СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ (англ. cash settlements [kæʃ ˈsetlmənts]) - переказ коштів, що здійснюється в порядку, встановленому законом

ГРОШОВІ СИСТЕМИ (англ. mоnetаrу systems [ˈmʌn.ɪ.tri ˈsɪs.təm]) - встановлені державою форми організації грошового обігу країни. Держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечення грошей, форми безготівкового платіжного обігу, курс національної валюти стосовно іноземної

ГРОШОВА ОДИНИЦЯ (англ. mоnеtary unit [ˈmʌn.ɪ.tri ˈjuːnɪt]) - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак. Це один із елементів національної грошової системи. Г.о. служить для вимірювання та відображення цін усіх товарів. Г.о., як правило, діляться на дрібні пропорційні частини. У більшості країн існує десятинна система ділення 1:10:100

ГРОШОВА СИСТЕМА (англ. monetary system [ˈmʌnɪt(ə)ri ˈsɪstəm]) - (1) Форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично; (2) Грошові знаки країни, грошові одиниці, правила емісії та форми обігу грошей, грошові відносини, законодавчо встановлені у країні. Г. с. – це сукупність стійких, закріплених національним законодавством відносин між суб’єктами грошового ринку з приводу здійснення грошового обігу, функціонування грошового ринку та виконання грошима своїх функцій. У науковій літературі вважають, що Г. с. як спосіб організації грошового обігу почали формуватися в Європі в XVI–XVII ст. в результаті посилення державної влади та формування національних ринків, хоча окремі їх елементи з’явилися значно раніше. Г. с. класифікують залежно від матеріалу, який виконував функції грошей, від того, в якій формі функціонують гроші – як товар чи як знак вартості. Відповідно, виділяють такі типи Г. с.: 1) товарні; 2) металістичні (біметалістичні та монометалістичні); 3) фідуциарні. Однак грошовий стандарт сформувався у вигляді повноцінної Г. с. лише в ХХ ст., а тому до власне Г. с. можна віднести лише монометалістичний та фідуциарний стандарти

ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ (англ. cash collateral [kæʃ kəˈlat(ə)r(ə)l]) - форма забезпечення кредиту, яка полягає у створенні та підтримці резервного фонду, з якого можуть бути здійснені виплати у разі втрат і вимог кредиторів щодо погашення відповідних зобов’язань

ГРОШОВЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ (англ. monetary obligation [ˈmʌnɪtərɪ ˌɒblɪˈgeɪʃən]) - зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов’язань відносяться також зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов’язань боржника, в тому числі зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом (джерело: Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 № 2343-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440); - зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов’язань належать також зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), крім страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, зобов’язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами поставки, зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та мають бути виражені у грошових одиницях

ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР (англ. money multiplier [ˈmʌni ˈmʌltɪplʌɪə]) - механізм збільшення грошової маси за рахунок депозитів, відкритих у банку його клієнтами, в процесі руху безготівкових грошей через систему комерційних банків. Такий механізм формується в умовах наявності дворівневої банківської системи, коли емісійний процес розподілений між центральним банком (емісія готівки) і системою комерційних банків (емісія безготівкових грошових знаків). Процес грошової мультиплікації (збільшення грошей в обігу) відбувається завдяки тому, що залучені на депозити кошти банки видають у вигляді кредитів своїм позичальникам, які використовують їх для здійснення платежів і розрахунків. Одержані кошти контрагенти позичальників можуть використовувати для подальших розрахунків зі своїми контрагентами або відкривати нові депозити в банках. Таким чином, загальна сума депозитів, створених у цілому у банківській системі, перевищуватиме суму початково створеного депозиту. Контроль за цим процесом здійснює центральний банк шляхом встановлення обов’язкових резервних відрахувань на депозити, що залучаються банками від фізичних і юридичних осіб, таким чином збільшуючи або скорочуючи об’єм потенційних кредитних ресурсів комерційних банків. Одним із каналів грошової мультиплікації є кредити центрального банку, надані комерційним банкам. Одержавши такі кредити, банки можуть надавати кредити своїм клієнтам, таким чином також сприяючи створенню первинних депозитів. Цим і досягається мультиплікативний ефект у цілому в банківській системі. Значення Г. м. для економіки полягає в тому, що в результаті грошової мультиплікації відбувається підвищення рівня монетизації економіки, а національне господарство одержує необхідні для відтворювального процесу ресурси у вигляді додаткових кредитів. Г. м. ще називають банківським, кредитним або депозитним. Вперше термін «мультиплікатор» використав англійський економіст Р. Канн у 1931 р., а пізніше теорію мультиплікатора розвинув Дж. М. Кейнс у своїй роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» (1936)