СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА (МОНЕТАРНА) СИСТЕМА (англ. European Monetary System (EMS) [jʊərəˈpiːən ˈmʌnɪt(ə)ri ˈsɪstəm]) - форма організації валютних відносин, координації валютної політики та механізмів валютного регулювання країн Західної Європи. Як форма організації валютних відносин Європейська валютна система почала діяти з березня 1979 р. Основними рисами ЄВС є: створення колективної валюти; використання валютних інтервенцій для підтримки ринкових курсів валют у межах погоджених відхилень; стимулювання європейських інтеграційних процесів

ЄВРОПЕЙЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ - (European Commission), ЄК (EC) — осн. орган Європейського Союзу (ЄС), утв. за Маастрихтським договором 1992. До її повноважень належать: підготовка пропозицій для Європейської Ради з відповідних питань; посередництво між Європ. Радою і державами — членами ЄС при розгляді цих питань; координація політики держав-членів; контроль за виконанням договорів, укладених з участю ЄС. ЄК складається з 20 членів і голови, які призначаються урядами відповідних держав за заг. згодою і схваленням Європейського парламенту. За кожним членом Комісії закріплено певну сферу діяльності; він має невелику групу політ, радників і консультантів. Рішення ЄК приймаються більшістю голосів. Члени Комісії незалежні від урядів відповідних держав-учасниць, їх діяльність контролюється Європ. парламентом. Місцеперебування ЄК — м. Брюссель (Бельгія).СЬКА КОМІСІЯ

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ДЕМОКРАТІЯ ЧЕРЕЗ ПРАВО» - (Венеціанська комісія) -консультат. орган Ради Європи (РЄ), утв. на підставі відповідної резолюції 86-ї сесії Комітету міністрів РЄ від 10.V 1996. Має на меті співробітництво з країнами Центр, та Сх. Європи — не членами РЄ. Відповідно завданнями Комісії є: вивчення систем права держав зазначеного регіону з метою майбутнього їх зближення; аналіз конст., законод. та адм. принципів і процедур, що забезпечують ефективну діяльність дем. установ, утвердження принципу верховенства права; розробка питань, пов'язаних із забезпеченням прав і свобод, діяльністю органів місц. та регіон, самоврядування; підготовка пропозицій щодо впровадження правових гарантій розвитку демократії у країнах регіону. Результати досліджень і свої 129 висновки, рекомендації та пропозиції Комісія подає на розгляд Ради Європи. Є. к. «Д. ч. п.» співпрацює з Міжнародним ін-том з питань демократії, створеним під егідою Страсбурзької конференції з парлам. демократії, та з ін. н.-д. установами і центрами. Комісія складається з незалежних експертів, що мають високий фаховий авторитет і досвід — по одному від кожної країни — члена РЄ. Строк перебування експертів у складі Є. к. «Д. ч. п.» — 4 роки; можливе повторне призначення. Комітет міністрів РЄ може дозволити будьякій країні Європи, що не є членом РЄ, брати участь у роботі Комісії на правах асоційованого члена або спостерігача. Роб. органом комісії є бюро (голова, 3 заступники та 4 члени), що обирається строком на 2 роки. Голова Комісії керує її роботою (скликає пленарні засідання, визначає місце їх проведення тощо). Роб. мови — англ. та французька. Україна приєдналася до резолюції про утворення Є. к. «Д. ч. п.» 22.XI 1996 після вступу до РЄ. Штабквартира — у м. Венеції (Італія).

