ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО - 1) У широкому розумінні — сукупність правових норм, що містяться в актах практично всіх європ. міжнар. організацій. У цьому значенні Є. п. фактично є регіон, міжнародним правом. 2) У вузькому розумінні — сукупність правових норм, які містяться в актах Європейського Союзу та Європейських співтовариств (Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Європейського товариства по атомній енергії). У цьому значенні Є. п., на думку фахівців, уже помітно відійшло від класич. міжнар. права і формується як автономний, новий і специф. правовий феномен. Історія розвитку Є. п. починається з утворення Ради Європи (1949) і трьох європ. співтовариств — 131 Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), Європ. екон. співтовариства («Спільного ринку», 1957), перейменованого пізніше у Європ. співтовариство, і Європ. товариства по атомній енергії (1957). Етапною подією на цьому шляху стала трансформація співтовариств 1992 у Європейський Союз на основі Договору про Європейський Союз (див. Маастрихтський договір 1992) та реформування цього Союзу 1997 відповідно до Амстердамського договору про зміни Договору про Європейський Союз, договорів, що стосувалися заснування європ. співтовариств, та ряду пов'язаних з ними актів. Свій внесок у розвиток Є. п. зробили також ін. численні європ. міжнар. організації. Сьогодні Є. п. є важливим інструментом забезпечення інтеграц. процесів у Європі. Очевидно, що його роль зростатиме з огляду на перспективи розширення кількості членів Європ. Союзу і посилення його впливу на європ. справи. Воно має свій предмет і метод правового регулювання. Стосовно предмета найбільш розгалуженим є масив норм, якими регулюються екон. відносини на континенті (торгівля, банк, та інвестиц. операції тощо). Актами відповідних європ. організацій регламентуються також відносини у питаннях прав і свобод людини, громадянства, соціальної політики, екології, правосуддя, боротьби зі злочинністю тощо. Як комплексна галузь Є. п. інтегрує норми різних галузей права: публічного і приватного, традиційних і нових. Це ж стосується і методів правового регулювання. Є. п. генетично пов'язане з міжнар. і нац. правом. Останні справляють відповідний вплив на розвиток Є. п. і навпаки. Разом з тим варто зазначити, що у правовій системі Європ. Союзу і європ. співтовариств з багатьох питань діє принцип пріоритету Є. п. стосовно нац. права держав-членів. Відповідно до цього держава-член не повинна ухвалювати правові акти, які не узгоджуються з правом співтовариства. Це обґрунтовується вимогами розподілу праці між співтовариствами, з одного боку, і державами-членами — з іншого, а також потребами європ. інтеграції. Вказаний принцип є також однією з ознак, за якою відбувається розмежування між міжнар. правом і правом європ. співтовариств. Якщо в міжнар. праві вихідним принципом є суверенітет д-ви, то в Є. п. — пріоритет інтересів співтовариств. У межах цих співтовариств положення міжнар. права дедалі більше заміщуються їх власним правом і авт. правопорядком. Заг. принципи міжнар. права тут діють переважно тоді, коли є прогалини у праві європ. співтовариств. Специфіка взаємовідносин Є. п. з міжнар. і нац. правом позначилася і на особливостях джерел Є. п. Ці джерела стосовно права європ. співтовариств поділяються на дві групи — первинне право і вторинне право. Така класифікація широко підтримується фахівцями, її дотримується у своїй діяльності Суд європейських співтовариств. Первинне право — це насамперед установчі договори, які відіграють роль осн. законів («конституцій»). До джерел цього права, зокрема, належить Договір про Європ. об'єднання вугілля і сталі (1951), два Римські договори 1957 про Європ. екон. співтовариство і про Європ. товариство по атомній енергії, Маастрихт, договір 1992, Єдиний європейський акт 1986 тощо. Складовими елементами первин, права є, крім 132 того, ін. важливі договори (акти), а також правові звичаї і традиції, які досить часто знаходять своє відображення у заявах, деклараціях, програмах співтовариств. Вторинне право — це правові акти, що ухвалюються органами співтовариств у порядку реалізації і конкретизації актів первин, права. Акти вторин. права не повинні суперечити актам первин, права. Масив актів вторин. права значно більший за масив первин, права. До актів вторин. права, зокрема, належать регламенти, директиви, рішення, рекомендації, висновки тощо. Вони є складовою частиною заг. ієрархічної системи Є. п., що перебуває на стадії галузевого формування. Є. п. є не тільки галуззю права, а й наук, та навч. дисципліною. Наука Є. п. вивчає історію розвитку цього права, його структуру і внутр. закономірності функціонування, шляхи підвищення ефективності, перспективи розвитку тощо. В Україні відповідні дослідження стосуються гол. чин. питань трансформації та імплементації норм Є. п. у нац. зак-во. Як навч. дисципліна Є. п. вивчається у багатьох унтах Європи.