НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС - суд. процес над гол. гітлерівськими воєнними злочинцями. Відбувся у Нюрнберзі (Німеччина) з 20.XI 1945 по 1.Х 1946 у Міжнар. воєнному трибуналі, утвореному на основі Угоди між урядами СРСР, США, Великобританії та Франції про суд. переслідування і покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі від 8.VIII 1945 у Лондоні. Невід'єм. частиною Угоди є Статут Міжнар. воєнного трибуналу, який визначив його організацію, юрисдикцію та функції. Н. п. став судом народів над клікою воєн, злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933—45. Підсудними були: Г. Герінг, Р. Гесс, І. фон Ріббентроп, Р. Лей, В. Кейтель, Е. Кальтенбруннер, А. Розенберг, Г. Франк, В. Фрік, Ю. ІІІтрейхер, В. Функ, Я. Шахт, Г. Крупп фон Болен унд Гальбах, К. Деніц, Е. Редер, Б. фон Ширах, Ф. Заукель, А. Йодль, Ф. фон Папен, Г. Фріче, А. Зейс-Інкварт, А. Шпеєр, К. фон Нейрат, М. Борман. Усі вони звинувачувалися у скоєнні найтяжчих міжнар. злочинів—злочинів проти миру і людства. За кілька днів до процесу Лей наклав на себе руки, Крупп був визнаний невиліковно хворим, і справу проти нього призупинили (невдовзі він помер). Бормана розшукати не вдалося, і його судили заочно. Підсудним були забезпечені широкі можливості для захисту і подання доказів. Усі вони мали кваліфікованих нім. захисників. У ході Н. п. відбулося 403 відкритих суд. засідання, на яких усі підсудні, за винятком Гесса і Фріка, дали показання. Заслухано 113 свідків, розглянуто 143 письм. показання свідків і понад 5 тис. докум. доказів, включаючи офіц. док-ти з архівів гітлерів. міністерств, відомств, генштабу. 30. IX — 1.Х 1946 було оголошено вирок. Підсудних визнано винними у змові для підготовки і ведення агресив. війн проти Австрії, Чехословаччини, Польщі, Данії, Норвегії, Бельгії, Югославії, Греції, СРСР та ін. країн, тобто у вчиненні злочинів проти миру, а також воєнних злочинів і злочинів проти людства. Трибунал засудив Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Йодля, Зейс-Інкварта і Бормана (останнього — заочно) до страти на шибениці, Гесса, Функа і Редера — до довічного ув'язнення, Шираха, Шпеєра — до 20 років, Нейрата — до 15 років, Деніца — до 10 років тюремного ув'язнення. Фріче, Шахт і Папен були виправдані. Трибунал визнав злочин, організаціями: керівний склад націонал-соціалістської партії, охоронні загони цієї партії (СС), таємну поліцію (гестапо) та службу безпеки (СД). Деякі засуджені подали прохання про помилування або зміну вироку. Так, грос-адмірал Редер просив замість довіч. ув'язнення винести йому смертний вирок; Герінг, Йодль, Кейтель — про заміну страти на шибениці — розстрілом. Контрольна рада по Німеччині на своєму засіданні (9.Х 1946) залишила вирок трибуналу без змін. Вирок щодо засуджених до страти на шибениці виконано в ніч на 16.Х 1946. Н. п. має велике істор. значення. Він викрив перед світом злочини фашизму, показав усю небезпеку його відродження у будь-якій д-ві й в будь-якій формі. Вперше за історію людства як крим. злочинці були покарані держ. діячі, винні у підготовці, розв'язанні й веденні агресив. війни. У Статуті Міжнар. воєнного трибуналу та його вироку дано чітку прав, кваліфікацію найтяжчим міжнар. злочинам: 297 злочинам проти миру; воєнним злочинам; злочинам проти людства. Це сприяло дальшому розвитку міжнар. публічного права і міжнар. крим. права. Док-ти Н. п., спрямовані проти геноциду, расизму та расової дискримінації, набули розвитку в таких міжнар.-прав, актах, як Конвенція про запобігання злочину геноциду та боротьбу з ним 1948, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965, Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968. Принципи, визнані у Статуті Міжнар. воєн, трибуналу й які знайшли своє втілення у його вироку, були підтверджені в резолюціях ГА ООН від 11.XІІ 1946 і 27.ХІ 1947 як загальновизнані принципи сучас. міжнар. права.