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ З ПРАВ ЛЮДИНИ - European Commission of Human Rights) — орган Ради Європи (РЄ), утв. для забезпечення виконання Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950. Перебувала в м. Страсбурзі (Франція). Комісія діяла до 1.ХІ 1999, після чого відповідно до Протоколу № 11 РЄ, підписаного 1994, припинила свою діяльність. Структура і повноваження Є. к. з п. л. регулювалися Європ. конвенцією про захист прав і осн. свобод людини. До Комісії входили представники (по одному) від кожної д-ви — учасниці Конвенції. Членів Комісії обирав на 6 років Комітет міністрів РЄ з числа кандидатур, запропонованих Парламентською асамблеєю Ради Європи. Комісія мала право приймати до розгляду заяви, адресовані Ген. секретареві РЄ будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб, про порушення державою-учасницею прав людини. При цьому розглядалися лише ті питання, для вирішення яких було вичерпано всі нац. засоби розв'язання спору; справа мала бути розглянута впродовж 6 місяців від дати прийняття остаточного рішення. За прийнятими заявами Комісія провадила необхідне розслідування та ухвалювала рішення про наявність чи відсутність у конкр. випадку порушень прав людини і про вжиті щодо цього заходи. За наявності таких порушень Є. к. з п. л. пропонувала відповідній д-ві усунути їх. Якщо цього не робилося, Комісія мала право подати спец, доповідь Комітетові міністрів РЄ або передати справу на розгляд Європейського суду з прав людини. З ліквідацією Є. к. з п. л. її функції перейшли до Європ. суду з прав людини. Процедура розгляду скарг про порушення прав людини стала менш складною.

ЄВРОПЕЙСЬКА РАДА - (European Council), ЄР (EC) — гол. політ, орган Європейського співтовариства (ЄС). Членами ЄР є глави держав і урядів країн ЄС, а також голова Європейської комісії; іх заступниками — відповідно міністри закорд. справ і один з членів Комісії. За Маастрихтським договором 1992 ЄР надає ЄС необхідні імпульси для його розвитку і визначає заг. політ, орієнтири Співтовариства. Вона, зокрема, виробляє спільну зовн. політику ЄС, заг. заходи співробітництва держав-членів у галузях економіки, безпеки, внутр. справ, юстиції тощо. ЄР збирається на свої засідання не менше двох разів на рік. Головує на засіданні представник держави — члена ЄС, який на даний час є головою Ради ЄС. Рішення, як правило, приймаються консенсусом. Штаб-квартира — у м. Страсбурзі (Франція).

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОБ’ЄДНАННЯ ВУГІЛЛЯ І СТАЛІ - (European Coal and Steel Community), ЄОВС (ECSC) — регіональна екон. організація, що об'єднала металургійну, залізорудну та кам'яновугільну промисловість ряду західноєвроп. країн. Створено за ініціативою міністра закорд. справ Франції Р. Шумана відповідно до договору, укладеного в Парижі 18.IV 1951 між Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією, ФРН на 50 років (набув чинності 25.VII 1952). З 1973 до нього приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія, аз 1981 — Греція. Спочатку ЄОВС мало окрему викон. комісію — Вищий керівний орган, а 1967 здійснення функцій вищих органів цього об'єднання, як і ін. Європейських співтовариств, було передано кер. органам Європ. екон. співтовариства (ЄЕС): Європейському парламенту, Європейській Раді, Європейській комісії та Європейському суду. Тепер кер. функції здійснюються органами, створеними згідно з Договором про Європейг ський Союз (Маастрихтський договір 1992). У 1994 між Урядом України і Європейською комісією укладено угоду про створення контактної групи по вугіллю і сталі. У 2002 закінчується строк дії Паризького договору про ЄОВС.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО - 1) У широкому розумінні — сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європ. міжнар. організацій. У цьому значенні Є. п. фактично є регіон, міжнародним правом. 