СДН ДЕРЖАВНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Імпринтер – механічний пристрій, за допомогою якого держатель платіжної картки має змогу платити за товари, послуги або отримати готівку в касах уповноважених банків. В результаті проведеної операції, держатель картки обов'язкового отримує сліп (торгівельну або банківську квитанцію).

ІМУНІТЕТ ДЕРЖАВИ – (від лат. immunitas (immunitatis) — звільнення від повинності, недоторканність] — принцип міжнародного права, який полягає у звільненні іноз. держави від юрисдикції ін. д-ви; випливає із засад держ. суверенітету. Непідпорядкування правопорядку ін. д-ви склалося у давні часи і грунтується на принципі «рівний не має влади над рівним» (лат. par in parem non habet imperium). Виходячи з цього, д-ва як носій публіч. влади не підпорядковується законодавству, юрисдикції та управлінню будь-якої ін. дви, а підкоряється виключно міжнар. праву. В основі суд. практики багатьох 185 країн, як правило, лежить саме таке розуміння І. д. Зокрема, так сформулював свою позицію Верх, суд США при розгляді справи Oetjen v. Central Leather Сотр. (1918): «Будь-яка суверенна держава зобов'язана поважати незалежність будь-якої іншої суверенної держави, і суди однієї держави не повинні виносити рішень щодо дій уряду іншої країни, здійснених на її власній території. Відшкодування збитків, спричинених цими діями, має бути досягнуто шляхами, якими користуються суверенні держави у своїх взаємних зносинах». І. д. сктався як принцип, що має абс. характер. Імунітетом повинні користуватися іноз. д-ви, їх органи, а також майно, що належить цим д-вам. Іноз. д-ва не може бути притягнена до суду ін. д-ви як відповідач, крім випадків безпосередньо даної нею згоди на це. Майно іноз. д-ви не може бути піддане заходам примус, характеру (накладенню арешту та ін.), воно не може бути предметом забезпечення позову і звернення стягнення на майно у порядку примус, виконання судового або арбітраж, рішення. Так само не повинні здійснюватися примус, заходи, в т. ч. арешт у порядку забезпечення позову або в порядку примус, виконання винесеного суд. рішення, щодо держ. мор. суден. Проте в кін. 19 — на поч. 20 ст. серед країн конт. Європи, а згодом й інших, включаючи США, почала поширюватися практика, згідно з якою іноз. д-ва як носій приват. прав може, поряд із ін. приват. особами, підлягати юрисдикції місц. суду. Брюссельська конвенція з питання імунітету держ. суден 1926 зрівняла держ. торг, судна з приват, суднами «стосовно претензій щодо відправлення суден і перевезення вантажів». Ще раніше Держ. корабельний акт США 1925 визнав підпорядкування амер. держ. торг, суден іноз. юрисдикції. У рішенні Федерального конст. суду ФРН 1963 сказано, що надання імунітету залежить від того, «чи діє іноземна держава в порядку здійснення своєї суверенної влади або як приватна особа, тобто в межах приватного права». Навіть ті дви, які не надавали суд. імунітету іноз. приват, особам, все ж забезпечували їм імунітет виконання на основі принципу незалежності держав (практика Іспанії, Франції та ін.). У результаті виникла тенденція відходу від абс. І. д. до більш прагматичної обмежувальної практики: із місц. судочинства вилучалися лише ті дії, що їх д-ва здійснювала як носій суверен, влади (jure imperium), і залишалися ті, що стосувалися її діяльності як несуверен. носія влади (jus gestionis). Судочинство щодо ост. дій д-ви здійснювалося згідно з правом місця суду, що вирішує справу (lex fori). Тільки колишні соц. країни послідовно продовжували дотримуватися доктрини абс. імунітету, що зумовлювалося існуванням держ. власності як основи їх економіки та держ. монополії на зовн. торгівлю. Сучасна міжнар. практика виходить із припущення можливості проведення різниці між двома типами дигльності дви — публічної і приватної. Проте за відсутністю заг. норм міжнар. права, які б містили концепцію обмеженого юрисдикційного І. д., ця практика розрізнена, а деколи й суперечлива. Існує думка, що наявність розбіжностей