СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

(агрегатный индекс цен) – узагальнюючий показник динаміки і співвідношення рівня цін. Найчастіше використовується в аналізі та прогнозуванні динаміки цін товарів. Залежно від завдань аналізу обчислюють агрегатний індекс цін усіх видів товарів народного споживання (загальний агрегатний індекс) або окремих груп товарів (груповий агрегатний індекс).

(агрегация рынка) – об’єднання всіх або окремих сегментів товарного чи регіонального ринку з метою розширення сфери впливу на ринки, а також для кращого аналізу його кон’юнктури чи прогнозування розвитку.

АГРЕГУВАННЯ ДАНИХ ЩОДО РИЗИКІВ (англ. aggregation of risk data [ˌægrɪˈgeɪʃən əv rɪsk ˈdeɪtə]) - виявлення, збір та оброблення даних про ризики, ураховуючи вимоги щодо складання звітності про ризики, що дає змогу оцінити діяльність банку з урахуванням ризик-апетиту. Агрегування даних щодо ризиків уключає також класифікацію, сегментацію, об’єднання чи розбивку даних про ризики

показників (агрегирование экономических показателей) – об’єднання, укрупнення економічних показників (інформації) за певними ознаками. Застосовується у плануванні, статистичній звітності \, економічних моделях тощо.

АГРЕМАН - (франц. agrement — згода) — згода д-ви прийняти певну особу як главу дип. представництва ін. д-ви. Надання А. передбачено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 та міжнар. звичаєвим правом. Міжнар. право не містить позитивні норми стосовно персонального характеру або кваліфікації особи, яку д-ва призначає своїм представником за кордоном. Д-ви, однак, не вільні у виборі своїх дип. агентів, оскільки це їхнє право може зустрітися з небажанням іноз. уряду дати свою згоду на підставі «важливої причини». Водночас міжнар. право не розрізняє, що є і що не є «важливою причиною» для відмови в А.: тобто, з цього приводу не існує сформульованої звичаєвої норми. У дип. практиці багато залежить від конкр. особи і характеру конкр. обставин, пов'язаних, як правило, з політ., реліг. та соціальними мотивами. Запит на А. здійснюється через відомство закорд. справ. Після отримання А. дана особа стає персоною грата; в разі відмови вона вважається персоною нон грата. Відмова в наданні А. не потребує мотивування.