2) У вузькому розумінні — сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейських співтовариств (Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського товариства по атомній енергії). У цьому значенні Є. п., на думку фахівців, уже помітно відійшло від класич. міжнар. права і формується як автономний, новий і специф. правовий феномен. Історія розвитку Є. п. починається з утворення Ради Європи (1949) і трьох європ. співтовариств — 131 Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), Європ. екон. співтовариства («Спільного ринку», 1957), перейменованого пізніше у Європ. співтовариство, і Європ. товариства по атомній енергії (1957). Етапною подією на цьому шляху стала трансформація співтовариств 1992 у Європейський Союз на основі Договору про Європейський Союз (див. Маастрихтський договір 1992) та реформування цього Союзу 1997 відповідно до Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський Союз, договорів, що стосувалися заснування європ. співтовариств, та ряду пов'язаних з ними актів. Свій внесок у розвиток Є. п. зробили також ін. численні європ. міжнар. організації. Сьогодні Є. п. є важливим інструментом забезпечення інтеграц. процесів у Європі. Очевидно, що його роль зростатиме з огляду на перспективи розширення кількості членів Європ. Союзу і посилення його впливу на європ. справи. Воно має свій предмет і метод правового регулювання. Стосовно предмета найбільш розгалуженим є масив норм, якими регулюються екон. відносини на континенті (торгівля, банк, та інвестиц. операції тощо). Актами відповідних європ. організацій регламентуються також відносини у питаннях прав і свобод людини, громадянства, соціальної політики, екології, правосуддя, боротьби зі злочинністю тощо. Як комплексна галузь Є. п. інтегрує норми різних галузей права: публічного і приватного, традиційних і нових. Це ж стосується і методів правового регулювання. Є. п. генетично пов'язане з міжнар. і нац. правом. Останні справляють відповідний вплив на розвиток Є. п. і навпаки. Разом з тим варто зазначити, що у правовій системі Європ. Союзу і європ. співтовариств з багатьох питань діє принцип пріоритету Є. п. стосовно нац. права держав-членів. Відповідно до цього держава-член не повинна ухвалювати правові акти, які не узгоджуються з правом співтовариства. Це обґрунтовується вимогами розподілу праці між співтовариствами, з одного боку, і державами-членами — з іншого, а також потребами європ. інтеграції. Вказаний принцип є також однією з ознак, за якою відбувається розмежування між міжнар. правом і правом європ. співтовариств. Якщо в міжнар. праві вихідним принципом є суверенітет д-ви, то в Є. п. — пріоритет інтересів співтовариств. У межах цих співтовариств положення міжнар. права дедалі більше заміщуються їх власним правом і авт. правопорядком. Заг. принципи міжнар. права тут діють переважно тоді, коли є прогалини у праві європ. співтовариств. Специфіка взаємовідносин Є. п. з міжнар. і нац. правом позначилася і на особливостях джерел Є. п. Ці джерела стосовно права європ. співтовариств поділяються на дві групи — первинне право і вторинне право. Така класифікація широко підтримується фахівцями, її дотримується у своїй діяльності Суд європейських співтовариств. Первинне право — це насамперед установчі договори, які відіграють роль осн. законів («конституцій»). До джерел цього права, зокрема, належить Договір про Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), два Римські договори 1957 про Європ. екон. співтовариство і про Європ. товариство по атомній енергії, Маастрихт, договір 1992, Єдиний європейський акт 1986 тощо. Складовими елементами первин, права є, крім 132 того, ін. важливі договори (акти), а також правові звичаї і традиції, які досить часто знаходять своє відображення у заявах, деклараціях, програмах співтовариств. Вторинне право — це правові акти, що ухвалюються органами співтовариств у порядку реалізації і конкретизації актів первин, права. Акти вторин. права не повинні суперечити актам первин, права. Масив актів вторин. права значно більший за масив первин, права. До актів вторин. права, зокрема, належать регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки тощо. Вони є складовою частиною заг. ієрархічної системи Є. п., що перебуває на стадії галузевого формування. Є. п. є не тільки галуззю права, а й наук, та навч. дисципліною. Наука Є. п. вивчає історію розвитку цього права, його структуру і внутр. закономірності функціонування, шляхи підвищення ефективності, перспективи розвитку тощо. В Україні відповідні дослідження стосуються гол. чин. питань трансформації та імплементації норм Є. п. у нац. зак-во. Як навч. дисципліна Є. п. вивчається у багатьох унтах Європи.