у ній призводить до руйнування норм, пов'язаних з І. д. Але з такою оцінкою важко погодитися, оскільки право І. д. автоматично виробляє власні засоби щодо регулювання прав і обов'язків держав, пристосовуючись до певних 186 обставин. Так, ряд європ. конт. і південно-амер. країн є сторонами згаданої Брюсс. конвенції, за якою держава — власниця торг, судна або д-ва, яка фрахтує судно з комерц. цілями, ставиться у становище, еквівалентне становищу приват, торг, судна. Подібним чином, за Женевською конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958, прибережна д-ва може здійснювати таку саму юрисдикцію стосовно іноз. держ. суден, що діють з комерц. цілями, як і щодо торг, суден, що здійснюють мирний прохід через її тер. море. Однак залишається не розв'язаним питання заг. кодифікації права І. д. на основі концепції обмеженого суверенітету, хоча Комісія міжнародного права ООН (КМП) зробила в цьому плані немало. 1991 вона остаточно завершила на основі обмежувального підходу розробку проекту статей про юрисдикційні І. д. та їх власність. ГА ООН у своїй резолюції від 9.ХІІ 1991 рекомендувала скликати міжнар. конференцію повноваж. представників для вивчення цього проекту і укладення відповідної конвенції. У проекті такої конвенції (22 статті) підтверджуються юрисдикційні І. д. та їх власність і враховується сучас. практика екон. співробітництва держав, що базується на взаємодії міжнар. публічного та нац. права. Зокрема, визначається зміст таких термінів, як «суд», «держава» та «комерційна угода». Підтверджується чинність традиц. привілеїв та імунітетів, які має два згідно з міжнар. правом, а саме щодо її дип. представництв, консульських установ, спец, місці, представництв при міжнар. організаціях та делегацій в органах міжнар. організацій і на міжнар. конференціях, а також осіб, що належать до них. Підтверджуються і привілеї та імунітети, що надаються главам держав гагіопе регеопае. Визначено засоби забезпечення І. д., які зобов'язують її суди за їх власною ініціативою виносити рішення про дотримання імунітету ін. д-ви відповідно до положень проекту конвенції. Запропоновано критерії, які характеризують зміст формули «чітко висловлена згода держави на здійснення юрисдикції у суді іншої держави». Розглядаються наслідки участі д-ви у судочинстві при її згоді на це, а також за ін. обставин. Встановлено винятки із заг. норми про І. д. у сфері її торг, або комерц. діїїль-ності, труд, договорів та ін. Отже, даний проект КМП встановлює у цілому належний баланс між різними позиціями держав, хоча все ще зберігаються розбіжності, які необхідно усунути з метою досягнення загальноприйнятої основи для прийняття конвенції. Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Радою Європи Європейської конвенції про І. д. 1972 і Дод. протоколу до неї 1972. Конвенція підтвердила заг. принцип І. д., але обмежила його детальними винятками. Імунітет не визнається, якщо: д-ва відмовилася від нього; сама подала позов; спір виник згідно з труд, контрактом у зв'язку з нерухомістю, вимогами про відшкодування шкоди, а також у зв'язку із здійсненням комерц. діяльності в країні місця суду, який розглядає справу. В Конвенції підтверджено, крім того, імунітет офіц. представників д-ви. З урахуванням принципу обмеженого І. д. ухвалюються і спец, закони про імунітет: в Австрії (1974), США (1976), Великобританії (1978), Сінгапурі (1979), Канаді (1981), Пакистані (1981) та ін.

ІМХО – запозичений з англійської мови вираз: in my humble opiniоn – на мою скромну думку. Українською: «я думаю», «я вважаю», «мені здається».

ІМ’Я ОСОБИ (англ. person’s name [ˈpɜːsnz neɪm]) - прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи (джерело: Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус: Закон України від 20.11.2012 № 5492-VI

ІНІЦІАТОР (англ. initiator [ɪˈnɪʃɪeɪtə]) - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу (джерело: Про платіжні системи та переказ коштів в Україні: Закон України від 05.04.2001 № 2346-III