АГРЕСІЯ - (лат. aggressio — напад) — застосування збройної сили однією двою (групою держав) проти суверенітету, тер. цілісності, політ, незалежності ін. д-ви або народу (нації). А. — це звернення до сили всупереч міжнар. зобов'язанням. Поняття «агресія» з'явилося у міжнар. праві в період між двома світ, війнами в процесі розробки принципу заборони агрес. війни. Сама ідея утвердження цього принципу знайшла свій вияв у низці документів Ліги Націй, зокрема в проекті Договору про взаємну допомогу 1923 (не набув 8 чинності) і Декларації про агресивні війни 1927, де агрес. війна кваліфікувалася як «міжнародний злочин». Статут Ліги Націй зобов'язував її членів не вдаватися до війни, доки не використані всі мирні засоби розв'язання спору (ст. 12). Першою багатосторонньою угодою, що містила заборону агресивної війни, став Паризький пакт (Пакт Бріана — Келлога) 1928. У ньому проголошувалася відмова від війни як засобу врегулювання міжнародних спорів та визнавалося необхідним розв'язувати будь-які спори мирними засобами (ст. 1—2). Це і стало у міжнар. праві забороною агрес. війни, що замінила існуюче доти право на війну (jus ad bellum), за яким д-ва сама вирішувала, як їй здійснювати своє право на самооборону (самозахист) і застосування репресалій .у разі спору з ін. д-вою. При підписанні Паризького пакту Франція та Англія зробили застереження щодо розуміння ними права на самооборону. Перша обстоювала думку, що для захисту своєї території у разі нападу або посягання на неї кожна д-ва є єдиним тлумачем обставин звернення до війни. Англія ж заявила, що право на самооборону поширюється і на ті регіони світу, які становлять життєвий інтерес для миру та безпеки д-ви, і такими регіонами є території Брит, імперії. Паризький пакт, однак, не містив ні визначення А., ні спец, процедур мирного розв'язання конфліктів. На той час у рамках Ліги Націй не було узгодженого поняття «агресія», яке охоплювало б не лише прямі та відкриті воєнні дії, а й різні опосередковані засоби А. Цю проблему певною мірою намагався розв'язати СРСР, запропонувавши Лізі Націй визначення А. (1933), проте воно не було прийняте. Після 2-ї світ, війни на принципі Паризького пакту про заборону агрес. війни грунтувалися статути Нюрнб. і Токійського міжнар. трибуналів та їхні вироки щодо воєнних злочинців. А. було визначено як злочин проти миру, що тягне за собою політ, відповідальність д-ви за розв'язання агрес. війни і крим. відповідальність винних у цьому осіб. Поняття «агресія» розвинуто і конкретизовано у Статуті ООН: «Всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним з цілями Об'єднаних Націй» (п. 4 ст. 2). У Декларації ГА ООН про принципи міжнар. права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва держав (1970), агрес. війна кваліфікується як злочин проти миру, що тягне за собою відповідальність міжнародно-правову. Розвиваючи принцип заборони війни, ГА ООН у резолюції від 14.ХІІ 1974 шляхом консенсусу прийняла таке визначення А.: «Агресією є застосування державою збройної сили проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави або якимось іншим засобом, не сумісним із Статутом ООН». При цьому основною ознакою для визначення агресора є факт першості (або ініціативи) у здійсненні акту А. До актів А. віднесені: вторгнення або напад збройних сил певної д-ви на територію ін. д-ви; будь-яка окупація; будь-яка анексія із застосуванням сили; бомбардування збройними силами певної д-ви території ін. д-ви або застосування будь-якої зброї проти території ін. д-ви; блокада портів або берегів д-ви збройними силами ін. д-ви; напад збройних 9 сил д-ви на сухопутні, мор. або повітр. сили ін. д-ви; застосування збройних сил однієї д-ви, які розміщуються на території ін. д-ви (за угодою з останньою), що означає порушення умов їх перебування; надання д-вою своєї території у розпорядження ін. д-ві для вчинення А. проти третьої д-ви. Актами А. вважається також засилання д-вою або від її імені збройних банд, регулярних сил або найманців, які застосовують збройну силу проти ін. д-ви. У визначенні А. особливо наголошується, що жодні міркування не можуть слугувати її виправданням. Принциповим для розуміння А. є визнання в Статуті ООН, що «цей Статут жодною мірою не зачіпає невід'ємного права на індивідуальну або колективну самооборону, якщо станеться збройний напад на члена Організації Об'єднаних Націй» (ст. 51).