АГРЕСІЯ - (лат. aggressio — напад) — застосування збройної сили однією двою (групою держав) проти суверенітету, тер. цілісності, політ, незалежності ін. д-ви або народу (нації). А. — це звернення до сили всупереч міжнар. зобов'язанням. Поняття «агресія» з'явилося у міжнар. праві в період між двома світ, війнами в процесі розробки принципу заборони агрес. війни. Сама ідея утвердження цього принципу знайшла свій вияв у низці документів Ліги Націй, зокрема в проекті Договору про взаємну допомогу 1923 (не набув 8 чинності) і Декларації про агресивні війни 1927, де агрес. війна кваліфікувалася як «міжнародний злочин». Статут Ліги Націй зобов'язував її членів не вдаватися до війни, доки не використані всі мирні засоби розв'язання спору (ст. 12). Першою багатосторонньою угодою, що містила заборону агресивної війни, став Паризький пакт (Пакт Бріана — Келлога) 1928. У ньому проголошувалася відмова від війни як засобу врегулювання міжнародних спорів та визнавалося необхідним розв'язувати будь-які спори мирними засобами (ст. 1—2). Це і стало у міжнар. праві забороною агрес. війни, що замінила існуюче доти право на війну (jus ad bellum), за яким д-ва сама вирішувала, як їй здійснювати своє право на самооборону (самозахист) і застосування репресалій .у разі спору з ін. д-вою. При підписанні Паризького пакту Франція та Англія зробили застереження щодо розуміння ними права на самооборону. Перша обстоювала думку, що для захисту своєї території у разі нападу або посягання на неї кожна д-ва є єдиним тлумачем обставин звернення до війни. Англія ж заявила, що право на самооборону поширюється і на ті регіони світу, які становлять життєвий інтерес для миру та безпеки д-ви, і такими регіонами є території Брит, імперії. Паризький пакт, однак, не містив ні визначення А., ні спец, процедур мирного розв'язання конфліктів. На той час у рамках Ліги Націй не було узгодженого поняття «агресія», яке охоплювало б не лише прямі та відкриті воєнні дії, а й різні опосередковані засоби А. Цю проблему певною мірою намагався розв'язати СРСР, запропонувавши Лізі Націй визначення А. (1933), проте воно не було прийняте. Після 2-ї світ, війни на принципі Паризького пакту про заборону агрес. війни грунтувалися статути Нюрнб. і Токійського міжнар. трибуналів та їхні вироки щодо воєнних злочинців. А. було визначено як злочин проти миру, що тягне за собою політ, відповідальність д-ви за розв'язання агрес. війни і крим. відповідальність винних у цьому осіб. Поняття «агресія» розвинуто і конкретизовано у Статуті ООН: «Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним з цілями Об'єднаних Націй» (п. 4 ст. 2). У Декларації ГА ООН про принципи міжнар. права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва держав (1970), агрес. війна кваліфікується як злочин проти миру, що тягне за собою відповідальність міжнародно-правову. Розвиваючи принцип заборони війни, ГА ООН у резолюції від 14.ХІІ 1974 шляхом консенсусу прийняла таке визначення А.: «Агресією є застосування державою збройної сили проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або якимось іншим засобом, не сумісним із Статутом ООН». При цьому основною ознакою для визначення агресора є факт першості (або ініціативи) у здійсненні акту А. До актів А. віднесені: вторгнення або напад збройних сил певної д-ви на територію ін. д-ви; будь-яка окупація; будь-яка анексія із застосуванням сили; бомбардування збройними силами певної д-ви території ін. д-ви або застосування будь-якої зброї проти території ін. д-ви; блокада портів або берегів д-ви збройними силами ін. д-ви; напад збройних 9 сил д-ви на сухопутні, мор. або повітр. сили ін. д-ви; застосування збройних сил однієї д-ви, які розміщуються на території ін. д-ви (за угодою з останньою), що означає порушення умов їх перебування; надання д-вою своєї території у розпорядження ін. д-ві для вчинення А. проти третьої д-ви. Актами А. вважається також засилання д-вою або від її імені збройних банд, регулярних сил або найманців, які застосовують збройну силу проти ін. д-ви. У визначенні А. особливо наголошується, що жодні міркування не можуть слугувати її виправданням. Принциповим для розуміння А. є визнання в Статуті ООН, що «цей Статут жодною мірою не зачіпає невід'ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо станеться збройний напад на члена Організації Об'єднаних Націй» (ст. 51).

(агрессивные ценные бумаги) – перспективні цінні папери зі зростаючим курсом відповідно до кон’юнктури ринку. Закуповуються у зв’язку зі зростанням попиту й намірами одержання значних сум прибутків. Проте купівля таких паперів пов’язана з певним ризиком.

АД РЕФЕРЕНДУМ - (лат. ad referendum - для доповіді, дальшого розгляду) — умовне підписання міжнар. договору або згода з текстом договору до підтвердження його від імені компетентного органу д-ви або відповідної міжнар. організації. Згідно зі ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 А. р. є однією з форм встановлення автентичності самого тексту договору або заключного акта конференції, що містить цей текст.

АД ХОК - (лат. ad hoc — для цього, стосовно цього, для певного випадку, конкр. цілі, спеціально) — принцип юрид. практики в міжнар. праві, згідно з яким для виконання спец, завдань утворюються спец, місії, спец, організації, к-ти або роб. групи тимчас. характеру та яким регулюється їхня діяльність. Найбільшого поширення практика А. х. набула в системі ООН. Правова методологія А. х. широко використовується і в міжнар. арбітраж, практиці, 10 коли для вирішення конкр. справи сторони утворюють арбітраж, або суд. орган, який після винесення рішення припиняє своє існування. Нюрнберзький і Токійський міжнар. військ, трибунали, створені 1945 для суду над нім. і япон. воєнними злочинцями та їх покарання, теж діяли як органи А. х. У певних сферах своєї юрисдикції арбітражні органи А. х. мають тенденцію до поступового перетворення їх на постійно діючі, якими стали, напр., Палата міжнародного правосуддя Ліги Націй та її спадкоємець Міжнародний суд ООН. За Статутом останнього у певних випадках сторони, які беруть участь у розв'язанні спорів, що виникли між ними, мають право обирати до складу Міжнар. суду суддів А. х. з числа гр-н своєї країни або ін. осіб на свій вибір (ст. 31).