенції 1864, 1929 і 1949 та Додаткові протоколи до останніх 1977, а також у Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсин, зброї та про їх знищення 1972 й Конвенції про заборону хімічної зброї 1993. Норми цих док-тів забороняють застосовувати зброю невибіркової дії, яка може завдати надмірних страждань. Отже, ці конвенц. норми не можуть розглядатися такими, що дозволяють застосування ядер, зброї, яка не може не мати вказаної дії. Тлумачення за аналогією поширюється і на ін. звичаєві та конвенц. норми міжнар. гума-нітар. права, з яких випливає неправомірність застосування ядер, зброї. Зокрема, ра-діоакт. випромінювання при ядер, вибуху повинно прирівнюватися до дії заборонених ними отруйних, шкідливих та смертоносних речовин, оскільки його дія навіть значно перевищує ефект останніх. Застосування ядер, зброї призвело б до знищення меж між комбатантами і цив. населенням, військ, і цив. об'єктами (до останніх належать й атомні електростанції), неможливості гуманітар. захисту жертв збройних конфліктів у цілому. Це означало б також не тільки порушення основополож. принципів і норм міжнар. гуманітар. права, що мають імперат. характер (jus cogens), а й заперечення його як такого. В умовах неврегульованості правового статусу ядер, зброї тлумачення протиправності її застосування за аналогією є цілком виправданим, оскільки такий підхід дає можливість у рамках міжнар. гуманітар. права хоча б частково розв'язати проблему 3. я. з. У Декларації Мартенса (увійшла до Гааз, конвенції 1907, яка виходила із швидкого розвитку військ, техніки), зазначено, що у випадках, не врегульованих прийнятими нормами (до яких, безперечно, можна віднести 3. я. з.), людська особа залишається під охороною принципів гуманності і, зокрема, «під охороною та дією засад міжнародного права, що випливають із встановлених між цивілізованими народами звичаїв, законів людяності та вимог суспільної свідомості». Важливими етапами на шляху розв'язання проблеми 3. я. з. стали прийняття Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967, відомого як договір Тлателолко, та схвалення ГА ООН Договору про нерозпов-сюдження ядерної зброї 1968. Вагомий внесок у справу 3. я. з. зробила Україна, яка 1991 після здобуття незалежності проголосила себе без'ядерною зоною і відмовилася від ядер, зброї, розміщеної на її території під час перебування у складі СРСР. Ця зброя (бл. 20 % стратег, арсеналу Союзу) втричі перевищувала ядерні боєзапаси Великобританії, Франції і Китаю, разом узяті. 23.V 1993 Україна підписала Лісабонський протокол до Договору між СРСР і США про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1991 (ратиф. 18.ХІ 1993). Крім того, 16.XI 1994 Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 і як неядерна д-ва зобов'язалася укласти з МАГАТЕ угоду про гарантії. 3. я. з. — складова частина заг. і повного роззброєння, що є глобальною проблемою міжнар. співтовариства.