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПІВТОВАРИСТВО - (European Community), ЄС (EC) - міжнар. регіональна організація європ. держав. Разом з Європейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейським товариством по атомній енергії (Євратом) є інституц. основою Європейського Союзу. До складу ЄС входять 15 держав: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН (усі — з часу заснування), Великобританія, Данія, Ірландія (всі — з 1973), Греція (з 1981), Іспанія, Португалія (обидві — з 1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (всі - з 1995). ЄС засновано 25.III 1957 у Римі шляхом підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) — Римського договору 1957. Осн. завданнями ЄЕС були: запровадження спільного ринку шляхом поступового скасування між державами-членами мит. зборів та кількісних обмежень для ввезення і вивезення товарів; встановлення спільного мит. тарифу та узгодження торг, політики щодо третіх країн; усунення перешкод для вільного руху роб. сили, товарів і послуг між державами-членами; проведення єдиної політики в галузі с. г. і тр-ту; координація екон., соціальної, валютної та інвестиц. політики тощо. Згідно з положеннями т. з. Договору про злиття 1965, укладеного 6 державами — членами ЄЕС, ЄОВС та Євратому 8.IV 1965 у м. Брюсселі (Бельгія), було створено єдині для ЄОВС, ЄЕС та Євратому Раду і Комісію Європ. співтовариств, Рахункову палату, бюджет тощо. Суттєві доповнення до Римського договору 1957 внесені відповідно до положень Договору про Європейський Союз 1992 — Маастрихтського договору 1992, який набув чинності 1.ХІ 1993. Згідно з розд. II цього документа ЄЕС перетворено на Європейське співтовариство, що було зумовлено необхідністю адекватнішого відображення сфери діяльності ЄС (вирішення не лише економічних, а й політ, та ін. питань). Зміна термінології означала і нову якість інтеграції: ЄС, крім спільного ринку, базується також на екон. та валют, союзі. Значно 133 розширено і предметну компетенцію ЄС, зокрема шляхом включення до неї напрямів, що раніше були предметом виключно внутрішньодерж. регулювання (політика щодо охорони довкілля, співробітництво в галузі досліджень і технологій, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, туризму, енергетики, зміцнення і розвиток системи трансєвроп. комунікац. мереж). Запроваджено громадянство Європейського Союзу. В жовтні 1997 в м. Амстердамі (Нідерланди) главами держав і урядів підписано Договір про внесення змін до Договору про Європейський Союз 1992, установчих договорів Європейських співтовариств та ряду пов'язаних з ними актів (Амстердамський договір 1997). Осн. нововведення: зміцнення прав і свобод людини; посилення соціальної політики і зайнятості; дальший розвиток інституту громадянства Європ. Союзу; включення до правопорядку ЄС Шенгенських домовленостей (Протокол № 2); розвиток СЗППБ, зокрема запровадження посади Верх, представника з питань СЗППБ; дальше зміцнення інститутів та ін. органів ЄС, насамперед Європейського парламенту (Європарламен-ту); посилення співробітництва у питаннях свободи пересування осіб, притулку та імміграції. Характерною особливістю ЄС є розвинений у його рамках новий правопорядок, що має ознаки як міжнар. права, так і нац. правової системи. Гол. інституції ЄС — Європарламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів. Функціонують також консультат. органи — Екон. і соціальний комітет (ЕСК) і Комітет регіонів. До інституц. системи ЄС входять також Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейська система центральних банків (ЄСІДБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), Суд першої інстанції та омбудсман. Найвищим політ, органом ЄС є створена 1986 Європ. рада. Вона покликана надавати необхідний імпульс розвиткові ЄС, визначає його заг. політ, орієнтири. ЄС наділене міжнар. правовою суб'єктністю (ст. 210 Рим. договору), компетентне укладати угоди з третіми країнами, зокрема, про входження останніх до ЄС як асоційованих членів (ст. 238). Стратегія інтеграції України до ЄС, затв. указом Президента України від 11.VI 1998, передбачає асоційоване, а в перспективі й повноправне членство в Співтоваристві. Основою договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС є укладена у м. Люксембурзі 16.VII 1994 Угода про партнерство і співробітництво (чинна з 1 .III 1998).